Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/6984/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 10.01.2025. Зареєстровано: 11.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.01.2025.
Дата набрання законної сили: 11.02.2025
Номер судового провадження: п/360/1480/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		10 січня 2025 рокум. ДніпроСправа № 200/6984/24
		Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі  позивач) до Донецького окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому позивач просить:
		- визнати протиправною бездіяльність Донецького окружного адміністративного суду щодо невиплати ОСОБА_1 при відрахуванні зі штату суду згідно з наказом від 30 вересня 2024 року № 199/К-г суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 159220,38 грн на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
		- зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 159220,38 грн на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 22 липня 2010 року по 30 вересня 2024 року працював на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду. Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 вересня 2024 року № 2761/0/15-24 позивача звільнено з посади судді у відставку. За наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року № 199/К-г позивача відраховано зі штату суду з виплатою компенсації за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 04 жовтня 2024 року.
		З 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідач нараховував позивачу суддівську винагороду, але виплачував її не в повному обсязі. Відповідно до довідки Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року № 03-30/422/24 сума невиплаченої суддівської винагороди за цей період становить 159220,38 грн.
		Неповна виплата суддівської винагороди порушує право позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отримання належної суддівської винагороди з огляду на таке.
		Правовідносини, які виникли між сторонами щодо суддівської винагороди, врегульовано нормами Конституції України та Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі  Закон № 1402-VIII).
		Згідно із статтею 30 Конституції України та частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Водночас 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято закон № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС).
		Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
		Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17 квітня 2020 року № 68, тобто саме з цього часу відбувається порушення відповідачем права позивача на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402-VIII.
		Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
		Наведені положення Конституції України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
		За твердженням позивача, відповідач, діючи всупереч приписам статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, аніж це визначено спеціальним Законом № 1402-VIII, а саме у сумі 47230,00 грн з урахуванням утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
		Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право, як професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом № 1402-VIII, який незважаючи на неодноразові за останні роки внесення до нього змін, однак у будь якій редакції містив та містить таку норму, якою чітко визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та якій повинні відповідати всі без винятку Закони України.
		З урахуванням наведеного позивач вважає, що наявні всі підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому під час проведення остаточного розрахунку при звільненні суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у сумі 159220,38 грн на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Обираючи спосіб захисту порушеного права, позивач зазначив, що виходячи зі змісту вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), належним та дієвим способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача виплатити на його користь суддівську винагороду у розмірі, передбаченому спеціальним Законом № 1402-VIII. 
		Ухвалою від 11 листопада 2024 року про відкриття провадження в адміністративній справі серед іншого визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Позовну заяву з додатками та ухвалу від 11 листопада 2024 року про відкриття провадження в адміністративній справі в електронному вигляді за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в Електронному кабінеті учасника процесу відповідач отримав 06 листопада 2024 року та 18 листопада 2024 року відповідно, а судом повідомлення про доставлення електронного документа до Електронного кабінету отримані 07 листопада 2024 року та 18 листопада 2024 року відповідно, про що свідчать довідки про доставку електронного документа.
		Донецький окружний адміністративний суд правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
		Згідно з положеннями частини шостої статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Ухвалою від 11 листопада 2024 року про відкриття провадження в адміністративній справі суд зобов`язав зокрема Державну судову адміністрацію України надати документально підтверджену інформацію, чи було передбачено кошторисом та чи виділялися кошти фонду на оплату праці за 2020 рік на виплату суддівської винагороди Донецькому окружному адміністративному суду, з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялись кошти в обсязі, передбаченому кошторисом.
		Ухвалою від 01 січня 2025 року суд повторно зобов`язав Державну судову адміністрацію України надати документально підтверджену інформацію, чи було передбачено кошторисом та чи виділялися кошти фонду на оплату праці за 2020 рік на виплату суддівської винагороди Донецькому окружному адміністративному суду, з урахуванням обмежень чи без врахування обмежень, визначених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та якщо в кошторисі були передбачені відповідні кошти, то чи виділялись кошти в обсязі, передбаченому кошторисом.
		Вимоги ухвал від 11 листопада 2024 року та від 01 січня 2025 року Державною судовою адміністрацією України станом на день вирішення справи не виконані. 
		Дослідивши матеріали судової справи в змішаній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.
		ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у період з 22 липня 2010 року по 30 вересня 2024 року працював на посаді судді Донецького окружного адміністративного суду, що підтверджено Указами Президента України від 16 квітня 2010 року № 544/2010 «Про призначення суддів» та від 02 листопада 2017 року № 350/2017 «Про призначення суддів», наказом Донецького окружного адміністративного суду від 21 липня 2010 року № 136/К «Про зарахування ОСОБА_1 на посаду судді», рішенням Вищої ради правосуддя від 19 вересня 2024 року № 2761/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Донецького окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», наказом Донецького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року № 199/К-г «Про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату суду» та трудовою книжкою від 22 квітня 1983 року серії НОМЕР_2 .
		Згідно з довідками Донецького окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року № 03-30/422/24 та від 19 листопада 2024 року № 03-30/521/24 розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за спірний період склав: 
		у квітні 2020 року: оклад  59456,57 грн, вислуга років (судді)  17836,97 грн, надбавка за керівництво  5945,66 грн, відпустка суддів  13873,20 грн, обмеження доходу  16627,47 грн, разом нараховано  80484,93 грн, виплачено після утримання податків  64790,37 грн;
		у травні 2020 року: оклад  51111,79 грн, вислуга років (судді)  15333,54 грн, надбавка за керівництво  5111,18 грн, відпустка суддів  54689,62 грн, матеріальна допомога судді  69366,00 грн, обмеження доходу  36755,46 грн, разом нараховано  158856,67 грн, виплачено після утримання податків  127879,62 грн;
		у червні 2020 року: оклад  48556,20 грн, вислуга років (судді)  14566,86 грн, надбавка за керівництво  4855,62 грн, обмеження доходу  34917,68 грн, разом нараховано  33061,00 грн, виплачено після утримання податків  26614,10 грн;
		у липні 2020 року: оклад  36190,96 грн, вислуга років (судді)  10857,29 грн, надбавка за керівництво  3619,10 грн, відпустка суддів  46445,08 грн, обмеження доходу 26025,61 грн, разом нараховано  71086,82 грн, виплачено після утримання податків  57224,89 грн;
		у серпні 2020 року: оклад  69366,00 грн, вислуга років (судді)  20809,80 грн, надбавка за керівництво  6936,60 грн, обмеження доходу  49882,40 грн, разом нараховано  47230,00 грн, виплачено після утримання податків  38020,19 грн;
		у вересні 2020 року: оклад  66213,00 грн, вислуга років (судді)  19863,90 грн, надбавка за керівництво  6621,30 грн, середній заробіток  4618,12, обмеження доходу  4988,24 грн (донараховано), разом нараховано  102304,56 грн, виплачено після утримання податків  82355,17 грн; 
		всього обмеження доходу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року складає 159220,38 грн.
		Також у вищеописаних довідках зазначено, що обмеження у виплаті суддівської винагороди передбачені Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
		Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.
		У письмових поясненнях від 19 листопада 2024 року б/н та додаткових поясненнях від 07 січня 2025 року б/н Донецький окружний адміністративний суд зазначив, що зміни до штатного розпису та кошторису Донецького окружного адміністративного суду на 2020 рік у зв`язку із прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не вносились. Кошторис Донецькому окружному адміністративному суду був затверджений на 2020 рік за формою, встановленою Міністерством фінансів України, Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів. У кошторисі суду визначений загальний обсяг використання коштів за кодами економічної класифікації видатків.
		Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги, суд виходить з такого.
		12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:
		«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
		Разом з цими нормами суд враховує, що згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
		Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
		Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
		Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 11 березня 2020 року по справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
		Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
		Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
		Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
		Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).
		Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу».
		Законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом № 1402-VIII, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України.
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
		У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
		- частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами;
		- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Положення Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		У Рішенні 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) Конституційний Суд України вкотре зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
		З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі  Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
		Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
		Тобто Закон № 1402-VIII є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди. 
		При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
		Оскільки норми Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди не були скасовані, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
		Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, Донецький окружний адміністративний суд діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VІІІ, що призвело до порушення прав та гарантій незалежності судді, яке підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити позивачу перерахунок і виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII, без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VІІІ обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
		Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України  щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
		Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
		Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
		Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
		З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Донецький окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
		Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
		Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
		Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
		У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
		У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».
		Суд у цій справі не залучав до участі ІІ відповідачем Державну судову адміністрацію України, оскільки у 2020 році кошти на фінансування виплати належної суддям Донецького окружного адміністративного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно виділялись в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що підтверджується кошторисом Донецького окружного адміністративного суду на 2020 рік, затвердженим 08 січня 2020 року Державною судовою адміністрацією України, до якого зміни протягом 2020 року не вносились.
		Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірних відносин та, який найбільш ефективно відновить порушене право.
		Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. 
		Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].
		Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		В рамках адміністративного судочинства:
		дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
		бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;
		рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
		Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
		Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
		- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
		- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
		- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);
		- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
		У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
		Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. 
		Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
		визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
		зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
		Застосувавши обмеження, передбачене статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, відповідач вчинив протиправні дії, а не допустив протиправну бездіяльність, внаслідок чого суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Донецького окружного адміністративного суду щодо невиплати ОСОБА_1 при відрахуванні зі штату суду згідно з наказом від 30 вересня 2024 року № 199/К-г суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 159220,38 грн на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
		Застосування наведеного способу захисту виключає підстави застосування передбаченого пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача суддівської винагороди за один місяць.
		Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
		За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
		Щодо строку звернення до суду суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Означений спір є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
		Відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
		Оскільки цей спір є спором про виплату всіх сум, що належали позивачу при звільненні (проведення остаточного розрахунку при звільненні), то до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України.
		Матеріалами справи підтверджується, що позивач відрахований зі штату Донецького окружного адміністративного суду 30 вересня 2024 року. До суду з цим позовом позивач звернувся 05 жовтня 2024 року (шляхом подання позовної заяви до Донецького окружного адміністративного суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»), тобто з дотриманням встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячного строку. 
		Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду з цим позовом.
		Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 205, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Задовольнити частково позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького окружного адміністративного суду (ідентифікаційний код 35099148, місцезнаходження: вул. Незалежності, буд. 1, м. Слов`янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Зобов`язати Донецький окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.
		Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Суддя Т.І. Чернявська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...