Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/5368/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 14.01.2025.
Дата набрання законної сили: 08.01.2025
Номер судового провадження: 61-5220ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                       
		 
		08 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 756/5368/19
		провадження № 61-5220св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого  -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І.,  Лідовця Р. А.,   
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідачі - Управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року у складі судді Шевчука А. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А.. Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити дії. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 28 жовтня 1994 року квартира, розташована за адресою: 
		АДРЕСА_1 , була приватизована у спільну власність ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 
		03 липня 2014 року між ОСОБА_2 , який діяв від свого імені та від імені 
		ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , укладений договір дарування 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С. Г. (далі - приватний нотаріус Пасічник С. Г.), зареєстрований у реєстрі за № 232. 
		У серпні 2014 року ОСОБА_6 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання зазначеного договору дарування недійсним. Позовні вимоги вони обґрунтовували тим, що 
		у свідоцтві про право власності на квартиру, розташовану за адресою: 
		АДРЕСА_1 , зазначено, що квартира є об`єктом права спільної сумісної власності, що унеможливлює дарування її частини ОСОБА_1 . 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року (справа № 756/11354/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду 
		м. Києва від 20 січня 2016 року, позов ОСОБА_6 , ОСОБА_4 задоволено частково. 
		Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Пасічник С. Г., зареєстрований у реєстрі за № 232. 
		Згідно з відомостями реєстрових книг Київського міського бюро технічної інвентаризації Київської міської ради станом на 31 грудня 2016 року право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 в рівних долях на підставі свідоцтва про право приватної власності на житло від 28 жовтня 1994 року, виданого Фондом комунального майна Мінського району м. Києва. 
		У зазначеному свідоцтві помилково зазначено форму власності «спільна сумісна» замість правильної «спільна часткова». Виправлення такої помилки надасть позивачці можливість поновити порушені права на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила зобов`язати Управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації виправити помилку у свідоцтві від 28 жовтня 1994 року про право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та змінити запис про форму власності з «спільної сумісної» на «спільну часткову».
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 
		2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. 
		Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не брала участі у приватизації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками якої було видано свідоцтво про право власності на житло 
		від 28 жовтня 1994 року.
		Право власності на 1/2 частку зазначеної квартири вона набула на підставі договору дарування від 03 липня 2014 року, який надалі рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року (справа № 756/11354/14-ц) визнано недійсним.
		Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є учасником приватизації та не набула права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вона не може ставити питання про внесення виправлень у свідоцтво про право власності на житло від 28 жовтня 1994 року.
		Позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, оскільки Управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації не є правонаступником органу приватизації Фонду комунального майна Мінського району м. Києва, а тому не має повноважень для внесення змін до свідоцтва про право власності. 
		Крім того, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги стосуються права на нерухоме майно осіб, які визначені як треті особи у справі.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У квітні 2024 року  ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року 
		у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду 
		від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 та від 10 листопада 2020 року 
		у справі № 639/686/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Посилається не те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, 
		пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відсутність у позивачки охоронюваного законом інтересу, який у логічному зв`язку з позовом може полягати у прагненні права власності на 1/2 частку квартири, розташованої за адресою: 
		АДРЕСА_1 , у той час коли у неї таке право 
		відсутнє, оскільки право власності на зазначену квартиру належить виключно 
		ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
		Суди не врахували, що відповідно до частин першої, другої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права та законного інтересу, який не суперечить засадам цивільного судочинства.  
		Суди належно не дослідили зібрані у справі докази, зокрема не звернули уваги на те, що у заяві про приватизацію спірної квартири, яка містить підписи співвласників, зазначено, що квартира приватизується на праві спільної часткової власності, а не спільної сумісної. Зазначене також підтверджується відповіддю Управління житлово-комунального господарства Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації від 14 січня 2019 року № 8, у якій зазначено, що квартира приватизована на праві спільної часткової власності. 
		Зазначене дає підстави для висновку про те, що у свідоцтві про право власності на житло від 28 жовтня 1994 року допущено помилку, внаслідок якої визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: 
		АДРЕСА_1 , та позбавлено її разом із дочкою, яка є особою з інвалідністю єдиного житла. 
		Вона має законний інтерес до виправлення цієї помилки, оскільки зазначене надасть підстави для перегляду рішення суду про визнання договору дарування недійсним за нововиявленими обставинами та, відповідно, поновити її житлові права. 
		Крім того, суди дійшли помилкового висновку про те, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, оскільки саме в Управлінні житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації знаходяться документи щодо приватизації житлового фонду. 
		У травні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, у якому заявник просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Русинчуку М. М., судді, які входять до складу колегії: Краснощоков Є. А., Гудима Д. А.
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи 
		між суддями Верховного Суду від 19 квітня 2024 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю. , судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д., у зв`язку із відставкою судді Русинчука М. М.  
		Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389; витребувано із Оболонського районного суду міста Києва матеріали справи № 756/5368/19. 
		У травні 2024 року матеріали справи № 756/5368/19 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою 
		статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим Фондом комунального майна Мінського району м. Києва від 28 жовтня 1994 року квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була приватизована та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 (в рівних долях). У графі про форму власності здійснено відмітку про те, що квартира належить останнім на праві спільної сумісної власності шляхом підкреслення словосполучення «… спільної сумісної…».
		03 липня 2014 року між ОСОБА_2 , який діяв від свого імені та від імені 
		ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 укладений договір дарування 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Пасічник С. Г., зареєстрований у реєстрі за 
		№ 232. 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 вересня 2015 року (справа № 756/11354/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду 
		м. Києва від 20 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року,позов ОСОБА_6 , ОСОБА_4 задоволено частково. 
		Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Пасічник С. Г., зареєстрований у реєстрі за № 232. 
		Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови 
		у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження 
		№ 61-12101св23)).
		Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. 
		Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. 
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій не врахували, що поданий нею цивільний позов відповідає критеріям поняття «охоронюваний законом інтерес», наведений у Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 18-рп/2004.
		Перевіривши такі доводи заявниці, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про їх необґрунтованість з огляду на таке. 
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року 
		№18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». 
		Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: 
		а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. 
		Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (див. постанову Верховного Суд від 03 травня 2022 року у справі 
		№ 757/508/20-ц (провадження № 61-19919св21)).
		У пункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року 
		№ 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої 
		статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. «Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання 
		від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.
		З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
		Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
		Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. 
		Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. 
		При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
		Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову 
		в позові (див. постанову Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі 
		№ 233/3516/18-ц (провадження № 61-4805св20)).
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій, установивши, що вона не брала участі у приватизації квартири, розташованої за адресою: 
		АДРЕСА_1 та не набула права власності на 1/2 частку цієї квартири, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачка не довела наявності у неї «охоронюваного законом інтересу» стосовно внесення змін до свідоцтва про право власності на зазначену квартиру від 28 жовтня 1994 року. власниками якої є  ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . 
		Питання про належність квартири її власникам на праві спільної часткової чи спільної сумісної власності було предметом доказування у справі 
		№ 756/11354/14-ц про визнання договору дарування недійсним. Прагнення позивачки ініціювати перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками вирішення зазначеної справи, за нововиявленими обставинами, якими вона вважає внесення виправлень у свідоцтво про право власності на квартиру 
		від 28 жовтня 1994 року, не відповідає критеріям поняття «охоронюваний законом інтерес», наведеним у рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 
		2004 року у справі №18-рп/2004.
		Верховний Суд відхиляє доводи заявниці про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (провадження (провадження 
		№ 61-7154св22)) та від 10 листопада 2020 року у справі № 639/686/18 (провадження № 61-3831св19), оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що переглядається, не є подібними. 
		У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 201/2288/20 (провадження № 61-7154св22)) зазначено, що рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватно-правова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства. При існуванні самочинного будівництва власник земельної ділянки може вимагати не надання права на знесення самочинного будівництва на підставі судового рішення, а, зокрема, зобов`язання порушника знести самостійно самочинне будівництво або за його рахунок, чи визнання за власником земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване. При існуванні самочинного будівництва метою власника земельної ділянки є захист права власності на земельну ділянку, а не набуття на підставі рішення суду права на знесення. Тому вимога про надання права на знесення не 
		є належним способом захисту права.
		У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 639/686/18 (провадження № 61-3831св19) зазначено, що умовою для здійснення приватизації житла є обов`язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_8 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звертаючись до суду з позовом, вона не довела наявність у неї порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. 
		Водночас суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, помилково зазначив додатковою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 пред`явлення позову до неналежного відповідача, відмовивши 
		у задоволенні позову одночасно з двох самостійних підстав, а тому оскаржувані судові рішення підлягають зміні, шляхом виключення з їх мотивувальних частин посилання на пред`явлення позову до неналежного відповідача. 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявниці з висновками судів попередніх інстанцій, що були предметом дослідження й оцінки суду першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, оскаржувані судові рішення підлягають зміні, із виключенням із мотивувальних частин судових рішень посилання на пред`явлення ОСОБА_1 позову до неналежного відповідача як підставу для відмови у задоволенні позову. 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року змінити, шляхом виключення з мотивувальних частин судових рішень посилання на пред`явлення позову до неналежного відповідача як підставу для відмови у задоволенні позову. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник    Судді:І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...