Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/14090/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 29.01.2025. Зареєстровано: 29.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 30.01.2025.

Номер судового провадження: 1-кп/638/1055/25
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022220000002966

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 638/14090/24
		                                Провадження №1-кп/638/1055/25
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		28 січня 2025 року Дзержинський районний суд м. Харкова 
		у складі головуючої судді              ОСОБА_1 
		за участі секретаря ОСОБА_2 ,
		прокурора ОСОБА_3 
		обвинуваченої ОСОБА_4 
		розглянувши увідкритому судовому засіданніматеріали кримінальногопровадження № 22022220000002966від 22вересня 2022року стосовно 
		ОСОБА_4  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки станиці Кущевської Краснодарського краю, РФ, громадянки України, вдови, з неповною вищою освітою, зареєстрованої та фактично мешкаючої за адресою АДРЕСА_1 , пенсіонерки, раніше не судимої, інвалідності спростовує, зі слів має хронічні захворювання, утриманців не має, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України , -
		встановив:
		   У ОСОБА_4 , перебуваючої на території м. Ізюм Харківської області, у невстановлений судовим розглядом час, але не пізніше 23 червня 2022 року, виник злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність, а саме зайняття посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території Харківської області, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою.
		Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаагськими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та Російською Федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		24.02.2022 на виконання вищевказаного злочинного наказу військовослужбовці Збройних Сил РФ, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об?єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, та вчинили окупацію частин зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		У зв?язку з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 N? 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
		Указом Президента України від 14.03.2022 N? 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. Законом України від 15.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
		Указом Президента України від 18.04.2022 N? 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб. Законом України від 21.04.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
		Указом Президента України від 17.05.2022 N? 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб. Законом України від 22.05.2022 N? 2263-IХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
		Указом Президента України від 12.08.2022 N? 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 22.08.2022 строком на 90 діб. Законом України від 15.08.2022 N? 2500-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено зазначений Указ.
		В подальшому дію воєнного стану неодноразово продовжено по теперішній час.
		У результаті вчинення вказаних дій військовими формуванням держави-агресора РФ, відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 N? 309, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за N? 1668/39004, було тимчасово окуповано м. Ізюм Ізюмської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в період з 01.04.2022 по 08.09.2022.
		З початку військової агресії РФ, на територіях, які опинилися в окупації, державою агресором створювались органи незаконної влади.
		03 червня 2022 року на території м. Куп?янськ Харківської області групою осіб з числа громадян України було здійснено підписання протоколу засідання щодо створення окупаційної адміністрації держави-агресора на території Харківської області під назвою «временная гражданская администрация Харьковской области», що створена та функціонує в інтересах Російської Федерації, та обрання її керівника.
		Вказане рішення затверджено виданням новопризначеним головою т.зв. «временной гражданской администрацией Харьковской области» наказу N? 2/22 від 03.06.2022.
		10.06.2022 головою т.зв «временной гражданской администрацией Харьковской области» видано наказ N? 9/22 від 10.06.2022, згідно якого затверджено утворення районних окупаційних адміністрацій держави-агресора на тимчасово окупованій території Харківської області, а саме: т.зв. «временной гражданской администрацией Волчанского района Харьковской области» (адміністративний центр у м. Вовчанськ), т.зв. «временной гражданской администрацией Изюмского района Харьковской области» (адміністративний центр у м. Ізюм), т.зв. «временной гражданской администрацией Купянського района Харьковской области» (адміністративний центр у м. Куп`янськ), т.зв. «временной гражданской администрацией Харьковського района Харьковской области» (адміністративний центр у сел. Козача Лопань).
		Надалі, 11.06.2022 головою т.зв «временной гражданской администрацией Харьковской области» видано наказ N? 12/22 щодо призначення виконуючого обов`язки голови т.зв. «временной гражданской администрации Изюмского района Харьковской области» (після перейменування - т.зв. «военно-гражданской администрации Изюмского района Харьковской области»).
		18 липня 2022 року головою т.зв «временной гражданской администрацией Харьковской области» видано наказ N? УГ-35/22 від 18.07.2022 щодо перейменування назви вказаного незаконного органу в «военно-гражданскую администрацию Харьковской области», згідно п. 2 якого також перейменовано районні підрозділи вказаної окупаційної адміністрації держави-агресора на т.зв. «военно-гражданские администрации». Зміна назви органів здійснено з врахуванням повного правонаступництва із збереженням прийнятих ними реквізитів та організаційно-штатної структури відповідно до п. 3 вказаного наказу.
		Зокрема, з метою більш ефективного, швидкого і повного функціонування адміністрацій держави агресора на тимчасово окупованій території Харківської області, 11.06.2022 головою т.зв «временной гражданской администрацией Харьковской области» видано наказ N? 11/22, яким затверджена структура незаконних виконавчих органів влади. Згідно п. 2.22. додатку зазначеного документу визначено «отдел бухгалтерского учёта и отчетности» як підрозділ у складі «временных гражданских администраций районов Харьковской области».
		Так, ОСОБА_4 , з метою реалізації свого кримінально-протиправного наміру, направленого на зайняття посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території Харківської області, перебуваючи у тимчасово окупованому м. Ізюм Харківської області, у червні 2022 року, але не пізніше 23.06.2022, більш точний час судом не встановлено, добровільно надала до т.зв. «военно- гражданской администрации Изюмского района Харьковской области» заяву щодо
		прийняття її на посаду т.зв. «начальника отдела бухгалтерского учёта и отчетности».
		В подальшому, на підставі вищевказаного волевиявлення зазначеної громадянки України та поданих нею документів, 23 червня 2022 року виконуючим обов?язки голови т.зв. «военно-гражданской администрации Волчанского района Харьковской области» укладено трудовий договір з ОСОБА_4 та призначено останню на посаду «начальника отдела бухгалтерского учёта и отчетности» у вказаній окупаційній адміністрації держави-агресора. Робочим місцем ОСОБА_4 визначено будівлю зазначеного незаконного органу влади за адресою: Харківська обл., Ізюмський р-н., м. Ізюм, пл. Центральна, 1.
		Відповідно до абз. 3 п.1. постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. N? 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» організаційно-розпорядчі обов?язки (функції) - це обов?язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).
		Відповідно до абз. 4 п.1. постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. N? 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» адміністративно-господарські обов?язки - це обов?язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.
		Разом з цим, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, перебуваючи на робочому місці за адресою: Харківська обл., Ізюмський р-н., м. Ізюм, пл. Центральна, 1, у період з 23 червня 2022 року до моменту деокупації вказаної території силами оборони України, але не пізніше 08 вересня 2022 року, добровільно займаючи посаду начальника т.зв. «отдела бухгалтерского учёта и отчетности военно-гражданской администрации Изюмского района Харьковской области», виконувала посадові обов?язки, пов?язані з організаційно-розпорядчими функціями, а саме здійснювала керівництво закріпленим за вказаним підрозділом напрямком роботи, підлеглими їй співробітниками та управління їх діяльністю, перевірку та контроль за складенням ними фінансових документів, доведення працівникам відділу вказівок вищого керівництва.
		Крім цього, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого кримінально- протиправного наміру, перебуваючи на робочому місці за адресою: Харківська обл., Ізюмський р-н., м. Ізюм, пл. Центральна, 1, у період з 23 червня 2022 року до моменту деокупації вказаної території силами оборони України, але не пізніше 08 вересня 2022 року, добровільно займаючи посаду начальника т.зв. «отдела бухгалтерского учёта и отчетности военно-гражданской администрации Изюмского района Харьковской области», виконувала посадові обов?язки, пов?язані з адміністративно-господарськими функціями, а саме здійснювала контроль за рухом бюджетних коштів адміністрації, перевірку та погодження фінансових документів з видачі та отримання таких коштів (у тому числі при виплаті заробітної плати співробітникам адміністрації), підготовка відповідно до форм та зразків окупаційних адміністрацій документів фінансового характеру, а також уклала з т.зв. «военно-гражданской администрации Изюмского района Харьковской области» договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, пов?язану з видачею грошових коштів.
		ОСОБА_4 , добровільно зайняла посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчинила
		кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України.
		Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 визнала свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення в повному обсязі. Повідомила, що 02 березня 2022 року, будинок в місті Ізюм Харківської області, у якому вона мешкала з донькою та онуками був обстріляний, пошкоджені вікна, двері, у зв`язку з чим, вона була вимушена перебувати у підвалі дитячого садку поруч. Через декілька днів вона прийняла рішення та порадила доньці та онукам виїхати з Ізюму, що вони і зробили. В березні, квітні, травні 2022 року, вона мешкала у підвалі дитячого садочка, проте відвідувала свою квартиру. Залишилася в Ізюмі з причини контролю за квартирою, так як їй були відомі випадки пограбувань житла, коли мешканці покинули житло та виїхали. Коли жила у підвалі, готували їжу на багатті, харчувалися недостатньо. З цієї причини у неї загострилися захворювання. Тому у травні 2022 року, коли у місті Ізюм стало трішки тихіше, вона переїхала до знайомих у віддалений район Ізюму. Зверталась до лікарні з приводу захворювань, проте надати їй адекватну медичну допомогу, з її слів, не змогли, так як були відсутні ліки, тому вона вимушена була влаштовуватися на роботу до окупаційної влади та заробляти собі на ліки. ОСОБА_4 повідомила, що перед прийомом на роботу з нею була проведена співбесіда з завідувачем фінансами - представником росії в адміністрації. Вона правдиво відповідала на запитання, тому інтерв`юер погодився запропонувати їй посаду начальника фінансового відділу адміністрації. У її підпорядкуванні була одна співробітниця ОСОБА_5 , яка також обліковувала фінанси та видавала заробітну плату. ОСОБА_4 видала кошти населенню по десять тисяч рублів, та вела іншу бухгалтерію. Зверталась з доповідною до керівництва адміністрації з метою отримання комп`ютерної техніки для належного обліку. Крім того повідомила, що отримувала десять тисяч рублів як допомогу через пенсійний фонд та сорок тисяч рублів заробітної платні. Запевнила, що не мала наміру зраджувати Україну. Також повідомила, що у 1980 році переїхала в Україну з Краснодарського краю по сімейним обставинам. 
		Показання обвинуваченої є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченою змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності її позиції.
		Позовні вимоги у справі не заявлені.
		Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачена та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються, при цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченої та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження справи, що характеризують особу обвинуваченої.
		При цьому суд роз`яснив обвинуваченій та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
		З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 111-1 КК України, тобто добровільне зайняття посади, пов?язаної з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора,
		При призначенні покарання, суд відповідно до вимог ст.ст.65-67 КК Українивраховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченої, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимогст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів".
		Вивченням особи обвинуваченої встановлено, що ОСОБА_4 пенсіонерка, має поважний вік. Має доньку та двох онуків, має середню спеціальну освіту, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря  нарколога не перебуває, інвалідності спростовує, хронічні захворювання зі слів має. За ОСОБА_4 сільськогосподарська техніка, самоходні машини та механізми не обліковуються, інформації щодо реєстрації транспорту на ім`я ОСОБА_4 відсутня. Відповідно до характеристики ОСОБА_4 раніше не судима, скарг на неї не надходило, до адміністративної відповідальності не притягувалась.
		Відповідно до ст. 12 КК України обвинувачена вчинила тяжкий злочин.
		Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої, суд вважає розкаяння у скоєнні злочину, обставин, які обтяжують покарання суд не встановив.
		Приписами ст. 373 КПК України встановлено, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінованийзлочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.
		   Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		   Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).
		Статтею 91 КПК України, серед обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачено подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання.
		Крім того, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		За ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
		Тому ці обставини у сукупності свідчать про те, що призначення судом обвинуваченій ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст.75КК України,як запропонувавпрокурор, є несправедливим, немотивованим і занадто м`яким та таким, що не буде сприяти виправленню обвинуваченої.
		ОСОБА_4 при прийомі на роботу пройшла відповідну співбесіду, їй було роз`яснено її обов`язки, вона виконувала дії, які свідчили про повне прийняття окупаційної влади та її службу на користь окупаційної влади. Вона виконувала роботу, надавала вказівки підлеглій, зверталась з доповідними до керівництва окупаційної влади, особисто відвідувала керівництво з проханням про надання комп`ютерної техніки, з метою найкращого виконання роботи, обліку фінансів, отримувала заробітну плату. Тому її пояснення щодо відсутності наміру зраджувати Україну, суд сприймає критично.
		Також суд ставиться критично до посилань обвинуваченої на необхідність забезпечення себе ліками. Суду не надано жодних доказів необхідності прийому ОСОБА_4 ліків чи інших медичних маніпуляцій. Також не надано жодних медичних висновків про стан здоров`я обвинуваченої, як на час вказаного кримінального правопорушення так і на час розгляду кримінального провадження. Більш того, суд акцентує увагу на тому, що щоденне виконання обов`язків керівника відділу потребували задовільного стану здоров`я обвинуваченої.
		   На думку суду покарання у вигляді позбавлення волі перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної.
		Відповідно до положень ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами, а також не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		На підставі викладеного, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченій покарання у вигляді позбавлення волі, що відповідатиме ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
		Крім цього, обвинуваченій ОСОБА_4 у кримінальному провадженні під час досудового слідства запобіжний захід не обирався. Під час судового розгляду, прокурор не звертався з клопотаннями про обрання запобіжного заходу.
		У судовому засіданні 28 січня 2025 року прокурор не заявляв клопотання про обрання обвинуваченій запобіжного заходу - тримання під вартою з метою забезпечення належної процесуальної поведінки останної та виконання нею вироку суду, у судових дебатах просив суд призначити покарання з застосуванням вимог ст. 75 КК України. 
		При вирішенні даного питання суд враховує ризики, передбачені ст.177 КПК України, призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, та з метою забезпечення виконання судового рішення вважає за необхідне взяти під варту ОСОБА_4 після набрання вироком законої сили.
		Суд, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченої, вважає за необхідне строк відбування покарання обраховувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 після набрання вироком законної сили.
		Ч.5 ст. 111-1 КК України передбачено покарання як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		   Суд констатує, що такий вид покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має свою специфіку, відмінність від інших покарань.
		   Вказане покарання має на меті припинити злочинну діяльність засудженої, шляхом виключення можливості зловживання посадою або певною діяльністю. 
		   Кримінальний кодекс України не обмежує коло посад і видів діяльності, права обіймати які або займатися якими засуджена може бути позбавлена вироком суду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18 зазначив, що рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.
		   Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 Про практику призначення судами кримінального покарання.
		   З огляду на вказане, суд призначає ОСОБА_4 , покарання за ч.5 ст.111-1 КК України у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 10 (десять) років.
		Також суд ухвалює рішення щодо не застососування покарання у вигляді конфіскації майна. 
		Судові витрати відсутні.
		Речові докази відсутні.
		Позовні вимоги не заявлені
		Питання арешту на досудового слідстві не вирішувалися.
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.368,370-371,373-376 КПК України, суд,
		 
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України та призначити їй покарання, на підставі цього закону у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з відбуттям покарання в кримінально - виконавчій установі закритого типу з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування чи органах, що надають публічні послуги строком на 10 (десять) років, без конфіскації майна.
		Строк відбуття покарання засудженій ОСОБА_4 рахувати з моменту її фактичного затримання.
		Запобіжний захід ОСОБА_4  під час досудового розслідування та судового розгляду не обирався.
		Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок відповідно до ст.ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду, протягом 30 діб з моменту проголошення, а засудженою ОСОБА_4 у той же строк, з моменту вручення їй копії вироку.
		Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій, прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Дзержинському райсуді м. Харкова копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
		Вирок постановлено 28 січня 2025 року у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
		 
		Суддя     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...