Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 210/1889/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним підприємству, установі, організації.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2025.
Дата набрання законної сили: 22.01.2025
Номер судового провадження: 61-16748ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                       
		 
		22 січня 2025 року 
		м. Київ
		 
		справа № 210/1889/22
		провадження № 61-16748св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач) Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Сакари Н. Ю.   
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року у складі судді Вікторович Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Анєєва О. В., Кішкіної І. В., Корчистої О. І., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - АТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», товариство) про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 27 серпня 1987 року до 04 серпня 
		1999 року він працював на умовах повного робочого часу у відповідача в експрес-квантометричній лабораторії № 1, виконуючи роботи з ремонту, регулювання та наладки обладнання. Роботи, які він виконував, належали до Списку № 1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162. При оформленні документів на пенсію відповідач відмовив йому у наданні довідки з місця роботи, яка потрібна для визначення пільгового стажу для призначення пенсії.
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року (справа № 210/455/15-ц), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кивий Ріг») про визнання незаконним рішення про відмову у видачі документів, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково. 
		Зобов`язано ПАТ «АрселорМіттал Кивий Ріг», підтвердити ОСОБА_1 пільговий стаж роботи відповідно до позиції 12205000-1754б підрозділу 5 розділу ХХІІ Списку № 1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 
		від 11 березня 1994 року № 162, за період його роботи з джерелами іонізуючого випромінювання з 27 серпня 1987 року до 04 серпня 1999 року та видати довідку про пільговий стаж і виписку з наказу про результати атестації для отримання пенсії.
		04 січня 2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ у Дніпропетровській області) із заявою про призначення пільгової пенсії. Відповідно до протоколу/розпорядження щодо призначення пенсії від 14 квітня 2022 року, ГУ ПФУ у Дніпропетровській області зарахувало йому пільговий стаж (11 років) та призначило пенсію за віком 
		з 04 січня 2021 року, тобто з часу подання повного переліку документів, необхідних для призначення пенсії. 
		Посилаючись на те, що у зв`язку із незаконною відмовою у видачі довідки про пільговий стаж роботи, відповідач порушив право позивача на соціальний захист, що призвело до втрати ним пенсійних виплат за період з 01 січня 2015 року 
		до 01 січня 2021 року та завдало йому майнових збитків, позивач просив стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди, а саме недоотриманої пенсії за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2020 року у розмірі 618 052,44 грн, збитків від інфляції у розмірі 459 849,29 грн та 188 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.  
		 
		 
		Короткий зміст судових рішень
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. 
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що пенсійні виплати не є доходом особи, а є лише одним із видів соціальної допомоги. А тому недоотримана позивачем пенсія у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не є упущеною вигодою.
		Крім того, при вирішенні спору про відшкодування шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Позивач не довів наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності відповідача, а також причинного зв`язку між завданою шкодою і протиправним діянням заподіювача - АТ «АрселоМіттал Кривий Ріг».
		Зокрема у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду 
		від 29 червня 2021 року (справа №160/4709/21 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії) зазначено, що у трудовій книжці позивача чітко зазначено, що він 
		у спірний період працював на посаді, що передбачена Списком № 1, виконуючи роботи з ремонту, регулювання та наладки обладнання, з повним робочим днем. Наведені записи в трудовій книжки про роботу позивача за вказаний період свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами повний робочий день. Записи про спірний період роботи засвідчені відповідними печатками підприємства і дефектів їх вчинення не мають. Тобто, для призначення пенсії позивачу було достатньо наявних записів у трудовій книжці.
		Незгода з відмовою Управління ПФУ в Дзержинському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо надання інформації для підтвердження права на пенсію за віком за Списком № 1 (лист від 31 березня 2016 року № 817/02/97) мала вирішуватися позивачем з органами пенсійного фонду. 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року (справа № 210/455/15-ц) АТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» зобов`язано надати позивачу довідку про умови праці для підтвердження пільгового стажу, однак не встановлено незаконності дій товариства.
		Позивач не надав доказів на підтвердження вини відповідача у неотриманні ним пенсійного забезпечення з часу першого звернення до органів Пенсійного фонду України, а саме - 31 березня 2016 року.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року - без змін. 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відмовляючи 
		у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів, що пенсійні виплати, які він міг би отримувати у разі надання відповідачем довідки про уточнення характеру його роботи, 
		є упущеною вигодою, та що така невиплата відбулася з вини підприємства. 
		У рішенні Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року (справа № 210/455/15-ц) зазначено, що пенсійний фонд відмовив позивачу у зарахуванні до пільгового стажу періоду роботи, на підтвердження якого він надав не лише трудову книжку, а й довідку 
		АТ «АрселорМіттал» від 21 грудня 2020 року №1703 про пільговий стаж. 
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (справа №160/4709/21) позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 13 січня 2021 року щодо невизнання періодів роботи ОСОБА_1 на підприємстві як таких, що дають право на призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та про відмову в призначенні пенсії. 
		Визнано періоди роботи ОСОБА_1 з 22 серпня 1992 року до 04 серпня 
		1999 року на Криворізькому державному металургійному комбінаті «Криворіжсталь» (правонаступником якого є АТ «АрселорМіттал») такими, що дають право на призначення пільгової пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». 
		Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 22 серпня 1992 року до 04 серпня 1999 року на Криворізькому державному металургійному комбінаті «Криворіжсталь» до пільгового стажу. 
		Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 січня 2021 року про призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
		Тобто, навіть за наявності довідки відповідача про підтвердження пільгового стажу, виданої за рішенням суду від 21 квітня 2017 року (справа № 210/455/15-ц), яке набрало законної сили 17 листопада 2020 року, Управління ПФУ 
		в Дзержинському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відмовило ОСОБА_1 у визнанні періодів його роботи у відповідача з 22 серпня 
		1992 року до 04 серпня 1999 року, як таких, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах, що і стало підставою для звернення ОСОБА_2 
		до адміністративного суду з позовом.
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
		У листопаді 2024 року  ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 28 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16 та постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 210/455/15 (пункт 1 частини другої 
		статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
		Посилається не те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що у грудні 2014 року на підставі 
		статті 80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» він звернувся до відповідача з проханням прийняти заяву про призначення пільгової пенсії за Списком № 1 та/або надати йому документи, зокрема довідку про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, для особистого звернення до пенсійного фонду. 
		Листом від 30 грудня 2014 року відповідач повідомив його про те, що не може підтвердити наявність у нього пільгового стажу за Списком № 1, а тому він 
		не може скористатися правом на пенсійне забезпечення на пільгових умовах 
		у 50 років. 
		Таку довідку відповідач надав йому лише 21 грудня 2020 року № 1703 на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року (справа № 210/455/15-ц), яке набрало законної сили 17 листопада 2020 року. Пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 він почав отримувати 04 січня 2021 року. 
		Тобто, починаючи з січня 2015 року він мав гарантоване Конституцією та законами України право на призначення пенсії та отримання пенсійних виплат, але не зміг його реалізувати у зв`язку з допущеними відповідачем порушеннями. 
		Вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій порушили послідовність викладу обставин справи, не звернули уваги на обставини, які призвели до порушення його права на соціальний захист. 
		Не надали правової оцінки незаконним діям відповідача, який на порушення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» у період 1994 - 1995 років не здійснив атестацію його робочого місця; не надав йому уточнюючої довідки про пільговий характер праці (лист від 30 грудня 2014 року); не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 травня 
		2020 року у справі № 210/455/15-ц.
		Суди помилково зазначили про те, що для призначення пенсії позивачу було достатньо наявних у трудовій книжці записів, посилаючись на обставини, встановлені у справі № 160/4709/21.
		У той час, коли у його трудовій книжці, записи щодо пільгового стажу за Списком № 1, які б відповідали вимогам пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), відсутні саме з вини відповідача, оскільки він не провів атестацію його робочого місця, а тому Пенсійний фонд України, призначаючи йому пільгову пенсію за Списком № 1 з січня 2021 року, використовував інформацію як з трудової книжки, яка містить інформацію про повну зайнятість на посаді у визначені періоди роботи, так і з уточнюючої довідки, наданої роботодавцем за рішенням суду, яка містить додаткову інформацію щодо віднесення цих періодів роботи до конкретної категорії у Списку № 1. 
		Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на дискреційні повноваження органів Пенсійного Фонду України щодо визначення переліку документів, що необхідні для призначення пенсії. Зокрема, необхідність надання уточнюючої довідки про пільговий характер праці підтверджується листом Управління ПФУ 
		в Дзержинському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 березня 2016 року № 817/02/37.
		Крім того, необхідність подання такої довідки передбачена пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад, і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право а пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 
		від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок застосування Списків № 1 
		і № 2), у якому зазначено, що для підтвердження стажу роботи із шкідливими 
		і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці, та у разі відсутності у трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію ні пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній). У пункті 20 якого зазначено, що 
		у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
		За таких обставин органи пенсійного фонду не мали правових підстав виконувати теоретичні розрахунки витрат пенсійного забезпечення за період з січня 2015 року до грудня 2020 року, що передував зверненню позивача із відповідною заявою про призначення пенсії з повним переліком необхідних документів. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди неправильно застосували статтю 1166 ЦК України. Не звернули уваги на те, що у частині другій зазначеної 
		статті встановлено презумпцію вини завдавача шкоди, а отже саме на АТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» законом покладено обов`язок довести, що шкоди завдано не з його вини. 
		Товариство надало позивачу уточнюючу довідку про наявність пільгового стажу лише через 6 років після його звернення, в той час як відповідно до пункту 3.2 Поряду подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 
		від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії посадова особа підприємства, установи, організації оформляє всі необхідні документи і направляє їх до органу, що призначає пенсію, за місцезнаходженням підприємства, установи, організації або передає документи працівнику для їх подачі до органу, що призначає пенсію. 
		Згідно зі статтею 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її. 
		Водночас відповідач не надав доказів того, що затримка надання позивачу довідки про підтвердження наявності трудового стажу відбулася не з вини товариства. 
		Крім того, суд першої інстанції помилково застосував визначення поняття доходу , посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року 
		№ 1-р/2018 у справі № 1-6/2018 у якому, зокрема зазначено, що пенсія це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України, а тому дійшов помилкового висновку про те, що пенсійні виплати не є доходом особи, 
		а є лише одним із видів соціальних виплат, а тому заявлена позивачем сума збитків у вигляді упущеної вигоди, не може вважатися збитком у розумінні статті 22 ЦК України, оскільки не є доходом особи. 
		Не звернув уваги на те, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством). А тому посилання суду першої інстанції у питанні про визначення поняття доходу на Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі 
		№ 1-6/2018, є помилковим. 
		Крім того, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 22 ЦК України суперечить висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 18 травня 2016 року 
		у справі № 6-237цс16, згідно з яким недоотримані суми пенсійних виплат з вини роботодавця, який надав некоректні документи для призначення пенсії, повинні розглядатися судами за положеннями пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України як упущена вигода. 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов. 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 25 жовтня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, витребувано із Дзержинського районного суду 
		м. Кривого Рогу Дніпропетровської області матеріали справи № 210/1889/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
		У січні 2024 року матеріали справи № 210/1889/22 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2024 року заяви про самовідвід суддів Верховного Суду Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Шиповича В. В. задоволено. 
		Відведено суддів: Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Шиповича В. В. від участі у справі № 210/1889/22 за позовом  ОСОБА_1 до АТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 червня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.
		Справу передано на повторний автоматизований розподіл. 
		Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 грудня 2024 року справу № 210/1889/22 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Гулько Б. І., Сакара Н. Ю.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою 
		статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що з 27 серпня 1987 року до 04 серпня 1999 року ОСОБА_1 працював на Криворізькому державному металургійному комбінаті «Криворіжсталь» (далі - КДМК «Криворіжсталь»), правонаступником якого є АТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», в експрес-квантометричній лабораторії № 1 та виконував роботи з ремонту, регулювання та наладки обладнання, яка згідно з Порядком застосування Списків № 1 і № 2 належить до Списку № 1. 
		У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» 
		з проханням прийняти його заяву про призначення пільгової пенсії за Списком № 1 та/або надати йому перелік документів, в тому числі довідку про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, для звернення з цього ж питання до Пенсійного фонду України.
		Листом голови комісії з призупинення юридичної особи Управління ПФУ в Дзержинському районі Кривого Рогу від 31 березня 2016 року № 817/02/97 позивачу повідомлено, що особи, які обіймали робочі місця у лабораторії радіоактивних ізотопів, відповідно до атестації робочих місць комбінату 
		від 09 грудня 1994 року № 525 мали право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. 
		Але в переліку атестації від 20 березня 2000 року № 417 відсутні робочі місця лабораторії радіоактивних ізотопів у зв`язку з тим, що за поданням Державної експертизи умов праці від 21 січня 1997 року № 3 припинено дію прийнятих рішень у Криворізькому державному металургійному комбінаті «Криворіжсталь» стосовно працівників, які працюють та обслуговують прилад ARL-72000, щодо віднесення їх до розділу ХХІІ Списку №1  виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких, дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. 
		Роз`яснено ОСОБА_1 право на отримання у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» довідки про уточнення пільгового характеру праці для призначення пенсії за віком згідно зі Списком № 1. А також, що у разі надання довідки, можливо повернутися до вирішення питання при призначення йому пенсії.
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 квітня 2017 року (справа № 210/455/15-ц) позовні вимоги 
		ОСОБА_1 до ПАТ «АрселорМіттал Кивий Ріг» про визнання незаконним рішення про відмову у видачі документів, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково. 
		Зобов`язано ПАТ «АрселорМіттал Кивий Ріг» підтвердити ОСОБА_1 пільговий стаж роботи відповідно до позиції 12205000-1754б підрозділу 5 розділу ХХІІ Списку № 1, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 
		1994 року № 162, за період його роботи з джерелами іонізуючого випромінювання з 27 серпня 1987 року до 04 серпня 1999 року та видати довідку про пільговий стаж і виписку з наказу про результати атестації для отримання пенсії.
		Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року (справа № 210/455/15-ц) рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову 
		у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року (справа № 210/455/15-ц) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 
		від 21 квітня 2017 року залишено без змін.
		На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 
		2020 року, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» видало ОСОБА_3 довідку про підтвердження пільгового стажу від 21 грудня 2020 року (вих. № 1703).
		04 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. 
		Листом від 13 січня 2021 року № 0400-010303-8/4096 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії з тих підстав, що пільговий стаж враховано лише за період роботи заявника до 22 серпня 1992 року, стосовно інших періодів роботи за Списком № 1 відсутні відомості про атестацію робочих місць.
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (справа № 160/4709/21) адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 13 січня 2021 року щодо невизнання періодів роботи ОСОБА_1 
		з 22 серпня 1992 року до 04 січня 1999 року, як таких, що дають право на призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та про відмову в призначенні пенсії.
		Визнано періоди роботи ОСОБА_1 з 22 серпня 1992 року до 04 серпня 
		1999 року у КДМК «Криворіжсталь» такими, що дають право на призначення пільгової пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
		Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 22 серпня 1992 року до 04 серпня 1999 року у КДМК «Криворіжсталь» до пільгового стажу.
		Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04 січня 2021 року про призначення пенсії відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
		У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу удових витрат. 
		Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2022 року (справа № 160/12474/22) позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено. 
		Визнано дії ГУ Пенсійного фонду України Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати», компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 04 січня 2021 року до 20 травня 2022 року, тобто до дня фактичної виплати нарахованої пенсії, протиправними.
		Зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з 04 січня 2021 року до 20 травня 2022 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
		Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
		Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 , посилався на те, що внаслідок незаконної відмови у видачі йому довідки про пільговий стаж роботи, відповідач порушив його право на соціальний захист, що призвело до втрати ним пенсійних виплат за період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2021 року та завдало йому майнових збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме недоотриманої пенсії за період з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2020 року у розмірі 618 052,44 грн. 
		За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі 
		№ 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і  вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог заявника, суд першої інстанції виходив з того, що: пенсійні виплати не є доходом особи, а є лише одним із видів соціальної допомоги, а тому, недоотримана позивачем пенсія у розумінні статті 22 ЦК України не є упущеною вигодою, тобто відсутня сама правова підстава для звернення до суду з цим позовом; ОСОБА_1 не довів вини відповідача у неотриманні ним пенсійного забезпечення.
		Верховний Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке. 
		Відповідно до частин першої, другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Питання пенсійного забезпечення регулюються законодавством про пенсійне забезпечення в Україні, що базується на Конституції України й складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», інших законів України, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
		У абзаці 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
		У рішенні Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі № 1-6/2018 за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист, яке відповідно до статті 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням; зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках; встановлюючи в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, зокрема принципу рівності (абзаци перший, другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
		Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність 
		(у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок 
		у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.
		Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.
		З огляду на це Конституційний Суд України вважав, що правове регулювання 
		у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов`язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.
		Таким чином, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу суперечить статті 21, частинам першій, другій статті 24 Основного Закону України.
		Беручи до уваги аналіз відповідних конституційних приписів, міжнародної практики і положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, а також підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, що містить перелік доходів громадян, які підлягають оподаткуванню, до якого не включено пенсію, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною другою статті 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов`язаним з будь-яким видом діяльності.
		Запроваджуючи оподаткування пенсій, законодавець вніс зміни до пункту 164.2 статті 164 Кодексу, відповідно до яких пенсія включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Згідно з вказаним пунктом до такого доходу також включаються: доходи у вигляді заробітної плати; суми винагород та інших виплат, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору; дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду; дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується згідно з розділом IV «Податок на доходи фізичних осіб» Кодексу, та інше. З наведеного вбачається, що законодавець прирівнює пенсію до різних видів доходів громадян, однак аналіз відповідних конституційних приписів, положень законодавства про пенсійне забезпечення в Україні дає підстави для висновку, що пенсія - це не дохід, а один із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України.
		Таким чином, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.
		У Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 Конституційний Суд України охарактеризував щомісячне довічне грошове утримання як особливу форму соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання суддів, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді; щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага; особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування (абзаци п`ятий, шостий, сьомий пункту 7 мотивувальної частини).
		Вирішуючи питання щодо відповідності статті 126 Конституції України положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу, оскільки згідно з ним здійснюється оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів, дійшов висновку про те, що оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів зменшує його розмір та знижує досягнутий рівень гарантій незалежності суддів. Отже, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів не відповідає частині першій статті 126 Конституції України.
		Згідно зі статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
		У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-234цс16, на яку посилається заявник у касаційній скарзі (позивачу було завдано збитків, які полягали в нарахуванні йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, меншому за той, на який він мав право у зв`язку з обійманням адміністративної посади голови суду) зазначено, що відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до пункту 2 частини другої тієї ж статті збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
		Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
		У справі, яка переглядається, збитки полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права.
		Стаття 22 ЦК України практично визнає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків.
		У зазначеній справі Верховний Суду України дійшов висновку про те, що суди, дійшли необґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 22 ЦК України.
		Аналізуючи наведене необхідно дійти висновку про те, що недоотримана ОСОБА_1 сума пенсії є збитком у вигляді упущеної вигоди, тобто доходу, який особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
		За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що пенсійні виплати не є доходом особи, а є лише одним із видів соціальної допомоги, а тому, недоотримана позивачем пенсія у розумінні статті 22 ЦК України не 
		є упущеною вигодою, тобто відсутня сама правова підстава для звернення до суду з цим позовом.
		Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції на порушення норм процесуального права фактично відмовив у задоволенні позову одночасно 
		з двох самостійних підстав, а саме відсутності правової підстави для звернення до суду з позовом та у зв`язку з недоведеністю вини АТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
		Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
		Зокрема, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що довідка про наявність пільгового стажу не була необхідною, оскільки для призначення пенсії позивачу було достатньо наявних записів у трудовій книжці.
		В апеляційній скарзі заявник посилався на те, що суд першої інстанції помилково зазначив про те, що для призначення пенсії позивачу було достатньо наявних 
		у трудовій книжці записів, посилаючись на обставини встановлені у справі 
		№ 160/4709/21, оскільки у зазначеній справі таких обставин не встановлено. 
		Крім того, в його трудовій книжці записи щодо пільгового стажу за Списком № 1, які б відповідали вимогам пункту 2.14 Інструкції, відсутні з вини відповідача, оскільки він не провів атестацію його робочого місця. Крім того, необхідність подання такої довідки передбачена пунктом 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2, а також Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
		На порушення пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 
		1992 року № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» у період 1994 - 1995 років відповідач не здійснив атестацію його робочого місця; не надав йому уточнюючої довідки про пільговий характер праці (лист 
		від 30 грудня 2014 року).
		Апеляційний суд зазначеного не врахував, доводів апеляційної скарги належно не перевірив, зібраних у справі доказів не дослідив, ухвалене за наслідками апеляційного перегляду судове рішення належно не мотивував, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін. 
		Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права є частково обґрунтованими, що є підставою для скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Під час нового апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції необхідно урахувати висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-234цс16 стосовно застосування до спірних правовідносин статті 22 ЦК України, належно дослідити зібрані у справі докази та обставини встановлені судами у справах № 210/455/15-ц, № 160/4709/21, № 160/12474/22, на які посилався як суд першої інстанції у оскаржуваному судовому рішенні, так і  позивач у апеляційній скарзі. Та, залежно від установленого, перевірити здійснені ОСОБА_1 розрахунки суми упущеної вигоди, зокрема період її нарахування, а також вирішити похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі 
		підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої 
		статті 389 цього Кодексу.
		Оскільки повноваження апеляційного суду дозволяють виправити недоліки допущені під час попереднього розгляду справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, встановити обставини, які мають значення для вирішення справи, дати належну оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 червня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.  
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков    Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць     Р. А. Лідовець     Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...