Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 725/333/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2025.
Дата набрання законної сили: 10.01.2025
Номер судового провадження: 61-16542ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 січня 2025 року                                                                        
		м. Київ
		справа № 725/333/22
		провадження № 61-16542св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислав Олександрович, ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Владичан А. І., Литвинюк І. М., Лисака І. Н., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростислава Олександровича, ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння,
		ВСТАНОВИВ
		Короткий зміст позовних вимог 
		В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив витребувати від ОСОБА_2 на користь позивача нежиле приміщення, загальною площею 62,5 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , номер об`єкта нерухомого майна: 1072141673101.
		В обґрунтування вимог вказував, що 23 липня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ВАТ «ВТБ Банк») та він уклали кредитний договір                       № 24.096/08-КЛ, цього ж дня з метою забезпечення виконання вказаного зобов`язання банк та він уклали іпотечний договір № 24-096/08-ДИ01, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О. за № 4082.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 11 червня 2010 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2008 року             № 24.096/08-КЛ в розмірі 3 307 701,92 грн, що станом на 14 грудня 2009 року за курсом Національного банку України складає 414 353,60 дол. США, та судовий збір в сумі 1 700 грн.
		01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. прийняті рішення про державну реєстрацію права власності на належне їм майно: рішення індексний номер: 32158071 від 01 листопада 2016 року «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» відповідно до якого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» (далі - ТОВ «ФК «Поліс») зареєстровано право власності на нежитлове приміщення, площею 62,50 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 .
		28 серпня 2017 року ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду з заявою про видачу дубліката виконавчого листа, яку в подальшому задоволено, що свідчить про те, що станом на вересень 2017 року саме первісний кредитор - ПАТ «ВТБ Банк» виконував права кредитора за кредитним договором, про що вказує фактична поведінка банку у спірних правовідносинах щодо звернення в суд про видачу дубліката виконавчого листа. Отже на час набуття ТОВ «ФК «Поліс» права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» фактичної заміни сторони за кредитним договором та передачі прав за кредитним договором не відбулося, оскільки ПАТ «ВТБ «Банк» здійснював права кредитора у спірних правовідносинах та кредитна справа перебувала у первісного кредитора.
		Зазначав, що ТОВ «ФК «Поліс» звернулося до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки до моменту фактичного набуття прав за кредитним договором та до моменту заміни сторони виконавчого провадження за судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості, а тому ТОВ «ФК «Поліс» не вправі був звертати стягнення на предмет іпотеки 01 листопада 2016 року, оскільки не володів правами за основним зобов`язанням, що свідчить про незаконність набуття права власності на предмет іпотеки 01 листопада 2016 року.
		Вказував, що в подальшому згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право власності на спірне майно перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, тому є підстави для витребування майна від відповідача, оскільки якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами.
		Пред`явлення вимоги про витребування майна із незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому захисту порушених прав та є ефективним способом захисту порушених прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння виключає застосування інших вимог власника.
		Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.
		Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Першотравневий районний суд м. Чернівців рішенням від 20 вересня 2022 року позов задовольнив.
		Витребував з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення, загальною площею 62,5 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1072141673101.
		Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: судовий збір, що сплачений при поданні позовної заяви у розмірі 7 300,50 грн та судовий збір у розмірі 496,20 грн, що сплачений при поданні заяви про забезпечення позову.
		Рішення суду обґрунтовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання та про попередження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Реєстратору, під час реалізації процедури позасудового стягнення на предмет іпотеки не надавався висновок про оцінку вартості предмета іпотеки на момент реєстрації права власності на нього, а також, що державна реєстрація права власності на спірне майно проведена з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку».
		Крім того, ОСОБА_1 довідавшись про порушення свого права з часу прийняття рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на належне йому майно, а саме з 01 листопада 2016 року та до дня звернення із вказаним позовом оскаржував його, тобто позовна давність переривалася та почалася заново 08 вересня 2021 року після прийняття остаточного рішення Верховним Судом у справі № 725/2195/20. За таких підстав заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягала.
		Чернівецький апеляційний суд постановою від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Поліс» задовольнив.
		Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 20 вересня 2022 року скасував.
		В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Поліс» судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в сумі 10 950,69 грн.
		Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в сумі 19 968 грн.
		Апеляційний суд виходив з того, що підстави, з яких суд першої інстанції задовольнив позов, не були підставами позовних вимог з якими звертався ОСОБА_1 до суду, оскільки в позовній заяві взагалі на зазначені судом підстави він не посилався, та жодним чином такі обставини не обґрунтовував і не доводив. Отже, суд першої інстанції ухвалив судове рішення із порушенням вимог статей 13, 49, 263, 265 ЦПК України, самостійно змінив підстави пред`явленого позивачем позову і, обґрунтувавши рішення обставинами, з яких позивач не виходив, застосував до спірних правовідносин положення статей на, які позивач взагалі не посилався, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
		Матеріалами справи спростовуються обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , що ТОВ «ФК «Поліс» на момент звернення стягнення на предмет іпотеки фактично не володіло правами за кредитним договором, оскільки всі права та обов`язки кредитора за кредитним договором та договором іпотеки перейшли до ТОВ «ФК «Поліс» у листопаді 2015 року.
		ТОВ «ФК«Поліс» в належний та передбачений пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України спосіб отримало право вимоги за кредитним договором і на момент звернення стягнення на предмет іпотеки було кредитором боржника ОСОБА_1 за його основним зобов`язанням та за зобов`язанням, що забезпечують його виконання.
		Саме лише звернення банку до суду у серпні 2017 року із заявою про видачу дубліката виконавчого листа не може свідчити про наявність у банку прав за кредитним договором на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ці права, як підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, передані банком ТОВ «ФК «Поліс» за договором про відступлення прав вимоги від 18 листопада 2015 року.
		Крім того, як вбачається із постанови Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20, 18 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» на підставі договору про відступлення права вимоги відступило право вимоги за кредитним договором № 24.096/08-КЛ на користь ТОВ «ФК «Поліс», а 01 грудня 2015 року за іпотечним договором. Новий іпотекодержатель ТОВ «ФК «Поліс» скористався своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки за обома іпотечними договорами на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який сформований в якості застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в іпотечних договорах.
		Отже, у постанові Верховного Суду були зазначені обставини, які встановлені судами попередніх інстанцій, а саме, що ТОВ «ФК «Поліс» з листопада 2015 року набуло право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав вимог, а отже такі обставини є преюдиційними, та такими, що не підлягають доказуванню в рамках цієї справи.
		У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог витрати на правничу допомогу надані ОСОБА_2 в суді першої інстанції, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
		Оскільки апеляційну скаргу задоволено, з позивача на користь відповідача підлягали стягненню витрати понесені апелянтом зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року, в якій просить оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі, мотивувальну частину постанови апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Поліс» змінити та відмовити у зв`язку з неналежністю відповідача.
		Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження. 
		Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми статей 13, 263, 352, 367 ЦПК України та не врахував висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 754/16146/17, від 01 червня 2021 року у справі № 916/2368/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/13604/20. Крім того, апеляційний суд застосував норми статті 387 ЦК України, статті 51 ЦПК України без врахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, Верховним Судом у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 226/817/19.
		Суд апеляційної інстанції порушив принцип диспозитивності та змагальності, оскільки апеляційна скарга подана лише ТОВ «ФК «Поліс», проте рішення суду першої інстанції переглянуто повністю, тобто й щодо задоволених вимог до інших відповідачів. ОСОБА_2 , за яким зареєстровано право власності на спірне майно, з апеляційною скаргою не звертався, а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до нього перегляду не підлягало.
		Крім того, звернення з цим позовом до ТОВ «ФК «Поліс» є помилковим, а тому апеляційний суд повинен був відмовити в цій частині у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, а не по суті.
		Також, ОСОБА_2 не оскаржував рішення суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення його вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу за наслідками розгляду апеляційної скарги іншого учасника справи апеляційний суд не мав.
		Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У березні 2024 року від ТОВ «ФК «Поліс» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
		Зазначало, що ТОВ «ФК «Поліс», як учасник справи, має безперешкодне гарантоване право оскаржити рішення суду першої інстанції, яке він вважає незаконним та необґрунтованим, в апеляційному порядку повністю, а не лише в частині, оскільки фактичні підстави позову на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до ОСОБА_2 полягають у невизнанні/оспорюванні юридичного факту, пов`язаного з виникненням прав на предмет спору у ТОВ «ФК «Поліс». Це свідчить про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов`язки ТОВ «ФК «Поліс», зокрема, позбавлення ТОВ «ФК «Поліс» прав на предмет іпотеки та виникнення обов`язку щодо відшкодування ОСОБА_2 вартості витребуваного з його володіння майна.
		Стаття 51 ЦПК України визначає порядок й механізм залучення до участі у справі співвідповідача та заміни неналежного відповідача, тоді як цей позов пред`явлено до належного відповідача - ОСОБА_2 , що підтверджує відсутність підстав для застосування статті 51 ЦПК України. 
		Крім того, у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20 були зазначені обставини, які встановлені судами попередніх інстанцій, а саме, що ТОВ «ФК «Поліс» з листопада 2015 року набуло право вимоги за кредитним договором ОСОБА_1 на підставі договору про відступлення прав вимог, а отже такі обставини є преюдиційними, та такими, що не підлягають доказуванню в рамках цієї судової справи.
		Також, ТОВ «ФК «Поліс» виконало вимоги частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» та набуло право власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною на дату такого набуття на підставі оцінки складеної саме на дату проведення реєстрації (01 листопада 2016 року).
		ТОВ «ФК «Поліс» посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 725/1903/22 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «ФК «Поліс», приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О., ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Першотравневого районного суду м. Чернівців.
		29 січня 2024 року цивільна справа № 725/333/22 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		23 липня 2008 року ВАТ «ВТБ Банк»та ОСОБА_1 уклали кредитний договір                     № 24.096/08-КЛ згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит на споживчі потреби у розмірі 365 000 дол. США, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок строком кредитування до 22 липня 2016 року.
		Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 уклали іпотечний договір № 24-096/08-ДИ01, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О., 23 липня 2008 року за № 4082. За цим договором предметом іпотеки виступають нежилі приміщення, загальною площею 62,5 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .
		В подальшому ВАТ «ВТБ Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2008 року № 24.096/08-КЛ.
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 11 червня 2010 року у справі № 2-2240/10 позов ВАТ «ВТБ Банк» задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2008 року                                            № 24.096/08-КЛ в розмірі 3 307 701,92 грн, що станом на 14 грудня 2009 року за курсом Національного банку України складає 414 353,60 дол. США, та судовий збір в сумі 1 700 грн.
		Із змісту постанови Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20 вбачається, що 18 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» уклали договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ, а 01 грудня 2015 року договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, згідно з якими ТОВ «ФК «Поліс» стало новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, зазначеним у відповідному Реєстрі прав вимоги, а також їх зобов`язань по договорам забезпечення. Разом з правами вимоги до ТОВ «ФК «Поліс» перейшли всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав в тому числі ТОВ «ФК «Поліс» набуло статусу іпотекодержателя та заставодержателя за договорами іпотеки та застави.
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 листопада 2016 року, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. прийнято рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 01 листопада 2016 року № 32158949 на підставі договору іпотеки від 23 липня 2008 року та договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави від 01 грудня 2015 року.
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 19 листопада 2016 року, право власності на нежиле приміщення, загальною площею 62,5 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , зареєстровано 01 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. за ТОВ «ФК «Поліс». Номер запису про право власності 17212402.
		Також у справі № 725/2195/20 встановлено, що 19 листопада 2019 року ТОВ «ФК Поліс» за договорами купівлі-продажу відчужило спірне майно на користь ОСОБА_2 . Таким чином останній став новим власником іпотечного майна: нежилого приміщення, загальною площею 62,5 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 .
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Суд апеляційної інстанції встановив, що єдиною підставою позовних вимог ОСОБА_1 визначив відсутність у ТОВ «ФК «Поліс» прав кредитора станом на час звернення стягнення на предмет іпотеки (01 листопада 2016 року) та станом на 2017 рік, відсутність фактичної заміни кредитора у кредитному зобов`язанні, про що свідчить фактична поведінка банку - звернення 28 серпня 2017 року первісного кредитора ПАТ «ВТБ Банк» до Шевченківського районного суду м. Чернівців з заявою про видачу дубліката виконавчого листа.
		Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
		Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).
		До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
		Апеляційний суд встановив, що 18 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» уклали договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ.
		Відповідно до пункту 2.1 договору відступлення права вимоги ПАТ «ВТБ Банк» передає (відступає) на користь ТОВ «ФК «Поліс» свої права вимоги до боржників, а ТОВ «ФК «Поліс» набуває права вимоги замість ПАТ «ВТБ Банк» за кредитними договорами та договорами забезпечення до них на умовах такого договору.
		Згідно з пунктом 3.1.3 договору про відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Поліс» стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, зазначеним у відповідному реєстрі прав вимоги, а також їх зобов`язань по договорам забезпечення. З правом вимоги до ТОВ «ФК «Поліс» переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
		27 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» уклали додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21МБ, якою визначено розмір заборгованостей боржників, права вимоги до яких відступаються за цією додатковою угодою згідно реєстрів прав вимоги від 27 листопада 2015 року, які містяться в додатку 1 до даної додаткової угоди.
		В додатку 1 до додаткової угоди від 27 листопада 2015 року № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18 листопада 2015 року № 21МБ міститься реєстр прав вимоги № 1/3, відповідно до якого одним із боржників, право вимоги до яких було відступлено, є ОСОБА_1 , кредитний договір від 23 липня 2008 року № 24.096/08-КЛ.
		01 грудня 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Поліс» уклали договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О. за № 2226, згідно з умовами якого первісний кредитор передає а новий кредитор одержує в повному обсязі належні первісному кредитору права іпотекодержателя та заставодержателя в зобов`язаннях. Новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя та заставодержателя за договорами іпотеки та застави.
		Згідно з додатком № 1 до договору про відступлення прав вимоги за іпотеками, первісний кредитор передав, а новий прийняв іпотечний договір від 23 липня 2008 року № 24-096/08-ДИ01, посвідчений нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О. О., за реєстровим № 4082.
		Разом з тим, постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 725/2195/20 (провадження № 61-4590св21) розглянуто позов ОСОБА_3 , ОСОБА_6 до ТОВ «ФК «Поліс», приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренка Р. О., ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, визнання незаконним та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав на майно, витребування майна та відмовлено у його задоволенні. Позивачі просили визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ «ФК «Поліс» набуло право власності на нежитлові приміщення, визнати протиправним і скасувати рішення приватного нотаріуса про проведення державної реєстрації права власності на вказане майно за ТОВ «ФК «Поліс», за індексними номерами 32158949, 32158555, 32158071, витребувати від ОСОБА_2 спірні нежитлові приміщення.
		Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		У справі № 725/2195/20, судом встановлено, що 18 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» на підставі договору про відступлення права вимоги відступило право вимоги за кредитним договором № 24.096/08-КЛ на користь ТОВ «ФК «Поліс», а 01 грудня 2015 року за іпотечним договором. Новий іпотекодержатель ТОВ «ФК «Поліс» скористався своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки за обома іпотечними договорами на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який сформований в якості застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в іпотечних договорах. Встановлені обставини мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи і є такими, що не підлягають доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ТОВ «ФК «Поліс» на момент звернення стягнення на предмет іпотеки володіло правами за кредитним договором, договором іпотеки, оскільки всі права та обов`язки кредитора за вказаними договорами перейшли до ТОВ «ФК «Поліс» відповідно до договорів про відступлення прав вимоги від 18 листопада 2015 року та від 01 грудня 2015 року, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		При цьому, саме лише звернення ПАТ «ВТБ Банк» до суду у серпні 2017 року із заявою про видачу дубліката виконавчого листа не може свідчити про наявність у банку прав за кредитним договором на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки ці права, як підтверджено доказами, були передані банком ТОВ «ФК «Поліс» за договором про відступлення прав вимоги від 18 листопада 2015 року.
		В касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив принцип диспозитивності та змагальності, оскільки апеляційна скарга подана лише ТОВ «ФК «Поліс», проте рішення суду першої інстанції переглянуто повністю, тобто й щодо задоволених вимог до інших відповідачів. Суд не врахував висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 754/16146/17, від 01 червня 2021 року у справі № 916/2368/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/13604/20про те, що рішення суду першої інстанції може бути переглянуте в апеляційному порядку лише у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції у частині, що стосується прав та обов`язків осіб, якщо такі особи не оскаржують судове рішення шляхом подання апеляційної скарги.
		Зазначені посилання є безпідставними з огляду на наступне.
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367  ЦПК України). 
		У справі № 754/16146/17 Верховний Суд розглядав спір про відшкодування шкоди, завданої залиттям квартири позивачів внаслідок неправомірних дій відповідачів; рішенням суду першої інстанції відшкодування стягнуто з відповідачів не в солідарному порядку та в апеляційному порядку таке рішення оскаржувалося лише одним з відповідачів, а суд апеляційної інстанції скасував оскаржуване рішення відносно усього складу відповідачів, у зв`язку з чим Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями перегляду судового рішення у частині вимог, які заявлені до особи, яка не оскаржує таке рішення. 
		Тобто у вказаній справі, на відміну від справи, що переглядається, в кожного відповідача окремо виник обов`язок відшкодувати завдану шкоду, тому й задоволення позову стосується кожного окремого відповідача незалежно від інших.   
		У спірних правовідносинах права та обов`язки ТОВ «ФК «Поліс» стосовно спірного майна нерозривно пов`язані з правами та обов`язками на це майно іншого відповідача - ОСОБА_2 , адже витребування колишнього предмета іпотеки в останнього впливає на інтереси ТОВ «ФК «Поліс» як попереднього іпотекодержателя, у зв`язку з чим задоволена судом першої інстанції позовна вимога стосується ТОВ «ФК «Поліс» та ОСОБА_2 в однаковому обсязі. 
		Це зумовлює право ТОВ «ФК «Поліс» оскаржувати рішення суду першої інстанції повністю (стосовно усіх відповідачів).
		У постанові від 01 червня 2021 року у справі № 916/2368/18 Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, будучи не обмеженим доводами та вимогами апеляційної скарги, не наділений правом без звернення відповідача, з якого за позовом позивача стягнуто штраф та пеню, і який в цій частині не оскаржує судове рішення, і, відповідно, не наводить доводів непогодження із судовим рішенням, переглядати рішення в неоскарженій частині самостійних позовних вимог з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, оскільки такі процесуальні дії суду порушують як принцип диспозитивності, так і принцип змагальності. Тільки переглядаючи судове рішення в заявленому скаржником обсязі апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції, не будучи обмеженим доводами та вимогами скарги, зобов`язаний, дотримуючись принципу законності судочинства, реалізуючи надані повноваження, стверджувати про порушення чи неналежне застосування норми матеріального права, якщо: господарським судом не було застосовано відповідного до обставин справи закону; господарським судом було застосовано законодавчі акти, які не підлягали застосуванню; господарським судом здійснено помилкове тлумачення відповідних норм права, та, відповідно, ухвалити рішення в межах наданих процесуальних повноважень, які можуть не збігатися з вимогами апеляційної скарги.
		Такі ж висновки стосовно меж перегляду справи та повноважень суду апеляційної інстанції викладені у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/13604/20, де суд зазначив, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, ухвалене за результатом вирішення спору по суті, було оскаржене до суду апеляційної інстанції позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. Інша сторона, зокрема відповідач, з якого за оскаржуваним рішенням стягнута сума заборгованості, це рішення не оскаржував. Однак суд апеляційної інстанції не врахував те, що рішення місцевого господарського суду оскаржувалося позивачем лише в частині та переглянув оскаржуване рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
		У наведених справах апеляційний суд переглядав рішення суду першої інстанції в частині, яка взагалі не оскаржувалася за доводами апеляційної скарги. 
		У справі, яка переглядається, ТОВ «ФК «Поліс» оскаржило рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку у повному обсязі, тому висновки у постановах Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 916/2368/18, від 28 жовтня 2021 року у справі № 910/13604/20 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
		Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції  висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі                                                № 680/214/16-ц, Верховним Судом у постановах від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 226/817/19, а також про те, що звернення з цим позовом до ТОВ «ФК «Поліс» є помилковим, а тому апеляційний суд повинен був відмовити в цій частині у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, а не по суті.
		Вказані доводи не заслуговують на увагу враховуючи наступне.
		Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
		Згідно із статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
		Відповідач - це особа, яку позивач вважає порушником його права та до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога.
		Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		У постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, від 10 березня 2021 року у справі № 226/817/19  зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		Верховний Суд у справі, яка переглядається, не встановив неналежності складу відповідачів та підстав для відмови у позові у зв`язку з цим. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц зазначено, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі розглянула спір позивача з фізичними особами, які зареєстрували за собою право приватної власності та право іпотеки на частини елінгу, самочинно спорудженого на земельній ділянці державної власності, та керувався тим, що позовні вимоги, спрямовані на скасування рішень про державну реєстрацію відповідних речових прав не можуть бути звернені до приватних нотаріусів, яких прокурор визначив співвідповідачами.
		Висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року 
		№ 680/214/16-ц висновок про те, що належними відповідачами у позові про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно є лише фізичні особи-набувачі речових прав, нерелевантний до спірних правовідносин через відмінність фактичних обставин справи, підстав і предмета позову.
		У цій справі  ОСОБА_2 є  останнім набувачем майна, а ТОВ «ФК «Поліс» іпотекодержатель, який зареєстрував за собою право власності на спірне майно за іпотечним застереженням та відчужив його за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 .
		ОСОБА_1 у позові вважає порушеними свої права, оскільки у ТОВ «ФК «Поліс» були відсутні права кредитора станом на час звернення стягнення на предмет іпотеки (01 листопада 2016 року) та станом на 2017 рік.
		Предметом спору є спільні права та обов`язки ТОВ «ФК «Поліс» і ОСОБА_2 стосовно іпотечного майна, що виникли в процесі звернення стягнення на предмет іпотеки, тому ТОВ «ФК «Поліс» є учасником  цієї справи та має право на оскарження судового рішення в повному обсязі.
		Зазначені доводи заявниказводяться до помилкової кваліфікації  ОСОБА_1 спірних правовідносин виключно як спору про витребування майна в останнього набувача без урахування контексту обставин, які зумовили спір, а саме результатів позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, що обумовлює інтерес ТОВ «ФК «Поліс» у вирішенні цієї справи та впливає на його права й обов`язки.
		Посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не оскаржував рішення суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення його вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу за наслідками розгляду апеляційної скарги іншого учасника справи апеляційний суд не мав, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.  
		Апеляційне провадження є одним із етапів перегляду судового рішення у разі незгоди з ним однією із сторін (сторонами). 
		Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному перегляді справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.
		Подання однією зі сторін спору апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо. 
		Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження                        № 14-20цс22)). 
		ОСОБА_2 є відповідачем у справі, брав участь в її розгляді з допомогою адвоката в суді першої інстанції, тому з огляду на відмову апеляційним судом у позові в нього відповідно до статті 141 ЦПК України виникло право на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.
		Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Щодо судових витрат 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної 
		 
		інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   А. І. Грушицький   Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...