Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/4510/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 04.02.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-5505ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 753/4510/23
		провадження № 61-5505св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., 
		учасники справи:
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_2 ,
		треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цибульський Володимир Володимирович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, треті особи: Святошинська районна
		в м. Києві державна адміністрація, Київська міська державна адміністрація, ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними, визнання недійсним розпорядження та ордера на жиле приміщення.
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що вона є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_3 . Згідно з довідкою від 19 березня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 11 жовтня 1999 року перебували на квартирному обліку у складі з 2-х осіб. 27 квітня 2018 року розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 254
		Автюховичу А. О. надано житлове приміщення, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на підставі якого видано ордер від 03 травня 2018 року № 002945.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 грудня 2020 року. За життя ОСОБА_3 було укладено договори щодо надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення та утримання будинку, які оплачувалися ним та його матір`ю. Позивачка зверталася із заявою щодо приватизації зазначеної квартири, але позитивного рішення не отримала. Разом з тим 21 грудня 2021 року Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією видано розпорядження № 927, на підставі якого видано ордер № 000030 на це жиле приміщення ОСОБА_2 .
		У зв`язку з наведеним позивачка просила суд:
		- визнати дії Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації щодо видачі розпорядження від 21 грудня 2021 року № 927 та ордер № 000030 на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , - протиправними;
		- визнати розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 21 грудня 2021 року № 927 та ордер № 000030 на жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , - недійсними.
		Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року
		ОСОБА_2 залучено до участі у справі як співвідповідачку.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року у складі судді Лужецької О. Р. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів порушення її прав відповідачами.
		Районний суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення ОСОБА_3 до Дарницької районної державної адміністрації
		в установленому законом порядку із заявою щодо приватизації квартири 
		АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_3 , за життя, не виявив своєї волі на приватизацію спірної квартири і набуття на спірну квартиру права власності, за своєї волі не набув права власності на спірну квартиру в порядку приватизації, залишився наймачем квартири відповідно до статті 7 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому до спадкоємця ОСОБА_1 не перейшло право вимоги визнання за нею права власності на таку квартиру.
		Ураховуючи те, що квартира 
		АДРЕСА_1 не належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , а у позивачки були відсутні правові підстави для користування вказаною квартирою, то на виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 вересня 2014 року № 107 «Про деякі питання розподілу житлової площі в місті Києві» листом райдержадміністрації від 12 серпня 2021 року № 101-5722/01 інформацію про зазначену квартиру, що звільнилася та перебувала у власності територіальної громади міста Києва, було передано до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з чергою та актом Департаменту будівництва та житлового забезпечення від 25 листопада 2021 року № 154, розпорядженням Дарницької районної державної в місті Києві державної адміністрації «Про розгляд житлових питань» від 21 грудня 2021 року № 927 спірну квартиру надано
		ОСОБА_4 на сім`ю з 3 осіб та на підставі цього видано ордер № 000030 серії Б, який є підставою для вселення у спірне житлове приміщення.
		Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази звернення ОСОБА_1 з належно оформленою заявою про приватизацію спірної квартири.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що ордер на спірну квартиру виданий не тільки на відповідачку ОСОБА_2 , але й на ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , тобто вирішення спору по суті може вплинути на права на житло інших повнолітніх членів її сім`ї.
		У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову
		у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цибульський В. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 363/1597/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 369/694/17, від 09 лютого
		2021 року у справі № 635/4741/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 372/970/18, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18, від 11 січня 2024 року у справі № 201/6612/15 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Водночас посилається те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) та вказує, що вона позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи.
		У касаційній скарзі заявник, окрім цього, посилається на те, що: належним відповідачем у справі є Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація, яка є суб`єктом матеріального правовідношення (до неї пред`явлено вимоги про визнання протиправним, визнання недійсним розпорядження та ордера на жиле приміщення), а не члени сім`ї ОСОБА_2 , які зазначені в ордері № 000030; рішення у справі може вплинути на права та інтереси осіб, зазначених в ордері № 000030, що дає підстави стверджувати про те, що вони мали бути залучені до участі у справі як треті особи, проте суд першої інстанції цього не зробив, а суд апеляційної інстанції всупереч приписам ЦПК України це не урахував, не встановив належний склад учасників та не залучив як третіх осіб на стороні відповідача членів сім`ї ОСОБА_2 , які зазначені в ордері № 000030, помилково вважаючи, що весь склад сім`ї ОСОБА_2 має бути відповідачами у цій справі; пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, проте позов у справі було пред`явлено до належного відповідача; процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача, при цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на її права або обов`язки щодо однієї із сторін; апеляційний суд був вправі залучити до участі у справі членів сім`ї ОСОБА_2 , які зазначені в ордері № 000030, як треті особи на стороні відповідача.
		У травні 2024 року до Верховного Суду від Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення.
		Інші відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
		У червні 2024 року Київська міська рада подала до Верховного Суду пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких зазначила, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм чинного законодавства, та просила суд ухвалити рішення щодо касаційної скарги згідно з нормами чинного законодавства, розглядати справу за відсутності представника Київської міської ради.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 753/4510/23 із Дарницького районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У травні 2024 року матеріали справи № 753/4510/23 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                            з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
		 
		Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
		 
		Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації
		від 27 квітня 2018 року № 254 «Про надання жилого приміщення» квартира 
		АДРЕСА_1 надана
		ОСОБА_3 на сім`ю з 1 особи за пільговою категорією «Учасник бойових дій».
		 
		Ордер № 002945 серії Б на жиле приміщення за вказаною адресою від 03 травня 2018 року виданий Святошинською районною в місті Києві державною адміністрацією ОСОБА_3 на сім`ю з 1 особи: ОСОБА_3 .
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
		 
		ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
		 
		Із відповіді Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
		від 12 серпня 2021 року на звернення ОСОБА_1 від 26 липня 2021 року випливає, що органом приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації приватизація квартири 
		АДРЕСА_1 не здійснювалася. На сьогодні вказана квартира перебуває у власності територіальної громади міста Києва та є житлом поточного звільнення. Крім того, на виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 11 вересня 2014 року № 1017 «Про деякі питання розподілу житлової площі в місті Києві», Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією помісячно передається інформація про наявність жилих приміщень, що звільнилися і перебувають у власності територіальної громади міста Києва, до Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Повідомили, про неможливість визнати за позивачкою право власності на квартиру АДРЕСА_1 та надати правовстановлюючі документи на неї, оскільки у неї відсутні будь-які правові підстави для користування вказаною квартирою.
		 
		Згідно з чергою та актом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 листопада 2021 року № 154 розпорядженням райдержадміністрації від 21 грудня 2021 року № 927 однокімнатну квартиру 
		АДРЕСА_1 надано ОСОБА_2 за першочерговою категорією обліку «Матері-героїні» на склад родини із 3 осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		 
		Ордер № 000030 серії Б на жиле приміщення за вказаною адресою від 21 грудня 2021 року виданий Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією ОСОБА_2 на сім`ю із трьох осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта
		від 03 березня 2023 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 27 лютого 2023 року зареєстровано за
		ОСОБА_2 .
		 
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року у справі № 753/6726/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дарницької районної
		в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Перша Київська державна нотаріальна контора, Міністерство оборони України, Міністерство у справах ветеранів, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції установив, що відсутні будь-які докази звернення
		ОСОБА_3 до Дарницької районної державної адміністрації в установленому законом порядку із заявою щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 51 Житлового Кодексу України (далі - ЖК України) жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих рад надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів місцевих рад, представників громадських об`єднань, трудових колективів.
		Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
		Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
		Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Видача ордерів на жилі приміщення у військових містечках провадиться в порядку, передбаченому законодавством України.
		Відповідно до статті 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
		Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
		Приватизація житла, що перебуває у державній або комунальній власності, здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
		Згідно з пунктом 1 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири, (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
		Відповідно до статей 1, 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
		Приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає у квартирі (будинку), стосовно якої вирішується питання про передачу у власність.
		З метою виконання зазначеної норми законодавства розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління нами в місті Києві» та від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними
		в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» районним в місті Києві державним адміністраціям доручено реалізовувати повноваження щодо здійснення приватизації об`єктів державного житлового фонду.
		Порядок приватизації, загальні положення, склад документів і порядок їх оформлення при передачі державного житла у власність громадян визначаються Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2010 року за № 109/17404.
		Пунктом 17 Положення передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.
		Пленум Верховного Суду України в частині п`ятій пункту 13 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» зазначив, що у випадку, якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута
		в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.
		Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.
		Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно
		в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
		Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін
		у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
		Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
		Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
		Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Згідно з вимогами статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (частина третя статті 175 ЦПК України).
		Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).
		Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору
		є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
		3) предметом спору є однорідні права і обов`язки (стаття 50 ЦПК України).
		Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови
		у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61 цс18).
		Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 через відсутність її порушених прав відповідачем Дарницькою районною у місті Києві державною адміністрацією, урахувавши, зокрема, що відсутні докази того, що її син ОСОБА_3 , за життя, звертався із заявою щодо приватизації спірної квартири, відповідно, не набув на неї права власності, як і позивачка як його спадкоємець. У свою чергу, ураховуючи, що спірна квартира не належала на праві приватної власності ОСОБА_3 , а у позивачки були відсутні правові підстави для користування нею, спірну квартиру надано
		ОСОБА_2 на сім`ю із трьох осіб.
		Ураховуючи установлені судами обставини справи, колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його рішення про відмову
		у задоволенні позову з наведених підстав законним та обґрунтованим.
		Водночас помилковою є відмова апеляційного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 через неналежний суб`єктний склад, оскільки, як установлено, права позивачки не порушені діями та розпорядженням Дарницької районної
		у місті Києві державної адміністрації, що також підтверджено і рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня 2023 року у справі № 753/6726/22 за позовом  ОСОБА_1 до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: Перша київська державна нотаріальна контора, Міністерство оборони України, Міністерство у справах ветеранів України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
		Згідно з відритими для публічного доступу даними з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 червня
		2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року
		у справі № 753/6726/22 залишені без змін постановою Верховного Суду
		від 21 травня 2024 року.
		За умов відсутності порушених прав позивачки, немає підстав для відмови
		у задоволенні позову ОСОБА_1 через неналежний суб`єктний склад, неправильного висновку про що дійшов суд апеляційної інстанції.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом рішення суду першої інстанції, зводяться до незгоди
		з висновками суду, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням про відмову
		у задоволенні позову.
		 
		Посилання заявниці на загальні висновки у постановах Верховного Суду
		від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17, від 10 вересня 2019 року у справі № 910/4896/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 27 серпня 2020 року у справі № 363/1597/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 369/694/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17, від 10 лютого
		2021 року у справі № 372/970/18, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18, від 11 січня 2024 року у справі № 201/6612/15 щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права при постановленні рішення суду першої інстанції, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.
		 
		На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними                   у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими                (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року                    у справі № 233/2021/19).
		 
		Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин                у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди виходили із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд не дослідив належним чином зібрані
		у справі докази та не встановив обставини, що мають суттєве значення, не знайшли своє підтвердження, оскільки спростовуються змістом оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що всупереч клопотанню сторони позивачки суд закрив підготовче засідання, в результаті чого вона була позбавлена можливості надати додаткові матеріали, не приймаються, оскільки позов поданий у березні 2023 року, розгляд справи по суті було призначено на 02 серпня
		2023 року, тому у позивачки було достатньо часу для долучення довідки Мотовилівської міської ради від 15 січня 2019 року № 50, на яку вона посилається. Окрім цього, зазначене не призвело до неправильного вирішення спору по суті, оскільки надані позивачкою докази дозволяли суду повно та всебічно з`ясувати характер спірних правовідносин та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення
		у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
		 
		ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи           (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду та залишає
		в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Розподіл судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		 
		З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та відмову у задоволенні позову  ОСОБА_1 , витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу, та не підлягають відшкодуванню.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 406, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд                        у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цибульський Володимир Володимирович, задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2023 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                 є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийД. Д. Луспеник      Судді:І. Ю. Гулейков       Б. І. Гулько       Г. В. Коломієць       Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...