Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 348/2340/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2025.
Дата набрання законної сили: 30.01.2025
Номер судового провадження: 61-12836ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		30 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 348/2340/22
		провадження № 61-12836св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		треті особи: Служба у справах дітей Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, Служба у справах дітей Павлоградської ради Дніпропетровської області, 
		провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за  касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2024  року в складі судді Солодовнікова Р. С. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року в складі колегії суддів: Баркова В. М., Луганської В. М., Фединяка В. Д.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у  якому просив визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 з ним за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
		На обґрунтування своїх вимог зазначав, що з жовтня 2019 року по вересень 2022 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син ОСОБА_4 .
		У лютому 2022 року відповідач без його згоди виїхала разом з їхнім сином ОСОБА_4 на проживання в Івано-Франківську область, а у вересні 2022 року повернулася до міста Павлограда без наміру продовжувати спільне сімейне життя. 
		Після повернення до міста Павлограда син ОСОБА_4 втратив навики спілкування, ухиляється від обіймів, лякається раптового звернення до нього, ховається від рідних, не ходить самостійно в туалет. Відповідач щоденно вживає алкогольні напої, постійно палить у присутності дитини, що негативно відображається на вихованні дитини, не працює, не має інших доходів, не має власного житла та місця постійного проживання.
		Натомість він має постійний дохід, власне житло, у якому зареєстрований і їхній син, не має шкідливих звичок, не вживає алкогольні напої, веде здоровий спосіб життя, позитивно характеризується як за місцем роботи, так і за місцем проживання. 
		Посилаючись на те, що в жовтні 2022 року відповідач повернулася до Івано-Франківської області, де зареєструвалася як внутрішньо-переміщена особа, а  також на те, що проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_5 з ним буде відповідати інтересам дитини, просив позов задовольнити.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Надвірнянського районного суду від 27 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року, у позові відмовлено.
		Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що проживання малолітнього сина з матір`ю буде  відповідати найкращим його інтересам та забезпечить його розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Надвірнянського районного суду від 27 травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.
		Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а  саме:застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц, від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 21 липня 2021 року в  справі № 404/3499/17, від 14 вересня 2022 року в справі № 466/1017/20, від 26 жовтня 2022 року в справі № 750/9620/20, від 14 грудня 2022 року в справі № 742/2571/21, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Зокрема, не врахували думки дитини. Не розглянули доцільності застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною. Не звернули уваги на те, що відповідач не спростувала його твердження про те, що вона не має постійних доходів, не має житла та зловживає алкогольними напоями.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		29 жовтня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Відповідач через представника ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того, просить стягнути з позивача понесені нею витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
		Позиція Верховного Суду
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		З 23 жовтня 2019 року по 20 вересня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.
		Сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Згідно з довідкою № 5534 від 20 жовтня 2022 року про реєстрацію та склад сім`ї, позивач зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним зареєстрований малолітній син ОСОБА_4 .
		Відповідно до акта про фактичне проживання осіб, складеного ОСББ «Новоросійська, 14» 21 листопада 2022 року, у квартирі АДРЕСА_2 з травня 2018 року фактично проживали однією сім`єю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , 2019 року народження, та ОСОБА_8 , 2014 року народження (син позивача).
		З початком повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року відповідач ОСОБА_2 разом з дитиною виїхала в місто Надвірна Івано-Франківської області, де зареєструвалася як внутрішно-переміщена особа. Син ОСОБА_5 також зареєстрований там як переселенець, про що свідчить довідка переселенця від 18 квітня 2022 року.
		Згідно з договором оренди від 01 вересня 2022 року ОСОБА_2 орендує квартиру АДРЕСА_3 .
		З 08 листопада 2022 року ОСОБА_7 відвідує Надвірнянський заклад дошкільної освіти (ясла-садок) «Берізка».
		З характеристики на дитину ОСОБА_3 встановлено, що дитина перебуває на адаптивному періоді. Мати виконує рекомендації вихователів групи щодо пристосування дитини до нових умов освітнього закладу та режиму: хлопчика приводить до садка та забирає вчасно, він чисто та акуратно одягнутий. Дитина йде на контакт з дорослими та однолітками.
		Відповідно до актів обстеження умов проживання від 07 грудня 2022 року, 11  та 20 січня 2023 року, у квартирі АДРЕСА_3 проживає відповідач разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Матір`ю створені всі умови для проживання виховання та розвитку дітей. У квартирі прибрано, чисто.
		Згідно з актом обстеження умов проживання від 10 листопада 2022 року, у  квартирі АДРЕСА_2 проживає позивач. Квартира обставлена необхідними меблями та побутовою технікою. Для дітей відведена окрема кімната. Батьком створені всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини.
		Висновком судово-психіатричного експерта № 1369 від 18 грудня 2023 року встановлено, що малолітній ОСОБА_7 за даними експериментально-психологічного обстеження та спостереження, первинного структурованого інтерв`ю має пропорційне ставлення та прихильність до матері та батька. Не  встановлено за даними ЕПД переважаючої прихильності до одного з  батьків. Малолітній ОСОБА_4 в міру свого малолітнього віку не розуміє глибинно-смислового змісту «місця проживання», він виявляє бажання жити з  мамою і татом. Найкращим варіантом для малолітнього ОСОБА_11 є певна часова рамка перебування дитини в матері та окремо в батька із залученням бабусь та дідусів.
		Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дитини, який затверджений рішенням виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 31 січня 2023 року № 3 та уточнений рішенням ради від 26 лютого 2024 року № 61, орган опіки та піклування дійшов до висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_2 .
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та  забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх  учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з  максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має  право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та  на  піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є  забезпечення інтересів своєї дитини.
		Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989  року (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у  відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за  виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх  основного піклування.
		Згідно з положеннями статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до  застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в  якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у  тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з  дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і  необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи  розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
		Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в  результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (статті 19 СК України).
		Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у  цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на  внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
		Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини. Судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з  батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як  на  підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на  всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
		Суди встановили, що малолітній  ОСОБА_7 з лютого 2022 року постійно проживає разом з матір`ю в місті Надвірна Івано-Франківської області, яке є  віддаленим від зони бойових дій. Мати створила належні умови для його морального, духовного та фізичного розвитку.
		Обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю, суди не встановили.
		Орган опіки та піклування вважав за доцільне визначити місце проживання малолітнього  ОСОБА_4 разом з матір`ю, про що надав відповідний висновок. 
		Суди визнали цей висновок обґрунтованим, таким, що узгоджується з іншими доказами в справі та відповідає інтересам дитини.
		Належних та допустимих доказів на спростування цих обставин відповідач не надав.
		Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши вказані обставини та наявні в справі докази,  дотримуючись пріоритетності інтересів дитини, обґрунтовано вважав, що  в  найкращих інтересах дитини є проживання разом з матір`ю, тому дійшов до правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з ним.
		Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. В  силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
		Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить відшкодувати понесені нею витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. 
		На підтвердження цих витрат відповідач надала: договір № 21/10/2024 про надання правничої допомоги від 21 жовтня 2024 року, відповідно до якого гонорар адвоката за надання їй правової допомоги складає 10 000,00  грн; прибутковий касовий ордер від 21 жовтня 2024 року про прийняття від неї адвокатом 10 000,00 грн; а також докази надсилання іншим учасникам копій відзиву.
		Враховуючи наведене, оскільки  ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу, а клопотання про зменшення цих витрат ОСОБА_1 не  заявляв,наявні підстави для стягнення з нього на користь відповідача 10 000,00 грн на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 27  травня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2  10 000,00  грн на відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її  прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                            М. Ю. Тітов
		                                                                                                            А. Ю. Зайцев
		                                                                                                            Є. В. Коротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...