Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/28045/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-9086ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/28045/23
		провадження № 61-9086св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., 
		 
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гущі Яніни Валеріївни на постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У вересні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
		Позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 28 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), а надалі - АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку належне їй майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		28 листопада 2007 року іпотека була зареєстрована в Державному реєстрі іпотеки, реєстраційний номер іпотеки 20720791.
		13 жовтня 2010 року рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці у справі                        № 2-1543/10 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволено та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_1 з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою особою - покупцем та з наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» відповідних прав; ОСОБА_1 виселена із спірної квартири.
		31 травня 2011 року рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2011 року вищезазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині вимог про виселення із квартири і в цій частині в задоволенні позову відмовлено, а в іншій частині рішення залишено без змін.
		13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - ТОВ «Естейт Селлінг») укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець зобов`язався передати майно, що належить ОСОБА_1 у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього обговорену суму.
		Крім того, 13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» укладено договір іпотеки, за умовами якого останній надав в іпотеку належне йому майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		13 листопада 2015 року іпотека була зареєстрована в Державному реєстрі іпотек, реєстраційний номер іпотеки 12041084.
		16 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Естейт Селлінг», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2015 року та договору іпотеки квартири від 13 листопада 2015 року, визнання права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру.
		Проте 18 липня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк», у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність зазначену квартиру, номер запису про право власності 15506010 від 18 липня 2016 року.
		15 листопада 2016 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі № 127/678/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2015 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», визнано недійсним договір іпотеки квартири від 13 листопада 2015 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг». У задоволенні позовних вимог про визнання права власності відмовлено.
		24 квітня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Вінницької області у справі № 127/678/16-ц апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, а рішення Вінницького міського суду від 15 листопада 2016 року залишено без змін.
		На підставі вказаного судового рішення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виключено запис про право власності № 15506010 від 18 липня 2016 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2016 року № 30564941, відповідно до якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , належить ПАТ КБ «ПриватБанк». При цьому внесено запис про право власності від 25 травня 2013 року № 1059902, відповідно до якого вищевказана квартира належить ОСОБА_1 
		11 грудня 2019 року постановою Верховного Суду у справі № 127/678/16-ц ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		07 квітня 2021 року постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 127/678/16-ц, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06 червня 2022 року, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» не передавав з власної волі майно ОСОБА_1 , а рішення суду, за яким у ОСОБА_1 виникло право власності на майно, скасоване, тому оспорюване майно вибуло з володіння власника поза його волею.
		Наразі АТ КБ «ПриватБанк» як власник майна позбавлений можливості реалізувати право власності на квартиру АДРЕСА_1 , тому вважав витребування нерухомого майна з незаконного володіння ОСОБА_1 належним та ефективним способом судового захисту своїх прав, що відповідає способу захисту, передбаченому частиною першою статті 388 ЦК України.
		Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 67357305101.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат на правову допомогу.
		 
		Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції, керуючись нормами статті 388 ЦК України, дійшов висновку, що позивач обрав помилковий спосіб захисту свого порушеного права, оскільки ОСОБА_1 не володіє квартирою АДРЕСА_1 , тому витребування квартири з незаконного володіння відповідача є безпідставним. 
		Крім того, відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року власником спірної квартири є ТОВ «Естейт Селлінг» на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2015 року, тому саме воно має право на звернення із таким позовом, оскільки позивач АТ КБ «ПриватБанк» не набув права власності на дане майно.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк».
		Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 67357305101.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати із оплати судового збору в розмірі 6 211,14 грн за розгляд справи в суді першої інстанції, а також 9 316,71 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» було укладено договір іпотеки, за яким ТОВ «Естейт Селлінг» передало в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, що підтверджується договором купівлі-продажу від 13 листопада 2015 року, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Правочин, на підставі якого ТОВ «Естейт Селлінг» набуло право власності на спірну квартиру, а також договір іпотеки цієї квартири недійсними визнані не були, тобто вони є дійсними та чинними.
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 липня 2016 року № 64008395 право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі договору іпотеки від 13 листопада 2015 року.
		За таких обставин слід стверджувати, що спірне нерухоме майно - квартира, що була предметом іпотеки, дійсно належить АТ КБ «ПриватБанк».
		При цьому набуття АТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі відповідного застереження, яке обумовлено дійсним іпотечним договором, ніким не оспорювалося, належних та допустимих доказів щодо помилковості внесення запису до державного реєстру, як вказує представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, суду надано не було.
		Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не набуло права власності на спірне майно, а власником є ТОВ «Естейт Селлінг» на підставі договору-купівлі продажу від 13 листопада 2015 року, є помилковими, внаслідок неналежного встановлення фактичних обставин справи.
		Запис про право власності від 25 травня 2013 року № 1059902 на вищевказану квартиру за ОСОБА_1 у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено на підставі рішення суду першої інстанції, яке надалі було скасоване постановою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06 червня 2022 року. Тобто об`єкт нерухомості вибув із володіння АТ КБ «ПриватБанк» - власника, поза його волею.
		Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» як власник майна позбавлений повною мірою можливості реалізувати право власності на належне йому нерухоме майно, зокрема спірну квартиру, тому вона підлягає витребуванню на підставі статті 388 ЦК України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гуща Я. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила суд скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гущі Я. В. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що законним власником спірної квартири, після набуття законної сили постановою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 127/678/16-ц, є ТОВ «Естейт Селлінг». Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» не є власником спірної квартири, тому у нього відсутнє право, передбачене частиною другою статті 386 ЦК України, на витребування майна з чужого незаконного володіння, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
		 
		Підставою касаційного оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження                № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження     № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження              № 12-304гс18), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження                          № 12-143гс19) та у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 923/883/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 923/1107/17 від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
		 
		Відзив на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк» не надходив.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Гущі Я. В. про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу касаційної скарги та залишено касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гущі Я. В. без руху із наданням строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		У липні 2024 року заявник у встановлений судом строк усунув недоліки касаційної скарги.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 
		 
		У липні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		28 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», а надалі - АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку належне їй майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		28 листопада 2007 року іпотека була зареєстрована в Державному реєстрі іпотек, реєстраційний номер іпотеки 20720791.
		 
		13 жовтня 2010 року рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці у справі                  № 2-1543/10 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволено. 
		У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 листопада 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки ЗАТ КБ «Приватбанк» від імені ОСОБА_1 з укладенням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідних прав.
		Виселено ОСОБА_1 із спірної квартири.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 31 травня 2011 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 жовтня 2010 року в частині вимог про виселення із квартири і в цій частині в задоволенні позову відмовлено, а в іншій частині залишено без змін.
		 
		13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_1 та ТОВ «Естейт Селлінг» укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований у реєстрі за № 6401, за умовами якого продавець зобов`язався передати майно, що належить ОСОБА_1 , у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього обговорену суму.
		 
		Також 13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 6410, за умовами якого останній надав в іпотеку належне йому майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Іпотека зареєстрована в Державному реєстрі іпотек за реєстраційним номером 12041084.
		 
		16 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Естейт Селлінг», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2015 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», визнання недійсним договору іпотеки квартири від 13 листопада 2015 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг», визнання права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру.
		 
		18 липня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність зазначену квартиру, номер запису про право власності 15506010 від 18 липня 2016 року.
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року у справі № 127/678/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2015 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг».
		Визнано недійсним договір іпотеки квартири від 13 листопада 2015 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг». 
		У задоволенні позовних вимог про визнання права власності відмовлено.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року у справі № 127/678/16-ц апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду від 15 листопада 2016 року залишено без змін.
		 
		На підставі цього судового рішення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було виключено запис про право власності від 18 липня 2016 року № 15506010, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2016 року № 30564941, відповідно до якого право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , належить ПАТ КБ «ПриватБанк».
		 
		При цьому внесено запис про право власності від 25 травня 2013 року № 1059902, відповідно до якого право власності на зазначену квартиру належить ОСОБА_1 .
		 
		Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» у справі № 127/678/16-ц задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 24 квітня 2017 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 127/678/16-ц апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 листопада 2016 року в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки квартири скасовано, ухвалене в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		 
		Постановою Верховного Суду від 06 червня 2022 року у справі № 127/678/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року без змін.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Гущі Я. В. не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
		 
		За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		 
		Згідно з частинами першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частини перша та друга статті 328 ЦК України).
		 
		Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (згідно із частиною першою статті 330 ЦК України).
		 
		Право власності припиняється, зокрема у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника (пункт 8 частини першої статті 346 ЦК України).
		 
		Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).
		 
		Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).
		 
		Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).
		 
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		 
		Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		 
		Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.
		 
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 (провадження                    № 6-2233цс16) та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 285/3414/17 (провадження № 61-38274св18).
		 
		У справі, яка переглядається в касаційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і сторонами те, що 28 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», а надалі - АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку належне їй майно, а саме квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» від імені ОСОБА_1 та ТОВ «Естейт Селлінг» укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 6401, за умовами якого продавець зобов`язався передати майно, що належить ОСОБА_1 у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти майно і сплатити за нього обговорену суму.
		 
		13 листопада 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 6410, за умовами якого останній надав у іпотеку належне йому майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 липня 2016 року № 64008395 право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору іпотеки від 13 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 6410.
		 
		У 2016 році ОСОБА_1 оскаржила вказані договори у судовому порядку (справа № 127/678/16-ц). 
		 
		Вказана справа розглядалась судами неодноразово, і остаточним судовим рішенням (постановою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2021 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 06 червня 2022 року) в позові ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Таким чином, договір купівлі-продажу квартири від 13 листопада 2015 року та договір іпотеки від 13 листопада 2015 року є дійсними та чинними, оскільки остаточним рішенням суду відмовлено у позові ОСОБА_1 про визнання недійсними вказаних договорів.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі.
		 
		Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
		 
		За змістом пунктів 1, 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
		 
		Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частина перша статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		 
		Тобто державна реєстрація права власності (зокрема, нерухомого майна) закріплена законом як складовий елемент процедури набуття права власності.
		 
		Разом із цим Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист, зокрема, шляхом можливого оскарження рішень державного реєстратора.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 07 квітня 2020 у справі № 916/2791/13 (провадження                      № 12-115гс19), від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження                 № 14-445цс19), від 20 липня 2022 у справі № 923/196/20 (провадження                             № 12-58гс21)).
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є власником спірного нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_1 , що була предметом іпотеки. 
		 
		Набуття АТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі відповідного застереження, яке обумовлено дійсним іпотечним договором, ніким не оспорювалося, належних та допустимих доказів щодо помилковості внесення запису до державного реєстру, суду не надано.
		 
		Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не набув права власності на спірне майно, а власником є ТОВ «Естейт Селлінг» на підставі договору-купівлі продажу від 13 листопада 2015 року є помилковими.
		 
		Отже, суд апеляційної інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		 
		Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. 
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гущі Яніни Валеріївни залишити без задоволення.
		 
		Постанову Вінницького апеляційного суду від 23 травня 2024 року залишити                         без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник      Судді:   І. Ю. Гулейков       Б. І. Гулько       Г. В. Коломієць       Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...