Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 501/1836/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2025.
Дата набрання законної сили: 10.01.2025
Номер судового провадження: 61-15317ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 січня 2025 року            
		м. Київ
		 
		справа № 501/1836/19
		провадження № 61-15317св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Притуляк Валерій Миколайович, Державне підприємство «Сетам», 
		треті особи: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», Приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Кушнерова Ліана Давидівна,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 , подану адвокатом Мойсєєнко Мариною Олегівною, на постанову Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
		ВСТАНОВИВ: 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В. М. (далі - приватний виконавець), ДП «Сетам», треті особи: ПАТ «Дельта Банк», приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Кушнерова Л. Д., про визнання недійсними результатів електронних торгів з реалізації нерухомого майна, оформлених протоколом проведення електронних торгів, акта приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		Позов мотивований тим, що 19 грудня 2005 року між нею (попереднє прізвище - ОСОБА_1 ) та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 1095-08 ПОУ, за яким банк надав, а вона отримала кредитні кошти у розмірі 29 643,00 дол. США. З метою належного виконання зобов`язань за кредитним договором 01 грудня 2006 року між нею та банком укладено іпотечний договір № 7455, за яким вона передала в іпотеку належну їй квартира, загальною площею 48,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за забезпечувальними та кредитними договорами.
		Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року у справі №501/2884/13-ц стягнуто з неї на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн.
		У провадженні приватного виконавця знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа № 501/2884/13-ц, виданого Іллічівським міським судом Одеської області 11 листопада 2013 року про стягнення з неї на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн.
		14 лютого 2019 року її представником - ОСОБА_4 було отримане повідомлення про ознайомлення зі звітом про оцінку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, а також повідомлення про реалізацію вказаної квартири шляхом проведення електронних торгів. Відповідно до звіту про оцінку квартири вартість належної їй квартири була оцінена у 594 502,00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення оцінки складає 21 440,00 дол. США. 
		Так як вона категорично заперечувала проти реалізації цієї квартири шляхом проведення електронних торгів, оскільки така є її місцем постійного проживання та підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», 19 лютого 2015 року її представник направила приватному виконавцю клопотання про зупинення реалізації квартири в рамках проведення виконавчих дій. Крім того, іншого нерухомого майна вона на не має, а квартира передана в іпотеку як забезпечення виконання зобов`язань саме за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті. Відповідно до пункту 9 частини сьомої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець повинен був повернути стягувачу виконавчий лист №501/2884/13-ц, виданий Іллічівським міським судом Одеської області, проте приватним виконавцем продовжували виконуватись дії щодо примусової реалізації квартири, згоди на відчуження вказаної квартири вона не надавала. 
		У зв`язку з чим вона вимушена була звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця. 
		Внаслідок вказаних дій приватного виконавця, 20 лютого 2019 року проведено електронні торги з реалізації належного їй нерухомого майна (лот № 32856). Відповідно до протоколу № 388928 переможцем торгів стала ОСОБА_2 05 березня 2019 року приватним виконавцем складено акт про реалізацію предмета іпотеки, який став підставою для видачі 14 березня 2019 року свідоцтва про право власності на ім`я ОСОБА_2 . 
		Електронні торги проведені приватним виконавцем всупереч вимог законодавства, а тому вони є недійсними. Крім того, при проведенні процедури реалізації спірного арештованого майна були порушені норми Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), а саме: в заявці на реалізацію предмета іпотеки було неправильно вказано прізвище боржника « ОСОБА_1 » замість правильного « ОСОБА_1 »; заявка сформована 11 січня 2019 року, однак надійшло до її поштового відділення тільки 31 січня 2019 року. Оскільки з оцінкою вона була ознайомлена занадто пізно, то була фактично позбавлена права на її оскарження в судовому порядку.
		Також існують сумніви щодо дотримання при проведенні публічних електронних торгів норм порядку публікування в місцевих друкованих засобах інформації про їх проведення.
		ОСОБА_1 просила:
		визнати недійсними електронні торги від 20 лютого 2019 року з реалізації нерухомого майна (лот № 32856), а саме ? двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , проведені ДП «Сетам», оформлені протоколом проведення електронних торгів № 388928 від 20 лютого 2019 року, відповідно до якого переможцем торгів стала ОСОБА_2 ;
		визнати недійсним та скасувати акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 05 березня 2019 року у зведеному виконавчому провадженні № 58057017;
		визнати недійсним та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 14 березня 2019 року приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Кушнеровою Л. Д., зареєстроване в реєстрі за №359; 
		скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45957851 від 14 березня 2019 року 15:58:58, приватний нотаріус Кушнерова Л. Д., Чорноморський міський нотаріальний округ, Одеська область.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 03 грудня 2020 року позов задоволено. 
		Визнано недійсними електронні торги від 20 лютого 2019 року з реалізації нерухомого майна (лот № 32856), а саме ? двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 проведені ДП «СЕТАМ», оформлені протоколом проведення електронних торгів № 388928 від 20 лютого 2019 року, відповідно до якого переможцем торгів стала ОСОБА_2 .
		Визнано недійсним та скасовано акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 05 березня 2019 року у зведеному виконавчому провадженні НОМЕР_2.
		Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 14 березня 2019 року приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Кушнеровою Л. Д., яке зареєстровано в реєстрі за № 359, відповідно до якого ОСОБА_2 належить на праві власності двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
		Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру в Державному реєстрі права власності на нерухоме майно, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відриттям розділу), індексний номер 45957851 від 14 березня 2019 року 15:58:58, приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Кушнерова Л. Д.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що акт про проведення, який складений за результатами торгів, стосується оформлення правового результату торгів, наслідком яких є виникнення цивільних прав та обов`язків, у зв`язку з чим торги є правочином у розумінні статті 202 ЦК України. З огляду на це, порушення встановлених Порядком є підставою недійсності прилюдних торгів.
		Судом встановлено, що ДП «Сетам» було дотримано вимоги пункту 3 розділу ІІІ Порядку, не пізніше ніж на третій робочий день з дати отримання заявки організатор вніс до системи відомості про майно, повідомлено про проведення електронних торгів листом та публікаціями в газетах та 20 лютого 2019 (протягом двадцяти днів строку для підготовки проведення торгів) проведено торги.
		Посилання позивача на те, що в заявці на реалізацію предмета іпотеки було неправильно вказано прізвище боржника « ОСОБА_1 » замість « ОСОБА_1 » та, що заявка сформована 11 січня 2019 року, однак надійшло до поштового відділення позивача тільки 31 січня 2019 року, не є безумовною підставою для визнання цих торгів недійсними, оскільки підставою для пред`явлення позову про визнання електронних торгів недійсними є наявність не лише порушення норм закону під час їх проведення, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, однак позивачем належним чином не доведено, що таким порушенням порядку проведення торгів були порушені її права та законні інтереси. Встановлено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 залишила прізвище « ОСОБА_1 », що підтверджується рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 квітня 2011 року у справі № 2-687/2011. При подачі заявок на участь у торгах позивач (її представник) була ознайомлена з інформаційним повідомленням про електронні торги щодо вказаного лоту. Крім того, позивач не надала доказів, які б свідчили про наявність інших порушень, що могли вплинути саме на результати торгів. 
		Отже, підстави для визнання торгів недійсними у зв`язку з порушенням порядку правил проведення торгів відсутні.
		Водночас, постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18 липня 2019 року скасовано та скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця частково задоволено, а саме визнано неправомірними дії приватного виконавця щодо передачі на реалізацію ДП «Система електронних торгів арештованого майна» двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 . Таким чином, неправомірні дії приватного виконавця вплинули на результати електронних торгів, внаслідок чого законні інтереси позивача порушені під час торгів, тому вимоги позову в цій частині є обґрунтованими.
		Судом встановлено, що представником боржника 14 лютого 2019 року було отримане повідомлення про ознайомлення зі звітом про оцінку спірної квартири, а також повідомленням про реалізацію вказаної квартири, як предмета іпотеки, шляхом проведення електронних торгів від 27 січня 2019 року № 1056/19-19-19. Проте, отримання представником позивача повідомлення про день проведення електронних торгів не є підставою вважати, що саме з цього моменту позивачу стало відомо або могло бути відомо про порушення його прав. З урахуванням викладеного, необґрунтованими є доводи ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 станом на 20 лютого 2019 року була обізнана про результати електронних торгів.
		Щодо встановлення початку перебігу позовної давності, тобто часу, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення її прав, суд бере до уваги те, що перебіг позовної давності не може починатись раніше, ніж позивачу стало відомо про проведення оспорюваних торгів та їх результату, тобто раніше ніж 11 квітня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, в межах якого була здійснена примусова реалізація нерухомого майна, що підтверджується копією клопотання про долучення до справи матеріалів виконавчого провадження від 28 березня 2019 року, на якому міститься підпис представника ОСОБА_1 - Яблонської Н. О. про ознайомлення від 14 квітня 2019 року. Отже, звернувшись до суду з відповідним позовом 10 червня 2019 року, позивач не пропустила строк звернення до суду.
		З огляду на наведене суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами у справі на обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов у мотивувальній частині рішення щодо суті позовних вимог.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 03 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що перевірка змісту заявки на реалізацію арештованого майна на відповідність вимогам законодавства організатором торгів не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до системи електронних торгів, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи державної виконавчої служби чи приватний виконавець. Організатор перевіряє повноту заповнення заявки.
		Позовна заява ОСОБА_1 не містить обґрунтування з посиланням на порушення порядку проведення торгів з наданням доказів на підтвердження наявності таких порушень. Суд першої інстанції у рішенні дійшов висновку про відсутність підстав для визнання торгів недійсними з підстав порушення порядку проведення торгів. У свою чергу ОСОБА_1 рішення суду не оскаржує, як наслідок, погоджується з тим, що для визнання торгів недійсними відсутні такі підстави як порушення норм закону при проведенні торгів (відсутні порушення, що могли вплинути на результат торгів). Отже, правила проведення електронних торгів при проведенні ДП «Сетам» 20 лютого 2019 року електронних торгів по лоту № 328526 не порушені.
		ОСОБА_1 недійсність торгів обґрунтовує неправомірними діями та рішенням приватного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, які встановлені судовим рішенням у справі №501/578/19, та полягали у неправомірності дій та рішень приватного виконавця щодо опису та арешту майна, призначення суб`єкта оціночної діяльності, передачі майна на реалізацію у порушення закону про мораторій тощо. Суд першої інстанції у своєму висновку про наявність підстав для задоволення позову також виходив з обставин, встановлених рішенням у справі №501/578/19 за скаргою ОСОБА_1 на дії, рішення приватного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_3, які згідно частини 4 статті 82 ЦПК України вважав достатніми та такими, що не підлягають доведенню у справі про визнання торгів недійсними. Однак дії, рішення виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, не є підставою для визнання торгів недійсними.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування в Реєстрі реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі. У свою чергу обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Оскільки право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою ? ОСОБА_2 , то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, всі інші вимоги, які спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
		Аргументи учасників справи
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року, у якому просила оскаржену постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що порушення загальних норм ЦК України, норм законів України, які регулюють порядок вчинення дій щодо примусової реалізації майна з електронних торгів, що порушили права позивача, є достатньою підставою для визнання таких електронних торгів недійсними, а тому оскільки має місце порушення частини першої статті 203 ЦК України, так як електронні торги були проведені всупереч нормам діючого на той час законодавства, а саме: Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Закону України «Про виконавче провадження», це є достатньою самостійною підставою для визнання торгів як правочину недійсними.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі № 501/578/19 її скаргу на дії приватного виконавця задоволено частково та скасовано постанову приватного виконавця від 20 грудня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності, дії приватного виконавця щодо передачі на реалізацію ДП «СЕТАМ» належну їй квартиру, визнано неправомірними, а скаргу на постанову приватного виконавця від 12 грудня 2018 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженню № НОМЕР_1 залишено без задоволення. Постановою Верховного Суду у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року вказану постанову апеляційного суду  залишено без змін. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суду зробив правильний висновок про те, що площа спірної квартири, на яку звернуто стягнення, не перевищує площу, визначену в одній з умов Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», іншого нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровано і зазначена квартира є єдиним нерухомим житловим майном скаржника. Тому вказана нерухомість підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», однак приватний виконавець не перевірив та не оцінив наявність обставин, які в силу закону виключають можливість примусового виконання рішення суду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04 липня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви приватного виконавця про перегляд ухвали Одеського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року за нововиявленими обставинами.
		Таким чином, встановлені постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року не підлягають повторному з`ясуванню та доведенню цієї справи відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України. 
		Щодо порушень Порядку, який діяв на час проведення оспорюваних електронних торгів, на відсутність яких посилається апеляційний суд як на підставу своїх висновків щодо дійсності оспорюваних електронних торгів, то такі порушення також були предметом розгляду у суді першої інстанції, проте за наявності інших підстав, таких як порушення, зокрема Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», порушення зазначеного Порядку не мають вирішального значення для розгляду справи.
		Відповідно до усталеної практики Верховного Суду достатньою самостійною підставою для визнання недійсними електронних торгів являється порушення норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при передачі державним чи приватним виконавцем на примусову реалізацію житлову квартиру, яка підпадає під дію вказаного закону. 
		При цьому, судовим рішенням визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадження, а отже звіт про незалежну оцінку від 10 січня 2019 року № 58 також є недійсним та електронні торги були проведені за недійсним звітом про оцінку майна. Апеляційний суд взагалі не надав оцінки можливості визнання недійсними електронних торгів з підстав їх проведення за недійсним звітом про оцінку майна.
		Вимоги про визнання недійсним та скасування акта приватного виконавця, визнання недійсним та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування реєстрації права власності на житлову квартиру за ОСОБА_2 є похідними від позовних вимог про визнання електронних торгів недійсними та є ефективним способом захисту прав позивача на час ухвалення рішення суду першої інстанції. Крім того, вона не позбавлена можливості після набрання чинності рішення суду про скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та скасування свідоцтва про право власності, тобто повернення всього, що було одержано внаслідок незаконного правочину, звертатися із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння у випадку подальшого відчуження спірної квартири та набуття права власності на неї іншими особами.
		Апеляційний суд порушив норми процесуального законодавства, зазначивши, що оскільки відсутність порушення Правил не оскаржувалися позивачем, вказані обставини не повинні встановлюватися апеляційним судом. Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржувалося в повному обсязі та переглядалося по суті, суд апеляційної інстанції повинен був встановити чи повністю були з`ясовані всі обставини, що мають значення для справи, дослідити всі обставини справи та перевірити відповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, оскільки про такі порушення вона вказувала в позовній заяві. При проведенні процедури реалізації арештованого майна були допущені й інші порушення, зокрема у заявці про реалізацію предмета іпотеки неправильно вказано прізвище боржника,  приватним виконавцем порушено строки складання повідомлення про ознайомлення зі звітом. З оцінкою квартири вона була ознайомлена занадто пізно, у зв`язку з чим вона була фактично позбавлена права на її оскарження в судовому порядку. Також була позбавлена права узгодити вартість спірної квартири, так як не була повідомлена про відкриття виконавчого провадження.
		Апеляційним судом порушено її право на відновлення її порушених прав та фактично легалізовані незаконні електронні торги, на яких було продане її єдине нерухоме майно, придатне для проживання. На цей час право власності на спірну квартиру зареєстроване за іншою особо, проте для захисту свого порушеного права шляхом витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння їй необхідно визнати електронні торги недійсними. В той же час апеляційний суд зазначив, що неправомірність дій приватного виконавця не може бути підставою для визнання електронних торгів недійсними, що суперечить усталеній практиці Верховного Суду, та позбавляє її прав на захист свої порушених інтересів. Поза увагою апеляційний суд залишив й те, що справжня вартість примусово реалізованої квартири становила більшу суму, як на час проведення незаконних торгів, так і на цей час. Вдаючись до надмірного формалізму, апеляційний суд скасував законне рішення суду першої інстанції, позбавив її права на захист порушеного цивільного права, не зважаючи на те, що був доведений факт неправомірності передачі належного їй майна на примусову реалізацію.
		Крім того, вона зверталася до Іллічівського міського суду Одеської області під час розгляду справи з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну житлову квартиру, проте ухвалою від 01 липня 2019 року її заява була повернута. Наведене стало причиною того, що ОСОБА_2 одразу після ухвалення рішення судом першої інстанції відчужила спірну квартиру на користь інших осіб. У зв`язку з указаними обставинами, на розгляді в Іллічівському міському суді Одеської області знаходиться справа № 501/2891/21 за її позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про витребування майна (спірної квартири) з чужого незаконного володіння. Провадження у справі № 501/2891/21 зупинено до розгляду цієї справи. З огляду на вказане, належним, ефективним та необхідним способом захисту її прав є визнання електронних торгів недійсними, так як у протилежному випадку у неї виникнуть складнощі у витребуванні свого майна з чужого незаконного володіння у інших осіб на підставі статті 388 ЦК України. До того ж, на час звернення до суду із цим позовом про визнання недійсними електронних торгів, скасування акта, свідоцтва та реєстрації права власності на житлову квартиру за ОСОБА_2 , ухвалення рішення суду першої інстанції, саме такий спосіб захисту прав був найбільш ефективним та єдиним можливим для поновлення її порушеного права, оскільки вказана квартира перебувала у власності відповідача ОСОБА_2 .
		            У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив приватного виконавця на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду без змін.
		Відзив мотивовано тим, що у касаційній скарзі ОСОБА_1 неодноразово посилається на постанову Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі № 501/578/19 та те, що апеляційний суд не врахував обставин, встановлених вказаним судовим рішенням. Разом з тим, в силу вимог частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження», статей 203, 215 ЦК України ухвалення рішень у справі № 501/578/19 у порядку здійснення судового контролю саме по собі не може бути підставою для визнання торгів недійсними, а є передумовою для звернення ОСОБА_1 до суду у порядку, передбаченому статтею 1174 ЦК України.
		Позивач зазначала, що реєстрація її місця проживання у квартирі свідчить про ту обставину, що вказана квартира є єдиним місцем її проживання, що підтверджується відміткою в її паспорті, однак реєстрація особи за певною адресою сама по собі не є підтвердженням її єдиного місця проживання. Апеляційний суд надав належну правову оцінку наступним доказам у цій справі, а саме: акту виконавця від 12 грудня 2018 року, яким встановлено, що у спірній квартирі протягом останніх трьох років мешкають орендарі, гроші за найм квартири вони сплачують матері боржниці, вказаний акт містить підпис квартирантки (орендарки) ОСОБА_9 ; вимозі виконавця № 1116 (запит щодо громадянки України за період з 2014 по 2019) та відповідь ДПС від 08 квітня 2019 року на вказану вимогу, з яких вбачається, що у 2015 році ОСОБА_1 виїхала з України у м. Стамбул (Туреччина) та станом на 15 березня 2019 року до України не поверталась (електронні торги відбулись 20 лютого 2019 року); акту сусідів, засвідченим представником ЖКС від 27 березня 2019 року, у якому мешканці будинку на АДРЕСА_1 підтвердили, що протягом останніх п`яти років ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не проживає та не з`являється, а також факту відсутності у матеріалах справи відомостей із БТІ (щодо майна, набутого до 2013 року) та інших доказів, які б підтверджували проживання позивача у спірній квартирі. У зв`язку з чим апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку про незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		З доказів, наявних у матеріалах справи вбачається, що: 22 січня 2018 року позивач уклала з адвокатом Яблонською (Мойсеєнко) М. О. договір про надання правової допомоги; матеріали справи не містять відомостей про зміну прізвища позивачем у період з 2015 по 2019 року. Враховуючи наведене, факт набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави не є припущенням у розумінні частини шостої 6 статті 81 ЦПК України, а є єдиним вірогідним, логічним висновком, враховуючи докази, наявні у матеріалах справи. Набуття позивачем громадянства іншої держави є обставиною, що виключає застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		            У грудні 2023 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду письмові пояснення, які за своїм змістом є запереченням на відзив, у яких просила задовольнити її касаційну скаргу у повному обсязі.
		Заперечення на відзив мотивовано тим, що у цій справі та у справі № 501/578/19 брали участь одні й ті ж самі учасники справи, суди при розгляді цієї справи вважали встановленими обставини щодо неправомірності дій приватного виконавця щодо передачі на примусову реалізацію на електронних торгах її квартири. У матеріалах справи містяться докази на підтвердження наявності у неї громадянства України, а також щодо відсутності у неї іншого нерухомого майна, що підтверджується довідкою з органу БТІ. При цьому під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, приватний виконавець та інші учасник не подавали клопотань щодо витребування довідки з БТІ та не висловлювались сумніви щодо її громадянства. Твердження у відзиві про наявність у неї громадянства іншої квартири нічим не підтверджується та є припущеннями. У разі реєстрації місця проживання особи діє презумпція дійсності такого місця проживання, що фактично резюмує проживання особи саме за зареєстрованим місцем її проживання. Саме на відповідача, що заперечує проти факту того, що позивач проживає за адресою свого місця проживання, покладено обов`язок щодо доведення вказаних обставин.
		Одеський апеляційний суд під час розгляду справи № 501/1836/19 скасував законне рішення суду першої інстанції, як наслідок неправильного застосування норм права, вирішивши, що електронні торги не можуть бути визнані недійсними через порушення норм ЦК України та інших законів України. Суд апеляційної інстанції не здійснював повторну оцінку преюдиційних фактів, встановлених постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі № 501/578/19, і встановлених судом першої інстанції у цій справі, та не дійшов до інших висновків через повторну оцінку, як стверджує приватний виконавець у своєму відзиві на касаційну скаргу. Тим більше, преюдиційність даних фактів не заперечувалася приватним виконавцем під час розгляду справи. Верховним Судом, а також потім Одеським апеляційним судом, відмовлено приватному виконавцю у перегляді постанови Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року за нововиявленими обставинами. Приватний виконавець вкотре намагається переглянути одні й ті самі обставини, посилаючись на одні й ті ж самі докази, припущення та неправдиві твердження.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
		Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії та виконання постанови Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року відмовлено.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2023 року усправі № 233/4365/18, від 07 грудня 2022 у справі № 908/1525/16, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 та постановах Верховного Суд: від 20 вересня 2023 року у справі № 759/17254/20, від 12 вересня 2023 року у справі № 922/82/20, від 20 квітня 2023 року у справі № 918/351/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 707/2879/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 755/7046/21, від 06 жовтня 2021 року у справі № 161/21094/19, від 09 червня 2022 року у справі № 5023/5567/12, від 28 грудня 2022 року у справі № 521/11186/19, від 17 серпня 2022 року у справі № 761/38256/19, від 02 червня 2021 року у справі № 725/3043/20, від 05 квітня 2021 року у справі № 741/496/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18, від 18 вересня 2019 року у справі № 711/750/18, від 07 жовтня 2019 року у справі № 450/263/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 820/6265/16, від 20 січня 2021 року у справі № 501/578/19, від 20 квітня 2023 року у справі № 918/351/21, від 15 березня 2023 року у справі № 761/10154/21, від 14 березня 2023 року у справі № 909/221/22, від 25 січня 2023 року у справі № 727/9540/21, 09 серпня 2023 року у справі № 459/3790/21, 10 травня 2023 року у справі № 592/5961/22, від 09 березня 2023 року у справі № 824/80/22, від 25 квітня 2018 року у справі № 61-8527св18, від 27 лютого 2019 року у справі № 61-11800св18, від 12 вересня 2018 року у справі 
		№ 61-22798св18 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 450/4257/20. Також посилається на постанови Верховного Суду України: від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16, № 6-547цс16, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3174цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 369/5994/14-ц).
		Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що 19 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір № 1095-08 ПОУ, за яким банк надав, а ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 296 43,00 дол. США.
		Відповідно до іпотечного договору № 7455 від 01 грудня 2006 року квартира, жилою площею 30,2 кв.м, загальною площею 48,2 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 була предметом іпотеки та виступала, як забезпечення зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «УкрСиббанк».
		05 січня 2010 року ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ». Після розірвання шлюбу 18 квітня 2011 року вона залишила прізвище « ОСОБА_1 ».
		Заочним рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30 вересня 2013 року у справі № 501/2884/13-ц задоволено позов ПАТ «Дельта Банк». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн. 
		У провадженні приватного виконавця знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа №501/2884/13-ц, виданого Іллічівським міським судом Одеської області від 11 листопада 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 357 992,88 грн та судовий збір у розмірі 3 441,00 грн.
		11 січня 2019 року приватним виконавцем складено заявку на реалізацію предмета іпотеки.
		14 лютого 2019 року представник ОСОБА_1 отримав повідомлення від 27 січня 2019 року № 1056/19-19-19 про ознайомлення зі звітом про оцінку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а також повідомлення про реалізацію вказаної квартири як предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів від 27 січня 2019 року № 1056/19-19-19 (а. с. 28-32 т. 1).
		Відповідно до звіту про оцінку квартири, вартість спірної квартири складає 594 502,00 грн, що по курсу НБУ на дату проведення оцінки складає 21 440,00  дол. США.
		Публікація про проведення електронних торгів за лотом № 328526 здійснена в газеті «Одеські вісті» № 8 (5131) від 30 січня 2019 року, газеті «Чорноморські новини» №48 (22027) від 31 січня 2019 року; повідомлення ОСОБА_1 про проведення електронних торгів за лотом № 328526 зроблено листом ДП «Сетам» №1056/18-18-19 від 28 січня 2019 року.
		19 лютого 2019 року ОСОБА_1 направила приватному виконавцю клопотання про зупинення реалізації квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, шляхом проведення електронних торгів в рамках проведення виконавчих дій. Заявник заперечувала проти реалізації квартири шляхом проведення електронних торгів, оскільки квартира є її місцем постійного проживання та підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		Згідно із довідкою про склад зареєстрованих (сім`ї) у житловому приміщенні/будинку осіб №15-1674 від 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
		20 лютого 2019 сформовано протокол проведення електронних торгів № 388928. Переможцем торгів стала ОСОБА_2 
		05 березня 2019 року складено акт приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки - двокімнатної квартири, загальною площею 48,2 кв.м, житловою площею 30,2 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності боржнику ОСОБА_1 . Предмет іпотеки придбано ОСОБА_2 за ціною 660 000,00 грн.
		14 березня 2019 року приватним нотаріусом Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Кушнеровою Л. Д. видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру, яке зареєстровано в реєстрі за № 359 на ім`я ОСОБА_2 та внесено запис про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі внесення запису: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45957851 від 14 березня 2019 року 15:58:58, приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Кушнерова Л. Д.
		11 квітня 2019 року представник ОСОБА_1 - Яблонської Н.О. ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження, в межах якого була здійснена примусова реалізація нерухомого майна, що підтверджується копією клопотання про долучення до справи матеріалів виконавчого провадження від 28 березня 2019 року (а. с. 73 т. 2).
		Постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі № 501/578/19 ухвалу Іллічівського міського суду від 18 липня 2019 року скасовано, скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця від 20 грудня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Визнано неправомірними дії приватного виконавця щодо передачі на реалізацію ДП «СЕТАМ» двокімнатної квартири жилою площею 30,2 кв. м, загальною площею 48,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 . Скаргу ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця від 12 грудня 2018 року про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженню № НОМЕР_1 залишено без задоволення.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо позовних вимог про визнання недійсними та скасування акта про проведення електронних торгів, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування реєстрації права власності
		Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
		Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) вказано, що «видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. За змістом глави 12 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22)). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту».
		Разом з тим, відповідно до пункту 274 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23) відступлено від висновків, сформульованих у наведеній постанові від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16(провадження № 12-25гс21), щодо неефективності вимог про визнання недійсними результатів аукціону як способу захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.
		Колегія суддів також враховує, що у статті 48 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя, іпотекодавця, боржника та будь-якого учасника електронного аукціону оскаржити його результати в суді. При цьому в практиці Верховного Суду відсутні висновки щодо неналежності такого способу захисту прав боржника у виконавчому провадженні (власника реалізованого майна), якщо підставами цього позову є порушення порядку їх проведення. 
		У постановах від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 35), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66) та інших Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача) оскаржити можна саме такий правочин, а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги ж про визнання недійсними протоколу проведення публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) вказано, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. З огляду на правову природу процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Тож правова природа продажу майна з публічних (електронних) торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів».
		Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 23 листопада 2021 року № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 152), від 29 листопада 2023 року (провадження № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 55)).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц виснувала, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тільки тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (пункт 48).
		Якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним і не набув право власності на придбане приміщення, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу. Придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункти 9.33-9.34), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункти 44, 48), від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (пункти 154, 157).
		У справі, що переглядається, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування реєстрації права власності не відповідають належному способу захисту у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.
		Касаційний суд відхиляє посилання у касаційній скарзі на протилежні висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року по справі № 761/10154/21, від 25 січня 2023 року по справі № 727/9540/21 від 14 грудня 2022 року по справі № 755/7046/21, оскільки механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20).
		Разом тим, апеляційний суд не врахував, що у статті 48 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя, іпотекодавця, боржника та будь-якого учасника електронного аукціону оскаржити його результати в суді. Якщо боржник у виконавчому провадженні (власник реалізованого майна) вважає порушеним порядок проведення торгів (електронного аукціону), його вимогу про визнання їх недійсними не можна розглядати як неналежний спосіб захисту. Тому за обставин цієї справи та змісту позовних вимог, в якій позивач на недобросовісність переможця торгів не посилалась і суди таких обставин не встановили, зайвою є вказівка апеляційного суду, що належному способу захисту права позивача відповідає вимога про витребування нерухомого майна.
		Щодо позовних вимог про визнання недійсними електронних торгів
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження 
		№ 61-20968 сво 21).
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
		Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України«Про іпотеку» (частина сьома статті 51 Закону України «Про виконавче провадження»).
		Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону (стаття 41 Закону України«Про іпотеку», тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 якого в редакції, чинній на час вчинення виконавчої дії, передбачено, що протягом дії цього Закону:
		1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку;
		2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки).
		Згідно з пунктом 4 цього Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) вказано, що:
		«за усталеною практикою суду касаційної інстанції, для визнання судом електронних торгів недійсними обов`язковими умовами є наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи вплинули ці порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Отже, проведення електронних торгів з порушенням вимог законодавства є підставою для визнання таких торгів недійсними винятково за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, та у разі якщо такі порушення вплинули на результати торгів. Доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює торги. 
		Водночас ОСОБА_1 у позовній заяві лише констатував певні порушення Порядку № 2831/5, проте не зазначав, як саме неповідомлення про день та час проведення електронних торгів, а також ненадсилання протоколу порушило його права та інтереси та як це вплинуло на результати торгів, що є найважливішим. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, які саме права й законні інтереси боржника порушено його неналежним повідомленням про проведення торгів та як це вплинуло на їх результати.
		Особливістю справи, що переглядається, є те, що ОСОБА_1 в установлений законом спосіб оскаржив дії державного виконавця з проведення оцінки арештованого майна, які вчинені до передачі майна на реалізацію. Ухвалою від 26 серпня 2021 року Октябрський районний суд м. Полтави визнав такою, що не підлягає застосуванню, оцінку у формі письмового звіту про незалежну оцінку майна від 08 липня 2021 року № 615, а саме про вартість квартири АДРЕСА_1.
		Ураховуючи викладене, а також фактичні та преюдиційно встановлені обставини справи, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що права позивача під час проведення електронних торгів були порушені, однак не з тієї підстави, що він не був повідомлений про проведення торгів, а з тієї підстави, що реалізація на торгах майна за необґрунтованою, заниженою ціною безпосередньо впливає на результати торгів та зачіпає і порушує права та інтереси боржника, оскільки ціна, за якою майно реалізується на торгах, впливає на обсяг зобов`язань, які будуть погашені під час відповідного виконавчого провадження». 
		У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16, викладено правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. 
		Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц, Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), від 21 березня 2018 року у справі № 725/3212/16-ц (провадження № 14-3цс18) та багатьох інших.
		Тобто, для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:
		«державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуто стягнення, - статті 58, 62 Закону № 606-ХІV, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (пункт 5.11 Інструкції № 74/5). Дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статті 55, 85 цього Закону). Отже, незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV щодо проведення оцінки майна, визначення його вартості чи оцінки (уцінки) до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.
		При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6). 
		З огляду на норми частини першої статті 16 ЦК України проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги.
		Апеляційний суд вказав про відсутність підтверджень про неналежну оцінку предмета іпотеки, не взявши до уваги наданий ОСОБА_7 висновок спеціаліста ПП «Оцінка плюс» щодо встановлення вартості спірного нерухомого майна, оскільки його виконано за її особистим замовленням, без дотримання процедури, встановленої законом. У зв`язку із чим, дійшов правильного висновку, що закінчення строку дії оцінки майна не вплинули на результати торгів, оскільки після уцінки вартості майна в торгах прийняла участь лише одна особа, та внаслідок цього права і законні інтереси як осіб, які оспорюють результати торгів, не були порушені. Доказів, які б спростували звіт про незалежну оцінку майна - житлового будинку загальною площею 173,3 кв. м, виконаної суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ЕКФ «Власна справа» 06 липня 2011 року, матеріали справи не містять».
		У пунктах 57, 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «за змістом статті 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов`язковим під час виконавчого провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 грудня 2022 року у справі № 908/1525/16 (пункт 80)). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що мораторій на відчуження державного майна, запроваджений Законом № 2864-III у відповідній редакції, не стосувався випадків примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами. Однак цей виняток не охоплює випадки примусового виконання будь-якого іншого рішення суду (близький за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 908/85/16 (пункт 4.28)), бо під час такого виконання діє передбачена Законом № 2864-III заборона. Тому після проведення публічних торгів на виконання іншого рішення суду, ніж щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв`язку з трудовими відносинами, наступне перерахування отриманих від реалізації обмеженого в обороті майна коштів на погашення саме заборгованості за такими виплатами не легалізує ці торги».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 року у справі № 707/2879/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що:
		«мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачав втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Вказаний Закон діяв до 23 вересня 2021 року і не дозволяв органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Частинами другою та шостою статті 29 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спірне нерухоме майно використовується позивачем як місце постійного проживання, інше нерухоме житлове майно за позивачем на праві власності не зареєстровано. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що на житловий будинок загальною площею 40,5 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який використовується як місце постійного проживання позивачем та є предметом іпотеки на забезпечення вимог за кредитним договором, укладеним в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 711/750/18 вказано, що «суд першої інстанції встановив факт, що квартира АДРЕСА_1, яка на праві власності належала ОСОБА_1, була предметом іпотеки та виступала як забезпечення її зобов`язань перед ВАТ «Ерсте-банк», правонаступником якого є ПАТ «Фідобанк», саме за споживчим кредитом, наданим їй в іноземній валюті - доларах США, а також вказана квартира була житлом ОСОБА_1, що підтверджується даними запису у паспорті ОСОБА_1 про її реєстрацію в цій квартирі (т.1, а. с. 9-10, 47-49), в матеріалах справи немає будь-яких відомостей щодо іншого житла. Отже, реалізація майна з прилюдних торгів відбулася з порушенням встановленого мораторію, а тому укладені за результатами торгів угоди не відповідають вимогам закону. Спірна квартира відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не могла бути примусово відчужена. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «суди попередніх інстанцій встановили, що квартира АДРЕСА_1, яка на праві власності належала ОСОБА_1, була предметом іпотеки та виступала як забезпечення його зобов`язань перед АКБ «ТАС-Комерцбанк», яке відступило право вимоги ПАТ «Альфа-Банк», саме за споживчим кредитом, наданим позичальнику в іноземній валюті - доларах США. Оскільки на час проведення електронних торгів квартира АДРЕСА_1 була єдиним та постійним місцем проживання ОСОБА_1, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що реалізація майна з прилюдних торгів відбулася з порушенням встановленого мораторію, а тому електронні торги та складений державним виконавцем акт не відповідають вимогам закону. Таким чином, квартира АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не могла бути примусово відчужена».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 161/21094/19 (провадження № 61-3427св21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання електронних торгів з продажу спірного будинку та земельної ділянки недійсними, оскільки зазначене нерухоме майно підпадало під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на момент проведення прилюдних торгів. Судами правильно враховано, що зазначений будинок, загальною площею 36,5 кв. м, житловою площею 23,0 кв. м, є місцем постійного проживання позивачки на території України, оскільки вона в цьому будинку зареєстрована з 2005 року, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивачка має у власності інше житло, ніж те, що передано в іпотеку. Судами правильно враховано, що виїзд позивачки у 2018 році до Італії не може достеменно свідчити про те, що позивачка, яка є громадянкою України, втратила зв`язок зі своїм постійним місцем проживання на території України».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року у справі № 759/17254/20 вказано, що:
		«відповідно до Закону № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 року та був чинним на час набуття банком права власності на спірну квартиру, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку (пункт 1). Зазначений Закон встановлював порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Апеляційний суд встановив, що спірна квартира площею 78,90 кв. м набута позивачкою до укладення договору іпотеки на забезпечення кредитного договору в іноземній валюті. Факт непроживання позивачки в спірній квартирі відповідачі не довели, водночас ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів надала докази того, що вона зареєстрована у квартирі та проживає там. З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно апеляційний суд встановив, що позивачці на праві приватної власності належить єдине майно, а саме спірна квартира. Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд правильно виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 1304-VII, а тому на предмет іпотеки не могло бути звернено стягнення у спосіб, передбачений статтею 49 Закону № 898-IV».
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). 
		Згідно із частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
		Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
		Згідно зі статтею 48 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на час проведення торгів іпотеко держатель) іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна.
		Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
		Положення статті 253 ЦК України поширюються на всі випадки встановлення початку перебігу строків. Касаційний суд, з урахуванням принципу розумності, враховує, що в окремих положеннях ЦК міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Такий прийом законодавчої техніки законодавець застосував, керуючись принципом економії нормативного матеріалу, проте він жодним не змінює загального правила передбаченого в статті 253 ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19).
		Отже, до вимог про оскарження прилюдних (електронних) торгів з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, застосовується спеціальна позовна давність, передбачена статтею 48 Закону України «Про іпотеку», перебіг якої починається з наступного дня після дня проведення торгів. 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року у справі № 127/14089/18 (провадження № 61-15073св19) зазначено, що «у справах про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, передбачена статтею 48 Закону України «Про іпотеку». Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі № 6-1375цс16. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п`ята статті 267 ЦК України)».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20) вказано, що «суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. […] позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин».
		У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
		Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого учасник справи самостійно вирішує чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному (касаційному) порядку та в яких межах (постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження 
		№ 61-9060св22), постанова Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23)). 
		Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
		У справі, що переглядається:
		            касаційний суд відхиляє доводи скарги ОСОБА_1 , що апеляційний суд не надав оцінки можливості визнання недійсними електронних торгів з підстав їх проведення за недійсним звітом про оцінку майна та інших порушень при проведенні процедури реалізації майна, зокрема неправильно вказаного приватним виконавцем прізвища боржника у заявці про реалізацію предмета іпотеки, порушення строків складання повідомлення про ознайомлення зі звітом про оцінку. Суд першої інстанції встановив, що позивач не надала доказів, які б свідчили про наявність впливу таких порушень на результати торгів та порушення у зв`язку з цим її прав і законних інтересів, тому зробив висновок, що підстави для визнання торгів недійсними у зв`язку з порушенням правил проведення торгів відсутні. Колегія суддів враховує, що посилання про недійсність звіту про оцінку майна є необґрунтованим, оскільки постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі № 501/578/19 визнано неправомірною та скасовано постанову приватного виконавця від 20 грудня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з підстав порушенням приватним виконавцем процедури оцінки майна, передбаченої частинами другою, третьою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», а саме недодержання строків досягнення сторонами виконавчого провадження згоди щодо вартості майна та призначення суб`єкта оціночної діяльності до спливу відповідного 10 денного терміну. ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції не оскаржувала,у позовній заяві та в касаційній скарзі лише констатує певні порушення Порядку, проте не зазначає, як ці обставини порушили її права та інтереси і як це вплинуло на результати торгів, що є найважливішим. Суди першої та апеляційної інстанцій таких обставин не встановили, зокрема щодо недійсності (недостовірності) звіту про оцінку майна, виконаного за оскарженою постановою приватного виконавця;
		ОСОБА_1 , обґрунтовуючи незаконність проведення електронних торгів, зокрема, посилалась на те, що приватний виконавець не повинен був здійснювати виконавчі дії щодо примусової реалізації спірної квартири шляхом проведення електронних торгів, оскільки квартира є її місцем постійного проживання та підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 12 серпня 2015 року;
		            постановою Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у справі № 501/578/19 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_12 задоволено частково. Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 18 липня 2019 року скасовано та прийнято постанову про часткове задоволення скарги. Зокрема, визнано неправомірними дії приватного виконавця щодо передачі на реалізацію ДП «СЕТАМ» двокімнатної квартири жилою площею 30,2 кв. м, загальною площею 48,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 . В наведеній справі апеляційний суд встановив, що площа квартири на яку звернуто стягнення не перевищує площу визначену в одній з умов Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», іншого нерухомого майна за ОСОБА_1 не зареєстровано, дана квартира є єдиним нерухомим житловим майном скаржника. Таким чином, дана нерухомість підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 та приватного виконавця залишено без задоволення. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що дана нерухомість підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», однак приватний виконавець не перевірив та не оцінив наявність обставин, які в силу закону виключають можливість примусового виконання рішення суду;
		            суд першої інстанції зробив висновок, що вказані обставини є преюдиційними, у зв`язку з чим вважав, що неправомірні дії приватного виконавця вплинули на результат електронних торгів, внаслідок чого законі інтереси ОСОБА_1 порушенні під час здійснення електронних торгів;
		            колегія суддів з таким висновком погоджується враховуючи, що на момент передачі на реалізацію та проведення оспорюваних торгів діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який недозволяв органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Особливістю цієї справи є те, що позивач 19 лютого 2019 року направила приватному виконавцю клопотання про зупинення реалізації квартири як таку, що підпадає під дію зазначеного Закону, одночасно - 22 лютого 2019 року оскаржила в установлений законом спосібвідповідні виконавчі дії щодо передачі на реалізацію квартири у справі № 501/578/19 за участі заінтересованих осіб: ПАТ «Дельта Банк», ДП «СЕТАМ», ОСОБА_2 . В наведеній справі задоволена скарга ОСОБА_1 в частині визнання неправомірними дій приватного виконавця щодо передачі на реалізацію ДП «СЕТАМ» спірної квартири та встановлено, що вона підпадає під дію вказаного Закону, приватний виконавець не перевірив та не оцінив наявність обставин, які в силу закону виключають можливість примусового виконання рішення суду;
		            водночас представник ОСОБА_2 12 листопада 2020 року подала до суду заяву про застосування спеціальної позовної давності, передбаченої статтею 48 Закону України «Про іпотеку», посилаючись на те, що електронні торги відбулись 20 лютого 2019 року, з цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 10 червня 2019 року. Строк передбачений статтею 48 Закону України «Про іпотеку» сплив 21 травня 2019 року. Сторона позивача знала про проведення електронних торгів, 14 лютого 2019 представником ОСОБА_1 - ОСОБА_4 отримано повідомлення про ознайомлення зі звітом про оцінку спірної квартири, а також повідомлення про реалізацію квартири як предмета іпотеки, 19 лютого 2019 року представником позивача направлено повідомлення приватному виконавцю про зупинення реалізації майна (т. 2, а. с. 62-66);
		            суд першої інстанції не врахував, що до вимог про оскарження прилюдних (електронних) торгів з реалізації нерухомого майна, що є предметом іпотеки, застосовується спеціальна позовна давність, передбачена статтею 48 Закону України «Про іпотеку», перебіг якої починається з наступного дня після дня проведення торгів.Тому обставини щодо часу, коли позивачу стало відомо про проведення оспорюваних торгів та їх результату, зокрема, часу ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, не впливають на перебіг спеціальної позовної давності, проте можуть бути підставою для визнання судом поважними причин пропущення позовної давності. Отже, помилковим є висновок суду, що звернувшись до суду з відповідним позовом 10 червня 2019 року позивач не пропустила цей строк;
		оскільки за встановлених судами обставин сторона позивача знала про проведення оспорюваних електронних торгів, до їх проведення зверталась до приватного виконавця із заявою про зупинення реалізації майна, однією з підстав позовних вимог ОСОБА_1 є те, що приватний виконавець не мав права здійснювати виконавчі дії щодо примусової реалізації її квартири відповідно до вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», колегія суддів не вбачає об`єктивних незалежних від позивача перешкод для своєчасного звернення до суду з цим позовом. Такою обставиною не може бути ухвалення постанови Одеського апеляційного суду від 21 травня 2020 року по справі №501/578/19, якою визнано протиправними відповідні дії приватного виконавця, оскільки згідно з усталеною судовою практикою щодо оспорення торгів з підстав порушення вимог вказаного Закону, у тому числі висновками Верховного Суду, на які посилається позивач в касаційній скарзі, відповідне порушення безпосередньо пов`язане з можливістю проведення електронних торгів, тому не потребує обов`язкового попереднього оскарження виконавчих дій щодо передачі на реалізацію такого майна. 
		Оскільки оспорювані електронні торги відбулись 20 лютого 2019 року, спеціальна позовна давність, установлена статтею 48 Закону України «Про іпотеку», сплинула 21 травня 2019 року, з цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 10 червня 2019 року, у задоволенні позову в частині вимоги про визнання недійсними електронних торгів судам належало відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.
		Оскільки суд апеляційної інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, проте частково помилився щодо мотивів такої відмови, то постанову апеляційного суду слід змінити в мотивувальній частині.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду належить змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.
		Оскільки колегія суддів частково змінює постанову апеляційного суду лише в частині мотивів її прийняття, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
		Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                           В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Коротенко
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...