Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 290/480/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2025.
Дата набрання законної сили: 23.01.2025
Номер судового провадження: 51-3442км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020060150000072

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 січня 2025 року
		м. Київ
		справа № 290/480/20
		провадження № 51-3442км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючої                                                 ОСОБА_1 ,
		суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		адвоката                                                     ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за                                   № 12020060150000072, за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_7 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 ,  такого, що не має судимості,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі ? КК).
		 
		 
		 
		 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		1.       Баранівський районний суд Житомирської області вироком від 14 вересня                     2021 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. 
		 
		2. Згідно з вироком ОСОБА_7 13 березня 2020 року близько 18:00 в ході сварки з ОСОБА_8 , яка відбувалася в будинку ОСОБА_9 на АДРЕСА_1 , умисно з неприязні, двічі вдаривши ОСОБА_8 кулаками в обличчя, збив його з ніг, після цього кулаками завдав йому серії ударів по тулубу, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпілий помер.
		3. Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2024 року вирок суду першої інстанції стосовно  ОСОБА_7 залишив без змін.
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала  
		 
		4. У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7  і закрити кримінальне провадження у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення його винуватості та вичерпано можливості їх отримати. Наголошує на тому, що досудове слідство було проведено з істотними порушеннями норм кримінального процесуального закону, однак суди першої та апеляційної інстанцій не звернули на це уваги й ухвалили незаконні рішення. На думку скаржника, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які об`єктивні дані, які б беззаперечно доводили причетність ОСОБА_7 до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції безпідставно всупереч положенням ст. 87 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) послався на недопустимі докази, а саме: показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які як джерело доказів було здобуто неуповноваженими посадовими особами; протокол проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_7 від 17 березня 2020 року, який не містить достовірних відомостей про роз`яснення підозрюваному права на мовчання та правову допомогу; дані висновку комісійної судово-медичної експертизи від 29 квітня 2020 року № 62, яку було призначено і проведено з порушенням права на захист; дані висновку додаткової судово-медичної експертизи від 15 березня 2021 року № 40, який не відповідає вимогам статей 101, 102 КПК, і водночас не взяв до уваги даних, що містяться в медичній карті потерпілого ОСОБА_8 № 740 про побиття його невідомими особами до 12 березня 2020 року. Заявник указує на те, що звертався до апеляційного суду з клопотанням про визнання вказаних доказів недопустимими, проте цей суд не вирішив заявленого клопотання і в ухвалі не зазначив мотивів відхилення доводів сторони захисту. Крім того, суд апеляційної інстанції хоча й ухвалив рішення про допит експерта ОСОБА_13 , який склав висновок додаткової судово-медичної експертизи від 15 березня 2021 року № 40, проте так і не допитав його. До того ж апеляційний суд, маючи очевидні підстави для закриття кримінального провадження за недоведеністю винуватості ОСОБА_7 , на чому наголошувалося в апеляційних скаргах, погодився з викладеними у вироку висновками місцевого суду, при цьому не навів в ухвалі належних і достатніх мотивів і підстав такого рішення, чим порушив приписи статей 370, 419 КПК.
		 
		Позиції учасників судового провадження 
		 
		5. Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні суду касаційної інстанції підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.
		 
		6. Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		 
		7. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає.  
		 
		8. Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		 
		9. Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. 
		10. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. 
		 
		11. Згідно з ч. 3 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у вироку, крім іншого, мають бути наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Докази, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, достатньо викладено у вироку. 
		 
		12. Визнавши  ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, місцевий суд дотримався вимог ст. 94 КПК і належним чином проаналізував показання самого засудженого, який у суді підтвердив, що в ході конфлікту з                     ОСОБА_8 завдав йому чотирьох ударів, точно не пам`ятає, куди, водночас заперечував свою причетність до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть, але під час слідчого експерименту показував, як повалив ОСОБА_8 на підлогу, де з достатньою силою заподіював удари по голові й тулубу; показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; дані висновків експертиз, речові та письмові докази в провадженні, оцінивши їх точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. 
		 
		13. Як правильно зазначив суд першої інстанції, свідчення ОСОБА_7 про те, що він не заподіював потерпілому ОСОБА_8 таких тілесних ушкоджень, які б могли спричинити його смерть, є неспроможними і суперечать іншим доказам, дослідженим судом. Об`єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2                                               ст. 121 КК, утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв`язок між зазначеними діянням і наслідками. Відповідно до ст. 121 КК тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння. Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги під час оцінювання загрози таких ушкоджень для життя. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв`язку.
		 
		14. Суб`єктивна сторона злочину характеризується умисною виною  (особа усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров`ю потерпілого, і бажає або свідомо припускає настання такої шкоди). У разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю, на відміну від умисного вбивства, де настання смерті охоплюється умислом винного.
		 
		15. За правовим висновком Верховного Суду України в рішенні від 28 травня 2015 року у справі № 5-25кс15, якщо особа, цілеспрямовано завдаючи удар, не конкретизує у свідомості, яку саме шкоду здоров`ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено потерпілому, ця особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у свідомості тяжкості цієї шкоди. У таких випадках винуватий повинен відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні присутня лише необережна форма вини, бо хоча він і не бажав цього настання й навіть свідомо не допускав його, але повинен був і міг передбачити, що наслідком його злочинних дій може бути смерть потерпілого.
		 
		16. З урахуванням наведеного місцевий суд констатував, що обвинувачений, завдаючи ударів у життєво важливі органи: у ділянки голови й тулуба ОСОБА_8 , свідомо припускав вірогідність спричинення шкоди його здоров`ю і саме ці дії мають прямий причинний зв`язок із наслідками у вигляді смерті потерпілого, тому дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. 
		 
		17. Апеляційний суд, перевіряючи вирок в апеляційному порядку з урахуванням приписів статей 404, 405 КПК, належним чином перевірив доводи, викладені в апеляційній скарзі, та небезпідставно постановив рішення про відповідність постановленого стосовно ОСОБА_7 вироку вимогам статей 370, 374 КПК. 
		 
		18. Фактичні обставини кримінального провадження були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції під час провадженняза апеляційними скаргами засудженого  ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , доводи в яких є аналогічними доводам, викладеним у касаційній скарзі. У ході провадження колегія суддів апеляційного суду допитала обвинуваченого, заслухала доводи прокурора із запереченнями щодо допущених органом досудового слідства порушень КПК, на які вказувала сторона захисту, перевірила матеріали справи, провела судові дебати та надала обвинуваченому останнє слово. Поділяючи викладені у вироку суду першої інстанції стосовно  ОСОБА_7 висновки і мотиви прийнятого рішення, апеляційний суд законно та обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. 
		 
		19. Так, на спростування доводів захисникаОСОБА_6 щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи апеляційний суд в ухвалі послався, зокрема, на показання самого засудженого, який у суді першої інстанції, а також під час апеляційного розгляду не заперечував факту побиття потерпілого; показання свідка ОСОБА_9 про те, що він був очевидцем заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 в його будинку ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також про те, що ОСОБА_8 після вказаної події перебував у нього вдома і весь час скаржився на біль, у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 10:00 його забрала швидка допомога, і ввечері того ж дня він помер. Апеляційний суд зважив на показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , 
		ОСОБА_16 , дані висновків судово-медичних експертиз про виявлення в 
		 ОСОБА_8 низки тілесних ушкоджень, у тому числі тяжких у вигляді закритої травми живота, розриву селезінки, крововиливу в лівий купол діафрагми, гострої крововтрати, походження яких можливе в час і за обставин, зазначених в обвинувальному акті, а також на інші письмові докази, які є належними, допустимими, достовірними і в сукупності - достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого та визнання його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2   ст. 121 КК, поза розумним сумнівом. 
		 
		20. Апеляційний суд визнав хибною версію сторони захисту про побиття                   ОСОБА_8 невідомими особами за декілька днів до його конфлікту з ОСОБА_7 . Обґрунтовуючи свій висновок, суд зазначив, що вказані доводи                не узгоджуються з даними висновку судово-медичної експертизи від 15 березня            2021 року № 40, яким установлено точну дату отримання потерпілим тілесних ушкоджень, що узгоджується саме з подією завдання обвинуваченим потерпілому                     ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть, а до того ж зафіксовано відсутність на тілі ОСОБА_8 будь-яких тілесних ушкоджень, що могли бути йому спричинені до 13 березня 2020 року (т. 1, а. с. 241-244), а також              із показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що потерпілий не мав жодних забоїв чи ран і не скаржився на стан здоров`я до завдання йому тілесних ушкоджень                   ОСОБА_7 .  
		 
		21. Визнаючи неспроможними доводи захисника про те, що всі докази                                                 в кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 121 КК є недопустимими у зв`язку з нероз`ясненням ОСОБА_7 під час досудового розслідування його прав та обов`язків, зокрема права на відвід слідчим, прокурорам, оперативним працівникам, експертам, а також у зв`язку з невнесенням у ЄРДР відомостей про повідомлення             16 березня 2020 року ОСОБА_7 про підозру та зміну підозри 08 травня                    2020 року, апеляційний суд зауважив, що в ході досудового розслідування обвинуваченому неодноразово було роз`яснено його права, серед яких широкий спектр прав, якими КПК наділяє підозрюваних осіб, у тому числі право заявляти клопотання чи відводи, яке сторона захисту не реалізувала. Повідомлення про підозру від 16 березня 2020 року та про зміну раніше повідомленої підозри від 08 травня               2020 року було вручено ОСОБА_7 з роз`ясненням його прав й обов`язків, про що він власноруч розписався і стосовно чого зауважень чи заперечень не мав. Крім того, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що місцевий суд безпосередньо дослідив усі надані сторонами докази з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, у тому числі положень статей 86, 87, 94 КПК, щодо їх оцінки на предмет законності та допустимості, а отже достовірність і об`єктивність наведених доказів в апеляційного суду сумніву не викликало.
		 
		22. Також апеляційний суд правильно визнав необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції усупереч вимогам КПК не дослідив витягів про внесення в ЄРДР відомостей щодо вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, про повідомлення йому про підозру та її зміну, про закінчення досудового розслідування, оскільки ці дані не є доказами самі по собі в розумінні вимог ст. 84 КПК і не впливають на суть остаточного рішення, а тому можуть не досліджуватися судом, до того ж якщо учасники судового провадження не заявляли про це жодних клопотань. При цьому апеляційний суд за клопотанням прокурора та за згодою сторони захисту долучив зазначені документи до матеріалів справи, установивши, що ОСОБА_7 набув статусу підозрюваного 16 березня 2020 року відповідно до вимог статей 276-279 КПК. Визнаючи безпідставними доводи засудженого ОСОБА_7 про вручення йому повідомлення про підозру до отримання висновку судово-медичної експертизи трупа потерпілого та до ознайомлення з медичною картою останнього, що, на його думку, вплинуло на правильність висновків суду стосовно доведеності його вини у вчиненні інкримінованого злочину, апеляційний суд зауважив, що відповідно до ч. 2 ст. 278 КПК письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше 24 годин з моменту її затримання. У кримінальному провадженні було дотримано вказані вимоги закону, оскільки 16 березня 2020 року судово-медичний експерт ОСОБА_13 надав органу досудового розслідування довідку про причину смерті ОСОБА_8 і лікарське свідоцтво про смерть від 16 березня 2020 року № 825, де причиною смерті названо закриту травму живота, розрив селезінки, заочеревинну гематому, гостру крововтрату (т. 1, а. с. 118, 119), і саме в той день ОСОБА_7 було повідомлено про підозру за ч. 2 ст. 121 КК. 
		 
		23. Спростовуючи доводи сторони захисту про недопустимість як доказів протоколів слідчих експериментів від 16 березня 2020 року (за участю свідка ОСОБА_9 ) та від                17 березня 2020 року (за участю обвинуваченого ОСОБА_7 ), якими суд обґрунтував вину обвинуваченого, суд апеляційної інстанції зазначив, що в ході цих слідчих дій підозрюваний ОСОБА_7 і свідок ОСОБА_9 на місці події добровільно показали механізм спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 . Підозрюваному та свідку було роз`яснено їхні права, а також повідомлено, що проводиться фотофіксація, і вони добровільно та без заперечень розписалися у вказаних протоколах (т. 1, а. с. 135-140, а. с. 146-153). При цьому жодних суперечностей у їхніх показаннях щодо механізму спричинення потерпілому тілесних ушкоджень під час проведення слідчих експериментів не встановлено. До того ж ці показання підозрюваного і свідка узгоджуються з даними висновку судово-медичного експерта ОСОБА_13 від 06 квітня 2020 року № 48 щодо ступеня тяжкості та кількості заподіяних ударів (т. 1, а. с. 187-191). Тому апеляційний суд небезпідставно визнав, що вказані слідчі експерименти проведено з дотриманням вимог статей 223, 240 КПК і вони є допустимими доказами.
		 
		24. Визнаючи неспроможними доводи апеляційної скарги захисника про недопустимість як доказу медичної карти № 740 стаціонарного хворого           ОСОБА_8 через відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до історії хвороби останнього, апеляційний суд звернув увагу на те, що вони є аналогічними доводам сторони захисту в судовому засіданні суду першої інстанції, на які у вироку місцевий суд також дав вичерпну відповідь.Зокрема, відповідно до              ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Залежно від конкретних обставин слідчий вирішує, чи самому витребувати певні документи, чи звертатися до слідчого судді з клопотанням про надання доступу до речей та документів. З огляду на вказані положення закону не можна вважати видачу медичною установою на запит слідчого без ухвали слідчого судді медичної карти ОСОБА_8 після його смерті істотним порушенням гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини під час отримання зазначеного доказу. 
		 
		25. Доводи сторони захисту стосовно недопустимості як доказів показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_15 , оскільки прокурор не підтвердив у судовому засіданні повноважень оперативних працівників, які допитували цих свідків під час досудового розслідування, апеляційний суд визнав безпідставними, адже суд першої інстанції на виконання вимог ст. 23 КПК допитав указаних свідків безпосередньо в ході судового розгляду у присутності обвинуваченого та його захисника, які мали нагоду поставити їм свої запитання, і дав цим показанням свідків належну оцінку.
		 
		26. Таким чином, аргументи захисника про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповідей на всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними. 
		27. Стосовно твердження адвоката про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив доказів, про повторне дослідження яких просила сторона захисту, то воно є неспроможним.  
		 
		28. У контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК під час апеляційного перегляду в суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених судом першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах чи документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі коли місцевий суд дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то останній не зобов`язаний знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це зробив суд першої інстанції. 
		 
		29. Апеляційний суд погодився з тим, що районний суд ретельно, належним чином дослідив усі докази, які сторони надали в судовому провадженні, дав їм належну оцінку, у зв`язку з чим не мав потреби повторно досліджувати вже встановлені обставини, а сторона захисту не навела переконливих аргументів щодо необхідності повторного дослідження цих доказів. 
		 
		30. Зокрема, визнаючи безпідставним зазначене клопотання адвоката, суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий суд допитав свідків ОСОБА_9 ,                  ОСОБА_14 , ОСОБА_11 та ОСОБА_15 безпосередньо в судовому засіданні у присутності обвинуваченого та його захисника, що в тому числі дало змогу стороні захисту поставити вказаним особам власні запитання, належним чином оцінив їх як окремо, так і в сукупності з іншими доказами у справі, зокрема з даними медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_8 , висновком судової медичної експертизи трупа ОСОБА_8 від 06 квітня 2020 року № 48, висновком комісійної судової медичної експертизи від 29 квітня 2020 року № 62, висновком додаткової судової медичної експертизи від 15 березня 2021 року № 40, протоколами огляду місця події від 15 та 16 березня 2020 року, постановами про визнання речовими доказами від 16 березня 2020 року, протоколом огляду речей від 16 березня 2020 року, протоколами слідчих експериментів зі свідком ОСОБА_9 від 16 березня 2020 року та з підозрюваним ОСОБА_7 від 17 березня 2020 року, а тому не вбачає підстав для повторного допиту згаданих осіб і дослідження зазначених письмових доказів. 
		 
		31. Твердження адвоката про однобічність і неповноту розгляду справи судом апеляційної інстанції через те, що цей суд не допитав експерта ОСОБА_13 , який склав висновок додаткової судово-медичної експертизи від 15 березня 2021 року № 40, не заслуговують на увагу. 
		 
		32. Як видно з матеріалів кримінального провадження, 03 квітня 2023 року захисник ОСОБА_6 заявив клопотання про призначення апеляційним судом повторної судово-медичної експертизи (т. 2, а. с. 173-175).
		 
		33. Колегія суддів апеляційного суду у складі головуючого ОСОБА_17 , суддів ОСОБА_18 і ОСОБА_19 ухвалою від 24 квітня 2023 року постановила забезпечити участь експерта ОСОБА_13 в апеляційному розгляді справи щодо ОСОБА_7 (т. 2, а. с. 185).
		 
		34. Але 13 червня 2023 року було здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з виходом у відставку судді-доповідача ОСОБА_17 та визначено новий склад колегії суддів, до якої увійшли суддя-доповідач ОСОБА_20 , судді ОСОБА_18 і ОСОБА_19 (т. 2, а. с. 200).
		 
		35. 27 листопада 2023 року було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями і визначено колегію суддів у складі ОСОБА_20 , ОСОБА_19 і ОСОБА_21 , яка почала розгляд кримінального провадження стосовно  ОСОБА_7 спочатку (т. 2, а. с. 230).
		 
		36. Як випливає із запису судового засідання від 03 квітня 2024 року, захисник      ОСОБА_6 , посилаючись на власне клопотання від 03 квітня 2023 року про призначення апеляційним судом повторної судово-медичної експертизи, що міститься в матеріалах справи, та ухвалу апеляційного суду від 24 квітня 2023 року, заявив клопотання про допит експерта ОСОБА_13 . Колегія суддів, з`ясувавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, дійшла переконання про відсутність підстав для допиту цього експерта і на місці ухвалила про це рішення. До того ж, з`ясувавши думку учасників провадження, колегія суддів апеляційного суду постановила ухвалу від 03 квітня 2024 року про відмову в задоволенні клопотання адвоката стосовно проведення повторної судово-медичної експертизи, в якій навела достатні мотиви прийняття такого рішення.
		 
		37. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що за результатами розгляду касаційної скарги не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли б потягнути скасування оскаржених судових рішень. Касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню, отже судові рішення стосовно ОСОБА_7 необхідно залишити без зміни.
		 
		 
		 
		 
		 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 14 вересня 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 квітня 2024 року щодо  ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		 
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...