Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/13535/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-7781ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 521/13535/19
		провадження № 61-7781св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,              Коротуна В. М.,               
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		треті особи: Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , приватний нотаріус Одеського міського  нотаріального округу Калінюк Ганна Олександрівна, Юридичний департамент Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 8 квітня 2023 року, додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 квітня                        2024 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та   ОСОБА_4 , у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила витребувати у ОСОБА_2 на її користь успадковані нею від померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири № 1 , позначеної в технічному паспорті літ. «А», яка розташована в будинку АДРЕСА_2 та скасувати державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 26 січня 2016 року під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 832280151101 за індексним номером 27983781, внесеним приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_9 на праві спільної часткової власності належала 1/2 частина будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 жовтня 1979 року, зареєстрованого в реєстрі за                                      № 3-С-1175.
		Відповідно до договору дарування від 21 березня 2002 року ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 16/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яке в цілому складається з трьох житлових будинків «А,В,Г», загальною площею 101,8 кв.м. та надвірних споруд «Б, Д, Е» - сараїв, «Ж» - вбиральні», № 1,2 огородження, І мостіння, розташовані на земельній ділянці розміром 841 кв.м. Право власності ОСОБА_1 , зареєстровано в КП «ОМБІТ та РОН» на 16/100 частку під № 142доп.- стор. 140- р № 4376.
		29 серпня 2012 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_4 12/100 часток зазначеного домоволодіння.
		21 травня 2009 року ОСОБА_9 склала заповіт на користь позивачки.
		Позивачка зазначала, що на день смерті ОСОБА_9 , яка померла                     ІНФОРМАЦІЯ_2 , їй належала квартира АДРЕСА_3 , що складало 6/100 частин домоволодіння. Позивачка звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено у зв`язку з наявністю рішення суду про визнання за ОСОБА_7 права власності на квартиру АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 вважає, що це рішення є підробленим, оскільки такого рішення Малиноваьким районним судом м. Одеси не приймалося. Після звернення до поліції з`ясовано, що 18 липня 2007 року ОСОБА_7 продала вказану квартиру ОСОБА_6 , який 08 жовтня 2007року продав її ОСОБА_5 , яка 28 січня 2016 року продала зазначену квартиру ОСОБА_2 . На підставі зазначеного, прокуратурою Малиновського району м. Одеси порушено кримінальну справу. При цьому позивач зауважує, що за договором купівлі-продажу ОСОБА_7 збільшила загальну площу квартири із 43,4кв.м. до 52,7кв.м., проте нового об`єкту створено не було, про що свідчить технічний паспорт від 15 листопада 2012 року. Зважаючи на те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не набули законного права власності на квартиру, то вони і не мали права нею розпоряджатися і у позивача, як спадкоємиці за заповітом, є усі підстави та права звернутися до суду за захистом свого права на квартиру АДРЕСА_3 , яка належала померлій ОСОБА_9 , але вибула з її володіння не з її волі.
		Посилаючись на вищевикладене, просила витребувати у                         ОСОБА_2 на її користь квартиру АДРЕСА_3 , яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого п`ятою Одеською державною нотаріальною конторою від 23 жовтня 1979 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-С-1175; скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровану за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 січня 2016 року під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 832280151101 за індексним номером 27983781, внесеним приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О. та стягнути судові витрати.
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року, з урахуванням ухвали Малиновського районного суду м. Одеси про виправлення описки від 19 квітня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 . Скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2019 року у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що позивачкою не доведено обставин, що 6/100 часток спірного домоволодіння та квартира АДРЕСА_1 є одним і тим самим об`єктом, співвласником якого є ОСОБА_2 , і що квартира №1 а жилою площею 24, 6 кв. м. загальною площею 52, 7 кв. м. належала                        ОСОБА_9 , а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині витребування майна.
		Що стосується позовних вимог в частині скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровану за ОСОБА_2 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28.01.2016р. під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 832280151101 за індексним номером 27983781, внесеним приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г.О. суд також прийшов до висновку про необхідність відмови у їх задоволенні, оскільки ці вимоги є безпідставними.
		Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від                            08 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь                      ОСОБА_3 10 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
		Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд врахував фактично понесені витрати ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу, а також співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та характером виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторін, а також, що у задоволенні позову відмовлено, і взяв до уваги заперечення, подані представником позивачки щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу та його доводів, і дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_3 понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі                      10 000 грн.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановами Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 08 червня 2023 року - залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в позові з тих підстав, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, якими позивачка обґрунтовує свій позов.
		Оскільки рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року, з урахуванням ухвали Малиновського районного суду м. Одеси про виправлення описки від 19 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, а докази розміру понесених ОСОБА_3 у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу було подано до суду із дотриманням визначеного абз. 2 частини восьмої статті 141 ЦПК України строку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення таких з позивачки на користь ОСОБА_3 , з мотивів викладених у тексті оскаржуваного додаткового рішення.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
		У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року, додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без  урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 522/16724/16-ц, постановах Великої Палати Верховного  Суду від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від                             19 листопада  2019 року в справі № 911/3680/17, від 02 липня 2019 року в справі № 48/340, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, від                      04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 та постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12, від 06 грудня 2010 року в справі № 3-13г10, від 02 березня 2016 року в справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року в справі № 1522/25684/12, від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1203цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу
		У липні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат                        Кварацхелія М. Г. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		У липні 2024 року представник ОСОБА_7 - адвокат Лук`ян С. Г. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить в задоволенні зазначеної касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. В обгрунтування заперечень проти касаційної скарги зазначив про те, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу                                     № 521/13535/19 з Малиновського районного суду м. Одеси.
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що ОСОБА_9 на праві спільної часткової власності належала 1/2 частина будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 жовтня 1979 року, виданого п`ятою Одеською нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого в реєстрі за № З-С-1175. 
		Згідно довідки від 14 березня 2002 року № 1065 та довідки-характеристики від 14 березня 2002 року № 1065-доп., виданої КП «ОМБТІ та РОН» про розрахунок ідеальної частки у домоволодінні по АДРЕСА_2 вказано, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_9 належить частка домоволодіння:
		1) квартира № 1 складається з коридору 1-1 площею 6,1 кв.м., кухні                       1-2 площею 11,2 кв.м., житлової 1-3 площею 15,9 кв.м., сараю 1-4 площею 10,2 кв.м. (літ. А вартістю 2180 грн.), що складає 6/100 часток домоволодіння);
		2) квартира № 2 складається з коридору 2-1 площею 4,7 кв.м., кухні                        2-2 площею 13,5 кв.м., житлової 2-3 площею 16,3 кв.м. (літ. В вартістю                  5576 грн.), що складає 16/100 часток домоволодіння;
		3) квартира № 3 в літ. «Г»: коридор 3-1 площею 8,9 кв.м., кухня 3-2 площею 9,5 кв.м., житлова 3-3 площею 12,6 кв.м. (вартістю 4258 грн.), що складає 12/100 часток домоволодіння.
		Співвласницею вказаного будинку була ОСОБА_11 , якій належало 1/2 частка будинку.
		ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Відповідно до договору дарування від 21 березня 2002 року                               ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 16/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , яке в цілому складається з трьох житлових будинків «А,В,Г», загальною площею 101,8 кв.м. та надвірних споруд «Б, Д, Е» - сараїв, «Ж» - вбиральні», № 1,2 огородження, І мостіння, розташовані на земельній ділянці розміром 841 кв.м. Право власності ОСОБА_1 , зареєстровано в КП «ОМБІТ та РОН» на 16/100 частку під № 142доп.- строку 140- р № 4376.
		21 травня 2009 року ОСОБА_9 залишила заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Арабаджи К. Г., і зареєстрований в реєстрі за № 3-1314, яким заповіла ОСОБА_1 все належне їй майно і все те, що на день смерті буде їй належати .
		Згідно договору дарування від 29 серпня 2012 року ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_4 12/100 часток домоволодіння під АДРЕСА_2 , про що зазначено у свідоцтві про право на спадщину на ім`я ОСОБА_9 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, і після її смерті із заявою про прийняття спадщини 26 листопада 2014 року № 839 та 27 лютого 2017 року № 211 до Другої Одеської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 , після чого заведено спадкову справу № 351/2014. 
		Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 02 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на кв. АДРЕСА_3 з причин ненадання правовстановлюючих документів про належність вказаної квартири спадкодавцеві. 
		28 лютого 2017 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину, квартиру АДРЕСА_6 , яка складається з житлової кімнати загальною площею - 32,2 кв.м. 
		26 грудня 2006 року у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі № 619 пр-12 за № 631 було зареєстровано право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_7 на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2006 року (справа №2-8494/2006) (т.2 а.с.202-203).
		Водночас, відповідно до відповіді Малиновського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року, згідно журналу реєстрації цивільних справ за                 2006 рік в Малиновському районному суду м. Одеси не зареєстрована та не перебувала на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_7 до Малиновської райадміністрації про визнання права власності.
		18 липня 2007 року ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 купив зазначену квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С. О. , який зареєстрований у КП «ОМБТІ та РОН» в книзі №619пр-142.
		08 жовтня 2007 року ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О. і зареєстрованого у КП «ОМБТІ та РОН» 13 листопада 2007 року. ОСОБА_5 зареєструвала своє право власності у реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 листопада 2007 року.
		Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 квітня 2010 року, яке набрало законної сили, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2009 року змінено, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_9 про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 18 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , та договору купівлі-продажу від 18 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , визнання за ОСОБА_9 право власності на квартиру АДРЕСА_3 та усунення ОСОБА_9 перешкод в користуванні власністю - вказаною квартирою, шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_5 і членів її сім`ї, відмовлено, в іншій частині щодо відмови у задоволенні зустрічних вимог про визнання договорів купівлі-продажу спірної квартири дійсними, рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		28 січня 2016 року ОСОБА_5 продала квартиру АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , який зареєстрував своє право власності на неї (№ запису 13043238).
		12 липня 2017 року ОСОБА_9 звернулась до Малиновської райадміністрації ОМР із заявою, в якій зазначала, що флігель будинку АДРЕСА_2 , що знаходиться у її власності зруйновано начальником експлуатаційної ділянки №1 та збудовано інший об`єкт.
		З Витягу з ЄРДР № 12018161470001544 від 21 липня 2018 року убачається, що заявницею ОСОБА_1 подано заяву за фактом використання завідомо підробленого документу невстановленою особою, правова кваліфікація правопорушення за ч. 4 ст. 358 КК України. 05 березня                    2019 року вказані діяння перекваліфіковано на ч. 3 ст. 190 КК України.  Йдеться про рішення Малиновського районного суду м. Одеси від                              22 листопада 2006 року, яким за ОСОБА_7 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 . 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2021 року (справа №521/16619/19), яке набрало законної сили 15 березня 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 18 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Комісаровою С. О., за реєстровим № 5113; зобов`язано ОСОБА_7 привести 6/100 частин у вигляді квартири АДРЕСА_8 в первісний стан шляхом перебудови; у визнанні за ОСОБА_1 права власності на 6/100 частин домоволодіння у вигляді квартири АДРЕСА_3 відмовлено.
		2.Мотивувальна частина
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
		Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
		Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Повно та всебічно встановивши обставини справи, належно перевіривши та надавши правову оцінку всім доказам у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що  позивачкою не доведено, що 6/100 часток спірного домоволодіння та квартира АДРЕСА_1 є одним і тим самим об`єктом, співвласником якого є ОСОБА_2 . Крім того, не доведено, що квартира № 1 А жилою площею 24, 6 кв.м. загальною площею 52, 7 кв.м. належала ОСОБА_9 , а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про витребування майна на користь позивачки.
		З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивачки.
		Щодо витрат на правову допомогу адвоката 
		Відповідно до вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Як передбачено четвертою та п`ятою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
		Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
		З матеріалів справи вбачається, що позивачка в суді першої інстанції проти заявленого ОСОБА_3 розміру витрат на правничу допомогу заперечувала.
		Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг у категорії справи відносно якої усталена судова практика, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що час витрачений адвокатом на представництво інтересів ОСОБА_3 в суді першої інстанції є надто завищеним, а отже стягненню підлягають витрати на правову професійну допомогу за представництво інтересів в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн.
		Таким чином, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі є правильним та не спростованим позивачем.
		Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою апеляційного суду, є законним, обґрунтованим,  а тому відсутні підстави для його оскаржуваних судових рішень в частині стягнення витрат на правничу допомогу з наведених у касаційній скарзі доводів.
		Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування зазначених оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без  змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а зазначені оскаржувані судові рішення - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 260, 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.
		Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 8 квітня                        2023 року, додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду                             від 16 квітня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                М. Є. Червинська
		 
		                                                                                                         Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                                           В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...