Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/6174/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2025.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-12595ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 357/6174/20
		провадження № 61-12595св22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М. (судді-доповідача), Пророка В. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М., 
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі:  ОСОБА_3 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець Вадим Валентинович, Державне підприємство «Сетам»,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_3  на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року у складі судді Цуранова А. Ю., та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до  ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця В. В., Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), про визнання недійсними електронних торгів з реалізації нерухомого майна, протоколу, акта, свідоцтва про право власності та державної реєстрації.
		Позов обґрунтований тим, що на забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника ОСОБА_2 за договором від 12 жовтня 2011 року про надання невідновлювальної кредитної лінії № 385022090NONREVOLVI (зі змінами) перед кредитором АТ «Укрсоцбанк», позивачами укладено іпотечний договір № 385022090NONREVOLVI-ZAST2 від 12 жовтня 2011 року, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
		18 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л. О. вчинено виконавчий напис № 1820, яким звернено стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , для погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 12 жовтня 2011 року у розмірі 271 742,86 грн. 
		22 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання вказаного виконавчого напису.
		У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до АТ «Альфа-Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вегера Л. О., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва  Кравець В. В., про визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Вегерою Л. О. від 18 вересня 2019 року № 1820 таким, що не підлягає виконанню. Разом з позовом ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення позову.
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у справі № 357/13387/19 заяву  ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту, а саме встановлення заборони на відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , відповідно до договору дарування від 26 жовтня 2000 року № 1-4038.
		Також заяву про забезпечення позову було подано ОСОБА_1 у справі № 357/13882/19 за її позовом до АТ «Укрсоцбанк» в особі АТ «Альфа-Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вегера Л. О., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В. В., ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. 
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 грудня 2019 року у цій справі вжито заходів по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , згідно з договором дарування квартири від 26 жовтня 2000 року
		№ 1-4038. 
		Не зважаючи на наявність заборон 27 грудня 2019 року ДП «Сетам» проведено електронні торги з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , що оформлено протоколом № 456854 та актом. Переможцем торгів став ОСОБА_3 , який 18 червня 2020 року з`явився до квартири, пред`явивши свідоцтво про придбання майна з електронних торгів № 1-714, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та довідку про зняття з реєстрації позивачів.
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року у справі № 357/13387/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1820 від 18 вересня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського нотаріального округуВегерою Л. О.
		Вказані прилюдні торги проведені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки спірна квартира перебувала під подвійним обтяженням, тому приватний виконавець зобов`язаний був зупинити виконавче провадження, а визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню підтверджує порушення прав позивачів в момент продажу їх єдиного житла, тому наявні підстави для визнання недійсним правочину. Зазначено про продовження строків оскарження результатів прилюдних торгів на період карантину.
		Уточнивши позов просили:
		визнати недійсними та скасувати електронні торги, проведені 27 грудня 2019 року з реалізації предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 ;
		визнати недійсним та скасувати протокол проведення електронних торгів від 27 грудня 2019 року № 456854;
		визнати недійсним та скасувати акт про реалізацію предмета іпотеки, затверджений приватним виконавцем Кравцем В. В.;
		визнати недійсним та скасувати свідоцтво № 1-714 про придбання майна з електронних торгів, а саме квартири АДРЕСА_1 , видане 12 червня 2020 року ОСОБА_3 ;
		визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , проведену державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук М. В., індексний номер 52642197.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року позов задоволено частково.
		Визнано недійсними електронні торги, проведені 27 грудня 2019 року ДП «Сетам» з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 .
		Визнано недійсним протокол проведення ДП «Сетам» електронних торгів від 27 грудня 2019 року № 456854;
		Визнано недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки від 24 січня 2020 року, затверджений приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва  Кравцем В. В. при примусовому виконанні виконавчого  напису від 18 вересня 2019 року № 1820.
		Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з електронних торгів, а саме квартири АДРЕСА_1 , зареєстроване в реєстрі за № 1-714, видане 12 червня 2020 року ОСОБА_3 та припинено право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 , рішення про державну реєстрацію № 52642197 від 12 червня 2020 року.
		В іншій частині позову відмовлено. 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що процедуру реалізації належного позивачам майна у примусовому порядку не можна вважати такою, що відповідає вимогам закону, оскільки зі скасуванням виконавчого напису, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, втрачаються правові наслідки, які з нього випливають. Враховуючи положення про продовження строків загальної та спеціальної позовної давності, передбачені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби
		(COVID-19), які були введені в дію Законом України від 30 березня 2020 року
		№ 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», суд дійшов висновку про те, що позов подано в межах позовної давності.
		Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01  грудня 2021 року залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого проводилась примусова процедура продажу нерухомого майна на оспорюваних електронних торгах, визнаний у судовому порядку таким, що не підлягає виконанню, тому електронні торги, які були проведені на підставі такого виконавчого напису, є недійсними. Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив інші вимоги про визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про проведення електронних торгів та свідоцтва про право власності.
		Вирішуючи питання про припинення права власності, набутого відповідачем ОСОБА_3 в результаті спірного правочину, суд першої інстанції правильно вважав вимоги позивачів про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірну квартиру такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, зокрема частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У грудні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, щосуди не врахували правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-1375цс16, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 372/3235/20, від 01 червня 2022 року у справі № 591/7612/19, від 03 серпня 2022 року у справі № 756/13399/15-ц. 
		Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що норми Закону України 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» поширюють свою дію на спірні правовідносини та продовжують спеціальний строк позовної давності, визначений статтею 48 Закону України «Про іпотеку».
		Отже, застосовуючи норми цього Закону, суди не звернули увагу на те, що він набув чинності з 02 квітня 2020 року, після закінчення спеціального тримісячного строку, встановленого статтею 48 Закону України «Про іпотеку», що прямо суперечить принципам застосування закону у часі.
		Аргументи інших учасників справи
		У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_4 , на касаційну скаргу, у якому позивачі просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди повно та всебічно з`ясували всі обставини у справі, надали належну оцінку наявним у справі доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, то такий строк ними не пропущений, позов ними було подано вчасно, оскільки на той час обрахування процесуальних строків було призупинено у зв`язку з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями), на всій території України з 12 березня 2020 року було запроваджено карантин, який діяв на час закінчення позовної давності. Крім того, цей строк не є пропущеним з огляду на подання ними позовів до суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року зупинено провадження у цій справі.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року поновлено провадження у цій справі.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Згідно з пунктом 1 частини другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
		12 жовтня 2011 року між ОСОБА_2 (позичальником) та АТ «Укрсоцбанк» (кредитором) укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії, за яким ОСОБА_2 надано кредит у сумі 450 тис. грн.
		12 жовтня 2011 року між АТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір № 85022090NONREVOLVI-ZAST2, відповідно до умов якого іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за основним зобов`язанням нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 70,7 кв. м, жилою площею 41,8 кв. м, яка належить іпотекодавцям на праві спільної часткової власності на підставі дублікату договору дарування квартири № 1-4038 від 26 жовтня 2000 року, виданого Другою Білоцерківською державною нотаріальною конторою Київської області 15 березня 2011 року № 2-1144. 
		21 липня 2015 року між ОСОБА_2  та АТ «Укрсоцбанк» укладено договір про внесення змін № 2 до договору про надання невідновлювальної кредитної лінії від 12 жовтня 2011 року, згідно з пунктами 2.1 та 2.2 якого заборгованість ОСОБА_2 станом на дату укладення договору становить 118 тис. грн за тілом кредиту та 94 645,25 грн заборгованість за відсотками.
		18 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Вегерою Л. О. вчинено виконавчий напис № 1820, яким звернено стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру    АДРЕСА_1 , загальною площею 70,7 кв. м, жилою площею 41,8 кв. м, для задоволення вимог відповідача у розмірі заборгованості, що виникла за кредитним договором у розмірі 271 742,86 грн.
		21 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання вказаного виконавчого напису.
		21 листопада 2019 року в межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 . 
		Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2, в межах якого здійснено опис та накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_2 
		22 листопада 2019 року приватним виконавцем винесені постанови про призначення суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі в виконавчих провадженнях, якими у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 є ТОВ «Оціночна компанія ВВК», у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 - ТОВ «Оцінка і консультації».
		Відповідно до звітів, наданих суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, вартість описаного майна боржників, а саме 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , становить 266 тис. грн кожна.
		Згідно з наявними у матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень АТ «Укрпошта» № 0420108331673, № 0420108331690 ОСОБА_2 26 листопада 2019 року отримала постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2, постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та постанову про опис та арешт майна у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 (т. 3, а. с. 45, 52).
		Згідно з рекомендованим повідомленням АТ «Укрпошта» № 0420108331886, 
		ОСОБА_2 28 листопада 2019 року отримала постанову про ознайомлення зі звітом про оцінку  у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (а.с.108 т.2), що відкрите відносно ОСОБА_1 
		26 листопада 2019 року приватним виконавцем Кравцем В. В. на адресу ДП «Сетам» направлено заявку за вихідним № 2049 на реалізацію арештованого нерухомого майна у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, де у розділі чинних обтяжень зазначено заборони № 1390683 від 12 жовтня 2019 року, № 1390722 від 12 жовтня 2019 року, № 34326446 від 26 листопада 2019 року, № 34326312 від 26 листопада 2019 року та № 34258629 від 14 листопада 2019 року.
		Відповідно до листа Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради Київської області № 1619/1 від 03 грудня 2019 року, згідно з даними Реєстру територіальної громади м. Біла Церква ОСОБА_1 , з 03 листопада 2000 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . За вказаною адресою зареєстрована ще одна особа (персональні дані якої не можуть бути поширені без її письмової згоди).
		04 грудня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовами про визнання виконавчого напису від 18 вересня 2019 року № 1820,  вчиненого приватним нотаріусом Київського нотаріального округуВегерою Л. О., таким, що не підлягає виконанню.
		Ухвалами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у справі № 357/13387/19 (за позовом  ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вегера Л. О., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва  Кравець В. В., про визнання виконавчого напису  таким, що не підлягає виконанню) та від 18 грудня 2019 року у справі № 357/13882/19 (за позовом  ОСОБА_1 до АТ «Укрсоцбанк» в особі АТ «Альфа-Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Вегера Л. О., приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кравець В. В., ОСОБА_2 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню) вжито заходів забезпечення позовів шляхом накладення арештів, а саме встановлено заборону на відчуження 1/2 частки у квартирі   АДРЕСА_1 ,кожного співвласника.
		Ухвала від 04 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі № 357/13387/19 направлена на адресу приватного виконавця листом Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 грудня 2021 року (т. 2, а. с. 299).
		Ухвала від 18 грудня 2019 року про забезпечення позову у справі № 357/13882/19 направлена на адресу приватного виконавця 18 грудня 2019 року та вручена останньому 23 грудня 2019 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0911310144013 (т. 3, а. с. 109).
		27 грудня 2019 року ДП «Сетам» Міністерства юстиції України проведено електронні торги з реалізації предмета іпотеки, що оформлено протоколом № 456854, реєстраційний номер лота 392506, переможцем яких став ОСОБА_3 , який запропонував найвищу цінову пропозицію у розмірі 532 000, 00 грн.
		24 січня 2020 року приватним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2, № НОМЕР_1.
		12 червня 2020 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук М. В. видано ОСОБА_3 свідоцтво про придбання майна з електронних торгів, реєстровий № 1-714 та прийнято рішення про державну реєстрацію права власності останнього на спірну квартиру, індексний номер 52642197.
		22 лютого 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
		Відповідно до листа Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 02 листопада 2020 року № 11074/КО-26252/20.5.1, за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кравця В. В. щодо здійснення виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_1, складено довідку від 27 жовтня 2020 року, в якій зазначено про виявлені порушення приватним виконавцем вимог частини другої статті 44, частини шостої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3, 10, 12 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2020 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 489/20802 від 02 квітня 2020 року.
		Згідно з вказаною довідкою, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець В. В. при отриманні коштів від реалізації предмета іпотеки у розмірі 505 400,00 грн, розподілив вказані суми наступним чином: 69,00 грн - витрати виконавчого провадження; 7 934,00 грн - витрати виконавчого провадження; 271 742,86 грн - на користь стягувача; 27 174,29 грн - основна винагорода приватного виконавця; 198 482,85 грн - залишок коштів. Порушення при здійсненні виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № 6069995 полягають в тому, що приватний виконавець не перерахував боржнику кошти, які залишились після задоволення вимог стягувача за виконавчим документом та не повідомив боржнику про їх наявність.
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2021 року у справі № 357/8500/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2021 року та постановою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виселення з квартири АДРЕСА_1 .
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року у справі № 357/13387/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року, позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 1820, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л. О., про звернення стягнення на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 357/13387/19 за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року.
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2022 року у справі № 357/13882/19 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі поданої нею заяви. 
		Також судами встановлено, що заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 жовтня 2016 року у справі № 357/7309/16, яке набрало законної сили 10 листопада 2016 року, вже здійснювалось звернення стягнення на предмет іпотеки - спірну трикімнатну квартиру, на користь ПАТ «Укрсоцбанк» для задоволення його вимог за кредитним договором № 385022090NONREVOLV1 від 12 жовтня 2011 року. Рішення суду виконано не було через втрату виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду від 11 жовтня 2016 року.
		Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, у задоволенні заяви банку про видачу дубліката виконавчого документа у справі № 357/7309/16 та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.
		Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2021 року у справі № 357/11802/19, яке набрало законної сили 26 січня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 жовтня 2011 року у загальній сумі 272 849, 44 грн.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зазначив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (справа «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, рішення від 28 листопада 1999 року). 
		Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (справа ЄСПЛ «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії», заява № 76943/11, рішення від 29 листопада 2016 року).
		Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.
		Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами щодо єдиного застосування закону.
		Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції.
		Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та, таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи ( справа ЄСПЛ «Альбу та інші проти Румунії», заява № 34796/09, рішення від 12 травня 2012 року). 
		Існує тісний зв`язок між принципом єдності судової практики, з однієї сторони, та механізмами доступу до Верховного Суду, з іншої.
		Відповідно до частини першої статті 650 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		Згідно з частиною четвертою статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
		Такий правочин може визнаватися недійсним у судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 цього Кодексу).
		Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Ураховуючи, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до договорів купівлі-продажу, такий договір може визнаватися недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, установлених частинами першою-третьою та частинами п`ятою, шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина перша статті 215 ЦК України).
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що на час проведення оспорюваних електронних торгів 27 грудня 2019 року з реалізації квартири АДРЕСА_1 діяли заходи забезпечення позову у вигляді заборони на її відчуження, вжиті ухвалами Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 грудня 2019 року у справі № 357/13387/19 та від 18 грудня 2019 року у справі № 357/13882/19, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження, зокрема витяг 192465584 від 11 грудня 2019 року, витяг 194252481 від 21 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 31-32).
		Суди встановили, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кравець В. В. був обізнаний про вжиття заходів забезпечення позовів шляхом накладення арешту на відчуження вказаної квартири, однак, незважаючи на це, квартира була передана на реалізацію на електронних торгах.
		Також встановлено порушення пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, відповідно до якого заявка на реалізацію арештованого майна формується у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна. Однак, ознайомлення ОСОБА_2 із результатами оцінки арештованого майна відбулося 28 листопада 2019 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення № 0420108331886 (т. 2, а. с. 108), докази ознайомлення ОСОБА_1 з результатами такої оцінки в матеріалах справи відсутні, при цьому заявка на реалізацію арештованого майна позивачів сформована 26 листопада 2019 року.  
		Судами також встановлено, що виконавчі провадження № НОМЕР_2, № НОМЕР_1 були відкриті приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кравцем В. В. на підставі виконавчого напису № 1820 від 18 вересня 2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегерою Л. О.про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року у справі № 357/13387/19 визнаний таким, що не підлягає виконанню.
		При частковому задоволенні позову суди керувалися тим, що процедуру реалізації належного позивачам майна у примусовому порядку не можна вважати такою, що відповідає вимогам закону, оскільки зі скасуванням виконавчого напису, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, втрачаються правові наслідки, які з нього випливають. 
		Враховуючи положення про продовження строків загальної та спеціальної позовної давності, передбачені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України зметою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), які були введені в дію Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-ІХ), суди дійшли висновку, що позов подано в межах позовної давності.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Установлено, що у справі, яка переглядається відповідачем ОСОБА_3 було заявлено про застосування позовної давності. 
		У статті 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 
		Згідно з частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		До вимог про оскарження прилюдних (електронних) торгів з реалізації іпотечного майна застосовується спеціальна позовна давність. 
		Установлено, що електронні торги були проведені 27 грудня 2019 року. 
		Згідно зі статтею 48 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній станом на час проведення торгів іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.
		З урахуванням цієї правової норми, позов про визнання електронних торгів недійсними необхідно було подати до суду у строк до 27 березня 2020 року. Проте ОСОБА_2 , ОСОБА_1 позов подали до суду лише 23 червня 2020 року.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) (зі змінами) з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
		Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу
		COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
		Згідно із Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		Отже, Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (в тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України) є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12 березня 2020 року. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12 березня 2020 року, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а у суду відсутні підстави для застосування статті 267 ЦК (наслідки спливу позовної давності).
		У Верховному Суді сформувалася така практика.
		У постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 373/651/20, провадження № 61-3396св21, викладено висновок, що «врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 01 квітня 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, які діяли на час закінчення строку позовної давності, вимоги статті 257, частини п`ятої статті 267 ЦК України, пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та встановлені судами обставини, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви суду першої інстанції в частині вирішення питання про застосування строку позовної давності, дійшов обґрунтованого висновку про поважність причин пропущення позивачем строку позовної давності з огляду на існування підстав для захисту порушеного права позивача».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20 викладено висновок, що «з огляду на приписи статей 256, 258 пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та встановлені судами обставини, а саме, дату звернення позивача із даним позовом до суду - 18.06.2020, та вимоги позивача про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства від 29.03.2019, річна позовна давність щодо цих вимог у справі позивачем не пропущена».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 вересня 2020 року у справа № 922/3911/19 викладено висновок, що «29. Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон від 30.03.2020 № 540-IX) внесено зміни до ГПК України, зокрема розділ X "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)." 30. Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року. Проте, ураховуючи зміст статті 3 ГПК України, а також те, що запропоновані зміни не встановлюють нових обов`язків, не скасовують і не звужують прав учасників судового процесу, не обмежують їх використання, вони мають зворотну силу, тобто поширюються на правовідносини, пов`язані зі здійсненням судочинства у всіх справах, тобто тих, які вже знаходяться на розгляді в судах усіх інстанцій, так і тих, які будуть відкриті у подальшому. 31. Законом № 540-ІХ визначено, що процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються. 32. Однак наведене не стосується ситуацій, коли пропуск процесуального строку відбувався ще до початку оголошення карантину. Тобто, якщо процесуальний строк сплинув до 12 березня 2020 року, то дія Закону 540-ІХ його не змінює. 33. Разом з тим посилання на те, що особа пропустила строк через оголошення карантину, може враховуватися як поважна причина. 34. Разом з тим, згодом, згідно з частиною 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-ІХ), який набрав чинності 17.07.2020, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. 35. Проте, у даному випадку боржником виправлена декларація була надіслана до суду під час дії Закону
		№540-ІХ від 30.03.2020, отже, ураховуючи ситуацію, що склалася в Україні, пов`язану із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров`я, Міністерства охорони здоров`я України та відсутність доказів на підтвердження наявності у фізичної особи ОСОБА_5 технічної можливості відправити виправлену декларацію у визначений Кодексом України з процедур Банкрутства строк, що встановлено судом апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції вважає справедливим визнання пропуск строку для подачі виправленої декларації до суду таким, що відбувся за поважних причини».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 січня 2024 року у cправі № 904/3153/22 (904/4344/22) викладено висновок, що «Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачає, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена ст. ст. 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до постанови № 211, тобто 12.03.2020. 69.12. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності). 70. З огляду на норми статей 256, 257, 258, п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, дату звернення позивача із даним позовом до суду - 23.11.2022, Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів, що починаючи з 12.03.2020 загальний строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України для звернення розпорядника майна із позовом про визнання оскаржуваного договору недійсним продовжено, відповідно станом на дату подання розпорядником майна відповідної позовної заяви - не сплинув. При цьому, станом на дату введення карантину (12.03.2020) строк позовної давності щодо договору цесії не сплинув, оскільки з дати його укладення на той момент пройшло менше двох років. 71. Отже, розглянувши заяви відповідачів про застосування позовної давності у цій справі, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"».
		У постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2024 року у справі № 167/1058/20, провадження № 61-120св22, викладено правову позицію, що «Закон № 540-ІХ не містить в собі положення, які скасовують або пом`якшують відповідальність особи. Отже, на момент початку перебігу строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі та на момент закінчення місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, який закінчився 30 березня 2020 року, Закон № 540-ІХ чинності не набрав. Встановивши, що ОСОБА_1 була обізнана про її звільнення з 28 лютого 2020 року (з дня отримання трудової книжки із записом про звільнення з роботи), у зв`язку з чим встановлений законом місячний строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі закінчився 30 березня 2020 року, тобто до набрання чинності Законом № 540-ІХ, а з позовом вона звернулася лише 28 вересня 2020 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем встановленого законом місячного строку звернення до суду з цим позовом без поважних причин. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки початок зупинення строку звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ, що відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач була обізнана про її звільнення з 28 лютого 2020 року, а також про порушення її трудових прав, проте протягом семи місяців до суду із вказаним позовом не зверталася, що свідчить про пропуск позивачем встановленого місячного строку для звернення до суду із вказаним позовом, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України».
		У пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) зазначено, що «спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 681 ЦК України для вимог щодо виявлення у господарських відносинах прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, та передбачена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для вимоги про стягнення штрафу мала би спливти 1 жовтня
		2020 року. Однак з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-ІХ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 258, 681 ЦК України продовжуються на строк його дії. Тому позовна давність за вказаними вимогами покупця, заявленими 24 листопада
		2020 року, не спливла. Навіть якщо врахувати лист-відповідь постачальника покупцеві від 19 липня 2019 року (т. 1, а. с 67-68), в якому постачальник визнав недоліки переданого ним товару, то перебіг позовної давності мав би спливти 20 липня 2020 року, якщо б на той час не набрав чинності Закон № 540-ІХ. З огляду на вказане відсутні підстави для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 1 грудня 2021 року у справі № 373/651/20 (№ у ЄДРСР 101808795; цей висновок стосувався спливу позовної давності до моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ)».
		Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) вказала, що відсутні підстави для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20.
		Проте у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 167/1058/20, провадження № 61-120св22, зроблено висновок, що початок зупинення строку звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-ІХ, що відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що існує виключна правова проблема щодо застосування строків, визначених статтями 257, 258 ЦК України саме в період дії карантину з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року (день набрання чинності Закону № 540-ІХ). 
		Закон № 540-IX здійснив безумовну прив`язку до строку дії карантину, а тому наявності жодних додаткових обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, доказувати та оцінювати не потрібно (тобто суди не повинні оцінювати, чи вплинув карантин на особу, чи мала вона реальну можливість подати позов навіть попри карантин тощо).
		Проте статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Відповідно до частин 1, 2 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. 
		Конституційний суд України неодноразово зазначав, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/1999, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 тощо). 
		Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (речення 1-3 абз.5 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп/1997). 
		До набрання чинності Законом № 540-ІХ не існувало норм щодо можливості продовження позовної давності (в тому числі встановленої статтями 257, 258 ЦК України) у зв`язку з запровадженням карантину через пандемію COVID-19. Тобто цей Закон містить нову норму, яка врегульовує суспільні відносини, що не були раніше унормовані і фактично виникли лише із запровадженням карантину відповідно до Постанови № 211. 
		Закон № 540-ІХ містить пряму вказівку на продовження позовної давності - на строк дії карантину, який, відповідно до Постанови № 211, розпочався саме з 12 березня 2020 року. 
		Відповідно до пункту 1 Постанови № 211 установлено з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на всій території України карантин.
		До 02 квітня 2020 року вносилися зміни до Постанови № 211 та встановлювалися більш жорсткі обмеження.
		Згідно із Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
		Отже, норми Закону № 540-IX передбачають продовження строків, у тому числі і строків давності. При цьому правовий режим та суспільно-економічні наслідки карантину, що запроваджений у зв`язку з пандемію COVID-19 з 12 березня 2020 року і до набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), фактично не відрізнялись від тих, що існували після 02 квітня 2020 року. 
		Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. 
		Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
		Зазначена норма визначає загальне правило про дію цивільно-правових актів в часі: вони регулюють відповідні цивільно-правові відносини з дня набрання ними чинності. Частина друга статті 5 ЦК України дублює положення, закріплені у статті 58 Конституції України. Разом з тим ця норма більшою мірою розрахована на застосування інституту кримінальної, адміністративної та іншої публічної відповідальності.
		Щодо регулювання цивільних правовідносин, то традиційно зворотна сила закону допускалася як окремий виняток прямо передбачений в законі. Фактично такий підхід закріплений у Прикінцевих та перехідних положеннях.
		У самому Законі № 540-IX законодавець прямо і недвозначно зазначив, що строки, у тому числі і визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, які закінчуються під час дії карантину продовжуються на строк дії такого карантину.
		Отже, при тлумаченні дії закону у часі необхідно визначитися, чи застосовні загальні норми про дію актів цивільного законодавства у часі, чи прямою нормою Закону № 540-IX, яка передбачає, що вказаний Закон фактично розповсюджує свою дію на цивільні правовідносини з набранням чинності Постановою № 211, яка також є актом цивільного законодавства, з моменту запровадження карантину, тобто з 12 березня 2020 року.
		Оскільки вказані цивільні правовідносини виникли і діяли у особливий період жорсткого обмеження у можливості реалізації особами своїх цивільних прав (обмеження пересування, роботи юридичних осіб, які надають послуги громадянам, тощо), то логічно, і обґрунтовано, і у повній відповідності до буквального прочитання норм Закону № 540-IX буде висновок про початок його дії у частині продовження строків, передбачених, зокрема ЦК України, з моменту запровадження карантину, 12 березня 2020 року, що і є тим окремим випадком, аналогічним урегулюванню у Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
		Враховуючи, що Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (в тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України) є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12 березня 2020 року, тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12 березня 2020 року, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а у суду відсутні підстави для застосування статті 267 ЦК (наслідки спливу позовної давності).
		У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави пов`язувати можливість продовження позовної давності саме з датою набрання чинності Законом № 540-ІХ, а не датою введення карантину.
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів (ухвали від 17 квітня 2024 року у справі № 911/1095/22 (провадження № 12-14гс24), від 21 лютого 2024 року у справі № 910/3419/22 (провадження № 12-1гс24), від 11 січня 2023 року у справі № 199/7014/20 (провадження № 14-108цс22), від 17 листопада 2022 року у справі № 201/2485/17 (провадження № 14-94цс22) та інші).
		З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми вказують такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі та єдності практики.
		Зазначене вище є якісним критерієм, який свідчить про наявність виключної правової проблеми та несталість і суперечливість судової практики.
		Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		У цій справі є виключна правова проблема, і для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовної практики у справах в яких позовна давність спливає у період
		з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року.
		З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати дійшов висновку, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновку чи продовжуються строки, які мали би спливти під час карантину, запровадженого Постановою № 211, але до моменту набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто у період з 12 березня 2020 року до 02 квітня 2020 року.
		Верховний Суд вважає, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування вказаних законодавчих приписів у такій категорії спорів. 
		Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
		Верховний Суд зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
		Ухвалення протилежних та суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У справі «Беян проти Румунії», заява № 30658/05, пункт 39, ЄСПЛ зазначив, що практика, яка була розвинена вищою судовою владою країни, сама по собі, суперечить принципу правової визначеності…. Замість виконання своєї функції і утвердження тлумачення, яке мають брати до уваги нижчестоящі суди, сам Верховний Суд став джерелом правової невизначеності, підриваючи довіру суспільства до судової системи.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		Справу № 357/6174/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кравця Вадима Валентиновича, Державного підприємства «Сетам», третя особа - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності відповідача на майно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Головуючий                                                                                                 І. М. Фаловська
		Судді                                                                                                              В. М. Ігнатенко
		В. В. Пророк
		В. В. Сердюк
		            О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...