Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 539/4211/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2025.
Дата набрання законної сили: 29.01.2025
Номер судового провадження: 61-17650ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                    
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                             
		 
		29 січня 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 539/4211/21
		провадження № 61-17650св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Сенчанська сільська територіальна громада в особі Сенчанської сільської ради, приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу Іщенко Ігор Миколайович, державний реєстратор виконавчого комітету Оржицької селищної ради Танчик Тетяна Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Реневаль-Агро»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2021 року  ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - 
		ГУ Держгеокадастру), Сенчанська сільська територіальна громада в особі Сенчанської сільської ради (далі - Сенчанська сільська рада), приватний нотаріус Лубенського районного нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Іщенко І. М., державний реєстратор виконавчого комітету Оржицької селищної ради (далі - державний реєстратор) Танчик Т. М., Товариство 
		з обмеженою відповідальністю «Реневаль-Агро» (далі - ТОВ «Реневаль-Агро»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію, припинення права власності та визнання права власності.
		 
		Позов з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог мотивований тим, що 26 лютого 2012 року ОСОБА_1 подала клопотання про передання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га. 11 квітня 2012 року їй було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 
		у власність. 30 грудня 2014 року зазначену земельну ділянку зареєстровано та присвоєно кадастровий номер 5322882200:04:001:0763, після чого, 
		у березні 2021 року був розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
		 
		13 липня 2021 року рішенням Сенчанської сільської ради № 158 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передається 
		у власність ОСОБА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763 передано у власність позивачки.
		 
		Вказувала, що здійснити державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку їй не вдалося, оскільки було встановлено, що цю земельну ділянку вже зареєстровано за ОСОБА_2 . Вважала, що реєстрація права власності земельної ділянки за відповідачем є безпідставною та протиправною, що порушує її майнові права.
		 
		ОСОБА_1 з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 липня 2021 року земельної ділянки з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Іщенком І. М.; припинити право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2021 року, індексний номер 59319832, ухвалене приватним нотаріусом 
		Іщенком І. М. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку 
		з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, за ОСОБА_2 (номер запису про право довірчої власності 43019672); припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 червня 2021 року, індексний номер 58941716, ухвалене державним реєстратором Танчик Т. М. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, за ОСОБА_3 (номер запису про право довірчої власності 42676351); визнати за нею право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, загальною площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 
		20 лютого 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17 липня 2021 року земельної ділянки з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Іщенком І. М., зареєстрований в реєстрі за номером 591.
		 
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2021 року, індексний номер 59319832, ухвалене приватним нотаріусом 
		Іщенком І. М. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку 
		з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, за ОСОБА_2 , номер запису про право довірчої власності 43019672, з одночасним припиненням права власності 
		ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку.
		 
		Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 
		25 червня 2021 року, індексний номер 58941716, ухвалене державним реєстратором Танчик Т. М. щодо реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763, загальною площею 2,00 га, що розташована на території Жданівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, за ОСОБА_3 , номер запису про право довірчої власності 42676351, припинено право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку. 
		 
		В задоволенні позовної вимоги про визнання права власності відмовлено. 
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 липня 2021 року, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2021 року, індексний номер 59319832, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 , номер запису про право довірчої власності 42676351, припинення права власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_3 не набув права власності на земельну ділянку в установленому законом порядку, то, відповідно, не набув і права розпоряджатися нею.
		 
		При цьому суд першої інстанції вказав, що позовна вимога про визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 є безпідставною, оскільки рішенням Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області від 13 липня 2021 року № 158, яке є чинним, спірна земельна ділянка вже передана їй у власність.
		 
		Додатковим рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 березня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3 333,30 грн. Стягнено 
		з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу 
		в розмірі 10 000,00 грн.
		 
		Врахувавши часткове задоволення позову, суд вважав за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу 
		в розмірі 3 333,30 грн, а з ОСОБА_3 - 10 000,00 грн.
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
		 
		Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Скасовано додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 березня 2023 року.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки рішення Сенчанської сільської ради від 23 липня 2021 року № 158 про передання спірної земельної ділянки позивачці у власність було прийнято після того, як ОСОБА_3 , який набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі наказу ГУ Держгеокадастру, продав її ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу і ОСОБА_2 набув право власності на неї у передбаченому законом порядку, будь-яких прав на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 не набула, а тому спірним правочином її права не порушено.
		 
		Відмовляючи в позові в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 щодо скасування зареєстрованого за ним права власності на спірну земельну ділянку, апеляційний суд виходив із того, що на момент звернення до суду спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_2 , а тому вказані вимоги є неефективними та не призведуть до захисту прав позивачки.
		 
		Щодо інших вимог суд зазначив, що ОСОБА_1 не є належним позивачем, оскільки за встановлених обставин це питання стосується попереднього власника спірної земельної ділянки - держави в особі Сенчанської сільської територіальної громади, права якого порушенні внаслідок вибуття вказаного майна з його власності з порушенням встановленого поряду та поза його волею. Саме ця особа має право на заявлення вимог про фактичне припинення (витребування) права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 , а вже в подальшому розпорядитися вказаною земельною ділянкою на власний розсуд.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		07 грудня 2023 року ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_4 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року та залишити в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 лютого 2023 року і додаткове рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 березня 2023 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку у непередбачений законом спосіб, зокрема на підставі наказу, якого немає, у зв?язку з чим не мав права нею розпоряджатися, в тому числі відчужувати її на підставі спірного договору купівлі-продажу. Оскільки укладений між відповідачами договір купівлі-продажу земельної ділянки порушує права позивачки, вона має право висувати вимогу про визнання його недійсним. Апеляційний суд не зробив належного аналізу спірних правовідносин, а тому дійшов неправильного висновку про відсутність у ОСОБА_1 права, яке було порушено. Суд першої інстанції правильно встановив усі обставини справи, проаналізував факт набуття особою права власності на нерухоме майно на підставі неіснуючого документа. Апеляційний суд скасував правильне по суті рішення, фактично застосувавши лише формальну підставу - неможливість ефективного захисту прав позивачки. Оскільки право ОСОБА_1 на земельну ділянку 
		є порушеним, належним та ефективним способом правового захисту є саме визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішень про державну реєстрацію.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник та її представник зазначають неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 15 січня 2020 року 
		у справі № 587/2326/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18, 
		від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 12 березня 2019 року 
		у справі № 911/3594/17, постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року 
		у справі № 243/2499/20, від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/2523/19, 
		від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 27 лютого 2018 року 
		у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, 
		від 31 березня 2021 року у справі № 370/568/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Крім того, підставою касаційного оскарження судового рішення заявник та її представник зазначають неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Крім того, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник та її представник зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року  ОСОБА_1 і її представнику ОСОБА_4 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області.
		 
		20 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Оскільки касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності, оскаржуване судове рішення в цій частині відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не перевіряє.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		26 лютого 2012 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Лубенської районної державної адміністрації (далі - Лубенська РДА) про передання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, яка розташована на території Жданівської сільської ради.
		 
		11 квітня 2012 року розпорядженням Лубенської РДА ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
		 
		Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку площею 2,00 га, що розташована: Полтавська область, Лубенський район, Жданівська сільська рада, цільове призначення: 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, форма власності державна, кадастровий номер 5322882200:04:001:0763, зареєстровано 30 грудня 2014 року.
		 
		Згідно з договором від 16 березня 2021 року № 21-03-30 ОСОБА_1 розробила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки 
		у власність.
		 
		Рішенням Сенчанської сільської ради від 23 липня 2021 року № 158 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 5322882200:04:001:0763 передано у власність ОСОБА_1 .
		 
		Здійснити державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_1 не вдалося, оскільки цю земельну ділянку 17 липня 2021 року вже було зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом 
		з Публічної кадастрової карти та витягом з Реєстру речових прав.
		 
		ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 17 липня 2021 року між ОСОБА_3 (продавець) і ОСОБА_2 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Іщенком І. М., зареєстрованого в реєстрі за № 591.
		 
		ОСОБА_3 зареєстрував земельну ділянку на підставі наказу ГУ Держгеокадастру виданого 09 квітня 2021 року № 2681-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність».
		 
		Відповідно до відомостей з автоматизованої системи діловодства «ДОК ПРОФ Степ 3.0» цього наказу у системі немає. За вказаним номером зареєстрований наказ від 26 березня 2021 року «Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Гирявоісковецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області за ОСОБА_5 ».
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою не відповідає.
		 
		Спірні правовідносини виникли щодо земельної ділянки, яку ОСОБА_1 набула у власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування, та яка в подальшому була відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 .
		 
		Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 
		3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		 
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
		 
		Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав 
		і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		 
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		 
		Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює 
		у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		 
		Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані 
		з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
		 
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження 
		№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі 
		№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року 
		у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року 
		у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
		 
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 
		22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження 
		№ 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року 
		у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник 
		з дотриманням норм статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, 
		у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року 
		у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 
		21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження 
		№ 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року 
		у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту 
		є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, 
		є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Водночас вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.
		 
		Подібні висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження 
		№ 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20), від 23 листопада 2021 року 
		у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
		 
		Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що була чинною на час звернення до суду з цим позовом, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
		 
		Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.
		 
		Проте вимог про витребування спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не заявляла.
		 
		Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, 
		у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року 
		у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року 
		у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року 
		у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
		 
		Враховуючи викладене, заявлені в цій справі вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 липня 2021 року; припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 
		17 липня 2021 року, індексний номер 59319832; припинення права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 червня 2021 року, індексний номер 58941716, не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, 
		а тому в задоволенні зазначених вимог слід було відмовити саме з цих підстав.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд помилився щодо підстав такої відмови, у зв?язку з чим оскаржувану постанову слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, постанову Полтавського апеляційного суду від 
		24 жовтня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 липня 2021 року; припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 
		17 липня 2021 року, індексний номер 59319832; припинення права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 червня 2021 року, індексний номер 58941716 слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її в цій частині 
		у редакції цієї постанови.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки зміна судового рішення не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4  задовольнити частково.
		 
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 жовтня 2023 року в частині позовних вимог  ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 липня 2021 року; припинення права власності на спірну земельну ділянку; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2021 року, індексний номер 59319832; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 червня 
		2021 року, індексний номер 58941716 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська      Судді: А. Ю. Зайцев       Є. В. Коротенко       В. М. Коротун       М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...