Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 754/15791/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 29.01.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-10276ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 січня 2025 року                                                                    
		м. Київ
		справа № 754/15791/21
		провадження № 61-10276св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., 
		Шиповича В. В.
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Аркада»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва в складі судді Комаревцевої Л. В. від 08 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О., від 15 травня 2024 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення.
		Первісний позов мотивовано тим, що він познайомився та проживав з ОСОБА_2 у м. Кривому Розі, але у зв`язку з виникненням конфлікту з відповідачкою переїхав з належної йому квартири до м. Кам`янське Дніпропетровської області. 
		ОСОБА_2 заволоділа ключем від квартири АДРЕСА_1 , яка також належала йому, перевезла особисті речі і проживала в ній без його відома. Його прохання звільнити вказану квартиру відповідачка не виконує.
		З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення з передачею ключів від усіх дверей квартири.
		У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Аркада» (далі - ФГВФО на ліквідацію АТ «АКБ «Аркада»), про визнання права власності на квартиру, переведення прав та обов`язків довірителя, визнання недійсним свідоцтва, скасування рішення та витребування майна.
		Зустрічний позов мотивовано тим, що у 2003 році вона перебувала у відрядженні в м. Кривий Ріг і познайомилась з ОСОБА_1 . Через деякий час вони почали спільно проживати без реєстрації шлюбу. 
		На початку 2004 року вона вирішила придбати квартиру у м. Києві за рахунок особистих коштів. За усною домовленістю ОСОБА_1 повинен був укласти договір інвестування у житло та вносити кошти від її імені.
		Протягом 2004-2006 років вона ( ОСОБА_2 ) перерахувала на рахунок ОСОБА_1 1 616 500 грн, однак у зв`язку з хворобою не контролювала виконання ОСОБА_1 від її імені зобов`язань. 
		Квартира АДРЕСА_1 була збудована в 2005 році. Оскільки сторони проживали в м. Кривий Ріг, вказану квартиру здавали в оренду.
		Влітку 2020 року стосунки між ними погіршились, вона повернулася до м. Києва у квартиру, яку вважала своєю власністю. 
		Згодом ОСОБА_1 повідомив її про те, що приховав від неї факт оформлення договору № 43303 про участь у Фонду фінансування будівництва від 26 травня 2004 року та свідоцтво про право власності на квартиру, видане на його матір - ОСОБА_3 .
		Після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_1 отримав 03 серпня 2021 року свідоцтво про право на спадщину на майно, належне його матері за життя, у тому числі спірну квартиру.
		У січні 2022 року вона звернулася до Дарницького УП ГУНП в м. Києві із заявою про вчинення щодо неї правопорушення за частиною четвертою статті 190 КК України унаслідок завдання їй тілесних ушкоджень під час перебування у спірній квартирі.
		ОСОБА_2 просила суд:
		- перевести на неї права та обов`язки довірителя за договором 
		№ 43303 про участь у Фонді фінансування будівництва від 26 травня 2004 року, укладеним ОСОБА_3 з АКБ «Аркада»;
		- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_1 державним нотаріусом Другої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Астаховою О. С. (далі - державний нотаріус Астахова О. С.) 03 серпня 2021  року та зареєстроване в реєстрі за №2-1639;
		- скасувати рішення державного нотаріуса Астахової О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 59638057 від 03 серпня 2011 року на квартиру АДРЕСА_1 ;
		- витребувати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 100 кв. м, житловою площею 57,1 кв. м, із незаконного володіння ОСОБА_1 .
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 07 жовтня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
		Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення з передачею ключів від усіх дверей квартири.
		Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
		Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ОСОБА_2 проживає у належній ОСОБА_1 на праві власності квартирі, успадкованій ним після смерті його матері, без відповідних правових підстав. ОСОБА_2 не надано доказів оплати вартості спірної квартири, тоді як позивач довів наявність права власності на спірне майно та наявність перешкод у користуванні своєю власністю.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
		17 липня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2023  року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, у якій просила суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, від 16 листопада 2021 року у  справі № 761/8127/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявниця оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пунктів 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована наступним.
		Суд апеляційної інстанції не дослідив відомості щодо фінансових відносин ОСОБА_3 з АТ АКБ «Аркада» у період 2004-2005 роки.
		У матеріалах справи містяться подані позивачкою за зустрічним позовом докази на підтвердження обставин порушення її прав та законних інтересів. Проте суди попередніх інстанцій не врахували надані докази, зокрема, виписку за картковим рахунком ОСОБА_1 .
		На підтвердження своїх вимог ОСОБА_2 надала суду первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
		Суди не врахували, що сплата ОСОБА_2 грошових коштів  ОСОБА_1 у значному розмірі з конкретним цільовим призначенням не спростовано будь-яким контрозрахунком позивача за первісним позовом.
		Суд апеляційної інстанції не навів мотивів та доводів на спростування заперечень, викладених в апеляційній скарзі, не дотримався вимог законодавства при розгляді справи, належному застосуванні норм матеріального і процесуального права та передчасно ухвалив оскаржуване судове рішення. 
		Відзиви від інших учасників справи (позивача за первісним позовом та третіх осіб) до суду не надходили. 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 754/15791/21, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання (дії) рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року
		У жовтні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до свідоцтва про право власності від 29 червня 2005 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, квартира  АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 (а. с. 78, т. 1).
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 31 липня 2007 року шлюб, зареєстрований 07 серпня 1999 року відділом РАГС виконкому Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська (актовий запис № 397), між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , розірвано (а. с. 145-146, т. 1).
		03 серпня 2021 року державним нотаріусом Астаховою О. С. ОСОБА_1 після смерті його матері - ОСОБА_3 , видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру  АДРЕСА_1  (а. с. 107, т. 1).
		02 листопада 2021 року державним реєстратором Астаховою О. С. за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру  АДРЕСА_1  (а. с. 108, т. 1).
		Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 жовтня 2021 року до реєстру внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 125 КК України на підставі заяви ОСОБА_2 (а. с. 80, т. 1).
		Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 07 лютого 2022 року зобов`язано уповноважену особу Дарницького УП ГУНП в м. Києві внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені у заяві ОСОБА_2 від 24 січня 2022 року про вчинення кримінального правопорушення, які можуть містити ознаки складу правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (а. с. 110-111, т. 1).
		27 червня 2022 року Головним управлінням ДПС України у Дніпропетровській області на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 06 червня 2022 року надано інформацію про доходи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за період 2000-2005 років, за основними місцями роботи (а. с. 215-222, т. 1).
		Згідно з відповіддю на запит ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» вих. № 1097/08 від 09 вересня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що в період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року в ПАТ «Промінвестбанк» на ім`я ОСОБА_1 було відкрито рахунок №  НОМЕР_1 .
		Рахунок № НОМЕР_2 на ім`я  ОСОБА_1  за період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року не відкривався. Банківська картка НОМЕР_3 в період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року на ім`я ОСОБА_1 не відкривалась. Банківська картка  НОМЕР_3 , що належала  ОСОБА_1 , була відкрита 01 квітня 2008 року (а. с. 24, зворот, т. 2).
		Мотивувальна частина 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Суд зазначає, що відповідно до змісту статей 15, 16 ЦК України матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Подібні за змістом висновки, викладено у  постановах Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 910/9256/17 та від 28 листопада 2018 року у справі № 924/374/17.
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Статтею 41 Конституції України гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		За змістом статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		Згідно з частиною третьою статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
		У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі 
		№ 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, провадження № 61-17372св18 зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
		У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
		У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2019 року у справі № 591/7007/16-ц зазначено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. При цьому визначальним для захисту права на підставі статті 391 ЦК України є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звертала увагу на те, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
		Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.
		Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
		У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
		За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 має право вимагати у судовому порядку припинення права  ОСОБА_2 , з якою він не перебуває у шлюбних чи родинних відносинах та яка є його колишньою співмешканкою, користування житлом, власником якого є ОСОБА_1 .
		Легітимною метою у цій справі є захист прав  ОСОБА_1 як власника квартири, які гарантовані статтею 41 Конституції України, статтями 317, 391 ЦК України, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Інтереси позивача, як власника житла, переважають інтереси на користування цим житлом відповідачки за первісним позовом, стосунки з якою позивачем втрачено.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , успадкованої після смерті своєї матері ОСОБА_3 .
		ОСОБА_2 проживає у вказаній квартирі без відповідних правових підстав.
		Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 указувала, що спірну квартиру фактично придбано за її грошові кошти в розмірі 1 616 500 грн, перераховані на рахунок позивача № НОМЕР_2 через знайомого ОСОБА_6 з 13 січня 2004 року до березня 2006 року.
		На підтвердження вказаних доводів ОСОБА_2 надала суду виписку з карткового рахунку № НОМЕР_2 , банківська картка НОМЕР_3 , сформовану Філією «Центрально-міського відділення Промінвестбанку в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області», зі змісту якої вбачається щомісячне поповнення карткового рахунку № НОМЕР_2 через касу банку «ОСОБА_6, за дорученням ОСОБА_2 на купівлю кв-ри. АДРЕСА_2 для ОСОБА_2 » за період з 2004 до 2006 року (а. с. 74-77, т. 1).
		Разом з тим, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_2 не надала доказів оплати вартості спірної квартири, відхиливши указаний доказ.
		Так, згідно з листом Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» № 1097/08 від  09  вересня 2022  року у період з 01 січня 2004  року до 31 грудня 2006 року в ПАТ  «Промінвестбанк» на ім`я ОСОБА_1 було відкрито інший рахунок - №  НОМЕР_1 . Рахунок №  НОМЕР_2 на ім`я  ОСОБА_1  за період з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2006 року не відкривався, а банківська картка  НОМЕР_3 на ім`я  ОСОБА_1 відкрита 01 квітня 2008 року (а. с. 24, 25, т. 2).
		При цьому варто зауважити, що відповідно до змісту акта прийому-передачі квартири АДРЕСА_3 , вартість спірної квартири у повному обсязі сплачена ще до 13  травня 2005 року, у зв`язку з чим до свідоцтво про право власності на квартиру видано ОСОБА_3 29 червня 2005 року (а. с. 78, т. 1).
		З огляду на це, посилання заявниці на неврахування судами обставин інвестування нею будівництва спірної квартири до грудня 2006 року відповідно до виписки, тобто вже після набуття правовстанолювальних документів та оформлення ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, є помилковими.
		Крім того, судовим розглядом встановлено, що з 24 липня 2001 року до липня 2005 року ОСОБА_2 разом з ОСОБА_7 орендувала квартиру АДРЕСА_4 та фактично перебувала з ним у цивільному шлюбі, а в липні 2005 року ОСОБА_2 переїхала до російської федерації. У кінці 2007 року в телефонній розмові їй стало відомо, що ОСОБА_7 без її відома привласнив її кошти. 01 вересня 2011 року вона повернулася в орендовану квартиру та особисто виявила відсутніми грошові кошти та речі. Зазначені обставини встановлені у постанові Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві про відмову в порушенні кримінальної справи від 31 жовтня 2011 року за статтею 185 КК України на підставі пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
		Надавши оцінку доказам у справі, поданим сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, як окремо кожному, так і сукупності, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності доводів ОСОБА_2 про інвестування протягом січня 2004 - грудня 2006 років, а саме під час перебування у відносинах з ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу, будівництва спірної квартири за рахунок її власних грошових коштів, а також відсутності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 будь-яких договірних відносини з приводу спірного житла.
		Оскільки ОСОБА_2 не надала доказів оплати вартості спірної квартири, тоді як ОСОБА_1 довів наявність права власності на спірне майно та наявність перешкод у користуванні своєю власністю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .
		Доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують.
		Посилання заявниці на позбавлення її єдиного житла необґрунтовані.
		Втручання у право ОСОБА_2 на користування спірною квартирою переслідує законну мету, відбувається на підставі закону і з урахуванням всіх встановлених у справі обставин. При виселенні відповідачки судами надано оцінку балансу інтересів сторін. Судами не встановлено відомостей, які б свідчили про покладення на ОСОБА_2 надмірного тягаря. При цьому слід врахувати пояснення ОСОБА_2 у справі, викладені, зокрема у її апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції про те, що в її володінні після смерті батьків залишилась квартира у м. Києві (Деснянський р-н), в якій вона не проживає, однак надає в оренду з метою отримання пасивного доходу (а. с. 136, т. 2).
		З урахуванням установлених у цій справі конкретних обставин, сукупність перевірених судами доказів і встановлених на їх підставі фактів, а також змісту позовних вимог сторін і прав, на захист яких вони звернулися до суду, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 та необґрунтованість вимог ОСОБА_2 .
		Розглядаючи по суті спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
		Порушення судами норм процесуального права, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України, не встановлено. 
		Посилання ОСОБА_2 на те, що суд апеляційної інстанції не розглянув її клопотання про витребування доказів, а саме інформації від АТ АКБ «Аркада» про фінансові відносини  ОСОБА_3 з банком у період 2004-2005 роки, на правильність висновків судів не впливає.
		На думку колегії суддів, процесуальна необхідність у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на наявність у матеріалах справи масиву доказів, які стосуються предмета доказування у справі, зокрема листа ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» вих. № 1097/08 від 09 вересня 2022 року, якому суди надали належну правову оцінку, не є обов`язковою.
		Крім того, зі змісту клопотання вбачається, що ОСОБА_2 просить витребувати інформацію про фінансові відносини  ОСОБА_3 з банком у період 2004-2005 роки, тоді як в обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом посилалася на виписку з карткового рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 .
		Варто зауважити, що з 25 вересня 2020 року у АТ АКБ «Аркада» запроваджено процедуру ліквідації.
		29 липня 2024 року відповідно до частини третьої статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 1000701110056002945 про проведення державної реєстрації припинення АТ АКБ «Аркада» як юридичної особи.
		Враховуючи завершення процедури ліквідації банку та припинення повноваження ФГВФО як ліквідатора АТ АКБ «Аркада», повторне ініціювання порушеного ОСОБА_2 питання є неможливим.
		Доводи касаційної скарги значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин, тоді як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). 
		Доводи касаційної скарги про те, що судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, від 16 листопада 2021 року у  справі № 761/8127/19, є безпідставними з огляду на те, що висновки у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних справах, щодо застосування статті 391 ЦК України.
		Отже підстави для скасування оскаржених рішень - відсутні.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку про неправильне застосуванням судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Є. В. Синельников   О. В. Білоконь   О. М. Осіян   Н. Ю. Сакара   В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...