Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/5058/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-11352ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 761/5058/22
		провадження № 61-11352св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,              Коротуна В. М.,               
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Головне управління статистики у м. Києві,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вороновим Євгенієм Євгенійовичем, на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М. від 24 квітня          2024 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління статистики у м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить: 
		- визнати незаконним та скасувати наказ №252-к від 30 листопада 2021 року, виданий Головним управлінням статистики у м. Києві про відсторонення від роботи з 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 - фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення;
		- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з врахуванням середньоденного заробітку в розмірі                  932,03 грн., починаючи з 30 листопада 2021 року по день поновлення на роботі.
		- розподілити судові витрати та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн витрат з оплати правничої допомоги.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка працює на зазначеній посаді і була відсторонена від роботи з 30 листопада 2021 без збереження заробітної плати на підставі вищевказаного наказу. Вважає, що наказ №252-к від 30 листопада 2021 року, виданий Головним управлінням статистики у м. Києві про відсторонення від роботи з 30 листопада 2021 року позивачки, є незаконним та порушує її права, зокрема з тих підстав, що в ньому відсутні належні правові підстави для цього, оскільки стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення і така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки чинним законодавством не передбачено такої підстави для відсторонення як відмова від вакцинації. А перешкоджаючи позивачу стати до роботи, відповідач відверто порушує її конституційне право на працю і її оплату.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року частково задоволено позов у даній справі. Визнано незаконним наказ №252-к від 30.11.2021, виданий Головним управлінням статистики у м. Києві про відсторонення від роботи з 30 листопада 2021 року  ОСОБА_1 - фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення. Стягнуто з Головного управління статистики у м. Києві на користь  ОСОБА_1   середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 листопада 2021 року по 15 травня 2023 року в розмірі 175 689,54 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі є помилковою, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (ГРВІ COVID-19 не внесена в Календар щеплень, як хвороба, проти якої обов`язково слід робити щеплення).
		Доказів факту дотримання відповідачем процедури відсторонення позивача від роботи суду надано не було, оскільки, в даному випадку, відсторонення позивача від роботи за наказом роботодавця, мало б бути оформлено на підставі подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення), тому суд дійшов висновку про відсутність вищенаведеного подання, як необхідної передумови для відсторонення працівника від роботи.
		Таким чином, виходячи з норм Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статей 42, 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», актів міжнародного права, суд вважав наявними правові підстави для висновку, що право працівника на працю домінує над  вакцинацією, яка в даному випадку є необов`язковою і підстави для відсторонення позивача від роботи в розумінні статті 46 КЗпП України відсутні, оскільки невакцинація особи від ГРВІ COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою - не передбачена чинним трудовим законодавством. Відмова працівника у наданні конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від щеплення проти COVID-19 на підставі статті 46 КЗпП України.
		Суд вважав, що стороною відповідача не було доведено в суді на підставі належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, що позивачем з початку епідемії і до часу відсторонення від роботи, фактично очно виконувалась робота та проводились виконання її обов`язків з безпосереднім її спілкуванням з респондентами. Відповідачем не було надано таких доказів на підтвердження фактично проведеної роботи позивача з безпосереднім відвідуванням домогосподарств, зокрема: не було надано програми вибіркового обстеження домогосподарств позивачем, графіків щоденників поточних витрат, її звітів щоквартальних витрат, підтверджень надання позивачем у відділ проведення опитувань респондентів документів, що підтверджують її транспортні витрати відповідно до закінчення звітного місяця, тощо.
		Суд вважав, що застосування до позивача такого заходу, як відсторонення від роботи, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, кількість соціальних контактів позивача на робочому місці (прямих/непрямих). Стороною відповідача не було надано жодних доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи. У справі, що розглядається, відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що працюючи на займаній посаді, вона створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв ОСОБА_1 заробітку, як єдиного способу забезпечення своїх життєвих потреб, а тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління статистики у м. Київ - задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вирішено питання про судові витрати.
		Установивши, що позивачка ОСОБА_1 не надала роботодавцю документів на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19, апеляційний суд, керуючись положеннями статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09 грудня 2020 року та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, прийшов до висновку про те, що відсутність підтвердження факту  проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.
		Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата не в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
		У серпні 2024 року представник ОСОБА_1 - Воронов Є. Є. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, у якій просив скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі                        № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
		У жовтні 2024 року представник Головного управління статистики у м. Києві - адвокат Молчанов Д. В. подав до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Заперечуючи проти касаційної скарги заявник вказав на те, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що враховуючи характер роботи позивачки, умови в яких виконується ця робота, а особливо - необхідність безпосереднього контакту із колективом Головного управління статистики у м. Києві, необхідність контакту із великою кількістю людей в їх помешканні, відсторонення позивачки від виконання нею своїх посадових обов`язків було необхідним, вимушеним та цілком законним запобіжним заходом недопущення розповсюдження захворювання.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 761/5058/22 з Шевченківського районного суду м. Києва.
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що позивачка ОСОБА_1 з 24 грудня 2019 року працювала на посаді фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення (наказ № 293-к від 24 грудня 2019 року).
		29 жовтня 2021 року позивачку було ознайомлено з постановою Кабінету Міністрів України №1096 від 20 жовтня 2021 року про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», про що свідчить її підпис із записом про її незгоду.
		30 листопада 2021 року ОСОБА_1 відмовилась від проходження профілактичних щеплень проти СОVID 19, мотивуючи тим, що має багато хронічних захворювань, проте відповідної довідки отримати не змогла. Комісією було запропоновано ОСОБА_1 взяти відпустку для вирішення питань обстеження та вакцинації, проте ОСОБА_1 відмовилась, про що відповідачем складений відповідний акт № 4 від 30 листопада 2021 року.
		На підставі наказу №252-к від 30 листопада 2021 року, виданого Головним управлінням статистики у місті Києві ОСОБА_1 - фахівця з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення, - відсторонено від роботи із 30 листопада                     2021 року. Із вказаний наказом позивач була ознайомлена того ж дня.
		Відповідно до витягу з наказу № 345-к від 14 грудня 2022 року, позивачка                      ОСОБА_1 за її згодою у зв`язку із зміною структури та введенням у дію нового штатного розпису, переведено з 14 грудня 2022 року на посаду фахівця з інтерв`ювання відділу організації і проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення.
		З 16 травня 2023 року позивачка ОСОБА_1 допущена до роботи і дію оспорюваного наказу від №252-к від 30 листопада 2021 року зупинено.
		Як вбачається зі змісту оспорюваного наказу, він містить посилання на положення статті 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на виконання вимог п.41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у тому числі зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096).
		Також в наказі зазначено про відсторонення ОСОБА_1 від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», та оскільки ОСОБА_1 не надала копію медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.
		2.Мотивувальна частина
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
		Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я України» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
		Частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон № 1645-ІІІ) передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
		За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ визнано, що протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
		Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		Згідно з Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
		Накази МОЗ України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).
		 Наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
		3) взяття до відома, що:
		- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
		- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
		Отже відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників (закладів дошкільної освіти), які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявлених за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
		 Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.
		11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.
		Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.
		У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширенням коронавірусної інфекції, постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.
		24 грудня 2020 року МОЗ України видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках». Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.
		Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, з втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
		Критерії оцінки пропорційності втручання у право на приватне життя Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21. При оцінці пропорційності втручання підлягають врахуванню такі обставини: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форма організації праці (дистанційна/ надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
		Судами встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є фахівцем з інтерв`ювання відділу проведення опитувань респондентів управління збирання даних вибіркових обстежень населення. Виходячи зі змісту посадової інструкції, позивач має значні соціальні контакти як на робочому місці, так і при безпосередньому виконанні посадових обов`язків: забезпечує збір первинної інформації від населення (домогосподарств) на визначених територіях згідно з програмами вибіркових обстежень, які проводяться органами державної статистики та іншими організаціями; відвідує окремих осіб з вибіркової сукупності для отримання первинних статистичних даних відповідно до індивідуального графіка; здійснює опитування респондентів; бере участь у роботі нарад, семінарів, засідань, круглих столів з питань, що стосуються його сфери діяльності тощо. Опитування респондентів, що належить до посадових обов`язків позивача, проводиться безпосередньо в помешканні домогосподарств.
		Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі                                   № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується із висновками судів апеляційного суду про те, що відсторонення позивачки відбулося правомірно, у порядку, передбаченому законом, оскільки характер виконуваної позивачкою роботи передбачає тісні соціальні контакти на робочому місці й впливає на безпеку освітнього середовища, а тому відсутність вакцинації у позивачки проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих небезпечною для життя і здоров`я хворобою.
		Виходячи зі змісту вказаних норм законодавства, а також характеру виконуваної позивачкою роботи, що обумовлює необхідність контактування з необмеженим колом людей, що мало вплив на безпечне середовище й підвищувало ризик інфікування коронавірусом та/або сприяння його подальшому поширенню,    відповідачем правомірно було ухвалено рішення про відсторонення позивачки від роботи. 
		Враховуючи, що за позивачкою на період відсторонення зберіглося робоче місце, трудовий договір не припинений, з 16 травня 2023 року  її допущено до роботи, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.
		У цій справі позивачкою не доведено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.
		З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій, що за встановлених у цій справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення                ОСОБА_1 від роботи.
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що вона виконувала роботу в дистанційному режимі не заслуговують уваги, оскільки матеріали справи не містять відповідних наказів про переведення позивачки на дистанційний  або надомної роботи.
		Оскільки заявлені позивачкою підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вороновим Євгенієм Євгенійовичем, залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                М. Є. Червинська
		 
		                                                                                                         Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                                          В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...