Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 953/17864/21 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 29.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2025.
Дата набрання законної сили: 23.01.2025
Номер судового провадження: 51-625км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021221130000875

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		23 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 953/17864/21
		провадження № 51-625 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		засудженого (у режимі відеконференції)                    ОСОБА_6 , 
		захисника (у режимі відеконференції)             ОСОБА_7 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021221130000875 від 26 червня 2021 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, який проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України,
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Київського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року.
		 
		Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Київського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
		На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених цим вироком та вироком Київського районного суду м. Харкова від 20 липня 2021 року, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років 6 місяців.
		Строк відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту його фактичного затримання, тобто з 02 липня 2021 року, водночас зараховано строк перебування його під вартою у строк відбуття покарання. 
		За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України (закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті двом або більше особам), з огляду на таке.
		25 червня 2021 року приблизно о 22:10 у ОСОБА_6 в ході раптово виниклого словесного конфлікту на ґрунті особистих неприязних стосунків з раніше незнайомими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виник злочинний умисел на позбавлення життя останніх.
		Для подальшої реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_6 поїхав за адресою свого місця проживання, де взяв належний йому револьвер під патрон Флобера «Stalker R1F4.5», калібр 4 мм на дев`ять патронів, заряджений дев`ятьма патронами, з яким цього ж дня повернувся на місце, де раніше виник конфлікт з потерпілими.
		Так, прибувши о 22:50 на вул. Шевченка, 317 у м. Харкові, ОСОБА_6 висловлював на адресу ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 нецензурні слова і погрози щодо позбавлення їх життя, тримаючи до того ж у правій руці направлений на потерпілих зазначений револьвер.
		Продовжуючи реалізацію раніше виниклого умислу, спрямованого на позбавлення життя потерпілих, ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння смерті останнім та бажаючи їх настання, діючи умисно, тримаючи в правій руці револьвер, здійснив декілька (не менше трьох) пострілів у потерпілих.
		У результаті протиправних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_10 було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, а потерпілим ОСОБА_8 і  ОСОБА_9 - легкі тілесні ушкодження.
		Проте свій злочинний умисел ОСОБА_6 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки він використав шляхом пострілів усі наявні в револьвері патрони, а потерпілі під час пострілів почали чинити активний опір (повалили ОСОБА_6 на землю) та їм своєчасно було надано медичну допомогу.
		Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_11 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
		Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України з огляду на таке:  
		- для відмежування ст. 115 КК України від ч. 2 ст. 121 КК України необхідно ретельно досліджувати докази щодо встановлення змісту та спрямованості умислу винного;
		- у суді першої інстанції не було доведено, що умисел обвинуваченого був спрямований саме на вбивство потерпілих, адже вони раніше не були знайомі, матеріальних чи інших спорів між ними не було, а попередню поведінку обвинуваченого та потерпілих суд не вивчав;
		- місцевий суд не надав оцінки тому, що потерпілі заподіяли ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 29 червня 2021 року № 12-14/386-А/21. При цьому суд не зробив жодного запиту щодо встановлення стадії кримінального провадження стосовно потерпілого ОСОБА_6 за ст. 121 КК України, що призвело до неправильних висновків суду;
		- відповідно до матеріалів справи потерпілий ОСОБА_10 перебував у стані алкогольного сп`яніння (1,4 проміле), в той час як обвинувачений ОСОБА_6 був повністю тверезий. Водночас захисник зауважує, що три дорослих чоловіки (потерпілих), які фізично набагато більш розвинуті за обвинуваченого, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, бігли на тверезого обвинуваченого, який, побачивши загрозу життю та здоров`ю, у стані панічної атаки здійснив декілька пострілів у бік потерпілих з револьвера, який не є вогнепальною зброєю;
		- вирок місцевого суду ґрунтується лише на показаннях потерпілих, які мали підстави оговорити обвинуваченого, щоб уникнути відповідальності за ст. 121 КК України, а тому до їх пояснень суд мав поставитися критично;
		- сторона захисту наполягала на допиті свідків, яких було допитано під час досудового розслідування, оскільки, на думку захисника, саме вони могли надати пояснення щодо обставин події та поведінки потерпілих і обвинуваченого;
		- суд зазначив, що ОСОБА_6 планував убити трьох осіб, при цьому рушив на них з револьвером, який навіть не є вогнепальною зброєю;
		- ОСОБА_6 не заперечував, що скоїв злочин, проте він не мав умислу на вбивство потерпілих та не бажав настання таких наслідків. До того ж засуджений розкаюється та шкодує про вчинене.
		Таким чином, захисник вважає, що в діях ОСОБА_6 не було умислу на вбивство потерпілих, водночас указує, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи, а також форму та ступінь вини обвинуваченого, у зв`язку із чим, на думку сторони захисту, вина ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України повністю не доведено.
		Крім того, на думку захисника ОСОБА_7 , висновки суду апеляційної інстанції про те, що дії захисника стали перепоною для допиту свідка ОСОБА_12 , є неправильними, оскільки в судовому засіданні від 30 серпня 2023 року, коли свідка мала допитати, суд апеляційної інстанції о 16:00 оголосив перерву та півтори години не виходив у засідання, при цьому о 16:45 у зв`язку із закінченням робочого часу в слідчому ізоляторі захисника попросили залишити приміщення, а тому, як уважає сторона захисту, саме недотримання графіку судового засідання судом апеляційної інстанції призвело до того, що не вдалося допитати наведеного вище свідка.
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило. 
		Позиції інших учасників судового провадження 
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу й просили її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника.
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Під час вирішення питання про наявність зазначених вище підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412, 413 КПК України. 
		Водночас скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
		Разом з тим у касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 вказує, що вирок суду першої інстанції є незаконним, з-поміж іншого, з підстав неповноти судового розгляду та невідповідності його висновків фактичним обставинам справи. При цьому, не погоджуючись зі змістом оскаржуваних судових рішень в частині доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, захисник також звертає увагу на те, що троє дорослих чоловіки (потерпілих), які фізично набагато більш розвинуті за обвинуваченого, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, бігли на тверезого обвинуваченого, який, побачивши загрозу життю та здоров`ю, у стані панічної атаки здійснив декілька пострілів у бік потерпілих з револьвера, який не є вогнепальною зброєю.
		Однак наведені вище доводи сторони захисту, на переконання Верховного Суду, з огляду на положення статей 433, 438 КПК України та зміст статей 410, 411 цього Кодексуне можуть бути предметом касаційного розгляду.
		Стосовно доводів касаційної скарги захисника про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, колегія суддів зауважує таке.
		За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно зі ст. 94 КПКУкраїни суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Як випливає з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_6 , який свою вину не визнав та пояснював, що 25 червня 2021 року в нього виник конфлікт з потерпілими біля кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: вул. Шевченка, 317, м. Харків, де він перебував зі своєю знайомою Мосіною. Згодом він поїхав додому, взяв револьвер, заряджений 9 патронами, і повернувся на місце, де залишилися потерпілі, які образили його та його дівчину. Указував, що хотів їх налякати й отримати вибачення, оскільки коли від`їжджав, то попереджав, що повернеться і постріляє. Повернувшись на місце, він здійснив постріл убік та в землю, крикнув: «Обернитесь», і чоловіки повернулися до нього. Коли вони побачили, що це він, то побігли на нього, а він почав відступати та відстрілюватися. Він стріляв у чоловіків і не заперечує, що наслідки у вигляді тілесних ушкоджень у потерпілих, що зафіксовані експертизою, сталися від його пострілів. Потім, коли він відстріляв усі патрони й потерпілі добігли до нього, вони повалили його та почали бити, чим також спричинили йому тяжкі тілесні ушкодження.
		Заслухавши показання обвинуваченого, місцевий суд зауважив, що хоча останній і заперечує свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину, проте його вина підтверджується іншими доказами, які були предметом дослідження цього суду, а саме показаннями потерпілих: 
		- ОСОБА_10 , який пояснював, що 25 червня 2021 року ввечері він разом із  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 були на річці поблизу вул. Шевченка в м. Харкові, де вживали алкогольні напої. Згодом вони вирішили сходити купити пиво в кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_2», де ОСОБА_6 почав робити їм зауваження, на що він йому відповідав, унаслідок чого виник конфлікт. Далі ОСОБА_6 з дівчиною поїхав, погрожуючи всім їм, що повернеться та застрелить їх. Після цього вони сиділи на лавці й почули, що хтось ззаду кличе їх. Він повернувся і побачив ОСОБА_6 , відстань до якого була близько 5-7 метрів, з пістолетом у руках. ОСОБА_6 почав стріляти в них, а саме спочатку здійснив два постріли, а потім ще три. При цьому свідок зауважував, що ОСОБА_6 влучив йому один раз в руку, а потім - тричі в тіло (двічі в груди і один раз у живіт). Після того як він добіг до ОСОБА_6 , завдав йому приблизно шість ударів лівою рукою, далі в нього заболів живіт і йому стало дуже погано. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 також руками й ногами завдавали удари обвинуваченому. Коли вони бігли, то ОСОБА_6 продовжував у них стріляти. Побігли вони, щоб забезпечити безпеку іншим людям, які були на річці;
		-  ОСОБА_8 , який пояснював, що 25 червня 2021 року ввечері він разом із  ОСОБА_9 і ОСОБА_10 були на річці поблизу вул. Шевченка в м. Харкові, де вживали алкогольні напої. Згодом вони пішли купити пиво в кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_2», де спілкувалися із продавцем. ОСОБА_6 набридло чекати й між ними виник конфлікт, який закінчився мирно, а останній поїхав. Через                20-30 хвилин обвинувачений повернувся, покликав їх, а коли вони обернулися, то побачили в його руках предмет, схожий на пістолет. Потім ОСОБА_6 двічі вистрілив, однак у нього не влучив. ОСОБА_10 побіг до обвинуваченого, він і ОСОБА_9 також побігли, а ОСОБА_6 тим часом стріляв у них (вистріляв усю обойму). Коли він біг, то відчув один удар у праве коліно від пострілу ОСОБА_6 . ОСОБА_10 , коли перший добіг до ОСОБА_6 , повалив його з ніг. Він з ОСОБА_9 також підбігли й почали бити ОСОБА_6 ;
		- ОСОБА_9 , який пояснював, що 25 червня 2021 року ввечері він разом із  ОСОБА_8 і ОСОБА_10 були на річці поблизу вул. Шевченка в м. Харкові, де вживали алкогольні напої. Згодом вони пішли купити пиво в кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_2», де спілкувалися з продавцем. Обвинуваченому ОСОБА_6 , який стояв позаду них, набридло чекати, він почав робити зауваження і між ними виник конфлікт. Усі вийшли надвір. Потім усе вирішилося мирним шляхом, як він думав. Обвинувачений був з дівчиною. Погроз від ОСОБА_6 він не чув. Далі вони повернулися на річку, сиділи, відпочивали, пили пиво. Почув звуки пострілів з пістолету. Обвинувачений, який перебував від них на відстані 5-7 метрів, здійснював постріли в їх бік. ОСОБА_10 пішов уперед, вони з  ОСОБА_8 пішли за ним, щоб попередити подальшу стрільбу. Указав, що куля влучила йому в плече та щоку, проте відчув він це лише тоді, коли приїхала швидка допомога. Коли вони підбігли до обвинуваченого, то стали його бити. 
		Проаналізувавши показання потерпілих, місцевий суд взяв їх до уваги та розцінив як правдиві, посилаючись на те, що зазначені особи попереджені про кримінальну відповідальність, а їх пояснення були стабільні протягом усього слідства й узгоджувалися з іншими доказами, які є в матеріалах кримінального провадження.
		З огляду на зазначене Верховний Суд не бере до уваги посилання в касаційній скарзі захисника щодо неможливості врахування показань потерпілих з підстав того, що останні оговорили обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за нанесення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень.
		Стосовно доводів захисника про те, що суд першої інстанції не допитав свідків, яких допитували на стадії досудового розслідування, колегія суддів зазначає таке.
		Як убачається з реєстру матеріалів досудового розслідування, на стадії досудового розслідування було допитано свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 і  ОСОБА_14 .
		Разом з тим під час судового розгляду в суді першої інстанції: 
		- у судовому засіданні від 11 січня 2022 року свідок ОСОБА_14 , керуючись положеннями, передбаченими ст. 63 Конституції України, відмовилася давати показання;
		- у судових засіданнях від 30 листопада 2022 року та від 24 січня 2023 року, у зв`язку з неявкою свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 і неможливістю забезпечення їх участі в судовому розгляді, прокурор відмовився від допиту зазначених осіб, при цьому сторона захисту, у свою чергу, у цілому не заперечувала щодо зменшення обсягу дослідження доказів та не наполягала на допиті цих свідків. 
		За таких обставин, а також з огляду на те, що в касаційній скарзі захисник не вказує, яких саме свідків не допитав місцевий суд та яким чином це перешкодило йому ухвалити законне й обґрунтоване рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту в цій частині. 
		Крім того, як видно з вироку, суд першої інстанції також взяв до уваги надані стороною обвинувачення письмові докази, а саме: 
		- консультативні висновки лікаря-спеціаліста КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» від 25 червня 2021 року № 08/1481, 08/1482, 10/1183, відповідно до яких у потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було встановлено тілесні ушкодження (зокрема вогнепальні поранення);
		- протокол огляду місця події від 26 червня 2021 року, згідно з яким місцевий суд установив, що місцем проведення огляду була відкрита ділянка місцевості, розташована біля торговельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: вул. Шевченка, 317, м. Харків, на зупинці громадського транспорту, де на ґрунтовій поверхні було виявлено плями речовини бурого кольору, яку було змито на марлевий тампон. На відстані приблизно 14 м від торговельного павільйону на ділянці, укритій рослинністю, виявлено предмет, схожий на револьвер чорного кольору з відповідним маркуванням;
		- протокол огляду місця події від 26 червня 2021 року, відповідно до якого місцевий суд установив, що місцем проведення огляду була палата № 227 у відділенні КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова», у якій перебував ОСОБА_6 , біля нього на комоді лежали рукавиці, а біля комоду було виявлено та вилучено одяг останнього (зокрема чорну жилетку із жовтими вставками, яка частково була вкрита ґрунтом та нашаруванням речовини бурого кольору);
		- протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29 червня 2021 року та 17 липня 2021 року за участю потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , згідно з якими місцевий суд установив, що потерпілі з наведенням відповідних ознак упізнали ОСОБА_6 як чоловіка, з яким у них був конфлікт та який застосував щодо них зброю, унаслідок чого вони отримали тілесні ушкодження;
		- висновок судово-медичної експертизи від 29 червня 2021 року № 09-966/21, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_8 було виявлено легкі тілесні ушкодження, які утворилися від дії тупого твердого предмета, що мав обмежену діючу поверхню, за механізмом удару-тертя та з огляду на їх морфологічні ознаки могли бути отримані у строк, указаний у постанові (25 червня 2021 року), а характер, розмір та локалізація цих ушкоджень, встановлених у  ОСОБА_8 , унеможливлює їх утворення внаслідок одноразового падіння потерпілого на площині (тобто з висоти власного зросту);
		- висновок судово-медичної експертизи від 29 червня 2021 року № 09-965/21, згідно з яким у потерпілого ОСОБА_9 було виявлено легкі тілесні ушкодження, які утворилися від травматичної дії тупого твердого предмета з обмеженою площею контакту за механізмом удару-тертя та з огляду на їх морфологічні характеристики могли бути отримані протягом 3-5 діб до моменту огляду, а характер, розмір та локалізація цих ушкоджень, установлених у  ОСОБА_9 , унеможливлює їх утворення внаслідок одноразового падіння потерпілого на площині (тобто з висоти власного зросту);
		- висновок судово-медичної експертизи від 29 вересня 2021 року                                       № 12-14/387-А/21, відповідно до якого в потерпілого ОСОБА_10 було виявлено проникаючі сліпі кульові поранення грудної клітки й живота з ушкодженням третього та четвертого сегментів печінки та наскрізне ушкодження товстого й тонкого кишківника, які ускладнилися внутрішньочеревною кровотечею (1000 мл). При цьому вхідні поранення були на грудній клітці в проекції лінії реберної дуги: зліва - по грудинній лінії, справа - по середньоключичній лінії, а також на передній черевній стінці у верхній третині живота на 2 см вище пупа. За механізмом указані вище ушкодження утворилися в єдиний короткий проміжок часу в результаті не менше трьох пострілів із зброї, яку було споряджено кулями, діаметр яких був у межах 0,5 см, про що свідчать характеристики ран і виявлені під час рентген-дослідження три чужорідних тіла металевої щільності. Характер ушкоджень не виключає можливості отримання їх у строк 25 червня 2021 року за обставин, що викладені в постанові слідчого. За ступенем тяжкості проникаючі сліпі кульові поранення грудної клітки та живота з ушкодженням внутрішніх органів, які ускладнилися внутрішньочеревною кровотечою, належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя.
		- консультативний висновок лікаря-спеціаліста КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» від 26 червня 2021 року № 10/8182, згідно з яким суд установив, що в ОСОБА_6 було виявлено тілесні ушкодження;
		- висновок судово-медичної експертизи від 29 червня 2021 року                                      № 12-14/386-А/21, відповідно до якого суд установив, що виявлені в  ОСОБА_6 тілесні ушкодження належать до категорії легких і тяжких. За механізмом ці ушкодження утворилися в короткий проміжок часу від травматичної дії тупого твердого предмета (предметів), індивідуальні особливості травматичної поверхні якого (яких) в ушкодженнях не відобразилися, тому неможливо судити про конкретне знаряддя травм. При цьому характер ушкоджень не виключає можливості їх утворення 25 червня 2021 року у час та за обставин, що зазначені в постанові слідчого;
		- висновки судово-імунологічних досліджень речових доказів від 30 липня 2021 року № 14/1538-Дм/21, 14/1537-Дм/21, 14/1536-Дм/21, згідно з якими було встановлено групи крові потерпілих;
		- висновок судово-імунологічного дослідження речових доказів від 03 серпня 2021 року № 14-1558-Дм/21, відповідно до якого було встановлено групу крові ОСОБА_6 ;
		- висновки судово-імунологічних досліджень речових доказів від 04 серпня 2021 року № 14/1569-Дм21, 14/1566-Дм/21, 14/1565-Дм21, 14/1561-Дм/21, 14/1563-Дм/21, від 05 серпня 2021 року № 14/1568-Дм/21, 14/1564-Дм/21, 14/1559-Дм/21, від 06 серпня 2021 року № 14/1570-Дм/21, 14/1567-Дм/21, 14/1562-Дм/21;
		- протокол пред`явлення особи для впізнання від 21 липня 2021 року за участю свідка ОСОБА_12 , згідно з яким місцевий суд установив, що свідок впізнав потерпілих як осіб, з якими у ОСОБА_6  був конфлікт біля кіоску «ІНФОРМАЦІЯ_2» на АДРЕСА_2;
		- висновок судово-балістичної експертизи від 09 вересня 2021 року                                   № СЕ-19/121-21/17096-БЛ, відповідно до якого місцевий суд установив, що наданий на дослідження револьвер до категорії вогнепальної зброї не належить та є дев`яти зарядним револьвером «Stalker» моделі R1-F4.5 калібру 4 мм, серія/номер НОМЕР_1 , виробництва Туреччини, що призначений для тренувальної стрільби поза спеціальними приміщеннями й площадками патронами Флобера калібру 4 мм та придатний до використання. Надані на дослідження дев`ять предметів є складовими елементами патронів - стріляними гільзами патронів Флобера калібру 4 мм, що призначені для застосування у зброї відповідного калібру та типорозміру патронника для тренувальної стрільби поза спеціальними приміщеннями й площадками;
		- протокол огляду від 09 серпня 2021 року, згідно з яким місцевий суд установив, що предметом огляду був кабінет № 61 в КНП «Міська поліклініка № 6», у якому була лікар ОСОБА_15 , яка на підставі запиту надала предмет, ззовні схожий на кулю, що була вилучена 25 червня 2021 року в ОСОБА_10 ;
		- висновок судово-балістичної експертизи від 10 вересня 2021 року                                   № СЕ-19/121/21/17807-ВЛ, відповідно до якого місцевий суд установив, що надана куля є складовим елементом патрона Флобера калібру 4 мм, призначеного для застосування у зброї відповідного калібру та типорозміру патронника для тренувальної стрільби поза спеціальними приміщеннями й площадками,
		а також інші письмові докази, наведені у вироку, та речові докази, що були надані стороною обвинувачення. 
		Отже, як убачається з вироку, суд першої інстанції, проаналізувавши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та їх взаємозв`язку, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
		З огляду на зазначене вище колегія суддів уважає безпідставними доводи захисника про те, що вирок суду першої інстанції ґрунтується лише на показаннях потерпілих. 
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильність висновків вироку, зазначає, що місцевий суд: 
		- не надав оцінки тому, що потерпілі заподіяли ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження;
		- не зробив жодного запиту щодо встановлення стадії кримінального провадження стосовно потерпілого ОСОБА_6 за ст. 121 КК України.
		Однак така позиція сторони захисту, на думку колегії суддів, є необґрунтованою з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
		За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на умисне протиправне заподіяння смерті двом або більше особам.
		При цьому місцевий суд, ухвалюючи рішення, не погодився з доводами обвинуваченого про перевищення меж необхідної оборони від протиправних дій потерпілих, які на нього побігли, оскільки зазначені обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовувалися дослідженими доказами, з яких випливає, що жодних дій з боку потерпілих після закінчення первісного конфлікту не було, обвинувачений самостійно повернувся на місце конфлікту зі зброєю (револьвером), спочатку були постріли в бік потерпілих, а тільки потім потерпілі побігли в бік обвинуваченого, щоб його зупинити.
		Водночас зі змісту поданої касаційної скарги видно, що захисник, наводячи доводи, не оспорює висновків суду першої інстанції в частині відсутності в діях ОСОБА_6 перевищення меж необхідної оборони, а також не вказує, яким саме чином наявність у засудженого тілесних ушкоджень спростовує встановлений місцевим судом з посиланнями на відповідні докази факт скоєння ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину.
		Крім того, ураховуючи зазначене, а також з огляду на положення, передбачені частинами 1, 2, 5, 6 ст. 22 КПК України, колегія суддів не бере до уваги доводи захисника про те, що місцевий суд не зробив жодного запиту щодо встановлення стадії кримінального провадження стосовно потерпілого ОСОБА_6 за ст. 121 КК України.
		За таких обставин касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.
		Таким чином, на переконання колегії суддів, у вироку в повній відповідності до вимог ст. 370, ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та які суд дослідив і оцінив з дотриманням положень ст. 94 КПК України.
		Отже у ході касаційного розгляду колегією суддів не встановлено таких істотних порушень процесуального законодавства, які перешкодили чи могли б перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок у порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою захисника, погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті двом або більше особам.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки для відмежування ст. 115 КК України від ч. 2 ст. 121 КК України необхідно ретельно досліджувати докази щодо встановлення змісту та спрямованості умислу винного. При цьому захисник посилається на недоведеність того, що умисел ОСОБА_6 був направлений саме на вбивство потерпілих.
		Перевіривши матеріали провадження та наведені доводи сторони захисту, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Так, пунктом 1 ч. 2 ст. 115 КК України передбачено відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті двом або більше особам.
		Водночас ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
		Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
		Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну й вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
		Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
		Питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин учиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб учинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
		При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
		Аналогічну позицію, викладено в постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 654/2820/17 (провадження № 51-5998 км 19), 10 лютого 2022 року у справі № 331/1031/19 (провадження № 51-1035 км 20).
		Як випливає з матеріалів кримінального провадження, суди попередніх інстанцій з огляду на наявні у справі докази встановили, що 25 червня 2021 року приблизно о 22:10 у ОСОБА_6 в ході раптово виниклого словесного конфлікту на ґрунті особистих неприязних стосунків з раніше незнайомими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виник злочинний умисел на позбавлення життя останніх, а тому він поїхав за адресою свого місця проживання, де взяв належний йому револьвер, заряджений дев`ятьма патронами, та повернувся на місце, де раніше виник конфлікт з потерпілими. Після цього, продовжуючи реалізацію раніше виниклого умислу, направленого на позбавлення життя потерпілих, ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння смерті останнім та бажаючи їх настання, діючи умисно, тримаючи в правій руці револьвер, здійснив декілька (не менше трьох) пострілів у потерпілих, у результаті чого заподіяв їм тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості. Проте свій злочинний умисел ОСОБА_6 не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки він використав шляхом пострілів усі наявні в револьвері патрони, а потерпілі під час пострілів почали чинити активний опір (повалили ОСОБА_6 на землю) та їм своєчасно було надано медичну допомогу.
		Водночас колегія суддів зауважує, що відповідно до вироку питання наявності в  ОСОБА_6 умислу на заподіяння смерті потерпілим було предметом перевірки суду першої інстанції, який визнав необґрунтованими показання обвинуваченого про відсутність у нього умислу на вбивство, пославшись на те, що така позиція ОСОБА_6 спростовується наявними у справі доказами, а також є лише способом його захисту від покарання за особливо тяжкий злочин та бажанням уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
		При цьому місцевий суд зауважив, що згідно з дослідженими доказами: 
		- умисел у обвинуваченого щодо протиправного заподіяння смерті потерпілим виник на ґрунті сварки між ним та потерпілими, а після цього ОСОБА_6 для реалізації цього умислу поїхав додому, взяв зброю у виді револьвера, зарядженого дев`ятьма патронами, та повернувся на місце, де відпочивали потерпілі, задля реалізації свого умислу на спричинення смерті;
		- факт наявності умислу підтверджується діями самого обвинуваченого, який погрожував потерпілим убивством (зазначав, що повернеться і застрелить їх) за нанесену, на його думку, образу та пізніше, коли він повернувся на місце зі зброєю, почав стріляти з револьвера з близької відстані в життєво важливі органи потерпілих;
		- умисел ОСОБА_6 не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки він використав усі наявні в револьвері кулі шляхом пострілів у потерпілих, потерпілі чинили йому активний спротив під час пострілів і повалили обвинуваченого на землю, а смерть не настала, оскільки було надано невідкладну медичну допомогу.
		Також суд указав, що відсутність у потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 тілесних ушкоджень в ділянці життєво важливих органів не свідчить про відсутність прямого умислу на позбавлення життя цих осіб і лише вказує на те, що обвинувачений не зміг влучити чітко в потерпілих задля досягнення своєї мети (випадковий збіг обставин, незалежних від волі обвинуваченого).
		Беручи до уваги зазначене, а також з огляду на вказану вище практику Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка засудженого ОСОБА_6 до та після вчинення злочину, механізм, характер, спосіб завдання тілесних ушкоджень, їх локалізація, а також знаряддя злочину - револьвер та близька відстань, з якої здійснювалися постріли, безумовно, указують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілих.
		До того ж посилання в касаційній скарзі захисника на те, що: 
		- ОСОБА_6 й потерпілі раніше не були знайомі та не мали матеріальних чи інших спорів;
		- потерпілий ОСОБА_10 перебував у стані алкогольного сп`яніння                      (1,4 проміле), при цьому обвинувачений ОСОБА_6 був повністю тверезий;
		- револьвер, з яким ОСОБА_6 рушив на потерпілих, не є вогнепальною зброєю,
		на переконання колегії суддів, у тому числі з огляду на тілесні ушкодження, які були заподіяні ОСОБА_10 (проникаючі сліпі кульові поранення грудної клітки в проекції лінії реберної дуги: зліва - по грудинній лінії, справа - по середньоключичній лінії, і живота - на передній черевній стінці у верхній третині живота на 2 см вище пупа з ушкодженням третього та четвертого сегментів печінки та наскрізним ушкодженням товстого й тонкого кишківника, які ускладнилися внутрішньочеревною кровотечею (1000 мл), жодним чином не спростовують наведених вище висновків судів попередніх інстанцій про наявність у діях обвинуваченого умислу на вбивство потерпілих, який не був доведений до кінця внаслідок обставин, що не залежали від його волі.
		Таким чином, урахувавши всі обставини кримінального провадження, суди правильно встановили, що ОСОБА_6 мав умисел саме на заподіяння смерті потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , однак не довів його до кінця з обставин, які не залежали від його волі, а тому його дії за ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковано правильно, унаслідок чого Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.
		Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що недотримання графіку судом апеляційної інстанції призвело до того, що не вдалося допитати свідка ОСОБА_12 .
		Так, у касаційній скарзі захисник стверджує, що висновки суду апеляційної інстанції щодо дій захисника, які стали перепоною для допиту свідка ОСОБА_12 , є неправильними, оскільки в судовому засіданні від 30 серпня 2023 року, коли свідка мали допитати, суд апеляційної інстанції о 16:00 оголосив перерву та півтори години не виходив у засідання, при цьому о 16:45 у зв`язку із закінченням робочого часу в слідчому ізоляторі захисника попросили залишити приміщення, а тому він був позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні.
		Відповідно до оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції встановив, що  ОСОБА_12 була лише свідком первісного конфлікту між обвинуваченим та потерпілими, до того ж не була очевидцем застосування ОСОБА_6 револьвера для заподіяння потерпілим ушкоджень.
		Положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Однак, як убачається зі змісту поданої касаційної скарги, захисник, посилаючись на наведені вище обставини, не вказує, які саме показання могла надати свідок ОСОБА_12 , як її пояснення могли вплинути на суть постановленого судом апеляційної інстанції рішення та яким чином з огляду на встановлені у вироку фактичні обставини й досліджені докази, а також з урахуванням того, що вона не була очевидцем заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, нездійснення допиту цього свідка перешкодило або могло б перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.
		На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, у цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення.
		Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили або могли б перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні та обґрунтовані рішення, у ході касаційного розгляду встановлено не було, то колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника потрібно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника  ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 24 лютого 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                               ОСОБА_2                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...