Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 283/4/17-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: 15.01.2025. Зареєстровано: 15.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: 11-кп/4805/8/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016060000000066

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційний суд 
		 
		Справа №283/4/17-к                 Головуючий у 1-й інст.  ОСОБА_1  
		Номер провадження №11-кп/4805/8/25
		Категорія ч.3 ст.368 КК          Доповідач                 ОСОБА_2   
		 
		 
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 січня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
		 
		головуючого-судді                         ОСОБА_2 ,
		суддів:                                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю: секретаря                         ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		прокурора                                 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		обвинуваченого                         ОСОБА_9 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №283/4/17-к за апеляційною скаргою прокурора відділу Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 20 червня 2022 року відносно
		ОСОБА_9 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , 
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, 
		в с т а н о в и в:
		зазначеним вироком ОСОБА_9   визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною 3 статті 368 КК України та виправдано.
		Арешт, накладений на майно ОСОБА_9 ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2016 року скасовано.
		Питання про речові докази вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.
		Процесуальні витрати віднесено на рахунок держави.
		Відповідно до вироку суду першої інстанції, згідно обвинувального акту ОСОБА_9 обвинувачується в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, поєднане із вимаганням неправомірної вигоди за наступних обставин.
		08 червня 2016 року слідчому слідчого відділу Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 доручено проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні №12016060060000856 від 08.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України за фактом порушення встановлених правил використання надр.
		У подальшому, під час розслідування вказаного провадження, у невстановлений час і місці, у ОСОБА_9 виник умисел на вимагання та отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
		30 серпня 2016 року слідчий ОСОБА_9 , з метою вимагання та отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за не притягнення до кримінальної відповідальності, у ході телефонної розмови призначив зустріч останньому в парку ім. Островського в м. Коростень.
		Цього ж дня близько 13-ї години у парку ім. Островського м. Коростень під час зустрічі із ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що відповідно до норм законодавства він може ініціювати питання про повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні, використовуючи своє службове становище, з метою отримання неправомірної вигоди, діючи умисно в інтересах ОСОБА_10 щодо не притягнення його до кримінальної відповідальності, із корисливих мотивів, висловив вимогу ОСОБА_10 про передачу йому грошових коштів у розмірі 8 000 гривень за неповідомлення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №12016060060000856.
		Таким чином, ОСОБА_9 , маючи повноваження, згідно статті 40 КПК України як слідчий у кримінальному провадженні на складання та ініціювання питання перед прокурором щодо повідомлення підозри, з корисливих мотивів, створив умови для вимагання та одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 .
		Не бажаючи негативних наслідків для себе у виді притягнення до кримінальної відповідальності, побоюючись за порушення своїх конституційних прав, ОСОБА_10 погодився з умовами ОСОБА_9 .
		У подальшому, 31 серпня 2016 року близько 16-ї години біля приміщення залізничного вокзалу у м. Коростені по вулиці Табукашвілі, 18 ОСОБА_9 , реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за непритягнення до кримінальної відповідальності, достовірно знаючи, що відповідно до норм законодавства він може ініціювати питання щодо повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні, використовуючи своє службове становище, діючи умисно в інтересах ОСОБА_10 , з корисливих мотивів, повторно висловив вимогу ОСОБА_10 про необхідність передачі йому грошових коштів у сумі 8000 грн. за неповідомлення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №12016060060000856. Відразу після цього, того ж дня, перебуваючи за вказаною адресою, в автомобілі ВАЗ 11193 д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 , усвідомлюючи незаконність своїх діянь, отримав від останнього грошові кошти у сумі 8000 гривень, як неправомірну вигоду за не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_10 . 
		Дії ОСОБА_9 , які виразились в одержанні службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, поєднане із вимаганням неправомірної вигоди, кваліфіковано органом досудового розслідування за ч.3 ст.368 КК України.
		В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 ставить питання про скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку, яким просить визнати ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та призначити покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є власністю обвинуваченого, з позбавленням права обіймати адміністративні посади в правоохоронних органах на строк 3 роки. Вказує, що вирок суду є незаконним, необґрунтованим, невмотивованим і підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням кримінального процесуального закону. Прокурор зазначає, що поза увагою суду залишились показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про сам факт одержання неправомірної вигоди обвинуваченим ОСОБА_9 . Не взято до уваги протоколи огляду мобільних телефонів, належних вказаним свідкам у сукупності з іншими доказами, які підтверджують послідовність показань останніх. Вважає необґрунтованим визнання судом затримання ОСОБА_9 таким, що здійснено з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, вказує, що захиснику було запропоновано прийняти участь у проведенні слідчих дій, однак він відмовився, відмовився підписати протокол затримання. Посилається на безпідставність визнання протоколу огляду, маркування та вручення грошей від 31.08.2016 року недопустимим доказом, звертає увагу, що огляд маркування та вручення грошей це стадія негласної слідчої (розшукової) дії і має входити у загальний час, за результатами контролю за вчиненням злочину слідчим складено протокол, у якому відображено увесь процес від огляду та маркування грошей, передача їх заявником обвинуваченому та затримання останнього, у протокол зазначено загальний час проведення негласної слідчої (розшукової) дії. Аргументує свої доводи тим, що аналіз зібраних доказів свідчить про те, що орган досудового розслідування будь-які дії направлені на провокацію ОСОБА_9 не здійснював, ОСОБА_10 добровільно звернувся до правоохоронних органів. Прокурор звертає увагу, що згідно вимог ст.242 КПК України судово-фоноскопічна експертиза не входить у перелік обов`язкових експертиз, стороною захисту клопотання про такої експертизи не заявлялось. Вказує, що судом безпідставно визнано недопустимим доказом змиви з рук ОСОБА_9 , оскільки вони були відібрані під час затримання, при цьому освідування, відібрання біологічних зразків не проводилось. Безпідставним є визнання судом недопустимими доказами протоколу огляду місця події від 31.08.2016 року, протоколу огляду флеш-носія і матеріалів кримінального провадження від 02.09.2016 року та протоколу огляду системного блоку комп`ютера від 06.09.2016 року, так як робоче місце ОСОБА_9 не є житлом чи іншим володінням останнього, перед початком огляду кабінету обвинуваченого отримано письмову згоду начальника Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_12 . Крім того, наголошує, що речові доказ, а саме кошти у сумі 8000 грн, які є предметом даного злочини, оглянуто в судовому засіданні, опечатано та повернуто прокурору, а тому висновки суду про те, що стороною обвинувачення не надано для дослідження вказані речові докази є необґрунтованими.
		В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_9 просить залишити її без задоволення, а вирок Малинського районного суду Житомирської області без змін. Мотивує свої заперечення тим, що прокурором в судовому засіданні не надано жодного доказу, отриманого відповідно до норм кримінального процесуального законодавства, їх належність і допустимість, всупереч вимог ст.92 КПК України не доведено. 
		Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, заперечення обвинуваченого щодо задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
		Частинами 1, 2 ст.2 КК України встановлено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Згідно з п.1 ч.3 ст.374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
		За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
		Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Судове рішення - це акт правосуддя, ухвалений згідно з нормами матеріального та процесуального права та згідно з конституційними засадами і принципами судочинства. Судове рішення має бути законним, обґрунтованим, зрозумілим та чітким, і не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
		Згідно вимог ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.
		Згідно із ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Відповідно до ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
		Відповідно до ст.374 КПК України та роз`яснень, які містяться в п. п. 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов пленуму Верховного суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів; прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
		Однак, зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції під час судового розгляду та ухвалення виправдувального вироку відносно ОСОБА_9 дотримано не було.
		Так, виправдовуючи ОСОБА_9 за ч.3 ст.368 КК України на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України, суд першої інстанції послався на відсутність належних та допустимих доказів винуватості обвинуваченого, а також прийшов до переконання, що аналіз зібраних та досліджених у ході судового розгляду доказів дає підстави стверджувати про відсутність такої ознаки як вимагання обвинуваченим грошових коштів у ОСОБА_10 та наявність в діях правоохоронних органів ознак провокації.
		В той же час, суд, виклавши у вироку докази обвинувачення не проаналізував їх, не дав їм належної правової оцінки в їх сукупності та взаємозв`язку на підтвердження чи спростування встановлених судом обставин кримінального провадження, допустив вибірковість у оцінці доказів, не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він відкидає докази обвинувачення та побудував виправдувальний вирок виключно на запереченнях самого обвинуваченого проти пред`явленого йому обвинувачення та визнані переважної більшості доказів неналежними та недопустимими з надуманих підстав.
		Як вважає колегія суддів, місцевий суд не звернув уваги на те, що показання обвинуваченого ОСОБА_9 суперечать зібраним та дослідженим у справі доказам, в тому числі показанням свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які суд першої інстанції належним чином не проаналізував та прийшов до необґрунтованого висновку, що їх показання спростовуються наданими учасниками кримінального провадження доказами, при цьому не наводячи якими конкретно доказами спростовуються показання даних свідків та не розкриваючи їх зміст, а також суперечать письмовим доказам даного провадження, що ставить під сумнів висновок суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_9 в інкримінованому йому злочині.
		Як вбачається з матеріалів провадження наказом в.о. начальника УКЗ ГУНП в Житомирській області № 9о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_9 призначено слідчим Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області (а.п 311, т.1).
		Відповідно до посадової інструкції, з якою ОСОБА_9 ознайомлений під розпис (а.п.312-314, т.1), останній при виконанні своїх службових обов`язків зобов`язаний:
		- дотримуватися вимог Конституції України, КПК та законів України під час досудового розслідування;
		- забезпечити повне, усебічне та неупереджене розслідування кримінальних правопорушень у межах установлених КПК строків;
		- виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі;
		- забезпечувати реалізацію в повному обсязі прав і законних інтересів усіх учасників кримінального провадження;
		- не розголошувати відомості, що становлять державну чи іншу охоронювану законом таємницю, інформацію про приватне (особисте і сімейне) життя особи та інші відомості, здобуті при розслідуванні кримінальних правопорушень;
		- не вчиняти будь-яких дій, що ганьблять звання слідчого і можуть викликати сумнів у його об`єктивності та неупередженості;
		- у разі наявності підстав, передбачених статтею 77 КПК України, заявляти самовідвід від участі в кримінальному провадженні в порядку, визначеному статтею 80 КПК.
		08 червня 2016 року Коростенським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 240 КК України і розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016060060000856 (а.п.249, т.1).
		Постановою начальника слідчого відділу Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 08 червня 2016 року слідчим у вищевказаному кримінальному провадженні призначено ОСОБА_9 (а.п.250, т.1).
		Цього ж дня ОСОБА_9 прийняв до свого провадження кримінальне провадження №12016060060000856 та приступив до проведення досудового розслідування (а.п.251-252, т.1).
		Нагляд за додержанням законів під час проведення вказаного досудового розслідування здійснювали прокурори ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які були визначені постановою першого заступника керівника Коростенської місцевої прокуратури ОСОБА_16 від 08 червня 2016 року (а.п.253, т.1).
		Під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12016060060000856 підозру про вчинення злочину за ч.2 ст.240 КК України 19 серпня 2016 року було повідомлено ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , а 14 листопада 2016 року прокурором Коростенської місцевої прокуратури відносно вказаних осіб затверджений обвинувальний акт за ч.2 ст.240 КК України (а.п.49-54 т.2).
		20 липня 2017 року (а.п.172-174, т.2) та 07 вересня 2018 року (а.п.85-87 т.4) відносно ОСОБА_18 та ОСОБА_17 ухвалені вироки, якими вищевказані особи визнані винними у вчинені злочину передбаченого ч.2 ст.240 КК України. 
		Вказані обставини сторони кримінального провадження визнавали в суді першої інстанції та не заперечують їх в ході апеляційного розгляду даного кримінального провадження.
		Так, диспозиція ст.368 КК України охоплює коло діянь, за які передбачає кримінальну відповідальність, зокрема, передбачена відповідальність за одержання службовою особою неправомірної вигоди, яка займає відповідальне становище неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням службового становища, поєднаного із вимаганням.
		Стосовно такого трактування цієї норми закону Верховний Суд України у Постанові Пленуму Верхового Суду України від 26 квітня 2002 р. №5 "Про судову практику у справах про хабарництво" роз`яснив, що відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно - розпорядчих чи адміністративно - господарських обов`язків, або тих, які вона не уповноважена була вчиняти, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.
		Провівши у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 на підставі ч.3 ст.404 КПК України за клопотаннями прокурора та обвинуваченого повторне дослідження доказів, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.368 КК України при наступних об`єктивно встановлених та доведених обставинах. 
		Так, в ході апеляційного розгляду встановлено, що 08 червня 2016 року слідчому слідчого відділу Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 доручено проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні №12016060060000856 від 08.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України за фактом порушення встановлених правил використання надр.
		У подальшому, під час розслідування вказаного провадження, у невстановлений час і місці, у ОСОБА_9 виник умисел на вимагання та отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
		30 серпня 2016 року слідчий ОСОБА_9 , з метою вимагання та отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за не притягнення до кримінальної відповідальності, у ході телефонної розмови призначив зустріч останньому в парку ім. Островського (Древлянський) в м. Коростень.
		Цього ж дня близько 13-ї години у парку ім. Островського (Древлянський) м. Коростень під час зустрічі із ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , достовірно знаючи, що відповідно до норм законодавства він може ініціювати питання про повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні, використовуючи своє службове становище, з метою отримання неправомірної вигоди, діючи умисно в інтересах ОСОБА_10 щодо не притягнення його до кримінальної відповідальності, із корисливих мотивів, висловив вимогу ОСОБА_10 про передачу йому грошових коштів у розмірі 8 000 гривень за неповідомлення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №12016060060000856.
		Таким чином, ОСОБА_9 , маючи повноваження, згідно статті 40 КПК України як слідчий у кримінальному провадженні на складання та ініціювання питання перед прокурором щодо повідомлення підозри, з корисливих мотивів, створив умови для вимагання та одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 .
		Не бажаючи негативних наслідків для себе у виді притягнення до кримінальної відповідальності, побоюючись за порушення своїх конституційних прав, ОСОБА_10 погодився з умовами ОСОБА_9 .
		У подальшому, 31 серпня 2016 року близько 16-ї години біля приміщення залізничного вокзалу у м. Коростені по вулиці Табукашвілі, (Героїв Небесної Сотні) 18 ОСОБА_9 , реалізовуючи свій злочинний намір, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 за непритягнення до кримінальної відповідальності, достовірно знаючи, що відповідно до норм законодавства він може ініціювати питання щодо повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні, використовуючи своє службове становище, діючи умисно в інтересах ОСОБА_10 , з корисливих мотивів, зустрівся із ОСОБА_10 на виконання ОСОБА_10 висловленої ним у парку ім.Островського (Древлянський) в м. Коростень 30.08.2016 року вимоги про необхідність передачі йому грошових коштів у сумі 8000 грн за неповідомлення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №12016060060000856. 
		Відразу після цього, того ж дня, перебуваючи за вказаною адресою, в автомобілі ВАЗ 11193 д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_10 , усвідомлюючи незаконність своїх діянь, отримав від останнього грошові кошти у сумі 8000 гривень, як неправомірну вигоду за не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_10 . 
		Обвинувачений ОСОБА_9  в суді першої та апеляційної інстанції повідомив, що свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнає, матеріали провадження стосовно нього сфальсифіковані працівниками УСБУ і прокуратури Житомирської області. Детальні показання надав письмово в суді першої інстанції, які фактично підтримав в ході апеляційного розгляду. Згідно письмових показань ОСОБА_9 ні про які кошти з ОСОБА_10 , які пов`язані з непритягненням останнього до кримінальної відповідальності, мови не вів і грошей від нього не вимагав. Останній сам проявив ініціативу надати у борг 10 000 гривень. Після чого працівники УСБУ та прокуратури Житомирської області, використовуючи ОСОБА_10 , організували стосовно нього провокацію злочину. Крім того, вказав на істотні порушення вимог кримінального процесуального кодексу, не відповідність пред`явленого обвинувачення фактичним обставинам, яке обґрунтоване лише суперечливими показаннями заявника ОСОБА_10 , його брата ОСОБА_11 та матеріалами НСРД, які проведено з порушенням норм КПК та його конституційних прав.
		Так з серпня 2013 року по 30 вересня 2016 року проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді слідчого слідчого відділу Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області. На момент звільнення (30.09.2016 року) та відкриття відносно нього кримінального провадження (30.08.2016 року) мав звання старший лейтенант поліції та успішно пройшов атестацію.
		08 червня 2016 року перебував на добовому чергуванні у складі слідчо-оперативної групи Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області. Вночі близько 00 годин 08.06.2016 року за вказівкою оперативного чергового Коростенського ВП, за повідомленням працівників Коростенського МВ УСБУ в Житомирській області про факт незаконного видобутку бурштину, було здійснено виїзд на Станцію Ушиця Коростенського району. По приїзду на місце події, неподалік села, було виявлено чотирьох осіб, два автомобілі, декілька мотопомп, сачки та інші знаряддя призначені для здійснення видобутку бурштину. За повідомленням працівників УСБУ в Житомирській області, які були там присутні на місці події, ними вночі було виявлено чотирьох громадян під час проведення рейду по виявленню осіб, що здійснюють незаконний видобуток бурштину.
		Перебуваючи на місці події, як слідчий провів огляд місця події. Серед виявлених осіб було встановлено, що це були ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_10 . З метою встановлення особистостей виявлених на місці події громадян, їх було доставлено до Коростенського відділу міліції. Далі були внесено відомості в ЄРДР за №12016060060000856 від 08.06.2016 року по факту вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України.
		Після цього, 08.06.2016 року, всіх учасників було допитано в якості свідків з приводу даного факту та з`ясовано їх повні анкетні дані. В той час добове чергування ОСОБА_9 вже закінчувалося. Виявленим на місці події особам було надано вказівку надати для долучення до матеріалів кримінального провадження копії документів, що посвідчують їх особи (це паспорт громадянина України та ідентифікаційний код). Також 08.06.2016 року всіх учасників було сфотографовано, щоб у разі необхідності провести впізнання по фотокарткам. Через декілька днів виявлені особи надали копії всіх необхідних документів.
		Після чергування, на наступний день, почав проводити слідчі (процесуальні) дії направлені на встановлення обставин кримінального правопорушення, та осіб причетних до вчинення вказаного злочину. Зокрема направив до суду клопотання про арешт вилучених під час огляду місця події речей, призначив експертизу по виявлених камінцях бурштину, підготував та направив у відповідні державні служби запити на характеризуючі дані виявлених осіб на місці події. Допитав усіх осіб, які були присутні на місці вчинення злочину, та які виявили незаконний видобуток бурштину. Після проведення всіх першочергових та основних слідчих (процесуальних) дій у даному кримінальному провадженні, викликав на додатковий допит всіх виявлених на місці події осіб, для детального допиту, та з`ясування всіх обставин по справі, для встановлення власників речових доказів (вилученого майна). Ці допити відбувалися десь через місяць. 
		Під час допиту вищевказаних осіб було з`ясовано, що ці особи всі знайомі між собою. Троє з них приїхали дійсно здійснювати і здійснювали 08.06.2016 року незаконний видобуток бурштину. Вони свою вину визнавали. ОСОБА_10 в даному випадку був випадковим свідком даної події і жодних незаконних дій не вчиняв. Про це повідомляв сам ОСОБА_10 та інші виявлені на місці події особи. 
		Після того, як підготував матеріали кримінального провадження, пішов, разом з ними до процесуального керівника Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області ОСОБА_22 , для вивчення та погодження, щодо повідомлення певним особам про підозри. 
		Перед тим як йти до Коростенської місцевої прокуратури, завчасно підготував проекти повідомлень про підозру для всіх чотирьох осіб, яких було виявлено на Станції Ушиця Коростенського району. При цьому їх не роздруковував, а зберіг у комп`ютері. В процесі досудового розслідування було здобуто докази про причетність тільки трьох осіб до вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України. Під час перебування у процесуального прокурора ОСОБА_22 , погодив з нею повідомлення про підозру ОСОБА_19 , ОСОБА_18 та ОСОБА_21 , але останньому мав оголосити пізніше, так як його розшукували у зв`язку з відсутністю за місцем проживання.
		У кримінальному провадженні ОСОБА_10 був свідком, яким і залишився до закінчення досудового слідства. Жодного доказу для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 240 КК України слідством не здобуто. Питання про необхідність повідомлення йому про підозру ні перед ким не ініціював. 
		Дане провадження в той день, а саме 19.08.2016 року, вивчалося як процесуальним прокурором Коростенської місцевої прокуратури ОСОБА_22 , так і працівниками прокуратури Житомирської області, які були того дня присутні у м. Коростені. Зауважень до ефективності та якості здійснення досудового слідства не було. Після вивчення матеріалів кримінального провадження, повернувся до свого службового кабінету та роздрукував повідомлення про підозру ОСОБА_18 і ОСОБА_19 . Далі знову пішов у прокуратуру, привівши із собою ОСОБА_20 і ОСОБА_19 . Там з ними особисто поспілкувалась прокурор ОСОБА_22 . Вона погодила та підписала повідомлення про підозру і їх було вручено відповідним особам. 
		До кінця серпня 2016 року планував закінчити досудове розслідування у даному провадженні та направити обвинувальний акт до суду. Потрібно було тільки дочекатись відповідь із Іванківського РВ Київської області, оголосити про підозру ОСОБА_21 і виконати вимоги ст. 290 КПК у провадженні №12016060060000856. 
		Під час другого додаткового допиту в якості свідка ОСОБА_10 , приблизно в липні 2016 року, перед початком проведення слідчої дії, до ОСОБА_9 в кабінет, в якому вже перебував ОСОБА_10 , зайшов зробити копії документів слідчий ОСОБА_23 . Під час перебування в кабінеті обвинувачений запитав у ОСОБА_23 , чи зможе він позичити 10000 гривень. ОСОБА_23 відповів, що таких коштів не має, зробив копії документів і вийшов кабінету.
		Через деякий час ОСОБА_20 , ОСОБА_19 та ОСОБА_21 перестали відповідати на вхідні дзвінки. ОСОБА_10 з ними спілкувався, а тому ОСОБА_9 30.08.2016 року із свого мобільного телефону з номером НОМЕР_2 відправив на телефон ОСОБА_10 НОМЕР_3 два запити з проханням передзвонити. Телефон з номером НОМЕР_4 обвинуваченому не належить і з нього він ОСОБА_10 не телефонував.
		Через декілька хвилин до ОСОБА_9 зателефонував невідомий номер НОМЕР_5 . По голосу він зрозумів, що це ОСОБА_10 . Під час розмови з ним попросив, щоб він по можливості зателефонував і повідомив ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_21 , щоб з`явилися у відділення поліції. 
		Близько 14 години 30.08.2016 року обвинувачений пив каву в парку Древлянський в м. Коростені. В цей час він випадково зустрів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . ОСОБА_10 підійшов до нього і під час розмови запропонував позичити ОСОБА_9 10000 гривень. Ці гроші були необхідні останньому для придбання ноутбука, оскільки службовий комп`ютер дуже старий і постійно виходить з ладу. Однак обвинувачений відмовився від цієї пропозиції.
		Цього ж дня близько 15 години знову зателефонував ОСОБА_10 і повторно запропонував надати у борг 10000 гривень. ОСОБА_9 і на цей раз відмовився. 
		Наступного дня ОСОБА_10 вкотре подзвонив та запропонував позичити 10000 гривень. Обвинувачений розумів, що ОСОБА_10 свідок у кримінальному провадженні, яким і залишиться, так як доказів для повідомлення йому про підозру не було. За два місяця досудового розслідування з ним стали нормальними знайомими. За цей час він познайомив обвинуваченого із своїм братом ОСОБА_11 і ОСОБА_9 планував підтримувати з ним дружні відносини. За цих обставин погодився отримати від нього в борг гроші та наполягав на написанні розписки про позику грошей. Від розписки ОСОБА_10 відмовився. В цій телефонній розмові домовились з ОСОБА_10 зустрітись близько 16 години 31.08.2016 року біля вокзалу станції Коростень, оскільки обвинувачений повинен був забрати там фотоапарат, який передали його колезі ОСОБА_24 .
		Близько 16 години 31.08.2016 року ОСОБА_10 приїхав до вокзалу разом із своїм братом ОСОБА_11 . З ними пішли до їх автомобіля і там ОСОБА_10 передав гроші. Після цього ОСОБА_9 вийшов з автомобіля і його затримали два чоловіка в балаклавах. Вони застосували до нього кайданки, хоча обвинувачений опору не чинив. З цього моменту і до завершення складання протоколу затримання орган досудового розслідування порушив всі можливі норми Конституції України, КПК, та інших нормативних актів.
		З моменту початку досудового розслідування і до моменту набрання статусу підозрюваного тривалість проведення всіх НСРД становила 21 годину, а ініціатива спілкування проявлялась від ОСОБА_10 . Це свідчить про явну провокацію та порушення закону правоохоронними органами.
		Проект повідомлення про підозру ОСОБА_10 , який знаходився в системному блоці, не має жодної юридичної сили у провадженні №12016060060000856, тому що на ньому відсутні підписи слідчого, прокурора, особи якій вручається дане повідомлення, дата, час, та інші відомості. Крім того, даний проект ніколи не роздруковувався та нікому на погодження не надавався.
		Апеляційний суд зазначає, що невизнання вини обвинуваченим ОСОБА_9 є його правом та способом захисту, при цьому апеляційний суд критично оцінює показання останнього, визнає їх неправдивими, не логічними, не ґрунтовними та недостовірними, та такими, що не відповідають об`єктивній обстановці, в якій вчинявся злочин, та такими, що надані з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки вони повністю спростовуються іншими доказами сторони обвинувачення, дослідженими безпосередньо в суді апеляційної інстанції: показаннями свідків, письмовими доказами провадження в їх сукупності та взаємозв`язку, і яким суд першої інстанції в порушення вимог ст.94 КПК України належної правової оцінки не надав.
		Зокрема, як вбачається із показань свідка ОСОБА_10 , даних в суді апеляційної інстанції, він повідомив, що пройшло 8 років з моменту події, погано пам`ятає обставини, свої показання в суді першої інстанції повністю підтримує. Повідомив, що ОСОБА_9 був слідчим та сказав йому, що необхідно дати гроші, щоб замість свідка не стати підозрюваним у кримінальному провадженні, тобто він був у статусі свідка, а ОСОБА_9 вимагав, що якщо він не надасть гроші, то він усе переробить, і він стане вже підозрюваним. Далі він написав заяву в прокуратуру. Першим, на скільки він пам`ятає, йому зателефонував ОСОБА_9 , вони зустрілися біля входу в парк, і ОСОБА_9 озвучив суму і свої умови, сума коштів була 4 або 8 тис гривень, підтвердив, що гроші були його, які він мав передати ОСОБА_9 . В той день вони поїхали за місто, там було с.Поліське, з`їхали вниз до річки, лісу, там робили ксерокопії купюр, переписувати номера купюр, і їх обробляли краскою, як балончиками пшикали, там стояла машина, були два понятих, брат був з ним. Про зустріч із ОСОБА_9 домовилися при вході у вокзал, далі пішли сіли в машину, він передавав гроші в машині, справа сидів ОСОБА_9 , а ззаду сидів його брат. На запитання обвинуваченого, повідомив що у провадженні за ст.240 КК України він злочину не вчиняв, в цьому провадженні по його закінченню він так і залишився свідком, його ОСОБА_9 допитував в якості свідка, при цьому вказав, що він вже передає матеріали в прокуратуру, і якщо він заплатить кошти, то ОСОБА_9 передасть так як є, а якщо не заплатить кошти, то він зробить його обвинуваченим. Брат був присутній в день затримання, чи був присутній при подачі заяви в м.Житомирі не пам`ятає, з ким їздив в м.Житомир також не пам`ятає, до написання заяви не пам`ятає чи записував розмову на диктофон. Ще раз підтвердив, що заяву писав в прокуратурі та інформація, яка в ній зазначена відповідає дійсності, на вокзалі з ним розмова була, технічні засоби на ньому були, і на машині, яка на брата була тільки зареєстрована, але користувався машиною саме він, і він їздив на ній. На вокзалі він вже приїхав передавати кошти, там вже не вимагав, ОСОБА_9 вимагав кошти при зустрічі. Зазначив, що ксерокопії коштів робилися на ксероксі чи на принтері (сканері), він не знає як той технічний засіб називається, описували купюри, на капоті опирскували їх, щось чіпляли на нього. Скільки разів телефонував він, і скільки разів телефонував йому ОСОБА_9 він не пам`ятає. 
		Допитаний в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_11 вказав, що підтверджує правдивість показань в суді першої інстанції та підтримує їх повністю. Надав показання, що із ОСОБА_9 зустрічались кілька разів, він запропонував за хабар перевести брата з обвинуваченого у статус свідка. Зазначив, що до правоохоронних органів звертався брат, він не був присутнім в момент звернення. ОСОБА_9 запросив, здається, 4 тис грн, точну суму не пам`ятає, чиї були гроші не пам`ятає. Був присутнім при врученні грошей брату, відбувалось за містом, були співробітники СБУ, був працівник прокуратури, технічні співробітники, на брата навішували технічні засоби, і було двоє понятих. Брат хвилювався і співробітник СБУ сказав, щоб я був присутній, щоб його підтримати. Гроші працівник прокуратури обробив їх аерозолю, потім дали їх брату і поїхали на зустріч із ОСОБА_9 . На зустрічі ОСОБА_9 сів в машину, вони обговорили це все, він дав сигнал для СБУ і все, вони його затримали при передачі грошей. В машині була розмова коротенька, що він все зробить як треба, і що якщо ще будуть якісь проблеми вони зможуть до нього звертатися знову. На запитання прокурора повідомив, що гроші передавав тому що ОСОБА_9 погрожував перевести його брата в обвинуваченого, а так залишити в статусі свідка. На запитання обвинуваченого повідомив, що технічні засоби ципляли в машину, на брата і ще дали телефон з прослуховуванням. На вокзалі розмова у ОСОБА_9 була з братом, а він сидів на задньому сидінні. Брат зателефонував ОСОБА_9 , і вони зустрілися на пероні, пройшли і сіли в машину, брат за кермо, ОСОБА_9 збоку, а він ззаду сів. Може він там щось і казав, не пам`ятає, його не допитували. Про розмову з братом та запис на диктофон до написання заяви про злочин повідомив, що він нічого не знає про це. На запитання обвинуваченого, скільки разів йому телефонував ОСОБА_9 чи брату, повідомив, що йому ні разу не телефонував, а брату не знає, точно не може сказати, кілька разів було. В день затримання весь день перебував з братом, його попросили працівники СБУ. 
		Свідок ОСОБА_23 в суді апеляційної інстанції показав, що вивчав кримінальне провадження за ст.240 КК України, яке розслідував ОСОБА_9 , воно було передано йому після вказаних подій, він з ним ознайомлювався. На запитання обвинуваченого повідомив, що підстав та доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.240 КК України ОСОБА_10 не було. ОСОБА_10 мав процесуальний статус свідка і коли у нього в провадженні перебувала дана справа мав також процесуальний статус свідка, потім ця справа ним була направлена в обласну прокуратуру і в подальшому там була визначена підслідність у вказаному кримінальному провадженні за Овруцьким відділенням поліції. Зазначив, що згідно КПК України повідомлення про підозру вручається слідчим за погодженням з прокурором або безпосередньо прокурором, слідчий особисто не має права повідомляти про підозру. Також повідомив, що згідно положення про ведення Єдиного реєстру досудових розсілудвань при реєстрації кримінального провадження дата та номер заяви вказується обов`язково, оскільки ці поля із зірочкою, і без внесення номера і дати заяви система не зареєструє кримінальне провадження. На запитання прокурора повідомив, що слідчий в праві на складання та ініціювання повідомлення про підозру перед прокурором за наявності достатніх підстав та доказів щодо вчинення вказаною особою злочину.
		Свідок ОСОБА_25 в ході апеляційного перегляду показав, що вивчав матеріали кримінального провадження за ст.240 КК України, адже ним вирішувалось питання про спрямування даного провадження до суду, він безпосередньо закінчував його та спрямовував до суду з обвинувальним актом. На запитання обвинуваченого пояснив, що підстав та доказів для повідомлення про підозру за результатами досудового розслідування ОСОБА_10 не було, відповідно повідомлення про підозру йому не оголошувалось і не повідомлялось. ОСОБА_10 мав процесуальний статус свідка у даному кримінальному провадженні до того, як кримінальне провадження було йому передано на досудове розслідування, і ним він також допитувався як свідок, по закінченню досудового розслідування та направлення обвинувального акту в суд його процесуальний статус не змінився. Відповідно вимог КПК слідчий не уповноважений самостійно повідомити особі про підозру, адже слідчий повідомляє особі про підозру за погодженням процесуального керівника. Без номера та дати надходження заяви про злочин навіть технічно не можливо внести відомості в ЄРДР, є положення про ведення ЄРДР, відповідно до якого номер заяви та дата це є обов`язковий реквізит, який вноситься до ЄРДР. На запитання прокурора повідомив, що якщо орган досудового розслідування, безпосередньо слідчий у кримінальному проваджені збере докази про підозру певної особи у вчинені відповідного кримінального правопорушення, то він може ініціювати перед прокурором, а саме скласти повідомлення про підозру, яке подає для погодження процесуальному керівнику.
		Зі змісту показань свідка ОСОБА_13 слідує, що на запитання обвинуваченого в суді апеляційної інстанції він повідомив, що за час його процесуального керівництва ОСОБА_10 підозра в даному кримінальному проваджені не вручалась, підозра була оголошена трьом особам, обвинувальні акти щодо яких скеровані до суду. ОСОБА_10 мав процесуальний статус свідка у даному провадженні. Перед ним особисто і до прокуратури Коростенського району матеріали провадження з підозрою ОСОБА_10 не надходили, таке питання не ініціювалось слідчим, і воно не могло ініціюватись, оскільки жодних підстав для оголошення ОСОБА_10 підозри не було. 
		Свідок ОСОБА_22 в суді апеляційної інстанції вказала, що ОСОБА_10 в провадженні за ст.240 КК України повідомлення про підозру не оголошувалось та не складалось, дана особа перебувала у даному провадженні в якості свідка. На час перебування цієї кримінальної справи у неї в провадженні повідомлення про підозру ОСОБА_9 не ініціювалось. Повідомила, що слідчий самостійно не може повідомити про підозру, а може ініціювати дане питання, і він це робить, зокрема складає проект повідомлення про підозру, але її обов`язково погоджує прокурор. 
		Допитана свідок ОСОБА_26 в суді апеляційної інстанції вказала, що на час затримання слідчого ОСОБА_9 перебувала на посаді начальника СВ Коростенського ВП, може охарактеризувати його як професійного, здібного слідчого, і на той час його мали переводити на старшого слідчого. Взагалі за час роботи претензій до нього не було, розслідував справи професійно, згідно чинного законодавства, будь-яких зауважень до ОСОБА_9 по цій справі за ст.240 КК України не було, як і в інших справах. За час роботи ОСОБА_9 не було випадків, що б вона чула про те, що він створює певні умови, щоб отримати неправомірну вигоду. Слідчий має право ініціювати перед прокурором повідомлення про підозру, але таке повідомлення погоджувалось з начальником слідства, тобто з нею, а потім тільки потрапляли в прокуратуру. 
		Надаючи оцінку вищевказаним показанням свідків, колегія суддів в основу доказової бази винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину кладе показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , оскільки вони були безпосередніми очевидцями та учасниками події, надали в суді показання, які узгоджуються між собою, не містять в собі істотних суперечностей, узгоджуються із письмовими матеріалами провадження, а тому визнаються апеляційним судом правдивими та достовірними доказами вини обвинуваченого ОСОБА_9 . Повідомлення в суді апеляційної інстанції ОСОБА_11 що сума неправомірної вигоди становила, здається, 4 тис грн (точно не пам`ятає) та ОСОБА_10 , що сума неправомірної вигоди становила чи 4 чи 8 тис грн, на переконання колегії суддів, пов`язано виключно із спливом часу, який пройшов з моменту події, на що звернули увагу самі свідки в залі суду апеляційної інстанції та підтвердили, що повністю підтримують свої показання дані в місцевому суді, за якими жодних суперечностей в сумі неправомірної вигоди, яка складала 8 тис грн не було, при цьому вказали що точну суму не пам`ятають так як пройшло багато часу.
		Крім того, колегія суддів при оцінці показань даних свідків враховує, що будь-яких доказів, що вказані свідки є зацікавленими особами даного кримінального провадження матеріали справи не містять, в будь-яких стосунках із обвинуваченим, в тому числі в неприязних стосунках дані свідки із обвинуваченим не перебували і взагалі не були знайомі до реєстрації кримінального провадження за ст.240 КК України, в якому ОСОБА_10 мав процесуальний статус свідка.
		В ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції не встановлено мотивів для обмови свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України, обвинуваченого ОСОБА_9 . Не наведено таких мотивів і у вироку суду першої інстанції, у зв`язку з цим підстав сумніватись у показаннях свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 немає.
		Жодних відомостей про факт надання ОСОБА_10  грошей у борг свідки не повідомили, але категорично ствердили, що ОСОБА_9 , будучи слідчим у кримінальному проваджені за ст.240 КК України вимагав неправомірну вигоду у ОСОБА_10 за не притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Про будь-які дружні відносини із обвинуваченим свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не повідомляли ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, а навпаки підтвердили, що не перебувають із обвинуваченим в жодних стосунках. 
		Версія обвинуваченого про те, що він позичив у  ОСОБА_10  грошові кошти є очевидно надуманою та не логічною, і в цій частині колегія суддів враховує конкретні обставини даного кримінального провадження, а саме відносини в яких перебували обвинувачений та свідки, де обвинувачений був слідчим, а ОСОБА_10  мав процесуальний статус свідка в рамках кримінального провадження  №12016060060000856 від 08.06.2016 року по факту вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України, при  цьому був виявлений на місці події під час вчинення кримінального правопорушення разом з іншими на той час свідками події ОСОБА_19 ,  ОСОБА_20 ,  ОСОБА_21 , де слідчий у цього кримінальному провадженні  ОСОБА_9  проводив першочергові слідчі дії, як огляд місця події та слідчі дії щодо  ОСОБА_10 , такі як допит ОСОБА_10 , одночасно з допитами інших осіб виявлених на місці події, всі які перебували на початку досудового розслідування у статусі свідків. Процесуальні документи та запити, які були виявлені в комп`ютері обвинуваченого в теці під назвою К.П\ 2016\ст.240\№12016060060000856\, тобто в теці під назвою кримінального провадження №12016060060000856, яке розслідував  ОСОБА_9  за ст.240 КК України в окремих її теках під назвою «фото, бандити» (а не фото свідки) знаходилося фотозображення  ОСОБА_10 , в теці під назвою «підозрюваний» знаходиться файл «Повідомлення про підозру.doc», у якому містився проект повідомлення про підозру ОСОБА_10 , що в жодному разі не може свідчити про те, що такий процесуальний документ може готуватися щодо свідка у кримінальному провадженні та в теці під назвою «Характеризуючі» виявлено файли, які місять запити до лікаря нарколога, психіатра, характеристика, вимога ІЦ ГУНП в Житомирській області на ОСОБА_10 , тобто такі документи та характеризуючі дані, які слідчий в межах своїх повноважень, збирає саме для особи підозрюваного, а не свідка. Окрім наведеного, враховує апеляційний суд і місце зустрічі, а саме залізничний вокзал та те, що передача коштів відбулась навіть не на ньому, де є багато сторонніх спостерігачів, а зустрівшись на вокзалі, ОСОБА_9 спільно з свідками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 попрямували до машини, де безпосередньо і відбулась передача неправомірної вигоди обвинуваченому, що безумно свідчить про маскування та вжиття обвинуваченим, який крім того на момент вчинення злочину був слідчим, заходів щодо не викриття його у вчинені злочину.
		Враховуючи викладене, незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_9 вини у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, його вина у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення при встановлених судом апеляційної інстанції обставинах та кваліфікація його дій за ч.3 ст.368 КК України як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, поєднане із вимаганням неправомірної вигоди, підтверджується вищезазначеними показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та сукупністю інших доказів, зібраних у встановленому законом порядку та дослідженими судом першої та апеляційної інстанції, а саме:
		- даними протоколу прийняття заяви про вчинення злочину від 30.08.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_10 серед іншого повідомив, що цього дня близько 13 години поблизу входу до парку Островського у м.Коростені він зустрівся із слідчим ОСОБА_9 . У ході зустрічі ОСОБА_9 повідомив ОСОБА_10 , що якщо він не хоче перетвориться зі свідка у підозрюваного, необхідно 30.08.2016 року до 16 години сплатити йому 8000 грн, в іншому випадку він переробить матеріали кримінального провадження, перетворить його на підозрюваного та притягне до кримінальної відповідальності. В подальшому у ході телефонної розмови ОСОБА_10 та ОСОБА_9 узгодили час передачі грошових коштів - 31.08.2016 року (а.п.140-143 т.1);
		- даними протоколу огляду від 30.08.2016 року, згідно з яким старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 проведено у присутності ОСОБА_10 огляд мобільного телефону марки «Nokia», належного ОСОБА_10 із сім-картами мобільних операторів «Київстар» НОМЕР_6 , «Лайфселл» номер НОМЕР_7 . Оглядом системної папки мобільного телефону «принятые»  в папці «сообщения» встановлено наявність наступних повідомлень: - «я пытался Вам дозвониться. Перезвоните мне пожалуйста, на номер НОМЕР_8 , передано: 30 -Авг-2016 12:43:49;  - я пытался Вам дозвониться. Перезвоните мне пожалуйста, на номер НОМЕР_8 , передано: 30 -Авг-2016 12:44:21». Оглядом системної папки «Звонки», в якій міститься системна папка «принятые», в якій містяться наступні відомості: о 13 годині 45 хвилин на сім-картку «Лайфселл» номер НОМЕР_7 було прийнято дзвінок від абонента із номером мобільного оператора НОМЕР_9 тривалістю 03 хвилини 20 секунд (а.п.149 т.1);
		- даними протоколу огляду від 30.08.2016 року, відповідно до якого у присутності власника ОСОБА_11 оглянуто належний йому телефон «BlackBerry», оглядом системної папки «Звонки» встановлено, що 30.08.2016 року о 12 год 46 хв, о 13 год 05 хв, 14 год 53 хв та 31.08.2016 року о 15 год 54 хв з вказаного телефону здійснено вихідний виклик на номер НОМЕР_8 (а.п.202 т.1);
		- даними протоколу огляду, маркування та вручення грошових коштів від 31.08.2016 року, відповідно до якого слідчим в присутності понятих оглянуто грошові кошти у сумі 8000 грн, які належать ОСОБА_29 , встановлено їх номінали, серії та номери, після чого їх з усіх боків помічено речовиною препарату «Промінь-1» та видано ОСОБА_10 , особистий огляд якого був проведений для проведення слідчих дій (а.п.151-162 т.1);
		- даними протоколу огляду місця події від 31.08.2016 року, відповідно до якого старшим слідчим ОСОБА_30 у присутності понятих на підставі заяви начальника Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_12 проведено огляд у службовому кабінеті ОСОБА_9 НОМЕР_19 Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області, в ході якого було вилучено системний блок, флеш-носій чорного кольору без маркування в кількості 1 штука та з написом «ЄРДР» та матеріали кримінального провадження №12016060060000856 від 08.06.2016 року в 1 томі на 174 аркушах, а також підшиті окремо матеріали провадження №12016060060000856 на 59 аркушах (а.п.234-237 т.1);
		- даними протоколу огляду від 02.09.2016 року з додатками, згідно якого старшим слідчим ОСОБА_30 оглянуто речі вилучені в ході огляду місця події у службовому кабінеті ОСОБА_9 НОМЕР_19, а саме флеш-носія, матеріали кримінального провадження №12016060060000856 від 08.06.2016 року, які складаються з одного тому, і з яких, серед іншого, встановлено, що ОСОБА_9 постановою начальника СВ Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_26 від 08.06.2016 року призначено слідчим у кримінальному провадженні №12016060060000856 від 08.06.2016 року, в цей же день постановою слідчого ОСОБА_9 дане провадження прийняв до свого проводження та повідомив прокурора про початок досудового розслідування. В матеріалах даного провадження містяться запити слідчого ОСОБА_9 в порядку ст.93 КПК, за яким ОСОБА_9 просить в зв`язку із необхідністю, яка виникла по кримінальному провадженні №12016060060000856 від 08.06.2016 року надати голову спілки вуличних комітетів м.Коростень на його адресу характеристику на громадянина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , лікарю- психіатру та лікарю-наркологу Коростенської міської поліклініки, начальнику Коростенського МВ КВІ УДПтСУ в Житомирській області та повідомити довідкою чи перебуває у них на обліку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , міститься вимога ІЦ ГУНП в Житомирській області на ОСОБА_10 , завірена слідчим копія паспорта, ідентифікаційного коду ОСОБА_10 , протокол допиту ОСОБА_10 як свідка (а.п.238-278 т.1);
		- даними протоколу огляду від 06.09.2016 року з додатками, згідно якого старшим слідчим ОСОБА_30 оглянуто жорсткий диск із системного блоку, вилученого в ході огляду місця події у службовому кабінеті ОСОБА_9 НОМЕР_19, в якому виявлено у теці «М6\ОСОБА_61 робота\К.П\2016\ст.240\№12016060060000856\Фото» бандити файли ОСОБА_31 , IMAG2945.jpg, IMAG2947.jpg, IMAG2949.jpg, що містять фото ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також фотокопія паспорту та ідентифікаційного коду, у теці «М6\ОСОБА_61 робота\К.П\2016\ст.240\№12016060060000856\Допити\Бандити знаходився файл, з якого встановлено, що це є документ-проект протоколу допиту ОСОБА_10 від 17.06.2016 року, у теці «М6\ОСОБА_61 робота\К.П\2016\ст.240\№12016060060000856\Допити\Бандити\основа» виявлено файл при відкритті якого встановлено, що це є документ-проект протоколу допиту ОСОБА_10 від 17.06.2016 року, однак зі зміненим текстом, у теці «М6\ОСОБА_61 робота\К.П\2016\ст.240\№12016060060000856\
		Характеризуючі\ ОСОБА_10 » виявлено файли, які місять вказані вище запити та характеристика, у теці «М6\ОСОБА_61 робота\К.П\2016\ст.240\№12016060060000856\Підозрюваний» знаходиться файл «Повідомлення про підозру.doc», у якому міститься проект повідомлення про підозру ОСОБА_10 (а.п.279-297 т.1);
		- даними протоколу про результати проведення негласного слідчого (розшукового) заходу від 02.09.2016 року та долученими до нього флеш-накопичувачі MicroSD, яким встановлено, що у ході зустрічі, що відбулась 31.08.2016 року о 15 год 57 хв між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 відбулась розмова у ході якої ОСОБА_11 запитує «... А ОСОБА_10 більше?» ОСОБА_9 відповідає «ОСОБА_10 взагалі». ОСОБА_11 повторно запитує «Ніхто не тягає?», на що ОСОБА_9 відповідає «Ніхто не тягає». На запитання «Закриваєм цю тему» ОСОБА_9 відповідає «Закриваєм взагалі». Після вказаної розмови ОСОБА_10 передає ОСОБА_9 грошові кошти та каже «Рахуй». ОСОБА_9 перерахувавши їх відповідає «Правильно» (а.п.176-178 т.1);
		- даними протоколу про результати проведення НСРД у виді контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року, відповідно до якого ОСОБА_10 при зустрічі із ОСОБА_9 на вимогу останнього передав йому раніше оглянуті грошові кошти у сумі 8 тисяч гривень. Після чого ОСОБА_9 був затриманий працівниками СБУ в порядку ст.208 КПК України поруч із залізничним вокзалом у м.Коростень по вул.Табукашвілі, 18, Житомирської області та під час особистого обшуку в нього знайдено оглянуті раніше грошові кошти у сумі 8 тис грн, які були оглянуті та відображені із зазначенням їх серії, номерів у протоколі затримання. Даним протоколом засвідчено, що затриманий ОСОБА_9 показав, що виявлені грошові кошти він вимагав та отримав в якості неправомірної вигоди від ОСОБА_10 у розмірі 8 тис грн, що засвідчено підписами ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_32 (а.п.169 т.1);
		- даними протоколу затримання ОСОБА_9 від 31.08.2016 року та долученим до нього відеозаписом слідчої дії, що міститься на відеокасеті Panasonic mini DVM60 №9234DS7AR, відповідно до яких 31.08.2016 року о 16 годині 05 хвилин біля приміщення залізничного вокзалу у м. Коростені по вулиці Табукашвілі, 18 ОСОБА_9 затримано старшим слідчим слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 на підставі ст.208 КПК України. У ході проведення особистого обшуку затриманого ОСОБА_9 останній добровільно видав з лівої передньої кишені брюк неправомірно отримані ним грошові кошти в сумі 8 тисяч гривень від ОСОБА_10 купюрами по 500 грн, 200 грн та 100 грн, мобільний телефон «НТС», особисті грошові кошти. Оглядом відеозапису, який є додатком до протоколу затримання, окрім відомостей зазначених у протоколі, встановлено що слідчим у присутності понятих здійснено змиви з рук ОСОБА_9 . Ватні тампони, за допомогою яких відібрано зразки хімічних речовин, нашарування яких були на руках затриманого, належним чином упаковані (а.п.187-193 т.1);
		??- даними висновку експерта №1/3250 від 27.09.2016 року, відповідно до змісту якого надані на дослідження грошові кошти у сумі 8 000 грн виготовлені з дотриманням стандартів щодо виготовлення аналогічних банкнот, що знаходяться в офіційному обігу. На поверхні наданих грошових коштів, які вилучені в ході особистого обшуку ОСОБА_9 наявні додаткові маркування, які спостерігаються у УФ променях у вигляді нашарування речовини, що флуоресціює зелено-жовтим кольором (а.п.206-211 т.1);
		??- даними висновку експерта №10/105 від 27.09.2016 року, відповідно до змісту якого на поверхні представлених на експертизу грошових купюр у сумі 8 000 грн встановлено наявність нашарування спеціальних хімічних речовин із люмінесценцією зелено-жовтого кольору. На поверхні серветок, якими зроблено змиви з правої та лівої рук ОСОБА_9 , встановлено наявність нашарування спеціальних хімічних речовин із люмінесценцією зелено-жовтого кольору. Спеціальні хімічні речовини виявлені на поверхні грошових купюр в сумі 8 000 грн., на поверхнях серветок, якими зроблено змиви з правої та лівої рук мають спільну родову належність (а.п.217-228 т.1);
		- даними протоколу огляду місця події 31 серпня 2016 року, в ході проведення якого старшим слідчим оглянуто службовий кабінет ОСОБА_9 НОМЕР_19, який знаходиться в приміщенні Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області за адресою: м. Коростень вул. Грушевського, 5. Під час огляду кабінету ОСОБА_9 було вилучено системний блок, флеш-носій та матеріали кримінального провадження №12016060060000856 від 08.06.2016 року в 1 томі на 174 аркушах, а також матеріали провадження, які не підшито до тому провадження на 59 аркушах (а.п.234-236 т.1).
		На думку апеляційного суду вищезазначені докази оцінювалися судом першої інстанції не в їх сукупності, з точки зору достатності, та взаємозв`язку, а відокремлено один від одного, з порушенням вимог ст.84, 87 КПК України, що призвело до істотного порушення кримінального процесуального закону та невідповідності висновків цього суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, а тому колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора та визнає хибним висновок суду першої інстанції про те, що зібраними у провадженні доказами не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_9 .
		Так, у вироку Малинського районного суду Житомирської області недопустимими визнані всі докази, покладені в основу обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. 
		Про недопустимість доказів сторони обвинувачення заявлено ОСОБА_9 в ході апеляційного розгляду, зокрема клопотання про недопустимість протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 30.08.2016 року (а.п.2-25 т.8), протоколу огляду, маркування та вручення речей (грошей) від 31.08.2016 року (а.п.26-35 т.8), протокол про результати контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 31.08.2016 року (а.п.36-44 т.8), протокол про результати проведення негласного розшукового заходу аудіо-, відеоконтролю особи від 02.09.2016 року (а.п.45-55 т.8), протокол затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину від 31.08.2016 року (а.п.56-70 т.8), висновок експерта №1/3250 від 27.09.2016 року (а.п.71-75 т.8), висновок експерта №10/105 від 27.09.2016 року (а.п.76-79 т.8), протокол огляду місця події від 31.08.2016 року (а.п.80-85 т.8), протокол огляду від 02.09.2016 року (а.п.86-91 т.8), протокол огляду від 06.09.2016 року (а.п.92-97 т.8).
		В той же час підстави, з яких суд першої інстанції визнав недопустимими докази даного кримінального провадження, як і вищезазначені клопотання обвинуваченого, подані в суд апеляційної інстанції, не узгоджуються із вимогами ст.87 КПК України, є надуманими та безпідставним з огляду на наступне.
		Як убачається з матеріалів справи, 30 серпня 2016 року до прокуратури Житомирської області ОСОБА_10 звернувся із усною заявою, за результатами розгляду якої старший слідчий слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 , склав протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), згідно з яким ОСОБА_10 повідомив про висунення незаконної вимоги слідчим Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 про сплату грошових коштів за не притягнення його до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні №12016060060000856 від 08.06.2016 року., в якому він перебував у статусі свідка (а.п.140-143 т.1)
		Подана до правоохоронного органу заява потерпілого є вираженням його ставлення до події злочину, осіб, що його вчинили, й обраного способу реагування. Відповідне волевиявлення є свідченням того, що особа, котрій завдано шкоди її правам, звертається до держави з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів шляхом кримінального переслідування винного, не вважаючи належними й достатніми інші способи досягнення цієї мети.
		Праву потерпілого на таке звернення кореспондує конституційний обов`язок держави в особі компетентних органів захистити порушені права і свободи постраждалої людини в установленій законом формі, зокрема з дотриманням визначеної КПК процедури встановити дійсні обставини справи і в разі підтвердження факту злочинного діяння надати йому юридичну оцінку відповідно до норм КК.
		Усна заява ОСОБА_10 та складений за результатами її розгляду протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), свідчить про те, що ОСОБА_10 офіційно, з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, повідомив уповноваженого суб`єкта про факт вчинення злочину щодо нього. 
		За вказаним фактом старшим слідчим прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 30.08.2016 року внесено відомості в ЄРДР за ч.1 ст.14 ч.3 ст.368 КК України, кримінальному провадженню присвоєний відповідний номер №42016060000000066, вказано орган досудового розслідування, а саме прокуратура Житомирської області, слідчі ОСОБА_28 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та прокурори ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 (а.п.1 т.2)
		Висновки суду першої інстанції та доводи в клопотанні обвинуваченого про те, що «цілком очевидно», що відомості про вчинення злочину ОСОБА_9 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань ще до прийняття заяви від ОСОБА_10 та те, що дані обставини вказують на провокацію вчинення злочину зі сторони слідчих органів, виключно з тих підстав, що відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення були внесені 30 серпня 2016 року о 18 годині 44 хвилини, в той час як протокол прийняття заяви від ОСОБА_10 про вчинене кримінальне правопорушення слідчий почав складати 30 серпня 2016 року о 18 годині 35 хвилин, а тому за такий короткий проміжок часу неможливо вчинити ці дії, враховуючи, що протокол прийняття заяви містить 4 сторінки друкованого тексту на папері формату А4, а витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань займає 1 сторінку друкованого тексту на папері формату А4 та не містить відомості про заявника, є очевидно безпідставними та надуманими.
		Зокрема, колегія суддів зазначає, що згідно ч.1 ст.214 КПК України (в редакції, яка діяла на момент внесення відомостей до ЄРДР) слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, будь-яких інших часових обмежень, що має пройти не менше якогось визначеного часу кримінально -процесуальне законодавство не містить. 
		За матеріалами даного кримінального провадження, ОСОБА_39 звернувся з усною заявою, яка була занесена до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), який був складений 30.08.2016 року о 18 год 35 хв, тобто до внесення відомостей в ЄРДР, які були внесені 30.08.2016 року о 18 год 44 хв. 
		Крім того, форма протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), складена слідчим ОСОБА_28 повністю відповідає формі, яка наведена в додатку 3 до Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 1377 від 06.11.2015 року, яка була чинною на момент вчинення відповідної процесуальної дії, за якою у верхній частині відповідного протоколу вказується місце, дата та час складання протоколу. 
		При цьому час складання протоколу, на переконання колегії суддів, не свідчить про те що це є час початку відповідної процесуальної дії, вказівки про те, що о 18 год 35 хв було саме розпочато складання протоколу слідчим ОСОБА_28 , даний протокол не містить, відсутні час початку і час закінчення складання протоколу, а тому на переконання колегії суддів, письмовий документ, яким є даний протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) є складеним саме тоді, коли у нього правомочним на це суб`єктом у зв`язку із виконанням відповідних процесуальних дій засобами письмової мови зафіксовано інформацію про хід та результати цієї процесуально дії та засвідчено підписами відповідних учасників, тобто час завершення складання відповідного протоколу.
		Колегія суддів також звертає увагу на те, що висновки суду та аналогічні доводи обвинуваченого про те, що протокол прийняття заяви містить 4 сторінки друкованого тексту на папері формату А4 є значно перебільшеними, оскільки як вже зазначалось вище даний протокол складений за відповідною формою, що не вимагало друкування всього змісту інформації, що цей протокол містить, фактично старшим слідчим внесено обставини події, що займає 1,5 аркушу паперу формату А4, короткі відповіді на запитання, анкетні відомості заявника, дати та підписи у відповідних графах заявника та старшого слідчого.
		Так, само твердження суду першої інстанції про те, що витяг з ЄРДР займає одну сторінку друкованого тексту на папері формату А4 (а.п.1 т.2), що не відповідає дійсності, оскільки сформований з реєстру витяг за формою, встановленою Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом в.о. Генерального прокурора України ОСОБА_40 № 139 від 06.04.2016  (чинного на момент внесення відомостей в ЄРДР у даному провадженні- далі Положення) є меншим за розміром та містить у собі дату надходження заяви, відомості про орган досудового розслідування, слідчих, прокурорів, реєстратора, первинну кваліфікацію та в ньому наведено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, а саме службова особа правоохоронного органу вимагає неправомірну вигоду, автоматично фіксується дата обліку інформації та присвоюється номер кримінального провадження. 
		Не зазначення у витязі з ЄРДР прізвища, ім`я та батькові заявника не може свідчити про те, що усна заява ОСОБА_10 , яка була занесена до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) не є свідченням, як про це стверджує обвинувачений, що вона не стала підставою для внесення відомостей в ЄРДР за ч.1 ст.14, ч.3 ст.368 КК України та початку досудового розслідування. 
		Стверджувати про те, що кримінальне провадження було зареєстроване по матеріалах інших джерел, про що вказує обвинувачений ОСОБА_9 в заявленому клопотанні підстав немає, оскільки такі матеріали в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 відсутні, у відповідній графі витягу з ЄРДР «Заявник, потерпілий, інші (код)» відсутні відомості про те, що провадження зареєстроване на підставі матеріалів інших джерел та їх код не вказаний, в той же час є документально підтверджений факт звернення ОСОБА_10 особисто до прокуратури Житомирської області, оформлений відповідним протоколом, зміст якого узгоджується із відомостями з ЄРДР як в частині дати звернення, так і фабули кримінального правопорушення з попередньою правовою кваліфікацією. 
		Посилання обвинуваченим у клопотанні про те, що ОСОБА_10 першочергово звернувся до СБУ, про що вказав і сам ОСОБА_10 при прийнятті у нього заяви про кримінальне правопорушення, жодного правового значення не має, оскільки працівники СБУ спрямували його саме до того органу досудового розслідування, який був уповноважений розслідувати злочини щодо слідчого за правилами підслідності (чинними на момент звернення), і відомостями про це ОСОБА_10 міг не володіти. 
		З огляду на викладене, саме відомості повідомлені ОСОБА_10 та зафіксовані у відповідному протоколі старшим слідчим прокуратури Житомирської області, стали законною підставою для початку досудового розслідування та збирання доказів у даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 , що відповідає положенням ст.214 КПК України.
		Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що відсутність реєстраційного номеру та дати реєстрації протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) свідчить про те, що заява ОСОБА_10 не стала підставою реєстрації кримінального провадження, оскільки не спростовує факту звернення ОСОБА_10 до прокуратури Житомирської області з відповідною усною заявою та з врахуванням того, що ОСОБА_10 під час досудового розслідування і судового провадження в суді першої інстанції, що в сукупності тривало більше восьми років, як особа яка звернулася із заявою про вчинення щодо нього злочину, висловив свою однозначну позицію про притягнення ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за вимагання від нього неправомірної вигоди за не притягнення до кримінальної відповідальності та підтвердив факт звернення із заявою про вчинений щодо нього злочин добровільно та самостійно. В суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_10 категорично ствердив, що особисто звернувся із заявою до прокуратури Житомирської області.
		В будь-якому випадку, порушення реєстраційної дисципліни, можуть мати відповідні кримінально-процесуальні наслідки лише у разі, якщо це прямо передбачено КПК, який не передбачає визнання недопустимим доказом заяви особи про вчинений щодо неї злочин та складений на підставі цієї заяви протокол з вище зазначеної обвинуваченим підстави.
		Посилання в цій частині на показання свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_25 , а також на показання ОСОБА_9 , за якими неможливо внести відомості в ЄРДР без, зокрема, номера заяви (дата у витязі з ЄРДР відображена - 30.08.2016) як обвинувачений зазначає у клопотанні про визнання даного доказу недопустимим, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах провадження наявний відповідний витяг із ЄРДР, що свідчить про реєстрацією кримінального провадження за №42016060000000066, при цьому будь-якого номера заяви у ньому не вказано. І взагалі, долучення обвинуваченим скріншотів із системи ЄРДР, в якій зазначено обов`язкові позиції для заповнення, стосуються внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань реєстраторами Реєстру, картки про кримінальне правопорушення, що стосується обліку кримінальних проваджень, тобто стосуються реєстраційної дисципліни та обліку кримінальних проваджень, а не витягу із нього, який досліджується судом не як процесуальне джерело доказів у розумінні ст. 84 КПК України, яким він не являється, а лише як документ, який підтверджує свідчення фіксації правоохоронним органом фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінального правопорушення, і саме в такому контексті він оцінюється судом апеляційної інстанції.
		Безпідставним є долучення обвинуваченим ОСОБА_9 в якості додатків до протоколу - додатку до Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення (п.2 глави 1 розділу II) у виді відомостей про кримінальне правопорушення з провадження (а.п.14-25 т.8), оскільки такий додаток до Положення з`явився лише в редакції Наказу Офісу Генерального прокурора № 231 від 17.08.2023 року та не був чинний на момент реєстрації кримінального провадження щодо ОСОБА_9 30.08.2016 року.
		Крім того, апеляційний суд зважає на завдання, які вирішуються веденням ЄРДР. Реєстр утворено та ведеться відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення:   реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження; оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування; аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі; інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів (пункт 1.3 розділу 1 Положення про ЄРДР, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України №139 від 06.04.2016  в редакції від 06.04.2016 року).
		Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що у цьому кримінальному провадженні не відбулося безконтрольного здійснення досудового розслідування без внесення відповідних відомостей до ЄРДР, що свідчить про дотримання стороною обвинувачення визначеної ст.214 КПК України процедури початку досудового розслідування на підставі заяви ОСОБА_10 .
		Голослівними є посилання ОСОБА_9 про те, що слідчий почав збирати докази ще до написання заяви та приходу ОСОБА_10 до нього, оскільки докази зібрані до моменту реєстрації в ЄРДР даного кримінального провадження в матеріалах провадження відсутні і суду апеляційної інстанції для дослідження вони не надані.
		Також не є вагомим доводи клопотання обвинуваченого про те, що заява від ОСОБА_10 була прийнята в неробочий час, оскільки о 18 год 35 хв вже був складений відповідний протокол старшим слідчим прокуратури, час безпосереднього звернення з усною заявою матеріали провадження не зафіксовано. Разом з тим, за імперативними вимогами ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, прокурор зобов`язаний невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а отже визначена законодавцем «невідкладність» не узгоджується із твердження обвинуваченого про прийняттям заяви про злочин лише в робочий час.
		Не вірно трактує обвинувачений положення ч.2 ст.60 КПК України (в редакції чинній на момент реєстрації та завершення досудового розслідування), за якими заявник має право: отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримати інформацію про закінчення досудового розслідування, що в свою чергу свідчить про те, що лише у разі такого волевиявлення заявником відповідна інформація органом досудового розслідування надається саме заявнику. При цьому відомостей про те, що ОСОБА_10 звертався на підставі ст.60 КПК України до уповноважених осіб і йому не була надана така інформація в матеріалах провадження немає, будь-які заяви, клопотання від ОСОБА_10 про порушення його прав, як заявника в матеріалах провадження відсутні, а тому твердження ОСОБА_9 про порушення стороною обвинувачення вимог кримінального процесуального законодавства є неприйнятими. Навіть у разі звернення ОСОБА_10 з відповідною заявою про надання інформації, передбаченої в ч.2 ст.60 КПК України, сторона обвинувачення не зобов`язана надавати з даного приводу підтверджуючу інформацію стороні захисту, оскільки стосується саме прав заявника, таких вимог КПК України не містить. 
		Не є доречним посилання обвинуваченого про наявність підстав для притягнення ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за ст.369 КК України, яка передбачає відповідальність за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі, оскільки як вказує обвинувачений спочатку він пообіцяв надати йому неправомірну вигоду і тільки після цього звернувся до прокуратури Житомирської області, оскільки це не відповідає встановленим в ході апеляційного розгляду фактичним обставинам справи, за якими спочатку ОСОБА_9 висловив вимогу ОСОБА_10 про передачу йому грошових коштів у розмірі 8 000 гривень за неповідомлення останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 240 КК України у кримінальному провадженні №12016060060000856, на що ОСОБА_10 не бажаючи негативних наслідків для себе у виді притягнення до кримінальної відповідальності, побоюючись за порушення своїх конституційних прав, погодився з умовами ОСОБА_9 та відразу звернувся до правоохоронних органів. І в цій частині, колегія суддів звертає увагу, що вимога від ОСОБА_9 про надання неправомірної вигоди була обмежена часом, 30 серпня 2016 року близько 13-ї години слідчий ОСОБА_9 висловив вимогу ОСОБА_10 про надання неправомірної вигоди і надав час до 16:00 (потім перетелефонував і сказав шукати гроші бо о 18:00 він буде дзвонити) цього ж дня, на що ОСОБА_10 відразу звернувся за місцем свого проживання до Коростенського МВ УСБУ в Житомирській області саме з метою викриття ОСОБА_9 у злочинній діяльності та припинення протиправної і злочинної поведінки ОСОБА_9 щодо нього і вже в присутності старшого оперуповноваженого Коростенського МВ УСБУ в Житомирській області перетелефонував ОСОБА_9 та повідомив про те, що гроші зможе передати завтра, тобто 31.08.2016 року, що відповідає змісту протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується). Навіть якщо старший оперуповноважений і зафіксував дану розмову на диктофон, про що вказав ОСОБА_10 при прийнятті від нього заяви про вчинений злочин і на що наголошує обвинувачений, то такий доказ суду першої та апеляційної інстанції стороною обвинувачення не надався, а отже будь-якого впливу на права обвинуваченого та доказову базу в даному кримінальному провадженні не має та на висновки апеляційного суду щодо доведення вини ОСОБА_9 не впливають.
		Не заслуговують на увагу твердження обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що зі змісту заяви не видно у чому саме полягає вимагання неправомірної вигоди, оскільки якщо обвинувачений має на увазі протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), то з нього чітко вбачається, що ОСОБА_9 , який був слідчим у кримінальному проваджені №12016060060000856 вимагає грошові кошти у сумі 8000 грн, у іншому разі він перетворить його зі статусу свідка у підозрюваного та притягне до кримінальної відповідальності.
		Враховуючи вищевикладене колегія суддів визнає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що мала місце провокація вчинення злочину зі сторони слідчих органів та відмовляє в задоволенні клопотання ОСОБА_9 про визнання протоколу прийняття заяви ОСОБА_10 про вчинене кримінальне правопорушення (або таке що готується) від 30.08.2016 року недопустимим доказом.
		Щодо висновків суду першої інстанції про наявність провокації у вчиненні злочину з боку правоохоронного органу та аналогічних тверджень обвинуваченого колегія суддів звертає увагу на таке.
		За змістом статей 246, 271 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч. 3 ст. 271 КПК України під час підготовки та проведення заходів із контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, якого вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв. Здобуті в такий спосіб речі та документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
		Зазначені положення процесуального закону узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях розробив ряд критеріїв для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів - змістовний та процесуальний критерії.
		При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
		Так, для визначення провокації злочину ЄСПЛ встановив, зокрема, такі критерії: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об`єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і чи була суттєвою ймовірність вчинення нею злочину.
		Отже, згідно з практикою ЄСПЛ застосування особливих методів ведення слідства - зокрема, агентурних методів - саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу про схильність особи до вчинення злочину.
		У рішенні від 09 червня 1998 року в справі «Тейшейра де Каштру проти Португалії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що підбурювання з боку правоохоронних органів має місце тоді, коли працівники таких органів або особи, які діють за їх вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений.
		На переконання апеляційного суду, у судовому засіданні першої інстанції та апеляційного суду не здобуто і стороною захисту не  надано доказів, які хоча б з малою долею вірогідності, враховуючи правову позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, давали обґрунтовані підстави припускати те, що одержання ОСОБА_9 неправомірної вигоди 31.08.2016 року відбулося завдяки провокації чи  підбурювання з боку сторонніх осіб.
		Вплив правоохоронного органу на хід подій з використанням НСРД, коли цей орган лише приєднується до протиправної діяльності, а не ініціює її, повинен розцінюватися не як провокація, а як таємна робота, що не містить ознак зловживань з огляду на обов`язок правоохоронних органів протидіяти злочинам.
		Свідок ОСОБА_10 за власною ініціативою звернувся до правоохоронців, на добровільних засадах був залучений до НСРД, а тому, враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку про відсутність у конкретній ситуації провокації злочину з боку правоохоронних органів.
		Колегія суддів вважає, що отримана у передбачений КПК України спосіб інформація про злочинну діяльність ОСОБА_9 , яка була зафіксована старшим слідчим прокуратури Житомирської області у відповідному протоколі 30.08.2016 року давала обґрунтовані підстави органу досудового розслідування для внесення відомостей в ЄРДР, початку досудового розслідування та проведення щодо ОСОБА_9 негласних слідчих (розшукових) дій з метою його викриття та документування.
		Зокрема, ОСОБА_9 особисто висловив вимогу ОСОБА_10 надати грошові кошти у розмірі 8000 грн, якщо він не бажає змінити процесуальний статус свідка на процесуальний статус підозрюваного, у кримінальному провадженні за ст.240 КК України, досудове розслідування у якому здійснював ОСОБА_9 і ця вимога була висловлена до повідомлення правоохоронних органів про факт вимагання неправомірної вигоди. 
		Ініціатива спілкування надходила саме від ОСОБА_9 , що підтверджується об`єктивними доказами, а саме відповідним протоколом огляду мобільного телефону «Nokia» від 30.08.2018 року, що належить ОСОБА_10 , згідно яким оглядом системної папки «Принятые», серед іншого встановлено наявність повідомлення «Я пытался Вам дозвониться. Перезвоните мне пожалуйста на номер НОМЕР_8 », передане з сімкарти 2 - 30.08.2016 року о 12 год 43 хв та аналогічне повідомлення, передане з сімкарти 2 - 30.08.2016 року о 12 год 44 хв, тобто на телефон свідка ОСОБА_10 надійшло повідомлення від на той час слідчого ОСОБА_9 , щоб він йому намагається додзвонитися, на що у відповідь ОСОБА_10 взявши телефон брата із номером НОМЕР_10 перетелефонував на номер НОМЕР_8 , яким користується ОСОБА_9 , що підтверджується даними протоколу огляду від 30.08.2016 року, відповідно до якого оглянуто належний брату ОСОБА_10 ОСОБА_11 телефон «BlackBerry» та оглядом системної папки «Звонки» встановлено, що 30.08.2016 року о 12 год 46 хв, з вказаного телефону здійснено вихідний виклик на номер НОМЕР_8 , що повністю узгоджується із даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) та додатково підтверджує правдивість показань ОСОБА_10 .
		Тобто, колегія суддів констатує, що ініціатива зустрічі і спілкування йшла саме від ОСОБА_9 , а не як намагається подати обвинувачений та як не об`єктивно встановив суд першої інстанції, а безпосередньо вихідний виклик від ОСОБА_9 унеможливлювався лише відсутністю грошових коштів на рахунку абонента, тому висновки суду про те, що мала місце провокація є не підтвердженими та необ`єктивними.
		І в цій частині є необґрунтованими висновки суду першої інстанції, які є фактично дублюванням позиції обвинуваченого, що зі змісту вказаних протоколів оглядів від 30.08.2016 року неможливо зрозуміти, яке відношення до даного кримінального провадження має оглянуті слідчим телефони та джерело їх походження, адже беззаперечно вказані докази підтверджують, що ініціатива спілкування надходила саме від ОСОБА_9 , що зокрема, в оцінці наявності чи відсутності ознак провокації, має вагоме значення. 
		При цьому важливо зауважити, що в клопотанні про отримання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 30 серпня 2016 року старший слідчий прокуратури Житомирської області ОСОБА_34 зазначив про те (а.п.11-13 т.2), що слідчим відділом прокуратури області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016060000000066 від 30.08.2016 року за фактом створення працівником правоохоронного органу умов для вчинення злочину за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.14, ч.3 ст.368 КК України і оперативним шляхом з`ясовано, що до вказаного правопорушення причетний ОСОБА_9 , що використовує мобільні телефони із номерами SIM-карток НОМЕР_11 телекомунікаційної мережі оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» та НОМЕР_2 телекомунікаційної мережі оператора мобільного зв`язку ТОВ «Астеліт», якими спілкується в тому числі із приводу готування вказаного правопорушення, що додатково свідчить про те, що ОСОБА_9 користувався двома сім картами, один з яких за номером НОМЕР_2 і що саме з цього номеру першочергово зв`язався ОСОБА_9 із ОСОБА_10 , шляхом направлення відповідного повідомлення з проханням перетелефонувати.
		В той же час, суд першої інстанції хоч і виклав зміст даного клопотання з висновками про те, що оперативним шляхом встановлено, що ОСОБА_9 користувався двома сім картами в тому числі НОМЕР_2 , однак не проаналізував дані з цього клопотання в сукупності та взаємозв`язку із даними протоколів огляду мобільних телефонів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), і з незрозумілих підстав вказав, що суду не надані докази того, ким саме використовувався номер мобільного оператора НОМЕР_9 . 
		При цьому з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення слідує, що з номера НОМЕР_9 було здійснено телефонний дзвінок на номер ОСОБА_10 НОМЕР_7 о 13 год 45 хв, що відповідає даним повідомленим ОСОБА_10 старшому слідчому прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 при прийнятті заяви про злочин 30.08.2016 року, за якими ОСОБА_10 повідомив, що вже після зустрічі і висловленої вимоги про надання неправомірної вигоди в парку Островського в м.Коростень, яка мала місце о 13 год 06 хв, десь через годину перетелефонував ОСОБА_9 з номера НОМЕР_9 із вказівкою про те, що необхідно шукати гроші, бо він знову перетелефонує о 18 годині. 
		За даним конкретних обставин справи, кому саме належить мобільних телефон НОМЕР_9 значення не має, підстави сумніватися у повідомленій ОСОБА_10 інформації про те, що з номеру НОМЕР_9 телефонував саме ОСОБА_9 відсутні. Дзвінок ОСОБА_10 з іншого номеру телефону, який не належить ОСОБА_9 , на переконання апеляційного суду, пов`язаний виключно з маскуванням обвинуваченим своє злочинної діяльності. 
		Колегія суддів звертає особливу увагу, що злочин передбачений ч.3 ст.368 КК України, вчинений ОСОБА_9 відноситься до категорії латентних, вчинений в умовах неочевидності та інституціоналізації практики учинення корупційних злочинів, а тому обвинуваченим, застосовані методи конспірації, маскування своїх дій для отримання неправомірної вигоди непомітно від сторонніх осіб, про що свідчить направлення смс з проханням передзвонити, не здійснення дзвінка з іншої своєї сім карти з оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» за номером НОМЕР_12 , дзвінок із номера телефону сторонньої особи за номером НОМЕР_9 , призначення місце зустрічі не в службовому кабінеті Коростенського ВП, а на території парку Островського в м.Коростень, терміновість висловленої вимоги з обмеженим строком надання неправомірної вигоди (вимога висловлена в обід з кінцевим терміном її виконання вечір цього ж самого дня, потім термін продовжено до наступного дня), і така терміновість, на переконання колегії суддів, пов`язана з тим, що б не допустити його викриття.
		Жодних обставин, які б свідчили про провокацію злочину, колегія суддів з боку працівників правоохоронних органів не вбачає, адже ОСОБА_9 свідомо, з метою неправомірного отримання грошових коштів, без будь-якого стороннього впливу, в тому числі і без провокацій (умовлянь) самого ОСОБА_10 створив умови для отримання неправомірної вигоди. Жодних фактів про те, що ОСОБА_9 не бажав отримати неправомірну вигоду, матеріали справи не містять. Важливим фактором є й те, що ОСОБА_9 усвідомлював свої протиправні дії, мав можливість відмовитися від них, але отримав неправомірну вигоди, а тому, з огляду на вищезазначене, немає підстав стверджувати, що цей злочин спровоковано та за інших обставин обвинувачений його не вчинив би.
		Крім того, з урахуванням особливостей корупційних злочинів, способів конспірації, малоймовірними є односторонні ініціативні дії лише отримувача неправомірної вигоди, і в цьому контексті колегія суддів зазначає, що вихідний виклик, здійснений ОСОБА_10 з телефону брата о 13 год 05 хв 30.08.3016 року тривалістю 5 сек, тобто відразу перед зустріччю в парку, з огляду на тривалість свідчить про те, що він був спрямований виключно щодо прибуття на місце зустрічі, попередньо про яке вказав ОСОБА_41 , а подальші дзвінки 30.08.2016 о 14 год 53 хв та 31.08.2016 року о 14 год 53 хв та 15 год 54 хв стосувалися вже висловленої вимоги про передачу неправомірної вигоди ОСОБА_9 та її результатів.
		Що стосується постанови прокурора відділу прокуратури Житомирської області про проведення негласної слідчої (розшукової дії) у вигляді контролю за вчинення злочину від 30.08.2016 року, незаконність якої встановив суд першої інстанції та на незаконності якої наполягає обвинувачений слід вказати наступне.
		Так, одним із видів негласних слідчих (розшукових) дій згідно зі ст.271 КПК України є контроль за вчиненням злочину, який може проводитись у формі спеціального слідчого експерименту.
		За змістом статей 246, 271 КПК України негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитись, якщо наявні достатні підстави вважати, що готується вчинення або вчиняється тяжкий чи особливо тяжкий злочин, а також якщо відомості про злочини та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. При цьому згідно з ч.7 ст.271 КПК України, прокурор в своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбачених статтею 251 цього Кодексу, зобов`язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.
		На переконання апеляційного суду, всупереч висновкам місцевого суду та доводам обвинуваченого у відповідному клопотанні, вказані вимоги КПК України дотримані.
		Зокрема, постанова прокурора містить вказівку про те, що для отримання фактичних даних про спрямованість намірів ОСОБА_9 та прийняття ним рішення щодо вчинення злочину, спостереження за його поведінкою, необхідно провести НСРД-контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту. Очевидно що досягнення такої мети неможливо досягти у інший спосіб з огляду на категорії злочину та особи злочинця. Враховуючи викладене, за вищезазначених прихованих дій обвинуваченого, з метою ефективної боротьби з цим явищем, як корупція, уникнення порушення прав громадянина, забезпечення охоронюваних законом інтересів суспільства, з метою належного розкриття вчинення вказаного злочину - виконання цих завдань та реалізації державних заходів протидії можливо було, виключно лише шляхом застосування агентурних методів роботи та проведення комплексу негласних слідчих (розшукових) дій.
		Крім того, постанова прокурора ОСОБА_42 на виконання вимог ч.7 ст.271 КПК України містить посилання на обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину, зокрема факт ініціювання ОСОБА_9 зустрічі із ОСОБА_10 (вказано ОСОБА_10 , що є технічною помилкою, оскільки очевидним є той факт, що мова у цій постанові йде саме про ОСОБА_10 , що засвідчується самим змістом цієї постанови, де у всіх інших місцях скрізь вказано прізвище ОСОБА_10 ). поза межами Коростенського ВП вказує про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.
		Перебираючи на себе позицію сторони захисту, суд першої інстанції, цитуючи доводи обвинуваченого послався на те, що станом на 30 серпня 2016 року прокурору не було відомо про місце зустрічі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , оскільки місце зустрічі - залізничний вокзал м. Коростеня було узгоджено ними в телефонному режимі близько 13-ї години 31 серпня 2016 року, однак в даній постанові прокурор послався на зустріч, яка відбулась 30.08.2016 року, що випливає зі змісту самої постанови, тобто прокурор вказав про зустріч поза межами Коростенського ВП, яка відбулась із ініціативи ОСОБА_9 в парку Островського м.Коростень 30.08.2016 року, в ході якої обвинувачений вперше висловив вимогу ОСОБА_10 про надання неправомірної вигоди за не притягнення його до кримінальної відповідальності за ст.240 КК України.
		Безпідставним є вказівка суду першої інстанції з приводу того що в постанові про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту не зазначено, якому оперативному підрозділу УСБУ в Житомирській області доручено проведення даної дії, оскільки прокурор в своїй постанові доручив проведення НСРД -контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту співробітникам СБУ в Житомирській області, старшим слідчим слідчого відділу прокуратури в Житомирській області ОСОБА_43 та ОСОБА_28 , а вже конкретний оперативний підрозділ УСБУ в Житомирській області визначається за рішенням їх відповідних керівників.
		Згідно з вимогами ч. 1 ст. 275 КПК України під час проведення НСРД слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НСРД у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Усталена судова практика визначає, що під конфіденційним співробітництвом слід розуміти негласні відносини, що встановлюються уповноваженими органами з повнолітньою дієздатною особою і на засадах добровільності та конспіративності використовуються для вирішення завдань кримінального провадження. Слідчий має право використовувати інформацію, отриману від осіб, з якими встановлено конфіденційне співробітництво під час проведення НСРД, або залучати їх до проведення таких дій.
		Залучення до конфіденційного співробітництва не є різновидом НСРД, а лише складовим елементом їх проведення, що вбачається із положень ч.2 ст.246 КПК України, де перераховуються види НСРД, які можуть проводиться у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє. Залучення до конфіденційного співробітництва є лише засобом проведення різних видів НСРД.
		Отже, враховуючи характер конфіденційного співробітництва, орган розслідування сам визначає форми і способи його організації з урахуванням потреб розслідування, необхідності запобігти розголошенню факту і деталей такого співробітництва тощо.
		Згідно ч.2 ст.275 КПК України забороняється залучати до конфіденційного співробітництва під час проведення негласних слідчих дій адвокатів, нотаріусів, медичних працівників, священнослужителів, журналістів, якщо таке співробітництво буде пов`язане з розкриттям конфіденційної інформації професійного характеру.
		Будь-яких обмежень щодо залучення до конфіденційного співробітництва свідка КПК України не передбачає.
		Залучення ОСОБА_10 до участі в контролі за вчиненням злочину було здійснено на підставі постанови прокурора ОСОБА_42 про проведення негласної слідчої (розшукової) - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 30.08.2016 року, де в резолютивній частину, постанови прокурором прийнято рішення про необхідність до проведення НСРД залучити заявника ОСОБА_10 відповідає положенням ч.6 ст.246 КПК України, а відсутність у матеріалах провадження окремої постанови про його залучення до конфіденційного співробітництва нормами КПК України не вимагається.
		Та обставина, що під час проведення НСРД був присутній брат ОСОБА_11 , при цьому безпосередньої участі у її проведенні не брав, було зумовлено об`єктивними обставинами, як повідомив свідок ОСОБА_11 в засіданні суду апеляційної інстанції - його брат ОСОБА_10 дуже переживав, а отже співробітник СБУ висловив прохання підтримати його та бути поруч, що на думку колегії суддів, не може свідчити про істотне порушення вимог КПК України, тобто порушення які б могли призвести до ухвалення незаконного та/або необґрунтованого рішення.
		Враховуючи викладене процесуальне рішення у формі постанови прокурора ОСОБА_42 із залученням до проведення заявника ОСОБА_10 є законною правовою підставою проведення НСРД у вигляді контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, а висновки суду першої інстанції як і клопотання з даного приводу обвинуваченого до уваги апеляційним судом не беруться.
		Допустимими доказами вини обвинуваченого визнає апеляційний суд протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 31 серпня 2016 року та протокол огляду, маркування та вручення речей (грошей) від 31.08.2016 року, погоджується з апеляційними вимога прокурора, а твердження суду першої інстанції та клопотання обвинуваченого про визнання цих доказів не допустимим відхиляються апеляційним судом як такі, що не відповідають вимогам ст.84, 87 КПК України.
		Так, як вбачається з вироку суду, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 31 серпня 2016 року, проведеного старшим слідчим прокуратури Житомирської області виключно з підстави неузгодженості часу його проведення за висновками місцевого суду, який тривав з 13 години по 17 годину 55 хвилин 31.08.2016 року в м. Коростені із проведенням цим же старшим слідчим одночасну огляду, маркування та вручення грошових коштів 31 серпня 2016 року у період з 12 години 55 хвилин по 13 годину 34 хвилини в с. Поліське Коростенського району.
		Крім того сторона обвинувачення надала, як доказ, протокол про результати контролю за вчиненням злочину (Т.1, а.с. 168). Одночасно цим же слідчим складено протокол огляду, маркування та вручення грошових коштів.
		На переконання колегії суддів вказані висновки суду та аналогічні доводи клопотання обвинуваченого про визнання недопустимим як доказу протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 31 серпня 2016 року є безпідставними. 
		Як вбачається із постанови прокурора відділу прокуратури Житомирської області про проведення НСРД у вигляді контроль за вчиненням злочину з її резолютивної частини, прокурор вказав про необхідність у ході проведення вказаної НСРД залучити грошові кошти у сумі 8 тис гривень, серіями та номіналом відповідно до протоколу огляду грошових коштів.
		На виконання вказаної постанови старший слідчий прокуратури Житомирської області в межах проведення НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину, провів огляд, маркування та вручення грошових коштів. Тобто як вірно вказав прокурор в поданій апеляційній скарзі у протоколі за результатами контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року, старшим слідчим відображено увесь процес проведення НСРД від огляду, маркування та вручення грошових коштів ОСОБА_10 до передачі їх ОСОБА_10 обвинуваченому ОСОБА_9 та його затримання у м.Коростені, який тривав 31.08.2016 року у період з 13 години по 17 годину 55 хвилин. Така негласна слідча (розшукова) дія як контроль за вчиненням злочину охоплює огляд, маркування та вручення грошових коштів, яке тривало у період з 12 години 55 хвилин по 13 годину 34 хвилини в с. Поліське Коростенського району (село під Коростенем), що підтверджується змістом протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року, згідно з яким у ході проведення контролю за вчиненням кримінального правопорушення було здійснено огляд грошових купюр номіналом 100 грн у кількості 10 штук, 200 грн у кількості 5 штук та 500 грн у кількості 12 штук, які належать ОСОБА_10 . Серії та номери купюр були зазначені в протоколі огляду грошових коштів. З грошових коштів було виготовлено копії та долучено до протоколу огляду. Учасниками огляду грошових коштів, зокрема був ОСОБА_10 . Після огляду грошових коштів в сумі 8000 грн вони були надані ОСОБА_10 , що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
		Посилання в клопотанні обвинуваченого про фальсифікацію вказаного протоколу у зв`язку з тим, що ксерокопії грошових коштів виготовлено слідчим раніше, а саме 30.08.2016 року, що підтверджується додатком до протоколу огляду, маркування та вручення речей (грошей), який містить виготовлені фотокопії грошових купюр, які складено не 31 серпня 2016 року, а 30 серпня 2016 року, що за аналогічними висновками суду першої інстанції свідчить про те, що вказаний протокол був заздалегідь віддрукованим та не складався (і відповідно гроші не передавались) 31 серпня 2016 року в с. Поліське Коростенського району та стало підставою для визнання недопустимими протоколу огляду, маркування та вручення речей (грошей) від 31 серпня 2016 року, додатку до даного протоколу від 30 серпня 2016 року та протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 31 серпня 2016 року є недопустимими доказами, є необґрунтованими та спростовуються сукупністю доказів даного кримінального провадження.
		Так, як уже вище зазначалося у ході проведення контролю за вчиненням кримінального правопорушення 31.08.2018 року було здійснено огляд грошових купюр номіналом 100 грн у кількості 10 штук, 200 грн у кількості 5 штук та 500 грн у кількості 12 штук, які належать ОСОБА_10 . Серії та номери купюр були зазначені в протоколі огляду грошових коштів. З грошових коштів було виготовлено копії та долучено до протоколу огляду. Учасниками огляду грошових коштів, зокрема був ОСОБА_10 . Після огляду грошових коштів в сумі 8000 грн вони були надані ОСОБА_10 , що підтверджує що друк фотокопій грошових купюр було здійснено саме 31.08.2018 року.
		Посилання в клопотанні обвинуваченого, що прокурор у постанові про контроль за вчиненням злочину від 30.08.2016 року підтвердив виготовлення фотокопій саме 30.08.2016 року є надуманими, оскільки прокурор у вказаній постанові в її резолютивній частині вказав лише про те, що у ході проведення НСРД залучити грошові кошти, серіями та номера відповідно до протоколу огляду коштів.
		Згідно ж протоколу огляду, вручення та маркування речей (грошей) проведення даної слідчої (розшукової) дії, в тому числі виготовлення фотокопій за допомогою копіювального пристрою Samsung Scx -4650 було проведено у період з 12 год 55 хв до 13 год 34 хв 31.08.2016 року, а тому твердження суду першої інстанції та обвинуваченого про виготовлення їх заздалегідь є безпідставними. 
		Крім того, у вказаному протоколі зазначено, що після проведення огляду, маркування та вручення грошових коштів фотокопії купюр долучаються до протоколу та є його невід`ємною частиною. Протокол засвідчений підписами усіх учасників даної слідчої (розшукової) дії, в тому числі ОСОБА_10 та понятими ОСОБА_44 та ОСОБА_45 .
		Більше того, якщо проаналізувати самі додатки до протоколу огляду, маркування та вручення грошових коштів, то даних про те, що вказані додатки були виготовлені 30.08.2016 року вони не містять. Зокрема, на фотокопіях грошових купюр зазначено додаток до протоколу огляду маркування та вручення речей (грошей) від 30.08.2016 року, тобто не самі додатки від 30.08.2016 року, а відповідний протокол від 30.08.2016 року, що є очевидною технічною опискою, яку допустив старший слідчий ОСОБА_28 при засвідченні даних додатків, оскільки відповідним протоколом огляду, маркування та вручення грошових коштів встановлено та матеріалами провадження підтверджено, що даний протокол складено 31.08.2018 року.
		Отже, суд першої інстанції прийшов до помилково висновку, що додатки до протоколу були заздалегідь виготовлені 30.08.2016 року, і що дата 30.08.2016 року стосується саме додатків, а не протоколу. 
		В цій частині з метою усунення розбіжностей в суді апеляційної інстанції було допитано ОСОБА_28 , старшого слідчого прокуратури Житомирської області, яким він був на момент проведення відповідних слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, який повідомив, що з приводу розбіжності в даті нічого сказати не може, можливо була якась технічна помилка при цьому ствердно підтвердив, що наперед кошти не могли копіюватися, на скільки він пам`ятає, вони виїжджали в м.Коромтень однією машиною з оперативними співробітниками, доїхавши до міста, там була якась лісопосадка на об`їзній дорозі і там уже стояв бус з оперативно- технічними працівниками з СБУ. Все виготовлялося на місці, на місці підписувалося, печаталось. В цьому бусі були відповідні технічні засоби для проведення таких дій, 100% це було там на місці, спочатку було копіювання, маркування грошових коштів (розв`язка перед Коростенем, там лісопосадка і ця місцевість відноситься до цього селища Поліське), а потім затримання.
		Такі показання ОСОБА_46 повністю узгоджуються з вищезазначеними письмовими доказами та з показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які також підтвердили в суді апеляційної інстанції, що саме перед затриманням 31.08.2016 року за містом в лісопосадці біля річки, це було с.Поліське, було здійснено огляд, копіювання та вручення грошових коштів ОСОБА_10 , як повідомив ОСОБА_10 ксерокопії коштів робилися на ксероксі чи на принтері (сканері), він не знає як той технічний засіб називається, описували купюри, на капоті оприскували їх.
		Крім того, у зв`язку з тим, що копіювання грошових коштів відбувалося заздалегідь, що спростовано апеляційним судом з наведенням обґрунтованих мотивів, суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку що відповідно протокол не складався і відповідно гроші не передавались.
		Вказані висновку суду повністю спростовуються матеріалами провадження, як наявністю самого протоколу огляду, маркування та вручення грошових коштів від 31.08.2016 року, як і протоколом про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року, підтверджено передачу грошових коштів ОСОБА_10 обвинуваченому ОСОБА_9 , так і відповідним протоколом затримання від 31.08.2018 року, в ході якого ОСОБА_9 добровільно видав неправомріну вигоду - помічені грошові кошти в сумі 8000 грн.
		І в цій частині колегія суддів звертає увагу на очевидну суперечність висновків суду першої інстанції, наведених в мотивувальній частині виправдувального вироку, які не піддаються жодній логіці, який роблячи висновки про те, що гроші не передавалися одночасно робить висновки про те, що: аналізуючи вищевказані досліджені належні та допустимі докази в їх сукупності суд вважає, що стороною обвинувачення доведені лише ті факти, що обвинувачений ОСОБА_9 , будучи слідчим слідчого відділу Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області, у 2016 році здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016060060000856 від 08.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України за фактом порушення встановлених правил використання надр, а 31 серпня 2016 року отримав від ОСОБА_10 гроші в сумі 8000 гривень. Тобто суд першої інстанції допустив суперечливість та взаємовиключність своїх висновків щодо факту передачі отримання ОСОБА_9 грошових коштів від ОСОБА_10 .
		І в цій частині суд першої інстанції у вироку послався на те, що обставину передачі грошових коштів від ОСОБА_10 . ОСОБА_9 підтвердив і свідок ОСОБА_47 , який показав, що одного разу був запрошений працівниками СБУ бути понятим. Весь час разом із ним перебував інший понятий ОСОБА_48 . У зв`язку з цим поїхали в с. Поліське, де вже проводився перерахунок коштів. Працівники СБУ повідомили, що буде проводитися вручення грошей в сумі 8000 гривень, показували купюри та мітили їх фарбою. Перед підписанням протоколу знайомився з його змістом, все зазначене у ньому відповідало дійсності. В подальшому він був присутній при затриманні ОСОБА_9 біля залізничного вокзалу у м. Коростені. В його присутності працівники правоохоронних органів оглядали вилучені з кишені ОСОБА_9 грошові кошти. Їх номера відповідали номерам раніше оглянутих грошових коштів. Працівники правоохоронного органу робили змиви з рук затриманого за допомогою серветок.
		Колегія суддів беззаперечно погоджується в цій частині з оцінкою показань ОСОБА_49 , який підтвердив, що перебував в якості понятого в с.Поліське Коростенського району, де було проведено огляд, маркування та вручення грошових коштів ОСОБА_10 . Вказані показання понятого додатково підтверджуються відповідними протоколами огляду, маркування та вручення грошових коштів ОСОБА_10 та додатком до нього, де стоять відповідні підписи понятих, що крім того є ще одним підтвердженням що копіювання грошових коштів було здійснено 31.08.2016 року в с.Поліське, Коростенського району в день затримання ОСОБА_9 , а не заздалегідь.
		Посилання обвинуваченого в клопотанні на ту обставину, що другий понятий ОСОБА_50 під час надання показань в Малинському районному суді заперечив своє перебування у с.Поліське Коростенського району та повідомив що не підписував протокол огляду, маркування та вручення речей (грошових коштів) від 31.08.2016 року, показання якого суд першої інстанції у вироку не навів та оцінки яким взагалі не надав та які були відтворені в суді апеляційної інстанції за клопотанням обвинуваченого у зв`язку із смертю останнього ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується актовим записом про смерть №00142044884, колегія суддів визнає недостовірними, з огляду на якість наданих показань ОСОБА_51 , який плутався, не пам`ятав обставини, з огляду на наявність підпису понятого ОСОБА_52 на самому протоколі огляду, маркування та вручення речей (грошових коштів) від 31.08.2016 року та додатку до даного протоколу у вигляді фотокопій грошових купюр, які вручались ОСОБА_10 для передачі ОСОБА_9 , з огляду на показання самого понятого ОСОБА_52 , який підтвердив, що в той день весь час був поруч із ОСОБА_44 і брав участь і тих слідчих діях, з огляду на показання понятого ОСОБА_49 , який підтвердив в судовому засіданні що разом із ОСОБА_51 їздив в с.Поліське Коростенського району, де вони брали участь у якості понятих при огляді, маркуванні та врученні грошових коштів, а в подальшому і при затриманні ОСОБА_9 , з огляду на зміст показань свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які підтвердили присутність двох понятих при проведенні відповідних слідчих (розшукових) дій.
		Та обставина, що понятий  ОСОБА_47  на момент залучення його у якості понятого працював інженером лісового господарства КП «Коростенське ЛМГ», на що вказує в своєму клопотанні обвинувачений та на порушення у зв`язку із цим вимог ч.7 ст.233 КПК України, оскільки він  був працівником державної лісової охорони, а відповідно і працівником правоохоронного органу, не заслуговує на увагу, оскільки доказів того, що ОСОБА_47  є заінтересованим у результатах даного кримінального провадження чи у слідчих діях, в яких він брав участь в матеріалах провадження відсутні. В клопотанні обвинуваченого не вказано належних мотивів та обставин, які могли викликати сумнів у неупередженості понятого ОСОБА_49  і як його участь у проведенні огляду, маркування та вручення грошових коштів та затриманні ОСОБА_9 могла вплинути на об`єктивне встановлення обставин під час проведення відповідних слідчих (розшукових) дій. Крім того, в матеріалах провадження відсутні докази, що на момент залучення понятий ОСОБА_47 повідомив слідчого, що є працівником правоохоронного органу.
		Вказівка обвинуваченого на те, що в протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року вказано прізвище ОСОБА_9 , не є свідченням того, що протокол складений щодо іншої особи, а не ОСОБА_9 , оскільки є очевидним що це технічна описка, що випливає із змісту самого протоколу, в якому вказано що цей протокол складено на підставі постанови прокурора відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_42 №990 від 30.08.2016 року у кримінальному проваджені № 42016060000000066 від 30.08.2016 року за ч.1 ст.14 ч.3 ст.368 КК України за фактом вимагання неправомірної вигоди слідчим слідчого відділу Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області і в самій постанові прокурора від 30.08.2016 року прокурором прийнято рішення про проведення НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Колегія суддів також враховує, що даний протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року підписаний особисто ОСОБА_9 та його захисником ОСОБА_53 без будь-яких зауважень чи доповнень.
		Не заслуговують на увагу твердження обвинуваченого про те, що не зафіксовано на підставі яких документів або процесуального рішення до проведення огляду, маркування та вручення речей (грошей) долучено оперуповановаженого сектору ВБКОЗ УСБУ в Житомирській області ОСОБА_54 , оскільки за постановою прокурора відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_42 прийнято рішення про залучення до проведення НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту співробітників УСБУ в Житомирській області.
		В цій частині колегія суддів зауважує, що прокурор, доручаючи оперативному підрозділу відповідно до ст. 36 КПК України проведення НСРД, не уповноважений визначати конкретного працівника оперативного підрозділу, оскільки це є виключною компетенцією керівника уповноваженого оперативного підрозділу, який проводить такі дії на підставі відповідного доручення, а тому протилежні доводи обвинуваченого в цій частині є необґрунтованими.
		Крім того, голослівними є доводи обвинуваченого, що стороною обвинувачення не надано належних доказів про джерело походження грошових коштів у сумі 8000 грн, оскільки протоколом огляду маркування та вручення речей (грошей) від 31.08.2016 року підтверджено, що грошові кошти у сумі 8000 грн належать ОСОБА_10 . Також свідок ОСОБА_10 як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції підтвердив, що грошові кошти, які він передав ОСОБА_9 на його вимогу є його особистими коштами.
		Не прийнятними є і доводи обвинуваченого з приводу того, що він ставить під сумнів місце його затримання, де у нього було виявлено неправомірну вигоди, у зв`язку із тим, що у протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року вказано, що затримання та виявлення грошових коштів у ОСОБА_9 було здійснено поруч із залізничним вокзалом у м.Коростені по вул.Табукашвілі, 18, Житомирської області, оскільки на момент складання даного протоколу такої вулиці не існувало.
		Перейменування вулиці Табукашвілі на вулицю Героїв Небесної Сотні, згідно розпорядження голови обласної державної адміністрації №140 від 20.05.2016 року «Про перейменування топографічних об`єктів та демонтаж пам`ятників та пам`ятних знаків у Житомирській області» не свідчить що затримання ОСОБА_9 відбулося в іншому місці, ніж те, яке встановлено органом досудового розслідування, оскільки в м.Коростень є лише один залізничний вокзал за номером 18, а саме за адресою вул. Героїв Небесної Сотні, 18 (колишня назва Табукашвілі). Це саме стосується і парку імені Островського м.Коростень який згідно цим же розпорядженням перейменовано в парк Древлянський.
		Надуманими є твердження обвинуваченого про те, що прокурор на виконання постанови про контроль за вчиненням злочину від 30.08.2016 року, строк якої визначено 5 днів зобов`язаний був винести постанову про припинення подальшого проведення негласної слідчої на підставі положень ч.5 ст.249 КПК України, оскільки така постанова виноситься коли відпала необхідність, а не коли вона була вже проведена, по друге положення ч.5 ст.249 КПК України стосуються проведення негласної слідчої (розшукової) дії, яка проводиться на підставі ухвали слідчого судді, по третє відповідно до положень ч.4 ст.271 КПК України про результати контролю за вчиненням злочину складається протокол, що і було виконано стороною обвинувачення.
		Також не може погодитися колегія суддів із твердженням обвинуваченого з приводу того, що протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року підлягали засекреченню, і таких вимог не містить п.5.1 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої спільним наказом № 114/1042/516/1199/936/1687/5 від 16.11.2012 року, на який посилається обвинувачений, даний протокол не містить відомостей про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, місце або річ, щодо якої проводиться або планується проведення такої дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці.
		Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що протокол огляду, маркування та вручення речей (грошей) від 31.08.2016 року відповідає вимогам ст.104,105, 106, 223, 237 КПК України, протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2018 року відповідає вимогах ст.104, 246, 271 КПК України та відхиляє клопотання обвинуваченого про визнання вказаних доказів недопустимим за безпідставністю.
		Не вбачає колегія суддів підстав для задоволення клопотань обвинуваченого про визнання недопустимими доказами протоколу за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії у вигляді аудіо-, відео контролю особи від 02 вересня 2016 року та додатків до нього у виді флеш-накопичувача MicroSD №3/29-187 та MicroSD №3/29-188 та визнає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про недопустимість вказаних доказів.
		Як визначає ч.3 ст.246 КПК України рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором.
		Відповідно до статті 260 КПК, аудіо-, відео контроль особи є різновидом втручання у приватне спілкування, яке проводиться без її відома на підставі ухвали слідчого судді, якщо є достатні підстави вважати, що розмови цієї особи або інші звуки, рухи, дії, пов`язані з її діяльністю або місцем перебування тощо, можуть містити відомості, які мають значення для досудового розслідування.
		Так, як вбачається із матеріалів провадження клопотання про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відео контроль особи старшого слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_55 , погодженого прокурором прокуратури Житомирської області ОСОБА_56 в повній мірі відповідало вимогам закону, зокрема, пункту 8 частини 2 статті 248 КПК, оскільки містило вказівку на конкретну особу, щодо якої проводилася НСРД, а саме на ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Красносілка, Овруцького району, Житомирської області, проживаючого у м.Коростень, слідчого слідчого відділу Коростенського ВП ГУНП у Житомирській області(а.п.11-13 т.2).
		На підставі вказаного клопотанням ухвалою слідчого судді апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_57 від 31.08.2016 року на підставі положень ст.ст.246, 248,249, 258, 260 (аудіо-відео контроль особи), 263 (зняття інформації з електронних комунікаційних мереж), 269 (спостереження за особою, річчю або місцем) КПК України було задоволено подане клопотання та надано дозвіл на проведення НСРД строком на 15 діб, а саме: аудіо-, відеоконтролю особи, щодо розмов цієї особи або інших звуків, рухів, дій пов`язаних із протиправною діяльністю цієї особи в публічно доступних місцях; спостереження за особою у публічно доступних місцях із використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж із застосуванням відповідних технічних засобів відбору та фіксації інформації, яка передається особою та має значення для досудового розслідування, а також одержання, перетворення та фіксації різних сигналів, що передаються каналами зв`язку стосовно ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красносілка Овруцького району Житомирської області, проживаючого в м. Коростень, слідчого слідчого відділу Коростенського ВП ГУ НП у Житомирській області, старшого лейтенанта поліції, за такими ідентифікуючими ознаками кінцевого обладнання: SIM-картка НОМЕР_11 телекомунікаційної мережі оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» та SIM-картка НОМЕР_2 телекомунікаційної мережі оператора мобільного зв`язку ТОВ «Астеліт» (а.п.15-17 т.2).
		На переконання апеляційного суду, вказана ухвала була законною підставою для проведення НСРД у вигляді аудіо-, відеоконтролю особи; спостереження за особою та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж щодо ОСОБА_9 , а висновки суду та обвинуваченого ОСОБА_9 з приводу того, що цією ухвалою було надано дозвіл на проведення НСРД лише у вигляді зняття інформації з електронних інформаційних систем є безпідставними. В резолютивній частині ухвали чітко вказано, що слідчим суддею дозвіл надано на проведення НСРД щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , окремого зазначення анкетних даних особи щодо кожного окремого виду НСРД КПК України не передбачає, клопотання старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Житомирської області про надання дозволю на проведення негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , задоволено повністю, висновки слідчого судді в мотивувальній частині відповідають висновкам її резолютивної частини. В протилежному випадку клопотання слідчого про проведення НСРД щодо ОСОБА_9 було б задоволено частково, з наведенням відповідних мотивів в мотивувальній частині ухвали слідчого судді. 
		Отже, аудіо-відео контроль щодо ОСОБА_9 здійснювався із додержанням встановленого КПК порядку його санкціонування (стаття 247 КПК), з дозволу слідчого судді апеляційного суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, застосування такого заходу повністю ґрунтувалось на нормах КПК та переслідувало легітимну мету, були застосовані обґрунтовано та під належним контролем.
		На підставі вказаної ухвали слідчого судді Апеляційного суду Житомирської області №4-1 від 31.08.2016 року та за дорученням старшого слідчого прокуратури Житомирської області ОСОБА_55 №994тт від 31.08.2016 року старшим оперуповноваженим 2 сектору відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Житомирській області ОСОБА_58 у взаємодії з відділом ОД Управління в Житомирські області щодо ОСОБА_9 було проведено негласну слідчу (розшукову дію) у вигляді аудіо-, відео контролю особи, за результатами проведення якої складено протокол від 02.09.2016 року, в якому повністю відображено хід та результати проведеної негласної слідчої (розшукової) дії та зазначено, що 31.08.2016 року відбулась зустріч ОСОБА_9 з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , після чого між ними відбулась розмова та вони попрямували в машину, де як видно із відео ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 сіли в автомобіль на передні сидіння, а ОСОБА_11 сів на заднє сидіння, під час цієї розмови ОСОБА_11 запитує «... А ОСОБА_10 більше?» ОСОБА_9 відповідає «ОСОБА_10 взагалі». ОСОБА_11 повторно запитує «Ніхто не тягає?», на що ОСОБА_9 відповідає «Ніхто не тягає». На запитання «Закриваєм цю тему» ОСОБА_9 відповідає «Закриваєм взагалі». Після вказаної розмови ОСОБА_10 передає ОСОБА_9 грошові кошти та каже «Рахуй». ОСОБА_9 перерахувавши їх відповідає «Правильно». Після чого ОСОБА_9 прощається та виходить із автомобіля.
		Зафіксовані на аудіо та відеозаписах розмови та поведінка її учасників дають суду апеляційної інстанції можливість безпосередньо сприймати обставини зустрічей (зміст розмов) та надати об`єктивну і незалежну оцінку поведінці учасників зустрічі.
		Допитаний під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_10 підтвердив факт та зміст його зустрічі з ОСОБА_59 , на залізничному вокзалі та повідомив, що вимогу надання неправомірної вигоди на вокзалі 31.08.2016 року ОСОБА_9  не висловлював, вказана вимога з погрозами притягнення його до кримінальної відповідальності була висловлена в парку Островського, 30.08.2016 року, а 31.08.2016 року вже була зустріч на виконання цієї вимоги, яка була висловлена раніше, тобто 30.08.2016 року.
		Зафіксована розмова, зміст якої розкрито в протоколі про результати НСРД від 02.09.2016 року, аудіо-відеозаписи до нього, а також показання свідка ОСОБА_10 в суді апеляційної інстанції, які з нею узгоджуються, свідчать про те, що в ході апеляційної розгляду не встановлено викладена в обвинувальному акті обставина, що ОСОБА_41 31.08.2016 року вдруге висловив вимогу передати неправомірну вигоду, а тому в цій частині цю обставину апеляційний суд виключає з пред`явленого обвинувачення. Виключення цієї обставини не випливає на обсяг обвинувачення та кваліфікацію дій обвинуваченого.
		Висновки суду першої інстанції з приводу того, що з наданих прокурором відеозаписів та протоколу неможливо зрозуміти за що саме були передані грошові кошти ОСОБА_9 зроблені без системної оцінки доказів в їх сукупності та взаємозв`язку.
		Будь-яких сумнівів про те, що ОСОБА_10 , перебуваючи в автомобілі, передав ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 8000 гривень, а ОСОБА_9 отримав їх від останнього, як неправомірну вигоду за не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_10 у колегії суддів немає.
		В ході судового розгляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції та учасниками судового засідання дійсно неможливо було здійснити дослідження інформації, яка міститься на оптичному диску DVD-R №3/29-184 від 01.09.2016 року, який є додатком до протоколу про результати проведення НСРД у вигляді аудіо-, відео контроль особи від 02.09.2016 року у зв`язку з пошкодженням диску, про що свідчать акти про пошкодження носія інформації, складені ще в суді першої інстанції (а.п.70, т.2 а.п.74-а, т.4).
		В той же час, результати проведення НСРД у виді аудіо-, відеоконтролю зафіксовані на відповідних флеш-накопичувачах у вигляді аудіо та відеозаписів. Складений старшим оперуповноваженим протокол містить текстове відтворення змісту відповідних аудіо та відеозаписів, відомості про вид та реєстраційний номер носія інформації, а також найменування досліджуваних електронних файлів. При цьому дані про властивості файлу містяться безпосередньо на носіях інформації.
		Колегія суддів зауважує, що дані аудіо та відеозаписи з технічних засобів не є самостійним доказом, а є додатком до протоколу про результати проведення НСРД, про що вказано у самому протоколі. При цьому не є ґрунтовними доводи обвинуваченого про необхідність визнання постановою прокурора вказаних додатків до протоколу НСРД у виді аудіо-, відеоконтролю, речовими доказами, проведення їх огляду та складання відповідного протоколу огляду.
		Посилання обвинуваченого про те, що порушено умови щодо упакування флеш-накопичувачів та вони були упаковані в поліетиленовий файл, а не в паперові конверти окремо та без будь-яких посвідчуючих написів не впливає на зміст інформації, зафіксованій на ній та не становить істотного порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
		Також надуманими є твердження обвинуваченого, що органом досудового розслідування було проведено три різні види негласних слідчих (розшукових) дій, що підтверджується флеш-накопичувачами, долучених до протоколу за результатами проведення аудіо-, відеоконтролю, спростовуються змістом даних та зафіксованій інформації на даних флеш-накопичувачах, досліджених в суді апеляційної інстанції. При цьому даних про те, що в кримінальному провадженні проводились негласні слідчі (розшукові) дії у виді обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи (с.267 КПК України) та спостереження за особою, річчю або місцем (ст.269 КПК України) матеріали провадження не містять.
		Отже, за матеріалами даного кримінального провадження було проведено негласну слідчу (розшукову) дії у виді аудіо-, відеоконтролю особи у публічно-доступному місці за участю заявника ОСОБА_10 , залученого за його добровільною згодою, що він особисто підтвердив в суді апеляційної інстанції, яка була розпочата на залізничному вокзалі у м. Коростені по вулиці Табукашвілі, 18 (Героїв Небесної Сотні, 18) та закінчена у транспортному засобі, який належить ОСОБА_10 , а не будь-якій іншій особі чи обвинуваченому.
		Щодо складення протоколу НСРД у виді аудіо-, відео контролю та передачі його прокурору з порушенням процесуального строку, визначеного ч.3 ст.252 КПК України колегія суддів зазначає наступне.
		Обвинувачений в поданому клопотанні про визнання доказів недопустимими посилався на недопустимість протоколу за результатами проведення негласної слідчо (розшукової) дії у вигляді аудіо-, відео контролю з підстав його складення старшим оперуповноваженим 2 сектору відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Управління Служби безпеки України в Житомирській області ОСОБА_58 (аудіо-відео контроль особи) після проведення НСРД та відповідно подальшу передачу прокурору з порушенням процесуального строку поза межами 24 годин з моменту припинення НСРД.
		Так, протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення (частина 1 статті 106 КПК). Протоколи про проведення НСРД з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених НСРД передаються прокурору (частина 3 статті 252 КПК).
		З матеріалів провадження вбачається, що протокол НОМЕР_20/3-4216 за результатами проведення НСРД у виді аудіо-, відео контролю за 31.08.2016 року оперуповноважений склав 02.09.2016 року та цей протокол надійшов до прокурора відділу прокуратури Житомирської області 09.09.2016 року, що підтверджується відбитком штампу на листі заступника начальника ВБКОЗ Управління СБУ ОСОБА_60 (а.п.19 т.2).
		Вирішуючи питання, чи є недопустимим доказом протоколи НСРД з зазначених обвинуваченим підстав, апеляційний суд виходить з того, що процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії (частина 1 статті 115 КПК).
		Процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов`язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки. Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Закінчення строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення. Обов`язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку, крім випадків, коли виконання обов`язку призведе до порушення процесуальних прав учасників провадження (постанова Верховного суду від 08.04.2020 року у справі №263/15845/2019).
		Оскільки складення протоколу за результатами проведення НСРД та направлення його прокурору є обов`язком в даному випадку оперуповноваженого, то пропущення ним строку виконання обов`язку не спричиняє його припинення (постанова ККС ВС від 22.10.2021 по справі №487/5684/19).
		У контексті вирішення цього аргументу слід також враховувати мету встановлення процесуального строку, що розглядається. Цією метою є забезпечення оперативності у виконанні прокурором обов`язків та заборон, передбачених статтею 255 КПК України, знищення відомостей, речей та документів, отриманих в результаті проведення НСРД, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, заборона їх використання для цілей, не пов`язаних з кримінальним провадженням, або ознайомлення з ними учасників кримінального провадження чи будь-яких інших осіб.
		Таким чином, встановлення процесуального строку, на який звертає увагу обвинувачений, й відповідні правові наслідки, пов`язані з його можливим порушенням, жодним чином не впливають на допустимість отриманих доказів чи зменшення їх доказового значення, а спрямовані на недопущення порушень прав та законних інтересів (1)осіб, які не притягуються до кримінальної відповідальності, та (2)обвинуваченого, шляхом можливого використання неналежної до кримінального провадження інформації (наприклад, приватного характеру). Саме у зв`язку із цим відповідні протоколи про проведення НСРД з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених НСРД мають передатися прокурору (частина 3 статті 252 КПК), який цим забезпечує заборону використання неналежних матеріалів або ознайомлення з ними будь-яких осіб (частина 2 статті 255 КПК) та невідкладно забезпечує їх знищення (частини 1, 4 статті 255 КПК).
		Будь-яких відомостей чи аргументів, що стверджуване обвинуваченим порушення частини 3 статті 252 КПК спричинило будь-яке порушення прав обвинуваченого, не наведено. У зв`язку із викладеним, колегія суддів відхиляє ці аргументи ОСОБА_9 .
		Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду про те, що недотримання строків складення протоколу після проведення НСРД не впливають на їх зміст, а отже не можуть бути визнані істотними порушеннями, які тягнуть за собою визнання відповідних доказів недопустимими (постанова ККС ВС від 28.01.2020 у справі №738/329/17). Недотримання органом досудового розслідування 24-годинного строку передачі прокурору протоколу про результати проведення НСРД не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (постанова ККС ВС від 18.12.2020 у справі №588/1199/16-к, від 07.07.2021 у справі №752/4292/16-к).
		З аналогічних підстав відхиляє апеляційний суд доводи обвинуваченого про визнання недопустимим доказом інших видів НСРД, зокрема протоколу за результатами контролю за вчинення злочину у виді спеціального слідчого експерименту від 31.08.2016 року, який визнаний апеляційним судом допустимим доказом з мотивів наведених вище. І в цій частині колегія суддів додатково зазначає, що обвинувачений вказує на те, що в матеріалах провадження відсутні супровідні листи, що свідчать про невідкладене направлення старшим слідчим ОСОБА_28 прокурору (і отримання ним) протоколу про результати проведення негласної слідчо (розшукової) дії у виді контролю за вчиненням злочину. Так, дійсно, в матеріалах кримінального провадження відсутні супровідні листи про невідкладне направлення прокурору і отримання ним даного протоколу про результати НСРД. Проте, колегія суддів відзначає, що супровідні листи не є процесуальним рішеннями у значенні КПК. Процесуальний закон, взагалі не містить вимоги до складання супровідних листів. Ці документи свідчать про дотримання або недотримання органом досудового розслідування певного порядку документообігу, проте їх відсутність не свідчить про те, що органом досудового розслідування було допущено істотні порушення вимог КПК України. Стороною захисту не наведено переконливого обґрунтування того, яким чином відсутність вказаних документів вплинула на права ОСОБА_9 .
		Протокол про результати НСРД (контроль за вчиненням злочину) були направлені прокурору, адже вони містилися в матеріалах кримінального провадження і були відкриті стороні захисту, а потім надані прокурором суду.
		  Щодо відсутності в матеріалах провадження документів, пов`язаних із зняттям грифу секретності відповідних матеріалів НСРД, то в цьому аспекті важливим є те, що таке розсекречування матеріальних носіїв секретної інформації відбулося, а ці матеріали були надані суду лише після відкриття стороні захисту, що забезпечило рівність сторін та змагальність під час судового розгляду. Тоді як питання дотримання всіх тонкощів процедури зняття грифу секретності з документів - це питання, яке в першу чергу стосується інтересів держави в сфері збереження державної таємниці, а не прав окремої особи (і обвинувачений не навів переконливого обґрунтування, яке б дозволило апеляційному суду зробити протилежний висновок).
		Отже, апеляційний суд врахувавши висновки Верховного Суду у справі справа №359/10291/19, постанова від 20 листопада 2023 року, відхиляє доводи захисту в цій частині.
		Також обвинувачений в поданих клопотаннях ставить питання про визнання протоколів за результатами проведення НСРД недопустимими доказами з підстав відсутності в них відомостей про вручення ОСОБА_10 технічних засобів за допомогою яких здійснювався аудіо-відео контроль стосовно ОСОБА_9 , технічних характеристик цих засобів, відсутності протоколу вручення цих засобів.
		Однак, колегія суддів не погоджується з такими доводами обвинуваченого, оскільки КПК України та Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16 листопада 2012 року №114/1042/516/1199/936/1687/5, не передбачено складання протоколів вручення залученим до проведення НСРД особам технічних засобів фіксації, а відомості про технічні характеристики технічних засобів, які застосовуються при проведенні НСРД, становлять державну таємницю і зазначення їх у протоколі призведе до розголошення державної таємниці.
		Відомості щодо технічних засобів, за допомогою яких проводились НСРД, місця їх розташування, належать до інформації про методи проведення НСРД, на яку поширюється вимоги щодо державної таємниці. Так, НСРД це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених КПК (частина 1 статті 246 КПК). Під методами проведення НСРД розуміється сукупність організаційних, практичних прийомів, у тому числі із застосуванням технічних засобів, які дозволяють у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, отримати інформацію про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома (пункт 1.6 Інструкції). 
		Також колегія суддів звертає увагу, що об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), з огляду на те, що до державної таємниці належать відомості про номенклатуру, фактичну наявність спеціальних технічних засобів чи спеціальної техніки, призначених для здійснення та забезпечення оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності, є державною таємницею і стосуються не тільки конкретного кримінального провадження, виходила з того, що їх розголошення без належних і обґрунтованих підстав загрожує національним інтересам та безпеці, поняття і ознаки яких визначені в Законі України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України». Такий підхід є обґрунтованим і в цьому провадженні.
		Володіння зазначеними відомостями без належних на то підстав дає змогу зацікавленій стороні впливати на результати такої діяльності, що створює загрозу національним інтересам і безпеці. З цих підстав, обумовлених потребою зберігати таємні поліцейські методи розслідування злочинів, ст.246 КПК передбачено обмеження обов`язку розкриття у кримінальному провадженні відомостей про факт та методи проведення НСРД.
		Враховуючи викладене відомості про назви та технічні характеристики технічних засобів обґрунтовано не наведені в протоколах за результатами НСРД. Такий висновок апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 07.10.2020 року у справі №725/1199/19 та від 20.05.2020 у справі №585/1899/17).
		При цьому варто зауважити, що не зазначення інформації про технічні засоби фіксації НСРД: не впливає на зміст протоколів за результатами їх проведення, а отже не може бути визнане істотним порушенням, яке тягне за собою визнання відповідних доказів недопустимими (постанова ККС ВС від 28.01.2020 у справі №738/329/17); не ставить під сумнів допустимість як доказів відповідних протоколів та додатків до них, за умови дотримання порядку їх проведення, передбаченого КПК ( постанова ККС ВС від 27.10.2021 у справі №712/2374/18).
		Отже, з наведених вище мотивів зазначені доводи обвинуваченого відхиляються.
		Сторона захисту також заявляє про недопустимість протоколів за результатами проведення НСРД, посилаючись на порушення статті 290 КПК при відкритті ухвали апеляційного суду про надання дозволу на здійснення  аудіо- та відеоконтролю за особою, клопотання про надання про отримання дозволу на проведення НСРД від 30.08.2016 року та постанови прокурора про проведення негласної слідчої ( розшукової ) дії контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 30 серпня 2016 року.   
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року та 16 жовтня 2019 року для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді).
		Такі документи, якщо вони не були відкриті стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК, оскільки їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення, можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання.
		У цьому провадженні під час відкриття матеріалів в порядку статті 290 КПК України, сторона захисту, ознайомившись з результатами НСРД, заявила про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, окрім постанови прокурора про проведення негласної слідчої ( розшукової ) дії контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, про що заявив обвинувачений ОСОБА_9 (а.п.95-106 т.2) .
		Згідно висновків Верховного Суді у постанові від 23 травня 2023 року по справі №758/5719/16-к вбачається, що обставин, які б указували на те, що відкриття ухвал про надання дозволу на здійснення аудіо- та відеоконтролю за особою на стадії судового розгляду настільки обмежило можливості сторони захисту в підготовці до захисту, щоб це вимагало визнання всіх результатів відповідної НСРД недопустимими Судом не встановлено.
		Не встановлено таких обставин і в даному провадженні.
		Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, гриф секретності із постанови прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії контроль за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 30 серпня 2016 року, клопотання про надання про отримання дозволу на проведення НСРД від 30.08.2016 року було знято 19.01.2017 року, а ухвали апеляційного суду про надання дозволу на здійснення  аудіо- та відеоконтролю за особою від 31.08.2016 року - 30.01.2017 року.
		Слід окремо зазначити, що на час надання стороні захисту на ознайомлення матеріалів кримінального провадження 30.09.2016, стороною обвинувачення серед іншого були відкриті докази, здобуті у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема протоколи про результати проведення НСРД, флеш-накопичувачі MicroSD.
		В той же час, на час виконання прокурором вимог ст.290 КПК України вказані документи, що підтверджують законність здобуття відповідних доказів, були з відповідним грифом секретності, що унеможливлювало їх відкриття.
		Після зняття вказаного грифу прокуратурою області та апеляційним судом Житомирської області, 18.04.2017 відповідні постанови, ухвали та клопотання, що стали підставою для проведення НСРД, були відкриті стороні захисту та досліджені у ході судового розгляду 21.04.2017 року, що не заперечується обвинуваченим. 
		Таким чином, колегія суддів, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставини у кримінальному провадженні, вважає що права сторони захисту жодним чином не були порушені.
		Спростовуються матеріалами кримінального провадження висновки суду, що речові докази, а саме грошові кошти у сумі 8000 гривень, які є предметом даного злочину, стороною обвинувачення також не надано для їх дослідження у судовому засіданні в порядку, передбаченому ст.357 КПК України. Оскільки після оголошення відповідного клопотання стороною захисту, предмет неправомірної вигоди, а саме грошові кошти в сумі 8000 грн були надані прокурором в судове засідання 03.08.2021 року, де вони були оглянуті та повернені прокурору.
		Не погоджується колегія суддів і з висновками суду першої інстанції про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_9 , оскільки такі висновки повністю спростовуються протоколом затримання обвинуваченого ОСОБА_9 від 31.08.2016 року та відеозаписом до нього, з незрозумілих причин судом у вироку суду відображену повністю протилежну інформацію, ніж та яка зафіксована об`єктивними письмовими доказами та відеозаписом, який суд першої інстанції досліджував безпосередньо. 
		В той же час мотивувальна частина вироку Малинського районного суду Житомирської області від 20 червня 2022 року, повністю дублює своїм змістом текст промови обвинуваченого та його письмові показання з даного приводу, які приєднані до матеріалів судової справи №283/4/17-к, та містить у своєму змісті хибні дані щодо доказів, які були безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду, що окрім порушення вимог ст.94 КПК України, за якої суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, допустив порушення принципу змагальності сторін під час судового процесу на користь сторони захисту, що прослідковується в оцінці всіх доказів даного кримінального провадження. 
		Як убачається із протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 31 серпня 2016 року, о 16 год 05 хв ОСОБА_9 в порядку ст.208 КПК України було затримано на залізничному вокзалі по вул. Табукашвілі, 18 (на момент затримання перейменована на ву.Героїв Небесної Сотні, 18, висновки з даного приводу колегією суддів викладено вище) у м. Коростень на підставі п.1, 2 ч.1 ст.208 КК України, за якими уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках:  якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення , якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
		Протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 31 серпня 2016 року містить посилання на норми кримінального процесуального закону, фактичний час затримання (16 год 05 хв), дату, правові підстави затримання, містить підписи всіх учасників процесуальної дії, в тому числі самого затриманого.
		Матеріалами провадження підтверджено, що ОСОБА_9 було затримано безпосередньо після одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_10 , що відповідає зазначеним приписам кримінального процесуального законодавства в контексті правових підстав для затримання без ухвали слідчого судді. 
		З матеріалів розглядуваної справи, всупереч висновкам суду та доводам обвинуваченого, вбачається, що у протоколі затримання ОСОБА_9 детально відображено підстави затримання, та у вчиненні якого злочину він підозрюється, роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст.42 КПК України, зокрема серед іншого роз`яснено, нічого не говорити з приводу підозри проти нього або в будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, на першу вимоги мати захисника і побачення з ним до першого допиту, на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених КПК України та/або законом, який зазначив, що права і обов`язки йому зрозумілі, що підтверджується його особистим підписом та відеозаписом затримання. Обвинуваченому також роз`яснено, що він має право негайно повідомити близьких родичів, членів сім`ї чи інших осіб (за вибором) про своє затримання і місце перебування, при цьому ОСОБА_61 повідомив, що бажає мати захисника, інших будь-яких клопотань, в тому числі щодо повідомлення близьких родичів (членів сім`ї) про його затримання, доповнень, чи зауважень, про необхідність додаткового роз`яснення змісту прав не заявляв, що дає підстави для висновку про належне, повне і зрозуміле роз`яснення прав підозрюваного. І в цій частині колегія суддів звертає увагу, що прочерк який стоїть у відповідній частині протоколу затримання, що стосується заявлених клопотань, заяв, скарг, стоїть виключно тому, що ОСОБА_9 їх не заявляв, будь-яких заяви, клопотання, скарги, окрім виклику захисника були відсутні, а не як вводячи в оману суд стверджує обвинувачений, що йому не було надано таку можливість заявляти клопотання, скарги, заяви.
		Відеозаписом, яким повністю зафіксовано хід проведення затримання ОСОБА_9 підтверджується, що старший слідчий прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 на прохання затриманого мати захисника повідомив, що зараз буде здійснено дзвінок в центр надання безоплатної правової допомоги, при цьому перепитавши чи ОСОБА_9 можливо бажає мати свого захисника чи безоплатного захисника за рахунок держави, на що ОСОБА_9 відповів, що бажає здійснити дзвінок своєму захиснику, після чого з мобільного телефону затриманого було здійснено виклик адвоката ОСОБА_32 , який повідомив що прибуде на місце події. У зв`язку з чим твердження обвинуваченого про те, що йому не було роз`яснено право мати захисника, чим порушено його конституційні права є голослівними.
		Крім того, старшим слідчим ОСОБА_28 було додатково повідомлено Регіональний центр з надання безоплатної вторинної допомоги у Житомирській області, що підтверджується відповідним листом директора Регіонального центру №304/05/-22 від 27.10.2016 року, згідно якого 31 серпня 2016 року після 17 год 10 хв черговим Регіонального центру з надання БВПП у Житомирській області було отримано повідомлення про затримання в порядку ст.208 КПК України о 16 год 05 хв ОСОБА_9 , 1992 р.н., за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Одночасно було повідомлено, що захист затриманого здійснює адвокат ОСОБА_62 . Телефоном адвокат ОСОБА_63 підтвердив, що він надає адвокатські послуги затриманому ОСОБА_9 , по укладеному з ним договору. У зв`язку із тим, що при затриманні ОСОБА_9 йому надавалась допомога адвокатом ОСОБА_53 , повідомлення про затримання ОСОБА_9 не реєструвалось і адвокат для надання йому безоплатної вторинної правової допомоги не призначався.
		Враховуючи викладене, стверджувати, що слідчий порушив його право на захист, оскільки негайно не повідомив центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, враховуючи що він особисто відмовився від безоплатної допомоги за рахунок держави і повідомив, що бажає мати свого захисника, участь якого була забезпечена слідчим категорично не можна, оскільки в противагу надуманим твердженням обвинуваченого право на захист обвинуваченого при його затримані порушено не було.
		Висновки суд першої інстанції про недопущення захисника ОСОБА_32 до проведення слідчих дій при проведенні затримання ОСОБА_9 спростовуються даними відеозапису, прибувши на місце події незадовго після його виклику, він постійно перебував на місці затримання, будь-яких перешкод у здійсненні захисту затриманого ніхто із учасників йому не здійснював, а твердження що його не допустили до проведення слідчих дій є його суб`єктивним припущенням, що не відповідає дійсним обставинам справи.
		Крім того, колегія суддів враховує, що протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 31.08.2016 року, в якому відображено результати контролю за вчиненням злочину, що закінчився затриманням ОСОБА_9 та яким встановлено, що затриманий ОСОБА_9 показав, що виявлені грошові кошти він вимагав та отримав в якості неправомірної вигоди від ОСОБА_10 у розмірі 8 тис грн (зазначення в цій частині прізвище ОСОБА_10 колегія суддів визнає технічною опискою), підписаний, окрім старшого слідчого ОСОБА_28 , також обвинуваченим ОСОБА_9 та його захисником ОСОБА_64 .
		Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно усталеної судової практики Верховного Суду відсутність захисника під час затримання особи у випадку, передбаченому ст. 208 КПК, в момент вчинення злочину, не може вважатися порушенням вимог кримінального процесуального закону (постанови Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 204/6541/16-к, від 19 квітня 2023 року у справі № 591/6071/20 , від 08 грудня 2022 року у справі № 686/23029/18, від 14 червня 2022 року у справі № 463/5551/15, від 01 серпня 2022 року у справі № 161/7088/22, від 10 червня 2024 року у справі № 727/6903/22). 
		Вимога присутності захисника в ході затримання не передбачена положеннями КПК, Конституції України чи міжнародних договорів України. Зокрема приписи статей 207, 208 КПК не містять вимог забезпечити обов`язкову участь адвоката під час фактичного затримання, а відсутність підпису захисника ОСОБА_32 , який був присутній в ході затримання ОСОБА_9 , на протоколі затримання не впливає на допустимість цього доказу.
		Не заслуговують на увагу твердження обвинуваченого про те, що в протоколі затримання взагалі не вказано за вчинення якого саме кримінального правопорушення його затримано, оскільки в протоколі чітко вказано та обвинуваченому роз`яснено, що його затримано за отримання грошових коштів, які він вимагав у ОСОБА_10 . Колегія суддів зауважує, що вказувати на конкретну статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та номер кримінального провадження в протоколі затримання кримінально-процесуальний закон не вимагає, оскільки згідно ч.5 ст.208 КПК України уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою у вчиненні якого злочину він підозрюється, що було дотримано старшим слідчим прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 . Колегія суддів також зазначає, що ОСОБА_9 з огляду на його поведінку при затримані чітко усвідомлював підстави та за вчинення якого саме злочину його затримано, що пояснюється в тому числі добровільною видачою ним неправомірної вигоди, яку він отримав у ОСОБА_10 .
		Колегія суддів також акцентує увагу, що затримання здійснював старший слідчий прокуратури Житомирської області ОСОБА_65 , спільно з а працівниками СБУ, які здійснювали оперативний супровід у даному кримінальному провадженні та на виконання постанови прокурора відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_42 їм було доручено проведення НСРД у вигляді контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту, за результатами якого і було затримано ОСОБА_9 відразу після отримання неправомірної вигоди ОСОБА_9 . Саме старший слідчий ОСОБА_65 роз`яснював українською мовою затриманому ОСОБА_9 підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз`яснював його процесуальні права та обов`язки, увесь процес затримання він спілкувався виключно українською мовою. Те, що старший оперуповноважений сектору ВБКОЗ УСБУ в Житомирській області ОСОБА_66 спілкувався російською мовою, періодично переходячи на українську, не має істотного значення в контексті дотримання прав ОСОБА_9 , оскільки він виконував допоміжну (технічну) роль. Крім того, як вбачається із відеозапису ОСОБА_9 розумів мову, якою до нього звертався ОСОБА_66 , давав відповіді на запитання, а тому вказана обставина не може мати впливу на допустимсть протоколу затримання. А тому доводи в цій частині також є неприйнятими.
		Безпідставним є доводи обвинуваченого, що в протоколі затримання не розкрито правові підстави затримання, оскільки такого розкриття, як його трактує обвинувачений КПК України не вимагає, в той же час правові підстави затримання вказано у протоколі відповідно до вимог ч.5 ст.208 КПК України, і такі підстави на переконання колегії суддів є правомірними, обґрунтованими, що підтверджується докази, зокрема матеріалами НСРД. 
		Відсутність анкетних відомостей працівників СБУ, зокрема адрес їх проживання та дат народження, не може свідчити про незаконність затримання та недопустимість протоколу затримання.
		Фіксування затримання обвинуваченого ОСОБА_9 здійснювалося із застосуванням відеозйомки, відеозапис затримання, приєднаний у вигляді додатку до протоколу затримання та повністю відповідає змісту протоколу затримання. Твердження захисника про те, що не зрозуміло хто здійснює відеозапис є необґрунтованими, оскільки старшим слідчим затриманому ОСОБА_9 роз`яснено на початку затримання хто бере участь у затриманні, та вказано що відеозапис здійснює старший оперуповноважений Коростенського МВ УСБУ в Житомирській області ОСОБА_67 .
		Кримінально-процесуальний закон не містить імперативних вимог перегляду відеозапису затримання після завершення слідчої дії, а тому аргументи обвинуваченого в цій частині відхиляються. Приєднання відеозапису пізніше до протоколу затримання є правомірним, оскільки зрозуміло що оформлення відеозапису на місці події не можливо і потребує додатково часу та засобів.
		Неприйнятними визнає апеляційний суд і твердження обвинуваченого про те, що було проведено обшук особи затриманого оперуповноваженим ОСОБА_66 , оскільки як слідує з протоколу затримання від 31.08.2016 року та підтверджується відеозаписом особистий обшук при затриманні ОСОБА_9 фактично не проводився, оскільки затриманий ОСОБА_9 добровільно видав неправомірну вигоди у сумі 8000 грн, які він отримав від ОСОБА_10 , та інші речі. 
		Враховуючи викладене, органом досудового розслідування не були порушені норми статей КПК, які регулюють порядок затримання особи, його оформлення та забезпечення права на захист затриманого ОСОБА_9 .
		Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд послідовно визнає недопустимими показання, отримані від підозрюваної особи (під час слідчих дій, у випадку порушення її права зберігати мовчання і не свідчити проти себе або права бути представленим захисником), однак не вважає виправданим беззастережно поширювати це правило на речові докази (постанови Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 737/641/17, від 03 червня 2021 року у справі № 522/18414/19, від 17 січня 2023 року у справі № 648/1543/15-к). Підходи до оцінки допустимості показань і доказів, які хоча й можуть бути отримані примусово, але існують незалежно від волі особи, як, наприклад, документи, речові докази, біологічні зразки для проведення експертизи, суттєво відрізняються від оцінки показань особи.
		Добровільність згоди підозрюваного щодо надання зразків та змивів з рук підтверджується відеозаписом їх здійснення та протоколом затримання від 31.08.2016 року.
		В клопотанні обвинуваченого про визнання первинних та похідних доказів не допустимими не вказано, чому відібрання змивів з рук ОСОБА_9 має прирівнюватися до відібрання біологічних зразків і, як наслідок, має здійснюватися на підставі постанови прокурора в порядку, передбаченому ч.3 ст.245 та ст. 241 КПК України як освідування особи.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що за своєю суттю біологічні зразки особи виробляються в процесі її життєдіяльності (наприклад, кров, слина, піт, сперма тощо).
		У ході відібрання таких біологічних зразків вони відокремлюються від організму особи, тобто відбираються. Таким чином за своєю суттю біологічний зразок має мати здатність бути відокремленим.
		Так, в рішенні ЄСПЛ «Saunders v. the United Kingdom» від 17 грудня 1996 року зазначено, що до проб біологічного матеріалу ЄСПЛ відносяться зразки крові, волосся або іншої тканини та матеріали, які виробляються в процесі природної життєдіяльності організму як, наприклад, зразки видиханого повітря, сечі, голосу.
		В цьому провадженні відбулось проведення змивів з пальців рук особи, що не є процедурою відібрання біологічних зразків, а є відібранням зразків спеціальної хімічної речовини, яка була нанесена на заздалегідь ідентифіковані засоби - грошові купюри, і такі висновки колегії суддів узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 04 липня 2024 року у справі № 639/5486/17.
		Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що, враховуючи властивості цих доказів (змивів з рук), які існують незалежно від волі особи, а також те, що освідування може бути проведене і без добровільної згоди особи, відібрання змивів з рук (спеціальної хімічної речовини, яка була нанесена на заздалегідь ідентифіковані засоби - грошові купюри, а не як стверджує обвинувачений біологічні зразки) ОСОБА_9 за відсутності постанови слідчого в цьому випадку не виключає можливості їх використання як доказу.
		Аналогічні висновки, встановлені Верховним Судом у постанові від 18 січня 2024 року по справі № 127/17418/17, у постанові від 19 березня 2020 року по справі № 127/3712/17.
		Крім того, в цій частині колегія суддів звертає увагу про необґрунтованість формального підходу у перевірці порушень процесуального закону неодноразово наголошував і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, оскільки такий підхід за своєю правовою природою призводить до порушення позитивних зобов`язань держави щодо статей 3, 8 Європейської конвенції з прав людини, оскільки саме на державу покладається обов`язок вершити правосуддя, тоді як неналежна діяльність у цьому напрямку свідчить про недоліки процесуальної реакції національних органів влади.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22) вказує, що в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
		На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (абзац 6 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
		Частинами 2 та 3 ст. 87 КПК України передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката (абзац 7 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
		З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України) (абзац 8 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
		Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України (абзац 9 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
		З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання (абзац 10 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
		Крім того, процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.
		При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.
		Наслідком отримання змивів з рук ОСОБА_9 під час затримання має бути безпосереднє порушення права обвинуваченого, значеного в ч.1 статті 87 КПК для визнання такого доказу недопустимим, чого не було, а отже і відсутні підстави для визнання цих доказів недопустимими.
		Отримання в якості доказів змивів з рук ОСОБА_9 не призвели до таких істотних порушень вимог процесуального закону, що вплинули на ті чи інші конвенційні або конституційні права, і такі процедурні недоліки не порушили фундаментальні права учасників судового провадження та не обмежили в можливостях їх ефективного використання, протилежного захисником в апеляційній скарзі не наведено.
		Отже, протокол затримання від 31 серпня 2016 року не може бути визнаний недопустимим доказом і, відповідно, відсутні підстави за правилом «плодів отруєного дерева» визнавати недопустимими інші докази, оскільки не було порушень норм КПК і докази здобуто не завдяки інформації, отриманій з істотним порушенням прав людини, а саме відсутні підстави для визнання недопустимими доказами висновок експерта №10/105 від 27.09.2016 року та висновок експерта №1/3250 від 27.09.2016 року. Інші підстави, які наведені обвинуваченим в обґрунтування необхідності визнати вказані висновки експерта недопустимим доказом спростовані висновками апеляційного суду, які викладені вище.
		Не погоджується колегія суддів із підставами визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 31.08.2016 року, з мотивів наведених у вироку суду першої інстанції та у клопотанні обвинуваченого про визнання даного доказу недопустимим з огляду на наступне. 
		Відповідно до ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи
		Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
		Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 26 липня 2007 рокув справі «Peev v. Bulgaria» заначив про те, що для визначення, чи відбувається втручання у приватне життя внаслідок обшуку у службовому приміщенні, слід застосовувати критерій «розумного очікування конфіденційності». При цьому спочатку треба перевірити, чи вплинув обшук на приватне життя обвинуваченого.
		Суд першої інстанції у даному кримінальному провадженні встановив, що 31 серпня 2016 року органом досудового розслідування було проведено огляд в службовому кабінеті НОМЕР_19 без відповідної ухвали слідчого судді, а обвинувачений ОСОБА_9 заявляє про те, що фактично було проведено обшук без відповідної ухвали слідчого судді. 
		В той же час, колегія суддів звертає увагу, що у цій справі мова йде про огляд не в житлі чи іншому приватному володінні, а в службовому кабінеті.
		Службовий кабінет сам по собі не може вважатися житлом або іншим володінням, доступ до якого визначає виключно його володілець. Службове приміщення надається для виконання службових обов`язків і доступ до нього визначається іншим регулюванням, яке ґрунтується на міркуваннях, не пов`язаних із захистом приватності осіб, яким таке службове приміщення надане.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження,  ОСОБА_9 на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обіймав посаду слідчого слідчого відділу Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області, тобто був службовою особою.
		Відповідно до відомостей, які серед іншого відображені у протоколі огляду місця події від 31 серпня 2016 року (зміст якого було досліджено судом апеляційної інстанції), старшим слідчим на підставі дозволу та участі начальника Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_68 , керівника (начальника) Коростенського СВ ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_26 було проведено огляд службового кабінету НОМЕР_19, в ході якого начальником Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_69 добровільно зі столу на якому знаходився комп`ютер надано матеріали кримінального провадження №12016060060000856 від 08.06.2016 року в 1 томі на 174 арк, матеріали вищевказаного провадження, які не підшити до цього тому, а також надано системний блок Logic Power чорного кольору та флеш-носій чорного кольору з написом «ЄРДР» та флеш-носій чорного кольору без маркування. Протокол підписаний всіма учасниками слідчої дії без будь-яких зауважень чи заперечень.
		Колегія суддів беручи до уваги вищенаведене, враховуючи правові висновки Верховного Суду у постанові від 30 січня 2024 року у справі №752/12651/16, у постанові від 02 травня 2024 року у справі № 676/4040/20 вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що огляд місця події 31 серпня 2016 року здійснювався у службовому кабінеті ОСОБА_9 , а також з дозволу начальника Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_68 , за згодою керівника (начальника) Коростенського СВ ВП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_26 , яка є керівником органу досудового розслідування з відповідними повноваженнями в силу положень ст.39 КПК України (а.п.237 т.1) та не з`ясував, чи вплинув проведений огляд місця події на приватне життя обвинуваченого. 
		За таких обставин, колегія суддів визнає протокол огляду місця події від 31 серпня 2016 року допустимим доказом та відхиляє подане клопотання обвинуваченого про його недопустимість як безпідставне.
		Не вважає слушними апеляційний суд і доводи обвинуваченого, вказані в клопотаннях про визнання недопустимими доказами протоколу огляду від 02.09.2016 року та протоколу огляду від 06.09.2016 року з додатками до них, в ході проведення яких було оглянуто речі, вилучені під час проведення вищезазначеного огляду місця події 31.08.2016 року.
		За змістом положень ч.5 ст.237 КПК України при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов`язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.
		На виконання вказаних вимог КПК України старший слідчий СВ прокуратури Житомирської області ОСОБА_33 та за участю головного спеціаліста відділу інформаційних технологій прокуратури Житомирської області ОСОБА_70 , провів огляд вилучених речей, зокрема 02.09.2016 року було оглянуто матеріали кримінального провадження №12016060060000856 від 08.06.2016 року, флеш-носій USB чорного кольору та флеш-носій чорного кольору «ЄРДР», 06.09.2016 року було оглянуто жорсткий диск із вилученого системного блоку.
		Надаючи оцінку доводам клопотання апеляційний суд зазначає, що на відміну від обшуку, вилучення таких речей під час огляду не завжди має примусовий характер пошуку прихованих слідів злочину та не пов`язане із вторгненням у сферу особистих прав та інтересів громадян.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вилучені під час законного огляду місця події 31 серпня 2016 року речі відповідно до положень ст.237 КПК України були оглянуті старшим слідчим та у подальшому у встановленому законом порядку, а саме постановою старшого слідчого від 12 вересня 2016  року були визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів даного кримінального провадження, за винятком матеріалів кримінального провадження №12016060060000856 від 08.06.2016 року, які прокурором були направлені за підслідністю до іншого органу досудового розслідування.
		Збирання доказів, у тому числі й речових, відбувається через інститут слідчих дій. Не можна ототожнювати такі поняття, як слідчі дії та заходи забезпечення кримінального провадження. Неправильним є намагання шляхом застосування заходів забезпечення кримінального провадження досягти мети, яка саме таким заходам не властива. Зокрема, це стосується випадків, коли розглядається питання про тимчасовий доступ до речей і документів з метою збирання доказів.
		Згідно зі ч.4 ст.132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слід враховувати можливість без застосування заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. У цьому контексті потрібно зазначити, що речі і документи могли би бути отримані шляхом проведення слідчих дій, тобто без застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
		Крім того, відповідно до ч.1 ст.223 цього Кодексу саме слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Зважаючи на наведене, підміна окремих процесуальних дій одного процесуального інституту процесуальними діями іншого такого інституту суперечить завданням кримінального провадження.
		А тому, всупереч доводам обвинуваченого, закон не зобов`язував сторону обвинувачення отримувати у слідчого судді ухвалу про тимчасовий доступ до речей і документів, вилучених в ході огляду місця події 31.08.2016 року. Таким чином, були і відсутні підстави для звернення до слідчого судді про арешт цих речей.
		Вказана позиція апеляційного суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у справі №734/3592/17 (постанова від 06 квітня 2021 року), у справі  №333/1539/16-к (31 березня 2021 року).
		Крім того, додатково колегія суддів звертає увагу, що протягом досудового розслідування, тобто у період проведення слідчих дій, збирання доказів, ні сторона захисту, ні будь-яка інша особа не стверджували про тримання органом досудового розслідування вилучених речей всупереч їх волі, про порушення процесуального порядку утримання речових доказів, про їх бажання вилучити речові докази із місця їх зберігання та володіння правоохоронного органу, не оскаржували будь-яких дій чи бездіяльності слідчого, прокурора на досудовому розслідуванні.
		Положеннями ч.9 ст.100 КПК України встановлено, що питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. 
		Враховуючи викладене, з огляду на те, що під час вилучення речей та документів та визнання їх речовими доказами не встановлено таких обставин, які б згідно з положеннями ст.87 КПК України свідчили про недопустимість цього доказу, то відповідно немає підстав визнавати недопустимими доказами оскаржувані обвинуваченим протоколу огляду від 02.09.2016 року та від 06.09.2016 року.
		Відхиляє апеляційній суд як безпідставні твердження обвинуваченого про недотримання органом досудового розслідування встановленої законом процедури повідомлення особі про підозру, внаслідок чого він не набув у законний спосіб процесуального статусу підозрюваного та обвинуваченого.
		Загальні положення, що регулюють процедуру повідомлення про підозру, містяться в главі 22 КПК, згідно з якими письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором (ч. 1 ст. 277 КПК). 
		За змістом ст.279 КПК України у випадку виникнення підстав для повідомлення про нову підозру або зміну раніше повідомленої підозри слідчий, прокурор зобов`язаний виконати дії, передбачені ст.278 цього Кодексу. Якщо повідомлення про підозру здійснив прокурор, повідомити про нову підозру має виключно прокурор. 
		29.09.2016 року старший слідчий слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 за погодженням прокурором відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_56 повідомив ОСОБА_9 про зміну раніше повідомленої підозри від 01.09.2016 року у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
		На переконання колегії суддів, стороною обвинувачення при складанні та повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри дотримано вимоги ст.36, 42, 276-279 КПК України, зміст повідомлення про підозру відповідає вимогам ст.277 КПК України, підписане, всупереч твердженням обвинуваченого, уповноваженими посадовими особами та самим обвинуваченим ОСОБА_9 , який своїм особистим підписом засвідчив, що повідомлення отримав, суть підозри зрозуміла.
		Посилання обвинуваченого про те, що йому не було вручена пам`ятка про його процесуальні права і обов`язки 29.09.2016 року у зв`язку з чим було порушено його право на захист не беруться до уваги апеляційним судом, оскільки КПК України не містить вимоги повторного вручення пам`ятки про процесуальні права та обов`язки підозрюваній, особі, якій така пам`ятка вже була вручена.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що старший слідчий слідчого відділу прокуратури Житомирської області ОСОБА_28 на виконання вимог ч.8 ст.42 КПК України підозрюваному ОСОБА_9 01.09.2016 року вручив пам`ятку про процесуальні права та обов`язки, згідно якої ОСОБА_9 особистим підписом підтвердив, що права мені роз`яснені та зрозумілі, пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного отримав (а.п.184-186 т.2). 
		Крім того, колегія суддів зауважує, що зміна повідомлення про підозру не змінює процесуальний статус особи, яка так і залишається підозрюваною, будь-яких інших додаткових прав чи обов`язків не встановлює. 
		Надуманими є і твердження обвинуваченого про необхідність складання окремого протоколу роз`яснення права на захист ОСОБА_9 , оскільки у КПК України відсутні імперативні норми щодо складання такого протоколу. 
		Та обставина що в повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри станом на 29.09.2016 року вказано, що він не працюючий, хоча був звільнений відповідно до наказу ГУНП в Житомирській області №224 о/с від 30.09.2016 року на наступний день 30.09.2016 року немає будь-якого істотного значення та на дотримання стороною обвинувачення вимог КПК України при оголошенні та врученні повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри не впливає. 
		Не заслуговують на увагу вказівка обвинуваченим на ту обставину, що у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри не міститься дати її погодження прокурором, оскільки як вбачається із даного процесуального документа від був складений, підписаний старшим слідчим ОСОБА_28 та погоджений прокурором ОСОБА_56 29.09.2016 року та в цей же день о 14 год 00 хв вручений підозрюваному на той час ОСОБА_9 (а.п.176-178 т.2).
		Крім того, суд першої інстанції виправдовуючи ОСОБА_9 в мотивувальній частині вироку суду вказав, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_9 в силу наданих законом повноважень мав можливість притягнути ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності, а отже, ОСОБА_9 не мав повноважень оголосити підозру ОСОБА_10 .
		В цій частині колегія суддів зазначає наступне.
		Наказом в.о. начальника УКЗ ГУНП в Житомирській області № 9о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_9 призначено слідчим Коростенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
		Згідно положень п.6 ч.2 ст.40, ч.1 ст.277 КПК України  слідчий уповноважений повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру.
		Кримінальна відповідальність за порушення заборони отримання службовою особою, яка займає відповідальне становище, будь-якої неправомірної винагороди у зв`язку зі здійсненням своїх службових повноважень, настає в тому разі, коли особа, яка надає неправомірну вигоду, усвідомлює, що надає її саме такій особі й у зв`язку з можливостями її посади, а особа, яка одержує неправомірну винагороду, розуміє значущість займаної нею посади, її статусність та можливості. 
		На переконання апеляційного суду при встановленні кримінальної відповідальності за отримання службовою особою, яка займає відповідальне становище неправомірної виходи враховується також вагомість цієї посади у розумінні особою, яка надає неправомірну вигоду, мета, яку переслідує остання, та її впевненість у тому, що цю мету буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає особа, яка отримує неправомірну вигоду.
		У кримінальному провадженні встановлено такі обставини, за якими ОСОБА_10 знав, що ОСОБА_9 обіймає посаду слідчого Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області, саме слідчий ОСОБА_9 проводив огляд місця події у кримінальному провадженні №12016060060000856 від 08.06.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України, де серед інших осіб був виявлений ОСОБА_10 , саме слідчий ОСОБА_9 допитував ОСОБА_10 як свідка в рамках розслідування даного кримінального провадження, і саме у зв`язку з перебуванням ОСОБА_9 на вказаній посаді свідок ОСОБА_10 , не бажаючи негативних наслідків для себе у виді притягнення до кримінальної відповідальності, погодився на вимогу ОСОБА_9 передати йому грошові кошти у сумі 8000 грн за не притягнення його до кримінальної відповідальності.
		Активні дії ОСОБА_9 беззаперечно створили в уяві у ОСОБА_10 переконання, що у разі не надання йому визначеної ОСОБА_9 суми неправомірної вигоди він змінить його процесуальний статус з свідка на підозрюваного, що підтверджено свідком ОСОБА_10 в в суді апеляційної інстанції.
		Крім того, про реальність намірів ОСОБА_9 скласти та надати на погодження прокурору повідомлення про підозру ОСОБА_10 в разі ненадання останнім неправомірної вигоди свідчать процесуальні документи та запити, виявлені на комп`ютері обвинуваченого, зокрема проект повідомлення про підозру ОСОБА_10 .
		Посилання суду першої інстанції та обвинуваченого на показання свідків ОСОБА_26 ,  ОСОБА_13  та ОСОБА_22 , які в суді першої та апеляційної інстанції повідомили, що повідомлення особі про  підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, та що слідчий не мав повноважень особисто вирішувати питання про повідомлення особі про підозру, не спростовують наведених висновків апеляційного суду, за пред`явленим обвинуваченням, визнаним судом апеляційної інстанції доведеним, ОСОБА_9 , висловив вимогу надати йому неправомірну вигоду за непритягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_10 , достовірно знаючи, що відповідно до норм законодавства він може ініціювати питання щодо повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні, використовуючи своє службове становище.
		Показання свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_13 та ОСОБА_22 стосуються положень КПК України, а тому не є обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадження.
		Надаючи оцінку показанням свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_13 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , даних в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд вважає, що обставин,  які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України вони не містять, повідомлені ними обставини щодо руху кримінального провадження №12016060060000856 від 08.06.2016 року, результатів досудового розслідування та процесуального статусу сторін його учасників, встановлені апеляційним судом на підставі письмових документів, не заперечуються сторонами даного кримінального провадження та на висновки суду щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_9 не впливають.
		Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. З рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті (Boldea v. Romania від 15.02.2007, № 19997/02, § 30) і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи (Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2) [GC] від 11.07.2017, № 19867/12, § 84; S.C. IMH Suceava S.R.L. v. Romania від 29.10.2013, № 24935/04, § 40). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
		У цьому провадженні апеляційний суд надав відповіді на всі вагомі аргументи сторін, а інші доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
		Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом (частина2 статті17 КПК).
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (постанови ККС ВС від 21.01.2020 у справі №754/17019/17, 15.04.2020 у справі №199/3295/17, від 13.03.2019 у справі № 545/1642/15-к, від 21.02.2018 у справі №701/613/16-к).
		На переконання апеляційного суду, висловлені стороною захисту сумніви у цій версії події сторони обвинувачення, а також висновки суду про недоведеність вини обвинуваченого спростовані фактами, встановленими на підставі наведених допустимих, досліджених і оцінених судом доказів, і ця версія, щодо визнання ОСОБА_9 винуватими за пред`явленим обвинуваченням, є єдино можливою версією, яка і може пояснити сукупність встановлених судом фактів (одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, поєднане із вимаганням неправомірної вигоди), а тому апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового вироку.
		Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
		У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо (далі Постанова Пленуму №7).
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Призначаючи ОСОБА_9 покарання, відповідно до вимог ст.65 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України, примітки до статті 45 КК (редакції на момент вчинення злочину) відноситься до тяжких корупційних злочинів, конкретні обставини його вчинення та суспільну небезпечність, яка полягає в посяганні на суспільні відносини, що забезпечують правильну (належну) діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних чи комунальних підприємств, установ чи організацій, а також їх службових осіб, у частині їх непідкупності та фінансування виключно у порядку, встановленому законодавством, ставлення обвинувачених до вчиненого. Враховує апеляційний суд також дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на даний час працює адвокатом, навчається, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, характеризується позитивно, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання та приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
		З метою запобігання вчинення ОСОБА_9 нових корупційних злочинів, колегія суддів вважає за необхідне застосувати у якості додаткових покарань: позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, оскільки з зайняттям посади в цих органах було пов`язано вчинення злочину; конфіскацію майна, оскільки скоєний злочин є корисливим, і це додаткове покарання зазначене як обов`язкове в санкції відповідної кримінально-правової норми.
		Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
		Витрати на залучення експертів, а саме за проведення судово-технічної експертизи №1/3250 від 27.09.2016 року у сумі 703 грн 68 коп та за проведення судової експертизи речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин №10/105 від 27.09.2016 року у сумі 1100 грн 05 коп в порядку ст.124 КПК України стягнути з ОСОБА_9 .
		Питання речових доказів вирішити згідно вимог ст.100 КПК України.
		Відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
		Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 615 КПК України, апеляційний суд, 
		п о с т а н о в и в:
		Апеляційну скаргу прокурора відділу Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
		Вирок Малинського районного суду Житомирської області від 20 червня 2022 року, яким ОСОБА_9 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України, - скасувати.
		Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та призначити йому покарання у виді 6 (шість) років позбавлення волі із позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком 3 (три) роки з конфіскацією всього майна.
		Строк відбування покарання ОСОБА_9 слід рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Витрати на залучення експертів за проведення судово-технічної експертизи №1/3250 від 27.09.2016 у сумі 703 грн 68 коп та за проведення судової експертизи речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин №10/105 від 27.09.2016 у сумі 1100 грн 05 коп - стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь державного бюджету України.
		Конфіскувати в дохід держави майно ОСОБА_9 , на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду Житомирської області від 09 вересня 2016 року, а саме на мобільний телефон НТС чорного кольору з сенсорним екраном в чохлі чорного кольору, особисті грошові кошти номіналами: 100 грн. (1 купюра), 50 грн. (1 купюра), 20 грн. (1 купюра), 5 грн. (1 купюра), 1 грн. (1 купюра).
		Речові докази по провадженню: 
		- купюри номіналом по 500 грн.: ВЖ6910723; МБ5323682; СГ4271776; МБ7864730; БК 1240950; ВИ4742006; ЛГ1855577; СГ6051165; МВ6676952; ВЖ3204034; МВ5027704; МБ4891740; купюри номіналом по 200 грн.: ЕЖ5927014; КВ9856128; ЕИ9325261; ЕИ1256041; ЕГ0656309; купюри номіналом по 100 грн.: КП6431326; МЕ4850402; СД8156903; СБ8928958; КЕ0721855; КР1356043; КГ3226835; ГГ4995129; ЕФ1275834; УП9630954, що знаходяться на зберіганні в ГУНП в Житомирській області повернути ОСОБА_10 ;
		- системний блок чорного кольору Logic Power, USB-Flash носій чорного кольору без маркування в кількості 1 шт., USB-Flash носій з написом «ЄРДР» в кількості 1 шт., посвідчення працівника Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області серії НОМЕР_21, зв`язку ключів з брелком-печаткою «УМВС у Житомирській області №6» - повернути до Коростенського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
		- банківські картки ПАТ «Укргазбанк» № НОМЕР_13 , ПАТ «Ощадбанк» № НОМЕР_14 , технічний паспорт на автомобіль серії НОМЕР_15 марки Mercedes Benz моделі 210, д.н.з. НОМЕР_16 , 1994 року випуску, дисконтну картку мережі магазинів «Фокстрот» № НОМЕР_17 , картку-замісник на табельну зброю на ім`я ОСОБА_9 НОМЕР_20, картка на знижку мережі магазинів «комп`ютерний всесвіт» № НОМЕР_18 - повернути ОСОБА_9 . 
		Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
		Копії вироку після його проголошення негайно вручити учасникам судового провадження.
		Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...