Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 296/7017/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 21.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 21.01.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: 61-13778ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                      
		 
		15 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 296/7017/20 
		провадження № 61-13778св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Осіяна О. М.,                            Сакари Н. Ю.,                 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Пріма Ніна Василівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янчук Максим Олександрович, на рішення Корольовського районного суду міста Житомира                    від 23 січня 2024 року у складі судді Петровської М. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року у складі колегії суддів:Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Пріма Н. В., про визнання заповіту недійсним.
		 
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . 
		Вказувала, що зверталась до нотаріуса для оформлення спадщини як спадкоємець за законом першої черги та спадкоємець за заповітом, однак дізналась, що 11 січня 2018 року її батько склав заповіт на користь ОСОБА_2 .
		Вважає, що складений її батьком 11 січня 2018 року на користь ОСОБА_2 заповіт є недійсним, з тих підстав, що за життя ОСОБА_3 мав ряд серйозних психічних та неврологічних захворювань, а саме хворобу альцгеймера, енцефалопатію, деменцію, у зв`язку з чим, на її думку, при складанні вищевказаного заповіту спадкодавець не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними.
		 
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Прімою Н. В. 11 січня 2018 року (номер у спадковому реєстрі 61847334, номер в реєстрі нотаріальних дій 49), на користь ОСОБА_2 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 23 січня                     2024 рокуу задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження абсолютної неспроможності спадкодавця ОСОБА_3 в момент складення спірного заповіту, тобто станом на 11 січня 2018 року, розуміти значення своїх дій, та, відповідно, не доведено наявності підстав для визнання заповіту недійсним.
		 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Янчук М. О., залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 23 січня 2024 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами ту обставину, що ОСОБА_3 на час складання оспорюваного заповіту перебував у стані, який не давав йому можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а його волевиявлення не було вільним та не відповідало його внутрішній волі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі представник  ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. просить скасувати рішення Корольовського районного суду міста Житомира                                 від 23 січня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду                              від 16 вересня 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі                                       № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18), від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 837св19), від 27 жовтня                     2021 року у справі №182/6521/16 (провадження № 61-1461св21), 10 листопада 2021 року у справі № 212/1409/18 (провадження № 61-9053св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 203/3778/14-ц (провадження № 61-14978св21),                             від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження                                     № 61-7835сво19).
		 
		Крім того, заявник касаційної скарги посилається на неправомірність відмови у задоволенні клопотань про призначення додаткової судової експертизи.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
		 
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_3 .
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу                     Прімою Н. В. 29 січня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 284 (номер у спадковому реєстрі 55666849), згідно з яким на випадок своєї смерті все рухоме і нерухоме майно, яке належить йому або буде належати йому на день смерті, з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось, і все те, на що він за законом матиме право, заповів дочці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		11 січня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Прімою Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 49 (номер у спадковому реєстрі 61847334), згідно з яким на випадок своєї смерті все рухоме і нерухоме майно, яке належить йому або буде належати йому на день смерті, з чого б воно не складалось та де б воно не знаходилось, і все те, на що він за законом матиме право, заповів племінниці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .   ОСОБА_3 складений ним раніше заповіт, який посвідчений 29 січня                             2014 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Прімою Н. В. за реєстровим № 284, він скасував.
		 
		Зазначений заповіт записаний нотаріусом, зі слів ОСОБА_3 , до підписання прочитаний уголос заповідачем, та підписаний ним особисто о 15 годині                        00 хвилин.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
		 
		Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10 серпня 2020 року № 219716956 ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до спадкової справи № 48/2020 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Згідно з довідкою, виданою головою ОСББ «Київська 62» 17 серпня 2020 року за № 10, яка міститься в матеріалах спадкової справи № 48/2020, судами встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер                   ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час смерті і за шість місяців до смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , і разом з ним були зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		 
		Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради, в складі членів комісії: Гриньової І. Г. та Яценка С. С. , від 22 грудня 2021 року № 360-2021, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , страждав на органічне ураження головного мозку змішаного генезу (дисциркулярного, гіпертензивного, гіпоксичного, інтоксікаційного) з інтелектуально-мнестичним зниженням та періодичним порушенням психіки у вигляді станів сплутаності свідомості, галюцинаційного та депресивного розладів, що відповідає шифру               F 06.8 МКХ-10. Також у вищевказаному висновку зазначено, що відповісти на питання «Чи був здатний ОСОБА_3 в силу своєї хвороби та відповідного лікування/прийому лікарських препаратів, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент підписання заповіту, 11.01.2018» - по представленим матеріалам неможливо.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		 
		За правилами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		 
		Згідно із частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (частини перша, п`ята статті 1269 ЦК України).
		Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).
		 
		Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абзац 1 частини другої статті 1247 ЦК України).
		 
		Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).
		 
		Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу (частина третя статті 1247 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		 
		Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом,  ОСОБА_1 вказувала на те, що складений її батьком ОСОБА_3 11 січня 2018 року заповіт є недійсним, оскільки за життя спадкодавець мав ряд серйозних психічних та неврологічних захворювань, у зв`язку з чим, на її думку, при складанні оспорюваного заповіту не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними.
		 
		Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
		 
		Наявність вільного волевиявлення може бути піддана сумніву через припущення відсутності у заповідача здатності повноцінного усвідомлювання значення своїх дій та керування ними, через наявність органічного ураження головного мозку, тобто через наявність таких психічних розладів здоров`я, які абсолютно унеможливлюють здатність керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення.
		 
		Стаття 225 ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першої цієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
		 
		За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
		 
		Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		 
		Встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 14 травня 2021 року клопотання представника позивача Янчука М. О. задоволено. Призначено у справі судово-психіатричну (посмертну) експертизу, на вирішення якої поставити наступне питання: 1) Чи був здатний ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в силу своєї хвороби та відповідного лікування/прийому лікарських препаратів, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент підписання заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Прімою Н. В. 11 січня 2018 року (у спадковому реєстрі № 61847334, в реєстрі нотаріальних дій № 49) на користь ОСОБА_10 .? Проведення експертизи доручено КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради.
		 
		Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 22 грудня 2021 року № 360-2021 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , страждав на органічне ураження головного мозку змішаного генезу (дисциркулярного, гіпертензивного, гіпоксичного, інтоксікаційного) з інтелектуально-мнестичним зниженням та періодичним порушенням психіки у вигляді станів сплутаності свідомості, галюцинаційного та депресивного розладів, що відповідає шифру               F 06.8 МКХ-10. Також у вищевказаному висновку зазначено, що відповісти на питання «Чи був здатний ОСОБА_3 в силу своєї хвороби та відповідного лікування/прийому лікарських препаратів, усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент підписання заповіту, 11.01.2018» - по представленим матеріалам неможливо.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Дослідивши висновок судово-психіатричного експерта, вислухавши пояснення експертів, які були допитані в судових засіданнях, показання свідків та встановивши обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність належними та допустимими доказами підстав для задоволення позовних вимог, а саме позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_3 під час складання заповіту 11 січня 2018 року не усвідомлював значення своїх дій або не міг керувати ними.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18), від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 837св19), від 27 жовтня                  2021 року у справі №182/6521/16 (провадження № 61-1461св21),                                                      від 10 листопада 2021 року у справі № 212/1409/18 (провадження                                              № 61-9053св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 203/3778/14-ц (провадження № 61-14978св21), від 11 листопада 2019 року у справі                                     № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), не заслуговують на увагу з таких підстав.
		 
		У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц (провадження № 61-5896св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено абсолютну неспроможність спадкодавця  на момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому заповіт не можна визнати недійсним на підставі частини першої статті 225 ЦК України.
		Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, зокрема, в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог про визнання заповіту недійсним, виклав висновок про те, що суди попередніх інстанцій, з урахуванням належної оцінки висновків посмертної судово-психіатричної експертизи та повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, показань свідків та пояснень експертів, які були допитані у судових засіданнях, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним.
		 
		У постанові від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження                № 837св19) Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржуване судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним заповіту, виходив з того, що судами першої та апеляційної інстанцій надана системна оцінка зібраним у справі доказам щодо психічного стану спадкодавця на момент складання заповіту, позивач не надав суду належних та достатніх доказів, що стали б підставою для задоволення позову.
		 
		Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі №182/6521/16 (провадження № 61-1461св21), залишаючи без змін постанову апеляційного суду про визнання заповіту та спадкового договору недійсним, виходив з того, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок посмертної судово-психіатричної амбулаторної експертизи є належним та допустимим доказом доведеності факту, оскільки у момент підписання оспорюваного заповіту та спадкового договору спадкодавець за психічним станом у зазначені періоди часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що встановлює абсолютну неспроможність спадкодавця на укладення вказаних правочинів.
		 
		У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 212/1409/18 (провадження № 61-9053св21) Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, виходив з того, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів, вірно застосувавши положення частини першої статті 225 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки під час укладення заповіту спадкодавець за своїм психічним станом не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто не була здатною прогнозувати наслідки власних дій пов`язаних з укладенням заповіту.   
		 
		Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 203/3778/14-ц (провадження № 61-14978св21), залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, виходив з того, що спадкодавець на момент складання та підписання оспорюваних заповітів за своїм психічним станом на той час не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, отже встановлено абсолютну неспроможність спадкодавця на укладання вказаних правочинів.
		 
		У постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) Верховний Суд, скасовуючи оскаржувані судові рішення та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спадкодавець на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
		 
		Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
		Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		 
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
		 
		Враховуючи викладене, постанови, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не є подібними із справою, яка є предметом перегляду касаційним судом, оскільки у вказаній справі на підставі її доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на неправомірність відмови у задоволенні клопотань про призначення додаткової судової експертизи суд касаційної інстанції також відхиляє, з таких підстав.
		 
		Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою суду першої інстанції від 14 травня 2021 року клопотання представника позивача                        Янчука М. О. задоволено та призначено у справі судово-психіатричну (посмертну) експертизу.
		 
		На виконання вимог ухвали суду експертами КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради було складено висновок судово-психіатричних експертів у складі членів комісії від 22 грудня 2021 року, який суди попередніх інстанцій, який суди попередніх інстанцій оцінили як доказ спроможності спадкодавця усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у момент підписання заповіту.
		 
		Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо незаконності дій судів попередніх інстанцій у зв`язку із відмовою у задоволенні клопотання про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи, колегія суддів зазначає про таке.
		11 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. заявив клопотання про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи, посилаючись на те, що наявний в матеріалах справи висновок експерта за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи є неповним, оскільки в ході проведення експертизи не досліджувалось питання щодо можливості ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними з урахуванням відсутності лікування (прийому ліків) з 01 січня 2017 року до 01 січня 2019 року.
		 
		Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 11 вересня                    2023 року у задоволенні клопотання представника позивача Янчука М. О. про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи відмовлено з посиланням на те, що в ході проведення експертизи експерти дослідили всі подані їм об`єкти та дали вичерпні відповіді на порушені перед ними питання (з урахуванням наданих вихідних даних). Будь-яких нових обставин (документація, яка не була наявна в матеріалах справи, тощо), які б викликали необхідність призначення додаткової судово - психіатричної експертизи, судом не встановлено.
		 
		23 січня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. заявив повторно клопотання про призначення додаткової судової психіатричної експертизи, посилаючись на те, що наявний в матеріалах справи висновок експерта за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи є неповним, оскільки для проведення експертизи не вистачало вихідних даних (не отримання спадкодавцем ліків).
		 
		Ухвалою Корольовського районного суду міста Житомира від 23 січня                           2024 року у задоволенні клопотання представника позивача Янчука М. О. про призначення додаткової судово-психіатричної експертизи відмовлено, посилаючись на те, що в ході проведення експертизи експерти дослідили всі подані їм об`єкти та дали вичерпні відповіді на порушені перед ними питання (з урахуванням наданих вихідних даних). Будь-яких нових обставин (документація, яка не була наявна в матеріалах справи, тощо), які б викликали необхідність призначення додаткової судово - психіатричної експертизи, судом не встановлено.
		Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		 
		Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
		 
		При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
		 
		Відповідно до частини першої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
		 
		Згідно з пунктом 1.2.13 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08 жовтня 1998 року № 53/5, з подальшими змінами та доповненнями, експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи. Додатковою, зокрема, є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об`єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріали (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.
		 
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що у справі може бути призначена додаткова експертиза - у випадку, якщо висновок експерта є неповним або неясним.
		 
		Таким чином, додаткова експертиза призначається судом після розгляду ним висновку первинної експертизи, якщо виявиться, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо.
		Висновок експерта визнається неповним, якщо досліджено не всі надані йому об`єкти або не дано вичерпних відповідей на всі поставлені перед експертом питання.
		 
		Висновок експерта визнається неясним, якщо він викладений нечітко або носить непевний, неконкретний характер.
		 
		Водночас в ухвалі про призначення додаткової експертизи необхідно чітко зазначити, які саме висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Така судова експертиза може призначатись як з ініціативи суду, так і за клопотанням учасників судового процесу, а її проведення може бути доручено тому ж або іншому експерту.
		 
		Якщо необхідно здійснити дослідження нових об`єктів або з інших обставин справи, призначається нова, а не повторна експертиза.
		 
		Суд першої інстанції, розглядаючи клопотання про призначення додаткової експертизи у цій справі, ухвалами від 11 вересня 2023 року та від 23 січня                  2024 року відхилив їх, пославшись на те, що в ході проведення експертизи експерти дослідили всі подані їм об`єкти та дали вичерпні відповіді на порушені перед ними питання (з урахуванням наданих вихідних даних). Будь-яких нових обставин (документація, яка не була наявна в матеріалах справи, тощо), які б викликали необхідність призначення додаткової судово-психіатричної експертизи, судом не встановлено, тому підстави для проведення додаткової експертизи відсутні. 
		 
		Даних про те, що судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального права, які б призвели до звуження обсягу процесуальних прав позивача, колегією суддів не встановлено.
		 
		Таким чином, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення додаткової експертизи, суди попередніх інстанцій підставно керувалися тим, що надані експертами відповіді є повними та чіткими, а тому цей висновок відповідає вимогам належності, достовірності та допустимості, отже відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про призначення у справі додаткової експертизи.
		 
		В цілому, доводи касаційної скарги висновків судів щодо вирішення справи по суті не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                                                № 373/2054/16-ц).
		 
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча  пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну  відповідь  на  кожний  аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99,                   § 2).
		 
		У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню недійсності договору купівлі-продажу. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янчук Максим Олександрович, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 23 січня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 16 вересня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников   О. В. Білоконь   Р. А. Лідовець   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...