Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/5209/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2025.
Дата набрання законної сили: 29.01.2025
Номер судового провадження: 61-5782ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                      
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 461/5209/19
		провадження № 61-5782св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого- Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
		   
		учасники справи:
		 
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа -  ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Манька Тараса Орестовича на постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада                  2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору дарування.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником квартири      АДРЕСА_1 .
		24 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_2 , за умовами якого ОСОБА_3 передала в дар ОСОБА_2 зазначену квартиру.
		Вказував на те, що ОСОБА_5 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня          2008 року, на момент укладення якого квартира, загальною площею 38,3 кв. м, складалася з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв. м та кухні. Однак до складу майна, яке передано ОСОБА_2 у дар, включено комору на горищі, яка                        не належала ОСОБА_5 на праві приватної власності і не могла бути об`єктом права приватної власності, оскільки належить усім співвласникам будинку на праві спільної власності. 
		Зазначав, що оспорювати правочин може також особа, яка не була стороною правочину. Оспорюваний правочин порушує права співвласників на вільне користування спільним майном, яке на підставі оспорюваного договору незаконно подароване ОСОБА_2 .
		 
		З урахуванням зазначеного,ОСОБА_1 просив суд скасувати запис, зроблений державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. № 15400167 від 11 липня 2016 року                           у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв. м та кухні, господарського приміщення площею 6,8 кв. м, комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, та визнати недійсним договір дарування від 24 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. за реєстровим № 276.
		 
		Короткий зміст судових рішень 
		 
		Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року                               у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року залишено без змін.
		 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, щона момент вчинення оспорюваного договору дарування ОСОБА_6 , згідно із записом           у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності належала квартира АДРЕСА_2 , яка складається із: однієї житлової кімнати площею 19,1 кв. м та кухні, господарського приміщення площею 6,8 кв. м, комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, а тому, посвідчуючи 24 травня 2017 року оспорюваний договір дарування, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. врахувала чинний запис, зазначений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо предмета договору дарування, стосовно складових об`єкта нерухомого майна. Відомості Державного реєстру прав на нерухоме майно презюмуються правильними, доки не доведено протилежного, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Отже,  ОСОБА_3 правомірно була власником квартири АДРЕСА_3 , до складу якої входить, у тому числі комора на горищі. Право власності ОСОБА_3 на квартиру ніким не оспорювалось, остання набула його у встановленому законом порядку та надалі правомірно подарувала належне їй на праві власності майно ОСОБА_2 .
		 
		Крім того, суди першої та апеляційної інстанції виходили із того, що позивач обрав неефективний спосіб захисту прав та інтересів (визнання недійсним договору дарування), який не зможе призвести до відновлення його порушених прав як співвласника допоміжних приміщень, відчужених за оспорюваним договором, адже за обставин цієї справи таким є пред`явлення віндикаційного позову.
		 
		Постановою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_7 , про закриття касаційного провадження відмовлено.
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
		Рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
		Скасовано запис № 15400167 від 11 липня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,1 кв. м та кухні, господарське приміщення площею        6,8 кв. м, комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м.
		Визнано недійсним договір дарування квартири від 24 травня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. за реєстровим № 276.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 603,30 грн судових витрат.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6 603,30 грн судових витрат.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що за ОСОБА_3                11 липня 2016 року зареєстровано право власності на комори горища площею      146,3 кв. м та 77,6 кв. м, які належать до допоміжних приміщень                                                   у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_4 , а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для скасування запису, вчиненого державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. № 15400167 від 11 липня 2016 року. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків, тобто правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі). Установивши, що спірні приміщення відносяться до допоміжних приміщень у багатоквартирному будинку, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		 
		Додатковою постановою Верховного Суду від 12 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції.
		Стягнуто з ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 11 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції.
		У задоволенні іншої частини вимог заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
		 
		Додаткова постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що             ОСОБА_1 поніс витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції, які підлягають стягненню з відповідачів.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У червні 2022 року представник третьої особи ОСОБА_4 - адвокат                 Манько Т. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив змінити постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року шляхом виключення з її мотивувальної частини таких абзаців:
		«Згідно роз`яснень, викладених в п. 11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за № 14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
		Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки цивільні права, свободи чи інтереси цієї особи не порушено.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на порушення його прав, як співвласника спільного майна багатоквартирного житлового будинку, оскільки комори на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м, які на підставі оспорюваного договору набуті у власність ОСОБА_2 , належить до допоміжних приміщень, які забезпечують експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців будинку, знаходження у них технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою.
		Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку                є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку                          є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче- огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України в редакції діючій на час виникнення спірних відносин).
		Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності                    у багатоквартирному будинку»).
		З врахуванням вищенаведеного, вказані спірні приміщення, у розумінні ЦК України та Закону України «Про особливості здійснення права власності                                                  у багатоквартирному будинку», є допоміжними приміщення багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню, і кожен зі співвласників багатоквартирного житлового будинку вправі звернутися до суду за захистом своїх прав, вважаючи їх порушеними».
		Також просив вилучити з мотивувальної частини постанови апеляційного суду словосполучення «як співвласника допоміжних приміщень, відчужених за оспорюваним договором» з абзацу «А відтак, з урахуванням того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту (визнання недійсним договору дарування), який не зможе призвести до відновлення його порушених прав, як співвласника допоміжних приміщень, відчужених за оспорюваним договором, адже за обставин даної справи таким є пред`явлення віндикційного позову, суд першої інстанції в цілому дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову».
		В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року просив залишити без змін.
		Також просив скасувати постанову Верховного Суду від 06 квітня 2022 року, якою скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту, однак помилково здійснив оцінку доводів сторін щодо обставин справи (статусу спірного майна), вказавши у мотивувальній частині постанови про те, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню.
		Також вказував на те, що ОСОБА_4 не був повідомлений про судовий розгляд апеляційним судом.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції                            в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі  № 752/14877/18 (провадження № 61-15210св21), від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21).
		Також вказує, що справу розглянуто за відсутності ОСОБА_4 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання (пункт 4                   частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Манька Т. О. залишено без руху.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката Манька Т. О., витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2022 року клопотання ОСОБА_1 задоволено, зупинено провадження у справі до припинення перебування позивача у складі Збройних Сил України у військовий частині, яка переведена на воєнний стан.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2025 року поновлено касаційне провадження.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 01 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу     Нор Н. М. за реєстром № 2261, ОСОБА_8 продав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 19,1 кв. м, та кухні, загальна площа квартири становить 38,3 кв. м.
		 
		Право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15 квітня 2008 року, виданим ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки».
		 
		Згідно з технічним паспортом, складеним станом на 20 квітня 2016 року, до квартири АДРЕСА_2 належить комора на горищі                   площею 146,3 кв. м, 77,6 кв. м.
		 
		06 липня 2016 року ФОП ОСОБА_9 видав довідку № 101 про те, що згідно з обмірами приміщень квартири АДРЕСА_2 , загальна площа приміщень становить 38,3 кв. м, житлова - 19,1 кв. м, господарське приміщення - 6,8 кв. м, комора на горищі - 146,3 кв. м, 77,6 кв. м.
		 
		11 липня 2016 року державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме внесено запис щодо об`єкта нерухомого майна (РНОНМ 972057046101) - квартири АДРЕСА_2 , за яким загальна площа квартири - 38,3 кв. м, житлова площа - 19,1 кв. м. Квартира складається                  з однієї житлової кімнати та кухні. Господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м. Запис внесено на підставі договору купівлі-продажу від 01 квітня 2008 року, довідки № 101 від 06 липня          2016 року, технічного паспорта б/н від 20 квітня 2016 року. Запис внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 30463961 від 14 липня 2016 року, державного реєстратора Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М. О.
		 
		24 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М., за реєстровим № 276, за умовами якого квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, загальна площа квартири становить 38,3 кв. м, житлова площа - 19,1 кв. м, комора на горищі - 146,3; 77,6 кв. м, характеристика квартири в цілому наведена у технічному паспорті.
		 
		На підставі вказаного договору дарування 24 травня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно зроблено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 .
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 травня 2017 року квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , загальна площа квартири становить 38,3 кв. м, житлова площа - 19,1 кв. м, квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м.
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_4 - адвоката Манька Т. О.                     не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                    у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                            з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до приписів пункту 7 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
		 
		Згідно з вимогами частин першої та третьої статті 405 ЦПК України, якщо касаційна скарга надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час касаційного розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.
		 
		За результатами розгляду касаційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 416 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.
		 
		У частині п`ятій статті 405 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження за касаційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час касаційного розгляду справи за касаційною скаргою іншої особи.
		 
		У касаційній скарзі представник заявника посилається на те, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, однак помилково вдався до оцінки доводів сторін щодо обставин справи (статусу спірного майна), вказавши, що спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.
		 
		У справі, яка переглядається, за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , постановою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
		 
		Приймаючи постанову від 06 квітня 2022 року, Верховний Суд виходив із того, що господарське приміщення площею 6,8 кв. м, комора на горищі площею 146,3 кв. м та 77,6 кв. м не були предметом договору купівлі-продажу від 01 квітня 2008 року,      а тому ОСОБА_3 , купуючи у 2008 році у ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_2 не могла придбати і не придбала у власність дві комори на горищі та господарське приміщення, оскільки вони не належали продавцю на праві власності.
		Спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку та неподільним майном, яке перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.
		 
		Під час судового розгляду відповідачі не спростували належними та допустимими доказами, що спірні приміщення не належать співвласникам багатоквартирного будинку та мають інший правовий статус, ніж визначено законом для таких приміщень.
		 
		Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто апеляційним судом за відсутності третьої особи ОСОБА_4 , належним чином                             не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів виходить із такого.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий             і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним                            і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		 
		Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.
		 
		У рішеннях від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України»,                  від 03 жовтня 2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії                     і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
		 
		Частиною п`ятою статті 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
		 
		Верховний Суд зазначає, що повідомлення сторін про час та місце розгляду справи суд здійснює відповідно до статті 128 ЦПК України. Якщо в матеріалах справи немає доказів про повідомлення учасника справи про час та місце розгляду справи, то він не може вважатися повідомленим належним чином.
		 
		Згідно з частиною другою статті 130 ЦПК України розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.
		 
		Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи,                 якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням       (абзац другий статті 366 ЦПК України).
		 
		У справі, яка переглядається, ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 лютого  2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою         ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2020 року.
		 
		У матеріалах справи наявні докази отримання ОСОБА_4 16 лютого            2021 року копії зазначеної ухвали апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження (а. с. 236, т. 1).
		 
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року справу призначено до розгляду на 05 квітня 2021 року.
		 
		Розгляд справи апеляційним судом неодноразово відкладався.
		 
		У матеріалах справи наявні докази отримання ОСОБА_4 судових повісток на судові засідання, призначені на: 05 квітня 2021 року (а. с. 250, т. 1); 07 червня      2021 року (а. с. 29, т. 2); 02 серпня 2021 року (а. с. 50, т. 2); 18 жовтня 2021 року               (а. с. 77, т. 2); 01 листопада 2021 року (а. с. 97, т. 2).
		 
		01 листопада 2021 року апеляційний суд прийняв постанову у цій справі.
		 
		За таких обставин аргументи касаційної скарги щодо розгляду апеляційним судом справи за відсутності ОСОБА_4 , належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, не заслуговують на увагу та не свідчать про порушення прав ОСОБА_4 щодо участі у розгляді справи.
		 
		При розгляді касаційної скарги представника ОСОБА_4 - адвоката Манька Т. О., колегією суддів не встановлено підстав для застосування повноважень, передбачених пунктом 7 частини першої статті 409 ЦПК України й скасування чи зміни постанови апеляційного суду, яка скасована судом касаційної інстанції, як не встановлено і підстав, за яких може бути скасовано раніше прийняту постанову суду касаційної інстанції.
		 
		Стаття 405 ЦПК України не містить норм, що у цій ситуації слід залишити без змін певні судові рішення.
		 
		За таких обставин касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Манька Т. О. необхідно залишити без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 400, 405, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Манька Тараса Орестовича залишити без задоволення.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,      є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                     Д. Д. Луспеник
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                               І. Ю. Гулейков
		 
		 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		 
		 
		Г. В. Коломієць
		 
		 
		 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...