Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/2655/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів; Викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2025.
Дата набрання законної сили: 09.01.2025
Номер судового провадження: 51-2139км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023041680000018

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 204/2655/23
		провадження № 51-2139 км 24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                       ОСОБА_1 ,
		суддів                                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,
		прокурора                                         ОСОБА_5 ,
		засудженого                                               ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		захисника                                         ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		потерпілого                                      ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		    
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041680000018, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська та  жителя       АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України.
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року  ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 357, ч. 4 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання:
		-          за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік;
		-          за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. 
		Вирішено питання щодо речових доказів.
		Згідно з вироком, ОСОБА_6 визнано винуватим у крадіжці, вчиненій в умовах воєнного стану, та у привласненні офіційного документу з корисливих мотивів, вчинених за таких обставин.
		Так, 05 січня 2023 року приблизно о 14:00  ОСОБА_6 , перебуваючи біля магазину «Варус» за адресою: вул. Робоча, буд. 67 м. Дніпро, побачив на банкоматі банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» (номер розрахункового рахунку якої НОМЕР_1 ), яка є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, засобом доступу до банківського рахунку, яка обладнана технологією безконтактної оплати,  та належить потерпілому ОСОБА_8 . 
		Після чого, у той же час ОСОБА_6 , не вчинивши жодних дій щодо встановлення власника картки чи її повернення, припускаючи, що на її розрахунковому рахунку можуть знаходитись грошові кошти, які можна викрасти, з корисливих мотивів, взяв з банкомату вищевказану банківську картку, тим самим привласнив офіційний документ - банківську картку АТ КБ «ПриватБанк», (номер розрахункового рахунку якої НОМЕР_1 ), яка належить потерпілому ОСОБА_8 
		05 січня 2023 року приблизно о 17:13 ОСОБА_6 , маючи при собі раніше привласнену ним банківську картку AT КБ «ПриватБанк» з рахунковим рахунком НОМЕР_1 , яка обладнана технологією безконтактної оплати, прибув до магазину «Продукти 72» ТОВ «АТБ-МАРКЕТ» за адресою: вул. Робоча, буд. 158 м. Дніпро, де, діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, використовуючи вказану банківську картку у період часу з 17:13 по 17:30 здійснив шість транзакцій оплати товарів на касі магазину на загальну суму 1 975,30 грн, тим самим своїми діями спричинив потерпілому ОСОБА_8 майнову шкоду на вказану суму.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 - без змін.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення щодо нього, та призначити йому покарання за сукупністю кримінальних правопорушень із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік.   
		На обґрунтування своїх вимог зазначає, що місцевий суд недооцінив його дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання обставин, які ставились йому в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що виразилось, насамперед, у відшкодуванні завданих злочином збитків, тобто в його бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання, у зв`язку з чим  безпідставно не визнав пом`якшуючою обставиною - щире каяття. Вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання міг врахувати спосіб заволодіння чужим майном, та визнати пом`якшуючою й іншу обставину, не зазначену в ч. 1 ст. 66 КК України, а саме вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин - неуважності потерпілого до своєї банківської картки, у зв`язку з чим вона була забута ним в банкоматі. Вказує, що 18 липня 2024 року Верховна Рада підтримала законопроект, який декриміналізує дрібні крадіжки майна вартістю до 3000 грн та змінює покарання за такі дії. На думку ОСОБА_6 ,наведене свідчить про те, що невдовзі інкримінований йому злочин буде декриміналозовано за розміром шкоди, та вважає, що призначене йому покарання за дрібний злочин у виді 5 років позбавлення волі за наявності перелічених вище пом`якшуючих обставин, є суворим. Тобто зазначає, що судами неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано ст. 75 КК України, яку мали застосувати. Вказує, що зазначене залишилося поза увагою апеляційного суду.
		На касаційну скаргу заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
		Потерпілий ОСОБА_9 покладався на розсуд суду.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала, що рішення судів в частині призначеного покарання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 357 КК України є обґрунтованими та просила в цій частині залишити їх без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 09 січня 2025 рокуклопотання захисника ОСОБА_7 було задоволено частково, а вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 в частині засудження за ч. 4 ст. 185 КК України скасовано та закрито кримінальне провадження в цій частині, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
		Правильність встановлення фактичних обставин, доведеність винуватості за ч. 1 ст. 357 КК України в касаційній скарзі ОСОБА_6 не заперечується та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
		Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, то вони є необґрунтованими.
		Зі змісту скарги вбачається, що засуджений ОСОБА_6 порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
		Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_6 , місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , відсутність обставин, що його обтяжують. Так, місцевий суд зважив на те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальний проступок, вину не визнав, щиро не розкаявся, раніше не судимий, ніде не працює, не має утриманців, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав добровільне відшкодування потерпілому завданих збитків.
		При цьому суд першої інстанції також урахував поведінку ОСОБА_6 під час вчинення кримінального правопорушення, його спосіб, припинення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим у зв`язку з обставинами, що не залежали від його волі, та намагання продовжити вчинення кримінального правопорушення, відсутність каяття, намагання ввести суд в оману, бажання уникнути відповідальності та відсутність готовності нести таку за свої вчинки.
		Крім того, місцевий суд хоча і взяв до уваги те, що обвинуваченим було відшкодовано потерпілому збитки, проте дійшов висновку, що таке відшкодування є лише намаганням ОСОБА_6 перевести провадження в площину цивільно-правових відносин з метою уникнення відповідальності.
		На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним кримінальним покаранням для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень є покарання у межах санкції ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі, яке він має відбувати реально. 
		Таким чином, призначаючи засудженому ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК України, оскільки вказане покарання відповідає обставинам справи, характеру й тяжкості вчиненого, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
		Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 без змін, зокрема в частині покарання, зазначивши в ухвалі підстави постановлення такого рішення. 
		Як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, судом першої інстанції належно враховано всі обставини, передбачені ст. 65 КК України, та дотримано принципів призначення покарання. 
		При цьому суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи, наведені засудженим та його захисником в апеляційних скаргах, про те, що місцевий суд безпідставно не врахував обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття - правильно зазначив, що щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у його вчиненні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що, насамперед, повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
		Отже, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
		Однак, як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 не надав критичної оцінки своїй протиправній поведінці та в суді першої інстанції взагалі відмовився надавати пояснення, намагався перевести провадження у площину цивільно-правових відносин, а в суді апеляційної інстанції під час з`ясування того, в чому полягає його щире каяття відповідно до доводів апеляційної скарги, обвинувачений заявив про свою невинуватість. На підставі наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність з боку ОСОБА_6 щирого каяття та розцінив це як бажанням останнього пом`якшити персональну відповідальність за скоєне.
		За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, положення кримінального закону, мету покарання призначене ОСОБА_6 місцевим судом покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Цей суд визнав, що підстави для пом`якшення покарання відсутні.
		З урахуванням зазначеного, Суд вважає, що призначене  ОСОБА_6 покарання відповідаєзагальним засадам, передбачених вимогами статей 50, 65 КК України, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. 
		Підстав вважати, що таке покарання є явно несправедливим через суворість, немає. Переконливих обґрунтувань, які б ставили під сумнів наведені висновки судів попередніх інстанцій та доводили необхідність застосування до ОСОБА_6 положень  ст. 75 КК України, у касаційній скарзі не міститься.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
		Вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14  грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік залишити без змін.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                          ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...