Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/4472/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 22.01.2025. Зареєстровано: 22.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 11-кп/4808/27/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020090000000005

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 344/4472/22 
		Провадження № 11-кп/4808/27/25 
		Категорія ч.2 ст. 286 КК України 
		Головуючий у 1 інстанції Тринчук 
		Суддя-доповідач    
		 
		ОСОБА_1 И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 січня 2025 року м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:
		головуючого судді                     ОСОБА_2 ,
		суддів                             ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю: секретаря судового засідання         ОСОБА_5 ,
		прокурора                         ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого                     ОСОБА_7 ,
		захисників адвокатів                 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
		представника потерпілого                 ОСОБА_10 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12020090000000005 за апеляційними скаргами прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_10 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року, яким 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Івано-Франківськ, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , що проживає по АДРЕСА_2 ,
		визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
		 
		в с т а н о в и л а :
		 
		За вироком суду  ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. 
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки. 
		Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені апробаційною програмою. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
		Вказане кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.
		Так, 05.01.2020 приблизно о 09 годині 05 хвилин водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ділянкою проїзної частини вулиці Тисменицької, що у місті Івано-Франківськ у напрямку центральної частини міста. Проїзна частина вулиці Тисменицької пряма в плані, для двох напрямків руху, має по дві смуги для руху в кожному напрямку. У цей час проїзну частину дороги розпочала перетинати пішохід ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась зліва направо по напрямку руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_7 .
		Водій ОСОБА_7 , рухаючись зі швидкістю не менш як 93 км/год, що значно перевищувала максимально-допустиму швидкість в населеному пункті 50 км/год, під час руху проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, маючи об`єктивну можливість завчасно виявити на проїзній частині дороги пішохода ОСОБА_12 , яка створила йому небезпеку для руху, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, унаслідок чого вчинив наїзд на останню.
		При цьому ОСОБА_7 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:
		п. 1.3., згідно якого учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими;
		п. 1.5., де передбачено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян;
		п. 1.7., в якому вказано, що водії зобов`язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності;
		п.2.3., відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
		п.12.1., згідно якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
		п.12.3. який зобов`язує водія в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди;
		п.12.4. в якому зазначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
		У результаті порушення водієм ОСОБА_7 вказаних пунктів Правил дорожнього руху України сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої пішохід ОСОБА_12 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної закритої тупої травми грудної клітки, живота їх органів та органів за очеревинного простору, обох верхніх та нижніх кінцівок з множинними переломами кісток скелету, забоями та розривами внутрішніх органів, ранами, саднами та синцями в цих ділянках, яка ускладнилась тяжким травматичним шоком, від яких загинула на місці події.
		Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.12.3 та п.12.4. Правил дорожнього руху України, знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
		Не погоджуючись з вказаним вироком суду, представник потерпілого ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_10 та прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 подали апеляційні скарги.
		Представник потерпілого ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_10 просить скасувати вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Зокрема, вказує, що суд призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. На думку представника, враховані судом пом`якшуючі обставини, у своїй сукупності не можуть істотно знизити фактичну ступінь тяжкості злочину.
		Звертає увагу на те, що зазначені судом позитивні дані про особу обвинуваченого, не знайшли свого підтвердження, оскільки тривалий час поведінка ОСОБА_7 була зухвалою, свідчила про стійку антиправову соціальну орієнтацію та супроводжувалася явною неповагою до правових та моральних норм. Обвинувачений не проявляв справжнього співчуття за скоєне, а його каяття не є щирим, так як зумовлене лише однією метою  пом`якшенням покарання.
		Вказує, що судом не враховано тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, грубе порушення обвинуваченим ПДР, який технічно справним автомобілем на великій швидкості здійснив наїзд на матір потерпілого, внаслідок чого потерпілий втратив матір, отримав важку психологічну травму. 
		Вважає, що висновок суду про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням є несправедливим та таким, що суперечить п.5 ч.1 ст. 67 КК України, оскільки судом не були враховані обставини, що обтяжують покарання. 
		Стверджує, що вирок ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки судом не взято до уваги позицію потерпілого по справі, який просив призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		 
		Прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 просить скасувати вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі із випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.
		В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Вважає, що судом в достатній мірі не було враховано тяжкість вчиненого злочину та його наслідки, а також те, що ОСОБА_7 не відшкодував збитків жодному із потерпілих, не врахував думку потерпілих та їх представника, які наполягали на реальному позбавленні волі. 
		 
		До початку апеляційного розгляду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_9 подав заперечення на апеляційні скарги представника потерпілого та прокурора. Просив апеляційні скарги залишити без задоволення, задовольнити його клопотання про скасування вироку Івано-Франківського міського суду від 12 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Разом з тим, у випадку відмови у задоволенні клопотання про скасування вироку та призначення нового судового розгляду, залишити вказаний вирок суду першої інстанції без змін.
		Зокрема, сторона захисту не погоджується з доводами апелянтів щодо неправильного застосування судом положень ст. 75 КК України. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_7 вже більше року відбуває призначене йому покарання за вироком суду від 12.06.2023 року і за період перебування на обліку органу пробації, обов`язки, покладені на нього виконував, порушень не допускав, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит від 19.07.2024 року за №718/38-24 з філії ДУ «Центр пробації» в Івано-Франківській області. Разом з тим, ОСОБА_7 , виконуючи покладені на нього обов`язки, не допускав у будь-якому прояві зухвалості, антиправової та антиморальної поведінки. Отже, доводи апелянтів щодо негативної поведінки зі сторони ОСОБА_7 є надуманими та такими, що не мають будь-якого підтвердження.
		Окрім, зазначених судом першої інстанції пом`якшуючих обставин, які характеризують особу обвинуваченого, просить врахувати також те, що ОСОБА_7 має міцні соціальні зв`язки, активно приймає участь у громадському житті, не схильний до антисоціального способу життя. Зокрема, ОСОБА_7 займається волонтерською діяльністю, пов`язаною із доставкою гуманітарної допомоги, одягу, їжі та транспортних засобів із-за кордону на територію України, та наказом №7 від 16.08.2024 року його прийнято на роботу на добровільних засадах на безоплатній основі до благодійної організації «Благодійний фонд «Вікторія-ІФ» та відповідно видане посвідчення волонтера №40. Згідно характеристики ОСОБА_7 за час роботи в благодійній організації проявив себе ініціативною, відповідальною та надійною людиною, здатною швидко та ефективно виконувати доручені йому завдання; доброзичливий та комунікабельний. Водночас ОСОБА_7 займається своєю основною трудовою діяльністю за місцем роботи, підтримує усіма доступними засобами Збройні Сили України. Сторона захисту вважає, що вказані обставини також підтверджують високоморальну та соціальнонаправлену поведінку ОСОБА_7 та спростовують доводи апелянтів. 
		Захисник стверджує, що ОСОБА_7 щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, не акцентуючи будь-якої уваги на тому, що ДТП за його участі відбулась з необережності, не наполягаючи на оцінці дій потерпілої, які передували ДТП. За допомогою усіх доступних електронних засобів зв`язку, використовуючи соціальні мережі та електронну пошту, ОСОБА_7 неодноразово вибачався перед родичами потерпілої  сином та донькою, висловлював свої щирі співчуття та при кожній можливості комунікації з ними пропонував грошову компенсацію, намагаючись добровільно відшкодувати завдані збитки, хоча б в межах своїх фінансових можливостей. Спілкування з потерпілими було можливе лише за допомогою електронних засобів зв`язку з тих підстав, що вони протягом усього часу досудового розслідування та розгляду провадження в суді знаходились за кордоном в м. Лондон. Мати ОСОБА_7 за його дорученням поїхала до м. Лондон та зустрілась із потерпілими, висловила вибачення, щирі співчуття від свого сина та усієї родини, усіляко намагалась налагодити контакт із ними, пояснювала, що син бажає допомагати родині загиблої, при цьому не уникає участі у кримінальному провадженні та готовий відповідати за вчинене згідно із законом. Проте, на усі пропозиції матері щодо добровільного відшкодування, потерпілі відповідали категоричними відмовами. При цьому, представник потерпілих також постійно дотримувалася позиції відмови щодо отримання добровільного відшкодування збитків, пояснюючи, що така позиція потерпілих пов`язана із невчасними пропозиціями зі сторони ОСОБА_7 і які, на їхню думку, є способом отримати пом`якшення покарання. На підтвердження факту листування та спроб комунікації з потерпілими стороною захисту надано суду скрін-шоти переписки та телефонних дзвінків між ОСОБА_7 та потерпілими за період 2022-2023 років, вказане також підтвердила і представник потерпілих під час судового розгляду провадження. Окрім того, щирість каяття ОСОБА_7 проявляється у тому, що ОСОБА_7 здійснив публічне вибачення та висловлення співчуття родині загиблої ОСОБА_12 із використанням засобів масової інформації  в Івано-Франківському інтернет-виданні «Бліц Info». 
		Сторона захисту вказує, що під час досудового розслідування ОСОБА_7 добровільно погодився надати слідчому покази щодо обставин ДТП, брав участь у слідчому експерименті з метою відтворення обставин ДТП для формування вихідних даних для подальшого проведення судових експертиз. Його показання під час допиту та слідчого експерименту повністю узгоджуються з рештою матеріалів кримінального провадження, не суперечать їм, що у свою чергу свідчить про правдивість його показів, відсутність бажання уникнути справедливого покарання у разі доведення його вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. 
		Водночас, захисник вважає, що поза увагою суду залишились також такі обставини, передбачені ст. 66 КК України, як: добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, а також надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, незважаючи на те, що потерпілі висловлювали категоричну відмову від усіх висунутих пропозицій ОСОБА_7 та членів його родини щодо добровільного відшкодування завданого збитку у вигляді грошової компенсації, ОСОБА_7 15.07.2024 року вніс на рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області грошові кошти як відшкодування завданої шкоди потерпілим ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в розмірі по 75000 гривень кожному. Також, поза увагою слідчого, прокурора та суду першої інстанції залишилась те, що ОСОБА_7 , не маючи жодного наміру залишати місце ДТП та уникнути переслідування правоохоронних органів, прийняв усі можливі та залежні від нього заходи з метою надання медичної та іншої допомоги потерпілій безпосередньо після ДТП. 
		Крім того, сторона захисту не погоджується з апеляційними доводами представника потерпілого, що дослідженими під час судового розгляду доказами підтверджується факт доведення вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а тому щире каяття ОСОБА_7 не може впливати на пом`якшення покарання. У зв`язку з цим, в апеляційному провадженні захисник просив скасувати вирок суду від 12.06.2023 року та призначення у справі нового судового розгляду з підстав неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
		На думку захисника, докази, надані стороною обвинувачення, та який покладено в основу обвинувального вироку, містять суперечності та протиріччя, які судом першої інстанції усунуті не були. 
		Зокрема, звертає увагу суду на те, що у протоколі огляду місця ДТП від 05.01.2020 року слідчий не відобразив точне місце наїзду, а саме, в межах чи поза межами населеного пункту. Відповідно вихідні дані, які надавались слідчим та брались для розрахунків експертами є недостовірними, а висновки експертів, які лягли в основу сформованого обвинувачення слід вважати неналежними та недопустимими доказами.
		Крім того, судом був поверхово та формально досліджені протоколи проведення слідчих експериментів від 17.02.2022 року із долученими до них схемами місця ДТП, за участю свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_7 . Зокрема, судом не були усунуті зауваження сторони захисту про те, що в протоколах не зафіксовано посекундний маршрут руху пішохода, час перебування пішохода на смузі руху автомобіля, яким керував ОСОБА_7 (з моменту перетину потерпілою осьової лінії розмітки та входження у смугу руху автомобіля), що є важливим для визначення моменту виникнення небезпеки для руху авто. 
		Водночас, слідчий експеримент за участю ОСОБА_7 проводився з істотними порушеннями прав і свобод людини та порушенням права на захист, а тому такий доказ слід вважати недопустимим. Зокрема, слідчий експеримент від 17.12.2022 року проводився з ОСОБА_17 у статусі свідка, а під час його проведення, слідчим не було роз`яснено ОСОБА_17 його права, у тому числі право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання. Окрім того, вказана слідча дія була проведена без участі захисника.
		Зазначає, що поза увагою суду залишилась повна невідповідність показань свідка ОСОБА_18 показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та показанням свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 щодо темпу руху потерпілої та обставин виявлення потерпілої на проїзній частині перед тим як потерпіла почала рух в сторону смуги руху автомобіля ОСОБА_7 .
		Вказує, що висновок експерта Львівського НДІСЕ №4128 від 30.11.2021 року також був поверхово та формально досліджений судом. Зокрема, суд не звернув увагу на те, що при встановленні показника швидкості руху автомобіля під керуванням ОСОБА_7 експерт використовував наукову методику, яку можливо застосовувати лише для діапазону швидкості від 10 км/год до 80 км/год Таким чином, визначений показник швидкості руху автомобіля ОСОБА_7 в момент наїзду є некоректним та таким, який не міг братись у подальшому іншими експертами для розрахунків та оцінки дій водія в даній ДТП. 
		Висновок експерта №СЕ-19/109-22/1682-ІТ від 23.02.2022 року сторона захисту вважає недопустимим доказом відповідно до доктрини «плодів отруєного дерева», оскільки в його основу лягли вихідні дані, отримані слідчим, зокрема, за результатом проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 у статусі свідка від 17.02.2022 року. Разом з тим, у цьому висновку експерт не дав відповіді на поставлене питання слідчого щодо моменту виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_7 , що є визначальним фактором у даній справі. Крім того у висновку не надано відповіді на питання щодо належних дій пішохода в досліджуваній ДТП. 
		З метою усунення вищевказаних протиріч та встановленні моменту виникнення небезпеки, належних дій водія ОСОБА_7 та пішохода ОСОБА_12 , стороною захисту було ініційовано проведення автотехнічної експертизи та отримано висновок експерта №190/24 від 11.10.2024 року, згідно з яким встановити момент виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_7 можливо лише за результатами проведення додаткових слідчих дій, які необхідно провести з метою встановлення параметрів руху потерпілої ОСОБА_19 перед наїздом, адже ці надважливі обставини є суттєвими та не були встановлені ні під час досудового розслідування, ні в ході судового розгляду. 
		Вважає безпідставним посилання суду як на доказ вини ОСОБА_7 на висновок експерта №52 від 17.05.2021 року, відповідно до якого вирішити питання щодо швидкості руху автомобіля ОСОБА_7 до моменту наїзду на ОСОБА_12 немає можливості.
		Окрім того, судом першої інстанції, відповідно до ст. 23 КПК України, безпосередньо не були допитані свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , що є грубим порушенням вимог КПК України. При цьому, відмова прокурора від допиту вказаних свідків, не є підставою для невиконання вимог ст. 23 КПК України.
		Сторона захисту наполягає на тому, що для винесення відносно ОСОБА_7 законного, об`єктивного та вмотивованого вироку, є необхідність у скасуванні вироку суду та призначенні нового розгляду, під час якого слід усунути усі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
		 
		Під час апеляційного розгляду:
		- обвинувачений  ОСОБА_7 просив відмовити взадоволенні апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого залишити вирок суду першої інстанції без змін, стверджував, що він повністю визнає вину у вчиненні правопорушення та розкаюється у вчиненому. При цьому, зазначав, що не розуміється на юридичних питаннях та повністю підтримує своїх захисників. 
		Захисник адвокат ОСОБА_8 просив апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції просив задишити без змін. 
		Захисник адвокат ОСОБА_9 просив скасувати вирок суду першої інстанції та закрити провадження у зв`язку з відсутністю складу правопорушення в діях обвинуваченого ОСОБА_20 або призначити новий розгляд справи в суді першої інстанції;
		- прокурор підтримав доводи та вимоги поданої апеляційної скарги та просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі із випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.
		- представник потерпілого ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_10 просила задовольнити вимоги апеляційної скарги, скасувати вирок суду в частині призначеного покарання та призначити обвинуваченому за ч. 2 ст. 286 КК України реальну міру покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. 
		 
		Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника потерпілого та прокурора підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до вимог ч.ч.1-2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. 
		Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
		Колегія суддів приймає до уваги, що в своїх апеляційних скаргах прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 та представник потерпілого ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_10 не оспорюють правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обстави, правильність правової кваліфікації та обґрунтованість висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні правопорушення. 
		Колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі №589/5015/19, суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з`ясуванню при ухваленні судового рішення.
		Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
		Разом з тим, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов`язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
		В постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 439/877/16-к, касаційний суд зазначив, що обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень у ході їх дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному провадженні стороною захисту не оскаржувався в апеляційному порядку вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року. Апеляційні скарги на вирок суду були подані представником потерпілого ОСОБА_11 адвокатом ОСОБА_10 та прокурором відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 в частині, яка стосується справедливості призначеного покарання. 
		При цьому, колегія суддів враховує, що вказані апеляційні скарги вже розглядались по суті апеляційною інстанцією і ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року їх залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції  без змін (т.2 а.п. 151-152).
		Однак,постановою ВерховногоСуду від15травня 2023року закасаційною скаргоюпредставника потерпілоговищевказану ухвалуапеляційного судускасовано іпризначено новийрозгляд усуді апеляційноїінстанції. (т.2а.п.219-223) 
		Скасовуючи рішення апеляційного суду, Верховний Суд вказав, що висновок апеляційного суду щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК є необґрунтованим, його зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки дані про особу засудженого в сукупності з тяжкістю кримінального правопорушення та конкретними обставинами кримінального провадження свідчать про неможливість його виправлення без відбування покарання, тож їх застосування не сприятиме меті покарання.
		Згідно зположеннями ст.439КПК Українипісля скасуваннявироку абоухвали судомкасаційної інстанціїсуд першоїабо апеляційноїінстанції здійснюєсудове провадженнязгідно іззагальними вимогами,передбаченими цимКодексом,в іншомускладі суду. 
		Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді. 
		Таким чином, попередню ухвалу апеляційного суду, якою переглядався оскаржуваний вирок стосовно ОСОБА_7 , постановою Верховного Суду було скасовано у зв`язку з неправильним застосуванням Закону України про кримінальну відповідальність.
		Водночас, вищезазначені захисником ОСОБА_9 підстави для повторного дослідження доказів, не узгоджуються з положеннями ч. 3 ст. 404 КПК, та фактично зводяться до незгоди з їх оцінкою судом першої інстанції і власною переоцінкою доказів і не можуть бути підставою для повторного дослідження доказів в суді апеляційної інстанції.
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст.22, ч.1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.
		Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у його вчиненні, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом наступними доказами.
		Так, згідно з даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної події від 05.01.2020 року з долученою до нього схемою місця події та фотознімками (а.п.161-177 том 1) огляд місця події проводився на місці ДТП за адресою: вулиця Тисменицька у місті Івано-Франківськ, що при в`їзді у місто Івано-Франківськ зі сторони міста Тисмениця, що є неподалік перехрестя вулиць Тисменицька  Юності  Тополина. 
		Колегія суддів вважає безпідставними доводи захисника адвоката ОСОБА_9 про те, що органом досудового розслідування та судом не встановлено, що місце дорожньо-транспортної пригоди розташовано в межах міста. Так, у вищевказаному протоколі огляду місця дорожньо-транспортної події зазначено, що місце дорожньо-транспортної пригоди розташовано в м. Івано-Франківськ по вул. Тисменицька. 
		Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 17.02.2022 року із долученою до нього схемою місця ДТП (т. 1 а.п.189-193), який проведено за участю ОСОБА_7 та у присутності двох понятих, встановлено наступне. Слідча дія проводилась на місці ДТП, яке мало місце 05.01.2020 року по вулиці Тисменицька у місті Івано-Франківськ, що при в`їзді у місто Івано-Франківськ зі сторони міста Тисмениця, що є неподалік перехрестя вулиць Тисменицька  Юності  Тополина у місті Івано-Франківськ. ОСОБА_7 відтворив та описав події, які мали місце 05.01.2020 року, які співпадають з подіями, які описані у протоколі огляду місця події від 05.01.2020 року. Крім того, ОСОБА_7 вказав, що потерпіла рухалась перпендикулярно осі дороги, від осьової лінії дорожньої розмітки подолала певну відстань, потім повернулась на кілька кроків назад, після чого зробила кілька кроків знову вперед, і тоді відбувся наїзд, тобто потерпіла рухалась вперед, назад і знову вперед. ОСОБА_7 за допомогою статиста відтворив темп при якому рухалась потерпіла, а саме за 4.2 секунди, 4.2 секунди та 4.6 секунди та вказав, що саме у такому темпі та по такій траєкторії рухалась потерпіла перед ДТП.
		Колегія суддів приймає до уваги, що у вищевказаному протоколі про проведення слідчого експерименту зазначено, що ОСОБА_7 приймає в ньому участь у якості свідка. 
		Разом з тим, вищевказаний доказ не є таким, що істотно впливає на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні правопорушення, оскільки зазначені в ньому дані повністю узгоджуються з іншими доказами по справі.
		Зокрема, сторона захисту прямо звертає увагу на те, що показання ОСОБА_7 під час слідчого експерименту повністю узгоджуються з рештою матеріалів кримінального провадження, не суперечать їм, що у свою чергу свідчить про правдивість його показів, відсутність бажання уникнути справедливого покарання у разі доведення його вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Колегія суддів вважає, що сукупність інших належних та допустимих доказів по справі дозволяла суду першої інстанції повно та всебічно встановити обставини, які мають істотне значення для розгляду провадження. 
		Зокрема, згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 17.02.2022 року із долученою до нього схемою місця ДТП (т.1 а.п.194-198), який проведено за участю свідка ОСОБА_15 та у присутності двох понятих, встановлено наступне. Слідча дія проводилась на місці ДТП, яке мало місце 05.01.2020 року по вулиці Тисменицька у місті Івано-Франківськ, що при в`їзді у місто Івано-Франківськ зі сторони міста Тисмениця, що є неподалік перехрестя вулиць Тисменицька  Юності  Тополина у місті Івано-Франківськ. ОСОБА_15 відтворила та описала події, які мали місце 05.01.2020 року, які співпадають з подіями, які описані у протоколі огляду місця події від 05.01.2020 року. Крім того, ОСОБА_15 вказала, що потерпіла рухалась перпендикулярно осі дороги, від осьової лінії дорожньої розмітки подолала певну відстань, потім повернулась на кілька кроків назад, після чого зробила кілька кроків знову вперед, і тоді відбувся наїзд, тобто потерпіла рухалась вперед, назад і знову вперед. ОСОБА_15 за допомогою статиста відтворила темп при якому рухалась потерпіла, а саме за 4.6 секунди, 4.2 секунди та 4.4 секунди та вказала, що саме у такому темпі та по такій траєкторії рухалась потерпіла перед ДТП.
		Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 17.02.2022 року із долученою до нього схемою місця ДТП (т. 1 а.п.199-203), який проведено за участю свідка ОСОБА_16 та у присутності двох понятих, встановлено наступне. Слідча дія проводилась на місці ДТП, яке мало місце 05.01.2020 року по вулиці Тисменицька у місті Івано-Франківськ, що при в`їзді у місто Івано-Франківськ зі сторони міста Тисмениця, що є неподалік перехрестя вулиць Тисменицька  Юності  Тополина у місті Івано-Франківськ. ОСОБА_16 відтворив та описав події, які мали місце 05.01.2020 року, які співпадають з подіями, які описані у протоколі огляду місця події від 05.01.2020 року. Крім того, ОСОБА_16 вказав, що потерпіла рухалась перпендикулярно осі дороги, від осьової лінії дорожньої розмітки подолала певну відстань, потім повернулась на кілька кроків назад, після чого зробила кілька кроків знову вперед, і тоді відбувся наїзд, тобто потерпіла рухалась вперед, назад і знову вперед. ОСОБА_16 за допомогою статиста відтворив темп при якому рухалась потерпіла, а саме за 4.6 секунди, 4.0 секунди та 5.0 секунди та вказав, що саме у такому темпі та по такій траєкторії рухалась потерпіла перед ДТП.
		Згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 17.02.2022 року із долученою до нього схемою місця ДТП (т. 1 а.п.204-207), який проведено за участю свідка ОСОБА_18 та у присутності двох понятих, встановлено наступне. Слідча дія проводилась на місці ДТП, яке мало місце 05.01.2020 року по вулиці Тисменицька у місті Івано-Франківськ, що при в`їзді у місто Івано-Франківськ зі сторони міста Тисмениця, що є неподалік перехрестя вулиць Тисменицька  Юності  Тополина у місті Івано-Франківськ. ОСОБА_18 відтворив та описав події, які мали місце 05.01.2020 року, які співпадають з подіями, які описані у протоколі огляду місця події від 05.01.2020 року. Крім того, ОСОБА_18 вказав, що потерпіла рухалась перпендикулярно осі дороги, від осьової лінії дорожньої розмітки подолала певну відстань, потім повернулась на кілька кроків назад, після чого зробила кілька кроків знову вперед, і тоді відбувся наїзд, тобто потерпіла рухалась вперед, назад і знову вперед. ОСОБА_18 за допомогою статиста відтворив темп при якому рухалась потерпіла, а саме за 5.8 секунди, 6.2 секунди та 6.4 секунди та вказав, що саме у такому темпі та по такій траєкторії рухалась потерпіла перед ДТП.
		Таким чином, в матеріалах провадження достатні докази, які отримані у відповідності до вимог кримінального-процесуального закону від свідків, які були очевидцями правопорушення та надали детальні пояснення стосовно обставин, які стосуються місця його вчинення, дій учасників дорожнього руху та умов за яких відбулась дорожньо-транспортна пригода. 
		При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи сторони захисту про те, що в результаті особистого опитування свідка ОСОБА_18 захисник адвокат ОСОБА_9 прийшов до висновку, що відомості, які були зазначені у протоколі проведення слідчого експерименту за участю вказаного свідка не відповідають дійсності, оскільки вищевказаний протокол оформлений у встановленому законом порядку та містить дані, правильність яких підтверджена власноручним підписом свідка, який був попереджений за дачу неправдивих показань за ст.384 КК України. 
		На підставі вищевказаних даних, які було отримано внаслідок проведення слідчих експериментів із свідками, які були очевидцями дорожньо-транспортної пригоди, було проведено відповідні судові експертизи, які були досліджені судом першої інстанції та яким було надано відповідну правову оцінку. 
		Зокрема, висновком експерта №СЕ-19/109/13/3-33ІТ/20 від 07.02.2020 року разом з фото таблицями (т.2 а.п.3-8) встановлено, що на момент експертного огляду та дослідження робоча гальмівна система, рульове керування та ходова частина автомобіля марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 знаходились у працездатному стані.
		Висновком експерта за результатом проведення інженерно  транспортної експертизи від 30.11.2021 року разом з фототаблицями (т. 2 а.п.10-14) встановлено, що при тих даних, що містяться на схемі до протоколу огляду місця події від 05.01.2020 року, безпосередньо перед встановленим транспортно-трасологічною експертизою місцем наїзду на пішохода швидкість руху автомобіля «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 в момент наїзду на пішохода складала величину не менш як 93 км/год. Виходячи із розтягу тіла пішохода та локалізацію пошкоджень, які отримав автомобіль «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 під час контакту із тілом пішохода ОСОБА_12 встановити швидкість вказаного автомобіля не видається можливим.
		Висновком експерта №СЕ-19/109-22/1682-ІТ від 23.03.2022 року (т. 2 а.п.3-8) встановлено, що в заданій дорожньо-транспортній ситуації, водій автомобіля марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 повинен був з технічної точки зору, керуватися вимогами пунктів 12.4 та 12.3 ПДР України. У відповідності до вимог вказаних вище пунктів ПДР України в ситуації, яка склалася на дорозі безпосередньо перед ДТП, водій автомобіля ОСОБА_7 повинен був з технічної точки зору, рухатися даною ділянкою дороги швидкістю, яка не перевищує 50 км/год, а з моменту виникнення небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_12 , яка перетинала проїзну частину дороги  негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. В дорожньо-транспортній ситуації що розглядається, дії пішохода ОСОБА_12 не потребують спеціальних технічних знань і можуть бути оцінені слідством (або судом) самостійно відповідно до розділу 4 ПДР України на підставі оцінки всіх зібраних матеріалів по справі. Вирішити питання в частині виникнення небезпеки для водія автомобіля марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 в заданій дорожньо-транспортній ситуації експертним шляхом не є можливим, оскільки воно потребує юридичного аналізу всіх зібраних матеріалів провадження, що виходить за межі компетенції експерта авто техніка. За даним комплексом вихідних даних, при двох варіантах моменту виникнення небезпеки для руху, водій автомобіля марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 рухаючись зі швидкістю 50 км/год, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_12 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування. За даним комплексом вихідних даних, причиною настання дорожньотранспортної пригоди, з технічної точки зору стали обставини, які пов`язані з невідповідністю дій водія автомобіля марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 вимогам пункту 12.3 ПДР України.
		Висновком експерта №СЕ-19/109-22/1682-ІТ від 23.03.2022 року (т.2 а.п.27-29) встановлено, що наїзд автомобілем марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_7 на пішохода ОСОБА_12 відбувся на лівій смузі руху, по напрямку до міста Івано-Франківськ, в місці яке дещо передує зафіксованим уламкам лакофарбового покриття, що зафіксовані на відстані 4,5 м від шапки та на 0,9 м від лінії дорожньої розмітки 1.3.
		Колегія суддів приймає до уваги, що захисником адвокатом ОСОБА_9 було долучено до матеріалів справи висновок експерта №190/24 за результатами проведення автотехнічної експертизи по матеріалам кримінального провадження від 11.10.2024 року, відповідно до якого неможливо встановити момент виникнення небезпеки для руху водію автомобіля марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , оскільки вказаний момент виник після того як пішохід після зупинки другий раз почав рух і вийшов на смугу руху вищевказаного транспортного засобу. 
		Колегія суддів вважає, що вищевказаний висновок експерта в частині визначення моменту небезпеки для руху водію ОСОБА_7 , який керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , носить суперечливий та непослідовний характер, оскільки в мотивувальній частині висновку прямо зазначено про те, що під моментом виникнення небезпеки приймається момент, колі дії іншого учасника руху перестають відповідати вимогам ПДР України і дорожньо-транспортна ситуація потребує негайного вживання заходів для відвернення можливості виникнення дорожньо-транспортної пригоди. 
		Зокрема, зі змісту встановлених судом першої інстанції фактичних обставин вчиненого правопорушення вбачається, що ОСОБА_7 мав можливість завчасно виявити на проїзній частині дороги пішохода ОСОБА_12 , яка створила йому небезпеку для руху та уникнути наїзду на пішохода шляхом негайного вжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, однак вчинив дорожньо-транспортну пригоду, оскільки рухався зі швидкістю не менш як 93 км/год, що значно перевищувала максимально-допустиму швидкість в населеному пункті, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним. 
		Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно оцінив сукупність досліджених доказів, які містяться в матеріалах справи з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для прийняття відповідного рішення та поза розумним сумнівом прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у вчиненні правопорушення.
		 
		Перевіряючи вироксуду вчастині призначенняпокарання обвинуваченому ОСОБА_7 ,колегія суддіввважає обґрунтованимидоводи представникапотерпілого тапрокурора проневідповідність призначеногосудом покаранняступеню тяжкостікримінального правопорушеннята особіобвинуваченого черезм`якістьта доводипредставника потерпілогопро безпідставне звільнення судом обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
		Згідно з ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
		Відповідно до положень ст.50КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. 
		На виконання вказаних вимог матеріального закону, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який критично ставиться до вчиненого, є особою молодого віку, те що обвинувачений за місцем проживання та місцем роботи характеризується позитивно, раніше не судимий, офіційно працює в ТОВ «Прикарпатський торговий дім» на посаді торгівельного представника, неодружений, на обліку лікарів нарколога та психіатра КНП «ПНЦ ІФ ОР» та КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров`я» не перебуває, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання. 
		Зокрема, обставинами, що відповідно дост.66КК Українипом`якшують покаранняобвинуваченому ОСОБА_7 ,суд визнав його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
		Суд також прийняв до відома висновок досудової доповіді органу пробації, відповідно до якого, виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
		Із врахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без призначення йому максимального строку покарання, яке передбачено санкцією ст.286ч.2КК України  у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
		Колегія суддів не погоджується з твердженнями представника потерпілого адвоката ОСОБА_10 про відсутність в обвинуваченого щирого каяття. 
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23 грудня 2005 року № 12, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
		Згідно висновків Великої Палати Верховного суду, які містяться у постанові від 27 листопада 2019 року (кримінальне провадження 629/847/15-к) щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
		Каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
		Так, з мотивувальної частини оскаржуваного вироку вбачається, що в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та підтвердив обставини вчиненого кримінального правопорушення відповідно до викладеного в обвинувальному акті. Крім того, зазначив, що після зіткнення зупинився та викликав швидку медичну допомогу та постійно знаходився на місці ДТП. Після ДТП намагався примиритись з потерпілими в даному кримінальному провадженні та відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду, однак, потерпілі не виявили бажання спілкуватись з ним та не захотіли обговорювати питання компенсації заподіяної злочином шкоди. Вказав, що щиро шкодує про вчинене та просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням.
		На переконання колегії суддів, обвинувачений не просто визнав свою вину, а й надав належну критичну оцінку своєї протиправної поведінки та щиро її засудив.
		Будь-яких переконливих доводів на спростування висновків суду першої інстанції про наявність щирого каяття в обвинуваченого в апеляційній скарзі представником потерпілого не наведено.
		При цьому, колегія суддів вважає, що доводи представника потерпілого про наявність обставин, які обтяжують покарання не заслуговують на увагу. Колегією суддів не встановлено обставин, які обтяжують покарання. 
		Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого щодо необхідності призначення ОСОБА_7 більш суворого додаткового покарання.
		Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
		Згідно пунктів 20, 21 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №14від 23.12.2005року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху таексплуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиноюст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення кримінального правопорушення, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за ч.1 та 2 ст.286КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання.
		Будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі (рішення ЄСПЛ у справі О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства ( O'Halloran and Francis v. the United Kingdom ) від 29 червня 2007 року).
		При цьому, колегія суддів виходить з того, що при призначенні покарання необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами стосовно осіб, які вчинили правопорушення, що пов`язані із порушенням Правил дорожнього руху, обґрунтовується необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. 
		Застосовуючи справедливе покарання за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. 
		Враховуючи наведене, приймаючи конкретні обставини вчиненого правопорушення, колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для зміни вироку в частині призначення судом додаткового покарання. 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_7 положень ст.75КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов`язків передбачених ст. 76 КК України.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням недостатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
		Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Колегія суддів враховує те, що попередня ухвала Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2023 року, якою оскаржуваний вирок суду було залишено без змін, постановою Верховного Суду від 15 травня 2023 року скасована з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Скасовуючи зазначену ухвалу апеляційного суду Верховний Суд зокрема зазначив, що без належної оцінки суду залишились наявні у кримінальному провадженні й такі, що підлягають обов`язковому врахуванню, тяжкі наслідки кримінального правопорушення, а саме, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди настала смерть потерпілої, позиція потерпілого ОСОБА_11 , який просив призначити ОСОБА_7 суворе покарання, що належить відбувати реально. Крім того, в судах як першої, так і апеляційної інстанцій, представник потерпілого зазначала про те, що тривалий час поведінка ОСОБА_7 була зухвалою, свідчила про стійку антиправову соціальну орієнтацію та супроводжувалася явною неповагою до правових і моральних норм, не свідчила про співчуття та розкаяння. Прокурор наголошував на тому, що ОСОБА_7 не відшкодував збитків жодному з потерпілих. 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без реального відбуття покарання у виді позбавлення волі. 
		Разом з тим, при вирішенні питання щодо справедливості призначеного основного покарання у виді позбавленні волі, колегія суддів приймає до уваги, що відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53цього Кодексу; 2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтями 69 і 69-2 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 ст.50КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до ч. 1 ст.69КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті Особливої частиниКК України або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання. 
		Колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
		Згідно ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
		Під час апеляційного розгляду обвинувачений  ОСОБА_7 підтвердив, що повністю визнає свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та щиро розкаюється у вчиненому. 
		Зі змісту мотивувальної частини рішення вбачається, що суд першої інстанції встановив, що потерпіла ОСОБА_12 , переходячи дорогу в невстановленому місці, також порушила п.п.4.7 та 4.8 ПДР України, які в свою чергу спровокували ДТП.
		Колегія суддів враховує, що відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у випадках, коли передбачені ст. 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з`ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
		Зі змісту встановлених судом першої інстанції фактичних обставин вбачається, що саме дії пішохода потерпіла ОСОБА_12 , яка переходила дорогу в невстановленому місці та допустила порушення вимог п.п.4.7 та 4.8 ПДР України, створила небезпеку для руху, яка вимагала від водія транспортного засобу марки «Volkswagen Passat CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 прийняти відповідні заходи для того, щоб уникнути наїзду на пішохода шляхом негайного вжиття заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу. 
		Колегія суддів вважає, що вищевказана обставина у сукупності з іншими обставинами, які пом`якшують покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення. 
		Так, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 колегія суддів враховує, що останній позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, раніше не судимий, офіційно працює в ТОВ «Прикарпатський торговий дім» на посаді торгівельного представника, неодружений. 
		Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_7 займається волонтерською діяльністю, пов`язаною із доставкою гуманітарної допомоги, одягу, їжі та транспортних засобів із-за кордону на територію України, та наказом №7 від 16.08.2024 року його прийнято на роботу на добровільних засадах на безоплатній основі до благодійної організації «Благодійний фонд «Вікторія-ІФ». Згідно характеристики ОСОБА_7 за час роботи в благодійній організації проявив себе ініціативною, відповідальною та надійною людиною, здатною швидко та ефективно виконувати доручені йому завдання; доброзичливий та комунікабельний.
		Колегія суддів приймає до уваги, що 15.07.2024 року  ОСОБА_7 вніс на рахунок Територіального управління державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області грошові кошти як відшкодування завданої шкоди потерпілим ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в розмірі по 75000 гривень кожному.
		Колегія суддів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 66 КК України визнає обставинами, що пом`якшують покарання щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування шкоди та зайняття волонтерською діяльністю. 
		Колегією суддів не встановлено обставини, що обтяжують покарання.
		Колегія суддів також враховує висновок досудової доповіді Івано-Франківського районного відділу Філії ДУ "Центр пробації" в Івано-Франківській області, відповідно до якого виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.
		Колегія суддів, враховує, що правопорушення, яке було вчинено ОСОБА_7 пов`язано із порушенням вимог Правил дорожнього руху, які спричинили смерть потерпілої ОСОБА_12 . 
		Колегія суддів, враховуючи сукупність вищевказаних обставин, які визнані судом такими, що пом`якшують покарання обвинуваченого  ОСОБА_7 , приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого, враховуючи фактичні обставини вчиненого правопорушення вважає, що сукупність зазначених обставин свідчить про істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому дають обґрунтовані правові підстави суду апеляційної інстанції призначити обвинуваченому основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Колегія суддів вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
		З урахування викладеного, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині призначеного покарання та звільнення від відбування основного покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку. 
		Відповідно до ст.409КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
		Згідно з п.п 2,4 ч. 1 ст.420КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільненняобвинуваченого відвідбування покарання. 
		Частина 1 статті 421 КПК України визначає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, тільки у випадку, якщо за цими підставами апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий або його представник.
		 
		Керуючись ст.ст.370, 374, 404, 405, 407, 409, 418,420,421 КПК України, колегія суддів, -
		 
		у х в а л и л а :
		 
		Апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_10 та прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 червня 2023 року щодо  ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання та звільнення від відбування основного покарання, та ухвалити новий вирок.
		Визнати  ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		Призначити  ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді 1 (один) рік 6 (шість) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
		Строк відбуття покарання обвинуваченому  ОСОБА_7 , яке призначене за цим вироком суду, рахувати з дня його затримання в порядку виконання вироку суду.
		В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін. 
		Вирок Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. 
		Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення. 
		 
		Головуючий суддя                             ОСОБА_2 
		 
		Судді:                                     ОСОБА_3 
		 
		                                    ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...