Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/70/22(914/797/24) : не визначено.
Надіслано судом: 22.01.2025. Зареєстровано: 22.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  914/70/22(914/797/24) 
		 
		Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: 
		Огородніка К. М.- головуючого, Білоуса В. В., Жукова С. В.
		 
		за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.
		за участю представника ОСОБА_1 - Яциника В. В.
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Самбірського виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства
		 
		на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 
		 
		у справі № 914/70/22(914/797/24)
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства
		про стягнення невиплаченої заробітної плати в розмірі 238 128, 00 грн
		 
		у межах справи № 914/70/22
		за заявою Приватного підприємства «Алекс»
		до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства
		про визнання банкрутом
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/70/22 про банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі - Управління, Боржник).
		Короткий зміст позовних вимог 
		У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом до Управління про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з вересня 2015 року по листопад 2020 року в загальному розмірі          238 128, 00 грн. 
		Позовні обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , яка працювала в Управлінні з 02.09.2015 по 18.11.2020, неправильно нараховувалась заробітна плата з таких підстав:
		- незастосування коефіцієнтів співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт до встановленою угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, передбаченого додатком №1 до тарифної частини територіальної угоди на 2015-2017 роки, 2018-2020 роки «Експлуатація устаткування систем водопостачання та водовідведення» (а саме - коефіцієнтів 1,30 та 1,50);
		- неправильного визначення за період з січня по грудень 2019 року коефіцієнта, який передбачений Галузевою угодою між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення (далі - Галузева угода) на 2017-2021 роки;
		- безпідставного взяття за основу самовільно визначеного розміру мінімальної заробітної плати, який нижче від законодавчо встановленого, при обрахунку розміру мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, на підставі якого проводилось нарахування заробітної плати працівникам підприємства за період з вересня по грудень 2015 року.
		Спір розглядався судом у межах справи № 914/70/22 про банкрутство Управління у порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства із присвоєнням єдиного унікального номера справі 914/70/22(914/797/24).
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Господарський суд Львівської області рішенням від 17.06.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, задовольнив позов повністю, стягнув з Управління на користь ОСОБА_1 238 128 грн невиплаченої заробітної плати (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів, при виплаті) та стягнув з Боржника в дохід Державного бюджету України                  3 571 грн судового збору.
		Судові рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог через доведення позивачкою порушення відповідачем порядку нарахування заробітної плати.
		Суди попередніх інстанцій виснували про недоведення відповідачем та не підтвердження відповідними доказами, що у період з 2015 рік по 2020 рік Управління повідомляло інформацію про несприятливий стан його фінансової діяльності та про прийняті додатки до колективного договору, що дозволяли б підприємству здійснювати оплату праці працівникам нижче від норм, визначених угодою, але не нижче від державних норм і гарантій. 
		При цьому такі додатки не зареєстровані у встановленому законом порядку і не містять відмітки про повідомну реєстрацію у відповідності до вимог Порядку повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2013 №115 (далі - Порядок № 115).
		Також суди погодилися з доводами позивача, що зміни в оплату праці можуть вноситися не щороку, а лише протягом шести місяців, оскільки згідно з нормою частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці» та умовами підпункту 3.2.7 пункту 3.2. Розділу 3 Галузевої угоди норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених Угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		Відповідач (Управління) подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі №   914/70/22(914/797/24), просив оскаржуване судове рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		За змістом доводів касаційної скарги така мотивована підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Зокрема обґрунтовуючи підставу, визначену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відповідач стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо таких питань: 
		- скільки разів протягом дії колективного договору роботодавець може застосовувати норму частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці»;
		- застосування норми частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці», яка дозволяє тимчасово зменшувати оплату праці, у співвідношенні із положеннями частини другої статті 5, частини третьої статті 8 Закону України «Про колективні договори і угоди»;
		- яка норма є загальною, а яка спеціальною у співвідношенні частини другої статті 14 ЗУ «Про оплату праці» та частини другої статті 5, частини третьої статті 8 Закону України «Про колективні договори і угоди»;
		- стягнення заборгованості за борги, які могли утворились у підприємства до початку процедури ліквідації/санації і які не увійшли до плану санації та чи потрібно у зв`язку з цим вносити зміни до плану санації.
		Крім того, мотивуючи наявність обов`язкової підстави для скасування оскаржуваної постанови скаржник, з покликанням на пункт 3 частини першої статті 310 ГПК України, стверджує, що така [постанова] підписана не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні (підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу).
		У цьому зв`язку відповідач доводить, що згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 11.09.2024 у Західному апеляційному господарському суді було визначено такий склад колегії суддів: Матущак О. І. (головуючий), Кравчук Н. М., Скрипчук О. С. Однак, оскаржувана постанова Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, копію якої в електронній формі скаржник отримав у підсистемі «Електронний Суд» не підписана суддею - учасником колегії Кравчук Н. М., натомість підписана суддею Желік М. Б., який не входить до складу судової колегії (відповідні докази додаються).
		На переконання скаржника, зазначена підстава є самостійною і достатньою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду і передачі справи на новий розгляд.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
		Іншими учасниками справи відзивів на касаційну скаргу не подано, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень у касаційному порядку. 
		Касаційне провадження
		24.10.2024 до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Управління.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 для розгляду касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Білоус В. В., Жуков С. В.
		Ухвалою від 11.11.2023 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі №914/70/22(914/797/24), призначив її до розгляду на 04.12.2024 о 11:15 год.
		Ухвалами від 18.11.2024 та 19.11.2024 Верховний Суд задовольнив відповідно заяви ОСОБА_1 (позивачки) та Управління (відповідача) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
		04.12.2024 до касаційного суду надійшло клопотання позивачки про відкладення розгляду справи, мотивоване необхідністю отримати відповідь на адвокатський запит щодо того, ким була підписана постанова Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 року у справі №914/70/22(914/797/24) та завантажена в Єдиний державний реєстр судових рішень та Електронний суд. 
		Ухвалою від 04.12.2024 Верховний Суд, серед іншого, задовольнив клопотання ОСОБА_1 та відклав розгляд касаційної скарги у справі на 15.01.2025 о 11:15.
		11.12.2024 до касаційного суду надійшло клопотання позивачки про приєднання відповідних доказів до матеріалів справи, отриманих у відповідь на адвокатський запит.
		Судове засідання 15.01.2025 відбулось у режимі відеоконференції за участю представника позивачки, який надав пояснення щодо суті вимог та доводів касаційної скарги. Представник відповідача (скаржника) явку в судове засідання не забезпечив, був належним чином повідомлений про дату, час і місце призначеного на 15.01.2025 засідання суду касаційної інстанції у цій справі, зважаючи, зокрема, на його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції від 04.12.2024.
		Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування та дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю уповноваженого представника відповідача.
		Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
		Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 02.09.2015 по 18.11.2020 працювала на різних посадах в Управлінні, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці позивачки, а також довідка Управління від 23.01.2024 № 21, в якій зазначено, що: 
		- відповідно до Наказу від 02.09.2015 № 142 ОСОБА_1 була прийнята інженером ІІ-ї категорії з 02.09.2015; 
		- відповідно до Наказу від 30.06.2017 № 122 ОСОБА_1 була переведена на посаду інженера виробничо-технічного відділу (ВТВ) з 01.07.2017; 
		- відповідно до Наказу від 18.11.2020 № 138. ОСОБА_1 була звільнена з роботи за угодою сторін з 18.11.2020.
		15.04.2010 на зборах трудового колективу Управління за участю його керівника був укладений колективний договір на 2010 - 2012 роки, який погоджений головою профкому цього підприємства та в загальних положеннях якого визначено, що договір діє до укладення нового колективного договору, та передбачено, зокрема: Розділ «Оплата праці» (пункт 1): «Здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: погодинних тарифних ставок згідно з додатком № 1 Тарифної частини Регіональної угоди та місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців, техніків усіх спеціальностей згідно додатку № 6 Тарифної частини Регіональної угоди».
		Додатком № 17 до цього договору «Оплата праці ІТП, фахівців, професіоналів, службовців, техніків» визначено, що оплату праці ІТП, АУП, служба водопроводу, служба каналізації, професіоналам, службовцям, технікам проводити у відповідності з коефіцієнтами співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців до встановленого угодою розміру місячної тарифної ставки робітника 1-го розряду основної професії.
		17.04.2017 на зборах трудового колективу Управління за участю його керівника Г був укладений колективний договір на 2017 - 2018 роки, який погоджений головою профкому цього підприємства та за умовами Розділу V «Оплата праці» якого передбачено, зокрема, таке: 
		- сторони домовились здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: погодинних тарифних ставок для всіх категорій робітників згідно з Додатком № 1, 2, 3, 4 тарифної частини Територіальної угоди (зі змінами і доповненнями) на 2015 - 2017 роки; місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців згідно Додатку № 6, 7 тарифної частини Територіальної угоди (зі змінами та доповненнями) на 2015 - 2017 (пункт 1); 
		- встановити розрахункову величину мінімальної тарифної ставки І-го розряду робітників основного виробництва згідно Додатку № 1 (пункт 2); 
		- розрахунок коефіцієнту співвідношень тарифних ставок робітників підприємства до прожиткового мінімуму здійснювати згідно з Додатком № 2 в залежності від рівня кваліфікації і складності виконуваних робіт (пункт 3); 
		- розрахунок місячної тарифної ставки робітників окремих видів професій за окремими професіями згідно з Додатком № 3 (пункт 4); 
		- встановити схему розрахунку розміру місячних посадових окладів до встановленого розміру прожиткового мінімуму для керівників професіоналів, фахівців і технічних службовців згідно з Додатком № 4 (пункт 5).
		25.10.2015 між Львівською обласною державною адміністрацією (ОДА), Львівським обласним об`єднанням організацій роботодавців та профспілковими об`єднаннями Львівської області було укладено Територіальну угоду на 2015 - 2017 роки з Тарифною частиною цієї Угоди, що регулює питання оплати праці працівників підприємств житлово-комунального господарства області, та 27.03.2017 було зареєстровано Тарифну частину Територіальної угоди на 2015-2017 роки, (зі змінами і доповненнями) у зв`язку зі змінами чинного законодавства, Генеральної та Галузевої угод.
		15.06.2018 між Львівською ОДА, Львівським обласним об`єднанням організацій роботодавців та профспілковими об`єднаннями Львівської області укладено Територіальну угоду на 2018-2020 роки з Тарифною частиною цієї Угоди на 2018-2020 роки.
		Згідно з Галузевими Угодами між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2013 - 2015, 2017 - 2021 роки (підпункт 3.1.1 Галузевих угод) мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника I розряду - у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, а в подальшому було встановлено в розмірі 140 відсотків (згідно змін і доповнень до Галузевої угоди, зареєстрованих 19.02.2018) та 160 відсотків (згідно змін і доповнень до Галузевої угоди, зареєстрованих 04.12.2018).
		У матеріалах справи наявний здійснений відповідачем Розрахунок посадового окладу за 2015-2020 роки ОСОБА_1 згідно штатного розпису, з якого прослідковується, що при нарахуванні заробітної плати Управлінням були застосовані такі коефіцієнти:
		- коефіцієнт росту згідно з Галузевою угодою за період з вересня 2015 року по серпень 2017 року - 1,2, з серпня 2017 року по грудень 2019 року - 1,4, а з січня 2020 року по листопад 2020 рік - 1,6;
		- коефіцієнти 2,21 і 2,56 згідно з коефіцієнтом співвідношення розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців до встановленої Територіальною угодою мінімальної тарифної ставки робітника І розряду основного виробництва (мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії встановлених у колективному договорі), який передбачений Додатком № 6 до тарифної частини Територіальної угоди.
		З наведеного суди встановили, що відповідачем проведено розрахунок заробітної плати ОСОБА_1 за 2015-2020 роки не у відповідності з формулою розрахунку заробітної плати інженера ІІ категорії та інженера ВТВ, закріпленої колективним договором, Територіальною угодою між Львівською ОДА, Об`єднанням роботодавців та профспілковими об`єднаннями Львівської області на 2015 -2017 роки, 2018-2020 роки, оскільки не застосовано коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт, що встановлений, Додатком № 1 до тарифної частини Територіальної угоди на 2015-2017 роки, 2018-2020 роки «Експлуатація устаткування систем водопостачання та водовідведення», а саме: коефіцієнти 1,30 та 1,50.
		Також суди першої та апеляційної інстанції з`ясували, що відповідачем при нарахуванні заробітної плати за період з вересня 2015 року по грудень 2015 рік, при обрахунку розміру мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, на підставі якого проводилось нарахування заробітної плати працівникам підприємства, взято розмір мінімальної заробітної плати - 1 218,00 грн, тоді як передбачений статтею 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" розмір мінімальної заробітної плати з вересня 2015 року становив 1 378,00 грн. Тобто при нарахуванні зарплати з вересня 2015 року по грудень 2015 рік відповідачем взято нижчий розмір мінімальної заробітної плати, ніж встановлений законодавством.
		Окрім цього, відповідачем за період з січня 2019 року по грудень 2019 рік застосовано коефіцієнт росту, передбачений пунктом 3.1.2 Галузевої угоди на 2017-2021, а саме 1,4, тоді як 04.12.2018 зареєстровано зміни і доповнення до Галузевої угоди, якими встановлено мінімальну тарифну ставку робітника I розряду з січня 2019 року в розмірі не менше 160 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Позивачем здійснено Розрахунок невиплаченої заробітної плати за період з вересня 2015 по листопад 2020 року (з врахуванням усіх коефіцієнтів у відповідні періоди), правильність якого перевірена судами першої та апеляційної інстанцій, згідно якого відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату за зазначений період на суму 238   128,00 грн. 
		Суди також з`ясували, що, заперечуючи проти позову, відповідач покликався на пункт 10 Розділу V Колективного договору на 2017-2018 роки, додатки до Колективного договору на 2019 рік та до Колективного договору на 2020 рік, погоджені Головою профкому та затвердженими Начальником Управління, та зазначав, що 25.07.2017 рішенням Загальних зборів Управління постановлено не застосовувати коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника 1 - го розряду 1,5 у зв`язку з важким фінансовим станом в управлінні на 2 роки - 2017 - 2018 роки, що підтверджується Випискою з Протоколу загальних зборів Управління № 1 від 27.07.2017. 
		Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, а також правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, з огляду на таке.
		Щодо доводів скаржника про порушення норм процесуального права у контексті визначеної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 310 ГПК України
		Оскільки згідно з пунктом 3 частини першої статті 310 ГПК України, зокрема, підписання судового рішення не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні, є самостійною та обов`язковою підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, Верховний Суд вважає за необхідне спершу надати оцінку аргументам скаржника в цій частині. 
		Судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови (частини перша, четверта статті 232 ГПК України).
		Згідно з частинами першою, другою статті 233 ГПК України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи. Судове рішення, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи (абзаци перший та третій частини шостої статті 233 ГПК України).
		Відповідно до частини сьомої статті 240 ГПК рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
		З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 12.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваної постанови Західного апеляційного господарського суду, яка підписана усім складом суду, визначеним для розгляду цієї справи, а саме: суддями Матущаком О. І. (головуючим), Кравчук Н. М., Скрипчук О. С. 
		Наявний у матеріалах справи оригінал повного тексту постанови в паперовій формі, який складено 10.10.2024, також містить підписи суддів Матущака О. І. (головуючого), Кравчук Н. М., Скрипчук О. С., що не спростовано скаржником.
		Згідно частини восьмої статті 233 ГПК України усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах. Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС), шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про ЄСІКС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) судді (у разі колегіального розгляду - КЕП всіх суддів, що входять до складу колегії).
		Зі змісту підпункту 6 пункту 1 розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19.04.2018 №1200/0/15-18 із подальшими змінами (далі - Порядок), вбачається, що електронний примірник судового рішення - створений в АСДС [автоматизованій системі документообігу суду] електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно з пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі
		Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку електронний примірник судового рішення або окремої думки судді оприлюднюється шляхом надсилання до Реєстру [Єдиного державного реєстру судових рішень] у день його виготовлення засобами АСДС. Реєстраційні відомості, зазначені в пункті 3 розділу II цього Порядку, надсилаються до Реєстру у складі електронного документа, який вони описують.
		За змістом пункту 2 розділу ІІІ Порядку у разі надсилання до Реєстру судових рішень, що ухвалювали судді, які на момент настання необхідності надсилання до Реєстру відповідного електронного примірника втратили можливість його підписання власним КЕП (зокрема згідно з наказами про надання відпустки), такі електронні примірники підписує власним КЕП та надсилає до Реєстру або особа, визначена наказом голови суду, або голова суду (особа, яка виконує його обов`язки) у якому зберігається судова справа, крім випадків, коли судові рішення були ухвалені судами, які перебувають (перебували) в процесі припинення (ліквідації).
		Отже, згідно наведених норм Порядку, за винятком зазначеного випадку, якщо суддя / судді на момент настання необхідності надсилання до Реєстру електронного примірника судового рішення втратив / втратили можливість його підписання власним КЕП, зокрема внаслідок перебування у відпустці, голова відповідного суду може замість судді, який не може накласти КЕП особисто, підписати електронний примірник такого судового рішення власним КЕП або уповноважити відповідним наказом іншу особу на вчинення таких дій.
		Своєю чергою, скаржник стверджує, що згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 11.09.2024 у Західному апеляційному господарському суді було визначено колегію суддів у складі: Матущака О. І. (головуючого), Кравчук Н. М., Скрипчук О. С., проте оскаржувана постанова апеляційного суду від 12.09.2024 не підписана суддею - учасником колегії            Кравчук Н. М., натомість підписана суддею Желік М. Б., який не входить до складу судової колегії.
		Як вбачається з матеріалів справи для встановлення правомірності зазначених дій представником позивачки адвокатом Яциником В. В. направлено до Західного апеляційного господарського суду адвокатський запит, що містив клопотання про надання інформації та доказів, яким складом суду підписана постанова Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі №914/70/22(914/797/24) рукописно та електронними цифровими підписами, а також яким складом цього суду зазначена постанова завантажена в Єдиний державний реєстр судових рішень та Електронний суд.
		У відповідь на адвокатський запит судом апеляційної інстанції надано копії таких документів: відповідей Західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 № 02-04/146/24 та від 06.12.2024 № 02-04/150/24; Наказу Західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 № 06-03/109 «Про надання відпустки Н. Кравчук »; Наказу Західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 №06-03/95 «Про М. Желіка».
		Відповідні докази долучено до матеріалів цієї справи, якими, як зазначалось вище, підтверджено, що оригінал оскаржуваної постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у цій справі №914/70/22(914/797/24) у паперовій формі підписаний складом суду, визначеним протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 11.09.2024, а саме: Матущак О. І. (головуючий), Кравчук Н. М., Скрипчук О. С.
		Водночас, суддя Кравчук Н. М. з 07.10.2024 перебувала у відпустці на підставі Наказу Західного апеляційного господарського суду від 25.09.2024                     № 06-03/109.
		10.10.2024 текст оскаржуваної постанови у цій справі внесено до автоматизованої системи документообігу Західного апеляційного господарського суду та підписано електронними цифровими підписами суддів: Матущак О. І. (головуючий), Скрипчук О. С., Желік М. Б.
		При цьому згідно Наказу Західного апеляційного господарського суду від 27.08.2024 № 06-03/95 суддя Желік М. Б. приступив до виконання обов`язків на посаді голови Західного апеляційного господарського суду строком на три роки з 27.08.2024 на підставі протоколу зборів суддів цього суду від 26.08.2024 № 4.
		Зважаючи на підтвердження відповідними доказами обставин того, що суддя Кравчук Н. М. з 07.10.2024 перебувала у відпустці, а суддя Желік М. Б. обіймає посаду голови суду, Верховний Суд вважає, що у відповідності до вимог пункту 2 розділу ІІІ Порядку суддя Желік М. Б. був наділений правом накладення власного КЕП на електронний примірник оскаржуваної постанови замість судді Кравчук Н. М., яка як один із колегії суддів, яка ухвалила відповідне судове рішення, на момент настання необхідності надсилання до Реєстру електронного примірника цієї постанови втратила можливість його підписання особистим КЕП у зв`язку з перебуванням у відпустці.
		При цьому колегія суддів враховує, що накладення суддею Желіком М. Б. власного КЕП на електронний примірник судового рішення замість судді Кравчук Н. М. не може свідчити про непідписання таким суддею відповідного рішення, зокрема, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів ухвалення такого рішення та підписання суддею Кравчук Н. М. як вступної та резолютивної частин, так і повного тексту цього рішення. 
		Наведене свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд на підставі пункту 3 частини першої статті 310 ГПК України.
		Щодо доводів скаржника про порушення норм матеріального та процесуального права у контексті визначеної ним підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
		Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога позивачки до відповідача про стягнення невиплаченої заробітної плати внаслідок.
		Такі позовні вимоги мотивовані неправильним нараховуванням роботодавцем заробітної плати через: 1) безпідставне незастосування коефіцієнтів співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт до встановленою угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, передбаченого додатком № 1 до тарифної частини відповідних територіальних угод на 2015-2017 та 2018-2020 роки; 2) неправильне визначення за період з січня по грудень 2019 року коефіцієнта, який передбачений Галузевою угодою на 2017-2021 роки; 3)безпідставне взяття за основу меншого законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної при обрахунку розміру мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, на підставі якого проводилось нарахування заробітної плати працівникам підприємства за період з вересня по грудень 2015 року.
		Задовольняючи позов повністю, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, констатував про обґрунтованість позовних вимог через доведення позивачкою порушення відповідачем як роботодавцем порядку нарахування заробітної плати.
		Доводи касаційної скарги не заперечують та, відповідно, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо порушення порядку нарахування заробітної плати в частині неправильного визначення за період з січня по грудень 2019 року коефіцієнта, передбаченого Галузевою угодою на 2017-2021 роки, а також в частині безпідставного взяття за основу меншого законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної при нарахуванні заробітної плати за період з вересня по грудень 2015 року.
		У той же час скаржник стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці», частини другої статті 5, частини третьої статті 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» з тих підстав, що:
		- обидві судові інстанції не застосували норми частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці» та умови підпункту 3.2.7 пункту 3.2 розділу 3 Галузевих угод навіть до одного шестимісячного періоду протягом терміну дії колективного договору, тоді як немає жодного положення в законодавчих нормативно-правових актах, яке б прямо забороняло застосування декілька разів (протягом дії колективного договору) норм колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених територіальною угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців; 
		- суди не врахували, що пунктом 10 розділу V Колективного договору на 2017-2018 роки передбачено у зв`язку з важким фінансовим станом підприємства не застосовувати, зокрема, для фахівців коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника І-го розряду за підгалузями та видами робіт 1,5, що також передбачено рішенням загальних зборів Управління та підтверджується випискою з протоколу таких зборів № 1 від 27.07.2017. Також судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що умовами Додатків до Колективних договорів на 2019 рік та на 2020 рік, погоджених головою профкому та затверджених начальником Управління, визначено, що на період подолання фінансових труднощів підприємства в 2019 / 2020 році нарахування заробітної плати робітникам, професіоналам проводити по старих коефіцієнтах співвідношень по підгалузях та за видами робіт та коефіцієнтах співвідношення по професії, посаді, які передбачені Територіальною угодою на 2015-2017 роки.
		Перевіривши наведені доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку про їх відхилення за безпідставністю, що пояснюється таким.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці», приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		За частиною першою статті 14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на національному (генеральна угода), галузевому (галузева (міжгалузева) угода), територіальному (територіальна угода) та локальному (колективний договір) рівнях відповідно до законів.
		Згідно з частиною другою цієї статті норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.
		Водночас статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено порядок співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору. Так, умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали (частина перша статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди»).
		Частиною ж другою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.
		Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про відсутність колізії положень частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці» та частини другої статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», а відтак аргументи скаржника у контексті необхідності вирішення питання того, яка із цих норм є спеціальною по відношенню до іншої, Верховний Суд вважає помилковими.
		При цьому колегія суддів зауважує, що зазначені норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин у взаємозв`язку. 
		Так, положення частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці» допускає можливість застосування, за обставин фінансових труднощів підприємства, визначених колективним договором відповідних умов (якими встановлюється оплата праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці) лише тимчасово на період терміном не більш як шість місяців.
		Тому визначення умов колективного договору, що допускатимуть оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, задля подолання фінансових труднощів підприємства терміном більш як шість місяців, суперечитиме імперативній нормі частини другої статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», що, у свою чергу, свідчитиме про недійсність таких умов.
		У цьому зв`язку Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій у аспекті того, що встановлення відповідних умов колективного договору (якими допускається оплата праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці) можуть здійснюватися не щороку (як помилково стверджує скаржник), а лише на період подолання фінансових труднощів підприємства протягом 6 місяців.
		При цьому колегія суддів Верховного Суду акцентує, що застосування підприємством такого тимчасового виключного заходу має мати відповідне документальне підтвердження.
		Зокрема, про правомірність здійснення підприємством на підставі умов колективного договору та у порядку вимог частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці» нарахування на оплату праці нижче від норм, визначених відповідною генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, можуть свідчити документи, які підтверджують оформлення наказом (розпорядженням) по підприємству із зазначенням конкретизованих та обґрунтованих роботодавцем фінансових труднощів підприємства, які спонукали до ухвалення такого рішення (при цьому такий наказ має бути доведений до відома працівників підприємства). 
		Схожої позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 у справі №160/3571/19.
		Втім, судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням не доведено та не підтверджено відповідними доказами, що у період з 2015 рік по 2020 рік відповідач повідомляв інформацію про несприятливий стан фінансової діяльності підприємства, та про прийняті додатки до колективного договору, що дозволяли б здійснювати оплату праці нижче від норм, визначених територіальною угодою, але не нижче від державних норм і гарантій. 
		Крім того, суди слушно врахували, що за змістом частини четвертої статті 10 Закону України «Про колективні договори і угоди» порядок внесення змін до колективного договору визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.
		При цьому зі змісту положень пунктів 1, 4, 8 та 9 Порядку № 115 (які тотожні положенням пунктів 1, 3 та 8 цього Порядку в редакції із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 768 від 21.08.2019) вбачається, що:
		- колективні договори, територіальні угоди іншого рівня, як і зміни до них, підлягають повідомній реєстрації районними, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних та міських рад (далі - реєструючий орган);
		- під час повідомної реєстрації реєструючий орган вносить відповідний запис до реєстру галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів, змін і доповнень до них;
		- копіювання та опублікування тексту угоди (договору), змін і доповнень до неї (нього) здійснюються разом з інформацією про повідомну реєстрацію, а також рекомендаціями реєструючого органу щодо приведення угоди (договору) у відповідність з вимогами законодавства (у разі їх наявності).
		Всупереч наведеному, як встановлено судами попередніх інстанцій, додатки до Колективних договорів на 2019 рік та на 2020 рік (на умови яких покликався відповідач) не зареєстровані у встановленому законом порядку і не містять відмітки про повідомну реєстрацію, як це передбачено Порядком № 115.
		Ураховуючи зазначені вище обставини, що з`ясовані судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок про те, що відповідачем як роботодавцем не доведено належними доказами правомірність нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за 2015-2020 роки не у відповідності з формулою розрахунку заробітної плати інженера ІІ категорії та інженера ВТВ, закріпленої Територіальними угодами на 2015 - 2017 роки та на 2018-2020 роки, норми яких з питань оплати праці є обов`язковими для їх застосування при укладанні колективних договорів підприємств, як мінімальні гарантії, нижче від яких не може провадитись оплата праці працівників. 
		Доводи касаційної скарги про те, що Управління правомірно на підставі частини другої статті 14 Закону України «Про оплату праці» здійснювало нарахування на оплату праці нижче від норм, визначених відповідними Територіальними угодами, не підтверджено документально та спростовується викладеними вище мотивами касаційного суду.
		За таких обставин, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги та стягнув із відповідача на користь позивачки 238 128,00 грн невиплаченої заробітної плати.
		У касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		При цьому аргументи скаржника у аспекті проблематики стягнення заборгованості, яка не внесена до плану санації, підлягають відхиленню, позаяк такі не стосуються предмета спору, а обставини перебування Боржника у процедурі санації та наявності затвердженого плану санації жодним чином не можуть позбавити чи обмежити право позивачки на звернення до суду із позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати. 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова ухвалена у відповідності до норм чинного законодавства та на підставі належно встановлених судом апеляційної інстанції обставин і оцінених доказів, тому доводи скаржника про невірне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.
		На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Управління та необхідність залишення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі без змін.
		Розподіл судових витрат
		У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційну скаргу Самбірського виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства залишити без задоволення.
		 
		2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 914/70/22(914/797/24) залишити без змін
		 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                                К. М. Огороднік 
		Судді                                                                                                    В. В. Білоус 
		                                                                                                    С. В. Жуков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...