Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 570/3901/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2025.
Дата набрання законної сили: 16.01.2025
Номер судового провадження: 51-3524км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021181180000326

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 570/3901/21
		провадження № 51-3524 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                    ОСОБА_1 ,
		суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання      ОСОБА_4 ,
		прокурора                                    ОСОБА_5 , 
		представника потерпілих             адвоката ОСОБА_6 ,
		в режимі відеоконференції 
		захисника                                     ОСОБА_7 , 
		засудженого                                 ОСОБА_8 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілих                      ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021181180000326, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України. 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня                    2023 року, з урахуванням виправленої ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2023 року описки, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на 4 роки позбавлення волі. 
		 
		На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		 
		Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_9 та стягнуто з ОСОБА_8 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 34937, 33 грн та моральну шкоду в розмірі 200 000 грн.
		 
		Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_10 та стягнуто з ОСОБА_8 на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
		 
		Вирішено питання речових доказів у провадженні. 
		 
		Вироком Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено свій, яким ОСОБА_8 визнано винуватим за ч. 1 ст. 119 КК України і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді виправних робіт на строк                   2 роки за місцем роботи ОСОБА_8 з відрахуванням у дохід держави                         20 відсотків із суми заробітку останнього щомісяця.
		 
		В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він                              07 червня 2021 року, приблизно о 18:40 год, перебуваючи на прилеглій території зупинки громадського транспорту на вул. Центральна, с. Вересневе, Рівненського району Рівненської області, поряд із маршрутним таксі № 47, на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли, діючи необережно, внаслідок злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча з урахуванням ситуації та обстановки, що склалася, повинен був і міг їх передбачити, не маючи наміру на спричинення тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_11 , умисно наніс останньому один боковий удар кулаком правої руки в область нижньої щелепи з лівого боку, від якого ОСОБА_11 втратив рівновагу та, із прискоренням, з висоти власного зросту, впав на тверде асфальтне покриття дороги та вдарився об нього потиличною ділянкою голови, у результаті чого отримав тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер в приміщенні КП «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради.
		 
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи вимоги скарги прокурор зазначає, що у суду апеляційної інстанції не було достатніх підстав для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_8 покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 1 ст. 119 КК України. З огляду на дані про особу засудженого, який через незначний проміжок часу після скоєння інкримінованого злочину вчинив ще один злочин проти здоров`я особи, що свідчить про його схильність до скоєння злочинів, призначене апеляційним судом покарання не сприятиме виправленню та попередженню вчиненню ним нових злочинів. 
		У спільній касаційній скарзі, за її змістом, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 також не погоджуються з призначеним вироком апеляційного суду покаранням ОСОБА_8 із застосуванням ст. 69 КК України та вирішенням цивільного позову в частині стягнутих сум на відшкодування моральної шкоди. Потерпілі вказують, що засуджений не проявляв щирого розкаяння у скоєному та бажання виправити ситуацію, внаслідок його злочинних дій вони втратили близьку людину, а всі його спроби примиритися, на що посилається у вироку апеляційний суд, носили лише формальний характер з метою уникнення суворого покарання. Вважають, що у апеляційного суду не було достатніх підстав для призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та за наявних у справі даних про його особу, в тому числі досудової доповіді органу пробації, а також вчинення ним іншого злочину проти здоров`я людини через незначний проміжок після цього, виправлення та перевиховання засудженого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Не погоджуються з вирішенням цивільного позову в частині стягнутих сум на відшкодування моральної шкоди та вважають, що у суду є достатньо підстав для стягнення заявлених ними в позові вимог в повному обсязі. 
		Під час касаційного розгляду прокурор та представник потерпілого підтримали свої касаційні вимоги та просили їх задовольнити.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Засуджений надіслав заперечення на касаційні скарги в яких просив залишити їх без задоволення, а оскаржуване судове рішення без зміни.
		Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 , посилаючись на законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду, просили залишити його без зміни, а касаційні скарги потерпілих та прокурора - без задоволення. 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Винуватість ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному   правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 119 КК України в касаційних скаргах не оспорюються. 
		Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у                                          ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
		У касаційних скаргах прокурор та потерпілі не погоджуються з призначеним із застосуванням положень ст. 69 КК України ОСОБА_8 апеляційним судом покаранням та вважають його таким, що не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості. 
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. 
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		За змістом ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину з урахуванням особи винного.
		У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у своєму рішення зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.
		Доводи касаційних скарг прокурора та потерпілих про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості, колегія суддів вважає обґрунтованими. 
		Як убачається з вироку суду першої інстанції, призначаючи ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 119 КК України, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів, обставини справи, дані про особу винного, який позитивно характеризується за місцем проживання, раніше судимим не був, є інвалідом ІІ групи, на спеціальних обліках не перебував, працевлаштований. Також суд взяв до уваги висновки досудової доповіді, наданої Рівненським районним відділом № 1 філії ДУ "Центр пробації" в Рівненській області, визнав обставинами, які пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також дії ОСОБА_8 ,  спрямовані на добровільне відшкодування потерпілим матеріальної шкоди, частково моральної шкоди та його спроби примиритися з ними. 
		Зважаючи на відсутність обставин, які обтяжують покарання суд, враховуючи все зазначене, призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч. 1                                  ст. 119 КК України у виді позбавлення волі. Врахувавши також міцні соціальні зв`язки засудженого, відсутність будь-яких негативних даних щодо його поведінки протягом кількох років з моменту вчиненого інкримінованого кримінального правопорушення до дня ухвалення вироку, суд прийняв рішення про можливість застосування до ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України та звільнив його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, встановленим законом, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. 
		Апеляційний суд, переглядаючи апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_9 ,                          ОСОБА_10 та прокурора, які просили скасувати вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК України, а також не погоджувалися з вирішенням цивільного позову в частині стягнутих в рахунок відшкодування моральної шкоди сум, частково задовольнив їх вимоги та ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_12 призначив покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді виправних робіт на строк 2 роки за місцем роботи ОСОБА_8 з відрахуванням у дохід держави 20 відсотків із суми заробітку останнього щомісяця.
		Приймаючи це рішення, апеляційний суд виснував, що вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_8 від призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України, суд першої інстанції послався фактично на ті ж самі обставини, що врахував при призначенні покарання в межах санкції ч. 1                            ст. 119 КК України та належним чином не врахував конкретних обставин кримінального правопорушення та непоправних наслідків, що настали в результаті скоєного кримінального правопорушення у виді смерті людини.
		Тому вказаний суд визнав помилковим висновок про можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, а застосування положень статей 75, 76 КК України - неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
		Водночас, колегія суддів апеляційного суду, переглядаючи вирок суду першої інстанції, дійшла висновку про те, що у ньому не викладено обґрунтування співмірності призначеного ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі вчиненому ним кримінальному правопорушенню та не наведено переконливих аргументів, які б свідчили про те, що саме такий захід примусу буде необхідним для досягнення  мети покарання, визначеної статтею 50 КК України.
		Вирішуючи питання призначення покарання, апеляційний суд врахував встановлені судом першої інстанції обставини вчиненого злочину, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як нетяжкий, був вчинений з необережності, дані про особу винного, який повністю визнав себе винним, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, працевлаштований, має стійкі соціальні зв`язки, є інвалідом II групи, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відразу після нанесення удару потерпілому, намагався йому надати допомогу і перебував на місці події до приїзду карети швидкої медичної допомоги, його спроби відшкодувати матеріальну шкоду в сумі 34938 грн та частково моральну шкоду, а також в подальшому, після ухвалення вироку суду першої інстанції, факт відшкодування потерпілій заподіяної матеріальної шкоди в сумі 35 000 грн. Також вказаний суд взяв до уваги висновки досудової доповіді органу пробації, про те, що виправлення ОСОБА_8 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та він не становить великої небезпеки для суспільства, а також поведінку ОСОБА_8 , який наголошував, що він усвідомив негативність свого вчинку та його наслідки, шкодує, що так сталося і не бажав цього, неодноразово просив вибачення у потерпілих, 09 квітня                             2024 року в судовому засіданні суду апеляційної інстанції вказав про сплату на користь потерпілих 9000 грн в рахунок відшкодування шкоди.    
		Всі наведені обставини колегія суддів апеляційного суду розцінила як такі, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, оскільки свідчать про негативну оцінку засудженим своїх необережних дій і поведінки, усвідомлення ним тих обставин, які ставляться йому в провину, їх антигромадський характер і готовність нести відповідальність за них та, враховуючи положення ст. 50 КК України, дійшла висновку щодо можливості призначення засудженому більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 119 КК України у виді виправних робіт на максимальний строк, застосувавши положення                                     ст. 69 КК України. 
		Однак, з таким рішенням колегія суддів касаційного суду погодиться не може та вважає, що при вирішенні питання про можливість застосування положень             ст. 69 КК України, апеляційний суд не врахував належним чином усіх даних про особу ОСОБА_8 та обставин, які впливають на обрання виду та заходу примусу. 
		Так, приймаючи рішення про призначення засудженому покарання, апеляційний суд належним чином не врахував того, що ОСОБА_8 , після конфлікту з потерпілим, який відбувся в ранковий час доби через те, що останній, будучи водієм автобуса, не здійснив зупинки, дочекався вечірнього часу та пішов до місця перебування потерпілого, обравши способом вирішення конфліктної ситуації - безпричинне нанесення сильного удару в ділянку голови, за існування альтернатив врегулювання конфліктів без застосування фізичної сили, в тому числі, шляхом звернення з відповідними скаргами на дії водія до його керівництва. 
		Також, намагання засудженим відшкодувати заподіяну шкоду та вибачення перед потерпілими колегія суддів не може визнати обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину в даному конкретному випадку, оскільки матеріали справи свідчать про інше, адже саме потерпілі зверталися з апеляційною скаргою щодо м`якості призначеного покарання в апеляційний суд та звернулися з касаційною скаргою, в яких обґрунтовано доводять формальну поведінку ОСОБА_8 щодо його спроб відшкодування заподіяної шкоди та щирого каяття у скоєному. 
		Крім того, про відсутність достатніх підстав стверджувати про усвідомлення ОСОБА_8 негативних наслідків своїх дій, свідчить також його подальша поведінка після скоєного злочину, який належних висновків для себе не зробив та продовжив вчиняти злочини проти життя і здоров`я людини, підтвердженням чого є наявність іншого кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, подія якого мала місце в жовтні 2021 року, тобто через незначний проміжок часу та майже за аналогічних обставин (на зупинці громадського транспорту). 
		Колегія суддів вважає, що всі наведені судом апеляційної інстанції дані про особу засудженого та визнані ним обставини, які пом`якшують покарання, які були враховані при призначенні засудженому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, не є переконливими аргументами, які б свідчили про можливість виправлення останнього із призначенням більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 119 КК України та приходить до висновку, що вказані в ухвалі апеляційного суду обставини, які стали підставами застосування положень ст. 69 КК України, у даному конкретному випадку, не є такими, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. 
		Тому вирок апеляційного суду не можна вважати законним і обґрунтованим, в зв`язку з чим, на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, він підлягає скасуванню, кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 - призначенню новому розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги прокурора та потерпілих - задоволенню. 
		Під час нового розгляду апеляційний суд повинен належно оцінити відомості про особу винного, обставини, які впливають на призначення покарання та застосування положень ст. 69 КК України і прийняти законне, обґрунтоване й умотивоване рішення, маючи на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого і обставин, які пом`якшують покарання, призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати неправильним  застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призведе до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості. Крім того, під час нового розгляду кримінального провадження, апеляційному суду слід повторно перевірити доводи апеляційних скарг потерпілих в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди, оскільки апеляційний суд у своєму вироку також не навів переконливих аргументів для визнання їх безпідставними та залишення без задоволення. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити. 
		Вирок Рівненського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.       
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                    ОСОБА_3                                          ОСОБА_13

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...