Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/2323/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 17.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 17.01.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: 61-10321ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                
		 
		15 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/2323/23
		провадження № 61-10321 св 24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивача - адвокат Качмар Вячеслав Олександрович,
		відповідачі: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Мілоцький Олег Леонідович, ОСОБА_2 , державне підприємство «СЕТАМ»,
		представник ОСОБА_2 - адвокат Гуримський Олег Віталійович,
		представник приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича - адвокат Ярошенко Дмитро Валерійович,
		треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Могильницька Ольга Андріївна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича - адвоката Ярошенка Дмитра Валерійовича, касаційну скаргу представника ОСОБА_2  - адвоката Гуримського Олега Віталійовича, на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року 
		у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. (далі - приватний виконавець), ОСОБА_2., державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Могильницька О. А. (далі - приватний нотаріус), про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним правочину, визнання недійсним та скасування протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним та скасування акту про реалізацію предмета іпотеки, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 22 грудня 2009 року між ним 
		та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким він передав у власність останнього (позичальника) 1 495 805,00 грн, строком до 22 червня 2010 року. 
		22 грудня 2009 року на забезпечення виконання вказаних зобов`язань між ними було укладено договір іпотеки, за умовами якого йому в іпотеку передано 
		квартиру АДРЕСА_1 , 
		яка на праві приватної власності належала ОСОБА_3 . Також у цей самий день між ними було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Рішенням Дарницького районного суду м. Київ від 11 липня 2014 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року, у справі 
		№ 753/21020/14 за його позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу 
		за договором позики його позов було частково задоволено й стягнуто 
		зі ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики від 22 грудня 2009 року у розмірі 2 229 466,49 грн, 3 % річних у розмірі 70 198,74 грн (стаття 625 ЦК України), пеню у розмірі 700 335,26 грн та 6 890,00 грн судових витрат, 
		а всього - 3 006 890,00 грн.
		17 травня 2013 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 ,
		як позичальинком, було укладено договір позики, оформлений розпискою, відповідно до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 у борг 
		250 000,00 доларів США.
		04 жовтня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення 
		у справі № 753/9736/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафних санкції, яким стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 062 623,94 грн.
		Зазначав, що з 10 жовтня 2018 року на виконанні у приватного виконавця перебувало виконавче провадження № 57401979 щодо примусового виконання виконавчого листа № 753/9736/13, виданого Дарницьким районним судом м. Києва 18 грудня 2013 року, про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми заборгованості за договором позики у розмірі 2 062 623,94 грн.
		У листопаді 2018 року приватний виконавець в порядку виконання зазначеного виконавчого провадження звернувся до нього з листом, в якому повідомив, 
		що на квартиру 
		АДРЕСА_1 , якою забезпечено договір позики від 22 грудня 2009 року, укладений між ним та ОСОБА_3 , накладено арешт. Приватний виконавець просив 
		у нього, як іпотекодержателя, надати згоду на реалізацію предмета іпотеки. 
		30 листопада 2018 року у відповідь на вказане звернення приватного виконавця він направив свої письмові заперечення проти реалізації предмета іпотеки та просив приватного виконавця зняти арешт із предмета іпотеки.
		26 грудня 2018 року приватний виконавець виніс постанову про проведення опису та накладення арешту на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме 
		на вищевказану квартиру, власником якої є ОСОБА_3 . Визначено вартість майна - 6 381 387,00 грн.
		Призначені ДП «СЕТАМ» електронні торги з реалізації спірної квартири 
		на 22 березня 2019 року та на 03 травня 2019 року не відбулися.
		19 липня 2019 року ДП «СЕТАМ» провело повторні, треті, електронні торги 
		з реалізації спірної квартири, про що складено протокол № 420238, переможцем торгів визначено ОСОБА_2 . Продаж квартири здійснено за ціною 4 466 970,90 грн. 
		На підставі вказаного протоколу приватним виконавцем складено акт від 29 липня 2019 року, а приватним нотаріусом 29 липня 2019 року видано відповідне свідоцтво та внесено до Державного реєстру речових прав на нарухоме майно запис 
		про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 .
		Позивач посилався на своє переважне право, як кредитора, перед іншими кредиторами боржника на одержання задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна. Указував, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором позики, розмір його вимог до ОСОБА_3 , забезпечених іпотекою, з урахуванням умов договору позики, якими передбачено нарахування та сплата неустойки у розмірі 1 % від усієї суми позики за кожен день прострочення, а також частини невиконаного основного зобов`язання, 
		що встановленого судовим рішенням, станом на день опису та арешту майна - предмета іпотеки (26 грудня 2018 року), становить 18 068 452,13 грн, а станом 
		на 19 липня 2019 року (проведення електронних торгів) - 17 208 483,78 грн.
		Унаслідок реалізації предмета іпотеки на торгах укладений між ним 
		та ОСОБА_3 договір іпотеки від 22 грудня 2009 року та договір 
		про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 грудня 2009 року були припинені, про що було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		16 листопада 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/7964/19 за його адміністративним позовом до приватного виконавця, треті особи: ДП «СЕТАМ», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії визнано незаконними виконавчі 
		дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на спірну квартиру, 
		яка є предметом іпотеки, у межах виконавчого провадження № 57401979 
		з реалізації квартири на торгах.
		Приватний виконавець не мав права передавати на реалізацію предмет іпотеки
		у примусовому порядку, оскільки станом на день винесення приватним виконавцем постанови про опис та арешт майна та на день проведення других повторних електронних торгів не існувало підстав, визначених частиною першою 
		статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», необхідних для звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог стягувача, який 
		не є заставодержателем ( ОСОБА_2 ). Приватним виконавцем порушено його законні права та інтереси, як іпотекодержателя. Він мав право розраховувати на те, щоб виконавець діяв законно та не здійснював втручання у його права поза межами виконавчого провадження.
		Торги з реалізації предмета іпотеки відбулися з порушеннями, а саме: його 
		не повідомлено про дату проведення торгів (22 березня 2019 року, 03 травня 
		2019 року та 19 липня 2019 року); не опубліковано у місцевих друкованих засобах масової інформації за місцем знаходження предмету іпотеки повідомлення 
		про проведення таких торгів, що позбавило його можливості залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог 
		у рахунок ціни предмета іпотеки; виставлено предмет іпотеки на повторні торги 
		на дев`ятий робочий день із дня підписання протоколу перших електронних торгів, що не відбулися, чим порушено пункти 1, 2 розділу IX Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 
		від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок); перші повторні торги проведені через 41 день із дня проведення перших прилюдних торгів, чим порушено вимог статті 49 Закону України «Про іпотеку» та вимоги пункту 3 розділу III, пункт 2 
		розділу IX Порядку; другі повторні торги проведені через 77 днів з дня проведення перших повторних торгів, чим порушено вимоги статті 49 Закону України 
		«Про іпотеку» та вимоги пункту 3 розділу III, пункту 2 розділу IX Порядку.
		Внаслідок незаконної реалізації предмета іпотеки на торгах він позбавлений можливості задовольнити свої, забезпечені іпотекою, вимоги до ОСОБА_3 шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, чи шляхом продажу предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Тому його право застави на предмет іпотеки повинно бути поновлено. 
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
		- визнати недійсними електронні торги з продажу квартири 
		АДРЕСА_1 , загальною 
		площею 199,3 кв. м, житловою площею 127,4 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1882652980000, що були проведені 19 липня 2019 року (лот 350768);
		- визнати недійсним правочин, що укладений за наслідками проведення електронних торгів, із продажу вказаної квартири;
		- визнати недійсним та скасувати протокол № 420238 від 19 липня 2019 року проведення електронних торгів із реалізації квартири;
		- визнати недійсним та скасувати виданий приватним виконавцем акт 
		про реалізацію предмета іпотеки у виконавчому провадженні № 57401979 
		від 29 липня 2019 року;
		- визнати незаконним та скасувати прийняте приватним нотаріусом рішення 
		від 29 липня 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47999332, яким зареєстровано право власності 
		ОСОБА_2 на вказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1882652980000.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 листопада 
		2023 року у складі судді Мицик Ю. С. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що норми Закону України 
		«Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 
		Приватний виконавець, здійснюючи опис та арешт майна боржника, не порушив норми Закону України «Про виконавче провадження, звернення стягнення на майно ОСОБА_3 не позбавляє права заставодержателя - ОСОБА_1 , 
		на першочергове задоволення своїх вимог за рахунок коштів, які надійшли 
		від реалізації заставленого майна.
		При цьому ОСОБА_1 ще в 2012 році пред`явив до позичальника вимоги про стягнення боргу та штрафних санкцій (частина друга статті 1050 ЦК України), 
		а тому він утратив право нараховувати неустойку, визначену в договорі позики 
		від 22 грудня 2009 року. У спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		Позивач не довів наявність боргу ОСОБА_3 у тому розмірі, на який посилався, як і не довів, що сума боргу ОСОБА_3 перед ним на день продажу іпотечного майна перевищувала вартість заставленого майна.
		Грошові кошти, які надійшли від реалізації предмету іпотеки (4 466 970,90 грн) задовольняють вимоги позивача, як іпотекодержателя, у повному обсязі, вони 
		з 2019 року акумулюються на розрахункових рахунках приватного виконавця. Вказане спростовує доводи позивача про порушення його права, як кредитора (заставодержателя), на одержання задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
		Крім того, позивач не довів, що організатор торгів допустив порушення, які б були підставою для визнання торгів недійсними, він був обізнаний про дату торгів 
		та початкову ціну продажу предмета іпотеки. На момент передачі майна 
		на реалізацію дії та рішення приватного виконавця у виконавчому провадженні 
		не визнані у судовому порядку неправомірними.
		Оскільки відсутні підстави для визнання електронних торгів недійсними, 
		тому відсутні правові підстави для задоволення інших позовних вимог, 
		які є похідними (визнання недійсним правочину, визнання незаконним 
		та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень). Позовні вимоги про визнання недійсним та скасування протоколу проведення електронних торгів, визнання недійсним та скасування акта про реалізацію предмета іпотеки, задоволенню не підлягають, так як продаж майна на публічних торгах 
		є правочином, тому оскаржити можливо саме його, а не протокол чи акт 
		про проведені електронні торги, які лише засвідчують вчинення цього правочину. Тобто вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів чи акта 
		про проведені електронні торги є неефективним способом судового захисту.
		Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України, Закону України 
		«Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку», положення Порядку, врахував правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду.
		 
		Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника 
		ОСОБА_1 - адвоката Качмара В. О., про повернення приватному виконавцю заяви про ухвалення додаткового рішення
		Заяву представника приватного виконавця - адвоката Ярошенка Д. В., 
		про ухвалення додаткового рішення задоволено. 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця витрати 
		на правничу допомогу у розмірі 9 300,00 грн.
		Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат 
		на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з позивача на користь приватного виконавця витрат 
		на професійну правничу допомогу у розмірі 9 300,00 грн. 
		Указаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності 
		та співмірності таких витрат.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Качмара В. О., задоволено частково.
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року 
		та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Визнано недійсними електронні торги, оформлені протоколом проведення електронних торгів № 420238 від 19 липня 2019 року, з продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною 
		площею 199,3 кв. м, житловою площею 127,4 кв. м (лот 350768).
		Скасовано прийняте приватним нотаріусом рішення від 29 липня 2019 року 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), 
		індексний номер: 47999332, яким зареєстровано право власності ОСОБА_2 
		на вищевказану квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1882652980000.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Стягнуто з приватного виконавця, ОСОБА_2., ДП «СЕТАМ» на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 5 368,00 грн, по 1 789,33 грн 
		із кожного.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив помилкові висновки по суті спору і не врахував, що позивач, як іпотекодержатель, не надавав згоду на реалізацію спірної квартири на прилюдних торгах 
		у виконавчому провадженні, де стягувачем є не він, а ОСОБА_2 . 
		При цьому зобов`язання за договором позики, який укладено між позивачем 
		і ОСОБА_3 , як і відповідне судове рішення у справі № 753/21020/14 
		про стягнення з останнього на користь позивача грошових коштів 
		у розмірі 3 006 890,00 грн, не виконано боржником, тобто ОСОБА_3 . 
		Іпотека спірної квартири (договір іпотеки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя), де іпотекодержателем є позивач, виникла до прийняття постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження 
		№ 57401979, де стягувачем є ОСОБА_2 , та накладення арешту й заборони 
		на предмет іпотеки, а торги з реалізації предмета іпотеки відбулися без участі іпотекодержателя - ОСОБА_1 .
		Крім того, організатор прилюдних торгів - ДП «СЕТАМ», у порушення норм 
		Закону України «Про виконавче провадження» не повідомляв письмово іпотекодержателя, тобто ОСОБА_1 , про дату проведення торгів 
		22 березня 2019 року, 03 травня 2019 року та 19 липня 2019 року. Іпотекодержатель не тільки має право брати участь у прилюдних торгах, а й право на залишення 
		за собою предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися (перших, других, третіх). 
		При цьому незаконні дії приватного виконавця у вищевказаному виконавчому провадженні оскаржувалися позивачем у судовому порядку (справа 
		№ 640/7964/19). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 
		від 01 червня 2020 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду 
		від 22 грудня 2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 у зазначеній справі було задоволено. Визнано незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на спірну квартиру, яка є предметом договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, у межах виконавчого провадження № 57401979 
		(частина четверта статті 82 ЦПК України). 
		Приватний виконавець не мав законних підстав для звернення стягнення 
		на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який 
		не є заставодержателем, а тому примусова реалізація вказаного об`єкту порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , як іпотекодержателя заставленого майна. Майновий перехід вказаної квартири до ОСОБА_2 , на думку суду апеляційної інстанції, не ґрунтувався на правовій підставі.
		Оскільки позивачем доведено порушення норм закону під час організації 
		та проведення прилюдних торгів щодо іпотечного майна, а також доведено порушення його прав і законних інтересів, як іпотекодержателя заставленого майна, тому наявні правові підстави для визнання недійсними електронних торгів, оформлених протоколом проведення електронних торгів № 420238 від 19 липня 2019 року, з продажу квартири 
		АДРЕСА_1 , загальною площею 199,3 кв. м, житловою площею 127,4 кв. м (лот 350768).
		Апеляційний суд уважав, що для відновлення прав позивача, як іпотекодержателя, необхідно задовольнити й позовну вимогу про скасування прийнятого приватним нотаріусом рішення від 29 липня 2019 року про державну реєстрацію прав 
		та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 47999332, 
		яким зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру.
		Інші позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема: визнання недійсним правочину, 
		що укладений за наслідками проведення електронних торгів з продажу квартири; визнання недійсним та скасування протоколу від 19 липня 2019 року № 420238 проведення електронних торгів з реалізації квартири; визнання недійсним 
		та скасування виданого приватним виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки, є неналежним та неефективним способом судового захисту порушеного права, оскільки відновлення прав позивача охоплюється заявленою позивачем вимогою про визнання недійсними прилюдних торгів та скасування рішення 
		про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно. Тому у задоволенні вказаних вимог суд відмовив у зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту порушеного права.
		Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідачів про застосування позовної давності до спірних правовідносин, врахувавши дату відкриття провадження 
		у справі № 753/20562/19 та тривалий час її розгляду, дату отримання позивачем постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 у справі № 753/20562/19. Тобто позовну давність пропущено позивачем з поважних причин, а тому його порушене право підлягає захисту.
		Додаткове рішення суду першої інстанції апеляційний суд скасував, так як воно 
		є невід`ємною частиною основного судового рішення.
		Розподіл судових витрат здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України.
		Апеляційний суд застосував норми ЦК України, законів України: «Про виконавче провадження», «Про іпотеку», врахував прецедентну практику Європейського суду 
		з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх надходження до Верховного Суду
		 
		У липні 2024 року представник ОСОБА_2  - адвокат Гуримський О. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення Дарницького районного суду міста Києва
		від 08 листопада 2023 року залишити в силі.
		Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права 
		та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		У липні 2024 року представник приватного виконавця - адвокат Ярошенко Д. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року, в якій просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення районного суду залишити в силі.
		Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом норм права 
		без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду; апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника приватного виконавця. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 , після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 25 липня 2024 року. 
		У задоволенні клопотання про зупинення виконання або дії постанови Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року відмовлено. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гуримського О. В., про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду задоволено. Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2024 року у задоволенні клопотань представника ОСОБА_2. та представника ОСОБА_1. про розгляд справи за участю сторін відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
		У січні 2025 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_2 -адвоката Гуримського О. В.,яка по суті є доповненням до його касаційної скарги. Оскільки зазначені доповнення до касаційної скарги подані поза строком 
		на касаційне оскарження й заявником не ставиться питання про поновлення цього строку, то вони залишаються без розгляду. На вказане звернув увагу представник ОСОБА_1 - адвокат Качмар В. О. у поданому 13 січня 2025 року клопотанні. 
		Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, провадження № 14-680цс19, від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц, провадження № 14-184цс20, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гуримського О. В., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті спору, не врахував релевантну судову практику Верховного Суду, не надав оцінку іншим судовим справам, учасниками в яких були сторони у цій справі, 
		які розглядалися в судах різних інстанцій та юрисдикцій.
		Реалізація майна на прилюдних торгах не порушила права позивача, 
		як іпотекодержателя, що виключає можливість задоволення його позову 
		про визнання торгів недійсними. Спірне майно реалізовано на торгах не як предмет іпотеки. Законність проведених електронних торгів установлена судовими рішеннями у справі № 753/15089/19 та у справі № 753/20562/19. При цьому законність дій приватного виконавця також неодноразово була предметом судового розгляду. 
		Вартість спірного нерухомого майно, яке реалізовано на прилюдних торгах, перевищувала розмір заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 . Тому права ОСОБА_1 , як заставодержателя, не порушено проведеними електронними торгами. Організатор торгів також не порушив права позивача. 
		При цьому неповідомлення особи про проведення торгів не може бути самостійною підставою для визнання торгів недійсними.
		Позивач був обізнаний про дату проведення торгів, він не оскаржував дії приватного виконавця у виконавчому провадженні, які передували електронним торгам. 
		Крім того, позивач використав кошти, отримані від реалізації прилюдних торгів, 
		які були акумульовані приватним виконавцем. ОСОБА_1 оспорює прилюдні торги й одночасно використав отримані від їх реалізації грошові кошти, 
		що є взаємовиключним і вказує на недобросовісну поведінку позивача.
		Зазначає про наявність правових підстав для застосування позовної давності 
		у спірних правовідносинах, яка не може бути поновлена. Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив позовну давність, вказане є порушенням норм процесуального оправа й не узгоджується зі сталою судовою практикою Верховного Суду з указаного питання. 
		Електронні торги відбулися у липні 2019 року, а позов подано до суду у лютому 
		2023 року, хоча позовна давність закінчилася у жовтні 2019 року (три місяці з дня проведення торгів).
		 
		Касаційна скарга представник приватного виконавця- адвокат Ярошенко Д. В.,  мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилкові висновки по суті спору, не надав оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, не врахував релевантну судову практику Верховного Суду. 
		Вартість спірного нерухомого майно, яке передано на реалізацію, у два рази перевищувала розмір заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 . При цьому предмет іпотеки був реалізований лише на третіх електронних торгах 
		за 4 466 970,90 грн, з яких 3 006 890,00 грн, тобто розмір заборгованості перед ОСОБА_1 , акумульовано на депозитному рахунку приватного виконавця. Тому права ОСОБА_1 , як заставодержателя, не порушено внаслідок проведення електронних торгів. 
		У спірних правовідносинах відсутні правові підстави для визнання торгів недійсними, що вірно встановлено судом першої інстанції. При цьому постановою Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 753/4642/19 встановлено, 
		що права позивача, як іпотекодержателя, не порушені, так як коштів, отриманих 
		від реалізації спірної квартири, достатньо для задоволення його вимог. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року у справі 
		№ 753/15089/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 
		до ДП «СЕТАМ», приватного нотаріуса, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання електронних торгів недійсними. Обставини, встановлені судами у цих рішеннях, є преюдиційними. 
		Вважає, що ОСОБА_1 є недобросовісним заставодержателем, 
		він зловживає своїми правами, оскільки відповідна іпотека має штучний характер, він не вчиняв жодних дій для звернення стягнення на предмет іпотеки, не надав приватному виконавцю реквізити для перерахування грошових коштів. 
		Організатор торгів повідомив належним чином ОСОБА_1 про дату проведення електронних торгів (через засоби масової інформації), висновки апеляційного суду у цій частині не узгоджуються з матеріалами справи та судовою практикою Верховного Суду.
		Апеляційний суд також не врахував, що підготовчі дії приватного виконавця щодо реалізації майна боржника є предметом іншого судового спору, такі дії мають самостійний спосіб оскарження й вони не можуть бути правовою підставою 
		для визнання торгів недійсними. 
		У спірних правовідносинах наявні підстави для застосування позовної давності. Апеляційний суд помилково послався на строки розгляду справи № 753/20562/19. Підстави відмови у позові в іншій судовій справі не можуть свідчити про поважність пропуску позовної давності. 
		Крім того, наявні підстави для відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 15 січня 2020 року у справі № 910/7221/17, 
		від 22 грудня 2023 року у справі № 640/7964/19, щодо застосування положень 
		статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах. Із цих підстав уважає, що справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		У касаційній скарзі вказано про те, що приватний виконавець користується правничою допомогою, попередній (орієнтовний) розмір цих витрат у суді касаційної інстанції складає 10 000,00 грн. Документи, що підтверджують розмір цих витрат будуть подані до суду у визначений процесуальним законодавством строк.
		 
		Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги 
		 
		У серпні 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви від представника ОСОБА_1  - адвоката Качмара В. О., на обидві касаційні скарги, в яких вказується, що касаційні скарги задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції правильно вирішив спір і вірно застосував норми права. Висновки Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційних скаргах, 
		не є релевантними до справи, яка переглядається.
		Крім того, відсутні правові підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про що вказано у касаційній скарзі представника приватного виконавця.
		У серпні до Верховного Суду надійшли відзиви від ОСОБА_3  на обидві касаційні скарги, в яких указано про те, що оскаржуване судове рішення є законним 
		та обґрунтованим. ОСОБА_3 просить залишити без задоволення відповідні касаційні скарги.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальинком, укладений та нотаріально посвідчений договір позики, 
		за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику, строком 
		до 22 червня 2010 року, грошові кошти у розмірі 1 495 805,00 грн (а. с. 32-35, т. 1).
		22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 , як іпотекодержателем, 
		та ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, укладений та нотаріально посвідчений договір іпотеки, відповідно до умов якого у забезпечення виконання зобов?язання за основним договором, що виникло на підставі вказаного вище договору позики, ОСОБА_3 передав у іпотеку квартиру 
		  АДРЕСА_1 (а. с. 36-40, т. 1).
		Сторонами зазначеного договору погоджено, що у разі невиконання 
		або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за основним договором звернення стягнення на передане в іпотеку майно може бути здійснено будь-яким шляхом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», у тому числі, й шляхом вчинення виконавчого напису з покладенням обов`язку оплати нотаріальних дій 
		на іпотекодавця (пункт 5.2). 
		Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання в наступних випадках: повного або часткового неповернення в установлені основним договором строки: суми позики; несплати або часткової несплати в установлені основним договором та цим договором строки неустойки (пункт 5.8).
		22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 , як іпотекодержателем, 
		та ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, укладено та нотаріально посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого іпотекодержатель 
		у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань 
		за основним договором має право продати від свого імені у порядку, передбаченому діючим законодавством, вищевказану квартиру, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу 
		від 05 вересня 2005 року.
		Відповідні документи, що посвідчують право власності на квартиру, передаються іпотекодержателю та повинні бути повернені іпотекодавцю у разі належного виконання у повному обсязі зобов`язання за основним договором (а. с. 41-43, т. 1).
		До основного договору позики та договору іпотеки сторонами 21 червня 2010 року внесені зміни та доповнення, з викладенням пункту 1 договору позики та пункту 1.1 договору іпотеки щодо строку повернення суми позики та графіку платежів у новій редакції, а також щодо визначення розміру неустойки у випадку несвоєчасної сплати позичальником платежів (а. с. 42-45, т. 1).
		У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення 
		зі ОСОБА_3 суми боргу за договором позики, 3 % річних, інфляційних втрат, пені (справа № 753/21020/14).
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_3 
		на його користь 4 851 913,70 грн боргу за договором позики та 6 890,00 грн судового збору, а всього - 4 858 803,70 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Апеляційний суд м. Києва рішенням від 20 грудня 2016 року змінив указане рішення районного суду у частині визначення розміру стягнення грошових коштів і стягнув  на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 
		3 006 890,00 грн.
		Указане судове рішення у справі № 753/21020/14 набрало законної сили.
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 жовтня 2013 року у справі № 753/9736/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафних санкції. Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2 059 182,94 грн, судові витрати у розмірі 
		3 441,00 грн, а всього - 2 062 623,94грн.
		У вказаній справі судом установлено, що 17 травня 2013 року ОСОБА_2 
		та ОСОБА_3 уклали договір позики, оформлений розпискою, відповідно 
		до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 250 000,00 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 04 червня 2012 року. У порушення умов договору ОСОБА_3 кошти не повернув. Станом на час звернення до суду з позовом його заборгованість в еквіваленті до гривні становила 2 059 182,94 грн. 
		Судове рішення у справі № 753/9736/13-ц набрало законної сили. 
		18 грудня 2013 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 жовтня 
		2013 року у справі № 753/9736/13.
		10 жовтня 2018 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження 
		№ 57401979 із примусового виконання виконавчого листа № 753/9736/13 
		про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості 
		у розмірі 2 059 182,94 грн, судових витрат у розмірі 3 441,00 грн, а всього - 
		2 062 623,94 грн, виданого 18 грудня 2013 року Дарницьким районним судом 
		м. Києва.
		При здійсненні заходів примусового виконання виконавчого документа у рамках виконавчого провадження № 57401979 приватний виконавець 08 листопада 
		2018 року направив на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення, в якому просив останнього надати письмову згоду на реалізацію нерухомого майна - предмета іпотеки - квартири 
		АДРЕСА_1 .
		У цьому листі приватним виконавцем роз`яснено ОСОБА_1 , що після реалізації заставного майна, відповідно до пункту 1 частини першої статті 46 
		Закону України «Про виконавче провадження», у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна 
		(а. с. 58, т. 1).
		30 листопада 2018 року ОСОБА_1 направив приватному виконавцю заперечення проти реалізації заставного майна, посилаючись на те, що квартира 
		є предметом іпотеки за договором іпотеки від 22 грудня 2009 року, який укладено між ним та ОСОБА_3 . На виконання договору позики та рішення суду 
		про стягнення боргу за договором позики боржником ОСОБА_3 не вжито заходів щодо погашення заборгованості. Просив приватного виконавця скасувати арешт на вказане нерухоме майно (а. с. 59, т. 1).
		За результатами розгляду цієї заяви приватний виконавець листом від 17 грудня 2018 року повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для зняття арешту з майна боржника (а. с. 60, т. 1).
		26 грудня 2018 року приватний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 57401979, якою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 
		(а. с. 63, т. 1).
		Постановою від 27 грудня 2018 року приватний виконавець на підставі статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» призначив суб`єкта оціночної діяльності - ТОВ «Експертна служба України», яке має сертифікат оцінювача, виданий 27 січня 2017 року № 41/17 Фондом державного майна України, зі строком дії до 18 грудня 2020 року, для надання письмового висновку про оцінку описаного та арештованого майна в порядку проведення зазначених виконавчих дій щодо спірної квартири.
		27 грудня 2018 року ТОВ «Експертна служба України» у вказаному виконавчому провадженні здійснило оцінку спірної квартири та склало про це відповідний звіт, згідно з яким ринкова вартість об`єкту оцінки станом на 27 грудня 2018 року становила 6 381 387,00 грн (а. с. 64, т. 1).
		15 лютого 2019 року приватний виконавець звернувся до ДП «СЕТАМ» із заявкою № 57401979 на реалізацію арештованого майна - вищевказаної квартири 
		(а. с. 182, т. 1).
		ДП «СЕТАМ» розмістило публікації про проведення торгів у газетах «Улюблена газета українців» від 17 травня 2019 року № 369 - 31 травня 2019 року, та «Метро» від 20 травня 2019 № 37 (638), сферою розповсюдження зазначених газет 
		є місто Київ.
		Призначені ДП «СЕТАМ» електронні торги з реалізації квартири 
		АДРЕСА_1 на 22 березня 2019 року та на 03 травня 2019 року не відбулися.
		19 липня 2019 року ДП «СЕТАМ» провело треті електронні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 , 
		про що складено протокол № 420238, переможцем торгів зазначено учасника 2 - ОСОБА_2 . Продаж вчинено за 4 466 970,90 грн (а. с. 74, т. 1).
		29 липня 2019 року приватним виконавцем сформовано акт про реалізацію предмета іпотеки № 57401979 та винесено постанову про зняття арешту 
		з майна боржника. Виконавче провадження № 57401979 закінчено на підставі 
		частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
		29 липня 2019 року державним реєстратором - приватним нотаріусом, внесено запис 32597003 про право власності на підставі прийнятого рішення, індексний номер 47999332 від 29 липня 2019 року про державну реєстрацію прав 
		та їх обтяжень на об?єкт нерухомого майна - квартиру, загальною 
		площею 199,30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , за суб?єктом (власником) ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності: свідоцтво про придбання нерухомого майна 
		з прилюдних торгів, серія та номер: 1033, видане 29 липня 2019 року, видавник приватний нотаріус (а. с. 78, т. 1).
		Із наданих учасниками справи судових рішень судами встановлено наступне.
		У березні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , в якій просив суд: зобов`язати приватного виконавця скасувати постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 грудня 2018 року; визнати недійсним та скасувати звіт 
		про оцінку майна, проведену ТОВ «Експертна служба України» 27 грудня 2018 року; зобов`язати приватного виконавця заборонити здійснення виконавчих дій 
		на підставі звіту про оцінку майна ТОВ «Експертна служба України» від 27 грудня 2018 року; зобов`язати приватного виконавця відмінити реалізацію предмета іпотеки (спірної квартири) шляхом проведення електронних торгів.
		Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 липня 
		2019 року, у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено (справа 
		№ 753/4642/19).
		Постановою Верховного Суду Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року (провадження № 61-15247св19) касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у частині вирішення вимоги скарги ОСОБА_3 щодо зобов`язання приватного виконавця скасувати постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 грудня 2018 року залишено 
		без змін.
		У липні 2019 року ОСОБА_3 (боржник у виконавчому провадженні) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою 
		до ДП «СЕТАМ», приватного виконавця Мілоцького О.Л., треті особи: ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_1 , в якій просив суд визнати електронні торги, які відбулися 
		19 липня 2019 року, недійсними та скасувати протокол № 420238 про проведення електронних торгів.
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2020 року у справі 
		№ 753/15089/19, яке набрало законної сили, у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до приватного виконавця, в якому просив: визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на спірну квартиру, яка передана в іпотеку згідно з укладеного 
		між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом за реєстровим № 1471, та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом за реєстровим № 1476,
		що проводиться в рамках виконавчого провадження № 57401979 у рахунок задоволення вимог стягувача - ОСОБА_2 , який не є заставодержателем, 
		без участі іпотекодержателя - ОСОБА_1 (справа № 640/7964/19).
		Указана справа розглядалася судами неодноразово.
		За наслідками нового судового розгляду у справі № 640/7964/19 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов задоволений, визнані незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на спірну квартиру, яка є предметом договору іпотеки, в межах виконавчого провадження № 57401979.
		У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного виконавця, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ДП «Сетам», про визнання недійсними електронних торгів нерухомого майна та свідоцтва про придбання нерухомого майна з торгів (справа № 753/20562/19).
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 
		2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови (провадження № 61-10174св22). З урахуванням цієї постанови Верховного Суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено через неналежний склад сторін.
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року (справа № 753/13203/19) задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. 
		Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3% річних 
		у розмірі 200 652,00 грн, судовий збір у розмірі 2 006,52 грн, а всього - 
		202 658,52 грн. 
		У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2  - адвокат Гуримський О. В., просив суд застосувати позовну давність (а. с. 152-155, т. 2).
		Заяву про застосування позовної давності подав також приватний виконавець 
		(а. с. 24-25, т. 4).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного 
		у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції 
		в оскаржуваному судовому рішенні;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 
		цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права 
		із дотриманням норм процесуального права. 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує 
		при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду 
		за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те,
		що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, 
		так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання 
		або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року 
		у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 22 вересня 2020 року у справі 
		№ 910/3009/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом,  ОСОБА_1 звернувся 
		до суду з позовом до відповідачів про: 1) визнання недійсними електронних торгів; 2 ) визнання недійсним правочину; 3) визнання недійсним та скасування протоколу проведення електронних торгів; 4) визнання недійсним та скасування акту 
		про реалізацію предмета іпотеки; 5) визнання незаконним та скасування рішення 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		Суд першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
		Апеляційний суд скасував указане рішення суду першої інстанції і ухвалив нове судове рішення про часткове задоволення позову. Зокрема, судом визнано недійсними електронні торги, оформлені протоколом проведення електронних торгів від 19 липня 2019 року № 420238, з продажу спірної квартири (лот 350768) 
		й скасовано прийняте приватним нотаріусом рішення від 29 липня 2019 року 
		про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), 
		індексний номер: 47999332, яким зареєстровано право власності ОСОБА_2 
		на спірну квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1882652980000. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Щодо вирішення спору по суті
		 
		Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),
		що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання 
		їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень 
		і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, 
		що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
		Порядок реалізації арештованого майна визначено відповідними положеннями Порядку.
		Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна 
		на публічних торгах, а відтак, є правочином.
		Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, 
		частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги 
		до договорів купівлі-продажу.
		Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а відтак така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку 
		з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 
		ЦК України).
		Разом із тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину 
		є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо 
		за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.
		Відповідно до частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого 
		з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного 
		у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
		Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, 
		що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, 
		а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна 
		як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів 
		з реалізації арештованого майна.
		Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують 
		і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.
		У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; 
		чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
		У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі 
		№ 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути 
		на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону 
		при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: 
		від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року 
		у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, 
		від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
		Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа 
		як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу 
		не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17, провадження № 61-16353сво18).
		Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається 
		або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася 
		до суду.
		Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними 
		є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює (постанова Верховного Суду 
		від 24 вересня 2020 року у справі № 372/3161/18, провадження № 61-86св20).
		Крім того, у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 450/4257/20 (провадження № 61-17706сво21) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється 
		з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 
		5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження.
		Основоположний принцип верховенства права визнається одним 
		із фундаментальних та непорушних ідеалів сучасних демократій, якого мають дотримуватися усі без винятку інституції громадянського суспільства.
		У своєму Рішенні № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу 
		та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
		Принцип законності вимагає, аби під час виконавчого провадження виконавець неухильно додержувався вимог Конституції України, цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Виконавець зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено провести виконавче провадження та забезпечити прийняття законних і неупереджених рішень.
		Така засада виконавчого провадження як справедливість, неупередженість 
		та об`єктивність означає наступне. Принцип справедливості є важливим в усіх сферах юридичної діяльності - як у нормотворчості, так і при примусовому виконанні рішення в процесі виконавчого провадження.
		Принцип справедливості конкретизується у інших принципах, наприклад, 
		у принципі рівності.
		Суть справедливості полягає у послідовому (тобто неупередженому, об`єктивному) застосуванні виконавцем положень і норм Закону України «Про виконавче провадження».
		Виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша 
		статті 18).
		Згідно із частиною третьою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює 
		в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно 
		під арештом.
		Про необхідність встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від установленого вирішити питання 
		про задоволення позовних вимог про визнання торгів недійсними або відмову 
		в їх задоволенні зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові 
		від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
		Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції надав оцінку договірним правовідносинам, які виникли між позивачем і ОСОБА_3 . 
		Зокрема, 22 грудня 2009 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, 
		та ОСОБА_3 , як позичальинком, укладений та нотаріально посвідчений договір позики, який забезпечено укладеним між ними у цей самий день нотаріально посвідченим договором іпотеки, за яким іпотекодавець, 
		тобто ОСОБА_3 , передав позивачу в іпотеку квартиру 
		  АДРЕСА_1 .
		Крім того, у цей самий день, 22 грудня 2009 року, між ними було укладено 
		та нотаріально посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, 
		за умовами якого іпотекодержатель, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за основним договором, має право продати від свого імені, у порядку, передбаченому діючим законодавством, указану квартиру. 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 липня 2016 року (справа 
		№ 753/21020/14), яке було змінено рішенням Апеляційного суду м. Києва 
		від 20 грудня 2016 року, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 й стягнуто з останнього на користь позивача грошові кошти 
		у розмірі 3 006 890,00 грн. Судове рішення у цій справі набрало законної сили, до примусового виконання судове рішення не пред`являлося.
		Встановлено, що 17 травня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також уклали договір позики, оформлений розпискою. 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 жовтня 2013 року у справі № 753/9736/13-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та штрафних санкції й стягнуто з останнього на користь ОСОБА_2 заборгованість й судові витрати у загальному розмірі 2 062 623,94 грн.
		Судове рішення у справі № 753/9736/13-ц набрало законної сили. ОСОБА_2 , стягувач, пред`явив відповідний виконавчий лист до примусового виконання 
		й 10 жовтня 2018 року приватним виконавцем відкрито виконавче провадження 
		№ 57401979 з примусового виконання відповідного виконавчого листа 
		(№ 753/9736/13).
		При здійсненні заходів примусового виконання вказаного виконавчого документа приватний виконавець направив на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення, в якому просив ОСОБА_1 , як іпотекодержателя, надати письмову згоду на реалізацію нерухомого майна - предмета іпотеки, тобто квартири 
		АДРЕСА_1 .
		30 листопада 2018 року ОСОБА_1 направив приватному виконавцю заперечення проти реалізації вказаної квартири.
		У свою чергу, приватний виконавець постановою від 27 грудня 2018 року призначив суб`єкта оціночної діяльності для надання письмового висновку про оцінку описаного та арештованого майна в порядку проведення зазначених виконавчих дій щодо спірної квартири. Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість об`єкту оцінки станом на 27 грудня 2018 року становила 6 381 387,00 грн.
		15 лютого 2019 року приватний виконавець звернувся до ДП «СЕТАМ» із заявкою № 57401979 на реалізацію арештованого майна - спірної квартири. ДП «СЕТАМ» розмістило публікації про проведення торгів у друкованих засобах масової інформації, зокрема у газетах: «Улюблена газета українців» та «Метро», сферою розповсюдження зазначених газет є місто Київ.
		Призначені ДП «СЕТАМ» електронні торги з реалізації вказаної квартири 
		на 22 березня 2019 року та на 03 травня 2019 року не відбулися.
		19 липня 2019 року ДП «СЕТАМ» провело треті електронні торги з реалізації квартири, про що складено протокол № 420238, переможцем торгів зазначено учасника 2 - ОСОБА_2 . Продаж вчинено за 4 466 970,90 грн.
		У подальшому, 29 липня 2019 року приватним виконавцем сформовано акт 
		про реалізацію предмета іпотеки № 57401979 та винесено постанову про зняття арешту з майна боржника.
		Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції врахував, що у спірних правовідносинах 
		на прилюдних торгах було реалізовано квартиру, яка була предметом іпотеки, 
		й застосував відповідні норми Закону України «Про виконавче провадження» 
		та Закону України «Про іпотеку». 
		Апеляційним судом ураховано, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя (див. постанови: Великої Палати Верховного Суду 
		від 23 січня 2022 року у справі № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21; Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 2-111/12, провадження 
		№ 61-2564св23).
		Тобто у разі існування застави, підвидом якої є іпотека, звернути стягнення 
		на предмет іпотеки можна лише на задоволення вимог стягувача, яким 
		є іпотекодержатель.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що в рамках відкритого приватним виконавцем виконавчого провадження № 57401979 
		з примусового виконання виконавчого листа № 753/9736/13 про стягнення 
		з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_2 за заявкою приватного виконавця 19 липня 2019 року ДП «СЕТАМ» проведені електронні торги з реалізації спірної квартири, яка, в свою чергу, передана ОСОБА_3 в іпотеку на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 22 грудня 2009 року, укладеного з ОСОБА_1 , 
		як іпотекодержателем.
		Іпотекодержатель ОСОБА_1 згоди на звернення стягнення на заставлене майно боржника в рамках виконавчого провадження № 57401979 не надав, 
		про що повідомив приватного виконавця.
		Відповідно до статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем 
		з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
		Зобов`язання за договором позики, укладеним між позивачем та ОСОБА_3 ,
		у тому числі судове рішення у справі № 753/21020/14, яке набрало законної сили, виконання якого забезпечено договором іпотеки від 22 грудня 2009 року, боржником ОСОБА_3 перед позивачем не виконано.
		Апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що іпотека виникла до прийняття постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження                           № 57401979, накладення арешту і заборони на предмет іпотеки від 26 грудня 
		2018 року, відсутні докази того, що договір іпотеки від 22 грудня 2009 року припинив свою дію, зокрема, з підстав погашення іпотекодавцем, тобто ОСОБА_3 , (боржником у цьому виконавчому провадженні) суми основного боргу перед ОСОБА_1 (іпотекодержателем).
		При цьому вірно зазначено, що самі торги з реалізації предмета іпотеки відбулися без участі позивача, тобто іпотекодержателя, який не був письмово повідомлений організатором торгів про їх проведення.
		Судом апеляційної інстанції надано оцінку преюдиційним обставинам, встановленим у судових рішеннях у інших справах за участю сторін 
		(частина четверта статті 82 ЦПК України), у тому числі у справі № 640/7964/19. 
		Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у вищевказаній справі, яка залишена без змін постановою Верховного Суду 
		від 22 грудня 2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений й визнано незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на спірну квартиру, яка є предметом договору іпотеки, в межах виконавчого провадження № 57401979.
		Приватний виконавець не мав законних підстав для звернення стягнення 
		на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який 
		не є заставодержателем, а тому примусова реалізація вказаного об`єкту порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 , як іпотекодержателя заставленого майна.
		Невиконання боржником основного зобов`язання перед позивачем, наявність договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також відсутність згоди іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно боржника свідчать про те, що приватним виконавцем порушено законні права та інтереси ОСОБА_1 , як іпотекодержателя заставленого майна.
		Тобто ОСОБА_1 доведено порушення норм закону під час організації 
		та проведення прилюдних торгів щодо іпотечного майна, як і доведено порушення його прав і законних інтересів, як іпотекодержателя заставленого майна.
		Саме з цих підстав апеляційний суд уважав, що наявні правові підстави 
		для визнання недійсними електронних торгів та скасування прийнятого приватним нотаріусом відповідного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, що відповідає належному способу судового захисту.
		Доводи касаційних скарг у цій частині спростовуються встановленими апеляційним судом обставинами, вищенаведеними нормами матеріального права та судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а тому відхиляються Верховним Судом.
		 
		Щодо позовної давності
		 
		Суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про наявність правових підстав 
		для визнання торгів недійсними та скасування прийнятого приватним нотаріусом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, разом із іншим, відхилив доводи відповідачів про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
		Суд апеляційної інстанції у цій частині врахував дату відкриття провадження у справі № 753/20562/19 та тривалий час її розгляду, дату отримання позивачем постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/20562/19 й вважав, 
		що позовну давність позивачем пропущено з поважних причин.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що в суді першої інстанції представник ОСОБА_2 та приватний виконавець просили суд застосувати позовну давність.
		Питання позовної давності регламентовано Главою 19 ЦК України.
		Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 
		ЦК України).
		Згідно із частиною першою статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
		Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя 
		та четверта статті 267 ЦК України).
		У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2010 року 
		№ 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Тобто 
		у випадку обґрунтованості позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не одночасно застосовує наслідки пропуску позовної давності.
		Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, 
		за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність 
		за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
		Такі правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: 
		від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), 
		від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) 
		та інших.
		При цьому у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернуто увагу 
		на те, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною заявленою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
		Апеляційний суд, вирішуючи заяви відповідачів про застосування позовної давності, не надав належної оцінки вказаним заявам, обмежившись висновками про те, 
		що така підлягає поновленню, про що просив позивач, після того, як надійшли заяви відповідачів про застосування позовної давності.
		Вказані висновки суду апеляційної інстанції Верховний Суд уважає передчасними 
		й недостатньо мотивованими.
		Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися 
		про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться 
		в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості 
		та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі 
		№ 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд 
		у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати 
		про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, 
		що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення 
		у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію 
		про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
		Позовна давність в Україні не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. 
		Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.
		У пунктах 119, 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 
		2021 року у справі № 904/3405/19 вказано, що питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку 
		з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. Поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що торги з реалізації спірної квартири проведено у липні 2019 року. З позовом у цій справі 
		ОСОБА_1 звернувся у лютому 2023 року.
		Суд апеляційної інстанції, вказуючи про поважність причин пропуску позовної давності, виходив виключно зі строків та результату розгляду справи 
		№ 753/20562/19.
		При цьому у резолютивній частині апеляційний суд, який вказав, що позовну давність пропущено з поважних причин, не поновив позовну давність, 
		що є обов`язковим (частина п`ята статті 267 ЦК України).
		Встановлено, що у жовтні 2019 року ОСОБА_1 уже звертався до суду 
		з позовом до приватного виконавця, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , 
		ДП «СЕТАМ», про визнання недійсними електронних торгів нерухомого майна 
		та свідоцтва про придбання нерухомого майна з торгів (справа № 753/20562/19).
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 серпня 
		2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 серпня 2022 року змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
		Верховний Суд, разом із іншим, указав, що у зазначеній справі відсутні підстави 
		для задоволення позовної вимоги про визнання недійсними торгів внаслідок неналежного складу відповідачів, так як ДП «СЕТАМ» залучено до участі у справі 
		як третя особа, а не як відповідача. 
		Апеляційний суд уважав, що у цій справі (№ 753/20562/19) позивач звернувся 
		до суду в межах позовної давності, а тому наявні підстави для поновлення позовної давності й у справі, яка переглядається. 
		Разом із цим, такі висновки суду апеляційної інстанції не узгоджуються 
		з наведеними нормами права та судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, а тому є передчасними.
		Відмова у задоволенні позову в іншій, попередній, справі, у тому числі у зв`язку 
		з неналежним складом відповідачів, не може бути автоматичною підставою 
		для поновлення позовної давності при наступному зверненні особи до суду, адже склад сторін у позові визначає саме позивач (частина перша статті 13 ЦПК України, пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). 
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		При цьому питання щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що до вимог 
		про оскарження прилюдних торгів з реалізації іпотечного майна застосовується спеціальна позовна давність.
		Згідно зі статтею 48 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців 
		з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна. Отже, у справах про визнання недійсними прилюдних торгів 
		з реалізації нерухомого майна, що перебуває в іпотеці, підлягає застосуванню спеціальна позовна давність, передбачена статтею 48 Закону України «Про іпотеку».
		Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові 
		від 05 квітня 2017 року у справі № 6-1375цс16, оскарження результатів торгів відповідно до статті 48 Закону України «Про іпотеку» означає можливість оспорити договір, укладений на прилюдних торгах, як з підстав невідповідності його вимогам ЦК України, зокрема статей 203, 215, так і з підстав, передбачених статтями 45-47 Закону України «Про іпотеку».
		Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду 
		від 29 листопада 2023 року: у справі № 541/564/21 (провадження № 61-18933св21),  у справі № 552/734/22 (провадження № 61-5086св23).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції зробив передчасні висновки про наявність правових підстав для поновлення позовної давності.
		Суд апеляційної інстанції не з`ясував, коли саме позивач довідався або повинен був довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто 
		не з`ясовано, коли саме позивач мав об`єктивну можливість дізнатися 
		про обставини порушення своїх прав. Указане має принципово важливе значення як для застосування позовної давності у спірних правовідносинах, так і для визнання поважними причин пропуску позовної давності.
		Висновки суду апеляційної у цій частині є передчасними, вони зроблені без надання належної правової оцінки вказаним обставинам та поданим відповідачами заявам 
		про застосування позовної давності.
		 
		Висновки, зроблені за результатом перегляду справи
		 
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Отже, Верховний Суд уважає частково обґрунтованими доводи касаційних скарг. Висновки апеляційного суду по суті вирішення спору є передчасними.
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 
		ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
		З урахуванням вищевказаного, судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору. 
		Керуючись статтями 400, 401, 406, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича - адвоката Ярошенка Дмитра Валерійовича, касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гуримського Олега Віталійовича, задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...