Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/8474/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 15.01.2025.
Дата набрання законної сили: 08.01.2025
Номер судового провадження: 61-7515ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		08 січня 2025 року                                     
		м. Київ                                                               
		 
		справа № 336/8474/21
		 
		провадження № 61-7515св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. 
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць, Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  
		 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , 
		відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Клєц Тетяною Сергіївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя                                       від 01 листопада 2023 року у складі судді Боєва Є. С. та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А., Трофимової Д. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних заяв
		 
		У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                               ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 з 06 січня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2009 року (справа                 № 2-2492/09). Від шлюбу вони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Вказувала, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя                                      від 11 серпня 2006 року у справі № 2-3002/06 визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані вона та син. Після розірвання шлюбу відповідач залишився проживати без реєстрації місця проживання у вказаній квартирі, відмовляється добровільно виїхати, мотивуючи, це тим, що він не має іншого житла, хоча і зареєстрований за адресою проживання родичів.
		 
		Посилалася на те, що на теперішній час проживання разом з колишнім чоловіком, який не зареєстрований у належній їй квартирі, є неможливим, оскільки                ОСОБА_2  вживає алкоголь та психотропні речовини, влаштовує скандали, бійки. Відповідачем створено неможливі умови спільного проживання.
		 
		Зазначала, що 26 вересня 2021 року ОСОБА_2 наніс їй тілесні ушкодження,                     у зв`язку із чим вона звернулася до Відділу поліції № 3 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення. 
		 
		02 жовтня 2021 року органом досудового розслідуваннявнесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021087080001130 за                      ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою                     статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		Ураховуючи наведене,  ОСОБА_1 просила суд припинити відповідачу право користування квартирою АДРЕСА_1 та                      виселити відповідача із житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2021 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя          від 15 лютого 2022 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Припинено ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
		Виселено ОСОБА_2 із житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2021 року.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 липня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня 2021 року задоволено.
		Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15 грудня                 2021 року скасовано та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
		 
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 набута ними за час шлюбу, тому належить подружжю на праві спільної сумісної власності, проте між ними відсутнє порозуміння щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя.
		 
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 37,6 кв. м.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада                         2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду                         від 24 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
		У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 37,6 кв. м.
		У порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв. м, житловою                    площею 37,6 кв. м.
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги  ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки була набута  ОСОБА_1  за час перебування сторін у шлюбі. Виходячи із принципу рівності часток подружжя             у спільному майні, районний суд дійшов висновку про те, що вказане майно підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеної квартири, оскільки  ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільності майна.
		 
		Районний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що спірна квартира                                   є її особистою приватною власністю. Ураховуючи взаємовиключність позовних вимог сторін, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
		 
		Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що спірна квартира є її особистою приватною власністю, оскільки була фактично побудована та реконструйована за кошти майбутніх власників. При цьому забудова відбувалася за час перебування сторін у шлюбі, договори по здійсненню робіт у квартирі, у тому числі, були укладені від імені ОСОБА_2 , а доказів здійснення побудови квартири виключно за кошти ОСОБА_4 не надано.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Клєц Т. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Шевченківського районного суду                                 м. Запоріжжя від 01 листопада 2023 року, постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2024 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до районного суду.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                   у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 05 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її                                      представником - адвокатом Клєц Т. С., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі; витребувано цивільну справу із суду першої інстанції; відмовлено                                          у задоволенні клопотання заявника про зупинення дії оскаржуваних судових рішень та відмовлено у задоволенні заяви  ОСОБА_1 про забезпечення позову                                    у вказаній справі.
		 
		У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2024 року справу призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом                    Клєц Т. С., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали           їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову                                         у задоволенні позову  ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову                  ОСОБА_2 .
		 
		Судами попередніх інстанцій не досліджено джерело набуття спірної квартири та те, що вона була набута ОСОБА_1 за час шлюбу внаслідок її приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», отже не може вважатися спільним майном подружжя та не підлягає поділу.
		 
		Посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 виділена  ОСОБА_1 , як медичному працівнику, у зв`язку зі здійсненням нею професійної діяльності, тобто ОСОБА_2 мав лише право користування та проживання                     у спірній квартирі, як її чоловік. 
		 
		Вважає безпідставними посилання судів попередніх інстанцій на те, що                    ОСОБА_2 здійснював ремонтні роботи у спірній квартирі, тому має право вимагати визнання права власності, оскільки вказане не породжує його права власності, ураховуючи те, що він, як користувач житлом, зобов`язаний був здійснювати заходи з його утримання.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Клєц Т. С. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду                  від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 15 грудня 2021 року у справі № 463/5008/17 (провадження № 61-10750св21)               та від 15 лютого 2023 року у справі № 201/6987/20 (провадження № 61-3915св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу не подано.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_2 та  ОСОБА_1 з 06 січня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Шевченківського районного суду                             м. Запоріжжя від 21 травня 2009 року, що набрало законної сили 01 червня                      2009 року (справа №2-2492/09) (том 1, а. с. 15; 21; 14). 
		 
		Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 07 вересня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від шлюбу мають дитину -  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1, а. с. 12).
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2006 року              у справі № 2-3002/06 позов ОСОБА_1 до Запорізької міської ради в особі Шевченківської районної адміністрації м. Запоріжжя про визнання права власності на житлове приміщення задоволено.
		Визнано за  ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 37,6 кв. м.
		 
		Право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстровано за                             ОСОБА_1 02 жовтня 2006 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Орендного підприємства Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації від 02 жовтня 2006 року № 12021746 (том 1, а. с. 20).
		 
		02 жовтня 2021 року Відділом поліції № 3 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області за заявою ОСОБА_1 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження за № 12021087080001130 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України за фактом нанесення  ОСОБА_2 тілесних ушкоджень ОСОБА_1 (том 1, а. с. 23).
		 
		20 жовтня 2021 року  ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою                                     статті 125 КК України (том 1, а. с. 40-42).
		 
		Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада 2021 року у справі № 336/8648/21 ОСОБА_2  визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 850 грн (том 1, а. с. 115-117).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                   статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом                    Клєц Т. С., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                   з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                     і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу                   (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя
		 
		Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
		 
		Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		 
		Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		 
		Відповідно до частини першої статті 60 CK України, майно, набуте, подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
		 
		Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
		 
		У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
		 
		За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
		 
		Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними                             в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Згідно зі змістом статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
		 
		Згідно з положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
		Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
		 
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.
		 
		Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
		 
		Задовольняючи зустрічний позов  ОСОБА_2 ,суд першої інстанції,                                         з висновками якого погодився апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, й показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира  АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки була набута ОСОБА_1 за час перебування сторін           у шлюбі, тому підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
		 
		Доводи касаційної скарги  ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом                    Клєц Т. С., про те, що спірна квартира є особистою приватною власністю                 ОСОБА_1 , оскільки набута внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є необґрунтованими з огляду на таке.
		 
		Згідно зі статтями першою-третьою Закону України «Про приватизацію                  державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду                      (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень                      у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат                                у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та інших) державного житлового фонду на користь громадян України. До об`єктів приватизації належать, зокрема квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Приватизація здійснюється шляхом, зокрема безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.
		За змістом наведеного, власником приватизованого житла стає особа (особи), яка в установленому законом порядку взяла участь у його приватизації.
		 
		Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного                                      з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним                                  із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі, гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного                         з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Законом України «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, вказану правову норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному                             з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі, приватизації.
		 
		Законом України «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено. Натомість кодекс було доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої                                           статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.
		 
		Отже, з урахуванням наведених змін до СК України, правовий режим приватизованого житла змінювався. При цьому лише в період часу з 08 лютого   2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того                              з подружжя, який брав участь у приватизації.
		 
		До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 лютого 2023 року у справі № 201/6987/20 (провадження № 61-3915св22) та від 24 травня 2023 року                         у справі № 595/180/22 (провадження № 61-1363св23).
		 
		Оскільки спірна квартира набута  ОСОБА_1  11 серпня 2006 року, тому лише                    у разі встановлення підстави набуття у власність - її приватизація, ця квартира буде вважатися особистою приватною власністю  ОСОБА_1 .
		 
		У рішенні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2006 року            у справі № 2-3002/06, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 29 липня 2003 року № 232-2 (зі змінами, внесеними рішеннями Запорізької міської ради від 20 травня 2004 року № 193 та від 19 листопада                          2004 року № 439) дозволено виконання перепрофілювання споруди дитячої лікарні та господарчого корпусу на  АДРЕСА_3 під квартири та гаражі медичних працівників та робітників правоохоронних органів району за рахунок коштів фізичних осіб - майбутніх власників житла.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Отже, вказана квартира була фактично побудована та реконструйована за кошти майбутніх власників, а не набута  ОСОБА_1 внаслідок приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін                                   (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої                                            статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування                      (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира є приватною власністю  ОСОБА_1 , заявником доведено не було, тобто нею не спростовано презумпцію спільності вказаного майна подружжя на час припинення шлюбу.
		 
		Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном                                    (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року                           у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18).
		 
		Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови                             у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири, як колишнього члена сім`ї власника, є правильними, зважаючи на доведеність зустрічних позовних вимог                  та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
		 
		Отже, доводи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		 
		Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі                              № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 15 грудня 2021 року у справі № 463/5008/17 (провадження № 61-10750св21) та від 15 лютого 2023 року у справі № 201/6987/20 (провадження № 61-3915св21), є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази                           з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають,                  то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено                        з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені              у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Клєц Тетяною Сергіївною, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,  є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   І. Ю. Гулейков   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць   Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...