Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 740/1012/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2025.
Дата набрання законної сили: 15.01.2025
Номер судового провадження: 61-2033ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		15 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 740/1012/22
		провадження № 61-2033 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача - Пророка В. В.,
		суддів:          Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «Магнат»,представник позивача -Адвокат Цвіркун Ігор Олегович,відповідачі: Фермерське господарство «Шугаївське»,  ОСОБА_1 , 
		розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат» до Фермерського господарства «Шугаївське», ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди земельної ділянки, переведення прав та обов`язків орендаря за договором оренди,
		 
		за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 вересня 2022 року, ухвалене суддею Олійником В. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року й додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року, прийняті колегією суддів у складі Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст вимог позивача
		 
		1.           У травні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «Магнат» (далі - ТОВ АПК «Магнат») звернулось до суду із зазначеним позовом до Фермерського господарства «Шугаївське» (далі - ФГ «Шугаївське»), ОСОБА_1 з вимогою визнати за ним переважне право на укладення із ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 1,9435 га (кадастровий номер: 7423381200:04:001:0284), розташованої на території Талалаївської сільської ради, Ніжинського району, Чернігівської області (далі - спірна земельна ділянка), та перевести з ФГ «Шугаївське» на позивача права та обов`язки орендаря за договором оренди спірної земельної ділянки від 01 квітня 2020 року, укладеного між відповідачами.
		 
		2.           Позов мотивований тим, що ТОВ АПК «Магнат» здійснює діяльність щодо обробітку полів (земельних ділянок) із вирощуванням сільськогосподарських культур на території Ніжинського та Прилуцьких районів з 2012 року. Понад 75 % земельних ділянок в масиві поля № 303, у якому розташована також і спірна земельна ділянка, тривалий час перебувають у користуванні позивача. У зв'язку з цим відповідно до частини четвертої статті 37-1 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (у актуальній редакції далі - ЗК України) позивач є особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення.
		 
		3.           Тому згідно із частиною четвертою статті 8-2 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (у актуальній редакції далі - Закон про оренду землі) позивач має переважне право на укладення договору оренди спірної земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
		 
		4.           Межі спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) в масиві зазначеного поля площею 371,4 га не встановлені, що без видимих межових знаків унеможливило визначення точного місця її розташування, що у свою чергу призвело до її обробітку позивачем.
		 
		5.           Листом-повідомленням від 01 липня 2021 року позивач повідомив відповідачів, зокрема ОСОБА_1 , про намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на тих самих умовах, що і укладений нею із ФГ «Шугаївське» 01 квітня 2020 року договір оренди спірної земельної ділянки.
		 
		6.           Але ОСОБА_1 не уклала договір оренди спірної земельної ділянки із ТОВ АПК «Магнат».
		 
		Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
		 
		7.           Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 12 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено. Здійснений розподіл судових витрат.
		 
		8.           Суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_1 , перебуває в оренді ФГ «Шугаївське». Докази щодо визнання недійсним відповідного договору оренди від 01 квітня 2020 року, укладеного між відповідачами, суду не надані. Також спірна земельна ділянка знаходиться в масиві поля, фактичний обробіток земель якого для вирощування сільськогосподарських культур здійснюється позивачем ТОВ АПК «Магнат» та відповідачем ФГ «Шугаївське», з приводу чого заперечення сторін під час судового розгляду не заявлені.
		 
		9.           Проаналізувавши повний зміст норм права, на які посилається позивач, суд першої інстанції зазначив, що укладення договору оренди є добровільним проявом волі власника земельної ділянки. Лист-повідомлення позивача щодо відповідного його наміру надісланий ОСОБА_1 як власниці спірної земельної ділянки після укладення нею 01 квітня 2020 року договору оренди із ФГ «Шугаївське» щодо спірної земельної ділянки. Докази щодо звернення позивача до ОСОБА_1 з приводу оренди спірної земельної ділянки до укладення нею зазначеного договору оренди з ФГ «Шугаївське» суду не надані. А переважне право особи на укладення договору оренди земельної ділянки, якій належить право користування істотною частиною відповідного масиву земель сільськогосподарського призначення, існує лише на момент укладення такого договору оренди з іншою особою (орендарем).
		 
		10.       Ті ж правові норми, на які посилається позивач, передбачають, що у разі, коли вже укладений договір оренди щодо відповідної земельної ділянки з іншою особою, то, за умови виконання положень цих правових норм, позивач може претендувати на право суборенди цієї земельної ділянки. Але суду не надані докази того, що позивач намагався реалізувати це своє право.
		 
		11.       Також позивач не надав суду першої інстанції доказів правомірності свого користування спірною земельною ділянкою, починаючи з 26 лютого 2020 року (дата реєстрації права оренди ФГ «Шугаївське» на спірну земельну ділянку за відповідним договором оренди).
		 
		12.       Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача не виникло доведене переважне право на укладення договору оренди спірної земельною ділянки на заявлених умовах, що не дає підстав суду для задоволення як цієї основної вимоги про визнання права, так і похідної від неї - переведення на позивача прав та обов'язків орендаря за відповідним договором оренди від 01 квітня 2020 року.
		 
		13.       Суд першої інстанції частково задовольнив клопотання представника ФГ «Шугаївське» щодо відшкодування витрат цього відповідача на правничу (правову) допомогу, надану йому у суді першої інстанції у зв`язку із розглядом цієї справи, у сумі 13 000,00 грн. Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодування цих витрат у сумі 8 000,00 грн є співмірним зі складністю справи та переліком наданих адвокатом послуг, відповідає принципу розумності.
		 
		14.       Апеляційний суд додатково підкреслив, що порушення права чи інтересу, за захистом яких звернулась особа, має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. У своїй оскаржуваній постанові він погодився з аргументами та висновками суду першої інстанції щодо суті заявлених позовних вимог. Зокрема апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Також він вказав, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, правильність висновків суду не спростовують.
		 
		15.       Водночас, оцінюючи аргументи апеляційної скарги щодо оскаржуваного рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог, апеляційний суд послався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04), у якому вказано, що згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 цього рішення ЄСПЛ).
		 
		16.       Відмова апеляційного суду зупинити апеляційне провадження у цій справі до розгляду Верховним Судом у складі колегій суддів різних палат певного переліку справ, на які посилався позивач, обумовлена тим, що пункт 10 частини першої статті 252 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у актуальній редакції далі - ЦПК України) передбачає розгляд іншої справи саме палатою, об'єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.
		 
		17.       Додатковою постановою від 20 січня 2023 року Чернігівський апеляційний суд частково задовольнив заяву представника ФГ «Шугаївське» щодо відшкодування понесених цим відповідачем судових витрат на правничу (правову) допомогу у суді апеляційної інстанції- вирішив стягнути з ТОВ АПК «Магнат» на користь ФГ «Шугаївське» відповідне відшкодування у сумі 3 000,00 грн.
		 
		18.       Апеляційний суд врахував заперечення представника ТОВ АПК «Магнат» щодо суми заявлених ФГ «Шугаївське» до відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу у суді апеляційної інстанції, виходив із складності справи, оцінки обсягу заявлених наданих адвокатських послуг та витраченого адвокатом на них часу за критеріями розумності та співмірності. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені ФГ «Шугаївське» до відшкодування судові витрати на правничу (правову) допомогу у сумі 9 200,00 грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат у цій справі.
		 
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		 
		19.       Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (далі - Інформація з реєстрів) 26 лютого 2020 року здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 1,9435 га (кадастровий номер 7423381200:04:001:0284). Підставою цього є рішення IІ сесії VII скликання Талалаївської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, видане 07 лютого 2020 року.
		 
		20.       01 квітня 2020 року між ОСОБА_1 та ФГ «Шугаївське» укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,9435 га (кадастровий номер 7423381200:04:001:0284) - спірної земельної ділянки. Строк дії цього договору - до 31 березня 2030 року. Згідно із Інформацією з реєстрів державна реєстрація відповідного права оренди ФГ «Шугаївське» здійснена 25 серпня 2020 року.
		 
		21.       Листом-повідомленням від 01 липня 2021 року ТОВ АПК «Магнат» повідомило ОСОБА_1 та ФГ «Шугаївське» про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди спірної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких був укладений зазначений договір оренди землі з ФГ «Шугаївське». Зокрема, ТОВ АПК «Магнат» запропонувало адресатам у добровільному порядку розірвати відповідний договір оренди спірної земельної ділянки від 01 квітня 2020 року, а ОСОБА_1 звернутися до ТОВ АПК «Магнат» для укладення договору оренди спірної земельної ділянки на тих самих договірних умовах.
		 
		22.       29 липня 2021 року ФГ «Шугаївське» направило ТОВ АПК «Магнат» лист, у якому зазначило, що відповідно до положень пункту д-1 частини першої статті 13 та частини п`ятої статті 35 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (у актуальній редакції далі - Закон про держземкадастр) землі сільськогосподарського призначення вважаються такими, що входять до масиву земель, після внесення про них відомостей до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель. Оскільки в Державний земельний кадастр інформація про документацію із землеустрою про масив земель сільськогосподарського призначення ТОВ АПК «Магнат» не вносилась, ФГ «Шугаївське» діяло правомірно при укладенні договорів оренди щодо певного переліку земельних ділянок, до якого, зокрема, входить й спірна земельна ділянка.
		 
		23.       Апеляційний суд встановив на підставі матеріалів цієї справи, зокрема копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 1660007045240, що ОСОБА_1 отримала зазначений лист-повідомлення ТОВ АПК «Магнат» 03 липня 2021 року, відповідь не надавала.
		 
		24.       Позивач додав до позовної заяви складений ним список земельних ділянок масиву поля № 303 із зазначенням власників і орендарів земельних ділянок у даному масиві. З нього вбачається, що більшість земельних ділянок перебуває в оренді у ТОВ АПК «Магнат».
		 
		25.       Представництво ФГ «Шугаївське» у суді першої інстанції здійснювалось адвокатом Лутай Н. М. на підставі договору від 20 липня 2021 року № 20/07/21 про надання правової (професійної правничої) допомоги, укладеного між ФГ «Шугаївське» й Адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп», та ордеру від 21 червня 2022 року. Згідно із додатком від 15 червня 2022 року №10 до цього договору № 20/07/21 адвокатом Лутай Н. М. надані послуги: щодо усних юридичних консультацій по даній справі (визначена вартість - 3 000,00 грн); складання та подання відзиву (визначена вартість - 10 000,00 грн). Їх оплату (із урахуванням рахунку від 15 червня 2022 року № 48 та акта надання послуг від 20 червня 2022 року № 38) ФГ «Шугаївське» здійснило відповідно до платіжного доручення від 20 червня 2022 року № 96.
		 
		26.       Витрати ФГ «Шугаївське» на правничу (правову) допомогу у суді апеляційної інстанції підтверджуються: Договором про надання правової (професійної правничої) допомоги від 20 липня 2021 року, укладеним між ФГ «Шугаївське» в особі його голови Шугая В. М. та Адвокатським об`єднанням «Лігал Айк`ю Груп» в особі керуючого партнера Якуби Г. О.; Додатковою угодою до цього договору від 20 липня 2022 року № 1; Додатком до цього договору від 08 листопада 2022 року № 16; ордером про надання правничої (правової) допомоги від 14 листопада 2022 року; актом надання послуг від 14 листопада 2022 року № 123; рахунком на оплату від 08 листопада 2022 року № 118; платіжним дорученням від 09 листопада 2022 року. Згідно із зазначеним актом надання послуг від 14 листопада 2022 року адвокатом ФГ «Шугаївське» були надані наступні послуги з правничої (правової) допомоги загальною вартістю у сумі 9 200,00 грн: складення та подання відзиву на апеляційну скаргу у цій справі до Чернігівського апеляційного суду.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		27.       У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ АПК «Магнат» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, у якій ТОВ АПК «Магнат», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ АПК «Магнат». Також заявлені клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження цих судових рішень та про зупинення їх дії.
		 
		28.       Клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження не розглядається Верховним Судом, оскільки, попри його наявність у касаційній скарзі, позивач у касаційній скарзі навів доводи щодо дотримання ним процесуальних строків її подання.
		 
		29.       Попри те, що ТОВ АПК «Магнат» зазначило у своїй касаційній скарзі, що вона подається саме на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 вересня 2022 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, а під час усунення недоліків касаційної скарги також наполягало на відкритті касаційного провадження саме щодо цих судових рішень, у касаційній скарзі у прохальній частині міститься вимога про скасування також й додаткової постанови Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року щодо заяви ФГ «Шугаївське» про відшкодування судових витрат на правничу (правову) допомогу, понесених під час апеляційного перегляду цієї справи, за результатами якого була прийнята постанова Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року.
		 
		30.       Оскільки відповідно до сталої практики (дивитись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, пункти 132-135) додаткова постанова суду щодо розподілу судових витрат за своєю суттю є похідною від постанови суду по суті справи (обумовленою результатами її розгляду), Верховний Суд розглядає в межах заявленої касаційної скарги й вимогу щодо скасування додаткової постанови Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		31.       Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року після усунення недоліків касаційної скарги, крім іншого, відкрите касаційне провадження у справі, у задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень відмовлено.
		 
		32.       08 серпня 2023 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із звільненням у відставку судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.
		 
		33.       05 вересня 2024 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв'язку із увільненням від роботи судді Калараша А. А. справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ситнік О. М.
		 
		34.       Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
		 
		35.       24 грудня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.
		 
		36.       08 січня 2025 року у зв'язку із перебуванням судді Ситнік О. М. у відпустці справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		37.       З урахуванням змісту касаційної скарги ТОВ АПК «Магнат» оскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1, 3 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411) частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		38.       ТОВ АПК «Магнат» вважає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 910/2388/20 та від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/2005. Зокрема, позивач вважає, що попри різницю правовідносин у справі, що розглядається, та справи № 910/2388/20, на підставі статті 8 (аналогія) Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (у актуальній редакції далі - ЦК України) до справи, що розглядається мав бути застосований правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у справі № 910/2388/20, який фактично зводиться до того, що позов про переведення прав та обов'язків за договором відповідає за своєю суттю такому способу захисту прав та інтересів як зміна правовідношення, а здійснення правочину (укладення договору) з порушенням переважного права іншої особи не зумовлює недійсність цього правочину, оскільки наслідком такого порушення є право цієї іншої особи вимагати у судовому порядку переведення на неї прав та обов'язків за цим правочином, які відповідають її порушеному переважному праву, за умови доведення нею цього права та його порушення (невизнання, оспорення). Також позивач вважає, що цей правовий висновок відповідає правовому висновку, який міститься й у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 рокуу справі № 143/591/20.
		 
		39.       Також ТОВ АПК «Магнат» вказує на те, що, на його думку, апеляційний суд безпідставно проігнорував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1326/16, від 13 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 щодо застосування конкретного та ефективного способу захисту цивільного права, який залежить від характеру його порушення, невизнання або оспорення.
		 
		40.       На переконання позивача, суди попередніх інстанцій неналежним чином дослідили докази у справі та безпідставно проігнорували той факт, що позивач не заявляв про своє відповідне переважне право на момент укладення, зокрема зазначеного договору оренди від 01 квітня 2020 року, укладеного між відповідачами, тому що просто не знав про його укладання. Не приділено увагу судів, на думку позивача, тому, що ФГ «Шугаївське» проводило системну діяльність по укладанню відповідних договорів оренди з власниками земельних часток (паїв) після оформлення ними права власності на земельні ділянки, обробленням яких фактично займався позивач. Також позивач вважає, що апеляційний суд безпідставно не приділив уваги його аргументам щодо невідповідності здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат вимогам статті 263 ЦПК України.
		 
		41.       Єдиним аргументом скасування додаткової постанови Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року у касаційній скарзі позивача заявлена необхідність скасування постанови Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року через зазначені вище причини. Жодні аргументи з приводу невідповідності статті 263 ЦПК України безпосередньо розподілу судових витрат у апеляційній інстанції, який міститься у цій додатковій постанові, позивачем не наведені.
		 
		42.       Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, у тому числі у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
		 
		(2) Позиція ОСОБА_1 
		 
		43.       19 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , яку представляє адвокат Матвійчук Анастасія Сергіївна, направлений до суду електронною поштою поза Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою (далі - ЄСІКС). При цьому адвокат Матвійчук А. С. відповідно до даних ЄСІКС має зареєстрований «Електронний кабінет» в ЄСІКС з 2020 року. Жодні пояснення щодо причин, які завадили адвокату скористатись ЄСІКС відповідно до вимог ЦПК України, Верховному Суду не надані.
		 
		44.       У цьому відзиві ОСОБА_1 вказує на необґрунтованість касаційної скарги та необхідність залишити оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		45.       Належні докази направлення ОСОБА_1 цього відзиву ТОВ АПК «Магнат» та іншому відповідачу, попри їх згадку у відзиві, до нього не додані. Водночас відповідно до ЄСІКС адвокат ТОВ АПК «Магнат» як учасник справи дізнався про цей відзив через ЄСІКС після його реєстрації Верховним Судом у ЄСІКС. Інформація про обізнаність ФГ «Шугаївське» щодо цього відзиву Верховному Суду не надана взагалі.
		 
		46.       Відповідно до частини восьмої статті 14 ЦПК України реєстрація в ЄСІКС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі. Також передбачено, що особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІКС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІКС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з передбаченим ЦПК України використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації.
		 
		47.       Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень (рішення). До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи (частини третя та четверта статті 395 ЦПК України).
		 
		48.       Отже, ОСОБА_1 та її адвокат, маючи розуміти зміст частини четвертої статті 12 ЦПК України, не скористалися правом на належне подання відзиву у справі, оскільки зазначений відзив не відповідає вимогам ЦПК України, зокрема статті 14 та 395. Тому Верховний Суд розглядає справу без його врахування.
		 
		(3) Позиція ФГ «Шугаївське»
		 
		49.       19 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ФГ «Шугаївське», яке представляє адвокат Лутай Наталія Миколаївна, направлений до суду електронною поштою поза ЄСІКС. При цьому адвокат Лутай Н. М. відповідно до даних ЄСІКС має зареєстрований «Електронний кабінет» в ЄСІКС з 2021 року. Жодні пояснення щодо причин, які завадили адвокату скористатись ЄСІКС відповідно до вимог ЦПК України, Верховному Суду не надані.
		 
		50.       Зміст цього відзиву фактично є ідентичним змісту відзиву ОСОБА_1 та зводиться до необґрунтованості касаційної скарги та необхідності залишити оскаржувані судові рішення без змін. Заявлене клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, понесених ФГ «Шугаївське» у зв'язку з касаційним переглядом цієї справи та наданий орієнтовний розрахунок цих витрат.
		 
		51.       Належні докази направлення цього відзиву ТОВ АПК «Магнат» відсутні. Надана електронна копія заяви ОСОБА_1 про те, що вона отримала примірник відзиву ФГ «Шугаївське» 19 квітня 2022 року - за одинадцять місяців до подання відповідної касаційної скарги ТОВ АПК «Магнат». Водночас відповідно до ЄСІКС адвокат ТОВ АПК «Магнат» як учасник справи дізнався про цей відзив через ЄСІКС після його реєстрації Верховним Судом у ЄСІКС.
		 
		52.       Отже, ФГ «Шугаївське» та його адвокат, маючи розуміти зміст частини четвертої статті 12 ЦПК України, не скористалися правом на належне подання відзиву у справі, оскільки зазначений відзив не відповідає вимогам ЦПК України, зокрема статті 14 та 395. Тому Верховний Суд розглядає справу без його врахування.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		53.       Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).
		 
		54.       Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
		 
		55.       Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).
		 
		56.       Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України).
		 
		57.       Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
		 
		58.       Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність визначені статтями 76-80 ЦПК України.
		 
		59.       Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		60.       Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (згідно із частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України).
		 
		61.       Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 367 ЦПК України).
		 
		62.       Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті 389 ЦПК України (згідно із пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України).
		 
		63.       Пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Також, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах або судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (відповідно до пунктів 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		64.       Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
		 
		65.       Згідно із частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		(1.1) Щодо аргументів ТОВ АПК «Магнат», які Верховний Суд не може прийняти до уваги
		 
		66.       Верховний Суд не бере до уваги посилання позивача у касаційній скарзі (відповідно до сформульованого позивачем змісту цих посилань) на постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1326/16, від 13 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 щодо застосування конкретного та ефективного способу захисту цивільного права, який залежить від характеру його порушення, невизнання або оспорення, оскільки суди попередніх інстанцій не відмовляли позивачу у задоволенні його позовних вимог через обраний неналежний або неефективний спосіб захисту його прав.
		 
		67.       Верховний Суд у контексті заявлених вимог касаційної скарги може розглядати аргументи позивача щодо неналежного дослідження судами попередніх інстанцій доказів у справі лише в межах аргументів на підтвердження підстав застосування пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тобто в межах підстав застосування тих чи інших правових висновків Верховного Суду, обумовлених досліджуваними судами попередніх інстанцій доказами та встановленням ними обставин справи.
		 
		68.       У контексті пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України, який через посилання, зокрема на частину третю статті 411 ЦПК України, стосується аргументів касаційного оскарження судового рішення у справі через недоліки у дослідженні судом доказів у цій справі та встановлення обставин у ній, про що фактично заявляє позивач у своїй касаційній скарзі, вимога про прийняття власного рішення Верховним Судом не може розглядатись у зв'язку із невідповідністю доктрині venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі: «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), та застосовується Верховним Судом у своїй практиці (дивитись, наприклад, постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17). Оскільки, якщо позивач вважає, що суди попередніх інстанцій неналежним та неповним чином дослідили докази у цій справі, встановили помилкові обставини у зв'язку із цим, то він не має процесуального права вимагати від Верховного Суду прийняття нового рішення у справі на підставі власного дослідження Верховним Судом доказів у ній та встановлення у зв'язку з цим інших її обставин через прямі обмеження, встановлені статтею 400 ЦПК України. Водночас це не виключає право Верховного Суду самостійно оцінити, у разі фактичного посилання у касаційній скарзі на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, саме дотримання судами попередніх інстанцій вимог статті 411 ЦПК України відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони», щодо суті цього принципу дивитись, наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, пункти 6.56-6.58) та прийняти відповідне рішення по суті касаційного перегляду, передбачене ЦПК України.
		 
		69.       Позивач посилається на конкретні правові норми, які мають пряму дію, аргументуючи свою правову позицію у спорі. Тому саме лише його посилання на те, що він, здійснюючи пошук у Єдиному державному реєстрі судових рішень постанов Верховного Суду, у яких згадується комбінація цих правових норм, не знайшов постанови Верховного Суду, які б, на його думку, підтверджували чи спростовували його відповідні аргументи, не може вважатись належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Суди попередніх інстанцій прямо вказали у оскаржуваних судових рішеннях, що аргументи позивача не відповідають повному змісту правових норм, на які він посилається. Верховний Суд формує правові висновки щодо застосування норм права, але не змінює їх зміст, перебираючи на себе законотворчі функції. Тому Верховний Суд залишає без уваги посилання позивача на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		(1.2) Щодо відповідності оскаржуваних судових рішень вимогам ЦПК України
		 
		70.       Якщо цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) (згідно із частинами першою та другою статті 8 ЦК України).
		 
		71.       Частина четверта статті 10 ЦПК України передбачає, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
		 
		72.       Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		73.       Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).
		 
		74.       Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені у статті 11 ЦК України.
		 
		75.       Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15 ЦК України).
		 
		76.       Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		77.       Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
		 
		78.       Частина перша статті 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		 
		79.       За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (відповідно до частин першої та другої статті 792 ЦК України).
		 
		80.       Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (частина четверта статті 2 ЗК України).
		 
		81.       Згідно із частинами четвертою та дев`ятою статті 37-1 ЗК України у випадку використання та розпорядження земельними ділянками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства та особистого селянського господарства, може діяти наступна умова. Особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи. Особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, є землекористувач, якому належить право користування (оренда, емфітевзис) земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, загальною площею не менш як 75 відсотків усіх земель масиву.
		 
		82.       Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда) (частини перша та шоста статті 93 ЗК України).
		 
		83.       Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством (частина п`ята статті 93 ЗК України).
		 
		84.       Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років (частина одинадцята статті 93 ЗК України).
		 
		85.       Проєкти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) погоджуються відповідною сільською, селищною, міською радою і затверджуються на зборах більшістю власників земельних часток (паїв) у межах земель, що перебувають у власності (користуванні) такого сільськогосподарського підприємства, що оформляється відповідним протоколом (частина п`ята статті 186).
		 
		86.       Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, місце розташування яких визначено за проєктами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), які розроблені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою», відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (абзац п`ятий пункту 1 Розділу Х Перехідні положення ЗК України).
		 
		87.       Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункти 16-17 Розділу Х Перехідні положення ЗК України).
		 
		88.       Власники та орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, розташованих у масиві земель сільськогосподарського призначення, на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом взаємного укладання між ними договорів оренди, суборенди відповідних ділянок. Укладення договору суборенди у такому разі не потребує згоди орендодавця, при цьому орендар залишається відповідальним перед орендодавцем за виконання договору оренди. Припинення дії одного з договорів оренди, суборенди земельної ділянки, укладених у порядку обміну правами користування, припиняє дію іншого договору оренди, суборенди, укладеного взамін, про що обов`язково зазначається у таких договорах (частина перша статті 8-2 Закону про оренду землі). У цьому випадку інформування про це власника земельної ділянки відбуваються відповідно до частини другої статті 8-2 Закону про оренду землі.
		 
		89.       Особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має право орендувати інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, розташовані у такому масиві, а у разі якщо інші земельні ділянки перебувають в оренді, - на одержання їх у суборенду, за умови передачі їх власнику (орендарю) у користування (оренда, суборенда) іншої земельної ділянки, розташованої у цьому ж масиві, на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок, що перебувають у користуванні цієї особи (частина третя статті 8-2 Закону про оренду землі).
		 
		90.       Частина четверта статті 8-2 Закону про оренду землі передбачає, що за наявності пропозиції іншої особи щодо укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки, особа (крім особи, яка має переважне право на поновлення договору оренди відповідно до статті 33 цього Закону - переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк), якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, має переважне право на укладення договору оренди на умовах, не гірших, ніж умови для зазначеної особи. За наявності пропозиції особи, яка має переважне право на поновлення договору оренди відповідно до статті 33 цього Закону, на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки переважне право, встановлене цією частиною, не застосовується.
		 
		91.       Право оренди (суборенди) земельних ділянок, що набувається особою, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, з передачею взамін права користування іншою земельною ділянкою набувається і реалізується з особливостями, передбаченими частиною п`ятою статті 8-2 Закону про оренду землі. Встановлення у договорі оренди (суборенди) земельної ділянки, право на яку передається взамін, інших умов, ніж передбачені цією частиною п`ятою, допускається лише за погодженням іншої сторони договору (згідно із частиною шостою статті 8-2 Закону про оренду землі).
		 
		92.       Для укладення договору оренди (суборенди) в порядку обміну правами користування земельними ділянками особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, письмово звертається до другої сторони з пропозицією укласти договір оренди (суборенди). У цьому зверненні зазначаються: земельні ділянки, правами користування якими пропонується обмінятися, із зазначенням кадастрових номерів (за наявності), площі, угідь земельних ділянок, їх нормативної грошової оцінки; розмір майнової шкоди, завданої власникам, користувачам земельних ділянок внаслідок обміну правами користування (відповідно до частин десятої та одинадцятої статті 8-2 Закону про оренду землі).
		 
		93.       Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (частина перша статті 13 Закону про оренду землі).
		 
		94.       Нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю) (частина перша статті 13 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (у актуальній редакції далі - Закон про виділення земельних ділянок власникам земельних паїв)).
		 
		95.       Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості) (частина друга статті 13 Закону про виділення земельних ділянок власникам земельних паїв).
		 
		96.       Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю (частина третя статті 13 Закону про виділення земельних ділянок власникам земельних паїв).
		 
		97.       Масив земель сільськогосподарського призначення - сукупність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що складаються з сільськогосподарських та необхідних для їх обслуговування несільськогосподарських угідь (земель під польовими дорогами, меліоративними системами, господарськими шляхами, прогонами, лінійними об`єктами, об`єктами інженерної інфраструктури, а також ярами, заболоченими землями, іншими угіддями, що розташовані всередині земельного масиву), мають спільні межі та обмежені природними та/або штучними елементами рельєфу (автомобільними дорогами загального користування, полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, водними об`єктами тощо) (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій»).
		 
		98.       Пункт «д-1» частини першої статті 13 Закону про держземкадастр передбачає, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, районів, міст, селищ, сіл, районів у містах), зокрема відомості про масив земель сільськогосподарського призначення: назва, код (номер); опис меж та угідь, що входять до складу масиву; контури угідь; площа; інформація про земельні ділянки, що входять до складу масиву; інформація про документи, на підставі яких відомості про масив внесено до Державного земельного кадастру.
		 
		99.       У матеріалах справи відсутні будь-які докази існування договірних стосунків ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_1 з приводу оренди спірної земельної ділянки на момент укладення відповідного договору оренди від 01 квітня 2020 року з ФГ «Шугаївське». Водночас останній не визнаний недійсним, не встановлено, що він є нікчемним. Докази того, що ТОВ АПК «Магнат» реалізовувало своє право суборенди, передбачене статтею 37-1 ЗК України, що це право було порушене відповідачами, судам також не були надані.
		 
		100.    Суди попередніх інстанцій належним чином оцінили питання реалізації зазначеного переважного права відповідно до обставин цієї справи та вказали позивачу на те, що в межах правових норм, на які позивач сам посилається, у нього існує прямо передбачений механізм реалізації своїх інтересів через конкретні права, якими його ці норми наділяють, але якими він реально не скористався - право суборенди. Тому твердження про порушення його прав на момент звернення до суду саме з цим позовом є безпідставними.
		 
		101.    Суди попередніх інстанцій не відмовляли позивачу у задоволенні позовних вимог через обраний неналежний спосіб захисту своїх прав, або через неможливість їх захисту у спосіб переведення прав за договором оренди спірної земельної ділянки. Це питання взагалі не вирішувалось судами у цій справі, відповідно до дійсних підстав відмови у позові, зазначених вище. Фактично позивач намагається сформулювати штучні підстави касаційного оскарження, вимагаючи від суду не застосування своїх правових висновків (їх формування) та норм матеріального права, а зміну прямого змісту цих норм права, з метою отримання результату, який він вважає сприятливим для себе.
		 
		102.    Верховний Суд звертає увагу, що ЦПК України у контексті частини четвертої статті 263 з урахуванням частини дев`ятої статті 10 ЦПК України та у розумінні правового інституту аналогії, визначеного статтею 8 ЦК України, не передбачає застосування аналогії правових висновків Верховного Суду для аргументації пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Відповідно до суті правового інституту аналогії він полягає у відсутності предметного регулювання законом певного правового питання, отже у контексті правового висновку Верховного Суду це означає відсутність правового висновку Верховного Суду з певного питання, що підпадає під дію пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України за своєю суттю.
		 
		103.    Верховний Суд як установа, наділена повноваженнями формувати правові висновки, з метою тлумачення певної норми права може проводити аналогію між своїми правовими висновками для формування нового правового висновку з того чи іншого правового питання, але не учасник судового спору. Оцінку посиланню позивача на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України Верховний Суд надав вище. Верховний Суд не наділений законотворчими функціями, а тому, якщо позивач вважає, що існуюче правове регулювання його прав його не влаштовує, чи має набути іншого змісту, то судовий процес у даному випадку не є законним механізмом досягнення цього. Питання законотворчості не становлять процесуальні повноваження суду.
		 
		104.    Також Верховний Суд звертає увагу, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, Верховний Суд розглядав питання реалізації переважного права, передбаченого статтею 33 Закону про оренду землі, що, відповідно до наведеного змісту статті 8-2 цього Закону, виключає дію цієї статті 8-2. Отже, це прямо вказує на відсутність подібності правовідносин у цій справі та справі, що розглядається.
		 
		105.    Крім того, у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що переведення прав та обов'язків за договором оренди земельної ділянки у контексті реалізації переважного права, передбаченого статтею 33 Закону про оренду землі, взагалі не є належним способом захисту цього права, а належним способом є вимога про укладення додаткової угоди до попереднього договору оренди. З приводу того, що відповідне переведення прав та обов'язків може бути одним із способів захисту цього права висловилися судді Верховного Суду Пророк В. В., Григор`єва І. В., Єленіна Ж. М., Крет Г. Р., Прокопенко О. Б., Ситнік О. М. у своїй спільній окремій думці, яка не передбачена частиною четвертою статті 263 ЦПК України як джерело правового висновку Верховного Суду саме у контексті частини другої статті 389 ЦПК України, що робить посилання позивача на цю постанову Верховного Суду беззмістовним.
		 
		106.    Оскільки єдиним аргументом касаційної скарги щодо скасування додаткової постанови Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року є необхідність скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, то встановлення відсутності підстав для скасування останньої, враховуючи принцип диспозитивності у цивільному процесі, означає й відсутність обґрунтованої позивачем підстави для скасування цієї додаткової постанови апеляційного суду.
		 
		107.    Щодо оцінки апеляційним судом питання відповідності розподілу судових витрат у суді першої інстанції вимогам статті 263 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		 
		108.    Дійсно практика ЄСПЛ передбачає, що суди не мають давати відповідь буквально на кожний аргумент сторони судового спору, а мають право на певне узагальнення своїх мотивів, якщо це забезпечує належну аргументованість судового рішення. Водночас суд має бути достатньо обережним щодо ступеню такого узагальнення своїх мотивів, щоб не викликати у сторони судового спору сумнівів у тому, що його аргументи взагалі були почуті та оцінені.
		 
		109.    На думку Верховного Суду апеляційний суд у своїй оскаржуваній постанові, вказуючи на те, що доводи позивача не підтвердили підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, занадто узагальнив як заявлені доводи позивача у апеляційній скарзі, так й свої висновки щодо їх оцінки, надавши більше уваги оцінці аргументів по суті позовних вимог, що й викликало сумніви у його оцінці аргументів апеляційної скарги позивача щодо розподілу судових витрат у суді першої інстанції. Це дійсно є певним недоліком оскаржуваної постанови апеляційного суду.
		 
		110.    Водночас аргументи апеляційної скарги позивача щодо невідповідності розподілу судових витрат у суді першої інстанції зводяться до того, що: вони мають бути належними чином доведені; мають бути співмірними зі складністю справи.
		 
		111.    У своїй апеляційній скарзі позивач не навів конкретних аргументів у чому саме полягає недоведеність на підставі наявних у справі доказів надання ФГ «Шугаївське» відповідної правової (правничої) допомоги. Власне тлумачення позивачем змісту статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не дає підстав для обґрунтованого висновку про невідповідність нормам закону платіжного доручення, наданого представницею ФГ «Шугаївське» у якості доказу. Власне бачення позивачем розміру судових витрат, понесених ФГ «Шугаївське» у суді першої інстанції, які б були співмірними складності цієї справи, саме по собі є незгодою позивача із висновками суду першої інстанції, але не є підставою для скасування зазначеного судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині, оскільки суд керується не баченням позивача, а ЦПК України, зокрема статтею 89.
		 
		112.    Враховуючи зазначене та умови частини другої статті 410, частини другої статті 412 ЦПК України, Верховний Суд вважає, що відповідний недолік оскаржуваної постанови апеляційного суду не може бути достатньою підставою для її скасування.
		 
		113.    Отже, Верховний Суд вважає, що аргументи касаційної скарги щодо невідповідності висновків судів попередніх інстанцій вимогам статті 263 ЦПК України є необґрунтованими та не доводять підстави для скасування рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 вересня 2022 року, постанови Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року та додаткової постанови Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року.
		 
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		 
		114.    Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).
		 
		115.    Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (згідно із статтею 410 ЦПК України).
		 
		116.    На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ АПК «Магнат», а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		(2.2) Щодо судових витрат
		 
		117.    Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		 
		118.    Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України)
		 
		119.    Відповідно до платіжної інструкції від 07 березня 2023 року № 799 ТОВ АПК «Магнат» сплатило судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 9 924,00 грн.
		 
		120.    Верховному Суду учасниками справи не надані докази на підтвердження інших судових витрат, понесених ними у зв'язку з касаційним переглядом зазначених судових рішень, у спосіб, який би відповідав вимогам ЦПК України та вимагав від Верховного Суду їх розгляду.
		 
		121.    Враховуючи результат касаційного перегляду у цій справі оскаржуваних судових рішень, позивач не має права на відшкодування йому за рахунок відповідачів понесених ним судових витрат у суді касаційної інстанції. Ці витрати покладаються на позивача.
		 
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 416, 419 ЦПК України,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Залишити без задоволення касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат».
		 
		2. Залишити без змін постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 січня 2023 року, додаткову постанову Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2023 року та рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 12 вересня 2022 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                                    В. В. Пророк
		 
		 
		 
		                                                                                                                      А. І. Грушицький
		 
		 
		 
		                                                                                                                      І. В. Литвиненко
		 
		 
		 
		                                                                                                                      Є. В. Петров
		 
		 
		 
		                                                                                                                      В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...