Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 503/1157/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано судом: 21.01.2025. Зареєстровано: 21.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/503/41/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024161180000205

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 503/1157/24
		Провадження № 1-кп/503/41/25
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       21 січня 2025 року Кодимський районний суд Одеської області в складі: 
		головуючого-судді ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кодима судове провадження у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024161180000205 від 01.03.2024 року, за обвинуваченням  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рибниця Республіки Молдова, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , українця, військовозобов`язаного, не працюючого, з середньою освітою, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
		сторони кримінального провадження: прокурор ОСОБА_4 , обвинувачений  ОСОБА_3 , захисник - адвокат ОСОБА_5 , 
		 
		встановив:
		Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним:
		У зв`язку з прийняттям Указу Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено загальну мобілізацію, зокрема на території Одеської області, із її проведенням протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом та був затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію"» від 03.03.2022 № 2105-IX, та який в подальшому неодноразово було продовжено Указами Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженого Законом України від 22 травня 2022 № 2264-IX, № 574/2022 від 12 серпня 2022 року, затвердженого Законом України від 15 серпня 2022 року № 2501-ІХ, № 758/2022 від 7 листопада 2022 року, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2739-ІХ, № 59/2023 від 6 лютого 2023 року, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2916-ІХ, № 255/2023 від 01 травня 2023 року, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3058-IX, № 452/2023 від 26 липня 2023 року, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3276-IX, № 735/2023 від 6 листопада 2023 року, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3430-IX та № 50/2024 від 5 лютого 2024 року, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3565-IX, при цьому останнім продовжено з 14 лютого 2024 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб, ОСОБА_3 , будучи військовозобов`язаним, та будучи придатним за станом здоров`я до проходження військової служби і не маючи права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на час події), діючи умисно з метою ухилення від призову за мобілізацією, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки, 20 лютого 2024 року о 19 годині 00 хвилин, військовозобов`язаний ОСОБА_3 прибув до  ІНФОРМАЦІЯ_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , де йому уповноваженою особою тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 майором  ОСОБА_6 здійснено спробу вручення бойової повістки для відправки до військової частини НОМЕР_2 з датою відправки 21.02.2024 року, але  ОСОБА_3 відмовився від її отримання та пославшись на небажання проходити військову службу в категоричній формі, відкрито відмовився від проходження служби та відбуття у військову частину, відповідно чого власноручно написав пояснення та про, що було складено відповідний акт в присутності понятих.
		Отже, військовозобов`язаний ОСОБА_3 , будучи придатним до військової служби за рішенням ВЛК, будучи військовозобов`язаним, без наявності підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на час події), у воєнний стан діючи умисно, будучи попередженим про кримінальну відповідальність, відмовився від призову на військову службу під час мобілізації. 
		 
		Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений:
		Суд, з врахуванням положень ч.1 ст. 337 КПК України щодо проведення судового розгляду лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, визнає зазначене вище формулювання обвинувачення доведеним, а дії обвинуваченого  ОСОБА_3  кваліфікує за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		При цьому, суд відзначає, що «на особливий період», що не було зазначене у змісті обвинувального акту обвинуваченням при наданні ним власної кваліфікації діяння за ст. 336 КК України все ж потребує зазначенню, оскільки передбачене.
		Суд не вважає, що зазначення «на особливий період», при надані у даному вироку власної кваліфікації діяння обвинуваченого, є виходом за межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, оскільки воно передбачене самою статтею ст. 336 КК України, як обов`язкова частина повної ознаки, яка дозволяє кваліфікувати діяння за цією статтею - «призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період», та не є додатковою кваліфікуючою ознакою даного діяння, внаслідок якої обсяг обвинувачення збільшувався.
		Наведене вище твердження суду про повну ознаку «призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період» ґрунтується на тому, що ч.6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, одним із видів військової служби, передбачена саме «військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період».
		 
		В судовому засіданні обвинувачений  ОСОБА_3 винуватість у вчиненні пред`явленого йому кримінального правопорушення не визнав посилаючись на свою незгоду з висновком ВЛК щодо його придатності до військової служби та свої релігійні переконання.
		 
		Докази на підтвердження встановлених судом обставин:
		Вина обвинуваченого  ОСОБА_3 у вчиненні вище вказаного кримінального правопорушення доведена, оскільки підтверджується встановленими судом обставинами на підставі сукупності належних і допустимих доказів, які були безпосередньо дослідженні під час судового розгляду, а саме:
		1) повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.02.2024 року № 3892 до ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області (а.п.58 том 1) про вчинення громадянином ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, а саме про те, що останній будучи військовозобов`язаним, визнаним ВЛК придатним до військової служби та немаючий відстрочки від призову на військову службу, о 19 годині 00 хвилин 20.02.2024 року категорично відмовився від отримання повістки на відправку до військової частини НОМЕР_2 за призовом по мобілізації на 21.02.2024 року, а у визначений у ній час останній не з`явився для відправки у військову частину;
		2) рапортом помічника чергового ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 від 01.03.2024 року (а.п.57 том 1), про отримання ним 01.03.2024 року о 14:40 годині матеріалів за повідомленням  ІНФОРМАЦІЯ_4 про вчинення кримінального правопорушення, які були зареєстровані за Вх. № 1062 та в яких йшлося про те, що 20.02.2024 року близько 19:00 години громадянин  ОСОБА_3 категорично відмовився від отримання повістки на відправку до військової частини НОМЕР_2 за призовом по мобілізації на 21.02.2024 року; 
		3) витягом від 01.03.2024 року з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12024161180000205 від 01.03.2024 року (а.п.54 том 1), згідно якого 01.03.2024 року розпочато досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, за відповідним повідомленням отриманим 01.03.2024 року ЧЧ ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області від  ІНФОРМАЦІЯ_4 з приводу ухилення від призову за мобілізацією громадянином ОСОБА_3 ;
		4) довідки № 8/93/238 військово-лікарської комісії від 16.02.2024 року за № 238 (а.п.59, 127 том 1), згідно якої  ОСОБА_3 , у відношенні якого 09.02.2024 року було проведено медичний огляд ВЛК при  ІНФОРМАЦІЯ_4 , придатний до військової служби; 
		5) копією розписки (а.п.60 том 1), яка була додатком до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 направленого до ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області, про отримання о 19:00 годині 20.02.2024 року повістки на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , про його призов по загальній мобілізації на 09:00 годину 21.02.2024 року до команди № НОМЕР_2 , яка у відповідній своїй графі не містить підпису  ОСОБА_3 .
		При цьому, суд відзначає те, що у даній розписці по батькові особи зазначено не як « ОСОБА_8 », а « ОСОБА_9 », на що також звертав увагу під час судового розгляду захисник - адвокат ОСОБА_5 . Надаючи оцінку зазначеному вважає останнє явно допущено опискою внаслідок схожості в написанні цих по батькові, особливо рукописним способом. Водночас сукупність інших анкетних даних - прізвище, ім`я, дата народження та адреса проживання, які цілком співпадають саме з особою  ОСОБА_3 , все ж дають можливість зробити висновок про те, що дана повістка саме на ім`я ОСОБА_3 . Суд вважає, що дана описка жодним чином не впливає на кваліфікацію діяння ОСОБА_3 , оскільки з відеозапису зробленого під час події вручення повістки вбачається те, що її працівник ІНФОРМАЦІЯ_13 вручав саме ОСОБА_3 , а останній відмовився від її отримання і не з підстав того, що в ній невірно зазначено його по батькові. Така описка не тягне за собою недійсності документа, оскільки може бути виправлена та у дійсності і була в подальшому виправлена працівником ІНФОРМАЦІЯ_13, що підтверджує відповідна розписка (а.п.128 том 1), в якій по батькові ОСОБА_3 вже було зазначено саме як « ОСОБА_8 . Окремо суд відзначає, що на відеозаписі «video_2024-04-12_11-21-05.mp4» (проміжок часу запису 0:00:08-0:00:11) процедури вручення повістки виконуючий обов`язки керівника відділу ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_10 оголошуючи повне ім`я ОСОБА_3 зам`явся промовляючи по батькові останнього, а саме почав вимовляти його як « ОСОБА_9 », а побачивши, що в повістці його записано не вірно виправився і промовив « ОСОБА_8 ». Тому на зауваження захисту суд відзначає, що при складенні документів можуть виникають помилки, зокрема явні описки, особливо якщо їх складення відбувається у рукописний спосіб заповнення бланку, але при їх оцінці не слід демонструвати надмірно формалістичний підхід та пам`ятати про все ж існуючі можливості їх виправлення;
		6) копією розписки (а.п.61 том 1), яка була додатком до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 направленого до ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області, та сама зазначена розписка (а.п.130 том 1) про отримання  ОСОБА_3 01.02.2024 року повістки про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 06.02.2024 року, яка містить зразок підпису ОСОБА_3 у відповідній своїй графі на підтвердження її отримання та який в свою чергу відсутній в розписках (а.п.60, 128 том 1);
		7) копією письмового пояснення  ОСОБА_3 від 20.02.2024 року (а.п.62 том 1) та саме зазначене пояснення (а.п.129 том 1), згідно змісту якого останній заявив про свою відмову від отримання бойової повістки та його призову по мобілізації з причини неможливості стріляти у людей за умов кримінальної відповідальності за ухилення від призову за мобілізацією;
		8) копією акту від 20.02.2024 року № б/н про відмову військовозобов`язаного від отримання повістки про призов на військову службу за мобілізацією або відмову у явці до ІНФОРМАЦІЯ_5 у зв`язку з мобілізаційними заходами (а.п.63 том 1) ), яка була додатком до повідомлення  ІНФОРМАЦІЯ_4 направленого до ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області, та сам зазначений акт (а.п.131 том 1), згідно змісту якого військовозобов`язаний  ОСОБА_3 відмовився від отримання повістки про його призов на військову службу та необхідність його явки об 09:00 годині 21.02.2024 року у зв`язку з мобілізацією до  ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
		9) сукупністю копії анкети заведеної ІНФОРМАЦІЯ_6 на ОСОБА_3 20.02.2024 року (а.п.64 том 1), яка була додатком до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 направленого до ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області, та самої зазначеної анкети (а.п.124 том 1), а також копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , яким було документовано  ОСОБА_3 Кодимським РВ ГУМВС України в Одеській області 01.11.2006 року (а.п.66, 158 том 1), які підтверджують ту обставину, що  ОСОБА_3 є громадянином України у віці 41 року, тобто належить до кола осіб, які можуть проходити військову службу, згідно Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, та військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII;
		10) копія попередження (а.п.65 том 1), яка була додатком до повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 направленого до ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області, та самого зазначеного попередження (а.п.125 том 1), в якому  ОСОБА_3  20.02.2024 року було під підпис повідомлено про його обов`язок з`явитися до військової частини під час мобілізації у строки, зазначені в отриманих ними документах, згідно ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII, а також про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією, згідно ст. 336 КК України.
		При наданні оцінці цього доказу суд відзначає, що хоча у цьому попередженні і не зазначено конкретної дати в лютому місяці 2024 року - «до __ 02.2024 року», у разі неприбуття  ОСОБА_3 до якої до ІНФОРМАЦІЯ_11 за призовом на військову службу під час мобілізації будуть сформовані відповідні документи до правоохоронних органів для притягнення його до відповідальності за ст. 336 КК України. Однак, звертає увагу на те що, оскільки дане попередження датоване 20.02.2024 року, то мова в ньому йшла саме про прибуття  ОСОБА_3  на 09:00 годину 21.02.2024 року, як зазначено у змісті розписок про вручення повістки (а.п.60, 128 том 1). При цьому, суд вважає, що у  ОСОБА_3  була можливість усунути настання правових наслідків його відмови 20.02.2024 року в отриманні повістки про обов`язок його прибуття на 09:00 годину 21.02.2024 року для відправлення за мобілізацією до військової частини НОМЕР_2 , як би ОСОБА_3 все ж з`явився у визначений час і дату до  ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте зазначене  ОСОБА_3 також не було здійснено, про що свідчить зміст повідомленням  ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29.02.2024 року № 3892 до ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області (а.п.58 том 1). Окрім того, суд зважає на ту обставину, що ІНФОРМАЦІЯ_6 направив повідомленням про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, лише 29.02.2024 року, тобто в останній календарний день лютого 2024 року, а отримав ВПД №1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області його вже 01.03.2024 року, коли і було розпочато досудове розслідування даного кримінального провадження;
		11) листами-відповідями Кодимського відділу Управління соціального захисту населення Подільської районної державної адміністрації Одеської області від 05.03.2024 року № 229 (а.п.77 том 1);  ІНФОРМАЦІЯ_7 від 05.03.2024 року за Вих. № 869, 872, 873, 871, 870 (а.п.84-88 том 1); Комунального підприємства «Кодимський центр первинної медико-санітарної допомоги» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області від 06.03.2024 року №15 (а.п.90 том 1); Служби у справах дітей Кодимської міської ради Подільського району Одеської області від 05.03.2024 року за № 19-01-17/69, № 19-01-17/72, № 19-01-17/73, № 19-01-17/74, № 19-01-17/75, № 19-01-17/76 (а.п.97-102 том 1), Кодимського відділу Подільської філії Одеського обласного центру зайнятості від 06.03.2024 року № 119/06-19/24 (а.п.104 том 1); Комунального некомерційного підприємства «Кодимська лікарня» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області від 13.03.2024 року № 93 (а.п.106 том 1), які в своїй сукупності підтверджують ту обставину, що станом на 20-21.02.2024 року, як і до надання цих відповідей, військовозобов`язаний  ОСОБА_3 не мав права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченої ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (у редакції, чинній на час події).
		Окрім того суд відзначає, що протягом судового провадження стороною захисту суду також не було повідомлено обставин, які були б підставами для відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;
		12) копія картки обстеження та медичного огляду складеної Комунальним некомерційним підприємством «Кодимська лікарня» Кодимської міської ради Подільського району Одеської області на військовозобов`язаного  ОСОБА_3 в період 01-09.02.2024 року (а.п.162 том 1), згідно якої, за результатом проходження ОСОБА_3 медичного огляду ВЛК, останньою було встановлено його придатність до військової служби; 
		13) відеозаписом «video_2024-04-12_11-21-05.mp4» зробленим на камеру мобільного телефону, який був досліджений судом в судовому засіданні 31.10.2024 року (а.п.138-151 том 1) шляхом його відтворення (демонстрації) за допомогою технічних засобів якими обладнаний зал судового засідання із носія CD-R диску (а.п.114 том 1), на якому зафіксовано подію здійснення працівником ІНФОРМАЦІЯ_11 - виконуючим обов`язки керівника ОСОБА_6 20.02.2024 року спроби вручення повістки  ОСОБА_3 про його виклик на 21.02.2024 року для відправки до військової частини НОМЕР_2 за призовом по мобілізації та саму відмову висловлену ОСОБА_3 відмову на її отримання за умов відсутності підстав для відстроки;
		14) повідомлення  ОСОБА_3 від 20.02.2024 року (а.п.126 том 1), зі змісту якого вбачається те, що останньому 20.02.2024 року все ж було вручено повістку про його виклик до  ІНФОРМАЦІЯ_8 на «__ 02.24 року», але з огляду на відсутність підпису  ОСОБА_3 на розписках про вручення повістки (а.п.60, 128 том 1), останній відмовився від проставлення на підтвердження цього свого підпису в них.
		В свою чергу щодо оцінки судом обставини не зазначення у змісті даного повідомлення конкретної дати коли  ОСОБА_3 мав з`явитися до  ІНФОРМАЦІЯ_8 в лютому місяці 2024 року, то висновки суду стосовно цього є аналогічними висновкам і оцінці наведеній вище при їх наданні стосовно іншого доказу під № 10 попередження (а.п.65, 125 том 1);
		15) показами свідка ОСОБА_11 , допитаного під час судового засідання 07.11.2024 року (а.п.192-206 том 1), який надав покази про те, що проходить службу в ІНФОРМАЦІЯ_12 та знає обвинуваченого  ОСОБА_3 як особу, яка відмовилась отримувати повістку про його мобілізацію, яку намагалися йому вручити в приміщенні кабінету на другому поверсі будівлі ІНФОРМАЦІЯ_10. При цьому, саме Він здійснював відео фіксацію процедури здійснення вручення ОСОБА_3 відповідної повістки з використанням функції відеозапису на власному смартфоні. Зазначив, що в той момент в приміщенні згаданого кабінету, окрім нього і сидячого там ОСОБА_3 , був також ОСОБА_12 , який тоді виконував обов`язки начальника відділу ІНФОРМАЦІЯ_13, інший працівник ІНФОРМАЦІЯ_13 - ОСОБА_13 і хтось ще з працівників ІНФОРМАЦІЯ_13, хто саме вже не пам`ятає. Відзначив, що  ОСОБА_3 відмовляючись отримувати мобілізаційну повістку повідомляв, що відмовляється служити.
		Надаючи оцінку даним показам суд відзначає, що вони надані особою, яка була безпосереднім очевидцем події ухилення ОСОБА_3 від призову на військову службу під час мобілізації, тому є вагомим доказом на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому покази надані свідком  ОСОБА_11 , який є працівником 3-го відділу ІНФОРМАЦІЯ_14 жодним чином не викликають в суду сумнівів у їх дійсності і правдивості, з огляду на можливість зацікавленості цього свідка як працівника ІНФОРМАЦІЯ_15, оскільки вони відповідають змісту обставин зафіксованих іншим неупередженим і безстороннім доказом - відеозаписом події вручення повістки та в сукупності з ним є неспростовним доказом події кримінального правопорушення вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 ;
		16) показами свідка  ОСОБА_14 , допитаної під час судового засідання 07.11.2024 року (а.п.192-206 том 1), яка надала покази про те, що є дружиною обвинуваченого  ОСОБА_3 показала, що не бажає щоб її чоловік йшов на військову службу, бо в них діти, а це небезпечно. Тому на сімейній нараді з чоловіком вирішили, що останній не піде на військову службу з метою врятування життя і подальшої участі у вихованні дітей, та саме вона казала йому писати відмову від служби і той поступив так як вона йому сказала. Зазначила, що у її чоловіка є захворювання, які саме назвати не змогла, бо не звертались з цього приводу до лікаря і займалися самолікуванням, відзначивши, що в нього часто болить спина і голова, має підвищену температуру тіла і проблеми зі шлунком. Також повідомила, що її чоловік є релігійно віруючою людиною, оскільки у дитинстві ходив до церкви за місцем тодішнього мешкання в м. Рибниця (на теперішній час непідконтрольна частина території Республіки Молдова), а протягом спільного проживання зі своїм чоловіком (близько 14 років) останній кожну неділю ходить до священиків, які проїздять до них в село. При цьому на уточнююче запитання суду не змогла назвати імені жодного з священиків до яких, з її показів, ходить чоловік кожну неділю. 
		Надаючи оцінку даним показам суд відзначає, що вони насамперед підтверджують не конкретну подію кримінального правопорушення, оскільки даний свідок не була очевидцем відповідної події, а саме ставлення обвинуваченого та його подружжя до військової служби, що пояснює мотив вчинення кримінального правопорушення. Водночас покази даного свідка з приводу наявність у ОСОБА_3 захворювань, які на її думку перешкоджають проходженню ним військової служби, є неналежним доказом таких обставин, оскільки вони суперечать іншому доказу, який спростовує такі твердження - копія картки обстеження та медичного огляду (а.п.162 том 1), згідно якої  ОСОБА_3 не має захворювань, які б унеможливлювали проходження ним військової служби та придатний до останньої. В свою чергу покази цього свідка з приводу релігійних вірувань свого чоловіка, які перешкоджають йому брати участь у військових діях, суд оцінює критично внаслідок їх загальності поверховості і не здатності свідка надати, які не буть більш ґрунтовні покази з цього приводу, що викликає в суду об`єктивні сумніви в їх дійсності, оскільки на думку суду даний свідок, яка є членом сім`ї обвинуваченого мала б знати принаймні ім`я одного священика з тих до яких, з її показів, ходить чоловік кожну неділю на протязі понад десятиліття їх спільного життя. При цьому, таку стабільну і тривалу поведінку  ОСОБА_3 в селі не підтвердив в своїх показах інший свідок - ОСОБА_15 . Окремо суд відзначає, що пов`язаність свідка ОСОБА_14 з обвинуваченим  ОСОБА_3 сімейними (подружніми) відносинами впливає на ступінь об`єктивності суті наданих нею показів, навіть за умов її попередження судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, зокрема містять ознаки перебільшення поганого стану здоров`я свого чоловіка та його релігійності;
		17) показами свідка  ОСОБА_15 , допитаного під час судового засідання 14.11.2024 року (а.п.218-225 том 1), який надав покази про те, що є старостою в с. Шершенці, де мешкає обвинувачений  ОСОБА_3 та внаслідок цього кілька разів вручав останньому повістки про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_13. При цьому на уточнюючі питання суду показав, що не бачив щоб  ОСОБА_3 регулярно відвідував церкву у селі, в яку проїздять священики для проведення обрядів, відзначивши, що прихожанками та є місцеві мешканки вже у похилому віці.
		Надаючи оцінку даним показам суд відзначає, що вони насамперед підтверджують не конкретну подію кримінального правопорушення, оскільки даний свідок не був очевидцем відповідної події, але підтверджують виклики ОСОБА_3 до місцевого відділу ІНФОРМАЦІЯ_13, а також містять обставини щодо дійсної релігійності обвинуваченого від неупередженої сторонньої особи по відношенню до нього, яка обізнана з мешканцями села; 
		18) показами самого обвинуваченого ОСОБА_3 , допитаного під час судового засідання 21.01.2025 року, який надав покази про те, що має з дружиною двох дітей і наразі дружина вагітна в третє. Підтвердив, що відмовився отримувати у ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_2 ) повістку про його направлення до військової частини, бо до нього першочергове значення має дружина з дітьми, а військова служба може поставити під загрозу його життя, а відтак і інтереси сім`ї. Висновок ВЛК щодо себе не оскаржував, бо не знав про таку можливість, а після укладення угоди адвокат також не повідомляв йому про таку можливість. Себе охарактеризував як православного християнина, але не зміг навести доводи в чому саме ступінь його релігійних переконань вищий за рівень релігійних переконань інших військовозобов`язаних, які мобілізовані на військову службу та виконують свої обов`язки щодо захисту Батьківщини, а на пропозицію суду не зміг повністю прочитати молитву «Отче наш» або будь-яку іншу відому йому молитву, а з десяти заповідей зміг назвати лише кілька найвідоміших (не вкради, не вбий). Також не назвав імені жодного з священиків, яких, з його слів, відвідував коли ті проїздять в церкву у села, де мешкає.
		 
		Такі документи як постанову начальника відділення №2 СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області від 01.03.2024 року про призначення групи слідчих (а.п.55-56 том 1); доручення оперативному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій від 04.03.2024 року (а.п.68 том 1); запити начальника відділення №2 СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області, як слідчого, від 04.03.2024 року за № 66.1/1419, № 66.1/1415, № 66.1/1414, № 66.1/1413, № 66.1/1411, № 66.1/1408, № 66.1/1407, № 66.1/1403 (а.п.69-76 том 1), № 66.1/1398, № 66.1/1417, № 66.1/1416, № 66.1/1400, № 66.1/1399 (а.п.78-83 том 1), № 66.1/1397 (а.п.89 том 1), № 66.1/1411, № 66.1/1409, № 66.1/1406, № 66.1/1405, № 66.1/1404, № 66.1/1410 (а.п.91-96 том 1), № 66.1/1402 (а.п.103 том 1), № 66.1/1396 (а.п.105 том 1); супровідний лист Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2024 року у справі № 505/1184/24 (а.п.107 том 1); копія ухвали слідчого судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2024 року у справі № 505/1184/24 про надання тимчасового доступу до документів (а.п.108-109 том 1); протокол тимчасового доступу до речей і документів від 13.04.2024 року (а.п.110-112 том 1); опис речей і документів, які були виявленні на підставі ухвали слідчого судді, від 13.04.2024 року (а.п.113 том 1); постанову слідчого СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області від 13.04.2024 року про визнання і приєднання до кримінального провадження речових доказів (а.п.115-116 том 1); супровідний лист Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2024 року у справі № 505/1184/24 (а.п.117 том 1); копія ухвали слідчого судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 10.04.2024 року у справі № 505/1184/24 про надання тимчасового доступу до документів (а.п.118-119 том 1); протокол тимчасового доступу до речей і документів від 13.04.2024 року (а.п.120-122 том 1); опис речей і документів, які були виявленні на підставі ухвали слідчого судді, від 13.04.2024 року (а.п.123 том 1); постанову слідчого СВ Подільського РУП ГУНП в Одеській області від 13.04.2024 року про визнання і приєднання до кримінального провадження речових доказів (а.п.132-133 том 1); заяву  ОСОБА_3 від 07.03.2024 року про надання ним копій свідоцт про народження своїх дітей для їх долучення до матеріалів справи (а.п.165 том 1); заяву  ОСОБА_3 від 24.04.2024 року (а.п.171 том 1); повідомлення про підозру від 24.04.2024 року вручене ОСОБА_3 від 24.04.2024 року (а.п.172-175 том 1); пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного вручену ОСОБА_3 від 24.04.2024 року (а.п.180-183 том 1), суд оцінює виключно як процесуальні документи, які підтверджують здійснення відповідних процесуальних дій пов`язаних із дотриманням порядку проведення досудового розслідування, але вони жодним чином не є доказами винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення у рамках даного провадження.
		 
		Мотиви не врахування окремих доказів: 
		1) Надані стороною обвинувачення, долучені судом до матеріалів судового провадження та наявні у томі 1 документи, а саме: копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , яким було документовано дружину  ОСОБА_3 - ОСОБА_14 Кодимським РВ ГУМВС України в Одеській області 30.03.2011 року (а.п.134-136 том 1); копії довідки від 15.03.2001 року № 1439 про присвоєння  ОСОБА_3 ідентифікаційного номера (а.п.67, 159 том 1); копія посвідчення № 914 виданого ОСОБА_3 взамін військового квитка (а.п.163 том 1), суд не враховує, оскільки дані докази не підтверджують фактів чи обставин, які мають значення для даного кримінального провадження та підлягають доказуванню;
		2) Водночас із цим наданий стороною обвинувачення та долучений судом до матеріалів судового провадження протокол допиту підозрюваного  ОСОБА_3 від 24.04.2024 року (а.п.176-179 том 1), оскільки згідно загальних вимог ч.1 ст. 23 та ч.4 ст. 95 КПК України докази суд досліджує безпосередньо, зокрема показання учасників кримінального провадження суд отримує усно і лише цими показами обґрунтовувати свої висновки. При цьому, зі змісту самого цього протоколу вбачається, що під час проведення допиту підозрюваного  ОСОБА_3 захисник участі не приймав і технічні засоби фіксації не застосовувались, а відтак і відсутні в суду підстави для прийняття судом в умовах воєнного стану цих показань з огляду на положення абзацу другого ч.11 ст. 615 КПК України. Зазначення у змісті цього протоколу згадки про «захисника ОСОБА_16 » (адвокат), який зокрема залучається центром з надання безоплатної правничої допомоги на даній адміністративній території, судом сприймається виключно як описку, яка виникла внаслідок використання слідчим для складення даного протоколу аналогічного протоколу з іншого провадження, в якому той приймав участь, оскільки надані суду матеріали не підтверджують здійснення у даному кримінальному провадженні призначення захисника для захисту підозрюваного ОСОБА_3 за призначенням, в тому числі адвоката ОСОБА_16 , а сам протокол не містить підпису цього адвоката;
		3) Протокол проведення слідчого експерименту від 15.05.2024 року (а.п.231-233 том 1) за участі  ОСОБА_3 , на той час підозрюваного, із додатком до нього у вигляді відеозаписом на носії - DVD-R диску (а.с.234 том 1), суд визнає недопустимим доказом, який було отримано під час досудового розслідування внаслідок істотного порушення прав людини і основоположних свобод, а саме внаслідок порушення права особи на захист, що передбачене пунктом 3 ч.2 ст. 87 КПК України, з огляду на наступне.
		24.04.2024 року о 18.05 годині  ОСОБА_3 було повідомлено про підозру (а.п.172-175 том 1) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, в якій серед роз`яснених ОСОБА_3 прав, як підозрюваному, було зазначено право мати захисника.
		Відповідно до положень ч.1 ст. 20 КПК України, підозрюваний має право на захист, яке серед іншого полягає у наданні йому можливості користуватися правовою допомогою захисника.
		Водночас пунктом 3 ч.3 ст. 42 КПК України передбачено, що підозрюваний має право на першу вимогу мати захисника і на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних діях.
		Згідно абзацу першого ч.5 ст. 46 КПК України, захисник має право брати участь у проведенні допиту та інших процесуальних діях, що проводяться за участю підозрюваного.
		При цьому, згідно першого речення ч.2 ст. 47 КПК України, захисник зобов`язаний прибувати для участі у виконанні процесуальних дій за участю підозрюваного, обвинуваченого.
		У відповідності до першого речення ч.3 ст. 223 КПК України слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені.
		24.04.2024 року слідчий  ОСОБА_17 отримав ордер адвоката ОСОБА_5 на надання правничої (правової) допомоги  ОСОБА_3 у відповідності до укладеного між ними договору про надання правової допомоги № 9 від 20.04.2024 року, про що свідчить відповідний розпис зазначеного слідчого на примірнику відповідного ордера, який був досліджений судом в судовому засіданні 06.12.2024 року внаслідок його надання суду захисником для огляду.
		Таким чином в день повідомлення ОСОБА_3 підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, слідчий ОСОБА_17 став обізнаним про наявність у підозрюваного ОСОБА_3 захисника - адвоката ОСОБА_5 
		15.05.2024 року в період з 11.15 години до 11.20 години слідчим ОСОБА_17 було проведено слідчий експеримент за участі підозрюваного ОСОБА_3 , і без участі захисника, зокрема захисника - адвоката  ОСОБА_5 , про що свідчить зміст відповідного протоколу (а.п.231-233 том 1), а також відеозапис ходу його проведення наявного на DVD-R диску (а.с.234 том 1). 
		Звісно ч.2 ст. 46 КПК України передбачає, що неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, але виключно у випадку якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, крім випадків, коли участь захисника є обов`язковою. Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, передбаченому статтею 53 цього Кодексу.
		На відеозаписі проведеного слідчого експерименту дослідженому судом шляхом його відтворення в судовому засіданні, яке відбулось 06.12.2024 року (а.п.238-243 том 1), з DVD-R диску (а.с.234 том 1) вбачається те, що підозрюваний  ОСОБА_3 не заперечував проти проведення цієї процесуальної дії за відсутності захисника, тобто була наявна одна з вимог, передбачених ч.2 ст. 46 КПК України, для можливості проведення процесуальної дії без захисника.
		Однак, захист в судовому засіданні заперечував проти цього доказу з посиланням саме на ту обставину, що його було отримано саме з порушенням права на захист, оскільки адвокат ОСОБА_5 не приймав участь під час проведення слідчого експерименту зі своїм підзахисним - підозрюваним ОСОБА_3 . 
		В свою чергу обвинуваченням суду не надано ніяких процесуальних документів про те, що слідчим було виконано іншу вимогу ч.2 ст. 46 КПК України щодо завчасного попередження захисника - адвоката ОСОБА_5 про проведення 15.05.2024 року слідчого експерименту з підозрюваним  ОСОБА_3 .
		Таким чином обвинуваченням не підтверджено дійсного існування завчасного попередження захисника про проведення слідчого експерименту з підозрюваним на якому захисник був відсутній, як одної з вимог, передбачених ч.2 ст. 46 КПК України, для можливості проведення процесуальної дії без захисника.
		Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, коли їх збирання й закріплення відбулося з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінальним процесуальним законодавством порядку або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.
		Умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб`єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.
		Згідно ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом (недопустимих доказах), а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Такий правовий висновок зазначений в постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 07.08.2019 року у справі № 607/14707/17 (провадження № 51-2604 км 19).
		Пунктом 3 ч.2 ст. 87 КПК України передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, таке діяння як порушення права особи на захист.
		В судовому засіданні 21.01.2025 року прокурор у відповідь на запитання суду повідомив, що в матеріалах досудового розслідування відсутні документи, які б підтверджували повідомлення (на електронну адресу, під розписку тощо) слідчим/прокурором захисника про проведення 15.05.2024 року слідчого експерименту з підозрюваним. 
		У зв`язку з чим суд вважає, що протокол проведення слідчого експерименту від 15.05.2024 року за участі ОСОБА_3 (а.п.231-233 том 1) із додатком до нього у вигляді відеозапису на носії - DVD-R диску (а.с.234 том 1) було отримано за умов порушення права останнього на захист, оскільки був проведений без захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_5 щодо якого відсутні відомості про його завчасне попередження про проведення цієї процесуальної дії з його підзахисним.
		 
		Підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою: 
		Водночас із цим суд визнає обвинувачення висунуте  ОСОБА_3 та викладене в змісті обвинувального акту необґрунтованим в частині того, що: 
		1) у змісті пред`явленого обвинувачення зазначено: 
		- двічі посилання на Указ Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», але з огляду на обсяг відомостей у картці про даний нормативно-правовий акт наявних на офіційному веб-сайті Верховної Ради України за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/69/2022, суд приходить до висновку, що останній не набрав чинності на відміну від Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року (картка про даний нормативно-правовий акт за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/65/2022).
		Тому суд вважає необхідним виключити зі змісту обвинувачення посилання на Указ Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» як безпідставно зазначений; 
		- про те, що відповідним Указом Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року було оголошено проведення «повної» мобілізації «на території України», але у дійсності у згаданому Указі було оголошено проведення «загальної» мобілізації на території конкретно вказаних в ньому адміністративних одиниць України (наведених у переліку назв відповідних областей і міста), зокрема Одеської області.
		Тому суд вважає, що при викладенні у змісті даного вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, має бути використані юридично точні зазначення, які відповідають вказаним у нормативно-правовому акті - «загальна» мобілізація і «зокрема на території Одеської області», що стосується обставин діяння, пред`явленого в обвинуваченні, а не використаного синоніму «повна» мобілізація і не узагальнюючого зазначення «на території України», яке у даному випадку є ширшим за своїм значенням та не відповідає дійсності;
		- термін «військовий» стан, хоча Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні строком на 30 діб був введений «воєнний» стан, введення якого передбачене нормами Конституції України (зокрема її статтями 85 і 106), а також самого Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII. 
		Тому з підстав аналогічних наведеним у попередньому абзаці суд вважає, що при викладенні у змісті даного вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, має бути використане юридично точне зазначення, яке відповідає вказаному у нормативно-правових актах - «воєнний» стан, що в своє чергу відповідає правопису цього прикметника в українській мові.
		2) у змісті пред`явленого обвинувачення зазначена неповна послідовність Указів Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації», а саме: 
		- відсутнє зазначення Указу Президента України, яким вперше було продовжено строк проведення загальної мобілізації - від 17.05.2022 № 342/2022, затверджений Законом № 2264-IX від 22.05.2022; 
		- а також відсутнє зазначення Указу Президента України, яким було продовжено строк проведення загальної мобілізації на 90 діб з 14.02.2024 року, а відтак був чинний саме на час діяння (19.02.2024), пред`явленого в обвинуваченні - від 05.02.2024 № 50/2024, затверджений Законом № 3565-IX від 06.02.2024.
		3) Згідно вимог пункту 1 ч.1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
		Однак, у змісті обвинувального акта при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (пункт 5 ч.2 ст. 291 КПК України), а саме часу вчинення кримінального правопорушення зазначено «19 лютого 2023 року».
		Суд сприймає останнє як очевидну і явно допущену технічну описку у зазначенні дійсної дати «20 лютого 2024 року» допущену при складенні обвинувального акту слідчим та упущену без її виправлення прокурором при затвердженні обвинувального акту, яка в свою чергу жодним чином не впливає на правильність сприйняття дійсного змісту викладеного формулювання пред`явленого обвинувачення, в якому йдеться про діяння, яке мало місце саме 20.02.2024 року, оскільки на це вказують докази дослідженні судом під час судового розгляду та наведенні судом вище. 
		 
		Суд вважає, що згадані виправлення в обвинуваченні не є виходом суду за межі висунутого обвинувачення, передбаченого ст. 337 КПК України, оскільки воно здійснюється у зазначенні посилань на норми законодавства України, які містяться в його відповідних нормативно-правових актах, та здійснюється судом саме з метою викладення обвинувачення у юридично правильній точності, а не з використанням недопустимим синонімів, які наближені до змісту її суті, і не відповідають прямому зазначенню юридичних термінів в чинному законодавстві. Суд вважає, що таке виправлення відповідає позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду викладеній ним в своїй постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 503/700/21 (провадження № 51-838 км 23) стосовно висновків про дотримання положень ст. 337 КПК при посиланні у вироку на законодавство України, яке стосується обставин діяння.
		3) зазначення після вказівки дати «19 лютого» і перед часом «19 годині 00 хвилини» року «2023», яке суд сприймає як очевидну і явно допущену технічну описку у зазначенні дійсного року «2024» допущену при складенні обвинувального акту слідчим та упущену без її виправлення прокурором при затвердженні обвинувального акту, яка в свою чергу жодним чином не впливає на правильність сприйняття дійсного змісту викладеного формулювання пред`явленого обвинувачення, в якому йдеться про діяння, яке мало місце саме у лютому 2024 року. 
		 
		Суд вважає необхідним навести обґрунтування причин своєї незгоди із запереченнями висловленими стороною захисту, зокрема обвинуваченим  ОСОБА_3 : 
		Під час висловлення свого ставлення до пред`явленого йому обвинувачення (ч.1 ст. 348 КПК України) та під час свого допиту обвинувачений зазначив, що не може проходити військову службу зі своїх релігійних переконань та вважає, що за станом свого здоров`я є непридатним до військової служби. 
		Стаття 35 Конституції України, передбачає, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Однак, як було відзначено судом вище при наданні оцінки доказів, відсутні обставини, які б вказували на те, що у повсякденному житті обвинувачений  ОСОБА_3 в своїй поведінці демонстрував ознак явної релігійності, зокрема таких, які були значно більшими в порівнянні з іншими місцевими мешканцями. При цьому, в судовому засідання повідомив про себе як православного християнина, але на пропозицію суду не зміг повністю прочитати молитву «Отче наш» або будь-яку іншу відому йому молитву, а з десяти заповідей зміг назвати лише кілька найвідоміших (не вкради, не вбий). Також не назвав імені жодного з священиків, яких, з його слів, відвідував коли ті проїздять в церкву у села, де мешкає.
		На думку суду зазначене в своїй сукупності спростовує твердження обвинуваченого  ОСОБА_3 про наявність у нього релігійних переконань, яким суперечить виконання військового обов`язку, а у дійсності є лише спробою створити про таке враження саме з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
		Твердження обвинуваченого  ОСОБА_3 про свою непридатність до військової служби за станом здоров`я спростовується належним доказом про стан його здоров`я - копія картки обстеження та медичного огляду ВЛК (а.п.162 том 1), згідно якої ОСОБА_3 не має захворювань, які б унеможливлювали проходження ним військової служби та придатний до останньої. При цьому висловленні захистом заперечення проти результату обстеження і рішення районної ВЛК є безпідставними, оскільки воно не оскаржувалось останнім, зокрема проходженням огляду у ВЛК вищих рівнів - обласній, регіональній, Центральній ВЛК або у судовому порядку, у відповідності до пунктів 2.3.5, 2.4.10 і 3.3 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402.
		Поява у обвинуваченого  ОСОБА_3 в майбутньому третьої дитини не впливає на кваліфікацію його діяння, оскільки цієї підстави для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (абзац четвертий ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на час події) не існувало на час інкримінованого йому діяння у лютому 2024 року. З огляду на загальновідому тривалість вагітності, то остання мала настати у дружини обвинуваченого саме вже після події інкримінованого йому кримінального правопорушення та невиключно з метою саме умисного створення в майбутньому підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з огляду на те, що між народженням у подружжя перших двох дітей і третьою вагітністю дружини тривалий період часу.
		Неявку завчасно повідомленого (а.п.4 том 2) захисника обвинуваченого  ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5 , участь якого у даному кримінальному провадженні не є обов`язковою, в судове засідання 21.01.2025 року суд розглядає як штучне створення безпідставних передумов для відвертого маніпулювання правом обвинуваченого на захист та затягування розгляду кримінального провадження поза «розумним строком», оскільки з відомостей у журналі відвідувачів судової охорони Кодимського районного суду Одеської області за 21.01.2025 року вбачається запис № 194 перебування цього адвоката в приміщенні суду безпосередньо перед початком судового засідання призначеного на 10:00 годину, а саме в період з 09:35 години до 09:52 години, копія з якого долучається до матеріалів судового провадження. 
		Узагальнюючи заперечення захисту проти притягнення до кримінальної відповідальності суд оцінює їх критично, як обраний спосіб відстоювання своєї позиції та побудови захисту з метою ухилення від відповідальності, оскільки дані заперечення суперечать вище наведеним доказам та спростовуються останніми.      
		 
		Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого:
		Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яка за наслідком досудового розслідування зазначена самим обвинуваченням у змісті обвинувального акту.
		Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, за наслідком досудового розслідування обвинуваченням у змісті обвинувального акту незазначені, а судом в ході судового провадження не встановлені. 
		 
		Відповідно до наявних у суду відомостей,  ОСОБА_3 за місцем проживання характеризується позитивно, не працевлаштований, але періодично займається виконанням робіт за наймам (а.п.169 том 1), проживає із своєю сім`єю (а.п.170 том 1), одружений (а.п.166 том 1), має на утриманні двох дітей (а.п.167-168 том 1) і дружина перебуває у стані вагітності, у лікаря-нарколога та/або лікаря-психіатра на обліку не перебуває (а.п.164 том 1), раніше не судимий та вперше притягається до кримінальної відповідальності (а.п.160-161 том 1). 
		Аналіз інформації про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого з досудової доповіді органу з питань пробації (а.п.45-48 том 1), вказує на те, що ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як середні, у зв`язку з чим беручі до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у т.ч. окремих осіб). За результатами соціально-психологічної характеристики було визначено проблемні питання особистості обвинуваченого та його життєдіяльності, на які повинні бути спрямовані заходу впливу: розвиток та підтримка навичок конструктивного та критичного мислення, формування навичок рефлексії, планування та постановки цілей, а також сприяння розвитку співпраці та соціально прийняти норм поведінки. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним покладення на правопорушника обов`язку відповідно до п.2 ч.3 ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		Однак, суд не погоджується із твердженнями наведеними у досудовій доповіді про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без позбавлення волі на певний строк, бо за результатами соціально-психологічної характеристики було визначено проблемні питання особистості обвинуваченого та його життєдіяльності, на які повинні бути спрямовані заходу впливу, внаслідок його абстрактності, оскільки з нього незрозуміло які саме заходи впливу і протягом якого саме проміжку часу протягом особливого періоду (мобілізації, воєнного стану) орган пробації вбачає можливим спрямовувати на обвинуваченого для корекції його поведінки, за умови що останній однозначно заявив про небажання своєї мобілізації, тобто у виконанні свого конституційного обов`язку, передбаченого ст. 17, 65 Конституції України, та протягом всього часу здійснення судового провадження не вжив жодних заходів для участі у військовій службі. При цьому, сам орган пробації не запропонував суду жодної пробаційної програми, яка б на його думку мала забезпечити досягнення задекларованих ним цілей і яку суд мав би можливість застосувати у відповідності до пункту 4 ч.3 ст. 76 КК України. На думку суду лише встановлення органом пробації проблемних питання особистості обвинуваченого без існування реального інструменту їх подолання нездатне саме по собі усунути існуючі ризики. 
		При призначенні міри покарання  ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого діяння - кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також його вчинення в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб, який був затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та в подальшому неодноразово продовжений Указами Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, від 18.04.2022 року № 259/2022, від 17.05.2022 року № 341/2022, від 12.08.2022 року № 573/2022, від 07.11.2022 року № 757/2022, від 06.02.2023 року № 58/2023, від 01.05.2023 року № 254/2023, від 26.07.2023 року № 451/2023, від 06.11.2023 року № 734/2023, від 05.02.2024 року № 49/2024, які в свою чергу були затверджені Законами України від 15.03.2022 року № 2119-IX, від 21.04.2022 року № 2212-IX, 22.05.2022 року № 2263-IX, 15.08.2022 року № 2500-IX, 16.11.2022 року № 2738-IX, 07.02.2023 року № 2915-ІХ, від 02.05.2023 року 3057-IX, від 27.07.2023 року № 3275-IX, від 08.11.2023 року № 3429-IX та від 06.02.2024 року № 3564-IX.
		У зв`язку з вище зазначеним, керуючись вимогами ч.1-2 ст. 50 та ч.1-2 ст. 65 КК України, а також положеннями пунктів 1, 8 і 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року № 7, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, наявність обставини, що пом`якшує покарання, і відсутність обставин, що обтяжують покарання, особу винного, в тому числі особисте ставлення обвинуваченого до скоєного ним діяння пов`язане із запереченням своєї вини та відсутністю будь-якої самокритики та засудження своєї поведінки, натомість поєднане з відкрито вираженою впевненістю в своїй правоті навіть за умов існування неспростовних доказів його вини, які захист протягом судового розгляду намагався безпідставно спростувати, то суд приходить до висновку, що обвинуваченому має бути призначене саме реальне покарання, необхідне й достатнє не тільки для його кари, а й для його виправлення та запобігання (попередження) нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а саме безальтернативне покарання у виді позбавлення волі, яке полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, в мінімальних межах санкції. Підстав для застосування до обвинуваченого  ОСОБА_3 положень ст. 69 КК України суд не вбачає. В свою чергу, хоча покарання призначене судом обвинуваченому і допускає можливість суду у відповідності до положень ст. 75 КК України прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, але враховуючи тяжкість кримінального правопорушення з урахуванням рівня його суспільної небезпеки та за умов відсутності у особи винного проявів розкаяння у своєму діянні (протягом всього часу судового провадження обвинувачений не вжив реальних заходів спрямованих на демонстрацію зміни свого ставлення до діяння та усунення його суспільної небезпеки шляхом долучення до проходження військової служби), то суд не знаходить підстав для цього, оскільки вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, а звільнення  ОСОБА_3 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім і необхідним для виправлення останнього. В постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі № 452/1336/23 (провадження № 51-6572 км 23) відзначалось, що наявність позитивної характеристики  в цілому не спростовує відсутності підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, з огляду на тяжкість вчиненого злочину та обставин його вчинення пов`язаних з умовами воєнного стану, коли держава потребує залучення військовозобов`язаних за мобілізацією для можливості організувати оборонні заходи щодо здійснення захисту державного суверенітету і територіальної цілісності, а питання звільнення особи від відбування призначеного покарання відноситься до дискреційних повноважень суду, який з урахуванням конкретних обставин справи, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, за внутрішнім переконанням, вирішує питання щодо можливості застосування до останнього положень, передбачених ст. 75 КК України. Суд вважає, що призначення покарання у такій спосіб відповідає також позиції висловленій Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду в своїх постановах від 26 вересня 2024 року у справі № 596/526/23 (провадження № 51-1761 км 24) та від 24 жовтня 2024 року у справі № 594/817/22 (провадження № 51-854 км 24).
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
		Ураховуючи ризик, передбачений пунктом 1 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а також призначення обвинуваченому  ОСОБА_3 міри покарання пов`язаної з його ізоляцією від суспільства та поміщенням на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, то при ухваленні судового рішення по суті суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили обрати відносно  ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», взявши його під варту в залі суду.
		Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_3 обчислювати з дня набрання даним вироком законної сили.
		Зарахувати обвинуваченому  ОСОБА_3  у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, з розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі, а саме строк тримання під вартою у період з моменту його фактичного затримання на виконання даного вироку в частині рішення про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по день набрання даним вироком законної сили або до дня зміни чи скасування цього запобіжного заходу.
		Арешт із забороною користування та розпорядження накладений на майно - речові докази, які зберегли на собі його сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, накладений ухвалами слідчого судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21.05.2024 року у справі № 505/1184/24, згідно положень ч.4 ст. 174 КПК України, підлягає скасуванню. 
		Речові докази - повістку про виклик ОСОБА_3 , довідку військово-лікарської комісії від 09.02.2024 року; повідомлення ОСОБА_3 від 20.02.2024, попередження ОСОБА_3 від 20.02.2024, анкета ОСОБА_3 ; акт відмови ОСОБА_3 від отримання повістки від 20.02.2024, розписку із копією паспорту громадянина, пояснення ОСОБА_3 від 20.04.2024 року; CD-R диск об`ємом пам`яті 700 mb марки Му MEDIA на якому знаходиться відео відмови від отримання повістки гр. ОСОБА_3 , згідно положень пункту 7 ч.9 ст. 100 КПК України, підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження (судового провадження) протягом усього часу їх зберігання.
		Процесуальні витрати відсутні.
		Керуючись ст. 369-374, 381-382 КПК України, суд
		 
		ухвалив:
		Визнати  ОСОБА_3 винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		Строк відбуття покарання  ОСОБА_3 обчислювати з дня набрання даним вироком законної сили.
		Обрати у відношенні ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», взявши його під варту в залі суду.
		Зарахувати ОСОБА_3 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, з розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі, а саме строк тримання під вартою у період з моменту його фактичного затримання на виконання даного вироку в частині рішення про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по день набрання даним вироком законної сили або до дня зміни чи скасування цього запобіжного заходу.
		Скасувати арешт майна із забороною користування та розпорядження, накладений ухвалами слідчого судді Котовського міськрайонного суду Одеської області від 21.05.2024 року, а саме на повістку про виклик ОСОБА_3 , довідку військово-лікарської комісії від 09.02.2024 року; повідомлення ОСОБА_3 від 20.02.2024, попередження ОСОБА_3 від 20.02.2024, анкета ОСОБА_3 ; акт відмови ОСОБА_3 від отримання повістки від 20.02.2024, розписку із копією паспорту громадянина, пояснення ОСОБА_3 від 20.04.2024 року; CD-R диск об`ємом пам`яті 700 mb марки Му MEDIA на якому знаходиться відео відмови від отримання повістки гр.  ОСОБА_3 .
		Речові докази - повістку про виклик ОСОБА_3 , довідку військово-лікарської комісії від 09.02.2024 року; повідомлення ОСОБА_3 від 20.02.2024, попередження ОСОБА_3 від 20.02.2024, анкета ОСОБА_3 ; акт відмови ОСОБА_3 від отримання повістки від 20.02.2024, розписку із копією паспорту громадянина, пояснення ОСОБА_3 від 20.04.2024 року; CD-R диск об`ємом пам`яті 700 mb марки Му MEDIA на якому знаходиться відео відмови від отримання повістки гр. ОСОБА_3 , залишити в матеріалах кримінального провадження (судового провадження) протягом усього часу їх зберігання.
		Вирок може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через суд, який ухвалив його - Кодимський районний суд Одеської області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		 
		 
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...