Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 705/1768/15-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: 61-16440ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 705/1768/15
		провадження № 61-16440св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Уманська районна державна нотаріальна контора,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кушнеренко Тамара Валеріївна, на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2023 року у складі судді Гудзенко В. Л. та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		24 березня 2015 року ОСОБА_3 , правонаступником якого є  ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Уманська районна державна нотаріальна контора, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2014 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 на 3/4 частки спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі - Текучанська сільська рада).
		У червні 2015 року від ОСОБА_3 надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій він просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10 грудня 2014 року Уманською районною державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 на 3/4 частки спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради, скасувати державну реєстрацію права власності на 3/4 частки земельної ділянки, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 523619271243, за адресою: Черкаська область, Уманський район, Текучанська сільська рада, на ім`я ОСОБА_2 , з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,7085 га, визнати за ним право власності на 3/4 частки спірної земельної ділянки.
		Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Текуча Уманського району померла його мати ОСОБА_4 . Після смерті матері залишилося спадкове майно у вигляді будинку з надвірними спорудами у с. Текуча, приватизованої земельної ділянки біля нього площею 0,3285 га та земельної ділянки площею 7,7085 га, розташованої на території Текучанської сільської ради. За життя мати розпорядилася зазначеним майном, склавши заповіт на ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
		23 березня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Уманської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Після цього він декілька разів намагався зв`язатися з братом для вирішення питання щодо оформлення спадщини, але останній на зв`язок не виходив. 
		У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори, щоб оформити свою частину спадщини, проте нотаріус в усній формі відмовив йому в оформленні спадщини та повідомив, що є новий заповіт від імені матері, згідно з яким вона все майно заповіла ОСОБА_2 , але він заяву про прийняття спадщини не подавав та пропустив строк на прийняття спадщини. 
		На початку грудня 2014 року ОСОБА_3 знову звернувся до нотаріуса, який повідомив, що є рішення суду, яким ОСОБА_2 встановлено додатковий строк для прийняття спадщини.
		10 грудня 2014 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, кадастровий номер 7124388600:03:000:0486, наданої для ведення сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради, вартістю 53 452,64 грн.
		ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки цього ж майна. 
		На думку ОСОБА_3 , відповідач примусив їхню матір змінити заповіт на свою користь, навмисно пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини та мав намір заволодіти всім спадковим майном.
		Отримавши постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, відповідач звернувся до суду з заявою про встановлення йому додаткового строку для прийняття спадщини та зазначив, що, крім нього, інших спадкоємців немає. 
		29 жовтня 2014 року рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 705/6018/14-ц позов ОСОБА_2 задоволено, встановлено додатковий строк для прийняття спадщини. Проте рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2015 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		У зв`язку з викладеним ОСОБА_3 вважав, що відповідач пропустив строк для прийняття спадщини та підстав для його поновлення немає. Тому відповідач не має права на спадкове майно після смерті їхньої матері. 
		Згідно з актовим записом про смерть від 23 листопада 2018 року № 824 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		04 вересня 2020 року від правонаступника позивача ОСОБА_3 . ОСОБА_5 надійшла заява про зміну предмета позову, у якій позивач просила визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 10 грудня 2014 року Уманською районною державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 на 3/4 частки спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, кадастровий номер 7124388600:03:000:0486, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради, недійсним, скасувати державну реєстрацію права власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 7,7085 га, кадастровий номер 7124388600:03:000:0486, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради, зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 523619271243 на ім`я ОСОБА_2 , визнати за ОСОБА_5 право власності на 3/4 частки спірної земельної ділянки.
		ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 10 серпня 2021 року серії НОМЕР_1 .
		Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 01 грудня 2022 року позивача ОСОБА_5 замінено на її правонаступника ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2023 року позов задоволено частково.
		Визнано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане державним нотаріусом Уманської районної державної нотаріальної контори від 10 грудня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 на 3/4 частки земельної ділянки площею 7,7085 га, розташованої на території Текучанської сільської ради, після смерті ОСОБА_4 недійсним.
		Скасовано державну реєстрацію права власності на 3/4 частки земельної ділянки площею 7,7085 га, розташованої на території Текучанської сільської ради, після смерті ОСОБА_4 , зареєстрованої у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 523619271243 за ОСОБА_2 .
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано в апеляційному порядку. Зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього випливають, тому вимоги позивача про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2014 року виданого на ім`я ОСОБА_2 недійсним та скасування державної реєстрації права власності на 3/4 частки спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.
		Суд першої інстанції за наявними у матеріалах справи доказами та показаннями свідків встановив, що відповідач ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_4 проживали разом на час відкриття спадщини, тому відповідач вважається таким, що прийняв спадщину. 
		Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не позбавлений права звернутися до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину як особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України.
		Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання за позивачем права власності на 3/4 частки спірної земельної ділянки, суд першої інстанції зазначив, що позивач не позбавлена права у зв`язку зі скасуванням свідоцтва про право на спадщину на відповідача звернутися до нотаріуса на загальних підставах для отримання спадщини. 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Кушнеренко Т. В. залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бонара В. В. задоволено.
		Виключено з мотивувальної частини рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2023 року твердження, а саме:
		«Згідно даних документів та показів свідків судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_4 проживали разом на час відкриття спадщини, тобто відповідач вважається таким, що прийняв спадщину»;
		«Разом з тим, відповідач не позбавлений права звернутися в нотаріальну контору для отримання свідоцтва про право на спадщину, як особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України».
		В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 730,80 грн. 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано в апеляційному порядку. Зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього випливають, тому вимоги позивача про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2014 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 недійсним та скасування державної реєстрації права власності на 3/4 частки спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.
		Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 3/4 частки спірної земельної ділянки, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони не підлягають задоволенню, оскільки суд не має права заміняти органи нотаріату та визнавати право власності на спадкове майно, оскільки позивач не позбавлена права у зв`язку зі скасуванням свідоцтва про право на спадщину на відповідача звернутися до нотаріуса на загальних підставах для отримання спадщини. 
		Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд дійшов помилкових висновків щодо встановлення факту спільного проживання відповідача ОСОБА_2 та спадкодавця ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та про те, що відповідач не позбавлений права звернутися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину як особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України.
		Суд апеляційної інстанції вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті вимоги, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. 
		Позивач не заявляв вимог про визнання права власності в порядку спадкування, а факт постійного проживання відповідача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не стосується предмета доказування у спорі про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.
		Тому з огляду на обраний позивачем спосіб захисту своїх прав суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин частину третю статті 1268 ЦК України та безпідставно зазначив як встановлену обставину факт проживання спадкодавця та відповідача разом на час відкриття спадщини та те, що відповідач вважається таким, що прийняв спадщину.
		Під час розгляду вимог позивача про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним не підлягає встановленню факт постійного проживання відповідача із спадкодавцем. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2023 року, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кушнеренко Т. В., просить скасувати резолютивну частину рішення суду першої інстанції та виключити з його мотивувальної частини такі посилання: «Таким чином ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано в апеляційному порядку. При цьому, зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього випливають, а відтак вимоги позивача про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 грудня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 недійсним та скасування державної реєстрації права власності на частину земельної ділянки площею 7,7085 га підлягають до задоволення» та скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16, від 24 серпня 2022 року у справі № 538/2344/20.
		Заявник зазначає, що для того, щоб реалізувати своє право на спадкування та в подальшому можливо отримати свідоцтво про право на спадщину спадкоємець або повинен проживати на момент смерті із спадкодавцем, або повинен подати заяву на вступ у спадщину у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини. Тому рішення суду про визначення додаткового строку на вступ у спадщину лише давало право на подання заяви на вступ у спадщину, отже, не мало правового значення для вирішення права відповідача на спадщину за заповітом.
		Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки проживав разом зі спадкодавцем на момент її смерті та є спадкоємцем за заповітом. Тому оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину відповідача не порушено жодних прав позивача.
		Касаційна скарга не містить доводів щодо непогодження із висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні вимог про визнання за позивачем права власності на 3/4 частки спірної земельної ділянки, а тому Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не переглядає рішення судів у цій частині.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву, заперечень щодо доводів касаційної скарги до суду не надіслали.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кушнеренко Т. В., у листопаді 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу з Уманського міськрайонного суду Черкаської області. Зупинено дію рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		У грудні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 08 листопада 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, за яким заповіла належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , а також належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,385 га та земельну ділянку площею 7,7085 га синові ОСОБА_2 
		26 вересня 2014 року постановою державного нотаріуса Уманської районної державної нотаріальної контори Черкаської області відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з пропуском ним шестимісячного строку для прийняття спадщини. Також у цій постанові зазначено, що ОСОБА_2 на день смерті спадкодавця разом із нею не проживав та не був зареєстрований, тому він не вчинив жодних дій, передбачених статтею 1269 ЦК України.
		ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
		Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2014 року у справі № 705/6018/14-ц позов ОСОБА_2 до Текучанської сільської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 задоволено. Визначено додатковий строк для прийняття спадщини ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Текуча Уманського району Черкаської області строком на два місяці. 
		10 грудня 2014 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку спадкового майна, яке складається із земельної ділянки площею 7,7085 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Текучанської сільської ради.
		10 грудня 2014 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину на 3/4 частки цього ж майна.
		Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2015 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Суд першої інстанції також встановив, що згідно з довідкою голови квартального комітету від 15 січня 2015 року № 22, яка видана ОСОБА_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_2 , його мати ОСОБА_4 , зареєстрована у с. Текуча Уманського району, проживала у складі його сім`ї з березня 2013 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 без реєстрації у зв`язку з тим, що потребувала за станом здоров`я стороннього догляду.
		Згідно з довідкою комунального підприємства «Уманська міська лікарня» від 25 березня 2015 року ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. 
		Відповідно до довідки сільського голови Текучанської сільської ради від 17 січня 2015 року № 18, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис від 08 лютого 2014 року № 3, була зареєстрована на АДРЕСА_1 . Поховання матері здійснив син ОСОБА_2 . 
		Також суд першої інстанції встановив, що згідно з наявними у матеріалах справи доказами та показаннями свідків відповідач ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_4 проживали разом на час відкриття спадщини, тобто ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
		Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у  касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону повністю не відповідають.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		У статті 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
		Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК України).
		Відповідно до положень частин першої, другої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
		Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
		Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження 
		№ 61-9916сво21) зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
		У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі 
		№ 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
		Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася на те, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2014 року у справі № 705/6018/14-ц про визначення ОСОБА_2 додаткового строку на прийняття спадщини за заповітом скасовано рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2015 року, тому відповідач не має права на спадщину після смерті ОСОБА_4 , що є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого на ім`я ОСОБА_2 . 
		Задовольняючи позов у частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права власності на спірне спадкове майно, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що з огляду на скасування рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2014 року у справі № 705/6018/14-ц про визначення ОСОБА_2 додаткового строку на прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_2 втратив право на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
		Однак суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про встановлення факту спільного проживання відповідача ОСОБА_2 та спадкодавця ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та про те, що відповідач не позбавлений права звернутися до нотаріуса для отримання свідоцтва про право на спадщину як особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України, оскільки факт постійного проживання відповідача разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не стосується предмета доказування у спорі за позовом позивача про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним. Отже, суд першої інстанції, встановлюючи зазначені обставини справи, під час вирішення спору по суті порушив принцип диспозитивності.
		Верховний Суд не погоджується з такими висновками з огляду на таке.
		Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
		Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені вимоги.
		Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
		Згідно з усталеною практикою Верховного Суду у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, якими суд керувався під час задоволення грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
		У справі, що переглядається, відповідач як на заперечення вимог позивача посилався на обставини про те, що він на час смерті спадкодавця проживав разом із нею та відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України визнається таким, що прийняв спадщину, а тому відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину.
		У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї. Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
		Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що встановлення факту проживання відповідача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не стосується предмета доказування у спорі про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, не врахував інакшого способу перевірки підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину, зокрема через оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій відповідача, які були спрямовані на отримання ним свідоцтва про право на спадщину, та заперечень щодо його скасування. 
		Під таку оцінку мають потрапити усі обставини, наведені відповідачем, усі дії, вчинені ним, оскільки всі ці факти пов`язані з вирішенням питання, чи є вони підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, яке уже видане.
		Отже, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за відповідачем та скасування державної реєстрації права власності на спірне майно, суд апеляційної інстанції помилково врахував лише доводи позивача про те, що рішення суду, на підставі якого було видане свідоцтво про право на спадщину скасовано, чим порушив принцип диспозитивності сторін. 
		Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що положення частини третьої статті 1268 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки встановлення факту спільного проживання відповідача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини має значення для правильного вирішення спору, від його встановлення залежить характер спірних правовідносин, а також, відповідно, і визначення, чи порушуються права позивача у цьому випадку.
		Апеляційний суд без перевірки зазначених відповідачем обставин дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
		З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
		З метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, касаційний суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності на спірне майно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Щодо судових витрат та поновлення виконання судових рішень
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Тому розподіл судових витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц).
		Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		У частині третій статті 436 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року зупинено дію рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 липня 2023 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
		З огляду на висновок Верховного Суду про скасування постанови Черкаського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року та направлення справи на новий апеляційний розгляд відсутні підстави для поновлення дії рішення суду першої інстанції.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кушнеренко Тамара Валеріївна, задовольнити частково.
		Постанову Черкаського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року в частині вирішення вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                         І. М. Фаловська
		 
		    Судді                                                                                    В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                            С. О. Карпенко
		 
		                                                                                            В. В. Сердюк
		 
		                                                                                                О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...