Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 700/1184/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.01.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: 61-8743ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 700/1184/23
		провадження № 61-8743св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		судді-доповідача - Ситнік О. М.
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 травня 2024 року в складі колегії суддів  Сіренка Ю. В., Новікова О. М., Фетісової Т. Л.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно та
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно.
		Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із житлового будинку з надвірними спорудами та присадибної земельної ділянки за адресою:
		АДРЕСА_1 .
		Після смерті матері він прийняв спадщину, отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд площею 0,1452 га, кадастровий номер 7122855100:01:002:0078, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Однак постановою державного нотаріуса Лисянської державної нотаріальної контори йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з надвірними спорудами та присадибними ділянками за адресою: АДРЕСА_1 з підстав, що документи на житловий будинок не відповідають вимогам чинного законодавства України.
		Просив визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної інстанцій
		13 лютого 2024 року рішенням Лисянського районного суду Черкаської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів належності спадкодавцю житлового будинку.  Спадкодавець  ОСОБА_2 отримала у власність земельну ділянку під спірним будинком на підставі недійсного рішення суду, тому не є її титульним власником. Натомість дійсний власник спадкового майна як відповідач у справі не залучений, таких клопотань позивач не заявляв, а суд не має право виходити за межі позовних вимог.
		07 травня 2024 року постановою Черкаського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
		Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником до апеляційної скарги було додано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 березня 2024 року № 369449789, з якої вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2004 року в справі № 2-1162. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 22лютого 2005 року. Витяг з Реєстру речових прав на нерухоме майно є основним доказом на підтвердження права власності спадкодавця на спірний житловий будинок, тому має бути врахований судом для правильного вирішення спору. Отже, матеріали справи містять докази на підтвердження належності житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності ОСОБА_2 . Записи про скасування державної реєстрації прав на вказаний житловий будинок до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносилися, тому підстави для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на спадкове майно відсутні. Суд враховує той факт, що державним нотаріусом було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на частину спадкового майна, а саме на земельну ділянку, яка знаходиться за тією ж адресою, що й спірний житловий будинок. Земельна ділянка належала  ОСОБА_2  на підставі державного акта, який видано на підставі судового рішення від 24 грудня                   2004 року в справі № 2-1162. Тобто на підставі того ж рішення, яким визнано за  ОСОБА_2 право власності на спірний житловий будинок. Вказане не було перешкодою державному нотаріусу для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		14 червня 2024 року виконуючий обов`язки голови Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області Макушенко О. В. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 травня 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Лисянського районного суду Черкаської області                        від 13 лютого 2024 року залишити без змін. 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду                       від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі                      № 916/675/15, від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 910/13574/20, від 28 червня 2023 року в справі                                    № 539/5295/21, про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого спадкодавцем права власності. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
		Апеляційний суд у цій справі зробив протилежний висновок та не врахував, що запис про державну реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_2 вчинено після її смерті на підставі фіктивного рішення суду. 
		У цій справі ОСОБА_2 набула у власність спірний будинок на підставі підробленого рішення суду, тому вказане майно не перейшло у спадок позивачу. Дійсний власник нерухомого майна не залучений до участі в справі. 
		Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме статті 392 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, коли спадкоємець як власник іншого спадкового майна не має права набуття власності на те майно, яке спадкодавець отримав на підставі підробленого рішення суду, а тому необхідно залучати дійсного власника майна, а не звертатися з позовом до органу місцевого самоврядування. 
		Відзив на касаційну скаргу не надходив. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка  померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Після смерті ОСОБА_2 заведена спадкова справа № 42/2023, згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру.
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 серпня                    2023 року № 2584 ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка складається із земельної ділянки площею 0,1452 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 7122855100:01:002:0078, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 313618, виданого на підставі рішення Лисянського районного суду від 24 грудня 2004 року в справі № 2-1162 (а. с. 11).
		Постановою державного нотаріуса Лисянської державної нотаріальної контори від 04 серпня 2023 року № 1164/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що залишився після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з тим, що подані спадкоємцем документи на житловий будинок не відповідають вимогам чинного законодавства України.
		Матеріали справи містять копію виписки із рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2004 року в справі № 2-1162, відповідно до якого суд вирішив, зокрема, визнати за ОСОБА_2 право власності на: земельну ділянку розміром 0,1452 га, виділену ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 відповідно до державного акта серії ЧР                         № 028603, виданого Лисянською селищною радою Черкаської області 31 липня 2003 року; будинковолодіння, розташоване на АДРЕСА_1 та зареєстроване за ОСОБА_3 .
		Згідно з довідкою Лисянського районного суду Черкаської області                              від 07 листопада 2023 року № 03-07/58/2023 щодо надання копії рішення суду від 24 грудня 2004 року в справі № 2-1162/04 за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно повідомлено, що згідно з архівними даними та книгою вхідної кореспонденції Лисянського районного суду Черкаської області цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно до Лисянського районного суду Черкаської області не надходила, в архіві суду не значиться та рішення в цій справі не виносилося.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
		Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
		Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
		Частиною першою статті 328 ЦК України установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 
		Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України). 
		Умовою для переходу в порядку спадкування права власності  на об`єкти нерухомості, зокрема житловий будинок, інші споруди, є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
		Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, то спадкоємець також не набуває це право у порядку спадкування.  
		Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку. 
		Питання видачі свідоцтва про право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон про нотаріат) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5 (далі - Порядок                  № 296/5).
		Під час видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти (підпункт 4.14 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку  № 296/5). 
		Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону про нотаріат.
		Відповідно до частини першої статті 49 Закону про нотаріат нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;                     3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності;                          7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників; 9) в інших випадках, передбачених законом.
		У цій справі суди встановили, що нотаріус видав спадкоємцеві ОСОБА_2 - ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,1452 га, кадастровий номер 7122855100:01:002:0078, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки спадкоємець надав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 313618, виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2004 року в справі № 2-1162 та зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 16 березня 2005 року.
		Вказана земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на цей житловий будинок нотаріус відмовив, мотивуючи відмову тим, що подані спадкоємцем документи на житловий будинок не відповідають вимогам чинного законодавства України, а саме рішення Лисянського районного суду  Черкаської області від 24 грудня 2004 року в справі № 2-1162 є підробленим. 
		Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (підпункт 4.16  пункту 4 глави 10 розділу II Порядку  № 296/5). 
		Документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного державного акта на право власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса (пункт 3 глави 7 розділу I Порядку  № 296/5). 
		Отже, законодавець прямо передбачив випадки, за яких інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджує право власності спадкодавця на нерухомість, а саме якщо: державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, або у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням відповідного свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
		Підроблення судового рішення до таких випадків не належить. 
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно                  від 12 березня 2024 року № 369449789 будинок за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2004 року в справі № 2-1162. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 22 лютого                    2005 року (а. с. 81). 
		Однак відповідно до довідки Лисянського районного суду Черкаської області                   від 07 листопада 2023 року № 03-07/58/2023 цивільна справа за позовом                        ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно до Лисянського районного суду Черкаської області не надходила, в архіві суду не значиться та рішення в цій справі не виносилося.
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		За встановлених у справі обставин власність спадкодавця на нерухоме майно не може бути підтверджена виключно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, адже рішення суду, що стало підставою державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на будинковолодіння, розташоване на АДРЕСА_1 , не існує. 
		Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі                                       № 911/3594/17, у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі  № 916/675/15, від 24 січня                2020 року в справі № 910/10987/18, від 06 жовтня 2021 року в справі                                № 910/13574/20, від 28 червня 2023 року в справі № 539/5295/21, на які посилається заявник у касаційній скарзі, про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого спадкодавцем права власності. Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
		Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок на АДРЕСА_1 власником цього будинку була ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 17 лютого 1983 року. Наступним власником вказана ОСОБА_2 (на підставі недійсного рішення суду) (а. с. 16). 
		Відповідачами в справах про визнання права власності в порядку спадкування на будинки та садиби, щодо яких відсутні правовстановлюючі документи у зв`язку з їх втратою, є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами в справах про спадкування є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
		Апеляційний суд не встановив, хто є дійсним власником будинку на                                АДРЕСА_1 , не вирішив питання щодо необхідності залучення цієї особи до участі в справі та формування належного складу сторін; підстави правонаступництва у праві власності на будинок від ОСОБА_4 до ОСОБА_2 не дослідив та передчасно виснував про виникнення в ОСОБА_2 права власності на будинок за життя і спадкування цього права ОСОБА_1 після смерті матері. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року в справі                     № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Тому постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Заявник у касаційній скарзі також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах, а саме статті 392 ЦК України, коли спадкоємець як власник іншого спадкового майна не має права набуття власності на те майно, яке спадкодавець отримав на підставі підробленого рішення суду, а тому необхідно залучати дійсного власника майна, а не звертатися з позовом до органу місцевого самоврядування. 
		Пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. 
		Умовами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень з наведеної підстави є: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; відсутність такого висновку саме у подібних правовідносинах.
		У цій справі не встановлено необхідних для її вирішення обставин, зокрема щодо дійсного власника спадкового будинку, тому неможливо висловити правовий висновок щодо питань, сформульованих заявником. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		Верховний Суд висновує, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Щодо розподілу судових витрат
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі                              № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
		Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області задовольнити частково.
		Постанову Черкаського апеляційного суду від 07 травня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач  О. М. СитнікСудді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко    В. В. Сердюк   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...