Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/1899/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; довічного утримання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2025.
Дата набрання законної сили: 14.01.2025
Номер судового провадження: 61-11063ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                    
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                           
		                                                                                    
		14 січня 2025 року                                               
		м. Київ
		 
		справа № 760/1899/15-ц
		провадження № 61-11063св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,                                
		 
		учасники справи:
		позивач -     ОСОБА_1 ,
		відповідач -     ОСОБА_2 ,
		третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Есталіна Анатоліївна,
		розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Браніцький Олександр Миколайович, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року у складі судді Коробенка С. В.та постанову Київського апеляційного суду від                  13 червня 2024 року у складі колегії суддів:  Журби С. О., Писаної Т. О.,                   Приходька К. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2015 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 , у якому, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив: визнати  договір довічного утримання (догляду) від 17 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 недійсним; визнати за  ОСОБА_1  право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; витребувати у  ОСОБА_2 на його користь безпідставно набуте майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
		Свій позов ОСОБА_1 мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Згодом позивачеві стало відомо, що 17 листопада 2014 року батьком було укладено договір довічного утримання (догляду) з ОСОБА_2 , за умовами якого він передав у власність відповідачки квартиру АДРЕСА_1 , а остання зобов`язалася довічно утримувати його у вигляді щомісячної сплати суми в розмірі 2 000,00 грн, усіх видів догляду: забезпечення харчуванням, одягом, лікарськими засобами та медикаментами, поховання у випадку смерті.
		Проте, ОСОБА_3 вів асоціальний та маргінальний спосіб життя, зловживав спиртними напоями, внаслідок чого не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Вважає, що в момент укладення договору довічного утримання (догляду) від 17 листопада 2014 року його батько перебував у стані хронічної алкогольної інтоксикації, а тому укладення вказаного правочину, на думку позивача, не відповідало волевиявленню ОСОБА_3 , що є підставою для визнання цього договору недійсним.
		Зазначив, що він є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , у зв`язку із чим наявні підстави для визнання за ним права власності на спірну квартиру та витребування її від відповідачки.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості.
		Не погодившись з вказаним рішенням суду,  ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		01 серпня 2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Браніцького О. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року.
		В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та встановлення обставин, що мають значення для справи.
		 
		Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу від 18 листопада 2024 року ОСОБА_2 просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		22 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Встановлено, що 17 листопада 2014 року між ОСОБА_3 (Відчужувач) та ОСОБА_2 (Набувач) укладено договір довічного утримання (догляду), який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е. А., реєстровий номер 5228, за умовами якого                 ОСОБА_3 передав у власність  ОСОБА_2 , а остання прийняла квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого зобов`язалася забезпечувати  Відчужувача утриманням та доглядом довічно на умовах, встановлених даним договором. Відчужувана квартира належить                    ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_4 , державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори 11 березня 2004 року, реєстровий номер 6-231. За згодою сторін грошова оцінка матеріального забезпечення, яка сплачується Відчужувачу Набувачем складає на момент сплати 2 000,00 грн на місяць. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
		Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 . 
		Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи № 7704/7705/17-32 від 28 серпня 2017 року, здійсненої на підставі  ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 04 квітня 2017року, виконані ОСОБА_3 рукописний запис та підпис в оспорюваному договорі свідчать про те, що він перебував у незвичайному психофізіологічному стані, обумовленому підсиленням збуджувальних процесів, причиною якого є алкогольне сп`яніння.
		Відповідно до висновку експерта № 46 від 26 червня 2018 року, виконаного на замовлення позивача, на підставі вивчення медичної документації та матеріалів справи експертна комісія дійшла висновку, що зміни у внутрішніх органах ОСОБА_3 свідчать про наявність хронічної алкогольної інтоксикації, в якій він перебував і 17 листопада 2014 року.
		Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 549 від 03 жовтня 2022 року, виконаного на замовлення позивача, у момент укладення та підписання договору довічного утримання від 17 листопада 2014 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , страждав на психічний розлад у вигляді «Психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, гостра алкогольна інтоксикація, з розладами особистості та поведінки». Разом з тим експерт зазначив, що відповісти на питання «Чи був здатний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент укладення та підписання договору довічного утримання від 17 листопада 2014 року, усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними?» на теперішній час не представляється можливим через недостатню кількість наданих для дослідження об`єктів експертизи. Рекомендовано призначити додаткову посмертну судово-психіатричну експертизу для чого у розпорядження експертів надати матеріали цивільної справи.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року клопотання позивача ОСОБА_1 було задоволено, у справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України».
		На вирішення експертизи поставлено питання: «Чи був здатний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у момент укладання договору довічного утримання від 17 листопада 2014 року усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?»
		Оплату вартості експертизи було покладено на ОСОБА_1 .
		Листами Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» від 05 червня 2023 року та 11 вересня 2023 року було повідомлено про необхідність оплати вказаної експертизи, що було доведено до відома ОСОБА_1 .
		Листом Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» від 02 жовтня 2023 року було повернуто на адресу суду надані матеріали без виконання судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що незважаючи на неодноразові листи щодо необхідності оплати, експертиза ОСОБА_1 так і не була оплачена.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
		 
		Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 745 ЦК України).
		 
		Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров`я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа (частини перша, друга статті 746 ЦК України).
		 
		У частині першій статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		                                                
		Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 
		                        
		Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		                        
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 
		                        
		Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		                                                
		Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		                                                
		Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		 
		У відповідності до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
		У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №  336/6943/17 (провадження № 61-7542св23) зроблено висновок, що обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) виснував, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
		 
		Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
		 
		Підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
		 
		В основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
		 
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20 (провадження № 61-10051св21), від 07 березня 2024 року у справі № 388/792/19 (провадження № 61-1724св24).
		 
		Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цимКодексом.
		                                                
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		                                                
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		                                                
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		                                                
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 
		                                                
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		                                                
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що   ОСОБА_3  на час укладення оспорюваного договору довічного утримання (догляду) мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Разом із тим, колегія суддів Верховного Суду приймає до уваги, що ухвалою Київського апеляційного суду від 04 травня 2023 року за відповідним клопотанням позивача ОСОБА_1 у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено експертам Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України».
		На вирішення експертизи поставлено питання: «Чи був здатний ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у момент укладання договору довічного утримання від 17 листопада 2014 року усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?»
		Оплату вартості експертизи було покладено на ОСОБА_1 .
		Листами Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» від 05 червня 2023 року та 11 вересня 2023 року було повідомлено про необхідність оплати вказаної експертизи, що було доведено до відома ОСОБА_1 .
		Листом Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України» від 02 жовтня 2023 року було повернуто на адресу суду надані матеріали без виконання судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що незважаючи на неодноразові листи щодо необхідності оплати, експертиза ОСОБА_1 так і не була оплачена.
		Інших належних, допустимих та достатніх доказів того, що  ОСОБА_3  на час укладення оспорюваного договору довічного утримання (догляду) мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, матеріали справи не містять, у зв`язку із чим обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову в частині вимог про визнання договору довічного утримання (догляду) від 17 листопада 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , недійснимз підстав недоведеності.
		Оскільки інші позовні вимоги є похідними від вказаної вище вимоги, суди попередніх інстанцій також обґрунтовано залишили їх без задоволення.
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки.
		Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично такі доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Браніцький Олександр Миколайович, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 червня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                              Є. В. Коротенко
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...