Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/801/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 24.01.2025. Зареєстровано: 25.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2025.
Дата набрання законної сили: 24.01.2025
Номер судового провадження: К/990/5365/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 360/801/22
		адміністративне провадження № К/990/5365/24 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Білак М.В.,
		суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за касаційною скаргою  представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Олексія Володимировича 
		на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року (головуючий суддя - Секірська А.Г.)
		та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року (головуючий суддя - Гайдар А.В., судді: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д.)
		у справі № 360/801/22 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Військової частини НОМЕР_1 
		про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.
		I.  РУХ СПРАВИ
		1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 грудня 2017 року по 24 січня 2022 включно;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 грудня 2017 року по 24 січня 2022 року включно.
		2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указував, що відповідач порушив вимоги Кодексу законів про працю України, оскільки не виплатив йому при звільненні всіх належних сум. Таким чином, позивач вважає, що існують достатні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. 
		3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 16 грудня 2017 року по 24 січня 2022 року у сумі 4 000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. 
		4.  Представник позивача подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		5.  Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та з Центральної бази даних автоматизованої системи документообігу суду до Верховного Суду надійшла справа. 
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
		7.   Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16 грудня 2017 року №369 позивача   з 15 грудня 2017 року звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу.
		8.   При звільненні ОСОБА_1 не було виплачено індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що стало підставою для звернення позивача до суду.
		9. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року у справі №200/13708/21 відповідачем 25 січня 2022 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у сумі 66579,89 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
		10. На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі №200/13709/21 відповідачем 25 січня 2022 року виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 3434,36 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів.
		11. Уважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 грудня 2017 року по 24 січня 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		12.  Суди першої та апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про наявність у відповідача зобов`язання нарахувати на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, однак, застосували принцип співмірності та обґрунтованості розміру середнього заробітку.
		13.  Судами попередніх інстанцій враховано, що оскільки позивача звільнено зі служби 15 грудня 2017 року, а остаточний розрахунок з останнім проведено 25 січня 2022 року на виконання рішень судів, то відповідно до статті 117 КЗпП України останній має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		14. Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме за період з 16 грудня 2017 року по 24 січня 2022 року.
		15. Отже, з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 та статті 117 КЗпП України в редакції Закону №3248-IV, суд першої інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу в розмірі 585 585,13 грн.  
		16. Однак, враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції зменшив розмір відшкодування, та стягнув з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 000 грн. 
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		17.  Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		18.  Представник позивача у касаційній скарзі зазначив про незастосування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №  560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21 та зазначає, що судами при розрахунку суми середнього заробітку обмежено період, за який позивачу належна виплата шістьма місяцями та розрахована частка заборгованості за алгоритмом, який суперечить правовій позиції Верховного Суду. Тобто до позивача застосовано норму права, а саме редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якої не існувало на момент звільнення позивача.
		19.  У касаційній скарзі наголошено, що суди при вирішенні спору керувались нормами статті 117 КЗпП України у редакції, що почали діяти з 19 липня 2022 року, і яка не існувала на момент виникнення спірних правовідносин.
		20.  Також представник позивача вказав, що застосовуючи норми статті 117 КЗпП України у редакції з 19 липня 2022 року, суд двічі зменшив розмір середнього заробітку: застосував статтю 117 КЗпП України зі змінами, яка передбачала зменшення, шляхом встановлення періоду стягнення не більше як за шість місяців і застосував принцип співмірності та обґрунтованості розміру середнього заробітку згідно з правовим висновком Верховного Суду.
		21.  Також скаржник вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме: питання належності середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дотриманням розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
		23.  Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також підпунктами «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
		24. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		25.  Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
		26.  Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		27.  Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
		28.  Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		29.  У рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
		30.  Отже, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення КЗпП України.
		31.  Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		32.  За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		33.  Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
		34.  Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		35.  Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		36. Як установлено судами, позивачу при звільненні та виключенні 15 грудня 2017 року зі списків особового складу військової частини не виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Таку компенсацію стягнуто з відповідача на користь позивача судовими рішеннями у справі №  200/13708/21 та у справі №200/13709/21, які набрали законної сили та на виконання яких 25 січня 2022 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 66  579, 89 грн та 3  434, 36 грн відповідно.
		37. Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 16 грудня 2017 року (перший день після виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) - 25 січня 2022 року (день остаточного розрахунку).
		38. Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		39. Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		40. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
		41. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		42. Так, питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду.
		43. Зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		44. За висновком Великої Палати Верховного Суду якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
		45. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
		46. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		47. За висновком Великої Палати Верховного Суду, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
		48. Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		49. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
		50. Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
		51. Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
		52. На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
		53. Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
		54. Судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановлено, що при звільненні позивача відповідачем не виплачена сума індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 16 грудня 2017 року по 25 січня 2022 року.
		55. При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням (жовтень, листопад 2017 року) становило 23 797,66 грн (11 971,41 грн + 11 826,25 грн).
		56. Разом з тим, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 390,13 грн (23 797,66 грн/61 календарний день).
		57. Отже, суди встановили, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 16 грудня 2017 року по 24 січня 2022 року становить 585 585,13 грн (390,13 грн х 1501 календарних днів).
		58.  Разом з тим, суди врахувавши постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №  761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, застосували принцип співмірності, зменшили розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України. 
		59. Таким чином, суди дійшли висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4000 грн, що, на думку суду, є справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи.
		60. Водночас, для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		61. Слід зазначити, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
		62. Водночас, суди попередніх інстанцій на вказане увагу не звернули та дійшли до помилкового висновку щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 4000 грн.
		63. А тому, Верховний Суд не має можливості перевірити доводи представника позивача щодо правильності підстав застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, підходи щодо визначення якого викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
		64. У той же час, у силу частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати такі обставини. Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій об`єктивно не могли виконати вказаної вимоги процесуального закону. Касаційний суд, оскільки він переглядає рішення судів попередніх інстанцій і в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, повинен перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, при ухваленні в межах своїх повноважень судового рішення, також зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду.
		65. Як зазначалося вище, за змістом частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		66. Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження про неврахування судами попередніх інстанцій висновків викладених у постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21 та від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, в яких визначені критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України. 
		67. Беручи до уваги викладене, враховуючи доводи касаційної скарги, для забезпечення єдності судової практики та з урахуванням правової позиції, сформованої у судовому рішенні Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи касаційної скарги є прийнятними.
		68. Що стосується доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2023 року у справі №  380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі №  560/9586/22, то такі не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у повній мірі, оскільки в цих справах правовідносини охоплюють також період після 19 липня 2022 року, тобто після внесення змін до статті 117 КЗпП України якими законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. 
		У справі, що розглядається, правовідносини врегульовані нормами статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року. 
		69. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		70. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
		71. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судового рішення.
		72. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		73. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, а саме встановити розмір усіх належних позивачу при звільненні сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		74. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Олексія Володимировича задовольнити частково.
		 
		Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі №360/801/22 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		М.В. Білак
		І. В. Желєзний
		В.Е. Мацедонська,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...