Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/1448/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2025.
Дата набрання законної сили: 20.01.2025
Номер судового провадження: 61-7275ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		20 січня 2025 року                                      
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 336/1448/22
		 
		провадження № 61-7275св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Запорізька обласна прокуратура, Міністерство фінансів України,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Плецькою Юлією Вікторівною, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції                               в Запорізькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 18 січня 2010 року у справі за обвинуваченням ОСОБА_2 , ОСОБА_1 за частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України) затверджено обвинувальний акт за правилами Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України) 1960 року.                         У вказаній кримінальній справі 18 листопада 2009 року він був затриманий                            у порядку статті 115 КПК України 1960 року за підозрою у вчиненні злочину,                                  а 23 листопада 2009 року щодо нього обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою.
		 
		Вказував, що 23 листопада 2009 року Шевченківським РВ ЗГУ УМВД України                           в Запорізькій області йому було пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України за матеріалами                                         у кримінальній справі № 08004-2-1-2009/001638 від 04 листопада 2009 року.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2011 року  у справі № 0827/1-61/11 кримінальну справу було направлено до прокуратури Шевченківського району м. Запоріжжя на додаткове розслідування. Застосований до нього запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд та звільнено його в залі суду.
		 
		Зазначав, що Шевченківський районний суд м. Запоріжжя листом від 02 травня              2019 року № 01-18/182/2019 повідомив його, що 25 січня 2011 року судом було винесено постанову про направлення даної кримінальної справи прокурору для організації додаткового розслідування, постанова суду набрала законної сили                 02 лютого 2011 року. 07 лютого 2011 року кримінальна справа щодо нього, обвинуваченого у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою                                         статті 121 КК України, була направлена прокурору Шевченківського району                                 м. Запоріжжя та згідно журналів реєстрації кримінальних справ (проваджень) за 2011-2019 роки до суду не поверталася.
		 
		На теперішній час місце перебування вказаної кримінальної справи невідомо, відомості про вказану кримінальну справу до Єдиного реєстру досудових розслідувань не вносилися, запобіжні заходи йому не обиралися, про підозру не повідомлялося, що підтверджується відповіддю Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької області від 18 квітня 2022 року                                      № 57-1031вих-22 на запит Запорізької обласної прокуратури.
		 
		Вказував, що отримав від Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України довідку серії ААА № 0420543 про наявність/відсутність судимості,              в якій вказано, що він станом на 21 вересня 2018 року на підставі                                     статтей 88-90 КК України не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, якій 23 листопада 2009 року Шевченківським РВ У МВС м. Запоріжжя пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, кримінальна справа                            № 08004-2-1-2009/001638 від 04 листопада 2009 року. Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2011 року кримінальну справу направлено на додатковий розгляд. Відомості про результати судового розгляду кримінальної справи до МВС не надходили.
		 
		Крім того, 22 липня 2020 року його адвокат звернулася до Управління  інформаційно-аналітичного забезпечення із запитом та листом від 23 липня                    2020 року за № 1637/2/01-2020, та Управлінням відмовлено у видаленні інформації із автоматизованих обліків МВС, повідомлено, що за автоматизованими обліками МВС позивач є особою, якій 18 листопада 2009 року обрано запобіжний захід                 у вигляді арешту, 23 листопада 2009 року Шевченківським РВ                                    пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, за матеріалами кримінальної справи № 08004-2-1-2009/001638 від 04 листопада 2009 року, постановою Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2011 року кримінальну справу направлено прокурору Шевченківського району м. Запоріжжя на додаткове розслідування, запобіжний захід змінено на підписку про невиїзд та звільнено в залі суду, станом на 23 липня 2020 року відомості про результати судового розгляду МВС не надходили.
		 
		Позивач зазначав, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2021 року у справі № 280/5583/20 його апеляційну скаргу задоволено. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Управління інформаційно-аналітичного забезпечення, Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання виключити з оперативно-довідкових картотек недостовірну інформацію задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Управління інформаційно-аналітичного забезпечення та Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України щодо не видалення з оперативно-довідкових картотек (бази даних оперативно-довідкового обліку) недостовірної інформації про пред`явлення ОСОБА_1 звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, обрання міри запобіжною заходу у вигляді тримання під вартою, кримінальна справа № 08004-2-1-2009/001638                                      від 04 листопада 2009 року, про проведення прокурором Шевченківського району додаткового розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Запорізькій області в особі Управління інформаційно-аналітичного забезпечення та Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України виключити з оперативно-довідкових картотек (бази даних оперативно-довідкового обліку) недостовірну інформацію про пред`явлення ОСОБА_1 звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, обрання міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, кримінальна справа № 08004-2-1-2009/001638                                              від 04 листопада 2009 року, про проведення прокурором Шевченківського району додаткового розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_1 .
		 
		Так, за наслідками виконання вказаного судового рішення він отримав довідку            МВС України відповідно до якої станом на 26 травня 2021 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та                    в розшуку не перебуває. Разом з тим, протягом тривалого часу, а саме,                                           з 25 листопада 2011 року до 26 травня 2021 року (майже 10 років), в базі даних              МВС України містилась недостовірна інформація про наявність висунутого проти нього обвинувачення, кримінальної справи та застосованого щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
		 
		Посилався на те, що внаслідок незаконного переслідування, чисельних викликів до правоохоронних органів, незаконного перебування під вартою більш ніж два роки його емоційний стан був пригніченим у зв`язку із безперервними хвилюваннями                    з приводу незаконного переслідування, порушення звичних життєвих зв`язків, відносин з близькими та знайомими, значна кількість яких через ганебне обвинувачення припинила спілкування з ним.
		 
		Глибину моральних страждань, спричинених незаконними діями правоохоронних органів щодо незаконного статусу обвинуваченого протягом існування цього статусу, починаючи з початку кримінального переслідування, а саме - 18 листопада 2009 року по день виконання рішення адміністративного суду у справі                                 № 280/5583/20 та отримання довідки про відсутність судимостей у новій                          редакції - 26 травня 2021 року, а загалом незаконне перебування під кримінальним переслідуванням тривало 11 років та 6 місяців, він оцінює у 897 000 грн,                                      із розрахунку - один розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди, помноженої на кількість місяців такого переслідування. Крім того, моральну шкоду за незаконне застосування запобіжного заходу позивач оцінює у розмірі 156 000 грн, які кратні 24 місяцям                        7 дням перебування під вартою та одному розміру мінімальної заробітної плати станом на момент вирішення справи.
		 
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив судстягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку на його користь 1 053 000 грн компенсації на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної інстанцій та касаційної інстанцій
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада                              2023 року у складі судді Щасливої О. В. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на відповідному рахунку на користь ОСОБА_1 92 677 грн у відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним застосуванням запобіжного заходу                           у вигляді тримання під вартою.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що перелічених у частині другій статті 1176 ЦК України та в Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстав, які дають право на відшкодування шкоди не настало, оскільки розгляд справи за обвинуваченням ОСОБА_1 не закінчився ухваленням виправдувального вироку, або встановленням в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, або закриттям кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді                               і вичерпанням можливостей їх отримати.
		 
		Суд першої інстанції вказав, що факт перебування позивача в умовах застосування найбільш суворого запобіжного заходу за умови, що ці обставини не потягли ухвалення обвинувального вироку та визнання особи винуватою у вчиненні злочинного посягання, свідчить про незаконність застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження та є підставою для покладення на державу відповідальності за спричинену позивачу шкоду фактом незаконного затримання та тримання під вартою.
		 
		Районний суд вважав, що ОСОБА_1  доведено, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності відбилося на його емоційному благополуччі, за якого він перебував у стані тривоги, невпевненості в майбутньому, вказане змінило звичний спосіб життя, погіршило його стосунки з членами родини, друзями, зумовило необхідність пояснювати оточенню зміст подій і процесів, учасником яких він став.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що сума на відшкодування моральної шкоди на рівні мінімального встановленого законом розміру буде співмірною глибині емоційних переживань позивача та відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, ураховуючи, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом лише у січні 2022 року, що за вказаних обставин свідчить про не досить високий рівень страждань та їх логічне послаблення за спливом більш ніж десяти років.
		 
		Визначаючи розмір відшкодування шкоди, суд виходив із того, що строк перебування позивача під вартою тривав 14 місяців та 8 днів, а саме: з 18 листопада 2009 року до 25 січня 2011 року та становить 92 677 грн. 
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині постанову такого змісту.
		Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України                      на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 грн.
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Скасовуючи рішення районного суду, суд апеляційної інстанції вказав, що встановлені факти свідчать про надзвичайну тривалість досудового розслідування у справі, яке триває з жовтня 2009 року (згідно постанови Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 25 січня 2011 року у справі № 0827/1-61/11), на теперішній час процесуального рішення за результатами розслідування кримінального провадження не прийнято, місце перебування кримінального провадження не відомо, що підтвердили представники Запорізької обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області.             За такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
		 
		Факт протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції                          в Запорізькій області в особі Управління інформаційно-аналітичного забезпечення та Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України щодо не видалення з оперативно-довідкових картотек (бази даних оперативно-довідкового обліку) недостовірної інформації про пред`явлення ОСОБА_1 звинувачення                    в скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, обрання міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, кримінальна справа                           № 08004-2-1-2009/001638 від 04 листопада 2009 року, про проведення прокурором Шевченківського району додаткового розгляду кримінальної справи відносно ОСОБА_1 встановлено постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.04.2021 року у справі № 280/5583/20.
		 
		Суд апеляційної інстанції, ураховуючи фактичні обставини справи, а саме факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди                     300 000 грн.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2024 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізької обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 08 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2024 року відмовлено з підстав, передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України                                   (касаційне провадження № 61-4282ск24).
		 
		Суд касаційної інстанції, відмовляючи у відкритті касаційного провадження, зазначив, щосуд апеляційної інстанції, встановивши факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб, надмірну тривалість досудового розслідування                            у кримінальному провадженні, а також характер, глибину і тривалість душевних страждань позивача, зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди                      300 000 грн.
		 
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		04 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Плецька Ю. В. звернулася до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій просила стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку на користь  ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, понесені останнім            у судах першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Плецької Ю. В. про ухвалення додаткової постанови щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ні в позовній заяві, поданій   до суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, ні у будь-якому іншому документі           до закінчення судових дебатів позивач усупереч вимогам частини першої                         статті 134 ЦПК України не зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які очікував понести у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Апеляційний суд вказав, що зазначення у прохальній частині апеляційної скарги узагальненої вимоги про розподіл судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (у тому числі, на професійну правничу допомогу), оскільки за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань, суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Плецька Ю. В., посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку на користь  ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                       у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 03 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його                                    представником - адвокатом Плецькою Ю. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Запропоновано заявнику подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та докази поважності причин його пропуску. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2024 року заявнику поновлено строк на касаційне оскарження судового рішення, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		У вересні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Плецькою Ю. В., мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за відсутності попереднього розрахунку суми судових витрат, чим було порушено право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя. Сам по собі факт неподання попереднього розрахунку суми судових витрат не є підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
		 
		Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах                                від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 03 жовтня 2019 року у справі                 № 922/445/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, які не були враховані апеляційним судом. 
		 
		Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу.
		 
		У серпні 2024 року Міністерство фінансів Україниподало відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Плецькою Ю. В., в якому зазначило, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню.
		 
		У серпні 2024 року Головне управління Міністерства внутрішніх справ України                           в Запорізькій областіподало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, яка постановлена з дотриманням норм процесуального права.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Плецькою Ю. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		 
		Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
		 
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12                 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		 
		Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом                               (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
		 
		Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
		 
		Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються                 з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
		 
		З огляду на статтю 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
		У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
		Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		 
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів                         у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		 
		Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною                         у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження                                   № 61-16587св19).
		 
		На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц).
		 
		Згідно із частинами першою та другою статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях,                          а також запереченнях проти заяв і клопотань.
		Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі.                             У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки                             в письмовій формі.
		 
		Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		 
		Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18 зазначив, що зважаючи на положення про те, що суд апеляційної та касаційної інстанцій має вирішувати питання щодо розподілу судових витрат, здійснених у зв`язку                                 з переглядом справи, Верховний Суд дотримується позиції, що особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені.
		 
		У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 643/3720/15-ц (провадження                           № 61-18762св19) Верховний Суд указав, що у матеріалах справи відсутній попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, особа не заявила до закінчення судових дебатів про відшкодування судових витрат та не подала заяви про намір подати докази на підтвердження судових витрат після ухвалення судового рішення, тому суд апеляційної інстанції помилково виснував про відшкодування витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.
		 
		Із заявою про ухвалення додаткового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Плецька Ю. В. звернулася до апеляційного суду 04 березня 2024 року у строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
		 
		До заяви представник ОСОБА_1 - адвокат Плецька Ю. В.долучила докази про розмір витрат на правову допомогу, понесених у судах першої, апеляційної інстанцій.
		 
		Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, апеляційний суд вважав, що підстави для її задоволення відсутні, оскільки ні в позовній заяві, поданій до суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, ні                              у будь-якому іншому документі до закінчення судових дебатів позивач, усупереч вимогам частини першої статті 134 ЦПК України, не зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які очікував понести                                                          у зв`язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову           у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу            судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції  ОСОБА_1 своєчасно (до закінчення судових дебатів) не зробив про це відповідну заяву, чим порушив вимоги частини восьмої статті 141 ЦПК України.
		 
		Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити                          у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови                 у відшкодуванні відповідних судових витрат. 
		 
		Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої                        статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій                                               статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 12 грудня               2019 року у справі № 922/1897/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 909/359/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 911/2686/18, від 19 лютого 2020 року у справі              № 910/16223/18, від 21 травня 2020 року у справі № 922/2167/19, від 10 грудня         2020 року у справі № 922/3812/19.
		 
		Застосування відповідних положень частини другої статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що прохання в позовній заяві                                    та в апеляційній скарзі про розподіл судових витрат за результатами вирішення спору без наведення попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ОСОБА_1 поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи,                                         не є виконанням стороною вимог частини першої статті 134 ЦПК України.
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахування судом висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року                       у справі № 922/2821/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19,                                    від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19 колегія суддів відхиляє, оскільки                 у справах були встановлені різні фактичні обставини на підставі наданих сторонами доказів.
		 
		Інші доводи касаційної скарги щодо суті та обґрунтованості заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції відмовив у її задоволенні з процесуальних підстав.
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом не порушено норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують,       на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Плецькою Юлією Вікторівною, залишити без задоволення.
		 
		Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 10 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...