Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/11784/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); Дезертирство.
Надіслано судом: 20.01.2025. Зареєстровано: 20.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.01.2025.
Дата набрання законної сили: 25.02.2025
Номер судового провадження: 1-кп/336/751/2025
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62024080100004322

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                               
		ЄУН справи: 336/11784/24
		                                                               Номер провадження: 1-кп/336/751/2025
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		17 січня 2025 року
		Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 ,обвинуваченого ОСОБА_4 ,захисника ОСОБА_5 ,розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця м.Подільськ(колишня назва Котовськ)Одеської області,громадянина України,з середньою освітою,розлученого,до затримання мешкав за адресою: АДРЕСА_1 ,проходив військову службу на посаді стрільця-снайпера 4 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону в/ч НОМЕР_1 ,раніше не судимого
		у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.4 ст.408 КК України,-
		встановив:
		наказом командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_1 від 03.02.2024 №34 військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_4 призначено на посаду стрільця-снайпера 4 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
		Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_7 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
		Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
		Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_8 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
		Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
		24.03.2024, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце служби, а саме місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , після чого свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби.
		Своїими діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення,передбачене ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення винуватим себе визнав повністю. 
		Показав,що після початку збройної агресії проти України він добровільно виявив бажання захищати країну,у грудні 2023 р.був призваний за мобілізацією,з лютого 2024 р.проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Службові виконував службові обов`язки належним чином,був поранений,у березні 2024 р.лікувався у шпиталі в АДРЕСА_2 ,після лікування 24.03.2024 р.був зобов`язаний повернутись у розташування військової частини в АДРЕСА_1 . В цей період обвинувачений отримав звістку з дому,що його дружина захворіла,за дитиною 8-місячного віку нікому було доглядати,ситуацію обвинувачений розцінив як безвихідну,тому найняв машину та поїхав з шпиталю додому,розуміючи,що законних підстав для цього у нього немає. З того часу перебував вдома,обов`язки військової служби не виконував,у вересні 2024 р.був затриманий органами поліції. У скоєному розкаявся,виявляє бажання продовжити військову службу,фактичних обставин справи та доказів,що їх підтверджують,не оспорював.
		Відповідно до ч.3,4 ст.349,351 КПК України суд,з урахуванням повного визнання винуватості обвинуваченим,за згодою учасників судового провадження,визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо фактичних обставин,що підтверджують винуватість обвинуваченого,які ніким не оспорюються.При цьому суд роз`яснив наслідки,передбачені ч.3 ст.349 КПК України,переконався у добровільності позицій та правильному розумінні учасниками судового провадження наслідків відмови від дослідження інших доказів,що позбавляє їх права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази суд встановив, що винуватість обвинуваченого у вчинені інкримінованого йому злочину знайшла своє підтвердження,що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема,у рішенні у справі «Коробов проти України»,та кваліфікує його дії по ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
		Відповідно до статей 50,65 КК України особі,яка вчинила злочин, має бути призначено покарання,необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом`якшує або обтяжує покарання.
		При призначенні обвинуваченому покарання,суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та враховує відомості про особу обвинуваченого.
		Так, ОСОБА_4 раніше не судимий, має постійне місце проживання,на обліку із шкідливим залежностями не перебуває,є батьком ОСОБА_9 ,2022 р.н.
		Обставиною,яка пом`якшує покарання обвинуваченого,суд відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України визнає активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття у скоєному.
		Такі висновки суду ґрунтуються на тому,що обвинувачений дає критичну оцінку своїм діям,послідовно визнає винуватість у скоєнні злочину,своїми активними діями сприяв органам слідства з`ясувати обставини вчинення злочину.
		Обставин,що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст.67 КК України ,судом не встановлено.
		Як встановлено ст.61 Конституції України,юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом`якшує або обтяжує покарання.
		При призначенні покарання обвинуваченому,суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та враховує,що обвинувачений після вчинення злочину не з`явився до органів військової поліції та добровільно протиправні дії не припинив,хоча і надає їм критичну оцінку.
		З урахуванням всіх цих обставин у сукупності з відомостями про особу обвинуваченого,його ставлення до скоєного, суд прийшов до висновку, що з метою захисту інтересів суспільства, запобігання вчиненню нових правопорушень,обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді реального позбавлення волі на строк в межах мінімальної санкції статті 408 ч.4 КК України.
		Призначене покарання відповідає позиції ЄСПЛ ,викладеній у рішеннях по справах «Бакланов проти Росії» від 09.06.2015 р. та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2015 р.,в яких ЄСПЛ зазначив,що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних свобод особи лише тоді стає значним,якщо встановлено,що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
		У рішенні по справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.008 р.ЄСПЛ вказав,що для того,щоб втручання вважалося пропорційним,воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистого надмірного тягаря для особи.
		На переконання суду,призначення обвинуваченому такого покарання справедливим,співмірним і достатнім для його виправлення,кари та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим,так і іншими особами,а також буде відповідати таким принципам Конвенції,як пропорційність обмеження прав людини,легітимна мета і невідворотність покарання.
		Так,у розумінні ЄСПЛ ,покарання повинне встановлювати новий додатковий обов`язок для особи,який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення.Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає,що покарання переслідує подвійну мету:покарання і стримування від вчинення нових злочинів,а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтир для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
		Звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність,оскільки частина 1 цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
		Суд не має законних підстав і для призначення обвинуваченому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що частина 1 статті 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
		Водночас, обвинувачений може скористатись правом,яке надає йому стаття 81-1 КК України ,яка передбачає,що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
		Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		Цивільний позов не заявлено.
		Процесуальні витрати і речові докази відсутні.
		До обвинуваченого під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді від 04.10.2024 р.обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою,строк дії якого судом продовжений до 30.01.2025 р.включно, до набрання вироком законної сили цей запобіжний захід доцільно залишити без змін.
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 349, 368, 369, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд-
		ухвалив:
		ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати від дня його фактичного затримання з 04.10.2024 р.
		На підставі частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України, в у строк покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі зарахувати строк попереднього ув`язнення з 04.10.2024 року по день постановлення вироку 17.01.2025 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. 
		Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його проголошення,обвинуваченим,який тримається під вартою,у той же строк з дня вручення копії вироку.
		Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення,особам,які не були присутні при проголошенні вироку,його копія не пізніше наступного дня буде направлена поштою.
		Суддя                                                  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...