Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/8514/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано судом: 28.01.2025. Зареєстровано: 29.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2025.
Дата набрання законної сили: 27.01.2025
Номер судового провадження: К/990/26314/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 380/8514/21
		адміністративне провадження № К/990/26314/22  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Чиркіна С.М.,
		суддів:          Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року (головуючий суддя Сидор Н.Т.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року (головуючий суддя Качмар В.Я., судді: Большакова О.О., Затолочний В.С.) у справі № 380/8514/21 за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Руставелі 7'Я» про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		І. РУХ СПРАВИ
		У травні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова (далі також Керівник, Прокуратура) звернувся до суду із позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі також Виконавчий комітет, Міська рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Руставелі 7'Я» (далі також ТзОВ «Руставелі 7'Я»), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 12 квітня 2019 року № 348 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд», зі змінами від 17 квітня 2020 року (далі також рішення № 348, Містобудівні умови).
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року залишено без змін.
		28 вересня 2022 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 23 вересня 2022 року, в якій скаржник просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року, направити справу на новий розгляд.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
		Від відповідача та третьої особи, яким було надіслано копію ухвали від 17 жовтня 2022 року, відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
		 
		ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН 
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що нове будівництво 9-ти поверхового житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я в м. Львові запроектовано на земельній ділянці в межах історичного ареалу міста Львова, яка відповідно до генерального плану належить до території промислових підприємств. 
		Також позивач зауважує, що при прийнятті оскаржуваного рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень не враховано вимоги генерального плану, плану зонування території (зонінгу), обмежень за історико-архітектурними регламентами, гранично допустимої висотності будівель. Водночас поданий містобудівний розрахунок не відповідає вимогам пояснювальної записки до плану зонування території (зонінгу).
		За наведених обставин, позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
		У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виконавчий комітет Львівської міської ради станом на день затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд діяв в порядку та в спосіб, що визначений чинним законодавством.
		Вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету про затвердження таких містобудівних умов та обмежень.
		Також зазначив, що при поданні заяви про видачу містобудівних умов та обмежень, заявниками було надано усі необхідні документи для отримання адміністративної послуги із дотриманням порядку та способу їх подання, відповідно до інформаційної картки адміністративної послуги - надання містобудівних умов та обмежень для проектування, об`єкта будівництва на проектування та будівництво об`єктів архітектури і містобудування, затвердженої рішенням виконкому від 30.03.2018 № 350. 
		Акцентує увагу на тому, що при розгляді заяви уповноваженим суб`єктом не було виявлено недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.
		Вважає, що видані містобудівні умови та обмеження повністю відповідають плану зонування Личаківського району, затвердженого ухвалами міської ради від 01.12.2016 № 1283 і від 25.01.2018 № 2914, а також детальному плану території, затвердженому рішенням виконавчого комітету від 30.06.2017 № 574.
		Третя особа у письмових поясненнях зазначила, що виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті спірного рішення забезпечив дотримання законодавства у сфері містобудівної діяльності, зокрема, частини п`ятої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка передбачає умови, які повинні обов`язково міститися у містобудівних умовах та обмеженнях.
		Також третя особа зауважила, що позивач у позовній заяві не зазначає чітких підстав, визначених частиною четвертою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з яких виконавчий комітет Львівської міської ради мав би відмовити у видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд зі змінами згідно з рішенням виконкому від 17.04.2020 № 348.
		Наголошує, що 25 червня 2021 року замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником, головним архітектором проекту, інженером технічного нагляду було підписано Акт готовності об`єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд» до експлуатації (Реєстраційний номер в ЄДЕССБ:АС01:6479:2087:1257:0062).
		На підставі акта готовності об`єкта до експлуатації, 30 червня 2021 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові видано сертифікат        № ЛВ122210625920, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
		В подальшому, на підставі вказаних документів та договорів купівлі-продажу майнових прав покупцями було здійснено державну реєстрацію права власності на квартири та нежитлові приміщення.
		З огляду на зазначене, третя особа вважає, що з моменту видачі сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, з яким пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, містобудівні умови та обмеження вичерпали свою дію. Після реєстрації фізичними особами (інвесторами) права власності на квартири по АДРЕСА_1 , що були утворені у результаті проведення будівництва об`єкту, сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва об`єкта також вичерпав свою дію.
		Звертає увагу, що такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 804/1510/16, від 02.10.2018 у справі № 465/1461/16-а, від 05.06.2019 у справі № 815/3172/18, від 23.07.2019 у справі № 826/5607/17. 
		Вважає, що оскаржуване рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому вказане рішення не може бути скасоване після його виконання, оскільки і так не породжує для сторін жодних правових наслідків, а відтак відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування у судовому порядку.
		 
		ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 12 квітня 2019 № 348 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд», виконавчий комітет, розглянувши звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Руставелі 7'Я» від 01.04.2019 (зареєстроване у Львівській міській раді 08.04.2019 за № 2-10971/АП-2401), містобудівний розрахунок будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом зі знесенням існуючої будівлі під літерою «А» та господарської споруди на вул. Шота Руставелі, 7, беручи до уваги витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 05.12.2018 № 148141860, договір оренди землі, зареєстрований у Львівській міській раді 01.11.2018 за № Л-2655, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17.02.2016 № 53406005, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.10.2018 № НВ-4607896192018, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішив:
		1. Затвердити містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво товариством з обмеженою відповідальністю «Руставелі 7'Я» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесення існуючих споруд (додаються).
		2. Товариству з обмеженою відповідальність «Руставелі 7'Я»:
		2.1. Отримати у встановленому порядку технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об`єкта.
		2.2. Розробити у спеціалізованій проектній організації або архітектора, який має кваліфікаційний сертифікат на виконання робіт, робочий проект та провести його експертизу згідно з законодавством України.
		2.3. Розробити паспорт кольорового опорядження фасаду та погодити його у встановленому законом порядку.
		2.4. Звернутися в Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові для отримання дозвільних документів, які дають право на початок виконання будівельних робіт та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.
		3. Контроль за виконанням рішення покласти на директора департаменту містобудування.
		В подальшому, 14.04.2020 через ЦНАП м. Львова ТзОВ «Руставелі 7'Я» подало заяву № 26/03 від 26.03.2020 про внесення змін у додаток до рішення виконавчого комітету від 12.04.2019 № 348 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд».
		Розглянувши заяву ТзОВ «Руставелі 7'Я» № 26/03 від 26.03.2020, зареєстровану у Львівській міській раді 14.04.2020 за № 2-7243-2401, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 17.04.2020 № 348 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 12.04.2019», виконавчий комітет вирішив:
		внести зміни у додаток до рішення виконавчого комітету від 12.04.2019 № 348 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд»:
		1. Викласти пункт 2.4 у новій редакції:
		« 2.4. Мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд:
		- 3,0 м до червоної лінії Шота Руставелі;
		- 28,0 м до існуючого будинку з північно-східної сторони;
		- 6,0 м до існуючих нежитлових будівель з південно-східної сторони;
		- з блокуванням до існуючого будинку з північно-західної сторони.
		Об`єкт (будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд) запроектувати з дотриманням вимог діючих будівельних норм, у межах відведеної земельної ділянки (кадастровий номер 4610137200:02:001:0061).
		2. Викласти пункт 2.5 у новій редакції:
		« 2.5. Планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони) - земельна ділянка на вул. Шота Руставелі, 7-Я розташована у кварталі історично сформованої житлової та громадської забудови, у межах історичного ареалу міста. Проектування здійснювати з дотриманням вимог діючих державних будівельних норм та Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про охорону культурної спадщини».
		Опрацювати паспорт кольорового опорядження фасаду та узгодити його у встановленому законодавством порядку. Проектом врахувати вимоги збереження традиційного історичного середовища міста, визначеного рішенням виконавчого комітету від 09.12.2005 № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».
		Проектом врахувати охоронні зони будинків-пам`яток архітектури на вул. Шота Руставелі, 18, 20, 22, 24 і на вул. Архипенка, 8, 10 та забезпечити мінімальні відстані згідно з чинним законодавством.».
		3. Викласти пункт 2.6 у новій редакції:
		« 2.6. Охоронювані зони об`єктів транспорту, зв`язку інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж - охоронна зона кабелів зв`язку - 0,6 м; охоронна зона водопроводу і каналізації - 3,5 м. При потребі виконати перенесення інженерних мереж.
		Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач оскаржив його до суду, покликаючись на протиправність такого.
		 
		ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, беручи до уваги, що об`єкт будівництва станом на час розгляду справи зданий в експлуатацію, дійшов висновку, що рішення № 348 вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не може бути скасоване після його виконання, оскільки не породжує для сторін жодних правових наслідків.
		Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції та додатково зазначив, що Містобудівні умови є актом одноразового застосування, які потягнули за собою настання певних правових наслідків, в даному випадку вчинення замовником будівництва дій щодо реалізації наданого їм права на проведення будівельних робіт. З моменту видачі Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом Об`єкта, з яким пов`язується закінчення будівництва Об`єкта містобудування, Містобудівні умови вичерпали свою дію.
		Суд апеляційної інстанції зауважив, що цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у подібних відносинах, а саме у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, 2 жовтня 2018 року у справі                      № 465/1461/16-а, 5 червня 2019 року у справі № 815/3172/18, 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17.
		Також суди попередніх інстанцій з покликанням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16 зазначили, що після реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, у разі наявності підстав вважати такий об`єкт самочинним будівництвом відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України, прокурор може звернутися (за наявності для цього у нього підстав) з позовом про знесення самочинного будівництва у порядку, встановленому законом.
		 
		V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		В обґрунтування вимог касаційної скарги, скаржник зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлене за неправильного застосування норм матеріального права, а саме статті 131-1 Конституції України, статей 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», статей 2, 29, 31-32, 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та з порушенням норм процесуального права, а саме статей 2, 5,8, 9, 5, 53, 160, 161, 169, 171, 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).
		Акцентує увагу на тому, що згідно генерального плану м. Львова (основне креслення) проєктований об`єкт розташований на території зони промислових підприємств і частково в межах території вищих навчальних закладів.
		Стверджує, що приймаючи рішення суди попередніх інстанцій не врахували вимог Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо невідповідності виданих містобудівних умов та обмежень чинному генеральному плану м.Львова. Чинним генеральним планом м.Львова не передбачена можливість проектування та будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом в межах території промислових підприємств, вищих навчальних закладів.
		Скаржник покликається на пункт 76 постанови Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 826/13852/17, згідно якого «містобудівні обмеження, які не відповідають генеральному плану населеного пункту та іншій містобудівній документації на місцевому рівні не можуть вважатися такими, що враховують громадські та приватні інтереси при плануванні та забудові територій, власників будівель, що оточують місце будівництва, а тому порушують основи містобудування, визначені статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» та статті 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Звертає увагу, що у пункті 2.5 оскаржуваного рішення виконавчого комітету зазначено, що проектований об`єкт розташований у кварталі історично сформованої житлової та громадської забудови у межах історичного ареалу міста.
		Водночас скаржник зауважує, що у Генеральному плані м.Львова, ІІ Стадія, загальна пояснювальна записка, розділ 11.територіальні ресурси і планувальні обмеження (підрозділ 11.01. Планувальні обмеження та ділянки можливого міського будівництва) зазначено, що в Центральному планувальному районі міста, де знаходиться Львівський державний історико-архітектурний заповідник з його охоронною зоною і зосереджена значна кількість окремих пам`яток архітектури, де існує основна частина історично сформованої цінної капітальної споруди (опорна забудова), розміщення нового будівництва неможливе, за виключенням робіт по відновленню планування і забудови історичного центру та часткової реконструкції житлових кварталів (в зоні регулювання забудови) при дотриманні масштабу та характеру Історичної забудови.
		Також зазначає, що відповідно до затвердженого плану зонування території (схема зонування за історико-архітектурним регламентом) проектований об`єкт розташований в межах зони історичного ареалу - в підзоні ІА-4 з обмеженням щодо висотності об`єктів до 15 м та забороною виконання будівельних робіт з нового будівництва. 
		Акцентує увагу на тому, що межі історичного ареалу м.Львова, що є буферною зоною об`єкта, визначені та затверджені рішенням виконкому Львівської міської ради № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м.Львова» від 09.12.2005 і передані до Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2008 році. 
		Водночас скаржник покликається на пункт 23 постанови Верховного Суду від 11.07.2022 у справі № 1.380.2019.006107, згідно якого «рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.12.2005 № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу м. Львова та зони регулювання забудови м. Львова», яким затверджені межі історичного ареалу м. Львова та зони регулювання забудови       м. Львова, у встановленому законом порядку не було скасоване, отже є чинним». 
		Також з покликанням на частини 2-4 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанову КМУ № 878 від 26.07.2001, згідно якої м. Львів включено у Список історичних населених місць України, скаржник стверджує, що під час розгляду справи ні відповідачем, ні третьою особою не надано належних та допустимих доказів про наявність дозволу компетентного органу на проведення містобудівних, архітектурних, ландшафтних перетворень в межах історичного ареалу.
		Водночас з покликанням на пункт 2 Порядку інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення на території об`єкта культурної спадщини, включеного до Списку всесвітньої спадщини та /або в межах його буферної зони, затвердженого наказом Міністерства культури України від 20.04.2018 № 345, скаржник зазначає, що ні відповідачем, ні третьою особою не надано належних та допустимих доказів про інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природньої спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення в межах буферної зони, у відповідності до вимог Порядку.
		Скаржник зауважує, що земельні ділянки, розташовані на територіях, які віднесено до історичного ареалу міста, а також які знаходяться під пам`ятками, згідно статей 54,150 Земельного кодексу України, а також статей 34-35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відносяться до земель історико-культурного призначення.
		На думку скаржника, земельна ділянка по вул. Шота Руставелі,7-Я у м.Львові відноситься до земель історико-культурного призначення, відтак будівництво має проводитися з урахуванням Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Скаржник вважає, що прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва з проведенням державної реєстрації права власності на нього, який збудовано з порушенням містобудівної діяльності місцевого рівня, на підставі містобудівних умов та обмежень, затверджених з порушенням Законів України «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про охорону культурної спадщини» не може використовуватися як засіб легалізації неправомірної поведінки суб`єктів містобудування, зокрема виконавчого комітету Львівської міської ради.
		Наполягає на тому, що суди попередніх інстанцій не досліджували докази по справі, що призвело до постановлення незаконного судового рішення.
		Водночас скаржник покликається на висновки ВПВС у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 та ВС у постанові від 07.07.2021 у справі № 905/1562/20.
		 
		VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.
		Згідно із частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані положеннями статті 5 КАС України, за загальним правилом частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, серед іншого, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
		Частиною третьою статті 5 КАС України визначено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
		У свою чергу, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).
		Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
		Так, керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова, вважаючи, що рішенням відповідача від 12 квітня 2019 року № 348 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд», зі змінами від 17 квітня 2020 року порушено інтерес держави, звернувся до суду з цим позовом.
		Проте судами попередніх інстанцій не надавалася правова оцінка наявності підстав для звернення прокурора в інтересах держави з цим позовом.
		У постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін; такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин; метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача; такий спір повинен бути реальним (результат вирішення спору безпосередньо впливатиме на ефективний захист особи або суспільного інтересу у конкретних публічно-правових відносин) та існуючим на момент звернення з позовом; законом може бути визначено спеціальний порядок вирішення публічно-правового спору або встановлено обмеження стосовно суб`єкта звернення з відповідним позовом за умови наявності альтернативного суб`єкта з повною адміністративною процесуальною правоздатністю.
		У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 420/2719/20 викладено висновок, згідно з яким спір у справі щодо оскарження містобудівних умов та обмежень вважається публічно-правовим та належить до компетенції адміністративного суду з огляду на наявність у ньому таких критеріїв адміністративної юрисдикції: між учасниками справи виникли публічно-правові відносини; суб`єкт владних повноважень присутній у спірних відносинах; дії вчинені суб`єктом владних повноважень; суб`єкт владних повноважень здійснює адміністративні повноваження у сфері публічного адміністрування; спірні відносини врегульовані адміністративним законодавством. 
		Аналогічний правовий висновок також підтриманий Верховним Судом у справі       № 420/12710/20 (постанова від 04 липня 2022 року).
		Надаючи правову оцінку по суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.
		Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України. Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
		Відповідно до підпункту 9 пункту «а» частини першої статті 31 Закону № 280/97-ВР надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад як власні (самоврядні) повноваження у галузі будівництва.
		Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
		Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон № 3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
		За змістом пункту 8 частини першої статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальний та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
		Відповідно до статті 6 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
		Згідно зі статтею 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. 
		Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. 
		Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. 
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
		Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 
		1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 
		2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 
		3) затвердження проектної документації; 
		4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 
		5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 
		6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. 
		Згідно із положеннями частини першої статті 29 Закону № 3038-VI, основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування. 
		Зміст наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності.
		Такий висновок узгоджується із правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 445/765/16-а, від 29 жовтня 2018 року у справі № 369/7712/14-а та від 20 лютого 2020 року у справі № 813/52/13-а.
		Згідно з частиною другою статті 29 Закону № 3038-VI фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
		Частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
		1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
		2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації):
		3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000:
		4) витяг із Державного земельного кадастру,
		Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.
		Згідно з частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
		1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
		2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
		3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
		Згідно із частиною восьмою статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.
		Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється:
		1) за заявою замовника;
		2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам;
		3) за рішенням суду.
		У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Руставелі 7Я» є користувачем земельної ділянки площею 0,1355 га; кадастровий номер: 4610137200:02:001:0061; цільове призначення: 02.10 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; вид використання: для будівництва та обслуговування будівлі змішаного використання: з житловими квартирах на верхніх поверхах і розміщенням у нижніх поверхах об`єктів ділового, культурного, обслуговуючого і комерційного призначення (далі - земельна ділянка) на підставі ухвали Міської ради від 13.07.2018 № 3796 «Про затвердження ТзОВ «Руставелі 7Я» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Шота Руставелі, 7-Я» та Договору оренди земельної ділянки від 01.11.2018, що підтверджується інформацією з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.12.2018, індексний номер витягу: 148141860.
		Також за змістом Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.03.2018, індексний номер витягу 1116680315 судами попередніх інстанцій встановлено, що за ТОВ «Руставелі 7Я» зареєстрований об`єкт нерухомого майна, який розташований на вказаній земельній ділянці, а саме: будівля під літ. «А» загальною площею 358,5 кв.м, що знаходилось за адресою: м. Львів, вул. Шота Руставелі, будинок 7 «Я».
		Рішенням від 12.04.2019 № 348 Виконавчий комітет затвердив Містобудівні умови Об`єкта будівництва, які є додатком до цього рішення.
		08.08.2019 Інспекцією видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112192200680 на Об`єкт будівництва.
		Рішенням від 17.04.2020 № 348 Виконавчий комітет вніс зміни у додаток до рішення від 12.04.2019 № 348.
		25.06.2021 замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником, головним архітектором проекту, інженером технічного нагляду було підписано Акт готовності Об`єкта будівництва (Реєстраційний номер в ЄДЕССБ: АС01:6479:2087:1257:0062).
		На підставі вказаного Акта, 30.06.2021 Інспекцією видано сертифікат №ЛВ122210625920 (далі - Сертифікат), яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом Об`єкта будівництва проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
		В подальшому на підставі вказаних документів та договорів купівлі-продажу майнових прав Покупцями було здійснено державну реєстрацію права власності на квартири та нежитлові приміщення, що підтверджується інформацією з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
		З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що спірне рішення № 348 вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому вказане рішення не може бути скасоване після його виконання, оскільки не породжує для сторін жодних правових наслідків, а відтак, відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування у судовому порядку.
		Проте колегія суддів наголошує, що за приписами частин 2, 3 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
		Своєю чергою, стаття 160 КАС України визначає обов`язок позивача зазначити предмет спору та зміст позовних вимог.
		Тобто, саме позивач у позовній заяві визначає порушене право та спосіб його захисту.
		Так, позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.
		Своєю чергою, основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.
		Відповідно до усталеної судової практики, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. 
		Водночас підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.
		Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.
		Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
		Позивачем оскаржується рішення від 12 квітня 2019 року № 348 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Руставелі 7'Я» житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я зі знесенням існуючих споруд», зі змінами від 17 квітня 2020 року, яке є актом індивідуальної дії.
		За змістом пункту 19 частини першої статті 1 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		На час розгляду справи спірне рішення органу місцевого самоврядування не скасоване та є чинним.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що нове будівництво 9-ти поверхового житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Шота Руставелі, 7-Я в м. Львові запроектовано на земельній ділянці в межах історичного ареалу міста Львова, яка відповідно до генерального плану належить до території промислових підприємств. 
		Також позивачем зауважено, що при прийнятті оскаржуваного рішення про затвердження містобудівних умов та обмежень не враховано вимоги генерального плану, плану зонування території (зонінгу), обмежень за історико-архітектурними регламентами, гранично допустимої висотності будівель. Водночас, на думку позивача, поданий містобудівний розрахунок не відповідає вимогам пояснювальної записки до плану зонування території (зонінгу).
		Тотожні доводи містяться і в апеляційній скарзі.
		Проте судами попередніх інстанцій не встановлювалися обставини справи та не надавалася оцінка доводам позивача в межах підстав позову.
		Положеннями статті 8 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. 
		Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.
		Згідно із частиною першою статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
		Відповідно до положень статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. 
		На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану. 
		У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
		Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
		Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується. 
		Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років. 
		Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією. 
		Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
		Відповідно до п. 1.1 ДБН Б. 1-3-97. «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів» (що були чинними на момент затвердження Генерального плану м. Львова) генеральний план міста, селища є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського або загальноселищного значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини, черговості освоєння території.
		Генеральний план міста, селища (далі - генеральний план) є основним видом містобудівної документації з планування території населеного пункту, призначеним для обґрунтування (розроблення та реалізації) довгострокової політики органу місцевого самоврядування в питаннях використання і забудови території.
		Генеральний план є комплексним планувальним документом. Його положення базуються на аналізі і прогнозуванні демографічних, соціально-економічних, природно-географічних, інженерно-технічних, екологічних, санітарно-гігієнічних, історико-культурних факторів і орієнтовані виключно на вирішення питань планування території населеного пункту.
		Отже, з огляду на те, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, то відповідність намірів забудови містобудівній документації на місцевому рівні, під час прийняття рішення про надання або відмову у наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, уповноважений орган визначає, виходячи із містобудівної документації на місцевому рівні - генерального плану та плану зонування території, якщо такий розроблено.
		Невідповідність намірів забудови земельної ділянки є підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень. Водночас невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.
		Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 803/1231/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 823/5265/15, від 17 травня 2019 року у справі № 806/1576/18, від 16 червня 2021 року у справі №2340/3189/18 та від 2 грудня 2021 року у справі № П/320/900/20.
		Ухвалою міської ради від 30.09.2010 № 3924 затверджений Генеральний план            м. Львова.
		Як стверджує скаржник, згідно генерального плану м.Льова (основне креслення) проектований об`єкт розташований на території зони: промислових підприємств, і частково в межах території вищих навчальних закладів.
		Так, забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абзац 2 частини другої статті 24 Закону № 3038-VI).
		Статтею 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.
		Також скаржник звертає увагу, що у пункті 2.5 оскаржуваного рішення виконавчого комітету зазначено, що проектований об`єкт розташований у кварталі історично сформованої житлової та громадської забудови у межах історичного ареалу міста.
		Акцентує увагу на тому, що межі історичного ареалу м. Львова, що є буферною зоною об`єкта, визначені та затверджені рішенням виконкому Львівської міської ради № 1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова» від 09.12.2005 і передані до Центру всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у 2008 році. 
		З покликанням на частини 2-4 статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та постанову КМУ № 878 від 26.07.2001, згідно якої м. Львів включено у Список історичних населених місць України, скаржник стверджує, що під час розгляду справи ні відповідачем, ні третьою особою не надано належних та допустимих доказів про наявність дозволу компетентного органу на проведення містобудівних, архітектурних, ландшафтних перетворень в межах історичного ареалу.
		Водночас з покликанням на пункт 2 Порядку інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення на території об`єкта культурної спадщини, включеного до Списку всесвітньої спадщини та /або в межах його буферної зони, затвердженого наказом Міністерства культури України від 20.04.2018 № 345, скаржник зазначає, що ні відповідачем, ні третьою особою не надано належних та допустимих доказів про інформування Міжурядового комітету з охорони всесвітньої культурної і природньої спадщини про наміри здійснити містобудівні перетворення в межах буферної зони, у відповідності до вимог Порядку.
		Скаржник зауважує, що земельні ділянки, розташовані на територіях, які віднесено до історичного ареалу міста, а також які знаходяться під пам`ятками, згідно статей 54,150 Земельного кодексу України, а також статей 34-35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відносяться до земель історико-культурного призначення.
		На думку скаржника, земельна ділянка по вул. Шота Руставелі,7-Я у м.Львові відноситься до земель історико-культурного призначення, відтак будівництво має проводитися з урахуванням Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Щодо зазначених доводів сторін, які також містяться в позовній заяві та апеляційній скарзі, судами попередніх інстанцій обставини справи не встановлювалися та правова оцінка не надавалася.
		Своєю чергою, з урахуванням вимог частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		Колегія суддів зазначає, що без з`ясування зазначених вище обставин, неможливо достеменно стверджувати про відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
		Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною третьою цієї норми визначено, що одним із основних принципів адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
		За вимогами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
		Відповідно до приписів статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до положень пункту 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (№ 63566/00) та пункту 13 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Петриченко проти України» (№ 2586/07), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
		При цьому, відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Насамперед, законність рішення залежить від безумовної, точної відповідності його законам та іншим нормативно-правовим актам, що визначається перш за все правильною юридичною кваліфікацією взаємовідносин сторін та інших учасників справи.
		Обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли суд повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи.
		Верховний Суд наголошує, що за критеріями обґрунтованості судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
		Водночас судові рішення у цій справі не відповідають критеріям законності та обґрунтованості, оскільки судами не встановлені фактичні обставини справи в обсязі, достатньому для ухвалення законного рішення.
		За відсутності встановлених судами обох інстанцій обставин щодо відповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, посилання на завершення об`єкта будівництва, колегія суддів вважає передчасними.
		Тотожна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 461/8686/17.
		Щодо покликань судів на правові позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16 та Верховного Суду, сформовані у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від             2 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 5 червня 2019 року у справі                № 815/3172/18, від 23 липня 2019 року у справі № 826/5607/17, то слід зазначити, що ці позиції сформовані за інших правовідносин. 
		Зокрема предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2018 року у справі справа № 826/12543/16 було питання щодо зобов`язання відповідача знести об`єкт самочинного будівництва. 
		У справі № 804/1510/16 предметом розгляду було рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції «Про скасування декларації про початок виконання будівельних робіт». 
		У справі № 465/1461/16-а вирішувалось питання щодо правомірності постанови Інспектора відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок ДАБІ про притягнення до адміністративної відповідальності у виді штрафу за порушення вимог частини першої статті 188-42 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
		У справах № 815/3172/18 та № 826/5607/17 Верховний Суд оцінював правомірність наказів ДАБК «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт» та «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації».
		Отже, висновки Верховного Суду у цих справах зроблені щодо правовідносин та обставин, які не є подібними.
		За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості, а тому такі підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
		Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури задовольнити.
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2022 року у справі № 380/8514/21 скасувати.
		Справу № 380/8514/21 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді Верховного Суду:                                                  С. М. Чиркін
		                                                                                А.А. Єзеров
		                                                                                В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...