Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/6730/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: 11.01.2025. Зареєстровано: 11.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 13.01.2025.

Номер судового провадження: 2/278/701/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                              Справа № 295/6730/24
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		10 січня 2025 року              м. Житомир
		Суддя Житомирського районного суду Житомирської області Дубовік О. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан", -
		ВСТАНОВИВ:
		Вказана цивільна справа для розглядуза підсудністю спрямована Богунським районним судом м.Житомира. 
		Представник позивача звернувся вз позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №4828484 від 15.15.2021 у розмірі 36600,00 грн, а також судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
		Свої вимоги аргументує тим, що у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем утворилася заборгованість у загальному розмірі 36600,00 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 24700,00 грн та заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 1900,00 грн.
		Ухвалою суду від 25.06.2024 провадження у даній справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву (а.с. 81).
		У визначений ухвалою суду строк для подання відзиву відповідач відзив на позовну заяву на адресу суду не подав, вказану ухвалу та копію позову з доданими до нього документами не отримав, такі матеріали повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 82-84). Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
		Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 279 ЦПК Українирозгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
		Дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
		15.05.2021 ОСОБА_1 на офіційному сайті ТОВ "Мілоан" у мережі інтернет https://miloan.ua/ подав заявку на отримання кредиту № 4828484, сформовану у його власному онлайн-кабінеті на сайті товариства. Цього ж дня, між ТОВ "Мілоан" як кредитодавцем та відповідачем, як позичальником, було укладено договір про споживчий кредит № 4828484, за умовами якого кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк в 30 днів (термін повернення кредиту  до 14.06.2021) надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у національній валюті гривня, в сумі 10000,00 грн (п.п.1.1-1.4). (а.с. 20-23).
		Умовами надання кредиту визначено складові частини сукупної вартості кредиту: комісія за надання кредиту 1900,00 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 19,00% від суми кредиту за договором (п. 1.5.1 договору); проценти за користування кредитом 7500,00 грн., які нараховуються за ставкою 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2 договору); стандартна (базова) ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.6 договору). Тип процентної ставки за договором - фіксована.
		Порядок повернення кредиту, його сукупна вартість 19400,00 грн обумовлені графіком платежів за договором про споживчий кредит (зворот. а.с. 24).
		Указаний договір підписано його сторонами з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний, зокрема, через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби, що передбачено розділом 6 договору.
		Статтею 626 ЦПК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно зі ст. ст. 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		За приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
		Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
		Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3).
		Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
		Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.
		Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
		Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк бо інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
		Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
		Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
		Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
		Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
		Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
		Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
		Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
		Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
		Так, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
		Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши зміст кредитного договору, його форму, суд дійшов висновку, що кредитний договір № 4828484 від 15.05.2021 дійсно укладений сторонами правочину ТОВ «Міолан» та ОСОБА_1 в електронній формі із застосуванням електронної комерції, відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію». Доказів зворотного відповідач суду не надав, як і не спростував факт укладення договору.
		Договір містить повну інформацію щодо особи позичальника ОСОБА_1 , його персональні дані, номер мобільного телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор в якості аналога власноручного підпису позичальника.
		Отже, між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлено сторонами в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Після підписання кредитного договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у ТОВ «Міолан» виникло зобов`язання щодо надання кредитних коштів, а у відповідача - зобов`язання з повернення кредитних коштів.
		Судом також встановлено, що свої зобов`язання за кредитним договором кредитор виконав належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому розмірі 10000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №46311420 від 15.05.2021 (а.с. 29).
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов`язок з повернення отриманих коштів, якому відповідає право кредитора вимагати їх повернення. Натомість відповідач допустив порушення умов договору, свої зобов`язання не виконав, в результаті чого станом утворилась заборгованість в розмірі 36600,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 10000,00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 24700,00 грн та заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 1900, 00 грн, що слідує з розрахунку (зворот. а.с. 13).
		Згідно ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію») із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги.
		У разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.
		За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		13.09.2021 року між ТОВ «Мілолан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 07Т (а.с. 43-45), за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до боржників за договорами, укладеними з кредитором, що зазначені в реєстрах боржників.
		Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зазначено, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
		Зважаючи на те, що відповідач жодного разу не здійснив погашення заборгованості по кредиту ні перед попереднім кредитором, ні перед дійсним, та не повернув кредит протягом строку, обумовленого сторонами при укладенні договору, тобто до 14.06.2021, тим самим допустив істотне порушення виконання своїх кредитно-договірних зобов`язань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в сумі 10000,00 грн, які підлягають задоволенню.
		Що стосується позовних вимог про стягнення комісії у сумі 1900,00 грн, суд вважає, що позов в цій частині також підлягає задоволенню, зважаючи на те, що комісія чітко визначена умовами договору (п. 1.5.1), включена до загальних витрат за споживчим кредитом, що пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, її нарахування відповідає приписам ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», а розмір та ставка були узгоджені сторонами при укладенні договору.
		Разом з тим, суд не погоджується із розміром заявленої заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 24700,00 грн, з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Згідно ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що визначено ст. 628 ЦК України.
		Із системного аналізу наведених норм слідує, що при здійсненні кредитних нарахувань, включених до кредитної заборгованості, кредитор повинен суворо дотримуватися умов, встановлених договором, у тому числі в частині формулювання назв таких нарахувань, проведенні їх розрахунку, що забезпечує прозорість і однозначність вимог.
		Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
		Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
		Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
		Згідно умов укладеного кредитного договору, сторони домовились, що договір є строковим: за умовами п.1.4 договору, позичальник ОСОБА_1 повинен повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом у строк до 14.06.2021 (дата платежу). Кредит було надано на 30 днів (п.1.3 договору), процентна ставка 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, загальний розмір процентів 7500,00 грн (п.1.5.2 договору) (а.с. 20).
		Таким чином, суд приходить до висновку, що за погодженням сторін, строк дії кредитного договору визначено до 14.06.2021. Відомості про його пролонгування в матеріалах справи відсутні.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Відтак, у межах 30-денного строку кредитування до закінчення дії кредитного договору, а саме до 14.06.2021, відповідач зобов`язаний був повернути кредиторові позику в сумі 10000, 00 грн, комісію в сумі 1900,00 грн і сплатити проценти за користування нею за ставкою 5, 00% за кожен день. Оскільки строк дії кредитного договору закінчився 14.06.2021, відтак, починаючи з цієї дати нарахування кредитором відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування є безпідставним.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що до стягнення із відповідача на користь позивача як дійсного кредитора підлягає заборгованість за відсотками, нарахована до 14.06.2021 включно, оскільки право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування припиняється.
		У постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №911/19/19 зауважено, що при вирішенні даної категорії справ суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
		Беручи до уваги строк кредитування, розмір відсотків, визначений в кредитному договорі (фіксована ставка 5,00% за кожен день кредитування, строк кредитування 30 днів), суд доходить висновку, що з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь позивача заборгованість за відсотками за кредитним договором №4828484 від 15.05.2021 у розмірі 7500,00 грн.
		Аналізуючи викладене, оцінюючи наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про доведеність істотного порушення відповідачем кредитно-договірних зобов`язань, правомірність пред`явлення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» як дійсним кредитором, які підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованості за кредитним договором №4828484 від 15.05.2021 у загальному розмірі 19400,00 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7500,00 грн - заборгованість за відсотками, 1900,00 грн - комісія.
		Відповідальність боржника щодо невиконання вимог кредитного договору поза межами строку, встановленого у кредитному договорі, регулюється положеннями ст. 625 ЦК України. Відтак позивач має право звернутись до суду за захистом своїх прав у цій частині кредитних видносин із відповідачем. 
		Відповідно до ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК Україниє докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Щодо розподілу судових витрат.
		Представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
		До матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №42649746 від 11.12.2023, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 39-40).
		Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30.09.2009 № 23-рп/2009, в якому зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
		Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
		Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
		Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
		Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).
		ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
		Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
		Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
		Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
		Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
		Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
		Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
		Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
		У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
		Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанови Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).
		Так, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, тобто без участі адвоката в судових засіданнях, матеріали позовної заяви не містять жодних посилань на докази, що підтверджували б вчинення адвокатом будь-яких дій правничих дій, крім подачі самої позовної заяви до суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
		Враховуючи викладене, зважаючи на об`єм та характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи характер та складність справи, відсутності судових засідань з розгляду даної справи, підготовку та подачу позовної заяви, а також часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 4000,00 грн.
		У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Таким чином, враховуючи, що судом позовна заява задоволена частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1283, 87 грн.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 10, 12, 19, 23, 76-81, 89, 95, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором №4828484 від 15.05.2021 у загальному розмірі 19400,00 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 7500,00 грн - заборгованість за відсотками, 1900,00 грн  комісія.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", судовий збір у сумі 1283,87 грн.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
		Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження в разі пропуску строку з поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відомості про учасників справи:
		Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", місце знаходження: місто Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ: 42649746;
		Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
		 
		Суддя О. М. Дубовік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...