Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 681/742/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадського порядку та моральності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.01.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2025.
Дата набрання законної сили: 28.01.2025
Номер судового провадження: 51-3567км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018240010000344

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		28 січня 2025 року 
		м. Київ
		справа № 681/742/19
		провадження № 51-3567км21
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
		суду у складі:
		головуючого                       ОСОБА_1 ,  
		суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання                            ОСОБА_4 ,
		прокурора                           ОСОБА_5 ,
		засудженого                      ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), 
		захисника                            ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Полонського районного суду Хмельницької області від 5 вересня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 березня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240010000344, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Новоселиця Полонського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 263 КК - на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено  ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років. 
		Згідно з вироком суду, у кінці жовтня 2018 року ОСОБА_6 , знаходячись у м. Полонне біля магазину «Все до столу» незаконно придбав за 1 000 грн у свого знайомого ОСОБА_8 п`ять споряджених корпусів бойових ручних наступальних осколкових гранат «РГД-5» із п`ятьма уніфікованими підривниками (запалами) ручних гранат типу «УЗРГМ-2», які у своєму конструктивному поєднанні утворюють бойові ручні наступальні осколкові гранати «РГД-5».
		Крім того, на початку листопада 2018 року ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем свого проживання ( АДРЕСА_2 ), придбав у ОСОБА_8   аналогічні гранати за тією ж самою ціною, одну з яких поклав до салону автомобіля марки «RENAULT MASTER» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), який знаходився в його користуванні, де зберігав її.
		2 грудня 2018 року приблизно о 19:50 ОСОБА_6 на вищезгаданому автомобілі рухався по вул. Залізничній в м. Полонному, однак проїзд був перегороджений підводою з кіньми, біля якої знаходились потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Він став здійснювати маневр розвороту та заїхав заднім ходом у заїзд поряд із будинком, у цей момент до нього підійшов ОСОБА_10 та попросив цигарку, однак ОСОБА_6 відмовив йому та запропонував відійти від автомобіля, у зв`язку з цим між ними виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_10 став витягати ОСОБА_6 із салону автомобіля, а ОСОБА_9 та ОСОБА_11 стали наближатися до автомобіля. 
		ОСОБА_6 вдалося відштовхнути ОСОБА_10 , він дістав з салона автомобіля гранату «РГД-5» та з мотиву помсти за вищевказані дії щодо нього, привівши її в бойовий стан, висмикнув кільце бойової чеки та з метою вбивства потерпілих, будучи заздалегідь обізнаний про можливості доведення свого злочинного умислу до кінця внаслідок вибуху гранати, кинув її в напрямку місцезнаходження потерпілих, а сам рушив на автомобілі, залишивши місце пригоди. Однак, злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі. Унаслідок вибуху гранати потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно легкого тілесного ушкодження, а потерпілому ОСОБА_10 легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.
		Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 , вирок районного суду змінив, перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 4 ст. 296 КК та призначив йому покарання за вказаною частиною статі у виді позбавлення волі на строк 5 років. За ч. 1 ст. 263 КК призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. 
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, визначив  ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. В іншій частині вирок суду залишив без зміни.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження за ч. 4 ст. 296 КК у зв`язку з відсутністю в діянні  ОСОБА_6 складу цього кримінального правопорушення. За ч. 1 ст. 263 КК захисник просить призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції вказаної частини статті. На думку захисника, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки діям потерпілого, котрий намагався проникнути до автомобіля засудженого, вчиняв насильницькі дії, перебував в стані алкогольного сп`яніння та з групою осіб, що давало ОСОБА_6 мати об`єктивні побоювання за власне життя і здоров`я, а також відносно можливої втрати або пошкодження його майна - автомобіля. Відтак, при кваліфікації злочину за ч. 4 ст. 296 КК суд не застосував вимоги ч. 5 ст. 36 КК, яка виключає кримінальну відповідальність дій ОСОБА_6 . Також вважає, що судом апеляційної інстанції не виконані вказівки суду, який розглядав справу в касаційному порядку, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги. 
		 
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості  ОСОБА_6 у незаконному придбанні, зберіганні та носінні бойових припасів, а також кваліфікація дій останнього за ч. 1 ст. 263 КК у касаційній скарзі не оспорюються. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Полонського районного суду Хмельницької області від 5 вересня 2019 року, залишеним без зміни ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 7 червня 2021 року, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК.
		Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року частково задоволено касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , скасовано ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 7 червня 2021 року щодо  ОСОБА_6 і призначено новий розгляд у цьому суді. 
		Зокрема, скасовуючи судове рішення Верховний Суд встановив, що судом апеляційної інстанцій не були дотримані вимоги ст. 419 КПК, що вказує на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК. 
		Обґрунтовуючи своє рішення Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_6 , у зв`язку з конфліктом між ним та потерпілим ОСОБА_10 , діставши з салону автомобіля гранату, та з мотиву помсти, привівши її у бойовий стан, з метою вбивства ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , кинув гранату у напрямку місцезнаходження потерпілих, однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі. 
		Верховний Суд звернув увагу на те, що замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого визначеного умислу на заподіяння смерті потерпілому, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
		Проте, в апеляційній скарзі засуджений наголошував на тому, що умислу на вбивство потерпілих у нього не було, що він забрав гранату з рук потерпілого ОСОБА_10 і, оскільки вона була приведена у бойовий стан, то відкинув її подалі від автомобіля, а тому в його діях відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення.
		Водночас, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що про наявність у ОСОБА_6 прямого умислу на позбавлення життя трьох потерпілих свідчить характер, послідовність, рішучість і динамічність його дій, обізнаність у користуванні вибухівкою, локалізація вибуху. 
		Однак, наведені апеляційним судом обґрунтування підстав, з яких доводи ОСОБА_6 були відхилені, на думку Верховного Суду, не були достатніми і не виключали існування версії сторони захисту про те, що засуджений не мав прямого умислу на вбивство потерпілих.
		Під час нового апеляційного розгляду суд дійшов висновку про необхідність зміни вироку районного суду у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_6 та перекваліфікував його дії з ч. 2 ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 4 ст. 296 КК.  
		При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, при встановлених цим судом фактичних обставин, підтверджується зібраними у справі доказами, які були досліджені судом першої інстанції та безпосередньо досліджені судом апеляційної інстанції в межах судового розгляду, передбачених статтями 337, 404 КПК.  
		Так, ч. 4 ст. 296 КК передбачена кримінальна відповідальність за вчинення хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
		З матеріалів справи вбачається, що будучи допитаним у суді першої та апеляційної інстанції ОСОБА_6 не заперечував, що в момент здійснення розвороту до нього підійшов ОСОБА_10 , з яким у нього виник силовий конфлікт і останній схопив його за шию, став витягувати з машини, достав його гранату та кинув її, внаслідок чого стався вибух, в результаті якого потерпілі отримали тілесні ушкодження. Проте, ОСОБА_6 стверджував, що гранату з автомобіля взяв сам потерпілий ОСОБА_10 , котрий застосував до нього насильство та привів її в бойову готовність. При цьому, інших потерпілих він не бачив та не міг бачити з огляду на темну пору доби, а отже не мав умислу на вбивство. 
		Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягав засуджений, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів апеляційним судом.
		Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи своє рішення в частині доведення вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, взяв до уваги показання потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_12 , а також письмові докази.    
		Зокрема, потерпілий ОСОБА_10 у суді першої та апеляційної інстанцій підтвердив, що в день події, коли він разом з ОСОБА_11 і ОСОБА_9 вийшли із бесідки на вулицю, під`їхав автомобіль, наблизившись до них. Коли автомобіль почав здійснювати маневр розвороту, він підійшов, щоб попросити у ОСОБА_6 цигарку, однак останній непристойно висловився в його адресу. Він зажадав, щоб засуджений вийшов з автомобіля з метою поговорити, на що той відмовився, тому став витягувати ОСОБА_6 за одяг з машини, але він чинив опір. Зазначив, що до ОСОБА_6 насильство не застосовував. Коли брав ОСОБА_6 за шию, він його відштовхнув і стався вибух, більше обставин не пам`ятає. Потерпілий ОСОБА_9 підтвердив, що коли вони побачили, що в їхню сторону їхав автомобіль, який здійснював маневр розвороту, ОСОБА_10 сказав, що піде до водія, щоб попросити цигарку. Через деякий час, почувши конфлікт, стали підходити до автомобіля. Автомобіль від`їхав, відбувся вибух, від якого ОСОБА_11 впав і втратив свідомість, а він отримав тілесні ушкодження. Суд наголосив на тому, що потерпілий ОСОБА_11 у суді першої інстанції надав в цілому аналогічні показання, які були досліджені судом апеляційної інстанції у зв`язку з смертю останнього. Крім того, у суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 пояснювала, що бачила, як з автомобіля летів предмет, після чого відбувся вибух. Кидав його той, хто сидів у машині. 
		Обставини події, що мали місце 2 грудня 2018 року, потерпілі відтворили під час слідчих експериментів 12 лютого 2019 року. Під час проведення впізнання за фотознімками 19 грудня 2018 року ОСОБА_9 впізнав на фотознімку ОСОБА_6 , зазначивши, що дану особу він знав раніше, оскільки той неодноразово приїжджав до його сусідки. ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_6 , як особу, котра кидала гранату. Висновками експертиз № 568 та № 569 від 18 грудня 2018 року встановлено, що у ОСОБА_10 і ОСОБА_9 наявні осколкові поранення, які відносяться до легких тілесних ушкоджень. Із висновків додаткових судово-медичних експертиз № 146 та № 147 вбачається, що механізм та локалізація тілесних ушкоджень виявлених у ОСОБА_10 і ОСОБА_9 може відповідати обставинам, зазначеним та продемонстрованим потерпілими під час проведення слідчих експериментів. Висновками судових вибухово-технічних експертиз від 12 березня 2019 року встановлено, що на одязі, який належить ОСОБА_10 , ОСОБА_9 і ОСОБА_11 виявлено сліди вибухової речовини тротилу, а на одязі належному ОСОБА_6 - слідів вибухових речовин відсутні. Під час огляду місця події було виявлено вирву, навколо якої сліди кіптяви та подрібнені частини ґрунту, уламки неправильної форми, що характерні для ручної гранати РГД-5, а також слід протектора шини. З висновку судово-технічної експертизи від 5 березня 2019 року вбачається, що аналогічний за характеристиками елементів та малюнком експериментального сліду протектора шини автомобіля марки «RENAULT MASTER» реєстраційний номер НОМЕР_1 . З протоколу огляду від 3 грудня 2018 року вбачається, що на вказаному автомобілі було виявлено технічні пошкодження, які за твердження  ОСОБА_6 виникли від осколків під час вибуху гранати. Під час додаткового огляду місця події було встановлено, що неподалік домогосподарства № 40 по вул. Залізничній, мав місце вибух боєприпасу - гранати ГРД-5, уламки якої вилучені. Висновком судової вибухово-технічної експертизи від 27 березня 2019 року встановлено, що вилучені предмети під час огляду місця події 2 грудня 2018 року є уламками (осколками) корпусу гранати ГРД-5 після вибуху за складовими частинами - спусковим важелем та частинами корпусу підривника типу УЗРГМ-2 відповідно.  
		Спростовуючи версію ОСОБА_6 про те, що саме потерпілій ОСОБА_10 вихватив гранату і привів її у бойовий стан, суд послався на висновок молекулярно-генетичної експертизи № 186 від 9 квітня 2019 року. Зокрема, вказаною експертизою встановлені генетичні ознаки зразків крові ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_11 . Також встановлено, що генетичні ознаки клітин з ядрами, виявлені на поверхі предмету, що зі слів спеціаліста є важелем взводу гранати РГД-5, вилученого під час огляду місця події 2 грудня 2018 року, збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_6 , та навпаки не збігаються із генетичними ознаками зразків крові потерпілих. Походження вищевказаних слідів від потерпілих виключається. 
		Таким чином, за результатами апеляційного розгляду, судом було встановлено наступні обставини вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, суд встановив, що 2 грудня 2018 року приблизно о 19:50 ОСОБА_6 на автомобілі підвіз знайому до її місця проживання: АДРЕСА_3 , та поїхав по зазначеній вулиці, однак проїзд був перегороджений підводою з кіньми, біля якої були потерпілі. Тоді він став здійснювати маневр розвороту, заїхавши заднім ходом у заїзд поряд із будинком. В цей момент до нього підійшов ОСОБА_10 і попросив цигарку, на що він повідомив, що не палить і запропонував відійти від автомобіля. Через цю відмову виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_6 умисно, безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, усвідомлюючи, що він перебуває у громадському місці (на вулиці), переслідуючи умисел на порушення громадського порядку, дістав з салону автомобіля гранату РГД-5 та привівши її у бойовий стан, висмикнувши кільце бойової чеки, кинув її в напрямку місцезнаходження потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а сам рушив на автомобілі, залишивши місце пригоди. Внаслідок вибуху гранати ОСОБА_10 отримав легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, а ОСОБА_9 - легке тілесне ушкодження.
		Апеляційний суд зазначив, що в ході розгляду було встановлено, що конфлікт між засудженим і потерпілим, з яким вони раніше не були знайомі, виник раптово, як зухвала реакція на поведінку останнього, котрий попрохав закурити, а отримавши відмову в цьому, став витягувати його з автомобіля. Судом було враховано мотиви і мету дій засудженого, характер дій кожного з учасників конфлікту, порушення ОСОБА_6 громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у вчиненні протиправних дій в громадському місті відносно потерпілих. Також суд врахував агресивну поведінку ОСОБА_6 та безпідставність вчинюваних ним дій, що свідчить про його прагнення показати зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб. 
		Таким чином, суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_6 такої обов`язкової ознаки хуліганства, як особлива зухвалість, оскільки грубе порушення громадського порядку супроводжувалось насильством із заподіянням потерпілим тілесних ушкоджень. Крім того, саме ОСОБА_6 привів гранату у бойовий стан шляхом висмикання кільця бойової чеки та кинув її з мотивів явної неповаги до суспільства.
		Суд звернув увагу на те, що ОСОБА_6 була застосована граната, що свідчить про спрямованість його умислу на порушення громадського порядку з мотивів особистої зневаги та явної неповаги до суспільних норм поведінки. При цьому, поведінка ОСОБА_6 свідчить про те, що у його свідомості мало місце переконання про його домінування та можливість такої протиправної поведінки, про що свідчить його непропорційна реакція на дії потерпілого, а відсутність особистого мотиву посягання на потерпілих свідчить про відсутність в його діях складу правопорушення саме проти життя та здоров`я, але в повній мірі відповідає дипозиції ст. 296 КК. 
		Отже, апеляційний суд, дотримавшись ст. 23 КПК, об`єктивно з`ясував всі обставини, підтверджені доказами, які було досліджено і перевірено під час розгляду, а також оцінив їх відповідно до ст. 94 цього Кодексу та надав правильну юридичну оцінку.
		За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 15 і п. 5 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 4 ст. 296 КК, визнавши його винуватим у вчиненні хуліганства, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.     
		Що стосується позиції сторони захисту про необхідність застосування вимог ст. 36 КК, то суд визнав її хибною і суперечливою, з огляду на те, що ОСОБА_6 зазначав, що він діяв в стані необхідної оборони, однак при цьому вказував, що саме потерпілий кинув гранату. 
		Колегія суддів касаційного суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.  
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.
		Так, сторона захисту наголошує на тому, що потерпілий намагався проникнути до автомобіля засудженого, вчиняв відносно нього насильницькі дії, крім того він був у стані алкогольного сп`яніння та з групою осіб, що давало ОСОБА_6 мати об`єктивні побоювання за власне життя і здоров`я, а також відносно можливої втрати або пошкодження його майна - автомобіля.
		Проте, в ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що версія сторони захисту про перебування  ОСОБА_6 у стані необхідної оборони в момент застосування бойової осколкової гранати, не знайшла свого підтвердження.
		Сам засуджений у суді першої та апеляційної інстанції не заперечував, що до нього підійшов лише потерпілий ОСОБА_10 , з яким у нього виник силовий конфлікт. ОСОБА_10 став витягувати його з машини і достав його гранату та кинув її, в наслідок чого стався вибух і потерпілі отримали тілесні ушкодження. Однак, стверджував, що гранату з автомобіля взяв сам потерпілий, котрий застосував до нього насильство та привів її у бойову готовність. При цьому, він зазначив, що інших потерпілих не бачив та не міг бачити з огляду на темну пору доби. Потерпілий ОСОБА_10 пояснював, що він підійшов до автомобіля з метою попросити у ОСОБА_6 цигарку, однак останній непристойно висловився на його адресу, через що виник конфлікт. Стверджував, що насильство до засудженого він не застосовував. Потім ОСОБА_6 відштовхнув його і стався вибух. Потерпілий ОСОБА_9 підтвердив, що ОСОБА_10 сказав, що піде до водія щоб попросити цигарку, а через деякий час, почувши конфлікт, стали підходити до автомобіля, однак автомобіль від`їхав та відбувся вибух. Від вибуху ОСОБА_11 впав і втратив свідомість, а він отримав тілесні ушкодження. Аналогічні показання надів й потерпілий ОСОБА_11 у суді першої інстанції.    
		Таким чином, судом апеляційної інстанції було встановлено, що в ході конфлікту із потерпілим  ОСОБА_10 , ОСОБА_6 діючи умисно, безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, усвідомлюючи, що він перебуває у громадському місці, дістав з салону автомобіля гранату РГД-5 та привівши її у бойовий стан, висмикнувши кільце бойової чеки, кинув її в напрямку місцезнаходження потерпілих, а сам рушив на автомобілі, залишивши місце пригоди. 
		Отже, за встановлених апеляційним судом обставин кримінального провадження не вбачається факту перебування ОСОБА_6 у стані необхідної оборони в момент застосування гранати. 
		Крім того, з вироку вбачається, що районним судом перевірялись твердження ОСОБА_6 про те, що потерпілий ОСОБА_10 завдавав йому тілесні ушкодження, однак вони були повністю спростовані поясненнями самого потерпілого та висновком судово-медичної експертизи № 1038, згідно якого у ОСОБА_6 не виявлено будь-яких тілесних ушкоджень. 
		Відтак, версія сторони захисту про те, що дії ОСОБА_6 були зумовлені захистом від посягання на нього, не підтверджується матеріалами кримінального провадження, а тому не заслуговують на увагу. Підстави для закриття кримінального провадження за ч. 4 ст. 296 КК, як зазначає захисник, відсутні. 
		Що стосується тверджень сторони захисту про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції за ч. 1 ст. 263 КК, то слід зазначити наступне. 
		Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		З матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції при призначенні  ОСОБА_6 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, дані про особу винного, думки потерпілих, наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК. 
		При цьому, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про необхідність призначення ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 263 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним покаранням передбаченим санкцією вказаної частині статті. За ч. 4 ст. 296 КК апеляційний суд призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Підстав для застосування вимог ст. 69 КК при призначенні засудженому покарання суд не знайшов. 
		Остаточне покарання ОСОБА_6 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Підстав для застосування положень статей 69, 75 КК при призначенні засудженому покарання колегія суддів не вбачає. 
		Що стосується доводів сторони захисту з приводу того, що апеляційний суд, при постановленні оскаржуваного судового рішення, всупереч вимог ст. 439 КПК, не виконав вказівок суду, який розглянув справу в касаційному порядку, то вони повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		 
		ухвалив:
		Вирок Полонського районного суду Хмельницької області від 5 вересня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...