Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 293/1491/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.01.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: 61-10485ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                    
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                           
		                                                                                                                
		15 січня 2025 року                                               
		м. Київ
		 
		справа № 293/1491/23
		провадження № 61-10485св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                  Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області,  
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2024 року у складі судді Збаражського О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у складі колегії суддів: Павицької Т .М., Трояновської Г. С., Борисюка Р. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                   ОСОБА_2 , Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, у якому просила:
		 
		- визнати договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В. В., 04 листопада 2019 року, удаваним з метою приховати договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки;
		- визнати, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 04 листопада 2019 року фактично був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки;
		- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки від 04 листопада 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , недійсним.
		На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 02 вересня 2019 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір оренди земельної ділянки з  кадастровим номером 1825684400:08:004:0089. При укладенні зазначеного договору вона з ОСОБА_3 дійшли усної домовленості про переоформлення в подальшому зазначеної земельної ділянки на її ім`я шляхом укладення договору купівлі-продажу, оскільки вказана земельна ділянка перебувала у користуванні її родини з 1996 року. Вказує, що вона передала ОСОБА_3 частину оговорених коштів, а ОСОБА_3 передала їй документи на земельну ділянку.
		Разом з тим, 03 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (чоловіком ОСОБА_2 ) був укладений попередній договір (про укладання в майбутньому договору купівлі-продажу) про зобов`язання ОСОБА_3 передати у власність (у майбутньому продати), а ОСОБА_4 - прийняти у власність (у майбутньому купити) вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089 до 31 грудня 2019 року, про що буде укладений окремий договір купівлі-продажу - основний договір. 
		В приватній бесіді з ОСОБА_3 вона звернула увагу на домовленість щодо переоформлення земельної ділянки на її ім`я. Проте ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_4 разом з дружиною ОСОБА_2 хочуть купити цю земельну ділянку за більші кошти, ніж пропонує вона. 
		В подальшому ОСОБА_3 склала заповіт від 04 жовтня 2019 року, яким земельну ділянку з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089 заповіла ОСОБА_5 .
		 
		Позивачка вказує, що 04 листопада 2019 року між ОСОБА_5 , яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 був укладений договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, спадкова справа після її смерті не заведена.
		ОСОБА_1 вважає, що вказаний договір дарування земельної ділянки був фактично укладений для приховання договору купівлі-продажу, а сторони вчинили два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікували правових наслідків. 
		Уклавши спірний договір, ОСОБА_3 грубо порушила її права та всупереч нормам закону позбавила її переважного права купівлі орендованої земельної ділянки. При цьому ОСОБА_2 знала про бажання позивачки придбати спірну земельну ділянку та про її переважне право на таку купівлю.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що належних доказів на підтвердження того, що воля ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж тих, що передбачені договором дарування, та настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені договором дарування земельної ділянки,  ОСОБА_1  не надані. Зокрема, відсутні докази оплатності спірного договору дарування, отримання              ОСОБА_3 грошових коштів від обдарованої в обмін на набуття дарунку, виписок з банківських рахунків ОСОБА_3 щодо зарахування значних сум грошових коштів, розписок тощо. Доводи позивачки щодо удаваності договору дарування земельної ділянки є її припущеннями.
		Аналізуючи посилання позивачки щодо порушення переважного права орендаря на отримання земельної ділянки у власність як на підставу для визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд зазначив, що переважне право орендаря поширюється саме на укладення договору купівлі-продажу, тоді як спірна земельна ділянка вибула з власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування.
		Разом із тим, суд відмовив у задоволенні позову до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області як до неналежного відповідача, зазначивши, що вказана юридична особа не є стороною оспорюваних правочинів, а спірна земельна ділянка у комунальній власності не перебувала.
		04 квітня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Черняхівського районного суду Житомирської області із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу у розмірі 42 000,00 грн.
		Додатковим рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2024 року заяву ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Ухвалено додаткове рішення у справі про розподіл судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн. 
		Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційні скарги.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2024 року задоволено частково.
		Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		В решті рішення залишено без змін.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2024 року залишено без задоволення.
		Додаткове рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2024 року залишено без змін.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000, 00 грн витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 , крім ОСОБА_2 , є Оліївська сільська рада Житомирського району Житомирської області, оскільки жоден із спадкоємців спадщину після смерті  ОСОБА_3  не прийняв, а при відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами (зацікавленими особами) є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
		Відтак, суду першої інстанції слід було відмовити в задоволенні позову до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області з тих самих підстав, що і до ОСОБА_2 .
		Оскільки суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в позові до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, проте помилився щодо підстав такої відмови, апеляційний суд вважав  за необхідне оскаржуване рішення в частині цих вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
		Встановивши факт надання правничої допомоги при апеляційному перегляді справи, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, а також засади розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 3 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		16 липня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2024 року.
		 
		З урахуванням уточненої касаційної скарги від 07 серпня 2024 року заявниця просила суд скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.
		 
		 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу від 04 жовтня 2024 року представник                     ОСОБА_2 - адвокат Горлов Є. С. просив суд касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
		 
		13 листопада 2024 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь на відзив, в якому ОСОБА_1   заперечила проти доводів вищевказаного відзиву та підтримала вимоги касаційної скарги.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		22 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		Судами встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 вересня 2019 року, номер запису про право власності 33065101.
		 02 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089 строком на 10 років. 
		 
		Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 42). 
		Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 22 грудня 2021 року земельна ділянка кадастровий номер 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, перебуває у приватній власності ОСОБА_2 та передана в оренду ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 02 вересня 2019 року, номер запису про право в державному реєстрі прав: 33065127.
		03 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено попередній договір (про укладання в майбутньому договору купівлі-продажу) про зобов`язання ОСОБА_3 передати у власність (у майбутньому продати), а ОСОБА_4 - прийняти у власність (у майбутньому купити) земельну ділянку (кадастровий номер 1825684400:08:004:0089) площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до 31 грудня 2019 року, про що буде укладений окремий договір купівлі-продажу - основний договір. В попередньому договорі визначена ціна договору - 25 000,00 грн. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Демецькою С. Л. 03 жовтня 2019 року та зареєстрований в реєстрі за № 8218.
		04 жовтня 2019 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла земельну ділянку з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 . Вказаний заповіт посвідчений секретарем Тетерівської сільської ради Житомирського району Житомирської області Козел Л. І. 04 жовтня 2019  року та зареєстрований в реєстрі за № 33.
		04 листопада 2019 року між ОСОБА_5 , яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір). Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Житомирської області Доброльожею В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2445.
		Згідно абзацу другого пункту 8 Договору представник Дарувальника доводить до відома Обдаровуваної про наявність обмеження (обтяження) щодо зазначеного вище об`єкту нерухомого майна, а саме: оренди вказаної земельної ділянки та реєстрацію 02 вересня 2019 року іншого речового права (номер запису 33065127), відповідно до якого Орендарем виступає                     ОСОБА_1 .
		 
		Зміст статей 717-728 ЦК України, статті 57 СК України щодо правової природи договору дарування, його безоплатності, відсутності у Обдаровуваної обов`язку вчинення будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь Дарувальника, правового режиму майна, отриманого на підставі договору дарування, прав і обов`язків Дарувальника та Обдаровуваної тощо нотаріусом Сторонам роз`яснено (пункт 10 Договору).
		 
		Відповідно до пункту 12 Договору сторони домовилися про символічну передачу земельної ділянки, а саме - отримання Обдаровуваною примірника цього договору свідчить про те, що передача земельної ділянки відбулася. При цьому, окремий акт прийому-передачі зазначеної в договорі земельної ділянки сторонами не складатиметься.
		 
		Згідно пункту 15 Договору сторони стверджують, що цей договір укладається не про людське око, не носить характеру удаваності, фіктивності правочину, не приховує собою інший правочин, а відповідає їхнім дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки.
		 
		Сторони стверджують, що вони розуміють значення, умови та правові наслідки цього правочину, котрий відповідає їхнім дійсним намірам, їхнє волевиявлення при цьому є вільним і відповідає їх внутрішній волі, що також підтверджується їхніми особистими підписами під текстом правочину про відсутність у них будь-яких заперечень щодо кожної із умов даного правочину (пункт 16 Договору).
		Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 291860542 від 22 грудня 2021 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1   ОСОБА_3 померла, спадкова справа після її смерті не заведена, що підтверджується інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 68717972 від 21 березня 2022 року.
		Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 13 вересня 2023 року, складеного представниками Оліївської сільської ради, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в оренді                   ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 02 вересня 2019  року та використовується нею для вирощування сільськогосподарських культур та обслуговування тимчасової сільськогосподарської споруди для зберігання сіна.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанцій у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		 
		Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
		 
		Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		 
		Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
		 
		Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
		 
		Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
		 
		За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
		 
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження №14-498цс18).
		 
		Згідно зі статтею 12, частиною першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
		 
		Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
		 
		Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з`ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
		 
		За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
		 
		До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 522/22397/18 (провадження № 61-15761св23).
		Обґрунтовуючи удаваність оспорюваного договору дарування, позивачка посилається на те, що насправді сторони приховали укладення договору купівлі-продажу.
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		Дослідивши наявні докази, надавши їм оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивачкою не доведено, що воля ОСОБА_3 та ОСОБА_2 була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж тих, що передбачені договором дарування, та настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені оспорюваним правочином.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 1825684400:08:004:0089 від 04 листопада 2019 року удаваним.
		При цьому суди вірно не прийняли до уваги укладений 03 жовтня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 попередній договір (про укладання в майбутньому договору купівлі-продажу), оскільки обов`язок укласти в майбутньому договір купівлі-продажу виникає лише у сторін попереднього договору, якою відповідачка ОСОБА_2 не була. 
		Оскільки інші вимоги позову є фактично похідними від позовної вимоги про визнання правочину удаваним, у задоволенні таких вимог судами також відмовлено обґрунтовано.
		Крім того, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суди, встановивши факт надання такої допомоги, з огляду на положення частин другої,  третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу, надану в судах першої та апеляційної інстанції, правильно визначивши розмір відшкодування, виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності.
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанцій у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанцій у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 04 квітня 2024 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                                                А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...