Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 487/2668/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2025.
Дата набрання законної сили: 23.01.2025
Номер судового провадження: 61-9100ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 487/2668/23
		провадження № 61-9100св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Темнікової А. О., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня      2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Крамаренко Т. В.,                 Царюк Л. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
		Позовну заяву  ОСОБА_1 мотивував тим, що їм з ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належало домоволодіння, розташоване на                         АДРЕСА_1 . Він є власником 3/10 частки домоволодіння,      а ОСОБА_3 є власником 7/10 частки. 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2003 року                  у справі № 2-1/03 визначено порядок користування земельною ділянкою за вказаною адресою за варіантом № 4 висновку експерта від 09 січня 2003 року № 7420/21. Аналогічне зазначено в абзаці третьому рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 07 вересня 2005 року. Згідно з актом державного виконавця від 06 травня 2009 року проведено розподіл земельної ділянки за  варіантом № 4 висновку судово-технічної експертизи від 09 січня 2003 року.
		 
		Пунктом 1 розпорядження голови адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 03 серпня 2010 року № 444р                 ОСОБА_3 дозволено будівництво господарського блоку розміром 4,00х1,40 м у межах визначеної земельної ділянки на відстані одного метра від суміжних меж на АДРЕСА_1 . 
		Вказував, що на підставі ескізного проекту ОСОБА_3 виконав будівництво господарської споруди на земельній ділянці, відведеній йому судовим рішенням за варіантом № 4 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня           2003 року, на відстані 2,0 м від стіни з вікном літньої кухні та 1,0 м від суміжної ділянки.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Право власності на його частку перейшло до ОСОБА_2 .
		Позивач указував, що зведена ОСОБА_3 споруда, яку успадкувала ОСОБА_2 , перешкоджає йому у користуванні земельною ділянкою площею 68, 15 кв. м.
		 
		ОСОБА_1 просив суд: зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди                           в користуванні ним земельною ділянкою площею 68,15 кв м, розміром 13,1 х 5,2 м, що зазначено на плані поділу земельної ділянки за варіантом № 4 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2003 року, шляхом знесення господарської споруди або господарського блоку розмірами 3100 х 1500 см                 літ. «С2», про що зазначено у виготовленому 04 листопада 2014 року Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації для ОСОБА_1 технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , та привести вказану територію в належний стан.
		 
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року                        у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року - без змін.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 15 травня 2003 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 07 вересня 2005 року, встановлено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 за варіантом № 4 висновку судово-технічної експертизи від 09 січня 2003 року, розробленим за бажанням ОСОБА_1 . За цим варіантом розподілу ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 105,55 кв. м, тобто менше від ідеальної частки на 68,15 кв. м, ОСОБА_3 - 499,45 кв. м. У спільному користуванні сторін залишено земельну ділянку площею 61,3 кв. м. 
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 помилково вважав, що йому у користування відведена земельна ділянка площею 68,15 кв. м, на якій збудовано господарський блок літ. «С2», що належить ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив позивачу у задоволенні позову за недоведеністю.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У червні 2024 року  ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
		 
		 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		27 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
		22 липня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження                           у справі, витребувано її матеріали із Заводського районного суду м. Миколаєва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
		 
		У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) та у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16-ц (провадження № 61-15065св19).
		 
		Заявник вказує, що відповідач збудував господарську споруду на земельній ділянці, яка рішенням суду виділена йому ( ОСОБА_1 ) у користування.
		 
		Вважає, що суди неправильно встановили фактичні обставини справи. Суд першої інстанції не надав належну оцінку поданим позивачем доказам. Суд апеляційної інстанції цих порушень не виправив.
		 
		Вважає, що відповідач не довів, що земельна ділянка, на якій збудовано спірну споруду, є частиною земельної ділянки, виділеної відповідачу судовим рішенням. 
		 
		Суд апеляційної інстанції позбавив заявника права на справедливий та публічний розгляд позовної заяви та захисту порушеного відповідачем права. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Істоміна К. В. подала до Верховного Суду відзив, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2003 року                  у справі № 2-1/03 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 визначено порядок користування земельною ділянкою у домоволодінні, розташованому на     АДРЕСА_1 за варіантом № 4 висновку експерта                    від 09 січня 2003 року № 7420/21, відповідно до якого ОСОБА_1 виділено в користування земельну ділянку площею 173,7 кв. м, що відповідає його ідеальній долі 3/10 частки домоволодіння. 
		При цьому під житловою будовою ділянка розміром 31,8 кв. м, під двором -                                43,1 кв. м, під ділянкою загального користування - 30,65 кв. м. 
		ОСОБА_3 у користування виділено земельну ділянку площею 431,3 кв. м,                        що відповідає його ідеальній долі 7/10 часток. 
		При цьому земельна ділянка під житловою будівлею складає 94,5 кв. м,                                    під нежитловою - 101,7 кв. м, під двором - 272,6 кв. м. Ділянка загального користування - 30,65 кв. м.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 07 вересня 2005 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2003 року змінено та встановлено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 за варіантом № 4 висновку судово-технічної експертизи                              від 09 січня 2003 року. 
		Виділено ОСОБА_1 земельну ділянку площею 105,55 кв. м, а ОСОБА_3 - 499,45 кв. м. 
		Залишено в спільному користуванні сторін земельну ділянку площею 61,3 кв. м. 
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції помилково зазначив розміри площі земельних ділянок, які підлягають виділу кожній із сторін, оскільки обраному судом варіанті судово-технічної експертизи, який було розроблено за бажанням позивача, відповідають інші дані, які містяться у зведеній таблиці.
		 
		Ухвалою Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 30 травня 2007 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_3 ..
		Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2003 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 07 вересня 2005 року залишено без змін.
		03 вересня 2007 року Заводський відділ державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Заводський ВДВС Миколаївського МУЮ) відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1/2003, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва 26 серпня 2007 року.
		 
		Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 листопада 2008 року Заводський ВДВС Миколаївського МУЮ зобов`язано при здійсненні виконавчого провадження призначити та провести виконавчі дії за участю спеціаліста-експерта для надання допомоги з проведення розділу земельної ділянки згідно з варіантом № 4 висновку експерта від 09 січня 2003 року № 7420/21.
		 
		06 травня 2009 року державний виконавець, із залученням експерта, провів поділ земельної ділянки домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 та визначив порядок користування земельною ділянкою. У натурі ОСОБА_1 виділено 105,55 кв. м, ОСОБА_3 - 499,45 кв. м, у спільному користуванні - 61,3 кв. м. 
		06 травня 2009 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 8 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
		 
		12 травня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Заводського ВДВС Миколаївського МУЮ, в якій просив скасувати акт державного виконавця про розподіл земельної ділянки від 06 травня 2009 року, мотивуючи це тим, що державний виконавець не відміряв йому земельну ділянку площею 68,15 кв. м, отже, виділ земельних ділянок в натурі відбувався                                  з порушеннями чинного законодавства.
		 
		Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 07 лютого 2011 року             у задоволенні скарги відмовлено. 
		Судом установлено, що державний виконавець залучив експерта до виконавчих дій. Окрема експертиза не проводилась, мало місце надання експертом допомоги при проведенні поділу земельної ділянки. Вказуючи на неправомірність дій державного виконавця та неправомірність поділу, проведеного експертом, скаржник посилався на те, що у його користування не виділено земельну ділянку площею 68,15 кв. м,              при цьому ОСОБА_1 не заперечував того, що кожному співвласнику за рішенням суду виділено відповідно 105,55 кв. м та 499,45 кв. м, а сума площ цих ділянок складає загальну площу - 605 кв. м. Таким чином, претендуючи на земельну ділянку площею 68,15 кв. м, скаржник не обґрунтовує, за рахунок якої земельної ділянки необхідно виділити цю площу. Дії державного виконавця при виконанні поділу земельної суд визнав правомірними. Оскільки державний виконавець дотримався порядку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження», акт про поділ земельної ділянки є законним, у повторному призначенні експерта та поділі земельної ділянки необхідності немає.
		Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 27 квітня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, ухвалу Заводського районного суду    м. Миколаєва від 07 лютого 2011 року залишено без змін. 
		Суд апеляційної інстанції вказав, що судовим рішенням ОСОБА_4 виділено у користування земельну ділянку площею 105,55 кв. м, тобто менше від ідеальної частки на 68,15 кв. м. Ці дані зазначені у зведеній таблиці висновків судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2003 року у графі 10 (різниця від ідеальних часток) «-68,15». 
		Таким чином, ОСОБА_4 помилково вважав, що йому належить до виділення у користування додатково 68,15 кв. м, що є наслідком невірного тлумачення висновків експерта.
		 
		Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 26 липня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено у скасуванні постанови державного виконавця Заводського відділу ДВС Миколаївського МУЮ від 06 травня 2009 року про закриття виконавчого провадження.
		Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду                        м. Миколаєва від 26 липня 2011 року відхилено, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Розпорядженням адміністрації Заводського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 03 серпня 2010 року № 444р ОСОБА_3 дозволено будівництво господарчого блоку розміром 4,00 х 1,40 м у межах домоволодіння на АДРЕСА_1 на відстані одного метра від суміжних меж. Замовника зобов`язано розробити проектну документацію та погодити її в управлінні містобудування та архітектури.
		 
		У 2011 році Комунальним підприємством «Госпрозрахункове проектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро», за зверненням ОСОБА_3 , розроблено проект господарчої споруди на АДРЕСА_1 згідно з Державними будівельними нормами України «Планування і забудова міських і сільських поселень» ДБН 360-92**. Місце розміщення об`єкту вказано замовником.
		Перевіркою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області встановлено наявність дозволу на будівництво зазначеної вище господарчої будівлі.
		 
		Згідно з інформацією Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації   від 08 липня 2015 року № 2-2521, проведеними інвентаризаційно-оцінювальними роботами встановлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1 розташовані: літ. «А-1» - житловий будинок, літ. «Мпд» - погріб,            літ. «Ж» - гараж, літ. «Н» - навіс, літ. «П» - літня кухня, літ. «Ф» - сарай, літ. «Ш» - літня кухня, літ. «Ш1» - тамбур до літньої кухні, літ «Щ» - навіс, літ. «С2» - господарський блок, № 1, 3, 7, 8 - огорожі, № 2,І - споруди. Об`єкти самочинного будівництва відсутні. Співвласники станом на 28 грудня 2012 року:                                         1) ОСОБА_3 - 7/10 частки на підставі договору купівлі-продажу від 22 червня 1987 року та договору купівлі-продажу від 28 червня 1984 року;                                                 2) ОСОБА_1 - 3/10 частки.
		Сарай літ. «У» - знесено, вбиральня літ. «К» - знесено; житловий будинок - літ. «А-1» - збільшено житлову площу на 7,7 кв. м (до серпня 1992 року); гараж літ. «Ж»         (1989 рік), літня кухня літ. «П» (1985 рік), сарай літ. «Ф» (до серпня 1992 року), літня кухня літ. «Ш» (1990 рік), тамбур до літньої кухні літ. «Ш1» (1990 рік), погріб літ. «Мпд», навіс літ. «Н» (1990 рік), навіс літ. «Щ» (1990 рік). Ці об`єкти не є самочинним будівництвом згідно з Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 124. 
		Господарчий блок літ. «С2»  оформлено розпорядженням адміністрації Заводського району від 03 серпня 2010 року за № 144р. Літ. «А» та літ. «А-1» - це одна й таж будівля.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
		 
		Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.
		 
		Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Аналогічні положення містить частина друга статті 152 ЗК України, згідно з якою землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.
		 
		Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		За змістом частин першої, другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
		 
		Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.
		При цьому, за положеннями частини четвертої цієї статті, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		 
		За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
		 
		Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		 
		З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою (див. постанову Верховного Суду від 12 квітня            2021 року у справі № 653/104/19 (провадження № 61-18648св20)). 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що  рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2003 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 07 вересня 2005 року, встановлено порядок користування земельною ділянкою (відповідно до  варіанту № 4 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2003 року), яка розташована на                                          АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 виділено у користування земельну ділянку площею 105,55 кв. м, яка є меншою від його ідеальної частки в будинку на 68,15 кв. м, ОСОБА_3 - 499,45 кв. м, відповідно до його частки в будинку. У спільному користуванні сторін залишено 61,3 кв. м. При цьому варіант розподілу розроблено за бажанням ОСОБА_1 .
		 
		Оскільки з рішенням суду апеляційної інстанції від 07 вересня 2005 року          ОСОБА_1 погодився та його не оскаржував, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 105,55 кв. м, яка є меншою від ідеальної частки позивача на           68,15 кв. м (різниця від ідеальної частки), яка увійшла до земельної ділянки ОСОБА_3 (див. графа 10 (різниця від ідеальних часток) зведеної таблиці висновку судової будівельно-технічної експертизи від 09 січня 2003 року) (а.с.122).
		 
		Таким чином, суди встановили, що господарський блок літ. «С2», який оформлено розпорядженням адміністрації Заводського району міста Миколаєва від 03 серпня 2010 року № 144, ОСОБА_3 збудував на земельній ділянці розміром                68,15 кв. м, яка є частиною земельної ділянки розміром 499,45 кв. м, та виділена ОСОБА_3  у користування на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		У справі, яка є предметом касаційного перегляду, саме на позивача, згідно з вимогами процесуального закону, покладено обов`язок доведення факту порушення його права, свобод чи законних інтересів неправомірними діями відповідача при здійсненні будівництва на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача.
		 
		З урахуванням фактичних обставин справи, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставини, якими він обґрунтовує порушення своїх прав, що є його процесуальним обов`язком в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.
		 
		Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.
		 
		Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) та у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 205/4349/16-ц (провадження № 61-15065св19), є також необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими, ніж у справі, яка переглядається.              У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. 
		 
		Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		 
		Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження. 
		 
		Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником                             у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		 
		 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат                            не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 19 березня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити                без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                               Г. В. Коломієць
		 
		 
		 
		                                                                                                        Б. І. Гулько
		 
		 
		 
		                                                                                                        Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...