Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/14124/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань, з них; спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано судом: 21.01.2025. Зареєстровано: 22.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2025.
Дата набрання законної сили: 29.05.2025
Результат оскарження 29.05.2025 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		12.11.2024Справа №  910/14124/22
		Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В.,    за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/14124/22
		За позовом Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад»
		до Київської міської ради
		до Центрального територіального управління капітального будівництва
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект»
		третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України
		третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київське квартирно-експлуатаційне управління
		третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Наталія Петрівна
		третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України
		про визнання недійсним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
		 
		Представники учасників справи:
		від позивача: ОСОБА_1, Дядюк О.В.;
		від відповідача-1: Перепелицін К.М.;
		від відповідача-2: не з`явився;
		від відповідача-3: Парицька Н.О. ;
		від третьої особи-1: Плаксін М.М.;
		від третьої особи-2: Мехреньгіна А.Б.;
		від третьої особи-3: не з`явився;
		від третьої особи-4: Харчук Р.І.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Київської міської ради (далі - відповідач 1) та Центрального територіального управління капітального будівництва (далі - відповідач 2) про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", в частині, яка залишилася чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 5011-51/5456-2012 та в цілому, скасування державної реєстрації земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, а саме - запис в Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про скасування запису щодо реєстрації земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 (з присвоєнням їй вказаного кадастрового номера) із зазначенням дати та підстави скасування.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 (суддя ОСОБА_2) позовну заяву повернуто без розгляду на підставі пункту 4 частини 5    статті 174 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем не обґрунтовано наявність повноважень для звернення з даним позовом з метою представництва інтересів держави.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 апеляційну скаргу Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.12.2022 задоволено, ухвалу суду скасовано, матеріали справи повернуто до суду для подальшого розгляду.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 (суддя ОСОБА_2) позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14124/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 12.04.2023.
		30.03.2023 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення Міністерства оборони України щодо суті заявленого позову Громадською організацією «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», в яких зазначено, що задоволення позовних вимог забезпечить захист права землекористування та створить передумови для можливого настання негативних економічних наслідків для ЦТ УКБ.
		12.04.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/14124/22 до перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №910/1412/22 в порядку касаційного провадження у Верховному Суді.
		У судовому засіданні 12.04.2024 (суддя ОСОБА_2) суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 03.05.2024.
		02.05.2024 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення, у яких Київська міська рада заперечила проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що матеріали позовної заяви не містять жодних належних доказів вилучення спірної земельної ділянки для державних потреб в порядку передбаченому приписами    статті 38 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970, а оскільки за вказаними земельними ділянками було оформлено право користування третіми особами, то твердження про набуття вказаною земельною ділянкою категорії земель оборони прямо спростовується. Разом з тим, КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації земель» це у 2004 році було складено проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, однак Міністерство оборони України не спромоглося у тривалий проміжок часу належним чином оформити право користування земельною ділянкою, та відповідно не набуло права (у тому числі постійного) користування нею. Крім того, наголошує, що всупереч положенням Господарського процесуального кодексу України    та    Цивільного кодексу України позивач, як суб`єкт звернення до суду, не зазначає яке саме право (землекористування) чи охоронюваний інтерес порушено оскаржуваним рішенням, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
		03.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшла заява про зміну предмету позову, у якій позивач просить суд, у зв`язку з необхідністю привести позовні вимоги у відповідність до положень чинного законодавства, змінити предмет позову шляхом викладення пункту 2 резолютивної (прохальної) частини позову в наступній редакції: «Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 з одночасним припиненням таким рішенням суду усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018.».
		03.05.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про залучення третьої особи, у якому позивач просить залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Київське квартирно-експлуатаційне управління, оскільки рішення у справі №910/14124/22 буде впливати на його права та обов`язки, як постійного користувача спірної земельної ділянки, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 №37 «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовськом районі міста Києва».
		У судовому засіданні 03.05.2023 (суддя ОСОБА_2) суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про виключення з суб`єктного складу учасників справи Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері та відкладення підготовчого засідання у справі на 31.05.2024.
		30.05.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, в якому заявник просить долучити до матеріалів справи копію звернення мешканців будинків від 17.01.2023 з підписами.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 (суддя ОСОБА_2) зупинено провадження у справі №910/14124/22 до перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 в порядку касаційного провадження.
		Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.06.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2023 залишено без змін.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2023 (суддя ОСОБА_2) поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі на 23.08.2023.
		23.08.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» під головуванням ОСОБА_1 ініціює подання до Господарського суду міста Києва ряду позовів, аналогічні тим у яких раніше військовій прокуратурі вже було відмовлено, намагаючись у такий спосіб домогтися перегляду остаточних судових рішень у справах, які вже були предметом розгляду судів всупереч принципу правової визначеності. Разом з тим, зауважено, що положення    Закону України «Про громадські об`єднання» не передбачає право громадських об`єднань на звернення до суду за захистом інтересів інших осіб, повноваження на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, а тим більше державних чи суспільних інтересів, оскільки право на їх представництво встановлюється відповідними законами України, у даному випадку, позивач як суб`єкт звернення до суду за захистом порушеного права не визначає в чому саме його права та охоронювані законом інтереси порушені, тому звернення до суду з даним позовом фактично в інтересах територіальної громади міста Києва, є таким, що суперечить положенням чинного законодавства. При цьому, зазначає, що можливість захисту суспільних інтересів не залежно від категорії спору належить, зокрема прокуратурі, проте в даному випадку органи прокуратури виступають на боці позивача у даній справі, тобто громадської організації, що, у свою чергу, суперечить положенням статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		23.08.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» надійшла заява про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач звернувся до суду із пропуску загального строку позовної давності, оскільки оспорюване рішення було прийнято у 2004 році, а державна реєстрація земельної ділянки відбулася у 2005 році.
		23.08.2023 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову в справі №910/14124/22, у якій заявник просить суд доповнити позов новими вимогами, оскільки вони є похідними та зумовлять відновлення порушених прав та інтересів позивача, а саме: визнати недійсним з моменту прийняття та скасувати рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", в частині, яка залишилась чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 у справі №5011-51/5456/2012 та в цілому, з наступними змінами, внесеними згідно з рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 №803/1464 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 з одночасним припиненням таким рішенням суду усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кравченко Н.П. від 12.04.2016 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 12.04.2016 за індексним №29208361, на земельну ділянку площею 0,9645 га за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, на підставі якого до державного реєстру речових прав нею було внесено відомості, згідно яких визначено власником даної земельної ділянки Київську міську раду (номер запису про право власності / довірчої власності: 14122070), а також на підставі якого нею внесено відомості про інше речове право на дану ділянку - право оренди даної земельної ділянки за Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (орендар) у відповідності до угоди про поновлення договору оренди від 12.04.2016 №95 із Київською міською радою (орендодавець) та передано в оренду зазначену земельну ділянку Центральному територіальному управлінню капітального будівництва, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 899657980000 (номер запису про інше речове право: 14122271), а також на підставі якого відомості про інше речове право на дану ділянку доповнені записом щодо договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк (серія та номер 365, від 28.09.2022), видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М.; крім того, - у відповідності з яким цільове призначення даної земельної ділянки було визначено: - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а вид використання - для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови; визнати недійсною з моменту укладення та скасувати угоду про поновлення договору оренди, укладену між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 95, видану 12.04.2016), видавник: Кравченко Н.П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; визнати недійсним з моменту укладення та скасувати договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, укладений між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 365, виданий 28.09.2022), видавник: Дем`яненко Т.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
		У судовому засіданні 23.08.2023 (суддя ОСОБА_2) суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 06.09.2023.
		06.09.2023 року через відділ діловодства суду від Міністерства оборони України надійшла заява про залучення Київського квартирно-експлуатаційного управління у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, при цьому, підставою для залучення вказаної особи є той факт, що Київське квартирно-експлуатаційне управління є постійним користувачем спірних об`єктів державної власності.
		У судовому засіданні 06.09.2023 (суддя ОСОБА_2) суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення Київського квартирно-експлуатаційного управління в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відкладення підготовчого засідання на 13.09.2023.
		11.09.2023 року через відділ діловодства суду від Центрального територіального управління капітального будівництва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 не погодився з доводами позовної заяви та вважає її необґрунтованою та безпідставною з огляду на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі №5011-51/5456-2012 залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012 визнано недійсним пункту 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 №37. При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі №910/4268/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016 відмовлено у задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829, а Господарським судом міста Києва у справі №910/248/20 також відмовлено Військовому прокурору Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання недійсною угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 12.04.2016 та визнання недійсним з моменту укладення договору про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 та укладених до нього додаткових договорів, вказане рішення було залишено без змін постановами Північного апеляційного господарського суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, у той час як предмети позову в перелічених вище справах є тотожними тому предмету спору, який було заявлено позивачем у даній справі. Окрім того, зауважує на тому, що зі змісту заявленого позову не вбачається будь-яких порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а відтак наведене є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. У той же час, з огляду на дату пред`явленого позову, відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву викладено заяву про застосування строків позовної давності.
		У судовому засіданні 13.09.2023 (суддя ОСОБА_2) суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття заяви про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову від 23.08.2023 та відкладення підготовчого засідання на 18.10.2023.
		Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №05-23/1119/23 від 16.10.2023 у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/14124/22 за результатом проведення якого матеріали справи передані для розгляду судді Васильченко Т.В., що відображено у протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2023.
		18.10.2023 року через відділ діловодства суду від Центрального територіального управління капітального будівництва надійшла заява про застосування строку позовної давності, у якій заявник просить застосувати наслідки пропуску загального строку позовної давності до всіх позовних вимог, з урахуванням прийнятої до розгляду заяви позивача про доповнення предмету позову та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		18.10.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» надійшла заява про застосування строку позовної давності у справі №910/14124/22, в якій наголошує, що позивачем у даній справі пропущено загальний строк позовної давності, а відтак наявні правові підстави для застосування наслідків пропуску строків позовної давності та відмови у задоволенні заявленого позову з урахуванням заяви про доповнення предмету позову.
		18.10.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» надійшли письмові пояснення, у яких третя особа повторно наголосила на тому, що заявлений позов із прийнятою до розгляду заявою про доповнення предмету позову є спробою позивача здійснити переоцінку обставин, які були встановлені під час розгляду інших справ з тотожним предметом позову, заявником по яких був прокурор, що протирічить принципу правової визначеності. Також у поданих поясненнях третя особа зауважили про значну кількість поданих позивачем у даній справі до Господарського суду міста Києва позовів, які, у свою чергу, прямо чи опосередковано стосуються предмету позову у даній справі, зокрема, щодо визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", в частині, яка залишилася чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 5011-51/5456-2012 та в цілому. Як наголошує заявник, справи з подібними предметами спору, як у цій справі, уже були предметом розгляду у господарських справах, а тому при винесені рішення у даній справі, слід зважати на принцип правової певності, який є одним з основних аспектів верховенства права та вимагає, серед іншого, щоб остаточні рішення суддів не могли бути поставлені під сумнів.
		18.10.2023 року через відділ діловодства суду від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшли письмові пояснення, у яких третя особа зауважили, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на те, що у господарських справах №5011-51/5456-2012, №910/4268/16 та №910/248/20 уже розглядались тотожні предмети спору з тим, що розглядається у даній справі, однак у більшій мірі з причин пропуску позовної давності прокуратурі, яка зверталася у даних справах в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління було відмовлено у задоволенні позовних вимог. При цьому, суди, розглядаючи вищезгадані справи, встановили протиправність рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та укладеної в подальшому угоди про поновлення договору оренди, укладену між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва від 12.04.2016. У даному випадку, позов стосується земель оборони щодо яких встановлено спеціальний порядок відчуження, без дотримання якого по вказаних земельних ділянках не можна змінювати їх цільове призначення, при цьому, на думку Київського квартирно-експлуатаційного управління, позивач звернувся до суду фактично з негаторним позовом, а оскільки порушення є триваючим, то наслідки спливу строку позовної давності у даному випадку не застосовуються.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2023 справу №910/14124/22 прийнято суддею Васильченко Т.В. до провадження та призначено підготовче засідання у справі на 14.11.2023.
		01.11.2023 року через відділ діловодства суду від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшли письмові пояснення в яких зауважує, що ТОВ «Будінпроект» у поданих до суду заявах свідомо маніпулює відомостями щодо розглянутих господарським судом справ: №5011-51/5456-2012, №910/4268/16 та №910/248/20, та не вказує про те, що суди, розглядаючи вказані спори, дійшли змістовного та обґрунтованого висновку про те, що спірні землі є землями оборони та відносяться до земель державної форми власності.
		Судове засідання 14.11.2023 року не відбулося, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 підготовче засідання у справі призначено на 28.11.2023.
		27.11.2023 року через відділ діловодства суду від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшло клопотання про відкладення, у якому заявник повідомив про неможливість прибуття представника у визначену дату та час для розгляду справи №910/14124/22, оскільки відповідний представник приймає участь у справі Шевченківського районного суду міста Києва №761/26819/21, яка розглядається по суті, тоді як інші представники будуть приймати участь у справах призначених на 28.11.2023, а саме: №910/5300/22, №910/11915/23, №754/10421/23,№754/10432/23, №754/10425/23 та №754/10424/23.
		28.11.2023 року через відділ діловодства суду надійшло два аналогічні за змістом клопотання ТОВ «Будінпроект» про відкладення розгляду справи, у яких заявник просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку з перебуванням уповноваженого представника на лікарняному.
		28.11.2023 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням єдиного уповноваженого представника на лікарняному.
		У судовому засіданні 28.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотань учасників справи про відкладення справи №910/14124/22 та відкладення підготовчого засідання на 12.12.2023.
		12.12.2023 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову, у якій позивач просить доповнити предмет позову новою вимогою, яка є похідною від первісної вимоги, а саме: визнання недійсним та скасування договору про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 від 01.10.2015 та укладені до нього додаткові договори між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ «Будінпроект», у зв`язку з чим просить: визнати недійсним з моменту прийняття та скасувати рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", в частині, яка залишилась чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 у справі №5011-51/5456/2012 та в цілому, з наступними змінами, внесеними згідно з рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 №803/1464 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею"; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 з одночасним припиненням таким рішенням суду усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кравченко Н.П. від 12.04.2016 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 12.04.2016 за індексним №29208361, на земельну ділянку площею 0,9645 га за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, а також вчинені на підставі цього рішення у Державному реєстрі речових прав записи про визначення власником даної земельної ділянки Київської міської ради (номер запису про право власності / довірчої власності: 14122070), про інше речове право на дану ділянку - право оренди даної земельної ділянки за Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (орендар) у відповідності до угоди про поновлення договору оренди від 12.04.2016 №95 із Київською міською радою (орендодавець), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 899657980000 (номер запису про інше речове право: 14122271), а також запис щодо договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк (серія та номер 365, від 28.09.2022), видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М.; у відповідності з яким цільове призначення даної земельної ділянки було визначено: - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а вид використання - для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови; визнати недійсною з моменту укладення та скасувати угоду про поновлення договору оренди, укладену між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 95, видану 12.04.2016), видавник: Кравченко Н.П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; визнати недійсним з моменту укладення та скасувати договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, укладений між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 365, виданий 28.09.2022), видавник: Дем`яненко Т.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; визнати недійсним та скасувати договір про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 від 01.10.2015 та укладені до нього додаткові договори між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ «Будінпроект».
		При цьому, в поданій заяві позивач наголошує на тому, що позовні вимоги 2-6 є похідними від першої позовної вимоги, а відтак у разі визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", в частині, яка залишилась чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 у справі №5011-51/5456/2012, наступні позовні вимоги підлягатимуть задоволенню так як усі речові права щодо земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 виникли на підставі зазначеного рішення Київської міської ради, а договір про будівництво укладений між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ «Будінпроект» має втратити свою чинність, у зв`язку з скасуванням договору оренди земельної ділянки між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва, оскільки замовник будівництва не зможе надати забудовнику відповідним чином оформлену на праві користування під забудову земельну ділянку.
		У судовому засіданні 12.12.2023 суд, у відповідності до    статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 21.12.2023.
		У судовому засіданні 21.12.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви позивача про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову від 12.12.2023, задоволення клопотання позивача про залучення ТОВ «Будінпроект» в якості співвідповідача та залучення ТОВ «Будінпроект» в якості співвідповідача у справу та виключення його зі складу третіх осіб, встановлення процесуальних строків учасникам справи на подачу заяв по суті спору з урахуванням залучення нового відповідача у справі та оголошення перерви у судовому засіданні до 16.01.2024.
		Так, частиною третьою    статті 46 Господарського процесуального кодексу України    встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
		Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
		Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
		З поданої позивачем заяви від 12.12.2023 про зміну (уточнення та доповнення) предмета позову вбачається, що позивач здійснив доповнення позовних вимог однією вимогою, яка за своєю суттю є похідною вимогою від вимог, які були заявлені у первісній редакції позову та у прийнятій судом заяві про зміну (уточнення та доповнення) позовних вимог від 23.08.2023, без зміни обставин, на яких ґрунтується подана позовна заява, тобто змінив предмет позову.
		На підставі наведеного та враховуючи, що заява про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову подана до закінчення підготовчого засідання вона приймається судом.
		При цьому, з огляду на прийняту до розгляду судом заяву позивача про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову, останнім у судовому засіданні 21.12.2023 було заявлено усне клопотання про залучення ТОВ «Будінпроект» в якості співвідповідача.
		Як вбачається з положень    статті 48 Господарського процесуального кодексу України    законом не встановлено вимог щодо форми клопотання про залучення співвідповідача у справу, відтак його може бути викладено і у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, що узгоджується з приписами частини 2    статті 169 Господарського процесуального кодексу України    відповідно до якої, заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.
		Відповідно до вимог    статті 14 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього    Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Частиною 1    статті 45 Господарського процесуального кодексу України    передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
		При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до неналежного відповідача чи частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача замінювати неналежного відповідача чи залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
		Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц; від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц; від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц; від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
		Згідно    статті 48 Господарського процесуального кодексу України    суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		У постанові КГС ВС від 31.07.2019 у справі №902/644/18 вказано, що залучення у справі інших відповідачів (співвідповідачів) згідно з частинами 1, 3    статті 48 Господарського процесуального кодексу України    можливі не лише на час подання позову, а й на пізніших стадіях розгляду справи - за наявності відповідного клопотання позивача.
		Відповідно до частини 3    статті 45 Господарського процесуального кодексу України    відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
		Враховуючи викладене, оскільки клопотання позивача заявлено до закінчення підготовчого провадження, суд приходить до висновку про задоволення клопотання позивача та залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» в якості співвідповідача у справі.
		Водночас, оскільки суд прийшов до висновку про необхідність залучення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» в якості відповідача-3, то вказане зумовлює зміну його процесуального статусу з третьої особи-1 на відповідача-3.
		Крім того, у судовому засіданні 21.12.2023 представником Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» було подано клопотання про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Дем`яненко Тетяну Миколаївну та приватного нотаріуса Кравченко Наталію Петрівну, оскільки на переконання позивача рішення у даній справі може вплинути на їх права та обов`язки.
		04.01.2024 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-3 заперечив проти задоволення позову, з підстав того, що позивачем у справі було ініційовано низку подібних спорів з тотожним предметом спору у Господарському суді міста Києва, які за своїми підставами та предметом є схожими із даними підставами та предметом позову. Крім того, на розгляді у Господарському суді міста Києва перебувало ряд справ (5011-51/5456-2012, №910/4268/16 та №910/248/20) з аналогічним предметом спору, які були ініційовані органами прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, у задоволенні позовних вимог прокурора було відмовлено з огляду на пропуск загального строку позовної давності. Відповідач-3 також звертає увагу на те, що суб`єкт звернення до господарського суду повинен належним чином обґрунтувати в чому саме полягає зміст його порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, у той час як позивач не наводить в чому саме порушено його право та інтерес, поміж тим, позивач у даній справі не є тим уповноваженим органом, який має право на звернення до суду за захистом інтересів територіальної громади міста Києва в цілому, як і не є тим органом, що уповноважений на звернення до суду для належного захисту суспільних та загальнодержавних інтересів. Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем-3 було подано заяву про застосування строку позовної давності у справі №910/14124/22.
		12.01.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Кравченко Наталії Петрівни, оскільки на переконання позивача рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки.
		16.01.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про продовження строку для подачі відповіді на відзив, у зв`язку з тим, що представник позивача є інвалідом ІІ групи та має складності у користуванні оргтехнікою, а тому вимушений залучати для допомоги у складенні документів сторонніх осіб, інших представників ГО «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» немає.
		16.01.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Кравченко Наталії Петрівни, у вказаному клопотанні позивач повторно наголосив на необхідності залучення приватного нотаріуса та послався на актуальну судову практику з подібних питань.
		16.01.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про доповнення клопотання про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Кравченко Наталії Петрівни, у якому позивач як безумовну необхідність залучення приватного нотаріуса у справу вказує, що остання обізнана з обставинами проведеної державної реєстрації, а тому відомості, які остання може повідомити суду є одними з ключових для розгляду даної справи.
		16.01.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору приватного нотаріуса Дем`яненко Тетяну Миколаївну, оскільки на переконання позивача рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки.
		Також, 16.01.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про витребування доказів, у якому позивач просить суд витребувати з Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна - земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 8000000000:91:165:0018 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 899657980000). Необхідність витребування пояснює тим, що з матеріалів реєстраційної справи можна буде встановити правомірність чи неправомірність самої процедури прийняття державним реєстратором відповідного рішення про реєстрацію угоди щодо поновлення договору оренди та права власності за Київською міською радою спірної земельної ділянки, адже відповідно до ст. ст.    27,    28 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно»    рішення реєстратора приймається на підставі поданих документів, а згідно зі    ст. 3 зазначеного Закону, серед загальних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.
		У судовому засіданні 16.01.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко Наталії Петрівни в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів; відмову в задоволенні клопотання позивача про залучення у справу в якості третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Тетяни Миколаївни; зобов`язання Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 899657980000, а саме: земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер 8000000000:91:165:0018; задоволення клопотання позивача про продовження строку для подачі відповіді на відзив та відкладення підготовчого засідання на 06.02.2024.
		Так, зважаючи на приписи статті 50 Господарського процесуального кодексу України, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравченко Наталії Петрівни в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки, у той же час про відмову в залученні у справу в якості третьої особи приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Тетяни Миколаївни так не наведено обґрунтованих підстав того, що рішення у даній справі може вплинути і на права та обов`язки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Тетяни Миколаївни.
		Разом з тим, суд, з метою дотримання рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, дійшов висновку про зобов`язання Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 899657980000, а саме: земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:165:0018.
		Так, відповідно до ч. 3    ст. 2 Господарського процесуального кодексу України    основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.
		Відповідно до    статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ    Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод    та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Захищене    статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод    1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.
		Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").
		Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993р., серія A, N274, с. 19, §33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, §38).
		Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.
		Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.
		Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 899657980000, а саме: земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:165:0018.
		Окрім того, враховуючи приписи статей 113, 119, 166 Господарського процесуального кодексу України з метою сприяння позивачу у реалізації ним процесуальних прав, суд дійшов висновку про задоволення його клопотання та продовження позивачу процесуального строку встановленого судом для подачі відповіді на відзив.
		У судовому засіданні 06.02.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про повторне зобов`язання Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 899657980000, а саме: земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 8000000000:91:165:0018 та відкладення підготовчого засідання на 05.03.2024.
		07.02.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про зміну (доповнення) предмету позову, у якій позивач просить доповнити предмет позову новою вимогою, яка є похідною від первісної вимоги, а саме: визнати недійсним з моменту укладення та скасувати договір оренди земельної ділянки від 06.09.2005 (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 08.09.2005 під № 91-6-00484 зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 № 91-6-00829, укладеним на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2008 у справі № 23/176) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер: 8000000000:91:165:0018, площа 0, 9645 га), укладений між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням, у зв`язку з чим просить:
		1. Визнати недійсним з моменту прийняття та скасувати рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", в частині, яка залишилась чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 у справі №5011-51/5456/2012 та в цілому, з наступними змінами, внесеними згідно з рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 №803/1464 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею";
		2. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 з одночасним припиненням таким рішенням суду усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018; 
		3. Визнати недійсним з моменту укладення та скасувати договір оренди земельної ділянки від 06.09.2005 (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 08.09.2005 під № 91-6-00484 зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 № 91-6-00829, укладеним на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2008 у справі № 23/176) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер: 8000000000:91:165:0018, площа 0, 9645 га), укладений між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням
		4. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кравченко Н.П. від 12.04.2016 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 12.04.2016 за індексним №29208361, на земельну ділянку площею 0,9645 га за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, а також вчинені на підставі цього рішення у Державному реєстрі речових прав записи про визначення власником даної земельної ділянки Київської міської ради (номер запису про право власності / довірчої власності: 14122070), про інше речове право на дану ділянку - право оренди даної земельної ділянки за Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (орендар) у відповідності до угоди про поновлення договору оренди від 12.04.2016 №95 із Київською міською радою (орендодавець), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 899657980000 (номер запису про інше речове право: 14122271), а також запис щодо договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк (серія та номер 365, від 28.09.2022), видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М.; у відповідності з яким цільове призначення даної земельної ділянки було визначено: - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а вид використання - для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови; 
		5. Визнати недійсною з моменту укладення та скасувати угоду про поновлення договору оренди, укладену між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 95, видану 12.04.2016), видавник: Кравченко Н.П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;
		6. Визнати недійсним з моменту укладення та скасувати договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, укладений між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 365, виданий 28.09.2022), видавник: Дем`яненко Т.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.
		7. Визнати недійсним та скасувати договір про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 від 01.10.2015 та укладені до нього додаткові договори між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ «Будінпроект».
		При цьому, позивач наголошує на тому, що всі позовні вимоги пов`язані спільними підставами позову щодо незаконного присвоєння прав власника земельної ділянки території військового містечка №138 по АДРЕСА_1 Київською міською радою, порушення законодавства в частині фактичної незаконної зміни цільового призначення земельної ділянки та визначення її не як ділянки земель оборони, призначеної для розміщення та функціонування на ній об`єктів військової інфраструктури, а як ділянки земель житлової забудови та порушення прав дійсного власника зазначеної земельної ділянки - держави в особі Кабінету Міністрів України (розпорядник), Міністерства оборони України (особа, уповноважена управляти державним майном) та користувача державним майном - Київського квартирно-експлуатаційного управління шляхом створення їм незаконних перешкод у здійсненні розпорядження та користування земельними ділянками оборони.
		07.02.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла відповідь на відзив у якій позивач заперечив проти доводів відповідачів, з огляду на те, що місцева громада, яка наразі об`єдналась для захисту своїх прав у господарському процесі шляхом створення ГО «Врятуймо Київ», з 2005 року виборювала право на збереження на території по АДРЕСА_1 існуючих зелених насаджень, що підпадають під пряму забудову (з яких 50 дерев вже були знищені), та на створення на цій території (в разі ліквідації військового містечка № 138) зеленої зони у відповідності до рішення Київради від 06.10.2005 № 28/3492, що свідчить про зацікавленість членів ГО у правильному та законному використанні земель за їх призначенням як того вимагає Закон і недопущення свавілля у сфері забудови міста Києва, з метою нанесення невідворотної шкоди довкіллю міста. Як зазначає позивач, в порушення приписів ст. ст. 13, 41 Конституції України, у відповідності до яких власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, а використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі, права місцевої громади кварталу, обмеженому вул. Січових Стрільців, Тургенєвською, Павлівською та Гоголівською, нівелюються через виконання комплексу незаконних земляних та інших будівельних робіт по АДРЕСА_1, а тому ГО «Врятуймо Київ», в силу ст. ст.    91,    96,    103,    104 Земельного кодексу України, має право вимагати припинення незаконного використання Київською міською радою об`єктів права власності, що призводить до погіршення екологічної ситуації у кварталі та до порушення прав громади, передбачених ст. ст.    27,    30,    38,    54 Конституції України,    ст. 5 Закону України «Про основи містобудування»,    ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позивач наголошує, що права мешканців, які проживають у безпосередній близькості до об`єкту будівництва та спірної земельної ділянки, внаслідок протизаконних дій Київської міської ради, зокрема, щодо прийняття рішення від 15.07.2004 № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», є порушеними, а відтак громадське об`єднання для здійснення своєї мети (цілей) має право звертатися із відповідними заявами (позовними заявами) також і до суду у порядку, визначеному законом, адже    Конституція України,    Цивільний кодекс України    та    Господарський процесуальний кодекс України    визнають, що способом захисту законних прав, свобод і інтересів як фізичних так і юридичних осіб є, в тому числі, звернення відповідних осіб до суду із позовами про захист їхніх порушених прав та інтересів, при цьому, право звернення до суду за захистом порушених або невизнаних прав, свобод та інтересів гарантується    ст. 55 Конституції України. Крім того, враховуючи предмет спору та статус позивача у даній справі, звертає увагу на те, що Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» є також організацією, що відноситься до зацікавленої громадськості у сфері охорони навколишнього природного середовища (довкілля), тобто має інтерес щодо збереження довкілля в м. Києві, а відтак наділено правом захищати екологічні права не лише своїх членів та осіб, які звернулися до неї з таким проханням, а й відповідно до статті 9 Орхуської конвенції заявляти позови в інтересах суспільства, тобто в інтересах невизначеного кола осіб. У даному випадку, метою даного позову є встановлення істини та законності проведення забудови територій міста Києва, що здійснюється із значним нанесенням шкоди довкіллю, на основі встановлених преюдиціальних фактів у попередніх рішеннях суду та зауважує, що позивач, у даному випадку, не міг порушити заявлений відповідачами у даній справі строк позовної давності, оскільки ГО розпочало існування лише у серпні 2022, таким чином будь-яких перепон у позивача на звернення до суду з даним позовом не існує. Наголошує на тому, що доводи відповідачів у даній справі зводяться виключно до намагання позивача здійснити переоцінку обставинам встановлених у попередніх справах, однак це не відповідає дійсності, оскільки ГО на підсилення своєї позиції використовує уже встановлені обставини судами у справах № 5011-51/5456-2012, № 910/4268/16 та № 910/248/20 та намагається унеможливити продовження незаконного будівництво на земельній ділянці по АДРЕСА_1, з метою усунення триваючого порушення прав членів ГО, в тому числі найближче проживаючих мешканців до незаконного об`єкту будівництва.
		12.02.2024 року через відділ діловодства суду від Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 по справі №910/14124/22 надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 899657980000, а саме: земельної ділянки, що знаходиться за адресою: по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 899657980000).
		У судовому засіданні 05.03.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви позивача про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову від 07.02.2024 та оголошення перерви у судовому засіданні до 21.03.2024.
		Так, враховуючи приписи статті 46 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що з поданої позивачем заяви від 07.02.2024 про зміну (уточнення та доповнення) предмета позову вбачається, що позивач здійснив доповнення позовних вимог однією вимогою, яка за своєю суттю є похідною вимогою від вимог, які були заявлені попередньо, без зміни обставин, на яких ґрунтується подана позовна заява, тобто змінив предмет позову, і вона подана до закінчення підготовчого провадження, заява про зміну (уточнення та доповнення) предмету приймається судом.
		13.03.2024 та 18.03.2024 року через відділ діловодства суду від ТОВ «Будінпроект» надійшли заяви про застосування строків позовної давності до всіх вимог позовної заяви з урахуванням прийнятих судом до розгляду заяв про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову у справі №910/14124/22.
		13.03.2024 року через відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів, які, за твердженням позивача, беззаперечно свідчать про спричинення державі та Київському КЕУ, як постійному користувачу спірної земельної ділянки, збитків.
		21.03.2024 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла додаткова відповідь на відзив Київської міської ради, у якій позивач наголосив, що факт належності спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, площею 0,9645 га, за виключенням частки площею лише 0,01 га, до земель державної власності та віднесення її до категорії земель оборони, був підтверджений в рамках трьох преюдиціальних судових проваджень. Так, позивач наголошує, що відповідно до трьох преюдиціальних рішень господарських судів у справах № 5011- 51/5456-2012 від 05.09.2012, № 910/4268/16 від 30.05.2016 та № 910/248/20 від 16.11.2020 за участі Військової прокуратури Київського гарнізону, Військової прокуратури Центрального регіону України, Міністерства оборони України, ЦТУ КБ, Київської міської ради, що набули законної сили, було підтверджено факт належності території військового містечка № 32536 по АДРЕСА_1 (тобто, фактично, належності спірної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, площею 0,9645 га за виключенням третьої її складової площею лише 0,01 га, спеціально виділеної з земель міської забудови при формуванні нової спірної ділянки відповідно до затвердженого рішенням Київради від 15.07.2004 № 419/24-1829 проекту землевідводу) до державної власності та віднесення її до категорії земель оборони, розпорядником якої є виключно Кабінет Міністрів України, а також встановлено незаконність укладення як первісного договору оренди даної ділянки від 08.09.2005, так і угоди від 12.04.2016 про його поновлення. При цьому, у двох останніх з трьох вищезазначених справ, а саме: № 910/4268/16 та № 910/248/20 наведені вище висновки та обставини були підтверджені відповідними рішеннями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Крім того, на думку позивача, сам факт землевідведення (або рішення уповноваженого органу влади про його поновлення) землекористувачу конкретної земельної ділянки в період дії як    Земельного кодексу    УРСР 1922 року (1922 - 1970), а так само і в період 1970 - 1990 років - період дії Земельного кодексу    УРСР 1970 року, є цілком достатньою підставою для виникнення у даного землекористувача відповідного права на землекористування відповідною земельною ділянкою - в незалежності від наявності чи відсутності оформлення такого права відповідно до вимог як Земельного кодексу    УРСР 1922 року, а так само, відповідно до вимог Земельного кодексу УРСР 1970 року, а відсутність таких оформлень не тягне за собою ані виникнення відповідного права користування, ані припинення відповідного права, що повністю спростовує правову позицію Київради у поданих поясненнях.
		Судове засідання, призначене на 21.03.2024, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 призначено підготовче засідання у справі на 30.04.2024.
		30.04.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України, обґрунтовуючи тим, що Кабінет Міністрів України є єдиним власником державного майна, зокрема, військового майна, а тому лише Кабінет Міністрів України може уповноважувати підприємства чи організації на реалізацію такого майна на внутрішньому ринку. Поряд з тим, відповідно до    розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 № 666-р «Про погодження переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів»    військове містечко № НОМЕР_1 (по АДРЕСА_1) було включено до зазначеного переліку, що, у свою чергу, підтверджує форму власності цього майна як державну, а також повноваження Кабінету Міністрів України, як розпорядника цього майна.
		Також 30.04.2024 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на заяву ТОВ «Будінпроект» про застосування строку позовної давності, у вказаних запереченнях позивач наголосив, що представник ТОВ «Будінпроект» невірно визначає момент початку перебігу строку позовної давності, відраховуючи його від моменту прийняття оскаржуваного позивачем акту та від моменту укладення відповідних правочинів та їх реєстрації. Так, як вказує позивач, у відповідності до    ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відтак юридична особа, якою є ГО «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», не могла дізнатись про порушення своїх прав та прав інших осіб, раніше ніж вона була створена та зареєстрована 19.08.2022, а від цієї дати до подання позову не минуло трьох років.
		У судовому засіданні 30.04.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення Кабінету Міністрів України в якості третьої особи-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, встановлення третій особі-4 строку на подачу пояснень по суті спору та відкладення підготовчого засідання на 14.05.2024.
		Так, відповідно до    статті 50 Господарського процесуального кодексу України    треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		Як наголошує в поданому клопотанні позивач, Кабінет Міністрів України будучи власником державного майна, зокрема, військового майна, відповідно до    постанови КМУ №436 від 22.05.2013 «Про затвердження Порядку відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил і Державної спеціальної служби транспорту», уповноважує підприємства чи організації на реалізацію військового майна на внутрішньому ринку. При цьому, відповідно до    розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 № 666-р «Про погодження переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням не бюджетних коштів»    військове містечко № НОМЕР_1 було включено до зазначеного переліку.
		З урахуванням наведеного, враховуючи предмет та підстави позову, а також заперечення щодо нього, суд дійшов висновку про залучення до участі у справі Кабінету Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, оскільки рішення у даній справі може вплинути на її права та обов`язки.
		14.05.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшли додаткові пояснення, у яких позивач наголосив, що всупереч положенням    Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»    та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності Київської міської ради на спірну земельну ділянку зареєстровано не на підставі затвердженої документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а лише на підставі    Земельного кодексу України    (серія та номер: 2768-ІІІ, виданий 25.10.2001, видавник: Верховна Рада України), до того ж, навіть, без зазначення конкретної норми виникнення такого права та без посилання на рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею». Тоді як, таке посилання на    Земельний кодекс України, як на правову підставу для прийняття рішення про реєстрацію права власності, не передбачено ані    Законом України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно», ані Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. На переконання позивача, рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кравченко Н.П. від 12.04.2016, про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно від 12.04.2016 за № 29208361 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 899657980000) на земельну ділянку площею 0,9645 га за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, яким визначено власником Київську міську раду було прийняте всупереч принципам достовірності, об`єктивності та повноти, тобто всупереч загальним засадам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, гарантованих державою відповідно до ч. ч. 1, 2    Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно») і є незаконним.
		У судовому засіданні 14.05.2024 суд, у відповідності до    статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 30.05.2024.
		15.05.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява від 14.05.2024 про доповнення підстав позову, у якій позивач фактично систематизовано наводить ті самі підстави, які слугували для зміни (уточнення та доповнення) предмету позову у даній справі та акцентує увагу на підставах звернення ГО «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» до суду з відповідною позовною заявою і повторно наголошує на належності нерухомого майна (будівель і споруд), розташованого на земельній ділянці військового містечка за АДРЕСА_1 до майна державної форми власності, а саме: до військового державного майна, а, відтак і належності земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 за своїм цільовим призначенням до земель оборони.
		23.05.2024 року через відділ діловодства суду від Кабінету Міністрів України надійшли письмові пояснення, у яких третя особа-4 наголосила, що спірна земельна ділянка перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, розпорядження якою здійснює Кабінет Міністрів України, адже за цільовим призначенням вона відноситься до земель оборони та належить до державної власності. КМУ наголосив, що відповідно до положень    Закону України «Про використання земель оборони», землі оборони можуть використовуватися, зокрема, для будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, таке будівництво здійснюється відповідно до Порядку організації будівництва житла військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого    постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715    та на виконання вказаного порядку    розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.05.2013 № 666-р    погоджено перелік земель, що належать до земель оборони, на яких планується відповідне будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, однак на цей час спірну земельну ділянку не включено до переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони на яких планується будівництво житла. Разом з поясненнями Кабінетом Міністрів України подано клопотання про поновлення строку для подання письмових пояснень.
		30.05.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло два аналогічні за змістом клопотання про витребування доказів, у яких заявник просить суд витребувати у Київського квартирно-експлуатаційного управління копії наявних у ньому форм обліку земельних ділянок по АДРЕСА_1 , які складали територію військового містечка № НОМЕР_1 (за формою 405 або в інших наявних формах) за період часу з 2003 року по 2018 рік, оскільки, на думку позивача, зазначені документи будуть свідчити про наявність та публічність обліку земельних ділянок по АДРЕСА_1, у якості ділянок оборони, що, у свою чергу, визнавалось виконавчим органом Київської міської ради.
		Цього ж дня, до відділу діловодства суду від ОСОБА_1 надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, з підстав того, що заявник приймав участь у ряді схожих, тотожних з даним предметом позову судових справах, які були ініційовані, в тому числі, органами прокуратури в інтересах Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради, ТОВ «Будінпроект» та Центрального територіального управління капітального будівництва і залучення ОСОБА_1 у подібних справах відбувалося з метою належного захисту інтересів мешканців, що проживають у безпосередній близькості до незаконного об`єкту будівництва. У даній справі представництво та захист інтересів мешканців міста Києва здійснюється безпосередньо через Громадську організацію «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», однак це не нівелює тих обставин, що суб`єктивні права та інтереси ОСОБА_1 , як мешканця Києва, члена ГО та активіста за збереження довкілля міста Києва, є порушеними, внаслідок протиправних дій Київської міської ради, що свідчить про доцільність залучення заявника у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Крім того, ОСОБА_1 будучи інвалідом ІІ групи має пільги щодо сплати судового збору у судах будь-якої інстанції, відтак, оскільки позивач за своєю організаційно-правовою формою є неприбутковим підприємством, доцільним є залучення ОСОБА_1 до участі у справі з метою подальшого належного захисту порушених прав членів ГО у судах вищої інстанції.
		У судовому засіданні 30.05.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання Кабінету Міністрів України про поновлення строку на подачу пояснень по суті спору та прийняття їх до розгляду, прийняття до розгляду заяви позивача про доповнення підстав позову, відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення у справу в якості третьої особи та відкладення підготовчого засідання у справі до 04.06.2024.
		Так, виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання Кабінету Міністрів України та поновлення строку на подачу письмових пояснень по суті спору та прийняття їх до розгляду та з огляду на те, що зміна позовних вимог та підстав позову є правом позивача, передбаченим    статтею 46 Господарського процесуального кодексу України, що не суперечить законодавству та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, процесуальні права учасників справи, передбачені    Господарським процесуальним кодексом України, зважаючи на те, що за своїм фактичним змістом заява про доповнення підстав позову лише систематизує правову позицією позивача щодо усіх попередньо поданих заяв та заперечень, які прийняті судом, суд прийшов до висновку про прийняття заяви про доповнення підстав позову, з метою повного та всебічного розгляду усіх обставин справи, до розгляду.
		Водночас, оскільки в порушення приписів частини 1    статті 81 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не наведено будь-якого обґрунтування неможливості подання клопотання про витребування, у строк передбачений процесуальним законом, з причин, що не залежали від нього, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні.
		Крім того, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про залучення у справу в якості третьої особи.
		Так, згідно з частинами першою - третьою    статті 50 Господарського процесуального кодексу України    треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
		Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частина четверта    статті 50 Господарського процесуального кодексу України).
		У розумінні    статті 50 Господарського процесуального кодексу України    підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме: ймовірність виникнення в них у майбутньому права на позов або можливості пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
		Таким чином, в силу положень наведеної норми умовою для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідних осіб, є саме те, що рішення господарського суду може вплинути на їх права/інтереси та обов`язки.
		Інститут третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу такій особі і передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі. У зв`язку з цим важливо розмежовувати випадки, коли рішення суду порушує права осіб і коли рішення суду може зачіпати права таких осіб.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 вказала, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
		Отже, вирішуючи питання наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у цій справі наділено таку особу новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.
		Розглядаючи заяву про вступ у справу в якості третьої особи, суд повинен виходити також із загальних принципів господарського судочинства, зокрема, із принципу змагальності, який є одним з основних принципів господарського судочинства і полягає у тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог, такий принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
		При цьому, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Дослідивши наведені заявником у зазначеній заяві обставини в обґрунтування можливості впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду цієї справи по суті спору, на права або обов`язки ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що вирішення спору у цій справі на користь будь-якої зі сторін не може вплинути на права та обов`язки вказаної особи, з огляду на що правові підстави для залучення вказаної особи до участі у справі саме в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відсутні.
		Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд виходить з того, що ОСОБА_1 вже приймає участь в даній справі як засновник та голова Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», якою ініційовано судовий розгляд даної справи та яка згідно приписів пункту 1.1 статуту і створена для здійснення і захисту прав і свобод людини та громадянина та задоволення, зокрема, суспільних, екологічних, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших прав та інтересів своїх членів та/або інших осіб.
		Доводи ж викладені у заяві про надання ОСОБА_1 процесуального статусу в якості третьої особи, оскільки це забезпечить йому можливість оскарження рішення у даній справі без сплати судового збору, не є тими підставами для залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, що визначені приписами    статті 50 Господарського процесуального кодексу України та не мають за мету дотримання основних засад (принципів) господарського судочинства в цілому.
		При цьому, суд враховує і те, що у відповідності до положень    статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
		Відтак, ОСОБА_1 у будь-якому випадку непозбавлений права та можливості звернутися до суду апеляційної інстанції зі скаргою на рішення суду першої інстанції, у порядку та строки передбачені Законом.
		04.06.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад" надійшли додаткові пояснення, у яких позивач наголошує на відсутності станом на 12.04.2016 законодавчого дозволу проведення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на спірну земельну ділянку (під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, площею 0, 9645 по АДРЕСА_1), а також, відповідно, реєстрації права оренди цієї ділянки на користь Центрального територіального управління капітального будівництва під житлову забудову, згідно з укладеною між відповідачем-2, в якості орендаря, та відповідачем-1, в якості орендодавця, угодою про поновлення договору оренди № 95 від 12.04.2016. Разом з тим, у поданих поясненнях наполягає на факту антипублічності правочинів, так, зокрема, договір оренди між Київською міською радою та ЦТУ КБ від 08.09.2005 № 91-6-00484, угода між Київською міською радою та ЦТУ КБ від 12.04.2016 № 95 про поновлення договору оренди, договір між Київською міською радою та ЦТУ КБ від 28.09.2022 № 365 про укладення договору оренди на новий строк та договір про будівництво від 01.10.2015 між ЦТУ КБ та ТОВ «Будінпроект», за своєю суттю порушують публічний порядок управління, а відтак, згідно з ч. 2    ст. 228 Цивільного кодексу України, є нікчемними правочинами, а отже недійсними в силу закону, при цьому недійсність настає з моменту вчинення і не потребує визнання судом, а тому ці правочини завідомо не мають жодних правових наслідків, окрім наслідків, пов`язаних з їх недійсністю.
		Також, 04.06.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшов відзив на пояснення Кабінету Міністрів України, який за своєю суттю є запереченнями, у яких позивач зазначає, що дійсно спірну земельну ділянку станом на поточний рік не включено до переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців, членів їх сімей із залученням небюджетних коштів, проте причиною такого невключення можна вважати штучне вибуття земельної ділянки військового містечка № 138 по АДРЕСА_1 з переліку об`єктів державної власності внаслідок проведення державним реєстратором - приватним нотаріусом Кравченко Н.П. 12.04.2016 державної реєстрації речових прав на зазначену земельну ділянку (рішення за індексним № 29208361 від 12.04.2016) про реєстрацію права власності за Київською міською радою, а права оренди - за Центральним територіальним управлінням капітального будівництва. Отже, після 2016 року Кабінет Міністрів України не міг планувати включення земельної ділянки по АДРЕСА_1 до переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів в силу появи правової невизначеності щодо цільового призначення цієї земельної ділянки та, відповідно, щодо її форми власності. У той же час, позивач погодився із Кабінетом Міністрів України про те, що спірна земельна ділянка перебуває у сфері управління Міністерства оборони України, розпорядження нею здійснює Кабінет Міністрів України, а за цільовим призначенням така ділянка відноситься до земель оборони та належить до державної власності, що також було встановлено преюдиціальними рішеннями Господарського суду м. Києва у справах № 5011-51/5456-2012, № 910/4268/16, № 910/248/20, а також ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.08.2023 у справі № 761/27724/23, якою було накладено арешт на земельну ділянку під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, площею 0,9645 га, по АДРЕСА_1 шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаною земельною ділянкою.
		У судовому засіданні 04.06.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 11.07.2024.
		11.07.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, у якій позивач з посиланням на практику Верховного Суду, на підставі    статті 236 Господарського процесуального кодексу України    просив суд повернутися на стадію підготовчого провадження з метою подачі ОСОБА_1 нової заяви про вступ у справу в якості третьої особи, з новим фактичним та юридичним обґрунтуванням.
		У судовому засіданні 11.07.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання позивача про повернення на стадію підготовчого провадження та оголошення перерви у судовому засіданні до 18.07.2024.
		Так, однією зі стадій розгляду справи є підготовче провадження, завданням якого, серед іншого, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (стаття 177 Господарського процесуального кодексу України).
		Процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
		Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1    ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		При цьому, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
		У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).
		Згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.09.2019 року у справі №9802/271/18, від 16.02.2021 року у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 року у справі №923/525/20, постанові від 16.12.2021 року у справі №910/7103/21, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
		Отже, суд може прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття, однак підстави для цього мають бути винятковими і вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
		У даному клопотанні, як підставу для повернення на стадію підготовчого провадження, позивач зазначає про необхідність подачі нової заяви ОСОБА_1 про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача з наведенням нового юридичного обґрунтування та фактичних обставин.
		Втім, наведені позивачем обставини необхідності подання нової заяви про вступ у справу в якості третьої особи, не є винятковою обставиною, яка б свідчила про наявність правових підстав для повернення до стадії підготовчого провадження.
		Водночас, суд зауважує, що ОСОБА_1 звертався із відповідною заявою про вступ у справу 30.05.2024, однак суд, керуючись приписами частин 4 та 5    статті 233 Господарського процесуального кодексу України    у судовому засіданні 30.05.2024 постановив ухвалу, яка була занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні вказаної заяви. Отже, з 30.05.2024 року ОСОБА_1 будучи обізнаним про відмову в задоволенні його заяви про вступ у справу в якості третьої особи, мав розумний строк на звернення до суду із заявою про вступ у справу в якості третьої особи із новим обґрунтуванням та підставами для його залучення до закриття підготовчого провадження, втім такої заяви не подав.
		Відтак, оскільки наведені у клопотанні підстави для повернення на стадію підготовчого провадження є необґрунтованими, вказане клопотання не підлягає задоволенню, а повторна заява ОСОБА_1 про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача, підлягає залишенню без розгляду, оскільки подана поза межами підготовчого провадження у справі.
		При цьому, суд зауважує, що у будь-якому випадку, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (стаття 254 Господарського процесуального кодексу України).
		Водночас, судом було враховано, що ОСОБА_1 вже приймає участь в даній справі як засновник та голова Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», якою ініційовано судовий розгляд даної справи та яка згідно приписів пункту 1.1 статуту і створена для здійснення і захисту прав і свобод людини та громадянина та задоволення, зокрема, суспільних, екологічних, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших прав та інтересів своїх членів та/або інших осіб, членом якої він є, і під час розгляду справи заявником не наведено, визначених статтею 50 Господарського процесуального кодексу України правових підстав для залучення вказаної особи ще і окремо до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
		18.07.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшли додаткові пояснення по справі - клопотання про застосування преюдиціальних фактів, врахування позиції судів у подібних правовідносинах та пояснення щодо перешкоджання практичній реалізації прав та інтересів ГО «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» через втілення у житті незаконного рішення Київської міської ради №419-24/1829, у яких позивач повторно наголосив на необхідності врахування під час вирішення спору по суті преюдиціальних фактів, встановлених рішеннями Господарського суду м. Києва у справах №5011-51/5456-2012 від 05.09.2012, №910/4268/16 від 30.05.2016 та №910/248/20 від 16.11.2020, а також ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.08.2023 у справі № 761/27724/23, які в цілому мають суттєве значення для об`єктивного, повного та всебічного розгляду усіх обставин у даній справі.
		У судовому засіданні 18.07.2024 року, у зв`язку із порушенням порядку ведення судового процесу, сперечання з головуючим суддею, висловлення оцінки з приводу процесуальних дій головуючого судді, ігнорування зауважень головуючого у справі судді щодо припинення неналежної поведінки, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про видалення представника позивача - ОСОБА_1 із зали судового засідання та здійснено виклик працівників Служби судової охорони з метою забезпечення правопорядку у судовому процесі. Однак, на зауваження головуючого у справі судді представник позивача - ОСОБА_1 продовжував не реагувати, вимоги працівників Служби судової охорони щодо залишення зали судового засідання ігнорував, у зв`язку з чим судове засідання закрито.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2024 судове засідання у справі призначено на 14.08.2024.
		22.07.2024 року через систему Електронний суд, що зареєстрована відділом діловодства суду 23.07.2024 року, від позивача надійшла заява про відвід судді Васильченко Т.В. від розгляду справи №910/14124/22.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 визнано необґрунтованим відвід судді Васильченко Т.В. від участі у розгляді справи №910/14124/22, передано заяву Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про відвід судді Васильченко Т.В. для визначення судді в порядку, встановленому частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
		За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 26.07.2024, матеріали справи № 910/14124/22    та заяву про відвід судді передано на розгляд судді Удаловій О.Г.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про відвід судді Васильченко Т.В. від розгляду справи № 910/14124/22.
		30.07.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшли зауваження з приводу неправильності чи неповноти протоколу судового засідання від 18.07.2024 року, в яких Громадська організація "Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад" вказує про необхідність внесення коригування до вказаного протоколу судового засідання.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2024 поновлено пропущений процесуальний строк для подання зауважень на протокол судового засідання від 18.07.2024 у справі №910/14124/22 та зауваження Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на протокол судового засідання від 18.07.2024 відхилено.
		Судове засідання, призначене на 14.08.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 судове засідання у справі призначено на 18.09.2024.
		16.09.2024 року через відділ діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» повторно надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, у якій позивач просить суд, як виняток, повернутись на стадію підготовчого засідання, виконати вимоги ч. 1 ст.    177, п. 15 ч. 2 ст.    182 Господарського процесуального кодексу України, а саме: остаточно визначити предмет спору; обставини справи, які підлягають встановленню; порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про залучення його до справи у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, з урахуванням додаткових аргументів, викладених ним у другій поданій до суду його заяві (залишеній судом без розгляду).
		18.09.2024 року через відділ діловодства суду від Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону надійшла заява про вступ у справу, на правах окружної прокуратури, з метою захисту інтересів держави.
		У судовому засіданні 18.09.2024 суд, керуючись положеннями статті 233 Господарського процесуального кодексу України постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відхилення заяви прокуратури про вступ у справу, оскільки вона подана з порушенням строку передбаченого імперативними приписами    статті 53 Господарського процесуального кодексу України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києві від 18.09.2024 відмовлено в задоволенні клопотання Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про повернення на стадію підготовчого провадження, з підстав наведених в ухвалі.
		04.10.2024 року через відділ діловодства суду надійшли клопотання позивача про долучення таблиці аргументів у дебатах, в яких наголошує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі №5011-51/5456-2012 встановлено, що рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 року є чинним, а отже Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є законним і належним (постійним) користувачем даної ділянки і факт належності даної земельної ділянки по АДРЕСА_1 до земель державної власності та її віднесення до категорії земель оборони підтверджено і рішеннями Господарського суду міста Києва у справі №910/248/20 та №910/4268/16, які набрали законної сили. При цьому, зауважує, що держава є власником земель оборони за законом і наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом, тоді як на час прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради у 2004 році виокремлення відповідної земельної ділянки та її передача з державної до комунальної власності, у відповідності до чинного на той час законодавства не відбулося. Крім того, позивач зауважує на тому, що міською владою визнавались обставини правомірного володіння та користування військовими установами спірною земельною ділянкою, а відомості внесені до Державного земельного кадастру щодо комунальної форми власності земельної ділянки, не відповідають дійсності адже за висновками судів, у наведених справах, зазначена земельна ділянка (за виключенням території площею 0,01 га) відноситься до категорії земель оборони і є державною власністю. У той же час, позивач посилається на те, що договір оренди від 06.09.2005 №91-6-00484 є незаконним, що встановлено рішенням суду у справі №910/248/20, а зміст усіх інших правочинів стосовно речових прав на земельну ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, прямо чи опосередковано укладених на підставі рішення Київської міської ради від 15.04.2007 №419-24/1829 є нікчемними та окрім того, порушують публічний порядок, а договір про будівництво з усіма додатковими угодами суперечить інтересам держави і суспільства. Водночас позивач зазначає, що факт не скасування рішення Київради від 15.07.2004 №419-24/1829 в цілому сам по собі не є підставою для того, щоб вважати цю не скасовану частину такою, що відповідає вимогам закону, а отже і перешкодою для скасування чи визнання недійсними правочинів, які були укладені на підставі зазначеного рішення Київради і відповідно для скасування реєстраційних рішень та дій, проведених на підставі такого рішення. Відтак, оскільки Київська міська рада не мала права передавати земельну ділянку по АДРЕСА_1 у користування, адже ця ділянка належить до земель державної власності, позовні вимоги підлягають задоволенню.
		При цьому, позивач наголошує, що громадська організація в силу ст.ст. 91, 96, 103, 104 Земельного кодексу України має право вимагати припинення незаконного використання Київською міською радою об`єктів права власності, що призводить до погіршення екологічної ситуації у кварталі та до порушення прав громади. Як наголошує позивач незаконна господарська діяльність на території військового містечка №138 відбувається не лише всупереч цільовому призначенню цієї території (як ділянки, яка відноситься не до категорії земель житлової та громадської забудови, а до земель оборони), але й всупереч закону шкідливим способом з порушенням екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних норм інсоляції та аерації, зі значним та відчутним погіршенням мікроклімату з підвищенням температури влітку, з порушенням вимог генерального плану м.Києва та вимог Міністерства культури України щодо обмеження граничної висотності для захисту культурної спадщини і традиційного характеру забудови історичної місцевості «Солдатська слобідка», функціонального призначення даної ділянки забудови, як ділянки визначеної генеральним планом м. Києва під мало- та середньоповерхову забудову та обмежень граничної висоти новобудов у центральній планувальній зоні м. Києва 27 метрами від поверхні землі, а відповідно до приписів Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень. Відтак, оскільки позивач також є організацією, що відноситься до зацікавленої громадськості у сфері охорони навколишнього природного середовища (довкілля), тобто має інтерес щодо збереження довкілля в м.Києві, він наділений правом захищати екологічні права не лише своїх членів та осіб, які звернулися до неї з таким проханням, а й відповідно до статті 9 Орхуської конвенції заявляти позови в інтересах суспільства, невизначеного кола осіб.
		Водночас, позивач зауважує на тому, що строк позовної давності не є пропущеним, оскільки громадська організація була створена лише у серпні 2022 року і відповідно строк позовної давності має відраховуватись з дня коли громадська організація дізналась про порушення своїх прав оскаржуваним рішенням Київської міської ради і очевидним є, що позивач не міг довідатись про порушення своїх прав раніше ніж відбулись збори засновників, був затверджений Статут і організація була зареєстрована, при цьому, наголошує, що серед осіб, які підписали звернення до громадської організації є особа, яка лише у 2017 році оформила право власності на квартиру по вул. Тургенівській у м.Києві, а відповідно тільки з цієї дати дізналась про порушення її прав.
		04.10.2024 року через відділ діловодства суду надійшли пояснення щодо порушеного права позивача, в яких наголошує, що незаконність дії органу місцевого самоврядування і його посадових осіб уже само по собі порушує права та інтереси як територіальної громади так і кожного її члена і це є саме по собі самодостатньою підставою для звернення до суду будь-кого із членів територіальної громади.
		У судовому засіданні 04.10.2024 суд, у відповідності до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 08.10.2024.
		07.10.2024 через відділ діловодства суду надійшло клопотання позивача щодо обставин на які, на думку позивача, необхідно звернути особливу увагу, в якому зазначає, що оскільки державна реєстрація громадської організації відбулась у 2022 році, то строк позовної давності ще не сплив та що позивач має легітимні, які відповідають напрямкам статутної діяльності цілі і відповідно звернення громадської організації до господарського суду з відповідним позовом є належним способом захисту прав та інтересів такого позивача та громади місцевої.
		07.10.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про роз`яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/14124/22.
		Судове засідання, призначене на 08.10.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 судове засідання у справі призначити на 08.11.2024.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 заяву Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про роз`яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 залишено без руху.
		28.10.2024 року до відділу діловодства суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про усунення недоліків.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 прийнято до розгляду заяву Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про роз`яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024, призначено розгляд заяви Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про роз`яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 на 08.11.2024.
		08.11.2024 через відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення позивача щодо врахування судом інтересу позивача у захисті культурної спадщини, історичного і життєвого середовища та традиційного характеру забудови у системному зв`язку з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №914/582/17, яким визначено, що якщо відповідні цілі позивача є легітимними та відповідають напрямкам статутної діяльності, то звернення громадської організації до господарського суду з відповідним позовом є належним способом захисту прав та інтересів такого позивача. Тоді як, оскаржуване рішення Київської міської ради від 15.07.2004 має негативні наслідки для місцевої громади (а також для держави та військових) і несе загрози спричинення шкоди культурній спадщині, порушує законні права та інтереси місцевої громади, а також держави та військовослужбовців, які відповідно до Закону України «Про громадські об`єднання» та Статуту позивача підлягають захисту позивачем.
		Також 08.11.2024 через відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення позивача в яких, зокрема, наголосив на тому, що за результатами розгляду справи №826/1489/17 було встановлено порушення законодавства про охорону культурної спадщини у зв`язку з будівництвом в історичному ареалі м.Києва об`єкту за неналежно розробленим та затвердженим проектом через відсутність необхідних погоджень Міністерством культури історико - містобудівного обґрунтування проекту будівництва та за відсутності дозволу на земляні роботи.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2024 у задоволенні заяви Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про роз`яснення ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №910/14124/22 відмовлено.
		У судовому засіданні 08.11.2024 суд, у відповідності до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 12.11.2024.
		12.11.2024 через відділ діловодства суду надійшли пояснення позивача щодо питань, які виникали в судовому засіданні, в яких, зокрема, зазначає, що скасування реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі - це засіб відновлення прав громади, адже без такого скасування існує незаконне утворення, яке заважає громаді впливати на формування детального плану територій, плану зонування територій, які є складовими частинами містобудівної документації м. Києва, а будівництво на цій ділянці є неможливим без затвердження принаймні детального плану території або плану зонування територій на відповідному місцевому рівні. І Міністерство оборони України, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, не буде порушувати чинні законодавчі приписи, оскільки коли у 2005 році йшлося про бюджетне будівництво, яким безпосередньо опікувався заступник Міністра оборони України та його безпосередній начальник - Міністр оборони, то МО були враховані прагнення місцевої громади і будівництво в період дії первісного договору оренди взагалі не розпочиналось, тоді як комерційний забудовник не враховує інтереси громади. Це, як наголошує позивач, доводить правильність стратегії громадської організації, яка спрямована на передачу спірної земельної ділянки (за виключенням 0,01 га, яка належить до комунальної власності) державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління.
		У судовому засіданні 12.11.2024 представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити; представники відповідачів-1,3 проти задоволення позову заперечили, просили відмовити у його задоволенні, треті особи присутні в судовому засіданні підтримали подані ними пояснення у справі.
		Представники відповідача-2 та третьої особи-3 у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце судового були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Відтак, враховуючи, що відповідач-2 та третя особа 3 були належним чином повідомлені про судове засідання, втім про причини неявки не повідомили і не подали жодних клопотань, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за її відсутності.
		На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
		Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		У судовому засіданні 12.11.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		29.11.1948 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення №37 «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно-Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева», яким поновлено відведення та встановлення меж земельних ділянок об`єктів адміністративного, житлового та господарського призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва та передано в тимчасове користування Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва земельні ділянки без права подальшої забудови до освоєння їх відповідно до призначення, в тому числі, земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею близько 0,7 га по АДРЕСА_1 .
		18.07.1977 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих згідно рішення № 1011/34 «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_2 під розширення території» постановлено відвести військовій частині НОМЕР_2 в тимчасове користування додаткову земельну ділянку площею близько 0,08 га по АДРЕСА_2 під розширення території до забудови суміжної ділянки; земельну ділянку відвести за рахунок території міської забудови в садибі №67 по АДРЕСА_1 та зобов`язано забудовника територію, що відводиться та раніше закріплену територію, де розміщуються військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також будівельну організацію КВО-УНР-70 огородити типовою огорожею та благоустроїти її.
		04.09.1992 року Київською квартирно-експлуатаційною частиною району передано, а Військовою частиною НОМЕР_2 прийнято на баланс казармений фонд, зокрема, земельну ділянку площею 0,97 га, займану військовим містечком № НОМЕР_1 , про що було складено відповідний акт.
		12.04.2002 року Міністром оборони України видано наказ № 129 «Про заходи, пов`язані з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних сил України», яким затверджено положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), відповідно до якого останнє було уповноважене здійснювати функції замовника будівництва у Збройних силах України.
		Згідно п. 1 цього положення Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) - це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.
		17.04.2002 року згідно листа № 975/8к ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) звернулося до Київського міського голови за погодженням місця розташування об`єкту будівництва житлових будинків для військовослужбовців на майданчику військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
		Відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 17.07.2002 № Д-115/1/07 було анульовано умовне найменування ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_3 ) та залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління, а також    анульовано умовне найменування Військова частина № НОМЕР_2 та    залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління.
		У 2004 році Комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації земель» складено проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_2 .
		У проекті відведення передбачалося, що Центральному спеціалізованому управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом    та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення відводяться землі, загальною площею 0,96 га, що складаються з:    0,88 га земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно- Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева» від 29.11.1948 № 37; 0,07 га земель відведених відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_2 під розширення території» № 1011/34 та 0,01 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
		15.07.2004 року Київською міською радою прийнято рішення №419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», яким вирішено: 
		1. Затвердити проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_2 .
		Передати Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, за умови виконання п. 1.1 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_2 загальною площею 0,96 га, в тому числі: площею 0,88 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.48 № 37 «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно- Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева»; площею 0,07 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 18.07.77 № 1011/34 «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_2 під розширення території та площею 0,01 га - за рахунок земель міської забудови.
		Визнати такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.48 № 37 «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно- Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева» та від 18.07.77 № 1011/34 «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_2 під розширення території».
		1.1. Центральному спеціалізованому будівельному управлінню:
		1.1.1. Виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог    ст. 96 Земельного кодексу України.
		1.1.2. У місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
		1.1.3. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, розміщених у межах земельної ділянки.
		1.1.4. Питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 18.12.2003 № 402) та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку.
		1.1.5. Питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва».
		1.1.6. Передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі житлового комплексу (крім службової) на підставі п. 41 рішення Київської міської ради від 18.12.2003 № 267/1142 «Про бюджет міста Києва на 2004 рік».
		1.1.7. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 28.11.2003 № 19-3430, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 07.08.2003 № 5805, управління охорони навколишнього природного середовища від 28.08.2003 № 119/04-4-10/431, Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 22.09.2003 № 5482.
		1.1.8. Проектом будівництва передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за кількість квартир у цьому комплексі.
		1.1.9. Проектом будівництва передбачити будівництво дитячого дошкільного закладу.
		1.2. Попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст.    141,    143 Земельного кодексу України».
		06.09.2005 року Київська міська рада, як орендодавець, та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), як орендар, уклали нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1, розміром 9 645 кв.м., строком на 5 років, визначивши її цільове призначення: для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.09.2005 за №91-6-00484.
		25.07.2006 року видано наказ Міністра оборони України    «Про створення Центрального територіального управління капітального будівництва та затвердження його положення»    № 453, пунктом 1 якого визначено, що Центральне територіальне управління капітального будівництва управління є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їхніх сімей, підпорядковане Департаменту будівництва Міністерства оборони України, виконує частину функцій замовника Міністерства оборони України на будівництво об`єктів житлово-комунального, соціального призначення, залучається до вирішення питань придбання житла.
		16.10.2006 року Департаментом будівництва Міністерства оборони України видано наказ № 51    «Про часткове наділення функціями замовника будівництва та передачу об`єктів незавершеного будівництва», згідно з яким Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим) передано Центральному територіальному управлінню капітального будівництва частину функцій замовника та незавершене будівництво об`єкту    житловий будинок на 200 квартир по АДРЕСА_1.
		14.06.2007 року до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 були внесені зміни в результаті прийняття ІV сесією V скликання Київської міської ради рішення «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» №803/1464, яким в тексті рішення слова Центральному спеціалізованому будівельному управлінню було вирішено замінити словами Центральному територіальному управлінню капітального будівництва, слова дошкільним дитячим закладом    було вирішено виключити та вирішено Центральному територіальному управлінню капітального будівництва замовити в установленому порядку внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 № 91-6-00484, укладеного між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим).
		У подальшому, у зв`язку з дією наказу Департаменту будівництва Міністерства оборони України «Про часткове наділення функціями замовника будівництва та передачу об`єктів незавершеного будівництва» від 16.10.2006 № 51 та переходом від Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) до Центрального територіального управління капітального будівництва функцій замовника до договору оренди від 06.09.2005 були внесені зміни згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2008 у справі № 23/176 шляхом визнання укладеним договору про внесення змін.
		Відповідно до п. 1.2 договору оренди від 06.09.2005 орендодавець, на підставі п. 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) об`єкт оренди.
		Пунктом 11.7 договору оренди було передбачено можливість поновлення його дії після закінчення строку, на який його було укладено за умови належного виконання орендарем обов`язку зі збереження цільового призначення земельної ділянки та інших, встановлених договором обов`язків.
		01.10.2015 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» (сторона-2) укладено договір про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1, відповідно до п. 2.1 якого сторона-1 та сторона-2 зобов`язались збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: АДРЕСА_1.
		Згідно п. 3.1 договору об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,9654 га (кадастровий номер 8    000    000    000:91:165:0018).
		У відповідності до п. 7.1 договору сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника, сторона -1, після введення об`єкту в експлуатацію, отримує у власність наступні об`єкти нерухомого майна, із них: Міністерство оборони України після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 25 однокімнатних та 25 двокімнатних окремих квартир. Сторона-2 має право передати належні Міністерству оборони України квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва. Квартири, що підлягають передачі Міністерству оборони України повинні відповідати санітарним нормам щодо житлових приміщень, опоряджувальні роботи виконані в повному обсязі у відповідності до вимог ДСТУ, житло повинно бути готове під заселення. Сторона-2 здійснює фінансування витрат по оформленню права власності на вищезазначені квартири за Державою в особі Міністерства оборони України. Київське ККЄУ (Обласний військкомат) для передислокації з об`єкту забудови після введення об`єктів в експлуатацію отримує у власність частину об`єктів у вигляді вбудованих приміщень у розмірі, визначеному технічним завданням, письмово погодженим сторонами, але в будь-якому випадку, не більше 900 квадратних метрів.
		Сторона-1 після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 120 квадратних метрів нежитлових приміщень. Сторона-2 має право передати належні стороні-1 квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва.
		Пунктом 7.2 договору узгоджено, що за виконання частини функцій замовника, сторона-2 отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта, право власності на частину об`єкту будівництва, за виключенням належної стороні-1, відповідно до п. 7.1 частки.
		У відповідності до п. 7.3 договору сторони погодили, що сторона-2, за письмовою заявою сторони-1 може компенсувати грошовими коштами належну йому, згідно п. 7.1. частку або частину частки, визначену актом розподілу площ.
		12.04.2016 року між Київською міською радою (далі-орендодавець) та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (далі-орендар) укладено угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої поновлено на 5 років договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 06.09.2005, за реєстровим № 637 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.09.2005 за № 91-6-00484, зі змінами внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, визнаного укладеним за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2008 №23/176, зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.12.2008 за № 91-6-00829.
		20.12.2016 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» підписано додатковий договір до договору    про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 від 01.10.2015, якою сторони дійшли згоди внести зміни до п. 7.1.1. статті 7 договору та визначили, що Міністерство оборони України після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 25 однокімнатних та 25 двокімнатних окремих квартир. Сторона-2 має право частково або повністю виконати взяті на себе зобов`язання з передачі квартир Міністерству оборони України, шляхом передачі квартир в інших новобудовах міста Києва загальною площею, що дорівнює загальній площі квартир, які Міністерство оборони України мало б право отримати в об`єкті відповідно до акту розподілу площ (приміщень) об`єкта від 26.04.2016.
		13.06.2017 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» підписано додатковий договір до договору    про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 від 01.10.2015, якою сторони дійшли згоди внести зміни до п. 7.1.1 та статті 7 договору та визначили, що Міністерство оборони України після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир, яка складається з 10% загальної площі квартир цього об`єкту та 10% загальної площі нежитлових приміщень об`єкту. Сторона-2 має право частково або повністю виконати взяті на себе зобов`язання з передачі квартир Міністерству оборони України, шляхом передачі квартир в інших новобудовах міста Києва загальною площею та ціною, що не менші загальної площі та ціни квартир, які Міністерство оборони України мало б отримати в об`єкті. У разі, коли площа квартир та нежитлових приміщень, які передаються, в інших новобудовах міста Києва відповідає (не менша) загальній площі квартир та нежитлових приміщень, які Міністерство оборони України мало б отримати в об`єкті, сторона-2 зобов`язана за свої кошти провести оцінку квартир та нежитлових приміщень, що передаються, а в разі невідповідності їх загальної ціни ціні квартир та нежитлових приміщень, які Міністерство оборони України мало отримати в об`єкті, компенсувати Міністерству оборони України різницю в ціні грошовими коштами або наданням додаткових квартир та нежитлових приміщень. Квартири, що підлягають передачі Міністерству оборони України повинні відповідати санітарним нормам щодо житлових приміщень, опоряджувальні роботи виконані в повному обсязі у відповідності до вимог ДСТУ, житло повинно бути готове під заселення. Сторона 2 здійснює фінансування витрат по оформленню права власності на вищезазначені квартири за Державою в особі Міністерства оборони України. 
		Міністерство оборони України для передислокації Обласного військкомату з об`єкту забудови після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність частину об`єктів у вигляді вбудованих приміщень у розмірі, визначеному технічним завданням, письмово погодженим сторонами, але в будь-якому випадку 900 (дев`ятсот) квадратних метрів.
		29.12.2017 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» підписано додатковий договір до договору    про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 від 01.10.2015, якою сторони дійшли згоди виключити пункт 7.1.2 розділу 7 з договору та викласти п. 7.1.3 розділу 7 договору в такій редакції: «Сторона-1 після ведення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 120 квадратних метрів нежитлових приміщень та частину об`єктів у вигляді вбудованих приміщень у розмірі, визначеному технічним завданням, письмово погодженим сторонами, але в будь-якому випадку 900 квадратних метрів для передислокації Обласного військкомату. Сторона-2 має право передати належні стороні 1 квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва.». Та доповнити розділ 7 договору пунктом 7.3 в наступній редакції «Сторони погодили, що сторона-2 за письмовою заявою сторони-1 може компенсувати грошовими коштами належну їй частку або частину частки, визначеної в пункті 7.1.3 договору, в тому числі компенсувати грошовими коштами приміщення (квадратні метри) для передислокації Обласного військкомату. Компенсація належних стороні 1 квадратних метрів здійснюється згідно із експертним висновком, замовленим за ініціативою та за рахунок заявника компенсації, виходячи з ринкової ціни за 1 квадратний, метр загальної плоті житла, розміщеного в районі будівництва об`єкту на момент кожного перерахування коштів в рахунок заявника компенсації. Компенсація належних сторонам квадратних метрів відбувається шляхом перерахування грошових коштів на рахунок заявника компенсації та підписання акту зарахування, в якому сторони визначають кількість компенсаційних квадратних метрів та їх вартість на момент передачі.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-51/5456-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012, визнано недійсним пункт 1 рішення    Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829    в частині    визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від    29.11.1948 № 37    «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва».
		Мотивами задоволення позовних вимог стали висновки суду про прийняття рішення від 15.07.2004 № 419-24/1829 з порушенням норм чинного законодавства та з перевищенням компетенції через відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 із земель оборони, до яких вона належала згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради трудящих від 29.11.1948 № 37 на землі житлової забудови та зважаючи на відсутність у Київської міської ради як органу місцевого самоврядування повноважень визнання нечинними (такими, що втратили чинність) власних актів і відсутність жодного обґрунтування підстав для визнання таким, що втратило чинність рішення від 29.11.1948 № 37.
		Під час розгляду справи №910/4268/16 Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (у частині, яка є чинною після ухвалення рішення у справі № 5011-51/5456-2012) було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами і такий висновок стосується усього рішення, адже підпункти 1.1, 1.2 спрямовані на виконання положень абз. 1, 2, 3 п. 1 цього ж рішення.
		Разом з тим, незважаючи на висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419/24/1829 (за вирахуванням частини, в якій воно вже було визнане недійсним згідно рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-51/5456-2012 та частини, що стосується земельної ділянки площею 0,01 га), суд відмовив у задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України    та Київського квартирно-експлуатаційного управління    у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої було заявлено Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва.
		Вказане рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016, в яких суди вищих інстанцій погодились з висновком суду першої інстанції та зазначили, що встановлені обставини щодо об`єднання кількох земельних ділянок, які було відведено для потреб оборони та фактичної зміни цільового призначення новоутвореної земельної ділянки свідчать про прийняття Київською міською радою рішення "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 15.07.2004 № 419-24/1829, окрім частини щодо втрати чинності рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 № 37 "Про відновлення відводу і встановлення меж земельних ділянок Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Молотовському районі м. Києва" з перевищенням наданих їй законом повноважень та без дотримання встановленого чинним на час прийняття оскаржуваного рішення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, що порушує право позивачів у справі, яких безпідставно позбавлено права розпоряджатися спірною земельною ділянкою на власний розсуд, адже зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача).
		Під час розгляду справи №910/248/20 Господарським судом міста Києва встановлено, що угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої поновлено на 5 років договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 06.09.2005, за реєстровим № 637, укладено лише 12.04.2016, тобто більше ніж через 5 (п`ять) років після припинення його дії, а відтак суд дійшов висновку, що при укладенні даної угоди порушено норми чинного на час її укладення земельного законодавства щодо пролонгації договору оренди земельної ділянки, оскільки матеріали справи не містять доказів, що Київською міською радою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки приймалось рішення про пролонгацію цього договору. Також суд дійшов висновку, що договір про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1) укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки стороною такого договору (замовником) має бути Міністерство оборони України.
		Водночас, незважаючи на висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України щодо визнання недійсними угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 12.04.2016 та договору про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1) від 01.10.2015, суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено стороною.
		Вказане рішення суду залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 та постановою Верховного Суду від 24.11.2021, в яких суди вищих інстанцій погодились з висновком суду першої інстанції та зазначили, що необхідною передумовою як укладення договору, так і його поновлення на новий строк, щодо оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, тобто його волевиявлення, тоді як Київською міською радою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки рішення про пролонгацію цього договору не приймалось, а отже при укладенні угоди порушено норми чинного на час її укладення земельного законодавства, як і договір укладений між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ «Будінпроект» з порушенням норм законодавства.
		Відтак, оскільки рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 року є чинним, а отже Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є законним і належним (постійним) користувачем даної ділянки і факт належності даної земельної ділянки по АДРЕСА_1 до земель державної власності та її віднесення до категорії земель оборони підтверджено і рішеннями Господарського суду міста Києва у справі №910/248/20 та №910/4268/16, які набрали законної сили, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання рішення Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 15.07.2004 № 419-24/1829 недійсним і, як наслідок, всіх наступних дій щодо спірної земельної ділянки, оскільки Київська міська рада не мала права передавати земельну ділянку по АДРЕСА_1 у користування під забудову так як ця ділянка належить до земель державної власності.
		Позивач наголошує, що господарська діяльність на території військового містечка №138 відбувається не лише всупереч цільовому призначенню цієї території (як ділянки, яка відноситься не до категорії земель житлової та громадської забудови, а до земель оборони), але й всупереч закону шкідливим способом з порушенням екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних норм інсоляції та аерації, зі значним та відчутним погіршенням мікроклімату з підвищенням температури влітку, з порушенням вимог генерального плану м.Києва та вимог Міністерства культури України щодо обмеження граничної висотності для захисту культурної спадщини і традиційного характеру забудови історичної місцевості «Солдатська слобідка», функціонального призначення даної ділянки забудови, як ділянки визначеної генеральним планом м. Києва під мало- та середньоповерхову забудову та обмежень граничної висоти новобудов у центральній планувальній зоні м. Києва 27 метрами від поверхні землі, а відповідно до приписів Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень.
		Оскільки оскаржуване рішення Київської міської ради від 15.07.2004 має негативні наслідки для місцевої громади (а також для держави та військових) і несе загрози спричинення шкоди культурній спадщині, порушує законні права та інтереси місцевої громади, а також держави та військовослужбовців), а позивач є організацією, що відноситься до зацікавленої громадськості у сфері охорони навколишнього природного середовища (довкілля), тобто має інтерес щодо збереження довкілля в м.Києві, він наділений правом захищати екологічні права не лише своїх членів та осіб, які звернулися до неї з таким проханням, а й відповідно до статті 9 Орхуської конвенції заявляти позови в інтересах суспільства, невизначеного кола осіб. 
		Як зазначає позивач, скасування реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі - це засіб відновлення прав громади, адже без такого скасування існує незаконне утворення, яке заважає громаді впливати на формування детального плану територій і Міністерство оборони України, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, не буде порушувати чинні законодавчі приписи, оскільки коли у 2005 році йшлося про бюджетне будівництво, яким безпосередньо опікувався заступник Міністра оборони України та його безпосередній начальник - Міністр оборони, то МО були враховані прагнення місцевої громади і будівництво в період дії первісного договору оренди взагалі не розпочиналось, тоді як комерційний забудовник не враховує інтереси громади, тому вважає, що передача спірної земельної ділянки (за виключенням 0,01 га, яка належить до комунальної власності) державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління є належним способом захисту.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.
		Згідно зі    ст. 19 Земельного кодексу України    в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного  рішення, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
		До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38 Земельного кодексу України).
		У той же час, за приписами статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
		Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
		За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.
		Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
		Під час розгляду справи № 5011-51/5456-2012, рішенням у якій визнано недійсним пункт 1 рішення    Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829    в частині    визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від    29.11.1948 № 37    «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва», судом було встановлено, що земельна ділянка по вул. АДРЕСА_1, яка була надана Центральному територіальному управлінню капітального будівництва відповідно до рішення Київської міської ради № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» перебувала на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та була надана останньому у користування під діюче військове містечко № НОМЕР_1 на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва»№ 37 від 29.11.1948 р.
		Відповідно до    ст. 77 Земельного кодексу України    (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.    Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.    Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
		Приписами статті 1 та 2 Закону України    «Про використання земель оборони»    визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог    Земельного кодексу України.
		У    ст. 20 Земельного кодексу України    (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного у справі рішення) закріплено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		За відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови.
		Рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 фактично було    змінено цільове    призначення земель оборони державної власності з їх    віднесенням до земель комунальної власності, площею 0,7 га та 0,08 га без дотримання встановленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,7 га та 0,08 га з земель оборони на землі громадської забудови за ініціативою власника держави в особі Міністерства оборони України, як уповноваженої особи. 
		Вказані обставини встановленні судовим рішенням у справі №910/4268/16, в якому суд дійшов висновку, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (у частині, яка є чинною після ухвалення рішення у справі № 5011-51/5456-2012) було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами.
		У свою чергу, під час розгляду справи №910/248/20 Господарським судом міста Києва встановлено, що під час укладення угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на 5 років та договору про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1) порушено норм законодавства, оскільки угоду укладено більше ніж через 5 (п`ять) років після припинення дії договору оренди земельної ділянки і відсутні докази, що Київською міською радою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки приймалось рішення про пролонгацію цього договору, а договір про будівництво було укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень так як стороною такого договору (замовником) мало бути Міністерство оборони України.
		Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
		Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, №28342/95 від 28 жовтня 1999 року, §61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11 від 29 листопада 2016 року, §123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, №20166/92 від 22 листопада 1995 року, §36).
		Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
		Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
		Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16 та від 22.11.2022 у справі №910/8528/21.
		Отже, встановлені вищезазначеними судовими рішеннями у справах № 5011-51/5456-2012, №910/4268/16, №910/248/20 обставини того, що Київською міською радою було прийнято рішення "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" від 15.07.2004 № 419-24/1829 з перевищенням компетенції через відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки по АДРЕСА_1 із земель оборони, до яких вона належала згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради трудящих від 29.11.1948 № 37 на землі житлової забудови та укладення угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 12.04.2016 та договору про будівництво житлового комплексу по АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_1) від 01.10.2015 з порушенням норм законодавства в силу імперативних приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення і не можуть бути поставлені під сумнів і будь-які доводи спрямовані на переоцінку таких судових рішень є неприпустимими та суперечить принципу правової певності, який є одним з основних елементів верховенства права, суть якого полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання та не можливості піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
		Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		При цьому частинами 2-3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.
		Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та / або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Позивач звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
		Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
		Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення саме його прав і охоронюваних законом інтересів.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
		Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.
		Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.
		Стаття 16 Цивільного кодексу України    визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та визнання недійсним правочину (господарської угоди).
		Згідно із ч. 1    ст. 393 Цивільного кодексу України    правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
		Приписами статті 152 Земельного кодексу України    передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.
		При цьому, вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та / або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		Положення Цивільного кодексу України не дають визначення поняття «заінтересована особа». Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та / або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин.
		Схожа правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.
		Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. У свою чергу, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Як вбачається із матеріалів справи, позивачем у даній справі є    Громадська організація    "Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», яка створена на підставі Протоколу загальних зборів засновників від 18.08.2022 №1.
		Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про громадські об`єднання" Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
		Згідно пункту 1.1 Статуту    Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто - сад» є добровільним об?єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, екологічних, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших прав та інтересів своїх членів та/або інших осіб. Враховуючи поступове безупинне погіршення екологічної ситуації у місті Києві через знищення великого обсягу зелених насаджень, забруднення та зникнення водойм, розбалансування клімату та дефіцит чистого повітря, знищення об?єктів культурної спадщини внаслідок відсутності людинооірєнтованої та раціональної політики в галузі земельних відносин, землекористування, архітектури та містобудування, потурання владними структурами хижацькій, хаотичній забудові (забудові, яка, на думку членів Організації, порушує історичний та/ або традиційний характер середовища проживання місцевих громад, має ознаки незаконної, та може бути визнана такою у судовому порядку) при нехтуванні правами корінних мешканців історичного міста Києва та зловживанні забудовниками та іншими суб?єктами містобудівної діяльності, а також органами державної влади та місцевого самоврядування, своїми правами, Організація спрямовує свою діяльність на: боротьбу з незаконними забудовами (особливо з тими з них, які є щільними і висотними) та з незаконними землевідведеннями із земель державної чи комунальної власності (вилученням та наданням земельних ділянок у власність, володіння, постійне чи короткострокове користування, оренду тощо); боротьбу з незаконними поновленнями (при тому, часто неодноразовими) договорів оренди та / або інших правочинів із землями державної та / або комунальної власності, особливо тих з них, які, свого часу, були незаконно укладені на підставі незаконних землевідведень; захист від незаконних забудов та активних містобудівних перетворень природно-рекреаційного, ландшафтного та історико-культурного архітектурного середовища міста Києва;    збереження, розширення та створення нових зелених рекреаційних зон в органічному поєднанні з водоймами, басейнами та фонтанами під відкритим небом; захист життєвого простору киян шляхом сприяння розробці, прийняттю та включенню до бази нормативно-правових актів, а також шляхом контролю за дотриманням діючих нормативів щодо виділення і закріплення в натурі (в тому числі, зі встановленням межових знаків) нормативно-обґрунтованих і об?єктивно необхідних прибудинкових територій; захист конституційних прав киян на життя, здоров?я, безпечне довкілля, а також на добросусідство (ст. 103 Земельного кодексу України, яка передбачає обов?язок власників та землекористувачів земельних ділянок обирати способи використання земельних ділянок, по-перше, які відповідають їх цільовому призначенню, а, по-друге, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, затемнення неприємні запахи, шумове забруднення). Відтак у мешканців навколишніх із ділянкою забудови будинків (які є користувачами ділянок, сусідніх із ділянкою забудови) виникає відповідне право вимагати від власника та користувача ділянкою забудови виконання зазначених у ст. 103 Земельного кодексу України обов?язків щодо добросусідства;    на попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку (ст. 104 Земельного кодексу України, відповідно до якої власники та землекористувачі земельних ділянок - в даному випадку, - мешканці суміжних з ділянкою забудови будинків, можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров?я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше);    збереження об?єктів культурної спадщини; на участь в управлінні державними справами та справами органів місцевого самоврядування, в тому числі, через вплив на прийняття законних та скасування (за необхідності, і в судовому порядку) незаконних рішень щодо об?єктів як державної власності, так і об?єктів, належних місцевій громаді м. Києва (земельних ділянок, будівель), якими, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування», від імені та в інтересах місцевої громади володіє та розпоряджається обрана громадою місцева рада (Київрада) на час своєї виборної каденції, і яка, відповідно до цього ж Закону, та ст. 19 Конституції України, зобов`язана діяти виключно в межах, у спосіб і в порядку, встановлених Конституцією та Законами України, а отже, за висновком Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, незаконні рішення органів місцевого самоврядування не можуть вважатись такими, що прийняті в інтересах відповідної місцевої громади і, таким чином, порушують законні права та інтереси її членів.    
		За умовами пунктів 2.4 та 3.1 Статуту для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань організація у встановленому чинним законодавством порядку має право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб, які сприяють досягненню мети і завдань Організації (за згодою останніх), у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах усіх інстанцій та юрисдикцій, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, їхніх виконавчих органах, а також на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.
		Головною метою Організації є захист (в тому числі, за необхідності, в судовому порядку) від незаконних забудов, незаконного нормативно-правового та індивідуально-правового регулювання питань у сфері земельних відносин, землекористування, архітектури та містобудування, а також від незаконних правочинів щодо землевідведення, вилучення та надання земельних ділянок у власність, володіння чи користування, оренду, а так само, захист від незаконних угод щодо поновлення раніш укладених таких незаконних правочинів тощо та інших незаконних містобудівних перетворень унікальної історичної і природної місцевості - території комплексної пам?ятки місцевого значення «Визначне місце «Обсерваторна гірка» (включаючи домінуючий природний ландшафт з високою історико-культурною цінністю самої Обсерваторної гірки та її схилів, історичного, 1905 року заснування, Павлівського скверу - пам?ятки садово-паркового мистецтва та історичної садиби видатних українських художників В.Д. Орловського - М.К. Пимоненка, нині - територія дитячого Санаторію «Салют») та прилеглих унікальних історичних територій мікрорайону «Центр-3» Шевченківського району м. Києва, зокрема, усієї місцевості, що має історичну назву «Солдатська слобідка», і, перш за все, розташовану у внутриквартальному просторі кварталу, обмеженому вул. Січових Стрільців, Гоголівскою, Павлівською, Тургенєвською, території колишнього військового містечка Nє 138 (АДРЕСА_1), а також збереження і порятунок історичної забудови та природного екологічного середовища всього міста Києва в його адміністративно - територіальних межах, з урахуванням приміських поселень, а також міст-супутників у Київській області, захист життєвого простору киян та прибудинкових територій.
		У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (в тому числі можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
		Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом в межах приватноправового спору є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів саме особи, яка звернулась до суду і порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення та обраний спосіб захисту має відповідати характеру порушення.
		Тобто, в межах приватноправового спору сторона, яка звертається до суду має довести наявність матеріально-правових підстав заявляти про порушення її права чи інтересу на земельну ділянку і сам факт, визначення в статуті позивача завдань здійснення контролю, не наділяє його правом на оскарження до суду в межах приватноправового спору рішень про передачу в оренду земельних ділянок та укладених на підставі рішень договорів.
		Як вже зазначалось судом, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи  щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.
		Між тим в ході розгляду справи судом встановлено, що   право  безпосередньо позивача щодо земельних ділянок,    про які йдеться в оскаржуваному рішенні відповідача 1 та оспорюваних договорах, не доведені належними доказами у справі, позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через сам факт прийняття оспорюваного рішення, а не за наслідками його реалізації. Позивачем не доведено будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельні ділянки, що передані відповідачу 2 за оспорюваним рішенням та які стали об`єктами за оспорюваними правочинами, а відповідно і відсутність матеріально-правових підстав завертатись за захистом цього права в межах приватноправового спору.
		У даному випадку, як встановлено в судових рішеннях, про які зазначалось вище, земельні ділянки державної власності площею 0,7 га та 0,08 га, які були відведені для військових потреб, оскаржуваним рішенням Київської міської ради віднесено до земель житлової та громадської забудови без дотримання порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, чим порушено право держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, яких безпідставно позбавлено права розпоряджатися спірними земельними ділянками на власний розсуд, адже зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача).
		Водночас, і сам позивач, заявляючи даний позов, наголошує на тому, що ділянка належить до земель оборони і порушуються законні права та інтереси держави та військовослужбовців. Як визначив позивач в заяві про зміну (доповнення) позовних вимог   всі позовні вимоги пов`язані спільними підставами позову щодо незаконного присвоєння прав власника земельної ділянки території військового містечка №138 по АДРЕСА_1 Київською міською радою, порушення законодавства в частині фактичної незаконної зміни цільового призначення земельної ділянки та визначення її не як ділянки земель оборони, а як ділянки земель житлової забудови та порушення прав дійсного власника зазначеної земельної ділянки - держави в особі Кабінету Міністрів України (розпорядник), Міністерства оборони України (особа, уповноважена управляти державним майном) та користувача державним майном - Київського квартирно-експлуатаційного управління шляхом створення їм незаконних перешкод у здійсненні розпорядження та користування земельними ділянками оборони.
		При цьому, позивач визначає, що скасування реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі - це засіб відновлення прав громади, адже без такого скасування існує незаконне утворення, яке заважає громаді впливати на формування детального плану територій і Міністерство оборони України, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, не буде порушувати чинні законодавчі приписи, оскільки коли у 2005 році йшлося про бюджетне будівництво, яким безпосередньо опікувався заступник Міністра оборони України та його безпосередній начальник - Міністр оборони, то МО були враховані прагнення місцевої громади і будівництво в період дії первісного договору оренди взагалі не розпочиналось, тоді як комерційний забудовник не враховує інтереси громади, тому вважає, що передача спірної земельної ділянки (за виключенням 0,01 га, яка належить до комунальної власності) державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління є належним способом захисту.
		Отже, фактично метою поданого позивачем позову в межах приватноправового спору, враховуючи обраний спосіб захисту і наведені фактичні обставини є саме повернення спірної земельної ділянки державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління так як належний землекористувач, на думку позивача, не буде в майбутньому, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, порушувати чинні законодавчі приписи і враховуватиме інтереси місцевої громади.
		Втім, за приписами Закону України «Про громадські організації» позивач не є особою, яка може бути наділена повноваженнями захищати інтереси держави та подавати позови в інтересах державних органів та установ. Чинним законодавством не визначені правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом державних чи суспільних інтересів, пов`язаних з використанням земель оборони.
		Повноваження на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, а тим більше державних, встановлюються законами України.
		Так, частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Отже,    можливість захисту державних інтересів незалежно від категорії спору надана прокуратурі, яка, як вбачається з матеріалів справи, подавала позови в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, втім у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності. 
		У той же час, не здійснення чи не ефективне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як зі сторони прокуратури, так і самих землекористувачів спірними ділянками, не надає право громадським організаціям наділяти себе повноваженнями щодо захисту інтересів держави та підміняти під собою органи прокуратури та самих землекористувачів, які не здійснила всіх визначених законом дій спрямованих на реалізацію своїх прав щодо захисту власних цивільно-правових інтересів у спірних правовідносин.
		Як Міністерство оборони України, так і Київське квартирно-експлуатаційне управління, є самостійними юридичними особами і можуть самостійно захищати свої права щодо спірної земельної ділянки в межах приватноправового спору, тоді як громадська організація за приписами Закону України «Про громадські об`єднання» не є особою, яка може бути наділена повноваженнями на захист прав та інтересів юридичних осіб і держави в межах цивільно-правового спору.
		Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із    господарських правовідносин, а також інші справи,    віднесені законом    до їх юрисдикції.
		Згідно з ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів,    пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до    юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту    порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів    фізичних та юридичних осіб, держави.
		Відповідно до ч.ч.2,3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом    своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів    у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Згідно з п.п. 6, 10, 13, 15 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із    здійсненням господарської діяльності    (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо    права власності чи іншого речового права на майно    (рухоме та нерухоме, в тому числі    землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору,    визнання недійсними актів, що порушують    такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб    у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій,    визнання недійсними актів,    що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними    від спору щодо такого майна або майнових прав    чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; інші справи у спорах між    суб`єктами господарювання.
		Правовий аналіз зазначених норм свідчить, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах за наявності, зокрема, таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше,    господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге,    спору про право,    що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		При цьому, позивачами у спорах, які розглядаються господарськими судами, є особи,    права, або охоронювані законом інтереси яких порушені, чи оспорені, тобто такі відносини мають    приватноправовий    характер.
		У даному випадку, позивачем оспорюється правомірність передачі відповідачем-1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 у користування відповідачу-2, так як ця ділянка належить до земель державної власності і житлова та громадська забудова її без дотримання порядку зміни цільового призначення земельних ділянок є протиправною, проте, між об`єктом спору - земельною ділянкою та позивачем не вбачається правового зв`язку, відтак відсутні правові підстави вважати, що позивач має будь-які правомочності щодо неї. Позивач не обґрунтував та не довів,    в чому полягає порушення його прав і які саме його права    порушено прийняттям спірного рішення та укладенням спірних договорів, а не наслідками їх реалізації, в межах приватноправового спору, натомість зміст позовних вимог свідчить, що метою поданого позову є саме повернення спірної земельної ділянки державі в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, як належних землекористувачів, про що зазначає і сам позивач, тоді як останній не є особою, яка за законом наділена повноваження заявляти позов в інтересах держави в особі відповідних органів, навіть за умови неналежного та не ефективного захисту інтересів держави відповідними органами.
		Водночас, позивач також посилається на те, що оскаржуване рішення порушує екологічні права громадян, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього середовища» та правила добросусідства, визначені статтею 103 Земельного кодексу України, оскільки заплановані будівельні роботи на вказаній земельній ділянці призведуть до знищення довкілля, погіршення екологічного стану в мікрорайоні, зміни руху ґрунтових вод та як наслідок підтоплення і руйнування будинків, які розташовані на прилеглій території, а тому з метою усунення триваючого порушення прав членів ГО, в тому числі найближче проживаючих мешканців до  об`єкту будівництва звернувся до суду з даним позовом.
		Положеннями статті 3 Конституції України людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України). Статтею 36 Конституції України гарантовано право громадян України на свободу об`єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.
		Позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися лише як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
		Так, за преамбулою до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.
		Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
		Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013).
		Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Статуту позивача Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто - сад» є добровільним об?єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, екологічних, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших прав та інтересів своїх членів та/або інших осіб. 
		Як вбачається із матеріалів справи, до позивача надходили письмові звернення щодо необхідності у захисті прав, в тому числі, екологічних, громадян мешканців навколишніх будинків оточуючих ділянку будівництва в особі представників ініціативної групи.
		Отже, позивач вправі звертатися до суду для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища і звертаючись із таким позовом до суду позивач виступає фактично публічним органом до повноважень якого входить захист екологічних прав необмеженої кількості громадян пов`язаних з використанням (розпорядженням) земельною ділянкою.
		Так, відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
		Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.
		Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06.07.1999, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.
		Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
		Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
		При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
		Позивач є громадською організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
		Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом, позивач наголошує, зокрема, на тому, що господарська діяльність на території військового містечка №138 відбувається  всупереч закону шкідливим способом з порушенням екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних норм інсоляції та аерації, зі значним та відчутним погіршенням мікроклімату з підвищенням температури влітку, з порушенням вимог генерального плану м.Києва та вимог Міністерства культури України щодо обмеження граничної висотності для захисту культурної спадщини і традиційного характеру забудови історичної місцевості «Солдатська слобідка», функціонального призначення даної ділянки забудови, як ділянки визначеної генеральним планом м. Києва під мало- та середньоповерхову забудову та обмежень граничної висоти новобудов у центральній планувальній зоні м. Києва 27 метрами від поверхні землі.
		З наведеного вбачається, що у наведеній частині позов подано з метою захисту публічно-правового інтересу громади міста Києва, а сам публічний характер позовних вимог обумовлений порушенням норм    конституційного та екологічного права, а відтак, оскільки зверненням з таким позовом позивач фактично замінює органи державної влади у питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, цей спір має публічно-правовий характер, а отже, повинен вирішуватися в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
		Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/8122/17.
		Дотримання природоохоронного законодавства спрямоване на задоволення інтересу суспільства в цілому і належить до публічно-правової сфери відносин. Контроль дотримання природоохоронного законодавства відбувається, зокрема, шляхом встановлення містобудівних умов та обмежень, які включають, серед іншого, вимоги до проектування і будівництва щодо благоустрою та озеленення земельної ділянки (пункт 8 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), проведення експертизи проектів будівництва (стаття 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності ").
		Водночас позивач не звертався з вимогами публічно-правового характеру, а заявлені ним вимоги у даній справі носять цивільно-правовий характер. Вимоги, заявлені позивачем, фактично спрямовані на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, яких, як встановлено під час розгляду справи №910/4268/16, безпідставно позбавлено права розпоряджатися спірною земельною ділянкою на власний розсуд, адже зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача), в той час як позивач не вправі звертатись до суду з позовом на захист прав державних органів та установ в межах розпорядження землями оборони.
		Приписами статті 152 Земельного кодексу України    передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, спір стосується саме правомірності віднесення Київською міською радою земель оборони до земель житлової та громадської забудови без дотримання порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, чим порушено право держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, так як зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача).
		Як вбачається з матеріалів справи, органи прокуратури звертались до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління з тотожними позовними вимогами, зокрема, у справі №910/4268/16 та №910/248/20, втім у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, однак, як вже зазначалось судом, не здійснення чи не ефективне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як зі сторони прокуратури, так і самих землекористувачів спірними ділянками, не надає право громадським організаціям наділяти себе повноваженнями щодо захисту інтересів держави та підміняти під собою органи прокуратури та самих землекористувачів.
		До того ж, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/10291/20 за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (військового прокурора Київського гарнізону) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Кравченка Н.П. від 12.04.2016 року, реєстраційний номер 899657980000, про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно від 12.04.2016 року за №29208361 на земельну ділянку площею 0,97 га за адресою: АДРЕСА_1 за кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, яким визначено власником Київську міську раду; визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Верповської О.В. від 13.05.2016 року, індексний номер 29595148, яким зареєстровано іпотеку №14500250 на підставі договору іпотеки № 1693 (іпотекодавець ТОВ "Будінпроект", іпотекодержатель ТОВ "Фінансова компанія "Житло-Капітал") та усунення перешкод у здійснення права користування та розпорядження майном держави в особі Міністерства оборони України площею 0,97 га за адресою: АДРЕСА_1 та справа № 910/5158/22 за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з вимогою визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради №2246/2287 від 31.08.2021 про поновлення Центральному територіальному управлінню капітального будівництва договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 №9-6-00484 (зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 №91-6-00829, у редакції угоди про поновлення від 12.04.2016 №95) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:165:0018, площа 0,9645 га), яка в подальшому змінена на визнання недійсним договору про укладення договору оренди земельної ділянки від 28.09.2022, який укладений на підставі вказаного рішення. 
		Отже, прокуратура реалізовує надані їй законом повноваження на захист державних інтересів в особі Міністерства оборони України в межах цивільно-правового спору з Київською міською радою щодо спірної земельної ділянки і Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» і ОСОБА_1 залучені до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
		У той час як звернення до суду з цивільно-правовим спором метою якого є саме повернення спірної земельної ділянки державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління через призму реалізації мети статутної діяльності громадської організації не узгоджується із завданням господарського судочинства, положеннями Орхуської конвенції і не може слугувати підставою позову про захист екологічних прав громадян в межах цивільно-правового спору в обраний позивачем спосіб захисту. Як визначив Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі № 904/2439/23 звернення до суду з позовом під приводом захисту порушених прав та інтересів інших осіб у сфері дотримання екологічного законодавства за відсутності публічно-правового спору і безвідносно до порушення безпосередньо чиїхось прав чи інтересів, зокрема громадської організації, у цьому спорі, виключає і право на захист.
		Визначене    статтею 55 Конституції України    право на судовий захист не ототожнюється із беззаперечною підставою задоволення тих чи інших позовних вимог, оскільки підставою для звернення до суду з приватноправовим спором є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/4164/19 та від 05.04.2023 у справі №911/3211/19.
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (інтересу), а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).
		Під час розгляду справи, судом в контексті з`ясування порушеного права позивачу ставилось питання щодо того, яке саме право позивач у даному приватноправовому спорі захищає в обраний ним спосіб захисту.
		У своїх поясненнях позивач наголосив на тому, що Міністерство оборони України, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, не буде порушувати чинні законодавчі приписи, оскільки коли у 2005 році йшлося про бюджетне будівництво, яким безпосередньо опікувався заступник Міністра оборони України та його безпосередній начальник - Міністр оборони, то МО були враховані прагнення місцевої громади і будівництво в період дії первісного договору оренди взагалі не розпочиналось, тоді як комерційний забудовник не враховує інтереси громади, тому вважає, що передача спірної земельної ділянки (за виключенням 0,01 га, яка належить до комунальної власності) державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління є належним способом захисту.
		У даному контексті суд зазначає, що звернення позивача до суду з позовом повинно бути зумовлено захистом конкретного порушеного його права, а не інтересу на майбутнє і обраний спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права. Хоча в даному аспекті у позивача може бути законний інтерес, тобто певне прагненням, наміри, мета, потреба чи необхідність, які мотивують до вчинення певних дії, зокрема і ті, які здійснюються завдяки праву. Інтерес є тим, що передує дії (вчинкам особи), але ними не є, тому право не може регулювати інтереси. 
		Вказані поняття не є тотожними, а тому зазначаючи про законний інтерес, в даному випадку відсутні підстави для висновку про наявність порушеного права позивача (яке б підлягало захисту шляхом подання та задоволення позову в обраний спосіб захисту) в розумінні статті 4 Господарського процесуального кодексу України, так як застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. 
		Тоді як під час розгляду справи судом встановлено, що    право безпосередньо позивача на земельні ділянки,    про які йдеться в оскаржуваному рішенні відповідача 1 та оспорюваних договорах, не доведені належними доказами у справі, позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через сам факт прийняття оспорюваного рішення, а не за наслідками його реалізації. При цьому, дотримання природоохоронного законодавства спрямоване на задоволення інтересу суспільства в цілому належить до публічно-правової сфери відносин (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17). Водночас, суд зауважує, що у випадку порушення індивідуально виражених прав чи інтересів наслідками реалізації оскаржуваного рішення такі особи, в тому числі і позивач, не позбавлені права звертатись до суду в межах цивільно-правового спору з вимогами, що нівелюють такі негативні наслідки, а не з вимогами повернути земельну ділянку державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, оскільки вони, на думку позивача, не будуть порушувати при можливому здійсненні містобудівної діяльності чинні законодавчі приписи. Обраний позивачем спосіб захисту свідчить, що метою поданого позову є саме захист інтересів Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, тоді як позивач не є особою, яка може бути наділена повноваженнями захищати інтереси держави та подавати позови в інтересах державних органів та установ, у той час як захист екологічних інтересів об`єднання, її членів та засновників, а також жителів Шевченківського району столиці належить до публічно-правової сфери відносин.
		Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Позивачем під час розгляду справи не доведено будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельні ділянки, що передані відповідачу 2 за оспорюваним рішенням та які стали об`єктами за оспорюваними правочинами, а відповідно і відсутність матеріально-правових підстав звертатись за захистом цього права в межах приватноправового спору.
		При цьому, щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №914/582/17 в контексті легітимного права громадських організацій захищати свої інтереси і в порядку господарського судочинства суд зауважує, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом під час розгляду конкретної справи. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
		При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релеватність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
		У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку    подібність    суд визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови    від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22). Це врахування    слід розуміти    як оцінку    подібності    насамперед    змісту спірних правовідносин    (обставин,    пов`язаних    із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими    нормами    права чи умовами договорів),    а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		У наведеній постанові у справі №914/582/17, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інтерес до прагнення користування конкретним матеріальним та нематеріальним благом зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності як національної меншини України, збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб і оскільки спірні приміщення гаражів були розміщені на території іудейського давнього кладовища в м. Жидачеві, інтерес Представництва Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу  до згаданих об`єктів цілком відповідає поняттю «охоронюваний законом інтерес», тлумачення якому надано в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, та підлягає захисту в порядку та спосіб, визначені статтею 152 ЗК України, статтею 16 ЦК України.
		При цьому, фактичними обставинами поданого позову Представництвом Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу було те, що територія єврейського кладовища та давніх поховань були предметом вивчення та дослідження позивача і Представництву Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу було погоджено проект реконструкції каплиці на могилі рабина Айзека Айхенштайна на старовинному єврейському цвинтарі в м. Жидачеві по вул. Загір`я, на якій знаходились спірні    приміщення гаражів, які оскаржуваним рішенням Жидачівської районної ради Львівської області прийнято у комунальну власність без встановлених законом підстав.
		Як вже зазначалось судом, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
		Проаналізувавши зміст зазначеної позивачем постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №914/582/17, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, суд дійшов висновку про неподібність справи №914/582/17 за наведеними істотними правовими ознаками, зокрема, предметом та підставою позову, характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників, фактично-доказовою базою і доводами сторін, з даною справою, враховуючи вище встановлені фактичні обставини у справі щодо права на спірну земельну ділянку, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у таких справах не може бути аналогічним, а вказана постанова не є релевантною до обставин цієї справи.
		У свою чергу, посилання на рішення Господарського суду Київської області у справі №911/3647/21 судом відхиляється, зважаючи на приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
		З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
		За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з вищевикладених підстав повністю, враховуючи, що всі позовні вимоги є похідними від першої вимоги.
		При цьому, суд не приймає до уваги заяви відповідачів про застосування строку позовної давності, оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/14803/17 та від 23.07.2019 у справі №910/9077/18).
		Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» відмовити.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено та підписано 21.01.2025.
		 
		 
		СуддяТ.В. Васильченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...