Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 587/2699/15 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2025.
Дата набрання законної сили: 21.01.2025
Номер судового провадження: 51-3077км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 587/2699/15
		провадження № 51-3077км24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участі:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 ,
		засудженого                                              ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 27 серпня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 18 березня 2024 року щодо
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 , 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, і
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 27 серпня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК, і призначено покарання за ч. 1 ст. 190 КК у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. Застосовано ст. 49 КК та звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання у зв'язку із закінченням строку давності. За ч. 5 ст. 191 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах та організаціях, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки, а також з конфіскацією майна.
		Цим же вироком ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Цивільні позови потерпілих до ОСОБА_7 задоволено, стягнуто з засудженого на користь: ОСОБА_8 180 000 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди; ОСОБА_9 286 950 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди; а також ОСОБА_10 360 780 грн та 100 000 грн у рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно.
		Ухвалою Сумського апеляційного судувід 18 березня 2024 року вирок суду першої інстанції скасовано в частині визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, звільнено останнього від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строку давності, а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 417 КПК. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
		Судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду директора ТОВ «ЖМ ГРУП», будучи службовою особою, від імені товариства:
		-       03 березня 2009 року підписав попередній договір з ОСОБА_10 про продаж кв.  АДРЕСА_2 . При цьому ОСОБА_7 повідомив про те, що ТОВ «ЖМ ГРУП» проводить реалізацію квартир у вказаному будинку та вони належать на праві власності товариству, а 06 березня 2009 року, знаючи, що вказана квартира належить ОСОБА_11 та перебуває у заставі банку, ОСОБА_7 підписав доповнення до попереднього договору з ОСОБА_10 про продаж кв. АДРЕСА_3 у цьому ж будинку, на виконання умов якого потерпіла в період 2009-2011 р.р. перерахувала 356 580 грн на рахунок ТОВ «ЖМ ГРУП»;
		-       25 жовтня 2010 року, знаючи, що вказана квартира перебуває в іпотеці та належить ОСОБА_12 , підписав попередній договір з   ОСОБА_8 про продаж кв.       АДРЕСА_4 , на виконання умов якого в період з 25 жовтня 2010 року по 26 квітня 2011 року ОСОБА_8 перерахував на рахунок ТОВ «ЖМ ГРУП» кошти в сумі 150 000 грн та 30 000 грн.
		Отримані від ОСОБА_10 та ОСОБА_8 грошові кошти ОСОБА_7 , зловживаючи службовим становищем, на виплату кредитів не спрямував, а обернув на користь товариства, розпорядився ними на власний розсуд з урахуванням потреб підприємства, тобто заволодів грошовими коштами потерпілих шляхом привласнення.
		Крім того, 12 січня 2012 року у приміщенні офісу ТОВ «ЖМ Груп» між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підписано попередній договір щодо продажу кв. АДРЕСА_5 , а 22 жовтня 2014 року  ОСОБА_7 з метою заволодіння чужим майном, зловживаючи довірою ОСОБА_9 , отримав від останнього грошові кошти в сумі 7000 грн у рахунок оплати за це нерухоме майно. При цьому ОСОБА_7 не повідомив ОСОБА_9 , що зазначена квартира є предметом іпотеки та що відповідно до рішення власників ТОВ «ЖМ Груп» про проведення самоліквідації цього товариства призначено ліквідаційну комісію до складу якої, з моменту призначення, переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи та що його повноваження як директора ТОВ «ЖМ Груп» припинено з моменту призначення ліквідаційної комісії, а саме з 06 лютого 2012 року.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі засуджений та його захисник посилаються на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримання.
		На обґрунтування касаційних вимог засуджений та його захисник стверджують про те, що:
		-            суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки недопустимими доказами, які були зібрані у кримінальних провадженнях № 12013200440004804 та № 12015200260000907, реєстрація в ЄРДР та початок досудового розслідування в яких відбулися з порушенням вимог ст. 477 КПК (в редакції, яка діяла на момент здійснення досудового розслідування) у формі приватного обвинувачення за заявами ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які не були власниками ТОВ «ЖМ Груп» та роботодавцями ОСОБА_7 ;
		-            в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, оскільки ані в ході досудового розслідування, ані під час судового розгляду не встановлено яким саме чином ОСОБА_7 , зловживаючи своїм службовим становищем, привласнив грошові кошти, які йому не були ввірені та не знаходилися у його законному володінні, не зазначено форму умислу, мотив злочину, а також здійснено безпідставне посилання на примітку до ст. 364 КК та не визначено ознаки, за якими засудженого віднесено до службових осіб відповідно до займаної посади і службових обов`язків, а також відсутній склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, оскільки між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 не було довірливих відносин, а склалися лише відносини: продавець - покупець, і отримані від останнього кошти були обліковані у підприємстві по одному рахунку;
		-            наявні у матеріалах кримінального провадження попередні договори купівлі-продажу, укладені з потерпілими, чітко визначали, що продавець зобов`язується не вчиняти будь-яких дій, спрямованих на відчуження предмету договору або виникнення прав третіх осіб щодо предмету договору, і на момент підписання цих договорів ТОВ «ЖМ Груп» мало повноваження на продаж вказаних квартир на підставі укладених договорів з «титульними» власниками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ;
		-            у цьому кримінальному провадженні усупереч вимогам п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК органом досудового розслідування не було проведено обов`язкової судово-економічної експертизи для встановлення виду і розміру заподіяної злочинами шкоди, що відповідно до вимог ст. 91 КПК відноситься до обставин, які підлягають доказуванню, та впливає на правильність кваліфікації дій особи;
		-            цивільні позови потерпілих вирішено без дотримання вимог КПК і ЦПК та без достатніх на те правових підстав:
		1)    безпідставно стягнуто з ОСОБА_7 на корить ОСОБА_9 матеріальну шкоду у розмірі 275 000 грн, яку заподіяно злочином, передбаченим ч. 2 ст. 366 КК, за яким ОСОБА_7 виправдано;
		2)    цивільний позов ОСОБА_8 не відповідає вимогам до позовної заяви, визначеним у ст. 175 ЦПК;
		3)    судами не взято до уваги факт відшкодування ОСОБА_7 матеріальної шкоди потерпілим у повному обсязі, зокрема ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які завдяки зусиллям засудженого стали повноцінними власниками вказаних квартир;
		4)    місцевим судом безпідставно відмовлено стороні захисту в задоволенні клопотання про відновлення стадії дослідження доказів для надання оцінки доказам сторони захисту щодо відшкодування ОСОБА_7 шкоди потерпілим;
		5)    відповідачем у цих позовах мало б бути ТОВ «ЖМ Груп», оскільки саме на рахунок цього товариства надходили кошти від потерпілих, і факт розкрадання їх ОСОБА_7 не встановлений; 
		-            сторона захисту вважає, що потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_9 шляхом подання цивільних позовів претендують на безпідставне збагачення шляхом стягнення на їхню користь грошей у рахунок вже виконаних перед ними зобов`язань, що залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити, прокурор частково підтримав касаційні скарги сторони захисту, в частині неправильного вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 щодо визначеного судами розміру відшкодування матеріальної шкоди, просив в цій частині рішення судів попередніх інстанцій змінити і залишити цивільний позов ОСОБА_9 без розгляду, а в решті - залишити судові рішення без зміни.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не прибули.
		Мотиви суду
		Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Під час розгляду касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, на що посилаються ОСОБА_7 та його захисник у касаційних скаргах, не може бути предметом перегляду в касаційному суді.
		Щодо внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування у формі приватного обвинувачення
		Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи засудженого та його захисника про необхідність визнання усіх доказів недопустимими з підстав того, що реєстрація в ЄРДР та початок досудового розслідування в кримінальних провадженнях за заявами потерпілих відбулися з порушенням вимог ст. 477 КПКз огляду на нижчевикладене.
		Вимогами ч. 1 ст. 477 КПК встановлено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
		Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 477 КПК (в редакції Закону, яка була чинною на момент початку досудового розслідування) до таких кримінальних правопорушень відносилися і кримінальні правопорушення, передбачені статтею 190 КК (шахрайство, крім шахрайства, вчиненого організованою групою), статтею 191 КК (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), якщо вони вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім`ї потерпілого, або якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.
		Вищенаведене свідчить про те, що однією з підстав для визнання кримінального правопорушення, передбаченого статтями 190, 191 КК, таким, що відноситься до кримінальних проваджень у формі приватного обвинувачення, є, в тому числі, його вчинення особою, яка стосовно потерпілих була найманим працівником.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілими у цьому об`єднаному кримінальному провадженні є ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
		Кримінальні провадження щодо ОСОБА_7 були розпочаті органом досудового розслідування на підставі заяв цих потерпілих.
		Про провадження у формі приватного обвинувачення були б підстави вести мову у тому випадку, якщо б із заявою зверталося підприємство, на якому працює особа, щодо якої подано заяву про вчинення нею кримінального правопорушення. У цьому випадку юридична особа (ТОВ «ЖМ Груп») із такою заявою не зверталася. Тож підстав вести мову про здійснення провадження у формі приватного обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК немає. Інформація до ЄРДР була внесена на підставі заяв потерпілих - фізичних осіб з попередньою кримінально-правовою кваліфікацією вчиненого. 
		За таких обставин твердження сторони захисту про те, що кримінальні провадження щодо ОСОБА_7 були розпочаті з порушенням вимог ч. 1 ст. 477 КПК, на переконання колегії суддів, є безпідставними, оскільки в рамках цього кримінального провадження положення вказаної норми процесуального закону застосуванню не підлягають, а тому кримінальне провадження було розпочато з дотриманням вимог закону, а зібрані в ході проведення досудового розслідування докази є допустимими.
		Щодо тверджень сторони захисту про обов`язковість проведення судово-економічної експертизи для встановлення виду і розміру заподіяної шкоди.
		У касаційних скаргах сторона захисту вказувала про те, що у цьому кримінальному провадженні усупереч вимогам п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК органом досудового розслідування не було проведено обов`язкової судово-економічної експертизи для встановлення виду і розміру заподіяної злочинами шкоди.
		Колегія суддів вважає такі твердження засудженого та його захисника безпідставними з огляду на таке.
		Положеннями ч. 2 ст. 242 КПК передбачено перелік випадків, коли слідчий або прокурор зобов`язані забезпечити проведення експертизи, зокрема щодо визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди (п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК).
		Об`єднана палата ККС ВС зробила висновок про те, що імперативність п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК щодо призначення експертизи у кожному кримінальному провадженні для визначення розміру збитків, завданих кримінальним правопорушенням, має обмежений характер, оскільки не стосується тих випадків, коли предметом злочину є гроші або інші цінні папери, що мають грошовий еквівалент, а також коли розмір матеріальних збитків, шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням, можливо достовірно встановити без спеціальних знань, а достатньо загальновідомих та загальнодоступних знань, проведення простих арифметичних розрахунків для оцінки даних, отриманих за допомогою інших, крім експертизи, джерел доказування (постанова від 25 листопада 2019 року у справі № 420/1667/18).
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 інкримінується спричинення потерпілим матеріальної шкоди, а саме ОСОБА_10 у розмірі 356 580 грн, ОСОБА_8 у розмірі 180 000 грн, ОСОБА_9 у розмірі 7 000 грн, що підтверджується копіями квитанцій, платіжних доручень та розписок про оплату потерпілими грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ЖМ Груп» у рахунок вартості придбаних ними квартир за попередніми договорами купівлі-продажу. Вказані копії платіжних документів та розписок надавали суду першої інстанції можливість встановити загальний розмір перерахованих на рахунок ТОВ «ЖМ Груп» коштів кожним із потерпілих без проведення відповідної експертизи. Вказані докази отримані у передбачений процесуальним законом спосіб та відповідають вимогам КПК.
		Жоден із учасників судового провадження, у тому числі й сторона захисту, не заперечував факт оплати кожним потерпілим на розрахунковий рахунок ТОВ «ЖМ Груп» та особисто ОСОБА_7 грошових коштів у рахунок вартості квартир у визначеному в обвинувальному акті та встановленому в ході судового розгляду розмірі.
		З огляду на викладене, підстав проводити експертизу для встановлення розміру заподіяної майнової шкоди кожному з потерпілих в цьому кримінальному провадженні не було.
		Щодо незаконного складу колегії суддів в суді апеляційної інстанції.
		В суді касаційної інстанції засуджений та його захисник висловили припущення про необізнаність судді ОСОБА_13 з матеріалами розглядуваного кримінального провадження через те, що її було включено в склад колегії в день розгляду справи та постановлення ухвали суду.
		Колегія суддів відхиляє вказані твердження сторони захисту з огляду на таке.
		Відповідно до наявних у матеріалах кримінального провадження розпорядження від 18 березня 2024 року № 348 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 березня 2024 року відбулася заміна судді ОСОБА_14 на суддю ОСОБА_13 у зв`язку із перебуванням судді ОСОБА_14 у відпустці (т. 7, а.к.п. 201, 202).
		Надалі цього ж дня відбувся розгляд апеляційних скарг сторони захисту, за результатами якого було постановлено оскаржувану ухвалу апеляційного суду.
		Як убачається із журналу судового засідання апеляційного суду від 18 березня 2024 року, в цьому судовому засіданні головуючий суддя відповідно до вимог статей 344, 405 КПК оголосив склад суду, роз`яснив учасникам судового провадження право відводу і з`ясував чи заявляють вони кому-небудь відводи.
		Водночас ані сторона обвинувачення, ані сторона захисту таким своїм правом не скористалися, і не заперечували щодо розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в означеному складі суду.
		Отже, підстави стверджувати про незаконність складу суду під час розгляду цього провадження у суді апеляційної інстанції відсутні.
		Щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 .
		В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що стороною обвинувачення ОСОБА_7 обвинувачувався, зокрема, в тому, що він шляхом зловживання своїм службовим становищем привласнив чуже майно в особливо великих розмірах, а саме грошові кошти ОСОБА_10 в сумі 356 580 грн та грошові кошти ОСОБА_8 в сумі 180 000 грн, внесені ними на рахунок ТОВ «ЖМ Груп» за попередніми договорами купівлі-продажу квартир.
		За результатами розгляду цього кримінального провадження у суді першої інстанції, цей суд ухвалив вирок, яким визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 , зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, а саме в тому, що засуджений, будучи службовою особою та зловживаючи своїм службовим становищем, привласнив чуже майно в особливо великих розмірах.
		В апеляційних скаргах сторона захисту, з поміж іншого, вказувала про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, з огляду на невстановлення місцевим судом в ході судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів ознак об`єктивної сторони цього злочину.
		Апеляційний суд відхилив вказані доводи сторони захисту та погодився із висновками місцевого суду щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
		Водночас, як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, цей суд описав три різні форми об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК, яка передбачає вчинення привласнення, розтрати чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Далі суд зазначив, що у цій справі судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 використав своє службове становище директора ТОВ «ЖМ ГРУП» і вчинив дії (характер і перелік яких зазначено вище), внаслідок яких заволодів грошовими коштами потерпілих. А вже в наступному реченні зазначив про наявність у ОСОБА_7 прямого умислу на привласнення майна.
		Тобто фактично суд не визначив, у чому саме визнає винуватим ОСОБА_7 , адже привласнення і заволодінням майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем є різними формами кримінального правопорушення, передбаченого ст. 191 КК.
		Сторона захисту ставить під сумнів кримінально правову оцінку вчиненого. Зокрема, вважає, що в діях засудженого немає привласнення. На цей довід сторони захисту необхідно надати мотивовану відповідь, констатувавши, за які саме діяння ОСОБА_7 притягується до кримінальної відповідальності та як саме вони повинні кваліфікуватися. 
		Також поза увагою залишився довід сторони захисту про те, що ОСОБА_7 не використовував зловживання довірою під час вчинення дій щодо потерпілого ОСОБА_9 .
		Суд звертає увагу на висновок ККС у іншій справі, в якій констатовано, що недоведеність одного статусу при доведеності іншого не виключає можливості зміни в формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, порівняно з формулюванням в обвинувальному акті (справа № 991/6481/22, провадження № 51-3040км24).
		Щодо тверджень сторони захисту про неправильне вирішення судами попередніх інстанцій цивільних позовів потерпілих.
		В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що в межах цього кримінального провадження потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_8 до засудженого було заявлено цивільні позови про відшкодування на їхню користь майнової шкоди, а потерпілою ОСОБА_10 - про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Вироком місцевого суду вказані цивільні позови потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були задоволені повністю та стягнено із ОСОБА_7 на їхню користь 180 000 грн та 286 950 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди відповідно, а цивільний позов ОСОБА_10 було задоволено частково та стягнено з ОСОБА_7 на її користь 360 780 грн та 100 000 грн у рахунок відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно.
		Сторона захисту в суді апеляційної інстанції наголошувала про неврахування факту фактичного отримання житла двома потерпілими, часткове відшкодування завданої потерпілим шкоди. З цим захист пов`язував безпідставність стягнення майнової шкоди у тих розмірах, які визначив суд.
		Зокрема стороною захисту в суді першої інстанції було долучено копії квитанцій про часткове відшкодування ОСОБА_7 матеріальної шкоди потерпілим, а також наголошувалося на тому, що ще в 2018 році потерпілі набули право власності на придбані ними на підставі попередніх договорів купівлі-продажу квартири.
		Колегія суддів звертає увагу, що захист дійсно повідомив важливу інформацію про отримання квартир деким із потерпілих під час судових дебатів. Вочевидь суд не може схвалювати таку поведінку сторони захисту, який, маючи у своєму розпорядженні відповідну інформацію, не повідомляє її одразу після отримання, а озвучує аж під час судових дебатів. У суді касаційної інстанції ОСОБА_7 підтвердив той факт, що знав раніше важливу інформацію, яка могла вплинути на вирішення справи в частині цивільних позовів, однак повідомив суд про неї не одразу.
		Разом з тим колегія суддів вважає, що не залежно від того, що сторона захисту досить пізно повідомила суду важливу інформацію, вона все ж повинна була бути оцінена судами. 
		Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що документи, які підтверджують часткове відшкодування обвинуваченим завданої шкоди, були надані стороною захисту тільки після закінчення з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами.
		Далі суд зазначив, що «надання доказів на вказаній стадії судового провадження унеможливлювало їх дослідження в аспекті визначення розміру сум, які підлягали стягненню з обвинуваченого, із одночасним заслуховуванням пояснення потерпілих (цивільних позивачів) та їх представників, оскільки протилежне ймовірно призвело б до порушення принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості».
		Проте кримінальний процесуальний закон передбачає, що у випадку якщо обвинувачений навіть в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового провадження відновлює з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому. Подібне положення передбачене у КПК й у випадку повідомлення такої інформації під час судових дебатів.
		Тобто аргументи апеляційного суду про те, що у разі повідомлення стороною захисту важливої для справи інформації на більш пізньому етапі (під час судових дебатів, під час останнього слова) унеможливлюють врахування судом позиції інших учасників провадження є неправильними.
		Окрім цього, у суду апеляційної інстанції, з урахуванням змісту доводів апеляційної скарги сторони захисту, були всі можливості самостійно перевірити доводи захисту у цій частині і ухвалити своє рішення щодо вирішення цивільних позовів.  
		Аргументи сторони захисту про певні неточності у частині оформлення потерпілими цивільних позовів відповідно до ст. 175 ЦПК суд відхиляє і вважає, що вони не впливають загалом на можливість судів зрозуміти зміст поданих цивільних позовів і вирішити їх.
		За результатами касаційного перегляду суд констатує, що у цьому провадженні має місце порушення положень ст. 419 КПК, оскільки важливі аргументи сторони захисту залишилися поза належною увагою апеляційного суду.
		Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки ставлять під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене й ухвалити рішення відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
		З урахуванням наведеного касаційні скарги засудженого та його захисника підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
		Керуючись статтями 433, 436 - 438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		УХВАЛИВ:
		Касаційні скарги засудженого та його захисника задовольнити частково.
		Ухвалу Сумського апеляційного суду від 18 березня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...