Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 233/4222/17 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2025.
Дата набрання законної сили: 21.01.2025
Номер судового провадження: 51-3216км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42017051660000048

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 233/4222/17
		провадження № 51-3216 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 , 
		суддів:                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок  Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2024 року щодо 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Куртівка Костянтинівського району Донецької області, який проживає у АДРЕСА_1 ,
		звільненого від призначеного покарання за ч. 1 ст. 368 КК у зв?язку із закінченням строків давності і
		ВСТАНОВИВ:
		Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2020 рокуОСОБА_6 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 1 ст. 368 КК у виді штрафу у розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 грн 00 коп, з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов?язані із виконанням організаційно - розпорядчих чи адміністративно - господарських функцій, на строк 1 рік.
		Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2024 року вирок місцевого суду змінено.
		ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання за ч. 1 ст. 368 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК, ч. 5 ст. 74 КК (в редакції від 05 січня 2017 року) у зв?язку із закінченням строків давності.
		У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
		Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_6 у тому, що він як провідний лікар ветмедицини Костянтинівської міської державної лікарні ветеринарної медицини, на якого було покладено обов?язки начальника цієї установи, 27 березня 2017 року о 14:15 отримав від ОСОБА_7 неправомірну вигоду у розмірі 1500 грн за надання останній ветеринарного свідоцтва та двох ветеринарних паспортів на двох котів з датою, яка не відповідає даті надання останніх, які надаються для здійснення вивозу тварин за кордон України.
		Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та заперечень на неї
		У касаційній скарзі засуджений посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована твердженнями про те, що:
		- вироком не конкретизовано дії, у вчиненні яких ОСОБА_6 обвинувачувався, адже останній згідно з посадовими обов?язками не видає ветеринарних свідоцтва та паспорту;
		- запис про дату видачі ветеринарних документів відповідає даті їх фактичного надання;
		- матеріали справи не містять доказів домовленостей з ОСОБА_7 про зазначення у документах фіктивних записів про вакцинацію та отримання за це винагороди;
		- первісну кваліфікацію діяння було завищено з метою незаконного проведення НСРД, яку без зміни доказової бази та за відсутності будь - яких клопотань було перекваліфіковано на ч. 1 ст. 368 КК;
		- не було взято до уваги показання  ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_7 передавала йому 2000 грн за придбання ветеринарних товарів, з яких 500 грн він їй повернув, оскільки оплата за товари становила 1500 грн;
		- мала місце провокація отримання коштів, адже заявниця звернулась не у ветеринарну клініку не за місцем свого проживання, а надалі вона нікуди не виїжджала;
		- показання заявниці щодо причин звернення до ветклініки були непослідовними;
		- не надано оцінку показанням ОСОБА_8 , яка вказувала, що зробила запис про вакцинацію датою, яка відповідає фактичним обставинам;
		- строк досудового розслідування продовжено не було та відсутнє клопотання про продовження строку досудового розслідування, яке б мало бути підписане захисниками та підозрюваним;
		- дані з ЄРДР не можуть замінити наявності процесуального документу, оскільки витяг з ЄРДР не є рішенням;
		- всупереч ст. 290 КПК після оголошення про завершення досудового слідства слідча у межах цього кримінального провадження направила доручення про встановлення маршруту переміщень захисника ОСОБА_9 , а саме розкриття матеріалів досудового розслідування було здійснено не у повному обсязі;
		- слідчий ОСОБА_10 не був включений до групи слідчих, а тому здобуті ним докази є недопустимими, а прийняті рішення незаконними;
		- заявниця розпорядилася переданою їй купюрою номіналом 500 грн, що вказує на втрату речового доказу;
		- належність засудженому та заявниці голосів на записах НСРД не підтверджено експертним шляхом;
		- суд першої інстанції упереджено провів судовий розгляд та проігнорував клопотання сторони захисту;
		- апеляційний суд не допитав прокурора ОСОБА_11 , порушив ч. 3 ст. 404 КПК, не дослідив доказів, зазначених у клопотанні захисника ОСОБА_9 , а рішення цього суду не відповідає положенням статей 370, 419 КПК.
		Прокурором у кримінальному провадженні скеровано до касаційного суду заперечення на касаційну скаргу, в яких він просить залишити її без задоволення, а судові рішення вважає законними та обґрунтованими.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.
		Мотиви Суду
		Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Отже, при розгляді касаційної скарги засудженого суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
		Щодо доводів про істотне порушення вимог КПК, які, на думку засудженого, полягали у тому, що:
		1) внесення відомостей до ЄРДР відбулося із завищеною правовою кваліфікацією.
		За правилами пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК (в редакції, яка діяла на момент внесення відомостей до ЄРДР) до ЄРДР вносяться відомості щодо попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених, зокрема заявником чи виявлених з іншого джерела.
		Сталою судовою практикою визначено, що перевірити наявність або відсутність кваліфікуючої ознаки, як і складу злочину в цілому, можливо лише за результатом збирання доказів та їх оцінки під час досудового розслідування та судового розгляду, а не простим аналізом законодавства і даних, таких як займана посада, посадова інструкція, функціональні обов`язки, статут тощо.
		З матеріалів розглядуваної справи убачається, що 13 березня 2017 року із правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 368 КК до ЄРДР було внесено відомості щодо вимагання посадовими особами Держпродспоживслужби неправомірної вигоди у розмірі 2000 грн за вчинення певних дій.
		Підставою внесення вказаних відомостей була заява ОСОБА_7 , згідно з якою ветлікар вимагав у неї 2000 грн за видачу ветеринарних паспортів на двох тварин (а. с. 39, Т. 1).
		Тому внесення відомостей до ЄРДР за ч. 3 ст. 368 КК відбувалось з урахуванням кваліфікуючої ознаки «вимагання».
		З огляду на те, що з самого початку досудового розслідування кваліфікація діянь особи є попередньою, а в цьому провадженні повідомлені відомості охоплювалися складом тяжкого злочину, то й НСРД проводилися у межах кримінального провадження щодо тяжкого злочину. Порушення ч. 2 ст. 246 КПК відсутні.
		Подальша зміна правової кваліфікації діяння з ч. 3 ст. 368 КК на ч. 1 ст. 368 КК, що оформлено відповідним рішенням слідчого, також не є порушенням КПК. Адже спершу до ЄРДР вноситься лише попередня кваліфікація щодо вчиненого, і лише після проведення низки слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій (за умови внесення відомостей щодо тяжкого чи особливо тяжкого злочину) можна надати остаточну кримінально-правову оцінку тим чи іншим діянням.
		Відтак Суд вважає необґрунтованими аргументи щодо порушення вимог ст. 214 КПК під час внесення відомостей до ЄРДР у цьому кримінальному провадженні.
		2) не було продовжено строк досудового розслідування.
		Питання належного продовження строку досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні сторона захисту поставила під сумнів під час апеляційного розгляду.
		У свою чергу, на спростування вказаних аргументів захисту стороною обвинувачення було надано копію постанови про продовження строку досудового розслідування до трьох місяців.
		Для з`ясування достовірності інформації, що міститься у вказаній копії постанови, інформації, яка наявна у ЄРДР, апеляційним судом було постановлено ухвалу про витребування інформації з ЄРДР.
		На виконання вказаної ухвали Офісом Генерального прокурора було надано відомості, згідно з якими 06 липня 2017 року було прийнято постанову про продовження строку досудового розслідування до трьох місяців, а саме - до 07 серпня 2017 року (а. с. 138, Т. 4). Під час прийняття вказаної постанови керівником місцевої прокуратури не було встановлено з боку слідчого порушень статей 294, 295 КПК, якими регламентовано порядок продовження строку досудового розслідування.
		Надалі слідчим 02 серпня 2017 року було повідомлено про завершення досудового розслідування.
		Отже, на противагу доводам засудженого строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні було продовжено у встановленому КПК порядку.
		3) матеріали досудового розслідування було відкрито не у повному обсязі.
		Доводи сторони захисту про порушення вимог ст. 290 КПК суд апеляційної інстанції ретельно перевірив та обґрунтовано визнав їх невмотивованими.
		Зокрема, в оскаржуваній ухвалі апеляційний суд відобразив дати ознайомлення з матеріалами досудового розслідування захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та засудженого ОСОБА_6 із зазначенням обсягу такого ознайомлення.
		За результатами перевірки аргументів сторони захисту щодо невідкриття матеріалів досудового розслідування апеляційний суд вказав, що положення ст. 290 КПК були виконані в повному обсязі, захисники скористалися своїм правом на ознайомлення з доказами, ознайомилися з матеріалами досудового розслідування, захисникам було надано можливість ознайомитися з речовими доказами, а сам засуджений ознайомився з ними.
		Касаційна скарга засудженого не містить посилань на конкретні докази, доступу до яких, на його думку, не було забезпечено безпосередньо йому чи його захисникам.
		За наведених обставин Суд не вбачає порушень положень ст. 290 КПК.
		4) слідчий ОСОБА_10 не був включений до групи слідчих, а тому здобуті ним докази є недопустимими, а прийняті рішення незаконними.
		Фактично цим слідчим було призначено експертизу хімічних речовин у цьому провадженні.
		Суди попередніх інстанцій щодо цього аргументу сторони захисту вказали, що з реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що 15 травня 2017 року начальником СВ Костянтинівського ВП Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області ОСОБА_13 було прийнято процесуальне рішення про доручення проведення досудового розслідування у складі групи слідчих ОСОБА_10 (а. с. 8, Т. 1).
		Колегія суддів вважає, що, по-перше, у цьому кримінальному провадженні суди послалися на достатню кількість інших доказів, які і без оспорюваної захистом експертизи хімічних речовин є достатніми для підтвердження пред`явленого обвинувачення, а, по-друге, захист не вказав яким саме чином призначення вказаної експертизи слідчим ОСОБА_10 порушило права засудженого і в чому саме воно виразилося.
		З огляду на вищевикладене колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту у цій частині.
		5) належність засудженому та заявниці голосів на записах НСРД не підтверджено експертним шляхом.
		Насамперед Суд зазначає, що у своїх показаннях, відображених в оскаржуваному вироку, засуджений не заперечує фактів спілкування з ОСОБА_7 , у тому числі безпосередньо у день події.
		У матеріалах кримінального провадження наявний висновок експерта від 01 серпня 2017 року №79-ЗВЗ, згідно з яким на аудіо- та відеозаписах диску за інв. № 401т ознак монтажу та перезапису не виявлено, запис відеозображення та звуку проводився одночасно.
		Проведення фоноскопічного дослідження не є обов`язковим у всіх без виключення провадженнях, у яких використовуються НСРД. Якщо сторона обвинувачення не вбачала доцільності для проведення такої експертизи і вважала, що зібраних доказів у цьому провадженні достатньо, то сторона захисту не була позбавлена можливості самостійно ініціювати проведення відповідної експертизи з метою підтвердження своєї позиції.
		За наведених обставин Суд не вважає мотивованим цей довід сторони захисту.
		6) було втрачено речовий доказ.
		Засуджений стверджує, що заявниця розпорядилася на власний розсуд купюрою номіналом 500 грн, що вказує на втрату речового доказу.
		Насамперед Суд зазначає, що у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 надала свої особисті грошові кошти для використання під час проведення контролю за вчиненням злочину (а. с. 40, Т. 1).
		Апеляційний суд встановив, що купюра, про яку вказує засуджений, була оглянута під час досудового розслідування (протокол огляду речей та документів від 27 березня 2017 року). В день події ОСОБА_6 фактично не взяв вказану купюру, як неправомірну вигоду, та відмовився від її отримання, що зафіксовано результатами НСРД (протоколи № 1075т та № 1076т від 25 квітня 2017 року), а також підтверджується показаннями заявниці та самого засудженого.
		Відтак купюра, про яку веде мову ОСОБА_6 , не була предметом інкримінованого йому злочину, а тому правомірно була повернута ОСОБА_7 .
		За наведених обставин Суд констатує відсутність порушень ст. 100 КПК.
		Щодо доведеності винуватості та аргументів про провокацію
		Загалом засуджений стверджує, що не мав домовленостей з ОСОБА_7 про зазначення у документах фіктивних записів про вакцинацію та отримання за це винагороди, а надані заявницею кошти були оплатою за купівлю ним товарів для її тварин.
		Вказана версія засудженого була послідовно висловлена стороною захисту перед судами попередніх інстанцій, які обґрунтовано визнали її необґрунтованою, та дійшли переконливого висновку про винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому кримінальному правопорушенні.
		Тобто у цьому провадженні засуджений не заперечував ні фактів спілкування із заявницею, ні факту отримання від неї коштів, однак стверджував, що отримані ним кошти були оплатою за веттовари для котів.
		З показань  ОСОБА_7 суд першої інстанції встановив, що вона в березні 2017 року звернулася у ветклініку для оформлення документів на котів для виїзду за кордон, де ОСОБА_6 повідомив про необхідність сплати йому по 1000 грн за одного кота, щоб він зробив ветпаспорти минулою датою. Надалі вона приїхала з котами, яким медсестра зробила щеплення, а ОСОБА_6 повідомив точну дату, коли приїхати за паспортами. В день події заявниця була з поміченими 2000 грн, 500 грн з яких ОСОБА_6 їй повернув, бо сказав, що це багато.
		Показання засудженого та заявниці щодо отримання грошових коштів та їх розміру співпадають.
		Щодо інформації, повідомленої учасниками про дату фактичного проведення щеплення і дату, зазначену у документах, виданих на тварин. 
		Відповідно до інформації, відображеної у протоколі огляду речей і документів від 27 березня 2017 року у заявниці виявлено та вилучено ветеринарне свідоцтво, його дублікат, два ветеринарні паспорти на тварин та грошову купюру, повернуту засудженим.
		При цьому у ветеринарних паспортах датою щеплення тварин вказано 10 лютого 2017 року, хоча ОСОБА_7 звернулася до засудженого лише в березні 2017 року (а. с. 147, 149, Т. 1).
		Відтак у ветеринарних документах містилася дата щеплення тварин, яка не відповідала дійсним обставинам, оскільки навіть згідно з показаннями ОСОБА_8 (фельдшер у ветклініці) дівчина звернулася у клініку у березні 2017 року.
		На основі повного та об`єктивного аналізу усіх доказів суд першої інстанції, з яким вмотивовано погодився апеляційний суд, дійшов переконливого висновку про те, що в день події ОСОБА_6 у службовому кабінеті отримав від ОСОБА_7 неправомірну вигоду у розмірі 1500 грн за надання останній ветеринарного свідоцтва та паспортів на двох котів з датою, яка не відповідає даті отримання ними щеплень, для вивозу тварин за кордон.
		Будь - яких доказів того, що ОСОБА_7 надала засудженому грошові кошти за ветеринарні товари матеріали кримінального провадження не містять, а доводи про протилежне спростовуються інформацією про те, що після зустрічі з ОСОБА_6 у ОСОБА_7 було вилучено саме ветеринарні документи, а не товари (протокол огляду речей та документів від 27 березня 2017 року).
		Окрім цього, результати НСРД не підтверджують будь - яких розмов  ОСОБА_6 із заявницею на тему купівлі веттоварів. Не підтверджує таких фактів і сам засуджений.
		Про відсутність провокації свідчить й той факт, що засуджений сам віддав частину переданих коштів ОСОБА_7 у розмірі 500 грн, вказавши, що 2000 грн - «то забагато». Такі дії ОСОБА_6 вказують, що безпосередньо він визначив розмір грошової винагороди за вчинені ним дії, тобто діяв за відсутності схиляння до цього з боку будь-яких осіб.
		Водночас такі дії засудженого чітко підтверджують відсутність вимагання неправомірної вигоди з його боку. Тобто у цьому провадженні має місце отримання неправомірної вигоди без вимагання з боку засудженого, та без провокації з боку правоохоронних органів, як це правильно й встановили суди попередніх інстанцій.
		Відтак винуватість засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК, доведено поза розумним сумнівом, а аргументи про провокацію не підтвердилися за матеріалами касаційної перевірки.
		Твердження засудженого про те, що згідно з посадовими обов?язками він не видає ветеринарних свідоцтва та паспорту Суд відхиляє, оскільки ОСОБА_6 було інкриміновано діяння, яке полягало у наданні ветеринарних документів з відмінними від дійсних дат їх видачі, а не саме видання ветеринарних документів як таких. Тобто суть діяння полягала у отриманні неправомірної вигоди за зазначення в документах дати, яка не відповідала дійсності.
		Також не знайшли свого підтвердження за матеріалами касаційної перевірки доводи засудженого про те, що про суд першої інстанції упереджено провів судовий розгляд та проігнорував клопотання сторони захисту, оскільки безпосередньо у вироку місцевий суд надав правову оцінку аргументам сторони захисту, які стосувалися недопустимості доказів, доведеності винуватості та юридичної оцінки вчиненого.
		Твердження засудженого про порушення апеляційним судом положень ч. 3 ст. 404 КПК не заслуговують на увагу, оскільки у судовому засіданні 28 березня 2024 року суд апеляційної інстанції розглянув клопотання захисника про дослідження та долучення доказів, які задовольнив, та надав можливість учасникам судового провадження висловити свою думку щодо них. Дії апеляційного суду вказують на дотримання цим судом порядку розгляду клопотань та ч. 3 ст. 404 КПК (журнал судового засідання на а. с. 153-156, Т. 4 та звукозапис до нього).
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень.
		Зміст ухвали апеляційного суду містить відповіді на усі аргументи апеляційної скарги сторони захисту, у ній наведено ґрунтовний правовий аналіз мотивів, з яких виходив цей суд під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду.
		Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому оскаржувані судові рішення потрібно залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		УХВАЛИВ:
		Вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 21 вересня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 28 березня 2024 року щодо ОСОБА_6  залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...