Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/12709/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-11055ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 359/12709/21
		провадження № 61-11055св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Військова частина НОМЕР_1 ,  
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління, 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в інтересах якого діє ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Поліщук Марією Іванівною, на постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В.,                                   Мережко М. В., Соколової В. В., 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2021 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління, про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.
		 
		У червні 2022 року Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду уточнену позовну заяву, у якій зазначено відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 . Позивач просив суд виселити відповідачів з житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Позов мотивовано тим, що 31 січня 2019 року Міністерством оборони України видано наказ № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України».
		 
		01 лютого 2019 року на підставі цього наказу начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України затверджено Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України. 
		 
		На виконання вищевказаного Порядку наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 173/нагп від 31 липня 2019 року службове (штатно-посадове) житло закріплено за посадою головного старшини Військової частини НОМЕР_1 .
		 
		Наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28 вересня                       2018 року № 42-РС старшого прапорщика ОСОБА_1 призначено головним старшиною Військової частини НОМЕР_1 .
		 
		31 липня 2019 року ОСОБА_1 подав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому просив надати йому з сім`єю у складі чотирьох осіб службове (штатно-посадове) житло. 
		 
		01 серпня 2019 року на підставі Договору надання в користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно-посадового) житла, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , останньому на строк проходження ним військової служби на посаді головного старшини у військової частини НОМЕР_1 надано для тимчасового проживання житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		На підставі укладеного договору ОСОБА_1 разом із членами сім`ї заселився у зазначене житлове приміщення.
		 
		Наказом начальника Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла                       № 24-РС від 15 червня 2021 року відповідача, майстер-сержанта ОСОБА_1 , головного старшину Військової частини НОМЕР_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я. 
		 
		Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18 червня 2021 року № 118 відповідача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, проте службове (штатно-посадове) житло у передбачений Договором строк відповідач разом із членами сім`ї не звільнив.
		 
		17 серпня 2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 вручено Претензію № 832 з проханням звільнити займане ним службове (штатно-посадове) житло за адресою: АДРЕСА_1 . Відповіді на зазначену претензію позивач не отримав, спірне житло відповідачі не звільнили.
		 
		Позивач зазначає, що згідно з пунктом 3.12 Договору від 01 серпня 2019 року військовослужбовець зобов`язаний звільнити надане службове (штатно-посадове) житло у місячний строк разом з членами сім`ї у разі звільнення з військової служби. 
		 
		Оскільки ОСОБА_1 був звільнений з військової служби, він разом з членами сім`ї втратив право користуватися вказаним житловим приміщенням. Однак, всупереч умовам Договору від 01 серпня 2019 року та надісланої Військовою частиною НОМЕР_1 претензії відповідачі не виконали умови договору і не звільнили надане їм у тимчасове користування службове (штатно-посадове) житло.
		 
		Посилаючись на викладені обставини, позивач просив задовольнити позов.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що жоден із наказів Міністерства оборони України (№ 40 від 31 січня 2019 року,                   № 51 від 19 лютого 2020 року), а також Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України відповідно до вимог Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, відтак є такими, що не набрали чинності і не можуть бути застосовані.
		 
		На момент звільнення з військової служби відповідач ОСОБА_1 мав стаж військової служби понад 20 років, а також залишався на обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, тому в силу вищенаведених вимог чинного законодавства не підлягав виселенню без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Крім того, на момент звернення з позовом до суду у ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності з 18 жовтня 2021 року у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.
		 
		Суд вказав, що передбачена Договором від 01 серпня 2019 року умова, яка покладала на відповідача ОСОБА_1 та членів його сім`ї обов`язок звільнити житлове приміщення у місячний строк у разі звільнення з військової служби, прямо суперечить покладеному на позивача чинним законодавством обов`язку забезпечити відповідача ОСОБА_1 та членів його сім`ї житлом для постійного проживання, а в разі його відсутності, службовим жилим приміщенням, порушує встановлений публічний порядок, а отже є нікчемною.
		 
		Суд зробив висновок, що позиція позивача як органу державної влади не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема статей 9, 125                         Житлового кодексу України та статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та з точки зору статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є необґрунтованим та непропорційним втручанням у право на повагу до житла відповідачів, які були вселені в службове приміщення за згодою позивача, перебувають на обліку громадян, які потребують покращенню житлових умов, та не можуть бути виселені зі службового приміщення без надання іншого жилого приміщення.
		 
		Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення у справі, яким позов задоволено.
		 
		Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано відповідачу у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від                          01 серпня 2019 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від                31 січня 2019 року № 40. Вказаний експеримент триває, і на цей час він не визнаний таким, що суперечить законодавству України.
		 
		Чинне законодавство не передбачає можливості та порядку отримання військовослужбовцем для постійного проживання житла, яке було передане йому у тимчасове користування на договірних умовах у зв`язку з проведенням експерименту із забезпечення житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України.
		 
		Оскільки спірне штатно-посадове житло надано відповідачу в тимчасове користування, згідно умов укладеного між сторонами договору відповідач зобов`язався повернути це житло при настанні певних умов, тому звільнення особою штатно-посадового житла після звільнення з військової служби переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції, зокрема захист інтересів інших військовослужбовців, які потребують житло у зв`язку зі службою.
		 
		Апеляційний суд спростував висновки суду першої інстанції та посилання відповідачів на те, що Накази Міністерства оборони України (№ 40 від 31 січня 2019 року та № 51 від 19 лютого 2020 року), а також «Порядок проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України», не були зареєстровані у Міністерстві юстиції України відповідно до вимог Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» та вважав їх помилковими, зазначивши, що вказані документи не є нормативно-правовими актами, їх видання не спрямоване на встановлення, зміну або скасування норми права.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		29 липня 2024 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , через представника - адвоката Поліщук М. І. звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року.
		В касаційній скарзі заявники просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		17 жовтня 2024 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 вересня 2024 року у зв`язку з відставкою судді                   Олійник А. С. справу № 359/12709/21 розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребувано матеріали цивільної справи та зупинено виконання оскаржуваного судового рішення.
		 
		11 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Встановлено, що наказом Міністерства оборони України від 11 червня                   2019 року № 312 «Про закріплення нерухомого військового майна» та Додатку № 3 до вказаного наказу за військовою частиною НОМЕР_2 на праві оперативного управління було закріплено нерухоме військове майно: квартира АДРЕСА_2 .
		За змістом вказаного наказу він виданий відповідно до Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2000 року № 1225 (зі змінами), наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення ого за посадами військовослужбовців Збройних Сил України», Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 року за № 1590/24122 (зі змінами), рішення начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 21 травня 2019 року № 12259/С щодо розподілу штатно-посадового житла, придбаного Міністерством оборони України у 2018 році.
		В подальшому, відповідно до вищевказаного наказу Міністерства оборони Українивід 11 червня 2019 року № 312, зазначену квартиру АДРЕСА_2 було передано Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (Балансоутримувач) Військовій частині НОМЕР_1 (Користувач) для утримання та експлуатації, про що складено відповідний Акт.
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31 липня 2019 року                                № 273/нагп «Про закріплення штатно-посадового житла за особовим складом військової частини НОМЕР_1 » та Додатком № 1 до цього наказу службове (штатно-посадове) житло - квартира     АДРЕСА_2 закріплено за посадою головного старшини військової частини НОМЕР_1 .
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09 жовтня 2018 року № 202 старшого прапорщика ОСОБА_1 , призначеного наказом начальника Головного управління персоналу заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28 вересня 2018 року № 42-РС головним старшиною головного інформаційного телекомунікаційного вузла Генерального штабу Збройних Сил України, ВОС-НОМЕР_4, який прибув з управління по роботі з сержантським складом, було зараховано до списків особового складу частини.
		ОСОБА_1 має сім`ю у складі 4 осіб: дружина - ОСОБА_2 , 1978 року народження, донька - ОСОБА_3 , 1999 року народження, син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		31 липня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 було подано рапорт, відповідно до якого відповідач просив надати йому службове (штатно-посадове) житло в м. Києві з сім`єю у складі 4 осіб (він, дружина, син, донька).
		01 серпня 2019 року між в/ч НОМЕР_1 (управитель) та ОСОБА_1 (користувач) укладено Договір надання в тимчасове користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно-посадового) житла. 
		 
		Відповідно до пункту 1.1 укладеного Договору управитель надав користувачу на строк проходження ним служби на посаді головного старшини в/ч НОМЕР_1 для тимчасового проживання житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		За змістом пункту 1.4 укладеного Договору в житловому приміщенні разом із користувачем можуть проживати члени його сім`ї.
		Відповідно до пункту 3.12 укладеного Договору користувач зобов`язаний звільнити житлове приміщення у місячний строк разом з членами сім`ї у разі: порушення умов пунктів 3.1, 3.4, 3.11 договору або встановлення факту надання ним недостовірної інформації щодо відсутності у нього службового житла, отриманого за попередніми місцями служби (при цьому Управитель має право в односторонньому порядку відмовитися від виконання зобов`язань, а договір уважається розірваним); отримання житлового приміщення для постійного проживання або службового житла або компенсації за належне для отримання житлове приміщення або переведення на іншу посаду або звільнення з військової служби (при цьому дія договору припиняється у зв`язку із закінченням строку на який було укладено); у разі призначення посадової особи, за якою житлове приміщення закріплено наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 25 жовтня 2019 року № 455 та подала рапорт про надання службового (штатно-посадового житла).
		 
		01 серпня 2019 року між позивачем та ОСОБА_1 на підставі укладеного Договору надання в користування військовослужбовцю Збройних Сил України штатно-посадового житла було складено Акт приймання-передачі житлового приміщення площею 65,20 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням Виконавчого комітету Бориспільської міської ради від 23 серпня 2019 року № 653 «Про включення до числа службових квартир за гарнізоном міста Києва», на підставі листа Київського квартирно-експлуатаційного управління від 24 червня 2019 року № 517/4298, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення», ЖК УРСР, підпункту 8 пункту б) статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», було включено до числа службових квартир у                     м. Борисполі за гарнізоном міста Києва двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
		 
		Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18 червня 2021 року № 118 майстра-сержанта ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла 15 червня 2021 року № 24-РС з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров`я), відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 18 червня 2021 року виключено зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення з 22 червня 2021 року. Загальна вислуга років у Збройних Силак України станом на 01 червня 2021 року - 28 років 04 місяці 10 днів.
		Згідно з претензією військової частини НОМЕР_1 від 17 серпня 2021 року № 882, адресованої відповідачу ОСОБА_1 , позивач зазначив, що термін виконання умов Договору від 01 серпня 2019 року щодо звільнення житлового приміщення в місячний строк після звільнення з військової служби сплинув 18 липня 2021 року, про що відповідач був попереджений, але станом на 03 серпня 2021 року договірні зобов`язання з його сторони не виконані, штатно-посадове житло, яке надавалося йому військовою частиною НОМЕР_1 , не звільнено.
		Відповідачі є внутрішньо переміщеними особами, що підтверджується копіями долучених до матеріалів цивільної справи Довідками. З 2015 року (малолітній ОСОБА_4 - з 15 лютого 2017 року) зареєстровані за юридичною адресою військової частини.
		Згідно з довідкою Київського квартирно-експлуатаційного управління про перебування на обліку № 517/61-499 від 01 грудня 2021 року майстер сержант ОСОБА_1 перебуває на обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, з 01 травня 2000 року по теперішній час.
		Згідно з Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0996945 від 25 жовтня 2021 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 18 жовтня 2021 року (захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини).
		Згідно з копіями посвідчень ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів - учасників бойових дій, має право на пільги, установлені законодавством України для ветеранів військової служби, отримує пенсію за вислугу років ІІ гр. інвалідність внаслідок війни.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
		Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
		 
		Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується.
		 
		Ухвалюючи судове рішення щодо виселення  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірна квартира була надана відповідачу та членам його сім`ї у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору від 01 серпня 2019 року, відповідно до Наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.
		Разом із цим, встановлено, що відповідач ОСОБА_4 є малолітньою особою.
		Згідно з вимогами, установленими частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
		Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, визначає Порядок проведення органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.
		Отже, усталеним є підхід в застосуванні статті 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
		Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим в постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.
		У справі, що переглядається, до участі у розгляді справи не залучено органу опіки та піклування, участь якого у цій категорії справ є обов`язковою.
		Як наслідок, у справі відсутній письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору у цій справі, а саме: щодо можливості виселення малолітнього ОСОБА_4 із спірного житлового приміщення.
		Відсутність такого письмового висновку органу опіки та піклування колегія суддів Верховного Суду оцінює як порушення, що могло призвести до неправильного вирішення судового спору.
		На вказане суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув, та належним чином не встановив, чи можуть у даному випадку відповідачі, які не мають іншого житла, бути виселені із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.Без встановлення вказаних обставин висновки апеляційного суду щодо задоволення вимог про виселення відповідачів без надання іншого житла є передчасними. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Ураховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, позбавлений можливості самостійно встановлювати такі обставини, колегія суддів Верховного Судудійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в інтересах якого діє ОСОБА_1 , подану адвокатом Поліщук Марією Іванівною, задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                            А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...