Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 371/1428/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; спори про припинення права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: 31.01.2025. Зареєстровано: 01.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2025.
Дата набрання законної сили: 20.03.2025
Номер судового провадження: 2/371/64/25

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		24.01.2025                     Єдиний унікальний № 371/1428/23                                     провадження № 2/371/64/25
		 
		 
		Миронівський районний суд Київської області
		 
		ЄУН 371/1428/23
		Провадження № 2/371/64/25
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И
		(ЗАОЧНЕ)
		 
		24 січня 2025 року             м. Миронівка
		 
		Миронівський районний суд Київської області у складі:
		головуючого судді Поліщука А.С.,
		при секретарі Овчаренко В.С.,
		 
		розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області до ОСОБА_1 про конфіскацію земельної ділянки,-
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		До Миронівського районного суду Київської області звернувся позивач та просив суд Припинити громадянці Російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 3222985400:04:202:0031, площею 2,8202 гектар, яка знаходиться на території Ржищівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 серпня 2019 року, шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
		Свої вимоги обґрунтовував наступним, Обухівською окружною прокуратурою за результатами вивчення законності використання ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення на території Піївської сільської ради Миронівського району (на даний час  Ржищівська міська територіальна громада) виявлено порушення вимог земельного законодавства, що випливають із наступного.
		Встановлено, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою Російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-1403 від 14.08.2019, виданого державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори Київської області Вашекою С.В., набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель  землі сільськогосподарського призначення, із кадастровим номером 3222985400:04:202:0031, площею 2,8202 га, яка знаходиться на території Піївської сільської ради Миронівського району Київської області, про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48243384 від 14.08.2019.
		Таким чином, громадянка Російської федерації ОСОБА_1 у серпні 2019 року набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та протягом року не виконала покладений на неї у зв`язку із цим обов`язок, а саме не відчужила земельну ділянку. 
		З метою перевірки та встановлення фактів набуття або зміни громадянства ОСОБА_1 , прокуратурою скеровано запит до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області щодо надання інформації про факти документування посвідками на тимчасове або постійне проживання на території України, паспортом громадянина України та/або паспортом громадянина України для виїзду за кордон (із зазначенням наявних даних щодо вказаної особи, громадянства, номерів телефонів, адрес проживання на території іноземної держави та на території України) відносно, зокрема ОСОБА_1 .
		Згідно отриманої від Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області інформації за № 8010.6.1-26886/80.2-23 від 26.07.2023 установлено, що ОСОБА_1 на обліку в органах державної міграційної служби не перебуває.
		З огляду на викладене, встановлено, що ОСОБА_1 посвідками на тимчасове або постійне проживання на території України, паспортом громадянина України та/або паспортом громадянина України для виїзду за кордон не документувалася.
		В той же час, наявність у ОСОБА_1 громадянства іншої держави підтверджується відомостями, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з яких вбачається, що остання отримувала свідоцтво про право на спадщину, подавала заяву щодо проведення реєстраційних дій відносно спадкового майна та, відповідно, вона є власником такого майна саме як громадянка Російської федерації.
		Разом із цим, Обухівською окружною прокуратурою виявлено порушення ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України при використанні ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки. 
		Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
		Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.
		У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
		Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).
		Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.
		Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
		Поряд із цим, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
		У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
		Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України) відповідно до вимог, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Так, право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєстровано 14.08.2019 та, враховуючи положення 145 Земельного кодексу України, у строк до 14.08.2020 вона повинна була здійснити відчуження набутої земельної ділянки.
		У свою чергу, ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутою ним земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, у зв`язку з чим така земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
		Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель (ч. 4 ст. 145 ЗК України).
		Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.
		У відповідності до п. в абз. 1 ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки. 
		Крім того, чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.
		В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
		Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018.
		Таким чином, обраний Обухівською окружною прокуратурою спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме припинення права власності громадянкою Російської федерації ОСОБА_1 на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 3222985400:04:202:0031, шляхом її конфіскації на користь держави в повній мірі відповідає вимогам законодавства.
		Згідно ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
		Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
		Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
		«Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine) від 20 липня 2004 року, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) від 7 травня 2002 року одні із ключових рішень ЄСПЛ, де формулюється класична і усталена позиція ЄСПЛ щодо оцінки виконання судових рішень як невід`ємної частини судового розгляду у контексті втручання у право власності.
		ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
		Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
		Окрім того, у рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26.10.1984 та у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення у справі «Хамідов проти Росії»). 
		Піддаючи аналізу пропорційність втручання з дотриманням основоположних принципів ст. 1 Першого протоколу Конвенції у справі «Хамер проти Бельгії», ЄСПЛ вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. 
		Також згідно з правовою позицією у справі № 6-2776цс16 Верховним Судом України спростовано тривалі суперечності щодо застосування практики Європейського суду з прав людини на предмет підставності втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема й позбавлення особи права власності (користування) на майно шляхом його повернення (витребування) на користь держави. 
		Вказана позиція відображена у правових висновках, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та у справі № 488/6211/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.
		Враховуючи викладене, з урахуванням обставин справи та практики ЄСПЛ, необхідно зазначити, що втручання держави з метою повернення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державі є законним та пропорційним. 
		Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦПК України до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Частиною 4 ст. 56 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. 
		Підстави для звернення до суду прокурора визначені у ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
		З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про порушення або загрозу порушення «інтересів держави», якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади (1), орган місцевого самоврядування (2) чи інший суб`єкт владних повноважень (3), до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (4).
		Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		За приписами ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.
		Відповідно до ст. 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
		Відповідно до ч. ч. 3-4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.
		Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
		Поряд із цим, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
		У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
		Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
		В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
		Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23 січня 2018 року. 
		Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями сільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, спричиняє шкоду державі і безумовно становить «суспільний», «публічний» інтерес, що є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо про конфіскацію земельної ділянки.
		«Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку, відновленні становища, яке існувало до порушення права Українського народу на землю, захист такого права можливий лише шляхом повернення у володіння держави земельної ділянки, що на даний час незаконно перебуває у приватній власності відповідача.
		У даному випадку, порушення інтересів держави полягає в безпідставному вибутті із володіння держави земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме не відчудження її протягом року громадянином Російської федерації, чим підривається авторитет держави, які уповноваженні на виконання функцій держави та реалізації державної політики на конкретній території.
		За таких обставин звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельної ділянки, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.
		З огляду на викладене, звернення прокурора до суду у спірних правовідносинах спрямоване саме на повернення земельної ділянки у власність державі та зміцнення авторитету держави.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
		Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, №924/1256/17).
		Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
		Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18. 
		На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
		Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
		Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
		Велика палата Верховного Суду у постанові по справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до наступного висновку (п.п. 77-81): бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. 
		Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Згідно з п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України № 15 від 14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
		Підпунктами 42 пункту 4 вищевказаного Положення, передбачено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
		Держгеокадастр реалізує надані йому повноваження самостійно та через територіальні органи. Таким органом на території Київської області є Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області. 
		Зокрема, відповідно до пп. 26, 33 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, затевердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603 (зі змінами) передбачено, що Головне управління організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охороною земель за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.
		Враховуючи виявлені порушення та зазначені положення законодавства, керуючись ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Обухівською окружною прокуратурою Головному управлінню Держгеокадастру у м. Києві та Київській області надіслано лист від 11.08.2023 № 56/3  9716 вих - 23 про виявлені порушення із вимогою вжити заходи щодо їх усунення, у тому числі в судовому порядку. 
		Разом із цим, уповноваженим державою органом заходи щодо конфіскації земельних ділянок в дохід держави не вжито, лише листом від 31.08.2023 № 10-10-0.61-7956/2-23 від 31.08.2023 повідомлено окружну прокуратуру про відсутність коштів на сплату судового збору як причину невжиття заходів, що дає підстави прокурору вживати заходи представництва інтересів держави в суді.
		Зазначені причини не є поважними та не дають підстав залишити без реагування зазначені порушення. 
		Наразі продовольча безпека України потребує величезної уваги, що тягне за собою невідкладне вжиття вичерпних заходів щодо повернення земельної ділянки у власність держави та її подальше використання з метою забезпечення потреб у першу чергу громадян України.
		Окрім цього, воєнні дії, які ведуться на території України вкрай негативно впливають на продовольчі процеси у нашій державі, зокрема багато земель сільськогосподарського призначення на територіях, де ведуться активні бойові дії, на даний час забруднені та не можуть використовуватись за призначенням, сотні гектарів залишаються окупованими. Це в сукупності призведе до зниження врожайності, тому у цих умовах важливим є те, щоб кожна земельна ділянка, яка використовується з порушенням вимог законодавства була безумовно повернута у власність держави.
		Підставою представництва прокурором інтересів держави в даних спірних правовідносинах є бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах  ГУ Держгеокадастру у Київській області (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
		Таким чином, звернення прокурора в даному випадку з позовом до суду спрямоване на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: недопущення володіння громадянкою Російської федерації земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав. 
		Недотримання відповідачем вимог законодавства України безумовно порушує також публічні інтереси держави, як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері. 
		У відповідності до абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою листом повідомлено позивача Головне управління Держгеокадстру м. Києві та Київській області про вжиття представницьких повноважень в його інтересах.
		Прокурор в судове засідання не з`явився, надав лист у якому просив проводити розгляд справи за її відсутності, позов підтримав.
		Відповідач про час та місце судового засідання повідомлявся в спосіб передбачений нормами ЦПК України, проте на нього не з`явився про причини неявки не повідомила, відзиву не надіслала, як наслідок у відповідності до ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, справа підлягає вирішенню напідставі наявниху нійданих та доказів. 
		Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
		ОСОБА_1 , будучи громадянкою Російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-1403 від 14.08.2019, виданого державним нотаріусом Миронівської районної державної нотаріальної контори Київської області Вашекою С.В., набула право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель  землі сільськогосподарського призначення, із кадастровим номером 3222985400:04:202:0031, площею 2,8202 га, яка знаходиться на території Піївської сільської ради Миронівського району Київської області, про що прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48243384 від 14.08.2019.
		Таким чином, громадянка Російської федерації ОСОБА_1 у серпні 2019 року набула право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та протягом року не виконала покладений на неї у зв`язку із цим обов`язок, а саме не відчужила земельну ділянку. 
		Згідно листа Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області № 8010.6.1-26886/80.2-23 від 26.07.2023 ОСОБА_1 на обліку в органах державної міграційної служби не перебуває.
		З огляду на викладене, встановлено, що ОСОБА_1 посвідками на тимчасове або постійне проживання на території України, паспортом громадянина України та/або паспортом громадянина України для виїзду за кордон не отримувала.
		В той же час, наявність у ОСОБА_1 громадянства іншої держави підтверджується відомостями, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з яких вбачається, що остання отримувала свідоцтво про право на спадщину, подавала заяву щодо проведення реєстраційних дій відносно спадкового майна, є власником такого майна саме як громадянка Російської федерації.
		Таким чином позивачем доведено, що відповідачем порушено ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 80, 81, 145 Земельного кодексу України в частині продовження понад один рік володіння вищезазначеною земельною ділянкою.
		Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
		Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.
		Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.
		У відповідності до ч. ч. 1-3 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
		Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 5 ст. 22 ЗК України).
		Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі прийняття спадщини.
		Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
		Поряд із цим, згідно ч. ч. 1, 3 ст. 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
		У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
		Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України) відповідно до вимог, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєстровано 14.08.2019 та, враховуючи положення 145 Земельного кодексу України, у строк до 14.08.2020 вона повинна була здійснити відчуження набутої земельної ділянки.
		У свою чергу, ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутою ним земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, у зв`язку з чим така земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
		У відповідності до п. в абз. 1 ст. 143 ЗК України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки. 
		Крім того, чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом.
		В даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки останній мав достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужив, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.
		Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23.01.2018.
		За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність постановлення заочного рішення по справі, яким позов задовольнити.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 76-81, 130, 141, 274-279, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354 ЦПК України, суд,-
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		1.Позов задовольнити. 
		2.Припинити громадянці Російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт номер: НОМЕР_2 , виданий 23 жовтня 2018 року, видавник МВС 50015), право власності на земельну ділянку із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із кадастровим номером 3222985400:04:202:0031, площею 2,8202 гектар, яка знаходиться на території Ржищівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області, зареєстровану в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 серпня 2019 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48243384 від 14 серпня 2019 року), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.
		3.Стягнути з громадянки Російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт номер: НОМЕР_2 , виданий 23 жовтня 2018 року, видавник МВС 50015) на користь Київської обласної прокуратури (м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2) судовий збір в розмірі 2684 гривні 00 копійок.
		4.Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
		5.Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
		6.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		7.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
		 
		 
		 
		Суддя         підпис         А.С. Поліщук
		ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ
		Суддя                  А.С. Поліщук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...