Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 635/4249/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2025.
Дата набрання законної сили: 23.01.2025
Номер судового провадження: 61-4166ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 635/4249/20 
		провадження № 61-4166св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Наталія Яковлівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська Марина Миколаївна, ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Чирка Ольга Олегівна, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06  грудня 2021 року у складі судді Березовської І. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Панченка О. О., Абрамова П. С., Одринської Т. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду  позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмакова Н. Я., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовська М. М., ОСОБА_4 , про визнання частини довіреності нікчемною та визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.
		 
		Позовну заяву обґрунтувала тим, що 01 квітня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н. Я. посвідчено від її імені довіреність, відповідно до якої вона уповноважила ОСОБА_2 бути її представником в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях з питання придбання на її ім`я житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з правом укладання від її імені за ціну і на умовах за його розсудом та підписання попереднього договору, договору купівлі-продажу, та з питань розпорядження та користування цим будинком, з питань укладення з договорів з комунальними службами, з питань реєстрації місця проживання та зняття з реєстрації місця проживання будь-яких осіб.
		 
		На підставі зазначеної довіреності 08 квітня 2019 року ОСОБА_2   придбав на її ім`я  житловий будинок з надвірними будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 , однак 07 лютого 2020 року продав його за ціною 914 600,00 грн.
		 
		Позивачка вказувала на те, що відчуження зазначеного житлового будинку було здійснено поза її волею та за відсутності будь-якого погодження з нею, грошові кошти за продаж житлового будинку ОСОБА_2 їй не передавав, про продаж будинку не сповіщав.
		 
		Зазначала, що видана нею довіреність не містить повноважень на відчуження житлового будинку, тим більше, на час видачі довіреності ОСОБА_2 , 01  квітня 2019 року, цей житловий будинок їй на праві власності ще не належав, а тому згідно з частиною першою статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вона не могла уповноважити ОСОБА_2 відчужити такий будинок, оскільки сама не мала такого права.
		 
		Переконувала, що вона категорично не схвалює продаж спірного будинку поза її волею, без узгодження з нею як стороною правочину, ціни продажу та інших істотних умов, притаманних угоді купівлі-продажу. ОСОБА_2 діяв з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.
		 
		З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила суд:
		 
		-  визнати недійсною (нікчемною) довіреність, видану нею на ім`я ОСОБА_2 01 квітня 2019 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н. Я. за № 358, в частині: розпорядження та користування належним їй на праві приватної власності житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , та з питань пов`язаних з оформленням необхідних документів для укладення договорів постачання з усіма комунальними службами з правом постановки на реєстраційний облік місця проживання будь-яких осіб та в разі необхідності зняття всіх осіб з реєстрації місця проживання;
		 
		-  визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 07  лютого 2020 року між нею ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 на підставі довіреності від 01 квітня 2019 року, та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовською М. М., за № 105.
		 
		Суди розглядали справу неодноразово.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій  
		 
		Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог.
		 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що твердження позивачки щодо відсутності її волевиявлення на відчуження спірної нерухомості спростовуються змістом довіреності, якою вона уповноважила ОСОБА_2 на розпорядження належним їй житловим будинком.     
		   
		Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що непроведення розрахунку за відчуження житлового будинку не може бути підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки позивачка не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .
		 
		Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Чирка О. О., подала до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу.
		 
		Ухвалами Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі № 635/4249/20 за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Чирка О. О.,  на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року, закінчено підготовчі дії у справі, справу призначено до судового розгляду.
		 
		Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
		 
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О. А., суддів учасників колегії Дорош А. І., Триголова В. М.
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Чирка О. О.,  залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року - без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
		 
		Постановою Верховного Суду від 22 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (касаційне провадження № 61-13298св22).
		 
		Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд не розглянув клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи від 16 листопада 2022 року в установленому Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України) порядку, чим обмежив права сторони позивача на участь у апеляційному перегляді справи № 635/4249/20.
		 
		Останньою постановою Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Чирка О. О., залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року - без змін. 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з`ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи   
		 
		У березні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чирка О. О., через підсистему «Електронний Суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, висловлених у  постанові Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 754/7061/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також заявниця вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, заявниця зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено ряд процесуальних порушень, які є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у цій справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
		 
		-  не надали належну оцінку усім доводам та аргументам сторони позивача;
		 
		-  не захистили порушені права позивачки на майно;
		 
		-  не звернули увагу на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинений відповідачем  ОСОБА_2 виключно в його інтересах, оскільки такий договір укладено із тещею цього відповідача і саме він фактично проживає у цьому будинку зі своєю родиною; 
		 
		-  не врахували, щооспорюваний пункт довіреності від 01 квітня 2019 року, де позивачка уповноважила ОСОБА_2 бути її представником у будь-яких установах та організаціях з питань розпорядження та користування спірним будинком - є нікчемним в силу закону;
		 
		-  проігнорували те, що у жодному пункті довіреності від 01 квітня 2019  року не вказано, що позивачка надала  ОСОБА_2 право відсуджувати належний їй    будинок, за адресою:  АДРЕСА_1 ; не зазначено спосіб та умови відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, тощо); не вказано ціну відчуження, коло осіб, яким позивачка хотіла б відчужити належну їй нерухомість;
		 
		-  не надали належної оцінки тому, що відповідач ОСОБА_2 не повідомив позивачку про продаж її будинку та не передав їй отримані кошти за це майно у сумі 941 600,00 грн;
		 
		-  не звернули увагу на те, що в оспорюваному договорі не вказано жодного платіжного документа, згідно з яким відбувся перерахунок коштів за продаж спірного будинку від покупця продавцю.
		 
		Також у касаційній скарзі заявниця вказує на те, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 245 ЦПК України, а саме таємницю нарадчої кімнати,  а  апеляційний суд проігнорував цю обставину.
		 
		Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходило.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями    Верховного Суду від 22 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чирка О. О., на рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.  
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без руху з наданням їй строку для усунення недоліків, зокрема запропоновано заявниці надати суду докази щодо сплати судового збору та докази про направлення копії касаційної скарги з додатками іншим учасникам справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Харківського районного суду Харківської області матеріали справи № 635/4249/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.    
		 
		У травні 2024 року матеріали справи № 635/4249/20 надійшли до Верховного          Суду.   
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є  неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 квітня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Єрмаковою Н. Я. посвідчено довіреність та зареєстровано в реєстрі за № 358, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником в усіх органах, підприємствах, установах і організаціях з питання придбання на її ім`я житлового будинку з прибудовами та надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , з правом укладання за ціну і на умовах за його розсудом та підписання попереднього договору, договору купівлі-продажу, а також з питань розпорядження та користування належним їй на праві приватної власності цим житловим будинком, та з питань, пов`язаних з оформленням необхідних документів для укладання договорів постачання з усіма комунальними службами з правом поставити на реєстраційний облік місця проживання будь-яких осіб та в разі необхідності зняти всіх осіб з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
		 
		08 квітня 2019 року між ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 укладено договір купівлі продажу житлового будинку з надвірними будівлями, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Панченко І. І. та зареєстрований в реєстрі за № 177, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупцю житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість житлового будинку становила 540 000,00 грн. 
		 
		07 лютого 2020 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Салімовською М. М. та зареєстрований в реєстрі за № 105, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість житлового будинку становила 941 600,00 грн.
		 
		09 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Єрмакової Н. Я. із заявою про скасування довіреності, посвідченої від її імені 01 квітня 2019 року на ім`я ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреностей від 09 липня 2020 року № 42237756, на підставі заяви ОСОБА_1 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрмаковою Н. Я. 09 липня 2020 року припинено дію довіреності.
		 
		Правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦК  України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		 
		Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
		 
		Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		 
		Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
		 
		Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є  правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
		 
		Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
		 
		Частиною першою статті 238 ЦК України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
		 
		Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		 
		У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
		 
		Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
		 
		За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
		Відповідно до статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
		Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з  висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у  справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що у жодному пункті довіреності від 01 квітня 2019  року не вказано, що позивачка надала  ОСОБА_2 право відсуджувати належний їй    будинок, за адресою:  АДРЕСА_1 ; не зазначено спосіб та умови відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, тощо); не вказано ціну відчуження, коло осіб, яким позивачка хотіла б відчужити належну їй нерухомість, Верховний Суд відхиляє, оскільки аналіз змісту довіреності позивачки від 01 квітня 2019 року (т. 1 а. с.18) у  цілому  дає підстави обґрунтовано стверджувати, що позивачка уповноважила ОСОБА_2 як придбати від її імені житловий будинок з прибудовами і надвірними будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 ,  тау і у подальшому користуватися і розпоряджатися ним без будь-яких обмежень.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу вчинений відповідачем ОСОБА_2 виключно в його інтересах, оскільки такий договір укладено із тещею цього відповідача і саме він фактично проживає у цьому будинку зі своєю родиною, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.
		 
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
		 
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати            Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).
		 
		Формулювання змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову (постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21).
		 
		Зміст матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що позивачка ОСОБА_1 як на підставу позову про визнання нікчемною частини довіреності від 01 квітня 2019 року та визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від  07 лютого 2020 року у позовній заяві не посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 відчужив спірну  садибу своїй тещі, тобто діяв у своїх інтересах (частина третя статті 238 ЦК України); заяв про зміну предмета чи підстав позову позивачка також не подавала, відповідно суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не  досліджували таку обставину по суті як одну з підставі позову у ході розгляду справи.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не    врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові  Верховного Суду від 12 лютого 2019  року у кримінальній справі № 754/7061/15, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суди виходили з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 238 ЦК України у відносинах, які є подібними до тих що склалися у цій справі, є безпідставними з огляду на те, що практика суду касаційної інстанції щодо питання кола правочинів, які може вчиняти представник в інтересах особи, яку він представляє та застосування статті 238 ЦК України є сталою. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 не передав позивачці отримані від покупця кошти за продаж її майна у сумі 941 600,00 грн, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.
		 
		Зокрема, відхиляючи вказані аргументи сторони позивача, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що вони спростовуються змістом пункту 4  оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку від 07 лютого 2012  року (т.1 а.с.13 і зворот) де зазначено про повну сплату покупцем продавцю коштів у сумі 941 600,00 грн до підписання цього договору і протилежного позивачка не довела.
		Водночас апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що порушення сторонами договору купівлі-продажу порядку розрахунку, передбаченого пунктом 7 розділу ІІ Положення про проведення касових операцій, затвердженого постановою правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, не є підставою для визнання правочину недійсним у розумінні статті 203 ЦК України.
		 
		Крім того, апеляційний суд правильно зазначив про те, що позивачка загалом не позбавлена права звернутися до суду з позовом про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 у випадку їх несплати.
		 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, Верховний Суд відхиляє, оскільки як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 245 ЦПК України, а саме таємницю нарадчої кімнати, є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку та відхилив.
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки правильність висновків суду першої інстанції та апеляційної інстанцій у цій справі не спростовано доводами касаційних скарг, оскаржувані судові рішення винесені відповідно до норм матеріального та процесуального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга   ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат - Чирка О. О., підлягає залишенню без  задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із  підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат - Чирка Ольга Олегівна, залишити без задоволення.  
		 
		Рішення Харківського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков         Р. А. Лідовець         Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...