Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/22113/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 22.01.2025.
Дата набрання законної сили: 16.01.2025
Номер судового провадження: 61-10510ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 522/22113/17
		провадження № 61-10510св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», Публічне акціонерне товариство «Комерційний індустріальний банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року у складі судді Пучкової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2024 року у складі колегії суддів Вадовської Л. М., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль», Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ПАТ «Комерційний індустріальний банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Юдіна М. А., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування моральної шкоди у розмірі 39 179 000,00 грн.
		Позов обґрунтовано тим, що  ОСОБА_1 уклав з Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» кредитний договір від 18 вересня 2007 року № 014/80054/85/82377 (далі - кредитний договір), відповідно до якого отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 195 895,00 грн, строк кредитування 240 місяців до 18 вересня 2027 року. 
		ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним та забезпечувальним договорами, тому з червня 2017 року йому почали надходити дзвінки та повідомлення від невідомих осіб з вимогою повернути кошти. 
		Крім того, до виконання був пред`явлений прострочений виконавчий лист, на виконанні якого з його пенсії вилучалося 20 % коштів. 
		Вважає, що його персональні дані, персональні дані поручителя та інформацію, що становить банківську таємницю, було передано без їх письмової згоди, протизаконно вилучено значну частину його пенсії, чим завдано йому моральної шкоди.
		З посиланням на статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 39 179 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року , що залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 червня 2024 року, у позові відмовлено. 
		Відмовивши у позові, суди керувалися тим, що позивач не довів порушення його прав діями відповідачів і завдання йому моральної шкоди.
		Апеляційний суд також урахував, що за умовами кредитного договору позичальник надав згоду на те, що кредитор має право повністю або частково передати (відступити) свої права та зобов`язання без додаткового отримання згоди позичальника; кредитор на власний розсуд буде надавати в обсягах та формі, визначених кредитором, інформацію, що становить банківську таємницю, третім особам, які матимуть намір придбати права вимоги за цим договором; кредитор на власний розсуд будь-яку кількість разів буде телефонувати йому, направляти відомості про строк та розміри його зобов`язань перед кредитором, нарахування, виконання/неналежне виконання позичальником зобов`язань за цим договором, іншу інформацію та повідомлення, пов`язані / передбачені договором, а також комерційні пропозиції кредитора та рекламні матеріали за допомогою поштових відправлень, листів-звернень, електронних засобів зв`язку, смс-повідомлень тощо на адреси / номери телефону, адреси електронної пошти, вказані позичальником або, які стали відомі кредитору іншим чином. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2024 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив:
		- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі                         № 5-25кс11, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, від 13 вересня 2017 року у справі № 556/1838/15-ц (провадження 6-1445цс17), від 08 листопада 2017 року у справі 761/13921/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18 (провадження № 11-557сап18), від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21), від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження 14-43цс22), постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 331/5300/14 (провадження № 61-1847св17), від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15-ц (провадження № 61-4981св18), від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к (провадження № 51-597км17), від 01 серпня 2018 року у справі № 592/11194/14-ц (провадження № 61-13759св18), від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 (провадження № К/9901/22118/19), від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 589/2313/18 (провадження № 51-841км19), від 03 грудня 2020 року у справі № 489/6110/17 (провадження № 51-1996км20), від 30 червня 2022 року у справі № 910/13908/17;
		- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункти 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди неповно дослідили докази і неповно встановили обставини справи. Суди безпосередньо не дослідили докази у справі та не надали оцінку доводам сторін. 
		Суди не врахували, що Міністерство юстиції України підтримало позов. 
		Суди відхилили всі клопотання, заперечення, пояснення позивача, зокрема про зупинення дії рішення суду першої інстанції. Суди відмовили у призначенні експертизи, якщо б мали сумніви у встановленні факту завдання моральної шкоди.
		Суди вчиняли дії дискримінаційного характеру щодо позивача за ознакою інвалідності.
		Оскільки у деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини заподіювача шкоди, то відповідачі не спростували завдання моральної шкоди позивачу.
		Встановлено, і не заперечувалось відповідачами, що обставини, викладені  у позовній заяві, сталися з вини відповідачів.
		Суд не повідомив ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і приватного нотаріуса Юдіна М. А. про розгляд справи. 
		Суд не розглянув клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про надання доступу до електронної справи.
		Суди не взяли до уваги, що банк неправомірно продав кредитний портфель факторинговій компанії, самовільно змінив умови договору, без згоди боржника відступивши право вимоги третім особам, розголосив персональні дані та інформацію, що становить банківську таємницю. Також суди не врахували, що немає підтвердження передання коштів за договором кредиту, умови договору є незаконними і суперечать законодавству, а на позивача покладено подвійне стягнення, одночасно боргу та іпотечного майна. Суди не з`ясували чи здійснювали банки і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заходи для погашення заборгованості позивачем, та який фактичний розмір заборгованості має заявник. 
		Суди не розглянули справу урозумний строк.
		У додаткових поясненнях від 06 жовтня 2024 року ОСОБА_1 заперечує проти прийняття відзиву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з огляду на недотримання процесуальних норм щодо обов`язку подавати процесуальні документи лише через підсистему «Електронний суд», щодо підтвердження повноважень представника банку та зазначення реквізитів сторін.
		Вважає, що поняття «відшкодування моральної шкоди» є забороненим, натомість правильним є відшкодування завданого болю та жалю, що прямо передбачено законодавством, незалежно від того, що є про це застереження у договорі.
		У додаткових поясненнях від 24 листопада 2021 року ОСОБА_1 викладає свої заперечення проти позову ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про стягнення заборгованості зі ОСОБА_1 , заявленого у справі № 947/33205/24.
		Доводи інших учасників справи
		Відзив ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на касаційну скаргу надійшов до Верховного Суду 10 жовтня 2024 року. 
		У відзиві банк зазначає, що позивач не довів факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою банку та заподіяною шкодою.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		У липні 2024 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга  ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2024 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Зазначено про обов`язок приватного нотаріуса Юдіна М. А. зареєструвати електронний кабінет та можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
		У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		18 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 195 895,00 грн, зі сплатою відсотків у розмірі 13,75 % річних, строком до 18 вересня 2027 року.
		Між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено іпотечний договір від 19 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій І. В., зареєстрований в реєстрі за № 27, згідно з яким передано в іпотеку земельну ділянку, площею 0,220 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2010 року у справі № 2-248/10 позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнено солідарно зі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2007 року № 014/80054/85/82377: заборгованість за кредитом - 195 895,00 грн, заборгованість за відсотками - 3 763,60 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 48 886,13грн, пеня - 75 209,54 грн, всього - 323 754,28 грн. Стягнено солідарно зі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» понесенні судові витрати у розмірі 1 820,00 грн.
		На виконання вказаного заочного рішення суду Київський районний суд м. Одеси видав відповідні виконавчі листи.
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 24 травня 2018 року у справі              № 2-248/10 замінено стягувача - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» його правонаступником - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».
		27 червня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено договір відступлення права вимоги № 114/7-4559, відповідно до якого відступлено, зокрема право вимоги за кредитним договором (право грошової вимоги перейшло до ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк»).
		27 червня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» укладено договір відступлення права вимоги за іпотечними договорами, відповідно до якого відступлено право вимоги за іпотечним договором від 19 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій І. В., зареєстрованим в реєстрі за № 27.
		27 червня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 114/7-4559/ДГ, відповідно до якого відступлено право вимоги за кредитним договором (право грошової вимоги перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія»).
		27 червня 2017 року між ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, відповідно до якого відступлено право вимоги за іпотечним договором від 19 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Мазаратій І. В., зареєстрованим в реєстрі за № 27.
		Згідно з вимогою про усунення порушення умов кредитного договору, яку ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» надіслала ОСОБА_1 , станом на 27 червня 2017 року заборгованість становила 456 941,99 грн, з них заборгованість за кредитом - 195 093,73 грн, заборгованість за відсотками - 261 848,26 грн.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
		Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається 
		ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів 
		цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. 
		Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів враховує таке.
		ОСОБА_1 обґрунтував позов тим, що банки безпідставно розголосили його персональні дані та інформацію, що становить банківську таємницю, відступивши право вимоги за кредитними зобов`язаннями позивача ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», та телефонують і надсилають йому смс-повідомлення з вимогами повернути борги, а його пенсійні рахунки безпідставно арештовано та незаконно стягується 20 % його пенсії, що спричиняє йому душевні страждання.
		У статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
		Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до пункту 8.6 кредитного договору з укладенням цього договору позичальник надав згоду на те, що кредитор має право повністю або частково передати (відступити) свої права та зобов`язання за цим договором, а також за договорами, пов`язаними із забезпеченням виконання зобов`язання за цим договором, третій особі без додаткового отримання згоди позичальника. 
		Згідно з пунктом 11.1 кредитного договору інформація, що становить банківську таємницю, розкривається кредитором виключно у випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством.
		Відповідно до пункту 11.2 кредитного договору позичальник погодився, що умови, передбачені пунктом 11.1 цього договору щодо збереження банківської таємниці, не поширюються на випадки розкриття кредитором третім особам інформації щодо позичальника, що складає банківську таємницю у випадку порушення позичальником умов цього договору або у випадку наявності фактів невиконання позичальником своїх фінансових зобов`язань перед іншими кредиторами. У цих випадках позичальник надає згоду кредитору розкривати інформацію, що становить банківську таємницю, шляхом надання її способом та в обсягах, визначених кредитором, необмеженому колу третіх осіб, у тому числі фінансовим установам, іншим установам, підприємствам, організаціям.
		Згідно з пунктом 11.3 кредитного договору позичальник також згоден, що кредитор на власний розсуд буде надавати в обсягах та формі, визначених кредитором, інформацію, що становить банківську таємницю, третім особам, які матимуть намір придбати права вимоги за цим договором.
		Відповідно до пункту 11.7 кредитного договору з підписанням цього договору позичальник погоджується з умовами та порядком розкриття банківської таємниці, зазначеними в цьому договорі.
		Згідно з пунктом 11.4 кредитного договору позичальник погодився, що кредитор на власний розсуд будь-яку кількість разів буде телефонувати йому, направляти відомості про строк та розміри його зобов`язань перед кредитором, нарахування, виконання/неналежне виконання позичальником зобов`язань за цим договором, іншу інформацію та повідомлення, пов`язані / передбачені договором, а також комерційні пропозиції кредитора та рекламні матеріали за допомогою поштових відправлень, листів-звернень, електронних засобів зв`язку, смс-повідомлень тощо на адреси / номери телефону, адреси електронної пошти, вказані позичальником або, які стали відомі кредитору іншим чином. При цьому позичальник несе всі ризики, пов`язані з тим, що направлена кредитором інформація стане доступною третім особам.
		Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що кредитний договір і договір іпотеки є чинними (рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, що набрало законної сили, відмовлено у позові ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним), договори про відступлення права вимоги, зокрема за кредитним договором, не визнані недійсними у судовому порядку, заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2010 року у справі № 2-248/10, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання щодо повернення коштів за кредитним договором.
		Колегія суддів також зазначає, що позивач наводить різний, нічим не обґрунтований розмір коштів, у який він оцінює завдану йому моральну шкоду: у тексті позовної заяви - 100 000,00 грн, у прохальній частині позовної заяви - 39 179 000,00 грн, у касаційній скарзі - 1 280 000,00 грн.
		Доводи касаційної скарги, що відповідачі визнали та погодились із обставинами, викладеними у позовній заяві, суперечать матеріалам справи, згідно з якими відповідачі заперечували проти задоволення позову та не підтверджували будь-яких обставин завдання їх діями моральної шкоди позивачу (т. 1, а. с. 40-42, 69-73, 129-131, т. 2, а. с. 34-35 зворот, 132 зворот, 141 зворот, 170, 171, 199, 221, 242 зворот, т. 3, а. с. 1-4, 34-37, 159).
		Отже, суди правильно керувались тим, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів на обґрунтування заявлених вимог, а саме: у чому саме полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винних осіб, в чому полягає вина відповідачів в спричиненні йому моральної шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та чим він керувався.
		Посилання заявника, що відповідачі не спростували презумпцію вини заподіювача шкоди, є необґрунтованими, оскільки підставою відмови у задоволенні його позову є саме недоведення завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на відповідачів, що відповідно до вимог статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
		Тому суди, повно встановивши обставини справи, належно дослідивши докази, надані сторонами, дійшли правильного висновку про недоведеність факту завдання діями відповідачів моральної шкоди позивачу, отже, доводи касаційної скарги, що суди неповно дослідили докази і неповно встановили обставини справи,безпосередньо не дослідили докази та не надали оцінку аргументації сторін є безпідставними.
		Фактично вимоги позовної заяви зводяться до незгоди із накладенням арешту у виконавчому провадженні на пенсійні рахунки позивача (у розмірі 20 % пенсії) та незгоди з відступленням права вимоги за його кредитними зобов`язаннями, що є підставою для оскарження постанов державного / приватного виконавця у порядку судового контролю за виконанням судових рішень та договорів про відступлення права вимоги шляхом подання відповідного позову.
		Посилання заявника на статтю 22 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є безпідставним, оскільки суди не встановили порушень прав ОСОБА_1 з підстав, заявлених у позовній заяві.
		Довід, викладений у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд відхилив клопотання позивача про зупинення дії рішення суду першої інстанції не підтверджується матеріалами справи, оскільки вони не містять доказів подання такого клопотання.
		Посилаючись на те, що суди відхилили всі клопотання, заперечення, пояснення позивача, заявник не вказує які саме його клопотання, заперечення чи пояснення не розглянули суди, та щодо яких саме обставин справи.
		Верховний Суд також не бере до уваги доводи заявника про те, що суди відмовили у призначенні експертизи, оскільки у матеріалах справи немає доказів того, що позивач чи його представник подавали клопотання про її призначення, та не обґрунтовано наявності підстав для проведення експертизи з ініціативи суду. 
		Щодо доводів заявника, що суди відмовили у наданні йому копій судових рішень та не опублікували в Єдиному державному реєстрі судових рішень колегія суддів керується таким.
		Згідно з матеріалами справи 28 жовтня 2020 року позивач був присутнім у судовому засіданні, у якому проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції (т. 3, а. с. 196), повний текст рішення суду першої інстанції складено 05 листопада 2020 року, на що позивач також посилався у апеляційній скарзі, та отримано позивачем 26 листопада 2020 року (т. 3, а. с. 210, 212). 
		27 червня 2024 року позивач був присутнім у судовому засіданні, у якому проголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції (т. 3, а. с. 196), повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 24 липня 2024 року, а касаційну скаргу позивач подав 22 липня 2024 року.
		З урахуванням вказаного, доводи заявника про те, що суди відмовили йому у наданні копій судових рішень є безпідставними.
		Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо того, що суди мали опублікувати тексти судових рішень у цій справі в Державному реєстрі судових рішень, оскільки це не є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, виключний перелік яких визначений у частині першій статті 411 ЦПК України.
		Стосовно доводів касаційної скарги про дискримінацію позивача у судах першої та апеляційної інстанцій за ознакою інвалідності, то Верховний Суд зазначає, що ці доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.
		Доводи, викладені у касаційній скарзі, про те, що суд не повідомив ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і приватного нотаріуса Юдіна М. А. про розгляд справи та не розглянув клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про надання доступу до електронної справи, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		Відповідно до пункту 7 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
		ОСОБА_1 не надав доказів того, що він звертається в інтересах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» і приватного нотаріуса Юдіна М. А., які із касаційними скаргами не звертались, тому доводи позивача про неповідомлення інших учасників справи про її розгляд не можуть оцінюватися судом касаційної інстанції.
		Крім того, заявник не обґрунтував, яким чином питання про розгляд судом клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про надання доступу до електронної справи порушує його права.
		Щодо доводів заявника про те, що справу розглянуто з порушенням розумних строків її розгляду, Верховний Суд зазначає таке.
		Відповідно до пункту 7 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є розумні строки розгляду справи судом.
		У статті 121 ЦПК України передбачено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
		У своїй практиці Європейський суд з прав людини керується тим, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи та враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і зумовлюють певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (рішення від 27 червня 2000 року у справі «Фридлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96, пункт 43).
		Такий критерій як розумність строку судового розгляду справи є суб`єктивним і має трактуватись у кожному випадку, залежно він певних обставин. Таким чином, розумність строку повинна оцінюватись через призму наведених вище критеріїв на предмет можливості розгляду справи протягом більш або менш тривалого строку. Тому навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин. Тут необхідно приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19).
		У суді першої інстанції з урахуванням процесуальних дій позивача суд: відклав розгляд справи з огляду на неявку сторін, зокрема позивача (т. 2, а. с. 5),  відклав розгляд справи у зв`язку із клопотанням позивача про зобов`язання надати правничу допомогу (т. 2, а. с. 94, 95), відклав розгляд справи з огляду на долучення позивачем документів (т. 2, а. с. 106),  оголосив перерву у судовому засіданні, зокрема для надання можливості позивачу отримати правничу допомогу (т. 2, а. с. 123, 123 зворот), оголосив перерву у судовому засіданні, з огляду на долучення позивачем документів (т. 2, а. с. 158 зворот), оголосив перерву у судовому засіданні для реалізації позивачем процесуальних прав та отримання правничої допомоги (т. 2, а. с. 175 зворот), оголосив перерву у судовому засіданні з огляду на неявку сторін, зокрема позивача (т. 2, а. с. 225), оголосив перерву у судовому засіданні, з огляду на клопотання позивача через відсутність його адвоката (т. 2, а. с. 236), оголосив перерву через заяву позивача про суттєві відмінності у договорі кредиту (т. 3, а. с. 5),  оголосив перерву у судовому засіданні, зокрема у зв`язку із клопотанням позивача про повторне дослідження матеріалів справи, з огляду на це клопотання  суд повернувся до дослідження матеріалів справи (т. 3, а. с. 153, 160 зворот, 161 зворот, 162), відклав розгляд справи, зокрема з огляду на клопотання адвоката позивача про його відкладення (т. 3, а. с. 172, 173, 176),   оголосив перерву у судовому засіданні, з огляду на клопотання позивача про витребування справи № 2-248/10 (т. 3, а. с. 185).
		У суді апеляційної інстанції з урахуванням процесуальних дій позивача:  25 жовтня 2021 року позивачем заявлено відвід суддям (т. 4, а. с. 42, 46), 28 жовтня 2021 року судове засідання не відбулося з огляду на відсутність постійно діючого судді колегії суддів та зайнятістю резервного судді (т. 4, а. с. 59, 59 зворот, 64), справу передано для вирішення питання про відвід суддів (т. 4, а. с. 126, 129), відкладено розгляд справи з огляду на введення воєнного стану (т. 4, а. с. 166), здійснено повторний автоматизований розподіл справи з огляду на звільнення у відставку з посади судді  члена колегії суддів у цій справі Колеснікова Г. Я. (т. 4, а. с. 201, 202), здійснено повторний автоматизований розподіл справи з огляду на звільнення у відставку з посади судді  члена колегії суддів у цій справі Цюри Т. В. (т. 4, а. с. 219, 220), відкладено розгляд справи з огляду на клопотання адвоката позивача та позивача про його відкладення (т. 4, а. с. 222, 226, 227), 28 березня 2024 року судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Комлевої О. С. на лікарняному (т. 5, а. с. 17).
		Водночас колегія суддів зазначає, що у разі, якщо особа вважає, що під час розгляду справи за її позовом було порушено розумні строки судового провадження, вона може звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої порушенням державою розумного строку розгляду справи, водночас у межах цієї справи Верховний Суд вказаних доводів та обставин, наведених у касаційній скарзі, не оцінює. 
		Інші доводи касаційної скарги стосуються незгоди позивача із заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 липня 2010 року про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, зводяться до заперечень щодо укладення договору про відступлення права вимоги за кредитними зобов`язаннями позивача, дійсності кредитного договору та справедливості і законності його умов, які не стосуються предмета доказування у цій справі.
		У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.
		Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження                      № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року у справі № 5-25кс11, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1716цс15, від 13 вересня 2017 року у справі № 556/1838/15-ц (провадження 6-1445цс17), постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 261/0/15-18 (провадження № 11-557сап18), від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17 (провадження № 14-41цс21), від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22), постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 331/5300/14 (провадження № 61-1847св17), від 28 березня 2018 року у справі № 757/44693/15-ц (провадження № 61-4981св18), від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к (провадження № 51-597км17), від 01 серпня 2018 року у справі № 592/11194/14-ц (провадження № 61-13759св18), від 17 січня 2020 року у справі № 340/1018/19 (провадження № К/9901/22118/19), від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц (провадження № 61-36762св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 589/2313/18 (провадження № 51-841км19), від 03 грудня 2020 року у справі № 489/6110/17 (провадження № 51-1996км20), від 30 червня 2022 року у справі № 910/13908/17, не є релевантними у справі, що переглядається.
		У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц викладено висновок, що у справах за позовами фізичних і юридичних осіб про відшкодування, зокрема, моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
		У справі, що переглядається, ОСОБА_1 не заявляв вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної рішеннями, діями (бездіяльністю) державних виконавців, тому вказані висновки не є застосовними. 
		У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.
		Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вказаного вище, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 червня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                             І. М. Фаловська
		                                                                                                С. О. Карпенко
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...