Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/36687/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2025.
Дата набрання законної сили: 29.01.2025
Номер судового провадження: 61-18461ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала 
		 
		29 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/36687/21-ц
		провадження № 61-18461св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), 
		судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кабінет Міністрів України,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи:
		касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким Олександром Олександровичем, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року в складі судді: Хайнацького Є. С., та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В., та
		касаційну скаргу акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яка підписана представником Залізняком Іваном Івановичем, на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») про стягнення заробітної плати.
		 
		Позов мотивований тим, що 04 грудня 2014 року між ПАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ОСОБА_1 укладено контракт, яким врегульовано трудові відносини між сторонами щодо виконання позивачем роботи на посаді заступника голови Правління АТ «Ощадбанк». До цього контракту в подальшому було укладено додаткові угоди від 03 серпня 2017 року, від 03 грудня 2019 року та від 29 липня 2020 року. 
		 
		Згідно з пунктом 3.1 вказаного контракту (у редакції від 03 серпня 2017 року) посадовий оклад позивача становив 256 000 грн. У подальшому при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу позивача мав перераховуватись та встановлюватись у сумі, кратній восьмидесяті розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України.
		 
		Контракт було припинено 05 квітня 2021 року. Позивача звільнено з АТ «Ощадбанк».
		 
		У період з квітня 2020 року по вересень 2020 року відповідач виплатив позивачу посадовий оклад у розмірі 47 230 грн за кожний місяць роботи, що за вказаний період часу є меншим ніж сума посадового окладу, яка підлягала сплаті позивачу відповідно до умов контракту. Таким чином відповідач не доплатив позивачу 2 005 820 грн заробітної плати.
		 
		Позивач вважав, що відповідач не мав права самостійно зменшувати посадовий оклад позивача без внесення відповідних змін до контракту, укладеного між сторонами, у якому визначено цей посадовий оклад.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		стягнути з АТ «Ощадбанк» на свою користь 2 005 820 грн заборгованості із заробітної плати.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року:
		в задоволенні позову   ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		АТ «Ощадбанк», маючи статус державного банку, є суб`єктом, на якого поширюються як пункт 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», так і розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 479-р. Вказаною нормою закону імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
		Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» запровадив щодо відповідача спеціальне регулювання процедури зміни умов оплати праці, оскільки його механізми не допускають та не передбачають додаткових можливостей та гарантій, що встановлені загальними нормами (зокрема, попереднє повідомлення про зміну умов оплати праці чи внесення відповідних змін до трудових контрактів). Відповідно до пункту 8 роз`яснення Мінекономрозвитку України (відповідального за сферу трудових відносин) щодо виплати заробітних плат відповідно до Закону № 5532, яке було поширене листом від 23 квітня 2020 року № 3502-06/26135-01 та оприлюднене на офіційній веб-сторінці Мінекономрозвитку України, визначено, що положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пункту 10 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 КЗпП України і стаття 29 Закону України «Про оплату праці»). Таким чином, норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та підзаконних актів, виданих на його виконання щодо членів правління, розпочинають свою дію відразу з часу прийняття та не передбачають процедури внесення змін до контрактів членів правління банку;
		Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачає спеціальну, обов`язкову для окремих суб`єктів, до яких відноситься і АТ «Ощадбанк», процедуру зміни винагороди (зміни розміру заробітної плати), що стосується позивача, та яка в імперативному порядку вимагає зменшення розміру винагороди, передбаченої загальними нормами, на які посилається позивач. Норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», прийняті як тимчасовий захід на період до завершення карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, повинні застосовуватись як спеціальні по відношенню до загальних норм, що регулюють загальну процедуру зміни розміру оплати праці. Наглядовою радою АТ «Ощадбанк» приймалось рішення про виплату винагороди членам Правління у зменшеному розмірі на виконання пункту 10 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Отже, в даному випадку зміна оплати праці відбулась не у зв`язку з рішенням органу правління банку істотно зменшити розмір заробітної плати членам правління банку, а у зв`язку з виконанням імперативної вимоги Закону щодо зменшення заробітної плати членів правління державних банків, оскільки таке зменшення відбулося одразу, у зв`язку із застосуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
		доводи позивача про те, що банк при зміні розміру оплати праці позивача повинен керуватися нормами КЗпП України щодо порядку зміни істотних умов трудового договору суд оцінює критично, оскільки на час впровадження розміру заробітної плати членам Правління банку Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був чинний, не скасований, не змінений та не визнаний неконституційним, тому у Наглядової ради банку не було обов`язку повідомляти працівників про істотні зміни умов оплати праці, крім того, така інформація була загально відома. Оскільки норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про обмеження винагороди імперативно визначають розмір, до якого зменшується заробітна плата усіх без винятку членів правління державних банків, а також встановлюють, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму зазначеного Закону вже у квітні 2020 року, то банк обґрунтовано вважав, що внаслідок прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, він не мав правових підстав для нарахування та виплати винагороди без застосування обмежень, встановлених даним Законом, при цьому, у нього були відсутні можливість і повноваження обирати, який саме нормативно-правовий акт застосовувати, натомість наявний обов`язок виконувати приписи та вимоги чинного законодавства.
		 
		Додатковим рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року:
		заяву представника відповідача АТ «Державний ощадний банк України» - адвоката Дядюка Є .М. про ухвалення додаткового рішення та про приєднання доказів фактично понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, задоволено
		стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Ощадбанк» 307 200 грн витрати на правову допомогу.
		 
		Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		під час ухвалення рішення судом не вирішено питання про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу, оскільки на час ухвалення судового рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначав, що остаточний розмір судових витрат на правничу допомогу буде встановлений пізніше у повному обсязі;
		відповідачем надано документально підтверджені докази щодо обсягу наданих адвокатами послуг і виконаних робіт та їх вартості, що підлягає сплаті позивачем, у розмірі 307 200 грн (307 912,62 грн - 712,62 грн додаткових витрат). Із встановлених судом обставин справи вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу, заявлені до стягнення представником відповідача, є обґрунтованими, тобто підтвердженими належними доказами. Оскільки суд відмовив у задоволенні позову в повному обсязі, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 307 200 грн витрат на професійну правничу допомогу;
		суд вважає, що представником позивача не подано належних та допустимих доказів на спростування витрат відповідача на правничу допомогу та не доведено неспівмірності розміру цих витрат із складністю справи та ціною позову з огляду на наступне;
		оскільки на час ухвалення судом рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, у суду були відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Однак, зазначене не позбавляє відповідача права звернутись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України з урахуванням вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, що й було зроблено представником відповідача. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що з огляду на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України відповідач заявляє, що докази на підтвердження обґрунтованості розміру судових витрат у цій справі будуть надані на підставі вказаної норми протягом п`яти днів з дати ухвалення рішення, тобто відповідач зробив відповідну заяву, передбачену зазначеною нормою. Оскільки судове рішення не було отримано відповідачем своєчасно, представник відповідача зазначає, що відповідач пропустив вказаний строк з незалежних від нього обставин, тобто, з поважних причин, тому просить визнати причину пропуску строку на подання доказів на підтвердження обґрунтованості розміру судових витрат поважною та поновити цей строк;
		заперечення представника позивача, викладені у поясненнях щодо заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року:
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишено без змін;
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року задоволено частково, додаткове рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року скасовано, ухвалено нове судове рішення;
		заяву відповідача АТ «Державний ощадний банк України» про стягнення витрат на правову допомогу залишено без розгляду.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, запроваджені обмеження щодо розміру винагороди за працю за деякими категоріями посад. Зокрема, п. 10 розділу II «Прикінцеві положення» цього Закону встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об`єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінет Міністрів України зобов`язаний вжити заходів щодо виконання вказаного пункту Закону;
		згідно із статтею 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі. Єдиним акціонером державного банку є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. Орган, що здійснює управління корпоративними правами держави у державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного банку. Іншими органами управління державного банку є наглядова рада державного банку та правління державного банку. Виконавчим органом державного банку, що здійснює поточне управління діяльністю державного банку, є правління державного банку. Згідно з п.п. 1, 8 статуту АТ «Ощадбанк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2022 року № 958), АТ «Ощадбанк» є державним банком. Єдиним акціонером банку, якому належить 100 відсотків акцій у статутному капіталі банку, є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у банку здійснює Кабінет Міністрів України;
		розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 479-р «Деякі питання виплати заробітної плати та винагороди керівникам акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», на виконання норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», рекомендовано Наглядовій раді АТ «Ощадбанк» у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, забезпечити в межах власних повноважень виплату голові та членам Правління АТ «Ощадбанк» заробітної плати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому, в зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки; членам Наглядової ради АТ «Ощадбанк» забезпечити вжиття заходів, спрямованих на отримання сум винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року;
		АТ «Ощадбанк», маючи статус державного банку, є суб`єктом, на якого поширюються як п. 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», так і розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 479-р. Вказаною нормою Закону імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» запровадив щодо відповідача спеціальне регулювання процедури зміни умов оплати праці, оскільки його механізми не допускають та не передбачають додаткових можливостей та гарантій, що встановлені загальними нормами (зокрема, попереднє повідомлення про зміну умов оплати праці чи внесення відповідних змін до трудових контрактів);
		відповідно до статті 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці», держава здійснює регулювання умов праці найманих працівником шляхом, в тому числі, встановлення розміру та умов оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній власності. При цьому законодавство не встановлює, що таке своє право держава повинна реалізовувати в якому-небудь спеціальному порядку (наприклад, згода співробітника або попереднє повідомлення). Отже, ухвалення Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» є прикладом реалізації такого права на встановлення розміру оплати праці. Відповідно до пункту 8 роз`яснення Мінекономрозвитку України (відповідального за сферу трудових відносин) щодо виплати заробітних плат відповідно до Закону № 5532, яке було поширене листом від 23 квітня 2020 року № 3502-06/26135-01 та оприлюднене на офіційній веб-сторінці Мінекономрозвитку України, визначено, що положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пунктом 10 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 КЗпП України і стаття 29 Закону України «Про оплату праці»). Таким чином, норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та підзаконних актів, виданих на його виконання щодо членів правління, розпочинають свою дію відразу з часу прийняття та не передбачають процедури внесення змін до контрактів членів правління банку;
		Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачає спеціальну, обов`язкову для окремих суб`єктів, до яких відноситься і АТ «Ощадбанк», процедуру зміни винагороди (зміни розміру заробітної плати), що стосується позивача, та яка в імперативному порядку вимагає зменшення розміру винагороди, передбаченої загальними нормами, на які посилається позивач. Таким чином, норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», прийняті як тимчасовий захід на період до завершення карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, повинні застосовуватись як спеціальні по відношенню до загальних норм, що регулюють загальну процедуру зміни розміру оплати праці. Наглядовою радою АТ «Ощадбанк» приймалось рішення про виплату винагороди членам Правління у зменшеному розмірі на виконання п. 10 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». У даному випадку зміна оплати праці відбулась не у зв`язку з рішенням органу правління банку істотно зменшити розмір заробітної плати членам правління банку, а у зв`язку з виконанням імперативної вимоги Закону щодо зменшення заробітної плати членів правління державних банків, оскільки таке зменшення відбулося одразу, у зв`язку із застосуванням Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
		доводи позивача про те, що банк при зміні розміру оплати праці позивача повинен керуватися нормами КЗпП України щодо порядку зміни істотних умов трудового договору суд правильно не взяв до уваги, оскільки на час впровадження розміру заробітної плати членам Правління банку Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був чинний, не скасований, не змінений та не визнаний неконституційним, тому у Наглядової ради банку не було обов`язку повідомляти працівників про істотні зміни умов оплати праці, крім того, така інформація була загально відома. Оскільки норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про обмеження винагороди імперативно визначають розмір, до якого зменшується заробітна плата усіх без винятку членів правління державних банків, а також встановлюють, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму зазначеного Закону вже у квітні 2020 року, то банк обґрунтовано вважав, що внаслідок прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, банк не мав правових підстав для нарахування та виплати винагороди без застосування обмежень, встановлених даним Законом, при цьому, у нього були відсутні можливість і повноваження обирати, який саме нормативно-правовий акт застосовувати, натомість наявний обов`язок виконувати приписи та вимоги чинного законодавства;
		до відзиву на позовну заяву представник відповідача долучив копію договору про надання правової допомоги № 2785 від 28 вересня 2021 року, згідно з пунктом 4.1 якого розмір винагороди об`єднання за надання клієнту правової допомоги та порядок її сплати визначається додатковою угодою, що підписується сторонами, і є його невід`ємною частиною. Враховуючи ,що на час ухвалення рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав ,що відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу;
		відповідач 13 червня 2023 року (згідно поштового штемпеля 12 червня 2023 року) в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення та про приєднання доказів фактично понесених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, посилаючись на те, що відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 307 200 грн, сплативши вказану суму АО об`єднанню «Арцінгер». У заяві просить визнати причину пропуску строку на подання доказів фактичного понесення витрат на професійну правничу (правову) допомогу поважними та поновити відповідачу строк на подання доказів фактичного понесення витрат на професійну (правничу) допомогу, посилаючись на те, що станом на дату подання цієї заяви відповідач не отримав судового рішення та про факт його ухвалення дізнався лише 29 травня 2023 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. Просив приєднати до матеріалів даної справи докази фактичного понесення відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 307 200,00 грн, ухвалити додаткове рішення у даній справі про стягнення з позивача на користь відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 307 200,00 грн. Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про стягнення витрат на правову допомогу, виходив із того, що строк пропущений з поважних причин і заява є обґрунтованою. Апеляційний суд не погоджується з висновками суду;
		рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Посилання суду першої інстанції про те, що рішенням суду від 27 березня 2023 року не вирішувалося питання про стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу суперечить тексту рішення. Так у тексті рішення зазначено, що, оскільки на час ухвалення судового рішення відповідач не надав суду документального підтвердження розміру здійснених ним витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом , відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу. Тобто суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо стягнення судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу. Крім того, як видно з відзиву на позовну заяву, представник відповідача зазначав, що остаточний розмір судових витрат на правничу допомогу буде встановлений пізніше у повному обсязі. Як видно з відбитку поштового штемпелю на описі до цінного паперу, заява про ухвалення додаткового рішення направлена відповідачем 12 червня 2023 року (т.2 а. с. 108). У заяві зазначено, що з повним текстом рішення у реєстрі відповідач ознайомився 29 травня 2023 року. З огляду на вказане, строк подачі заяви закінчувався 05 червня 2023 року (з урахуванням вихідних днів). Відповідач у заяві не заперечує, що пропустив строк подання заяви, разом з тим поважних причин пропуску не зазначає, за таких обставин постановлення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу є хибним, а тому рішення слід скасувати, а заяву залишити без розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		23 грудня 2023 року  ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, в якій просив:
		скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року;
		скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у частині залишення без змін рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року.
		ухвалити нове рішення яким позов     ОСОБА_1 задовольнити повністю;
		судові витрати покласти на відповідача.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 23 березня 2023 року у справі № 640/23225/20, від 22 березня 2023 року у справі № 160/6155/20, від 19 березня 2023 року у справі № 340/4638/21; від 08 червня 2023 року у справі № 460/10739/21;
		той факт що законодавець, приймаючи Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, не змінив положень Кодексу законів про працю України та Закону Україні «Про оплату праці», говорить про те що положення Закону № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року мали бути виконані відповідачем згідно з приписами статті 103 КЗпП України та статей 22 та 29 Закону Україні «Про оплату праці»;
		у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 640/23225/20 Верховний Суд зазначив, що Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року не змінює положень інших законів, якщо у такі інші закони не були прямо внесені відповідні зміни;
		необхідно відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Розділу II Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року, викладеного у постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20, оскільки такий висновок призводить до порушень прав особи на справедливий суд, ефективний засіб юридичного захисту, відсутність дискримінації, рівний захист закону, повагу до приватного життя, оплату праці.
		 
		03 січня 2024 року АТ «Ощадбанк» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Залізняком І. І., на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року, в якій просило:
		скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у частині скасування додаткового рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2023 року, ухвалення нового судового рішення яким заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду;
		залишити в силі додаткове рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		суд апеляційної інстанції при дослідженні питання про своєчасність подання відповідачем заяви не врахував висновки Верховного Суду про те, яка дата має вважатися днем звернення до суду, а також про належність доказів, якими має підтверджуватися направлення заяви про розподіл судових витрат;
		Верховному Суду необхідно сформувати правовий висновок щодо того, чи має суд апеляційної інстанції повноваження залишити без розгляду заяву про ухвалення додаткового рішення, яка була подана до суду першої інстанції та яка була розглянута судом першої інстанції;
		суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що відмітка канцелярії про отримання та реєстрацію процесуального документа не є належним чи достовірним доказом дати звернення до суду із відповідною заявою (клопотанням) за допомогою засобів поштового зв`язку.
		 
		У березні 2024 року АТ «Ощадбанк» через Електронний суд подало відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Залізняком І. І., в якому просило: 
		відмовити у задоволені касаційної скарги ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року;
		рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року залишити без змін;
		постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін в оскаржуваній ОСОБА_1 частині та скасувати в частині скасування додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		суди зробили правильний висновок, що відповідач, маючи статус державного банку, є суб`єктом, на якого поширюються як пункт 10 розділу II Закону України № 553-ЇХ від 13 квітня 2020 року, так і розпорядження КМ України від 29 квітня 2020 року № 479-р;
		суди правильно застосували пункт 10 розділу II Закону України № 553-ЇХ від 13 квітня 2020 року, яким імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу.
		 
		У березні 2024 року Кабінет Міністрів України засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив: 
		касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без задоволення;
		рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без змін.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		позивач просить стягнути недоотриману заробітну плату за період з квітня по вересень 2020 року;
		пунктом 10 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ було установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений КМ України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об`єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої па 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо виконання цього пункту. Зазначена норма носить імперативний характер для Уряду;
		розпорядженням КМ України від 29 квітня 2020 року № 479-р, відповідно до пункту 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-ІХ: рекомендувати наглядовій раді акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» у квітні 2020 р. та па період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню па території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, забезпечити в межах власних повноважень виплату голові та членам правління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заробітної плати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому в зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки; членам наглядової ради акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» забезпечити вжиття заходів, спрямованих на отримання сум винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
		 
		У травні 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку подав відзив на касаційну скаргу, який підписаний адвокатом Завадецьким О. О., в якому просив: 
		касаційну скаргу АТ «Ощадбанк», яка підписана представником Залізняком І. І., на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року залишити без задоволення;
		постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року у частині скасування додаткового рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 липня 2023 року і ухвалення нового судового рішення залишити в силі;
		відмовити АТ «Ощадбанк» у стягненні на його користь судових витрат у касаційному розгляді справи.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		до закінчення судових дебатів відповідач не робив заяв про подання доказів розміру судових витрат після ухвалення рішення суду та наявність поважних причин для цього.
		 
		У червні 2024 року АТ «Державний ощадний банк України» через представника Залізняка І. І. подало заяву про розподіл судових витрат за результатами розгляду справи у трьох інстанціях, в якій просить:
		стягнути із  ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 615 532,62 грн.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Завадецьким О. О., на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Ощадбанк», яка підписана представником Залізняком І. І., на постанову Київського апеляційного суду від 23 листопада 2023 року.
		 
		Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 03 жовтня 2024 року в зв`язку із відставкою судді ОСОБА_2 справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року справу призначено справу до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року вказано, що: 
		«підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, від 23 березня 2023 року у справі № 640/23225/20, від 22 березня 2023 року у справі № 160/6155/20, від 19 березня 2023 року у справі № 340/4638/21, від 08 червня 2023 року у справі № 460/10739/21, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16495/17, від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20, відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у справі».
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2024 року вказано, що: 
		«підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає таке: суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 761/15289/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 201/12670/21; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України у подібних правовідносинах. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389, для відкриття провадження у справі».
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 04 грудня 2014 року між Наглядовою радою ПАТ «Ощадбанк» та заступником голови Правління ПАТ «Ощадбанк» ОСОБА_1 (керівник) укладено контракт, який згідно з пунктом 1.2 є трудовим договором, на підставі якого виникли трудові відносини між сторонами. 
		 
		У контракті 04 грудня 2014 року передбачено, що:
		контракту керівник зобов`язується забезпечувати виконання покладених на Правління ПАТ «Ощадбанк» завдань та функцій, передбачених статутом банку та положенням про правління банку (пункт 1.1.);
		За змістом пункту 1.1 цього 
		керівнику встановлюється посадовий оклад у сумі 79 170 грн. У подальшому при зміні розміру мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством України, розмір посадового окладу керівника перераховується та встановлюється у сумі, кратній 65 розмірам мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством України (пункт 3.1.).
		 
		До цього контракту в подальшому було укладено:
		додаткову угоду № 1 від 03 серпня 2017 року, якою зокрема було внесено зміни до пункту 3.1 контракту та встановлено посадовий оклад керівнику в сумі 256 000 грн;
		додаткову угоду № 2 від 03 грудня 2019 року;
		додаткову угоду № 3 від 29 липня 2020 року. 
		 
		Наказом АТ «Ощадбанк» від 05 квітня 2021 року № 579-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника голови Правління АТ «Ощадбанк» на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП та останнього абзацу пп а) пп 5) пункту 5.2 трудового контракту. 
		 
		Згідно з копією довідки АТ «Ощадбанк» від 04 листопада 2021 року № 13/5-25/1758 заробітна плата ОСОБА_1 з січня 2020 року по квітень 2021 року нарахована у розмірі 6 965 149,92 грн. Виплачено заробітну плату:
		у січні 2020 року - 242 194,26 грн, у лютому 2020 року - 263 297,21 грн,
		у березні 2020 року - 267 793,65 грн, у квітні 2020 року - 139 769,20 грн,
		у травні 2020 року - 70 148,13 грн, у червні 2020 року - 37 547,85 грн,
		у липні 2020 року - 37 547,85 грн, у серпні 2020 року - 61 484,35 грн,
		у вересні 2020 року - 37 469,84 грн, у жовтні 2020 року - 320 789,34 грн,
		у листопаді 2020 року - 301 796,17 грн, у грудні 2020 року - 338 992,06 грн,
		у січні 2021 року - 324 389,47 грн, у лютому 2021 року - 372 309,26 грн,
		у березні 2021 року - 244 890,91 грн, у квітні 2021 року - 2 532 164,80 грн, а всього за цей період виплачено 5592584,35 грн , ( з урахуванням утриманих податків та інших платежів) .( т.1,а.с. 97)
		 
		Згідно з копією протоколу засідання Наглядової ради АТ «Ощадбанк» від 29 квітня 2020 року № 10 прийнято рішення на виконання Закону України «Про несення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що з 17 квітня 2020 року на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, заробітна плата голові Правління АТ «Ощадбанк» та всім заступникам голови Правління АТ «Ощадбанк» (включаючи всі надбавки та додаткове матеріальне стимулювання в розмірі та на умовах, визначених локальним(и) нормативним(и) актом(ами) щодо умов оплати праці та матеріального стимулювання голови Правління, заступників голови та членів Правління, який(і) затверджено Наглядовою радою) визначається у розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, та становить 47 230 грн. в місяць. При цьому, в розмірі заробітної плати голові Правління АТ «Ощадбанк» та всім заступникам голови Правління АТ «Ощадбанк» не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. З метою виконання вказаного пункту рішення затверджено додаткову угоду № 2 до контракту від 04 грудня 2014 року зі ОСОБА_1 . Затверджено текст повідомлення про наступну зміну діючих умов оплати праці голови Правління та заступників голови Правління в редакції, що додається. 
		 
		Постановою Правління АТ «Ощадбанк» від 08 травня 2020 року № 272 у зв`язку з прийняттям Закону України «Про несення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ухвалено департаменту бухгалтерського обліку на період з 01 травня 2020 року до завершення місяця, в якому відміняється установлений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 карантин, здійснювати виплату голові та заступникам голови Правління банку місячної заробітної плати у розмірі 47 230 грн. з урахуванням податків та зборів. Зазначену постанову підписано головою Правління та членами Правління, у тому числі, ОСОБА_1 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Касаційний суд заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, з таких мотивів.
		 
		У справі, що переглядається:
		позивач просить стягнути недоотриману заробітну плату за період з квітня по вересень (включно) 2020 року;
		згідно з пунктом 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об`єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки. Кабінету Міністрів України вжити заходів щодо виконання цього пункту;
		суди застосували положення пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зробили висновок, що вказаною нормою закону імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже у квітні 2020 року;
		суди також вказали, що норми Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та підзаконних актів, виданих на його виконання щодо членів правління, розпочинають свою дію відразу з часу прийняття та не передбачають процедури внесення змін до контрактів членів правління банку.
		 
		Касаційний суд зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
		 
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
		 
		Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
		 
		Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
		 
		Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).
		 
		Оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту (стаття 20 Закону України «Про оплату праці»).
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 62 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) посадовим особам органів акціонерного товариства виплачується винагорода лише на умовах, передбачених цивільно-правовими або трудовими договорами (контрактами), укладеними з ними.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21) зазначено: 
		«Щодо правової природи контракту як регулятора спірних відносин […]
		Правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору.
		Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору.
		Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин.
		У трудовому договорі умови праці та матеріального забезпечення працівника переважно встановлюються нормативно-правовими актами (законами, підзаконними так локальними правовими актами) та, зазвичай, лише окремі з умов договору встановлюються самими сторонами, зокрема, це умови про безпосередню трудову функцію працівника, місце та початок роботи, в окремих випадках - про оплату праці.
		При укладенні контракту переважає договірне регулювання істотних та інших умов праці, а також умов, що стосуються соціально-побутової сфери. На стадії укладення контракту сторони обговорюють питання щодо обсягу роботи та вимог до якості й строків її виконання, строку дії контракту, прав, обов`язків та взаємної відповідальності сторін, умов оплати й організації праці, матеріального забезпечення, підстав припинення і розірвання контракту, соціально-побутових та інших умов, необхідних для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи чи організації.
		Трудовий контракт є формою індивідуального договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов`язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов`язань. Трудовий контракт не лише встановлює трудові відносини, а й визначає їх зміст, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контракт спрямовується на забезпечення реалізації особистих, індивідуальних інтересів, які, отримуючи певну фіксацію і визнання, перетворюються у суб`єктивні права. У контракті встановлюються спеціальні заходи забезпечення виконання прийнятих на себе сторонами зобов`язань, що не є притаманними іншим видам трудового договору.
		Підсумовуючи, контракт базується на договірному регулюванні трудових відносин роботодавця та працівника як сторін такого особливого договору.
		Юридичне значення умов трудового договору (контракту) полягає в такому: а) вони є обов`язковими для працівника та роботодавця; б) впливають на юридичну долю договору та трудових правовідносин, що виникають на його підставі; в) їх невиконання може викликати негативні правові наслідки.
		Верховний Суд керується тим, що загальним для права принципом є обов`язковість умов укладеного договору для його сторін, договір повинен виконуватися, його наявність і зміст створює обов`язки для обох його сторін. Відповідно, ця загальна засада поширюється й на трудовий контракт як різновид трудового договору.
		Трудове право є частиною права приватного, через що має підкорятися правовому режиму цивільного права, яке в приватноправовій сфері домінує. Такі висновки узгоджуються із правилами щодо субсидіарного застосування приписів ЦК України до трудових правовідносин, сформульованими у частині першій статті 9 ЦК України.
		Тож у всіх випадках, коли спеціальні норми трудового права не врегульовують того чи іншого питання, воно має вирішуватися відповідно до приписів ЦК України, який є стрижнем цивільного законодавства і максимально заповнює усі прогалини, допущені в окремих його спеціальних сферах (включаючи трудове законодавство). Також засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) визначають зміст і спрямованість правового регулювання усіх сфер приватноправових відносин, включаючи трудові відносини, через що навіть чіткі спеціальні норми трудового законодавства не підлягають застосуванню, якщо вони суперечать принципам приватного (цивільного) права.
		Свобода договору є однією із загальних засад (принципів) приватного права (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Зміст договору визначається у статтях 6 та 627 ЦК України.
		Трудовий контракт є різновидом трудового договору, а трудовий договір є, в основі своїй, таким самим приватноправовим договором, як і будь-який інший, постаючи лише як окремий специфічний вид у складі договірного типу - договорів про виконання робіт і надання послуг.
		Тому на усі види трудових договорів (включаючи і трудовий контракт) поширюються правила статті 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Водночас потрібно враховувати, що принцип свободи договору більшою мірою реалізований у трудовому контракті, аніж у інших видах трудових договорів.
		За таких обставин до трудових відносин, що виникли з трудового контракту, можуть застосовуватися окремі правила ЦК України, які безпосередньо не суперечать положенням КЗпП України, а також засадам і принципам трудового законодавства.
		У постанові від 09 вересня 2019 року у справі № 174/780/16-ц (провадження № 61-34732св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат, потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюється дія зазначених нормативно-правових актів, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цими актами. З мотивів браку грошових коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли їх виплата обумовлена в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
		З урахуванням того, що спірні правовідносини з виплати премій регулюються трудовим контрактом, тому саме його положення мають враховувати суди та застосовувати під час вирішення спору про виплату премій працівникові, враховуючи принципи свободи та обов`язковості для сторін укладеного ними договору».
		 
		Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:
		для врегулювання трудових відносин які виникають на підставі трудового договору (контракту) застосовується механізм централізованого державного регулювання трудових відносин, який у поєднанні із індивідуально-договірним регулюванням праці дозволяє сторонам трудового договору (контракту) визначити його умови, що при досягненні згоди щодо їхнього змісту включаються до умов трудового договору (контракту) та є обов`язковими до виконання сторонами (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21));
		трудовий контракт є приватноправовим договором, тому на нього поширюються правила статті 629 ЦК України, що договір є обов`язковим для виконання сторонами;
		власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом;
		прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту;
		сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені);
		положення пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не надавали право роботодавцю зменшувати заробітну плату до моменту внесення відповідних змін до трудового контракту.
		 
		Разом із тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20 (провадження № 61-5235св22) зазначено, що: 
		«у справі, що переглядається, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь заборгованість по заробітній платі за період із 01 квітня 2020 року до 31 серпня 2020 року у сумі 2 868 680,00 грн, посилаючись на те, що обмеження розміру винагороди за працю суперечить умовам укладеного між сторонами контракту, положенням Конституції України та КЗпП України. […]
		Згідно зі статтею 20 Закону України «Про оплату праці» оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту.
		Стаття 22 Закону України «Про оплату праці» передбачає, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором.
		Разом із тим Верховною Радою України 13 квітня 2020 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ, який набрав чинності 18 квітня 2020 року, згідно з положеннями якого запроваджено обмеження щодо розміру винагороди за працю за деякими категоріями посад. Зокрема, пунктом 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону було передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об`єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки.
		Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Кабінет Міністрів України зобов`язаний вжити заходів щодо виконання вказаного пункту Закону.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 477-р-1, з посиланням на норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ, Наглядовій раді АТ КБ «ПриватБанк» було рекомендовано на період карантину забезпечити в межах власних повноважень виплату голові та членам правління банку заробітної плати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Крім того, членам Наглядової ради банку було визначено забезпечити вжиття заходів, спрямованих на отримання сум винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
		Оскільки норми Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про обмеження винагороди імперативно визначають розмір, до якого зменшується заробітна плата усіх без винятку членів правління державних банків, а також встановлюють, що таке зменшення відбувається відразу, оскільки безпосередньо надано вказівку застосовувати норму зазначеного Закону вже у квітні 2020 року, а тому АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовано вважало, що внаслідок прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності з 18 квітня 2020 року, банк не мав правових підстав для нарахування та виплати винагороди без застосування обмежень, встановлених вказаним Законом.
		Посилання касаційної скарги на те, що прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у тій частині, яка передбачала обмеження розміру винагороди за працю деяким категоріям працівників суперечить низці норм Конституції України, а тому вказаний нормативно-правовий акт не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є безпідставними, оскільки вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших нормативно-правових актів належить до виключної компетенції Конституційного Суду України.
		Так, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року за № 10-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.
		Таким чином, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, а отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28 серпня 2020 року.
		Разом із тим, положення пункту 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не було визнано неконституційним Конституційним Судом України. 
		Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2020 року за № 996 «Деякі питання оплати праці керівників, членів виконавчих органів та винагороди членів наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки» скорочено строк дії обмеження, встановленого пунктом 10 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та вказано, що в жовтні 2020 року та в подальшому розмір заробітної плати керівників, членів виконавчих органів та винагороди членів наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки визначається згідно з умовами контрактів із керівниками, членами виконавчих органів зазначених суб`єктів господарювання та цивільно-правових угод із членами наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки.
		Отже, строк дії обмеження щодо нарахування заробітних плат, в тому числі, членам наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки, встановлені пунктом 10 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», скорочено постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2020 року за № 996, яка набрала чинності 28 жовтня 2020 року. Тобто, такі обмеження є визначеними щодо дії в часі та забезпечують передбачуваність застосування.
		Обмеження розміру винагороди за працю певних категорій працівників було передбачене законом. Приписи законів України з приводу визначення заробітної плати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
		Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у період із 01 квітня 2020 року до 31 серпня 2020 року обмеження розміру винагороди позивача відбулися у зв`язку з виконанням імперативної вимоги Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення заробітної плати членів правління державних банків.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність врахування висновку Верховного Суду щодо незаконності обмеження, зокрема суддівської винагороди, викладеного у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, за їх безпідставністю, оскільки суб`єктний склад учасників спору, характер спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання є різними.
		У вказаній справі предметом спору та правового дослідження було обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди у порушення частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 130 Конституції України з урахуванням, у тому числі, рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.
		У свою чергу ОСОБА_3 не має відношення до визначених у рішенні Конституційного Суду України працівників бюджетних установ, а також жодного відношення до осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у розумінні змісту самого рішення). Крім того, як зазначено вище, пункт 10 розділу II «Прикінцевих положень» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та неконституційним не визнавався».
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 є необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20 (ухвала Верховного Суду від 16 лютого 2024 року).
		 
		Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). 
		 
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).
		 
		З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2023 року у справі № 757/42192/20 (провадження № 61-5235св22), та зробити висновок про те, що:
		«власник або уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені трудовим контрактом;
		прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, може бути підставою для внесення змін до такого контракту;
		сам по собі факт прийняття закону, який погіршує умови оплати праці, встановлені трудовим контрактом, не може бути підставою для невиплати заробітної плати у розмірах, встановлених трудовим контрактом (якщо відповідні зміни у контракт не були внесені);
		положення пункту 10 Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не надавали право роботодавцю зменшувати заробітну плату до моменту внесення відповідних змін до трудового контракту».
		 
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Передати справу № 757/36687/21-ц на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                        В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                         Д. А. Гудима
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                                  Є. В. Краснощоков
		 
		                                                                                                  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...