Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/3762/14-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 27.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 28.01.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-2840ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                              
		ПОСТАНОВА                                  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 755/3762/14
		провадження № 61-2840св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю  «Господарчий універмаг «Меркурій»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В. від                             20 вересня 2023 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарчий універмаг «Меркурій» (далі - ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій») про визнання права власності.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 вересня 2011 року між ним та                        ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» було укладено договір на вчинення юридичних дій. Предметом договору є вчинення від імені відповідача та за його рахунок юридичних дій, що спрямовані на організацію реконструкції та отримання у спільну власність об`єкта реконструкцій на вул. Панельна, 1 у Дніпровському районі м. Києва. Під юридичними діями розуміються будь-які дії, що пов`язані з проектуванням (стадія «Р») та реконструкцію об`єкта будівництва; благоустрій території за місцезнаходженням об`єкта будівництва, будь-які дії, пов`язані з  безпосереднім будівництвом об`єкта згідно затвердженого проекту. Під об`єктом будівництва у цьому  договорі розуміється окремо розташована нежитлова будівля на АДРЕСА_1 , загальною площею 3632,0 кв.м., яка належить ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 12 листопада 2007 року.
		Пунктом 3.1 договору ОСОБА_1 з відповідачем узгодили, що після закінчення реконструкції об`єкту будівництва, його (позивача) винагорода складатиме частину вказаної нежитлової будівлі, а саме нежитлове підвальне приміщення № 3 загальною площею 717,5 кв.м., яку відповідач зобов`язався передати йому у власність.
		05 грудня 2012 року між ним та відповідачем на виконання п.п. 3.2., 4.1. договору від 01 вересня 2011 року було  укладено акт приймання-передачі виконаних робіт. В середині 2013 року він (позивач) звернувся до Реєстраційної служби ГУЮ в м. Києві із заявою про реєстрацію права власності на вказану нежитлові приміщення, але отримав відмову у зв`язку із ти, що дані приміщення зареєстровані за відповідачем на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва 13 грудня 2012 року. На його звернення до відповідача йому було повідомлено, що відповідач в односторонньому порядку розірвав акт приймання-передачі по договору за ним (позивачем) та не має наміру передавати йому нежитлові приміщення. За викладених обставин, просив суд визнати за ним право власності на нежитлове підвальне приміщення № 3 загальною площею 717,5 кв.м. на АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове підвальне приміщення № 3 (група приміщень 1-13), загальною площею 717,5 кв.м. на АДРЕСА_1 .
		Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове підвальне приміщення № 3 (група приміщень 1-13), на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач взяті на себе зобов`язання за договором від 01 вересня 2011 року виконав, а тому ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» зобов`язане було передати позивачу в якості винагороди вказану частину нежитлової будівлі.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Орєхов А. В. в інтересах АТ «Державний експортно-імпортний банк України», яке не було учасником справи, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення порушує права та інтереси банку, ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції.
		Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Орєхова А. В. в інтересах  АТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 березня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що предметом спору у справі є визнання за відповідачем права власності на майно, яке є предметом іпотеки. 
		На думку апеляційного суду, ухвалення судом рішення щодо іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав, інтересів та обов`язків іпотекодержателя АТ «Державний експортно-імпортний банк України», яке до участі у справі не залучено.
		При цьому суд апеляційної інстанції посилався на те, що на стадії апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції не має повноважень змінити суб`єктний склад учасників справи, у зв`язку з чим вважав за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги 
		Представник ОСОБА_1 - адвокат Рівний Є. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від                   20 вересня 2023 року, у якій просить скасувати зазначене рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року в справі                     № 466/5766/13-ц, від 14 серпня 2019 року в справі № 62/112, від 16 січня                 2020 року в справі № 925/1600/16, від 17 лютого 2020 року в справі                          № 668/17285/13, від 10 травня 2023 року в справі № 201/2760/20 (пункт                         1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що рішення Дніпровського районного суду                     м. Києва від 24 березня 2014  року у справі № 755/3762/14-ц прямо впливає на права Банку та стосується  майна, є предметом договору іпотеки                                      № 6408Z15/2463, як наслідок, прийняв оскаржувану постанову з порушенням норм процесуального права (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України) та застосував норму матеріального права (частину другу статті 215 ЦК України), яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, без врахування сформульованих Верховним Судом правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду, які зазначені в даній касаційній скарзі.
		Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
		Адвокат Орєхов А. В. в інтересах АТ «Державний експортно-імпортний банк України», яке не було учасником справи», подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рівного Є. О., у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін. Зазначає, що в державний реєстр було навмисно внесено неправдиві відомості, щоб  створити передумови виділеннячастини нерухомого майна площею 717,5 кв.м. в окремий об`єкт нерухомості.
		Ухвалене рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість кредитора звернути стягнення на іпотечне майно.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано справу № 755/3762/14 з Дніпровського районного суду м. Києва.
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що 25 квітня 2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» укладено іпотечний договір № 6408Z15/2463.
		19 лютого 2010 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» укладено договір про внесення змін № 6408Z15/2463 до іпотечного договору № 6408Z15/2463.
		Відповідно до вищевказаних договорів предметом іпотеки є нежитлова будівля на АДРЕСА_1 .
		01 вересня 2011 року між ТОВ «Господарчий універмаг «Меркурій» та ОСОБА_1 було укладено Договір доручення на вчинення юридичних дій. За умовами даного договору довіритель доручив, а повірений зобов`язався здійснити від імені та за рахунок довірителя юридичні дії, що спрямовані на організацію, реконструкцію та отримання у власність об`єкта реконструкції. Під юридичними діями розуміються будь-які дії, що пов`язані з проектуванням (тадія «Р») та реконструкцію об`єкта будівництва; благоустрій території за місцезнаходженням об`єкту будівництва, будь-які дії, пов`язані з безпосереднім будівництвом об`єкта згідно затвердженого проекту, та спрямовані на отримання довірителем та повіреним права власності на об`єкт будівництва. Пунктом 3.1 Договору сторони узгодили, що після закінчення реконструкції об`єкту будівництва, винагорода позивача складатиме частину нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , а саме житлове підвальне приміщення № 3 (група приміщень 1-13) загальною площею 717,5 кв.м. Остаточний розрахунок розміру винагороди здійснюється після виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором, про що вказується в Акті про надання послуг, складеному згідно з пунктом 4.1. цього Договору. Виконання вимог пункту 3.1. договору довірителем здійснюється шляхом надання відповідних документів повіреному необхідних для оформлення права власності на вказаний об`єкт. 
		Згідно рішення Господарського суду м. Києва від 12 листопада 2007 року                  ТОВ «Господарський універмаг «Меркурій» є власником належного будинку                  АДРЕСА_1 .
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2012 року підтверджено право власності ТОВ «Господарський універмаг «Меркурій» на нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 , загальною площею                   4 483,00 кв.м.
		05 грудня 2012 року між позивачем та відповідачем на виконання пункту 3.2., 4.1. договору від 01 вересня 2011 року було укладено акт приймання-передачі виконаних робіт.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач та суд першої інстанції не вжили передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для залучення до участі у справі як відповідача АТ «Державний експортно-імпортний банк України», проте, на думку апеляційного суду, рішення суду стосується його прав, інтересів та обов`язків як іпотекодержателя.
		Колегія суддів із зазначеним висновком апеляційного суду не погоджується з огляду на таке.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
		Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» містить перелік підстав припинення іпотеки, який не є вичерпним, але інші підстави, які не зазначені у цьому переліку, у будь-якому випадку мають бути передбачені цим Законом.
		Серед підстав припинення іпотеки відсутній юридичний факт переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи.
		Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		Отже, наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, зазначені у статті 23 Закону України «Про іпотеку», виникають лише у разі зміни суб`єкта права власності (особи власника).
		Щодо процесуального статусу іпотекодержателя у справі про визнання права власності на іпотечне майно за третьою особою
		Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
		Сторони у цивільному процесі - це особи, правовий спір яких вирішується у суді, які мають юридичну заінтересованість у результатах справи, наділені комплексом процесуальних прав та обов`язків, необхідних для захисту своїх прав та законних інтересів.
		У справі, яка переглядається, виник спір між сторонами щодо визнання права власності на майно, яке перебуває в іпотеці банку. Матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Отже, іпотекодержатель не може бути у цій справі стороною, зокрема, співвідповідачем.
		Разом із тим, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися нерухомим майном. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна.
		Верховний Суд зазначає, що хоча визнання права власності на майно, що є предметом іпотеки, як у цій справі, не припиняє права іпотекодержателя, проте він може мати процесуальний інтерес до участі у справі, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
		Зазначене вище дає підстави вважати, що за певних обставин іпотекодержатель може бути залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільному судочинстві має на меті обстоювання такими особами власних (суб`єктивних) прав і законних інтересів, на які може вплинути судове рішення у справі. Цей інститут процесуального пава покликаний захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками матеріальних правовідносин, зокрема, як у справі, яка переглядається, але знаходяться із однією із сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінюватись у результаті ухваленого судового рішення.
		У цій справі матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у результаті справи мають лише сторони цієї справи. Іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес у справі про перехід права власності на предмет іпотеки, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі про перехід права власності на предмет іпотеки, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя.
		Близькі за змістом правові висновки містяться також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження  61-9085сво21).
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		Суд апеляційної інстанції дійшовши висновку, що рішення суду першої інстанції порушує права іпотекодержателя повинен був самостійно залучити таку особу до участі у справі на стадії підготовки до апеляційного провадження. 
		Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 191/1169/16-а (адміністративне провадження № К/9901/14143/19).
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою АТ «Державний експортно-імпортний банк України», зазначених вимог не врахував, належним чином не з`ясував та не перевірив заперечень позивача про те, що рішення суду про визнання за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно не впливає на права і обов`язки банку як іпотекодержателя з урахуванням того, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про порушення прав іпотекодержателя, та скасував рішення суду не перевіривши його по суті.
		Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позову за мотивів не залучення в якості відповідача іпотекодержателя спірного майна, проте іпотекодержатель не може бути відповідачем у спорі за виниклих правовідносин, він міг бути залучений третьою особою в такому спорі, проте не залучення судом до участі в справі третьої особи не є самостійною підставою для відмови в позові, на відміну від ситуації, коли не залучається в якості відповідача особа, яка повинна відповідати за пред`явленим позовом. 
		За викладених обставин з висновками апеляційного суду  про відмову в задоволенні позову за мотивів не залучення в якості відповідача іпотекодержателя погодитись неможливо.
		Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції за статтею 411 ЦПК України для повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц зроблено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від  20 вересня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко   В. М. Коротун   М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...