Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 385/84/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2025.
Дата набрання законної сили: 18.12.2024
Номер судового провадження: 61-15438ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		18 грудня 2024 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 385/84/23 
		провадження № 61-15438св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Петрова Є. В., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Пророка В. В., Сердюка В. В., Ситнік О. М., 
		 
		учасники справи: 
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Фермерське господарство «Олена», 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів Дьомич Л. М., Дуковського О. Л., Письменного О. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У січні 2023 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фермерського господарства «Олена» (далі - ФГ «Олена») про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування додаткової угоди до договору оренди землі. 
		 
		Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, щойому на праві власності належить земельна ділянка площею 2,8541 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0074, що розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області. 
		 
		04 січня 2012 року між ним та ФГ «Олена» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області 30 листопада 2012 року, строком на 10 років, тобто до 30 листопада 2022 року. 
		 
		Починаючи з осені 2022 року, він неодноразово звертався до відповідача з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просив повернути належну йому земельну ділянку одразу після закінчення строку дії договору оренди. 
		 
		У грудні 2022 року з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що 28 листопада 2022 року державний реєстратор Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. зареєстрував додаткову угоду б/н від 22 листопада 2022 року до договору оренди від 04 січня   2012 року, якою продовжено строк дії основного договору до 30 листопада               2032 року. 
		 
		Зазначав, що він не підписував вказаної додаткової угоди та не бажав продовжувати правовідносини оренди з відповідачем. 
		 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0074, площею 2,8541 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 22 листопада 2022 року до договору оренди землі, укладеного між ним та ФГ «Олена» 04 січня 2012 року, зареєстрованої 28 листопада 2022 року, номер запису про інше речове право 48569364. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Гайворонський районний суд Кіровоградської області у складі судді Гришака А. М. рішенням від 03 квітня 2023 року позов задовольнив. 
		 
		Зобов`язав ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0074, площею 2,8541 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 22 листопада 2022 року до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» 04 січня 2012 року, зареєстрованої 28 листопада   2022 року, номер запису про інше речове право 48569364. 
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що державна реєстрація права оренди ФГ «Олена» на належну  ОСОБА_1 земельну ділянку з продовженням терміну дії договору оренди землі від 04 січня 2012 року проведена на підставі додаткової угоди               від 22 листопада 2022 року, яку позивач не підписував, відповідно, в останнього не було волевиявлення щодо вчинення правочину і сторони не погоджували усіх істотних умов цієї угоди, а отже, її слід вважати неукладеною. 
		 
		При цьому суд врахував факт ухилення відповідача від надання оригіналу спірної додаткової угоди, а також його відсутність у матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи. 
		 
		Суд також виснував, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. 
		 
		Кропивницький апеляційний суд постановою від 13 вересня 2023 року апеляційну скаргу ФГ «Олена» задовольнив. 
		 
		Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня               2023 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову у позові. 
		 
		Вирішив питання про розподіл судових витрат. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач не спростував доводів позивача про відсутність його волевиявлення на укладення спірної додаткової угоди до договору оренди землі, однак указав на неналежність обраного позивачем способу захисту порушених прав, оскільки на час укладення додаткової угоди законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування державної реєстрації договору. 
		 
		Отже, з огляду на те, що державній реєстрації підлягала не сама угода, а речове право, яке виникло на її підставі, то у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки. Проте ОСОБА_1 з такими вимогами у цій справі не звертався. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У жовтні 2023 року  ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня        2023 року залишити в силі. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України   (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду            від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 та у постановах Верховного Суду      від 05 серпня 2020 року у справі № 125/702/17, від 01 грудня 2021 року у справі № 656/239/18, від 07 червня 2022 року у справі № 144/338/18, від 25 жовтня           2023 року у справі № 385/1290/21. 
		 
		Уточнену касаційну скаргу  ОСОБА_1 мотивував тим, що апеляційний суд залишив поза увагою, що реєстрація неукладеної додаткової угоди не відповідає вимогам закону, а скасування державної реєстрації у цьому випадку є правильним та ефективним способом захисту, який забезпечить реальне відновлення порушених прав шляхом повернення у стан, що існував до відповідної державної реєстрації. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У березні 2024 року ФГ «Олена» подало відзив на касаційну скаргу, вякому просило залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, ухваленою відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Гайворонського районного суду Кіровоградської області. 
		 
		12 березня 2024 року справу № 385/84/23 передано до Верховного Суду. 
		 
		Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2024 року призначив справу до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини, з`ясовані судами 
		 
		ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,8541 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3521110100:02:000:0074, що розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області (а. с. 9). 
		 
		Згідно з договором оренди від 04 січня 2012 року  ОСОБА_1 передав в оренду          ФГ «Олена» земельну ділянку площею 2,8541 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0074, розташовану на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області, строком на 10 років. Договір зареєстровано в книзі 4 відділу Держкомзему у Гайворонському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель 30 листопада 2012 року вчинено відповідний запис (а. с. 12-15). 
		 
		У матеріалах справи також міститься акт приймання-передання земельної ділянки в оренду від 04 січня 2012 року (а. с. 16). 
		 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0074, площею 2,8541 га, власник -  ОСОБА_1 , передана в оренду ФГ «Олена» до 30 листопада 2032 року, підстава - додаткова угода від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2012 року. Номер запису про інше речове право 48569364; дата та час державної реєстрації - 28 листопада 2022 року; підстава для внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу)                 від 30 листопада 2022 року, індексний номер 65624191, державний реєстратор Корсун В. С., Благовіщенська міська рада, Кіровоградська область. Вид іншого речового права - право оренди земельної ділянки (а. с. 10, 11). 
		 
		Гайворонський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 27 лютого          2023 року витребував у ФГ «Олена» оригінал додаткової угоди б/н від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2012 року, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30 листопада 2032 року. 
		 
		Відповідач указану ухвалу суду не виконав. Представник відповідача повідомив суд про відсутність у ФГ «Олена» оригіналу додаткової угоди від 22 листопада 2022 року у зв`язку із її втратою. 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. 
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає. 
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		 
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод              1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України). 
		 
		Під час вирішення цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, ніж закон. Більш того, враховуючи положення ЦПК України, така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		 
		У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. 
		 
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). 
		 
		Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. 
		 
		У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. 
		 
		Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України               від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. 
		 
		У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. 
		 
		Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 
		 
		Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»). 
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу. 
		 
		Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України). 
		 
		У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом. 
		 
		У справі, яка переглядається,  ОСОБА_1 обґрунтовував позов про скасування проведеної 28 листопада 2022 року державним реєстратором Благовіщенської міської ради Кіровоградської області Корсун В. С. державної реєстрації додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди землі від 04 січня 2012 року тим, що він не підписував зазначеної додаткової угоди, тому така угода є неукладеною, а державна реєстрація, здійснена на її підставі, - незаконною. 
		 
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		 
		Згідно з абзацом першим частини першої, абзацом першим частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). 
		 
		Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). 
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). 
		 
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). 
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 
		 
		Відповідно до частин першої, третьої, шостої, сьомої-десятої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов`язку подати витребувані судом докази. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду. 
		 
		Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України). 
		 
		Відповідно до положень пункту 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів. 
		 
		У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (стаття 109 ЦПК України). 
		 
		Врахувавши ухилення відповідача від надання оригіналу спірної додаткової угоди, а також її відсутність у матеріалах справи, що унеможливлює проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не спростував доводів позивача про відсутність його волевиявлення на укладання додаткової угоди до договору оренди землі. 
		 
		Встановлено, що позивач вживав заходи щодо отримання оригіналу оспорюваної додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2012 року, зокрема заявляв клопотання про витребування доказів, натомість відповідач не надав суду цього правочину, зазначивши про його відсутність у зв`язку із втратою. 
		 
		За таких обставин суд першої інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам та процесуальній поведінці сторін, обґрунтовано керувався тим, що ФГ «Олена» не спростувало доводів позивача про неукладення та непідписання ним додаткової угоди від 22 листопада 2022 року до договору оренди земельної ділянки від 04 січня 2012 року. 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 містить доводи щодо ефективного способу захисту його прав, а тому з огляду на вимоги статті 400 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення перевіряється судом касаційної інстанції у цій частині. 
		 
		У пункті 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		 
		За змістом частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. 
		 
		Згідно зі статтею 11 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;                4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;           8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав. 
		 
		Згідно з пунктом 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком. 
		 
		У пунктах 1, 9, 14 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 16 січня 2020 року, яка діяла на час ухвалення рішення судом першої інстанції, визначено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. 
		 
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98). 
		 
		Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. 
		 
		Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. 
		 
		Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України). 
		 
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. 
		 
		У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження                  № 14-499цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та враховуючи дійсний зміст правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. 
		 
		Ефективним способом захисту та таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права у випадку реєстрації неукладеного між сторонами договору оренди, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації. 
		 
		Аналогічні за змістом правові висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 385/342/23 (провадження № 61-18254св23), від 20 березня 2024 року у справі № 385/35/23 (провадження № 61-17386св23), від 10 квітня 2024 року у справах № 385/405/23 (провадження № 61-15983св23), № 385/340/23 (провадження № 61-16724св23) і № 385/273/23 (провадження № 61-17403св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 385/291/23 (провадження № 61-16473св23), від 22 травня 2024 року у справі № 385/350/23 (провадження № 61-16448св23) щодо вирішення спорів орендодавців з ФГ «Олена» про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі. 
		 
		Враховуючи викладене, оскільки ФГ «Олена» не спростувало доводів  ОСОБА_1 про непідписання ним спірної додаткової угоди, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про неукладення цього правочину та наявність правових підстав для скасування його державної реєстрації для реального відновлення порушеного права позивача. 
		 
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 385/290/23 (провадження № 61-16488св23), від 10 липня 2024 року у справі № 385/292/23 (провадження № 61-605св24), від 16 жовтня 2024 року у справі № 385/351/23 (провадження № 61-621св24). 
		 
		Висновки суду першої інстанції про необхідність задоволення позову відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував, а також відповідають наведеній вище судовій практиці Верховного Суду. 
		 
		З огляду на викладене апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову через обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 
		 
		Оскільки апеляційний суд не спростував належним чином обставин, встановлених судом першої інстанції, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені цим судом з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, то оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України. 
		 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, який підлягає стягненню з відповідача на його користь. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити. 
		 
		Постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 вересня 2023 року скасувати, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня         2023 року залишити в силі. 
		 
		Стягнути з Фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Суддя-доповідач  Є. В. Петров  СуддіВ. М. Ігнатенко   В. В. Пророк   В. В. Сердюк   О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...