Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990SСGС/19/24 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 05.02.2025.
Дата набрання законної сили: 23.01.2025
Номер судового провадження: 11-197сап24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 січня 2025 року
		м. Київ
		Справа № 990SCGC/19/24
		Провадження № 11-197сап24
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Кривенди О. В., 
		суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
		розглянула в порядку письмового провадження скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 16 липня 2024 року № 2161/0/15-24, прийняте за результатами розгляду скарги на рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 01травня 2024 року № 1341/3дп/15-24, і
		ВСТАНОВИЛА:
		Короткий зміст та обґрунтування наведених у скарзі вимог
		1.           12 серпня 2024 року суддя ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі скаргою на рішення ВРП від 16 липня 2024 року № 2161/0/15-24 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 » (далі - Спірне рішення).
		2.           Цим рішенням ВРП змінила рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24, яким до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, та застосувала до цього судді дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді й обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації за програмою «Суддівська етика та доброчесність» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, передбачене пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) (у редакції станом на день вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку).
		3.            ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу); безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів), та застосовано до нього назване дисциплінарне стягнення. 
		4.           Суддя ОСОБА_1 вважає Спірне рішення незаконним у зв`язку з відсутністю у ньому обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		5.           Передусім скаржник наголошує на неможливості погіршення Радою правового становища судді при перегляді рішення її Дисциплінарної палати лише за скаргою самого судді та за відсутності для цього законних підстав. У випадку, коли ВРП у порядку зміни рішення її Дисциплінарної палати за скаргою самого судді посилює дисциплінарну відповідальність, то повністю і безповоротно втрачається сам сенс такого оскарження.
		6.           Наголошує, що Спірне рішення не може вважатися законним через допущення порушень процедурних норм при його ухваленні, а саме: для застосування такого виду дисциплінарного стягнення, як тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя, закон вимагає прийняття рішення (внесення подання) Дисциплінарною палатою про застосування такого виду стягнення. На його погляд, оскільки відповідно до частини першої статті 68 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VІІІ) такого рішення Дисциплінарної палати або подання про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя не було, то Рада не мала законних підстав застосовувати новий вид дисциплінарного стягнення. Зауважує, що ймовірне внесення такого подання Третьою Дисциплінарною палатою ВРП після 16 липня 2024 року суперечитиме закону, адже дисциплінарне провадження завершується ухваленням рішення (частина перша статті 50 Закону № 1798-VІІІ), а подання може вноситись тільки в межах процедури дисциплінарного провадження (частина перша статті 68 Закону № 1798-VІІІ).
		7.           Серед іншого, звертає увагу на те, що в Спірному рішенні не наведено істотних нових аргументів і мотивів, які не брались до уваги Третьою Дисциплінарною палатою ВРП при застосуванні до нього догани, котрі, у свою чергу, можуть вказувати на необхідність саме відсторонення його від здійснення правосуддя.
		8.           На переконання скаржника, при вирішенні його скарги слід керуватись за аналогією закону нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), які передбачають випадки неможливості посилення адміністративного стягнення / погіршення стану обвинуваченого.
		9.           У скарзі йдеться і про те, що Рада при ухваленні Спірного рішення неправомірно не застосувала вимоги статті 58 Конституції України, відмовивши в ретроактивній дії приписів Закону України від 09 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри», якими частину четверту статті 109 Закону № 1402-VIII доповнено абзацом третім, чим пом`якшено відповідальність суддів. Натомість ВРП зазначила, що «особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діяв на час вчинення правопорушення».
		10.        На думку скаржника, задля забезпечення належного захисту суддів від безпідставного застосування щодо них публічних санкцій (таких, як тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя) дисциплінарним органом слід застосовувати принцип презумпції невинуватості.
		11.        Подібно доводам, висловленим у скарзі до Ради на рішення її Дисциплінарної палати, ОСОБА_1 зазначає, що дія норми частини другої статті 76 КПК України поширюється на все кримінальне провадження в усіх його межах, адже в цій нормі зазначено, що заборона стосується судді, який брав участь у кримінальному провадженні, до якого згідно з пунктом 10 частини першої статті 3 КПК України належать: досудове провадження; судове провадження; процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
		12.        Оскільки вирок суду від 16 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_2 , ухвалений під його головуванням, апеляційний суд скасував, він не мав і не має права брати участі в усіх подальших нових провадженнях у кримінальному провадженні (зокрема й поєднаних), у межах якого скасовано вирок.
		13.        Суддя ОСОБА_1 зауважив, що згідно з його внутрішнім переконанням, і це є його правовою позицією, належних і допустимих доказів вини ОСОБА_2 за частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК України) не здобуто, а тому він не може бути винуватим та відбувати покарання.
		14.        З погляду скаржника, заява ОСОБА_2 , що надійшла 22 листопада 2022 року, неправильно і всупереч закону була передана до його провадження працівниками Семенівського районного суду Чернігівської області без здійснення автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
		15.        Суддя ОСОБА_1 далі доводить, що буквальне тлумачення норми частини другої статті 76 КПК України вказує на те, що заборона повторної участі судді не може знаходитись в залежності як від підстав скасування судового рішення, так і від підстав ухвалення скасованого судового рішення.
		16.        Скаржник також вважає безпідставними посилання як в ухвалі про відкриття дисциплінарної справи, так і в рішенні Третьої Дисциплінарної палати на недотримання ним рекомендацій, викладених у пунктах 3, 12 постанови Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних із виконанням вироків». Вказана постанова дає роз`яснення щодо застосування Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, який на час прийняття постанови та внесення до неї змін (остання зміна від 3 грудня 1997 року) навіть не містив стадії апеляційного оскарження, а в такому разі предмет дисциплінарної справи стосується прямих процесуальних наслідків скасування вироку суду першої інстанції апеляційним судом. Як зауважив суддя ОСОБА_1, у пунктах 3, 12 постанови не значиться нічого з того, чого б він не дотримався, виконуючи вимоги КПК України 2012 року.
		17.        З огляду на наведене, на думку судді ОСОБА_1, заявлення ним усіх самовідводів, про які йдеться у дисциплінарній справі стосовно нього, відповідає правилам, що регламентують питання самовідводу судді.
		18.        Зазначає скаржник і те, що наведені в Спірному рішенні обставини щодо порушення ним процесуальних строків цілком і повністю зумовлені поведінкою судді, який розглядав його заяви про самовідвід. 
		19.        Автор скарги доводить, що, надаючи характеристику судді ОСОБА_4 у заявах про самовідвід, не порушував закону, а лише повідомляв (розкривав) учасникам судового провадження інформацію про упереджене ставлення цього судді до засудженого ОСОБА_2 та судді ОСОБА_1
		20.        На переконання скаржника, він має всі підстави стверджувати, що ініціатор звернень, на основі яких відкрите дисциплінарне провадження, є вкрай упередженою до нього особою, тим більше коли розглядаються судові справи щодо ОСОБА_2 . Через таку упередженість його самовідводи він як головуючий суддя не повинен був вирішувати.
		21.        Суддя ОСОБА_1 висловлює свою незгоду з висновком ВРП стосовно оголошення ним змісту заяв про самовідвід в судових засіданнях, на які і скаржився автор звернень до ВРП, оскільки вважає, що аспект конфіденційності судом було дотримано та ніхто не поширював інформацію на шкоду інтересам правосуддя.
		22.        Натомість автор звернень, наполягаючи на відкритому засіданні ВРП та її Дисциплінарної палати, сприяв максимальному розголошенню даних, що є предметом дисциплінарної скарги.
		23.        З покликанням на положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) вказує, що з викладених обставин не вбачається, що повідомлені ним у заявах про самовідвід обставини суперечать засадам демократичного суспільства, адже наведені ним оціночні судження, які ґрунтувалися на серйозному фактологічному підґрунті, розкривали зміст упередженості судді ОСОБА_4 стосовно скаржника.
		24.        Як і в скарзі до ВРП, так і у скарзі до Великої Палати суддя ОСОБА_1 зазначає, що Третя Дисциплінарна палата ВРП та Рада не надали належної оцінки обставинам ведення на території юрисдикції Семенівського районного суду Чернігівської області постійних бойових дій, що ускладнює проведення судових засідань.
		25.        З огляду на викладене скаржник підсумовує, що Спірним рішенням стосовно нього застосований занадто суворий вид дисциплінарного стягнення, який не відповідає ситуації, що склалась.
		26.        Отже, на думку скаржника, Спірне рішення підлягає визнанню протиправним з моменту його ухвалення та скасуванню повністю, адже за правду і за дотримання закону не карають.
		Рух скарги
		27.        12 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати зі скаргою на Спірне рішення. 
		28.        Велика Палата ухвалою від 28 серпня 2024 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 09 жовтня 2024 року суддя Великої Палати Кривенда О. В. призначив справу за цією скаргою до розгляду в порядку письмового провадження на 21 листопада 2024 року. Розгляд справи був перенесений на 12 грудня 2024 року, а в подальшому на 23 січня 2025 року.
		Позиція ВРП
		29.        У відзиві на скаргу судді ОСОБА_1 ВРП передусім повідомляє про відсутність передбачених статтею 52 Закону № 1798-VІІІ підстав, з яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути скасоване. 
		30.        Зокрема, посилається на те, що Спірне рішення було прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні. Повідомляє, що на засіданні ВРП 16 липня 2024 року були присутні 12 членів Ради, «за» Спірне рішення проголосувало 7 членів ВРП, «проти» - 5 членів ВРП.
		31.        Звертає увагу, що про засідання ВРП, призначене на 16 липня 2024 року, суддя був повідомлений своєчасно та належним чином; брав участь в засіданні Ради в режимі відеоконференції; надав пояснення щодо обставин, викладених в скарзі; відповів на значну кількість поставлених під час засідання питань.
		32.        Далі представник Ради на підтвердження наявності в Спірному рішенні визначених законом підстав та мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, цитує Спірне рішення, тим самим спростовуючи доводи скарги судді ОСОБА_1 в цій частині.
		33.        ВРП просить залишити скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а Спірне рішення - без змін.
		Встановлені обставини справи 
		34.         ОСОБА_1 Указом Президента України від 12 січня 2007 року № 11/2007 призначений на посаду судді Семенівського районного суду Чернігівської області строком на п`ять років, Постановою Верховної Ради України від 12 січня 2012 року № 4323-VI обраний суддею цього суду безстроково.
		35.        За відомостями, які містяться у характеристиці, наданій головою Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_3 , суддя ОСОБА_1 зарекомендував себе як досвідчений, працелюбний та дисциплінований суддя, який вивчає законодавство, судову практику, постійно підвищує свій фаховий рівень, користується авторитетом у працівників апарату суду. 
		36.        На офіційному вебсайті ВРП відсутні відомості про притягнення судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
		37.        До ВРП 24 січня 2023 року (вх. № 30/0/6-23) надійшло повідомлення судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя з боку судді цього ж суду ОСОБА_1 . 
		38.        У повідомленні суддя ОСОБА_4. вказує, що 16 січня 2023 року йому надійшла для розгляду заява судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 про самовідвід від розгляду клопотання засудженого ОСОБА_2 про тимчасове залишення його в слідчому ізоляторі під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження під час виконання вироку в об`єднаному кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270230000268 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 289 КК України (справа № 744/199/18, провадження № 1?в/744/19/2022).
		39.        Суддя ОСОБА_4. зауважує, що суддя ОСОБА_1 повторно заявив такий самовідвід з посиланням на ті самі підстави для самовідводу, які зазначалися у його первісній заяві про самовідвід у цьому провадженні, у задоволенні якої Семенівський районний суд Чернігівської області ухвалою від 11 січня 2023 року відмовив.
		40.        Незважаючи на вказані обставини, в заяві про самовідвід від 16 січня 2023 року суддя ОСОБА_1, крім повторного зазначення тих самих обставин, на які він посилався раніше, зазначає обставини, які ображають та принижують суддю ОСОБА_4., та фактично висловлює незгоду з ухвалою суду від 11 січня 2023 року. 
		41.        Зокрема, суддя ОСОБА_1 наголошує, що суддя ОСОБА_4. неспроможний забезпечити об`єктивне вирішення цього самовідводу. Як наголошує суддя ОСОБА_4., суддя ОСОБА_1 безпідставно поширює образливу, наклепницьку інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, безпідставно надає принизливу оцінку його професійній діяльності судді, професійним та моральним якостям. У заяві про самовідвід суддя ОСОБА_1 безпідставно висловлює сумніви в неупередженості судді ОСОБА_4, стверджує, що він має заявити самовідвід від розгляду цієї заяви про самовідвід, що вказує на спробу протиправного впливу.
		42.        21 лютого 2023 року (вх. № 30/1/6-23) до ВРП надійшло повідомлення судді ОСОБА_4, у якому він вказує, що суддя ОСОБА_1 після постановлення ухвали суду від 01 лютого 2023 року, якою відмовлено в задоволенні попередньої заяви про самовідвід, втретє подав заяву про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА_2 та цю заяву оголосив засудженому в судовому засіданні. 
		43.        У заяві про самовідвід від 09 лютого 2023 року суддя ОСОБА_1, як зауважує суддя ОСОБА_4., знову висловлює в образливій та принизливій формі свою незгоду із процесуальним рішенням, свої сумніви в неупередженості судді ОСОБА_4 та стверджує, що ОСОБА_4 не спроможний об`єктивно розглянути його заяву про самовідвід. 
		44.        Суддя ОСОБА_4. також вказує, що суддя ОСОБА_1 у судовому засіданні повідомив учасникам провадження про можливість заявлення йому відводу, налаштовує їх проти нього. 
		45.        06 березня 2023 року (вх. № 30/2/6-23), 05 квітня 2023 року (вх. № 30/3/6-23), 26 квітня 2023 року (вх. № 30/4/6-23) до ВРП надійшли чергові повідомлення судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 щодо обставин неодноразового заявлення суддею ОСОБА_1 самовідводу від розгляду клопотання ОСОБА_2 . Суддя ОСОБА_4. посилався на те, що під час заявлення самовідводу суддя ОСОБА_1 продовжує дискредитувати його перед учасниками судового провадження та фактично хоче примусити його ухвалити судове рішення, яке, на його переконання, буде суперечити закону.
		46.        Відповідно до частини третьої статті 73 Закону № 1798-VIII повідомлення судді про втручання в діяльність щодо здійснення правосуддя іншим суддею розглядається в порядку, визначеному цим Законом для розгляду дисциплінарної скарги, тому розгляд повідомлень судді ОСОБА_4 від 24 січня, 21 лютого, 06 березня, 05 та 26 квітня 2023 року здійснювався в порядку дисциплінарного провадження.
		47.        Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 21 лютого 2024 року № 505/3дп/15-24 відкрила дисциплінарну справу щодо судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 з підстав можливої наявності в його діях ознак складу дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (умисне або внаслідок недбалості порушення правил щодо відводу (самовідводу); безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів).
		48.        Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 21 лютого 2024 року № 505/3дп/15-24 відмовила у відкритті дисциплінарної справи за скаргами (повідомленнями про втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя) судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 від 29 травня 2023 року № 424/0/6-23, від 08 червня 2023 року № 424/1/6-23, від 16 червня 2023 року № 424/2/6-23 щодо судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 .
		49.        Відмовляючи у відкритті дисциплінарної справи, Третя Дисциплінарна палата ВРП виходила із того, що доводи, викладені суддею ОСОБА_1 на обґрунтування власних повідомлень про втручання в його діяльність, фактично вказують на його незгоду зі зверненнями ОСОБА_4 до ВРП з повідомленнями про втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя, з мотивами ухвал судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_4 , якими відмовлено в задоволенні його заяв про самовідвід або залишено їх без розгляду. Третя Дисциплінарна палата ВРП також зауважила, що дисциплінарні скарги судді ОСОБА_1 в частині допущення суддею ОСОБА_4 неетичної поведінки аналогічні мотивам його заяв про самовідвід, не містять посилання на фактичні дані (свідчення, докази), що підтверджують зазначені ним відомості та чітко і переконливо вказують на допущення суддею ОСОБА_4 дисциплінарного проступку, передбаченого статтею 106 Закону № 1402-VIII.
		50.        Під час розгляду дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 . Третя Дисциплінарна палата ВРП встановила таке.
		51.        Семенівський районний суд Чернігівської області вироком від 23 травня 2018 року (головуючий суддя ОСОБА_1) визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 289 КК України та призначив покарання за частиною другою статті 185 КК України у виді арешту на строк п`ять місяців, за частиною другою 289 КК України ? у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна. На підставі частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_2 за сукупністю злочинів за цим вироком остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років без конфіскації майна.
		52.        Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишив без задоволення, а вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року щодо нього - без змін.
		53.        11 травня 2021 року до Семенівського районного суду Чернігівської області надійшла заява засудженого ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду від 23 травня 2018 року, в якій він, зокрема, висловив прохання скасувати цей вирок у частині визнання його винуватим за частиною другою статті 289 КК України з тих підстав, що йому вірогідно відомі відомості про можливе зізнання іншої особи у вчиненні діяння, за яке його засуджено за частиною другою статті 289 КК України, а також вказав про нез`ясування обставин щодо впливу на нього певного працівника поліції й можливих показань свідка.
		54.        Семенівський районний суд Чернігівської області вироком від 16 листопада 2021 року (суддя ОСОБА_1) заяву засудженого ОСОБА_2 про перегляд вироку суду від 23 травня 2018 року за нововиявленими обставинами задовольнив, скасував зазначений вирок, визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 185 КК України, та призначив покарання у виді арешту на строк п`ять місяців. За частиною другою статті 289 КК України ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діяннях складу вказаного кримінального правопорушення. 
		55.        Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 10 лютого 2022 року задовольнив апеляційну скаргу прокурора Новгород-Сіверської окружної прокуратури та скасував вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року щодо ОСОБА_2 , а справу направив на новий судовий розгляд.
		56.        Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції, розглядаючи заяву засудженого про перегляд вироку суду від 23 травня 2018 року за нововиявленими обставинами, не обґрунтував, чому показання свідків, про яких засуджений зазначив у заяві та які допитані судом, є нововиявленою обставиною в розумінні статті 459 КПК України, про що не зазначено і в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, як і про здійснення на нього тиску правоохоронними органами під час досудового розслідування, що свідчить про невідповідність заяви засудженого вимогам статті 462 КПК України. 
		57.        Суд апеляційної інстанції зазначив, що про наведені в заяві засудженого обставини було відомо з початку досудового розслідування та під час судового розгляду кримінального провадження, у тому числі і під час перегляду вироку суду в суді апеляційної інстанції, а отже, їх не можна вважати нововиявленими.
		58.        Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за правовою природою не є повторним розглядом справи по суті, повторною апеляцією чи касацією, не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального правопорушення та усунення суперечностей у доказах. У цьому випадку суд лише перевіряє наявність передбачених у частині другій статті 459 КПК України обставин, на які учасники судового провадження посилаються як на нововиявлені, та надає оцінку тому, чи могли вказані обставини, що не були відомі суду на день розгляду справи, вплинути на правильність рішення суду, яке належить переглянути.
		59.        Крім того, як убачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції фактично здійснив повний перегляд обставин ухвалення вироку Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року, який набрав законної сили, та відхилив низку доказів, якими було обґрунтовано зазначений вирок суду.
		60.        Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 10 лютого 2022 року наголосив, що ні засуджений, ні його захисник, зазначаючи про недопустимість доказів та відсутність доказів вини ОСОБА_2 , не вказували на неправдивість показань обвинуваченого, наданих суду під час першого судового розгляду, відповідно до яких свою вину у вчиненні всіх інкримінованих йому злочинів він визнавав повністю, добровільно, послідовно та детально розповів про обставини вчинення всіх злочинів, удаючись до конкретизації, які були відомі лише йому. Ці показання суд сприймав безпосередньо в суді відповідно до статті 32 КПК України та обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку. 
		61.        Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів засудженого щодо здійснення на нього тиску поліцейським, а лише зазначив про проведення досудового розслідування обставин щодо незаконних, на думку засудженого ОСОБА_2 , діянь поліцейського.
		62.        З-поміж іншого, Чернігівський апеляційний суд констатував порушення судом першої інстанції вимог статті 466 КПК України, оскільки суд першої інстанції досліджував докази, про які не було зазначено в заяві засудженого про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами.
		63.        Після скасування вироку суду від 16 листопада 2021 року матеріали кримінального провадження за заявою засудженого ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами обвинувального вироку Семенівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2018 року надійшли до провадження судді ОСОБА_4 
		64.        Матеріали справи за заявою ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду від 23 травня 2018 року, тобто судове провадження, у якому суд апеляційної інстанції скасував вирок суду від 16 листопада 2021 року, у провадженні судді ОСОБА_1 не перебували. 
		65.        22 листопада 2022 року до Семенівського районного суду Чернігівської області надійшло клопотання ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами кримінальної справи № 744/199/18, у якій цей суд визнав його винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 289 КК України. У цьому самому клопотанні ОСОБА_2 просив суд на період ознайомлення з матеріалами кримінального провадження тимчасово залишити його в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№ 31)».
		66.        Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду справу № 744/199/18 (провадження № 1-в/744/19/2022) за клопотанням ОСОБА_2 передано судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1. Підставою передачі справи судді ОСОБА_1. уповноваженою особою апарату суду у протоколі вказано «У порядку виконання».
		67.        25 листопада 2022 року суддя ОСОБА_1 заявив самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА_2 . У заяві суддя ОСОБА_1 посилався на порушення вимог частини третьої статті 35 КПК України в частині неавтоматизованого визначення складу суду. Зокрема, зазначив, що скасування вироку суду від 16 листопада 2021 року, ухваленого під його головуванням, вказувало на неможливість його повторної участі в розгляді провадження та розгляду цього клопотання, оскільки в нього склалося стійке переконання щодо невинуватості засудженого.
		68.        На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву судді ОСОБА_1 про самовідвід цього самого дня розподілено судді ОСОБА_4
		69.        Суддя ОСОБА_4. ухвалою від 28 листопада 2022 року заяву судді ОСОБА_1 про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА_2 призначив до розгляду на 30 листопада 2022 року.
		70.        У подальшому розгляд заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід неодноразово відкладався та призначався на 5, 8, 21, 28 грудня 2022 року, 9, 10 січня 2023 року. Розгляд заяви відкладався за клопотанням прокурора про необхідність з`ясувати думку засудженого щодо заявленого суддею ОСОБА_1 самовідводу, у зв`язку з неявкою засудженого, необхідністю залучення захисника. 
		71.        У судовому засіданні 10 січня 2023 року засуджений ОСОБА_2 заперечував щодо задоволення заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід. 
		72.        Суддя ОСОБА_4. ухвалою від 11 січня 2023 року відмовив у задоволенні заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід. Суддя ОСОБА_4. установив, що в межах кримінального провадження Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 10 лютого 2022 року скасував ухвалений під головуванням судді ОСОБА_1 вирок Семенівського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2021 року за результатами розгляду заяви засудженого ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку суду та призначив новий судовий розгляд у суді першої інстанції. Суддя ОСОБА_4. вказав, що після скасування вироку суду від 16 листопада 2021 року розглядав заяву ОСОБА_2 про перегляд вироку за нововиявленими обставинами. Водночас вирок Семенівського районного суду Чернігівської області, ухвалений під головуванням судді ОСОБА_1, від 23 травня 2018 року не скасовано. Зазначений вирок суду перебуває на стадії виконання.
		73.        В ухвалі суддя ОСОБА_4. також вказав, що провадження з передбачених статтею 537 КПК України питань, що вирішуються судом під час виконання вироків, які є чинними, не можуть вважатися новими судовими провадженнями після скасування вироку суду першої інстанції, тому відсутні підстави для відводу (самовідводу) судді на підставі частини другої статті 76 КПК України. Незгода судді ОСОБА_1 з окремими положеннями ухваленого ним вироку, який набрав законної сили та є чинним, не може викликати сумнів у його неупередженості під час розгляду питань щодо виконання вироку суду, оскільки під час вирішення таких питань не надається правова оцінка кваліфікації дій засудженого та не аналізується ступінь його винуватості або невинуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
		74.        Відповідно до абзацу дев`ятого підпункту 2.3.44 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення) раніше визначеному в судовій справі головуючому судді (судді-доповідачу) передаються також клопотання про вирішення питань, пов`язаних з виконанням вироку, у судових справах, які розглянуті цим судом. Підпункт 2.3.47 пункту 2.3 Положення, зважаючи на його зміст, застосовується тільки у разі відсутності судді (перебування судді у відрядженні, у відпустці, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю), тобто тоді, коли суддя відсутній на робочому місці. 22 листопада 2022 року суддя ОСОБА_1 перебував на робочому місці, що підтверджувалося протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, а отже, не було підстав для застосування положень підпункту 2.3.47 пункту 2.3 Положення, тому не вбачалося порушень вимог частини третьої статті 35 КПК України в діях працівників апарату Семенівського районного суду Чернігівської області під час передачі клопотання засудженого ОСОБА_2 раніше визначеному головуючому судді.
		75.        Відмовляючи в задоволенні заяви про самовідвід, суддя ОСОБА_4. зауважив, що розгляд суддею ОСОБА_1 клопотання засудженого про тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі не суперечить чинному законодавству, та вказав, що суддя не може брати участі в новому провадженні в суді першої інстанції, вирок у якому, ухвалений цим суддею, скасовано та справу скеровано до суду на новий розгляд, а не у провадженнях щодо вирішення питань, які вирішуються судом під час виконання вироку.
		76.        Законодавець, визначаючи в розділі 8 КПК України та Положенні норми про те, що розподіл у суді справ щодо питань, пов`язаних із виконанням вироку, здійснюється раніше визначеному судді, виключив можливість сумніву в неупередженості судді, що раніше ухвалював вирок суду під час розгляду цим самим суддею питань, пов`язаних із виконанням вироку.
		77.        За таких обставин суддя ОСОБА_4. дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених статтями 75, 76 КПК України, які виключали б можливість участі судді ОСОБА_1 у розгляді клопотання засудженого та були б перешкодою для справедливого, безстороннього розгляду і вирішення зазначеного провадження за клопотанням засудженого відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		78.        Крім того, суддя ОСОБА_4. дійшов висновку, що обставини, зазначені суддею ОСОБА_1 в заяві про самовідвід, не ґрунтуються на положеннях статей 75, 76 КПК України, а подальша його участь у розгляді справи не буде становити порушення статті 6 Конвенції.
		79.        16 січня 2023 року суддя ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА_2 . 
		80.        У повторній заяві суддя ОСОБА_1, окрім мотивів, які наводив у своїй попередній заяві від 25 листопада 2022 року та додаткових поясненнях 
		від 28 листопада 2022 року, вказав, що він глибоко переконаний у тому, що суддя ОСОБА_4. «не спроможний забезпечити об`єктивне вирішення і даного самовідводу через створення ним же ідеї неприязних зі мною відносин, яку він намагається поширити, нав`язати працівникам апарату суду, учасникам судових справ», а також зазначив, що «у судді ОСОБА_4 є особисте жадання (у тому числі шляхом ухвалення судових рішень) спричинити мені неприємності у праці будь-якими способами через непереборне бажання обійняти посаду голови суду й усунення мене від виконання обов`язків голови Семенівського районного суду Чернігівської області». Суддя ОСОБА_1 посилався на те, що у 2016 році суддя ОСОБА_4. намагався завуальовано «продавити» під час бесід із ним питання про поновлення його рідного брата на роботі, у 2017 році налаштовував проти нього помічника судді, яка з ним працювала, восени 2020 року намагався влаштувати з ним бійку та нецензурно лаявся, під час розподілу клопотання ОСОБА_2 залякував працівників апарату суду, перед розглядом його заяви про відвід нецензурно лаявся у своєму кабінеті, не допустив у судове засідання матір засудженого, напередодні розгляду заяви про самовідвід (09 січня 2023 року) розпивав міцні напої, допускав позапроцесуальне спілкування з працівниками прокуратури. Суддя ОСОБА_1 також зауважував, що суддя ОСОБА_4., постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні його заяви про самовідвід, демонструє працівникам апарату суду можливість зухвалого порушення закону. У заяві він зазначив, що не бажає надавати пояснення із вказаних питань у судовому засіданні відповідно до частини першої статті 63 Конституції України.
		81.        16 січня 2023 року ця заява про самовідвід надійшла до провадження судді ОСОБА_4
		82.        31 січня 2023 року суддя ОСОБА_4., заслухавши думку засудженого ОСОБА_2 та його захисника, вийшов до нарадчої кімнати. 01 лютого 2023 року після виходу з нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід. В ухвалі суду від 01 лютого 2023 року суддя ОСОБА_4. зазначив, що ухвалою суду від 11 січня 2023 року, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід, немає правових підстав для задоволення заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід від 16 січня 2023 року. Суддя ОСОБА_4. зауважив, що участь судді ОСОБА_1 в розгляді вказаного провадження не буде порушенням статті 6 Конвенції.
		83.        Суддя Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 ухвалою від 03 лютого 2023 року розгляд клопотання ОСОБА_2 призначив до розгляду на 09 лютого 2023 року в режимі відеоконференції з Державною установою «Коростенська виправна колонія (№ 71)».
		84.        07 лютого 2023 року на адресу суду надійшла заява засудженого ОСОБА_2 , у якій він просив розглянути його клопотання про залишення у слідчому ізоляторі без його участі. Засуджений поклався на розсуд суду щодо вирішення цього клопотання.
		85.        У судовому засіданні 09 лютого 2023 року суддя ОСОБА_1 після відкриття судового засідання, з`ясування явки учасників судового процесу оголосив заяву про самовідвід та відклав розгляд клопотання ОСОБА_2 до вирішення його заяви про самовідвід.
		86.        У заяві про самовідвід від 09 лютого 2023 року суддя ОСОБА_1 посилався на обставини, аналогічні зазначеним у його заявах про самовідвід від 25 листопада 2022 року та від 16 січня 2023 року. Крім того, суддя ОСОБА_1 вказав, що ухвала суду від 01 лютого 2023 року не містила мотивів для відмови в задоволенні його заяви від 16 січня 2023 року, суд розглянув його заяви за відсутності прокурора, участь якого відповідно до статті 81 КПК України під час вирішення цього питання була обов`язковою. Суддя ОСОБА_1 у цій заяві також повідомив, що не бажає надавати пояснення в судовому засіданні згідно із частиною першою статті 63 Конституції України.
		87.        09 лютого 2023 року заява судді ОСОБА_1 про самовідвід надійшла до провадження судді ОСОБА_4
		88.        Суддя ОСОБА_4. ухвалою від 20 лютого 2023 року заяву судді ОСОБА_1 про самовідвід залишив без розгляду.
		89.        З ухвали від 20 лютого 2023 року вбачається, що за результатами розгляду заяви судді ОСОБА_1, дослідження матеріалів справи суддя ОСОБА_4. встановив, що суддя ОСОБА_1 двічі заявляв самовідвід з одних і тих самих підстав, тому нову його заяву про самовідвід у цьому провадженні необхідно вважати повторно заявленим відводом відповідно до положень частини четвертої статті 81 КПК України. Суддя ОСОБА_4. також зауважив, що КПК України не містить окремого положення, у якому було б визначення поняття «зловживання процесуальними правами», проте Верховний Суд у рішеннях неодноразово наголошував, що заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі види судочинства.
		90.        21 лютого 2023 року суддя ОСОБА_1 призначив до розгляду клопотання ОСОБА_2 на 28 лютого 2023 року в режимі відеоконференції з Державною установою «Коростенська виправна колонія (№ 71)».
		91.        28 лютого 2023 року суддя ОСОБА_1 повторно у присутності сторін у справі оголосив чергову заяву про самовідвід. У заяві про самовідвід від 28 лютого 2023 року суддя ОСОБА_1 як на підставу для самовідводу посилався на обставини, зазначені в його заявах про самовідвід від 25 листопада 2022 року, від 16 січня та 09 лютого 2023 року. Водночас у заяві від 28 лютого 2023 року суддя ОСОБА_1 зауважив, що останню його заяву суд розглянув за відсутності засудженого та прокурора, тобто суддя ОСОБА_4. не виконав вимог статті 81 КПК України. У цій заяві суддя ОСОБА_1 повідомляв, що бажає бути завчасно повідомленим про її розгляд.
		92.        Цього самого дня заява судді ОСОБА_1 надійшла до провадження судді ОСОБА_4, призначена до розгляду на 10 березня 2023 року. Із копій матеріалів справи вбачається, що суддя ОСОБА_1 повідомлений про розгляд його заяви під розписку 06 березня 2023 року. 
		93.        06 березня 2023 року суддя ОСОБА_1 надав судді ОСОБА_4 пояснення, у яких зауважив, що у врученій йому повістці не зазначено його статусу, що свідчить про неповагу до його статусу судді. Суддя ОСОБА_1 наголосив, що, «враховуючи небезстороннє відношення до мене з боку судді ОСОБА_4», не бажає надавати пояснення в судовому засіданні 10 березня 2023 року.
		94.        08 березня 2023 року суддя ОСОБА_1 надав судді ОСОБА_4 заяву, в якій повідомив про неправомірні, на його думку, дії секретаря судового засідання, яка повторно намагалася вручити йому судову повістку про виклик у судове засідання 10 березня 2023 року, та зазначив, що в автоматизованій системі документообігу суду жодного виклику на його адресу не зареєстровано. До заяви суддя ОСОБА_1 долучив скриншот обліково-статистичної картки справи, яка перебувала у провадженні судді ОСОБА_4, та копію відповідної повістки.
		95.        10 березня 2023 року суд задовольнив клопотання засудженого ОСОБА_2 про залучення захисника, про що постановив відповідну ухвалу, та відклав розгляд заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід на 26 березня 2023 року. Суддя ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд його заяви, що підтверджується відповідною розпискою.
		96.        16 березня 2023 року розгляд заяви судді ОСОБА_1 відкладено на 24 березня 2023 року у зв`язку з відсутністю інтернет-з`єднання з Державною установою «Коростенська виправна колонія (№ 71)». Суддя ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд його заяви, що вбачається з відповідної розписки.
		97.        24 березня 2023 року суддя ОСОБА_4. постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 про самовідвід, оскільки заявлений вчетверте самовідвід мав ознаки зловживання правом на самовідвід із метою затягування розгляду кримінального провадження.
		98.        27 березня 2023 року суддя ОСОБА_1 вкотре подав заяву про самовідвід від розгляду клопотання ОСОБА_2 , яка містила мотиви, аналогічні зазначеним у попередніх заявах, та твердження про недопущення ним зловживання його правом з мотивів, заявлених ним у раніше поданих заявах.
		99.        Цього самого дня заява судді ОСОБА_1 надійшла до провадження судді ОСОБА_4
		100.     Суддя ОСОБА_4. ухвалою від 05 квітня 2023 року залишив без розгляду заяву судді ОСОБА_1 від 27 березня 2023 року про самовідвід, оскільки у вказаному провадженні за клопотанням засудженого ОСОБА_2 про тимчасове залишення його в слідчому ізоляторі суддя ОСОБА_1 вже чотири рази заявляв самовідвід з одних і тих самих підстав, тому п`яту його заяву про самовідвід у цьому провадженні необхідно вважати повторно заявленим відводом відповідно до положень частини четвертої статті 81 КПК України. Суддя ОСОБА_4. також констатував, що заявлення суддею ОСОБА_1 самовідводу є зложиванням правом на самовідвід із метою затягування розгляду кримінального провадження.
		101.     10 квітня 2023 року суддя ОСОБА_1 постановив ухвалу про проведення судового засідання з розгляду клопотання засудженого ОСОБА_2 , запланованого на 17 квітня 2023 року, у режимі відеоконференції.
		102.     У судовому засіданні 17 квітня 2023 року суддя ОСОБА_1 заявив черговий самовідвід, посилався на всі обставини, які зазначав у заявах про самовідвід від 25 листопада 2022 року, від 16 січня 2023 року, від 9 та 28 лютого 2023 року, від 27 березня 2023 року та в додаткових поясненнях до цих заяв.
		103.     17 квітня 2023 року заява судді ОСОБА_1 надійшла до провадження судді ОСОБА_4, який призначив її до розгляду на 28 квітня 2023 року.
		104.     25 квітня 2023 року суддя ОСОБА_1 звернувся до судді ОСОБА_4 із заявою, у якій повідомив, що з електронних відомостей автоматизованої системи документообігу суду йому стало відомо, що суддя ОСОБА_4. за власним підписом усупереч вимогам частини другої статті 34 КПК України та частини третьої статті 24 Закону № 1402-VIII скерував до Чернігівського апеляційного суду подання стосовно скерування до іншого суду за підсудністю заяви захисника ОСОБА_2 - адвоката Бовсунівського О. В. - про його відвід від розгляду справи № 744/199/18 (провадження № 1-кс/744/10/18). Суддя ОСОБА_1 зазначив, що ця заява про відвід не була передана для автоматизованого розподілу, суддя ОСОБА_4. не мав повноважень скеровувати відповідне подання до суду апеляційної інстанції, оскільки не був головою суду.
		105.     28 квітня 2023 року суддя ОСОБА_4. під час розгляду заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід задовольнив клопотання засудженого про залучення захисника, відклав розгляд заяви на 10 травня 2023 року.
		106.     У судовому засіданні 10 травня 2023 року суд видалився до нарадчої кімнати, після виходу з якої 11 травня 2023 року проголосив ухвалу.
		107.     Суддя ОСОБА_4. ухвалою від 11 травня 2023 року задовольнив заяву судді ОСОБА_1 про самовідвід від розгляду клопотання засудженого ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та залишення його в слідчому ізоляторі на період ознайомлення із цими матеріалами.
		108.     З ухвали суду від 11 травня 2023 року вбачається, що наведені в заяві судді ОСОБА_1 обставини не були підставами для самовідводу, проте викликає сумнів у неупередженості судді ОСОБА_1 його процесуальна поведінка під час розгляду вказаного клопотання, яка полягала у зловживанні правом на самовідвід, що призвело до затягування розгляду цього клопотання. Суддя ОСОБА_4. зауважив, що у засудженого виникли сумніви в неупередженості судді, оскільки подання суддею шести заяв про самовідвід призвело до затягування розгляду його клопотання. Зазначена обставина, на переконання судді ОСОБА_4, з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 75 КПК України, статті 6 Конвенції була підставою для відводу судді ОСОБА_1 від розгляду клопотання засудженого ОСОБА_2 про ознайомлення його з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення у слідчому ізоляторі на період ознайомлення з матеріалами кримінального провадження з метою усунення сумнівів у неупередженості судді.
		109.     22 травня 2023 року суддя ОСОБА_4. задовольнив клопотання засудженого ОСОБА_2 про ознайомлення його з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі на період ознайомлення з матеріалами кримінального провадження під час виконання вироку.
		Короткий зміст рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП
		110.      Третя Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 притягнула суддю Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
		111.     Ухвалюючи рішення про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що дії судді ОСОБА_1, зокрема неодноразове заявлення ним невмотивованого / безпідставного самовідводу від розгляду клопотання засудженого ОСОБА_2 на порушення вимог статей 75, 76, 80 КПК України щодо умотивованості, у тому числі підставності самовідводу, та вимог Кодексу суддівської етики в частині прямої заборони судді зловживати правом на самовідвід, становлять склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме умисне порушення правил щодо самовідводу.
		112.     Клопотання ОСОБА_2 про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та тимчасове залишення його у слідчому ізоляторі розглядалось судом 6 місяців, з них 5 місяців 19 днів ? до постановлення судом ухвали суду від 11 травня 2023 року, якою задоволено заяву судді ОСОБА_1 про самовідвід, тобто з порушенням визначеного статтею 359 КПК України строку.
		113.     Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що неодноразове заявлення суддею Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 самовідводів призвело до затягування розгляду клопотання засудженого, а тому суддя вчинив дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (безпідставне затягування справи протягом строку, встановленого законом). Втім Третя Дисциплінарна палата ВРП не встановила, що зазначену поведінку суддя ОСОБА_1 допустив умисно, що вказує на недбале ставлення судді до службових обов`язків.
		114.     Третя Дисциплінарна палата ВРП встановила, що заяви судді ОСОБА_1 , які він оголошував учасникам провадження в судових засіданнях, містять негативну оцінку процесуальних дій та особи судді ОСОБА_4 , що надалі спонукало сторону захисту (захисника засудженого) заявити йому відвід від розгляду заяви судді ОСОБА_1 про самовідвід. 
		115.     Третя Дисциплінарна палата ВРП констатувала, що неодноразове подання заяв про самовідвід не мало на меті захист авторитету правосуддя чи реалізацію суддею ОСОБА_1 права на самовідвід з метою усунення будь-яких сумнівів учасників судового процесу у його неупередженості. 
		116.     Суддя ОСОБА_1, висловлюючи в кожній новій заяві про самовідвід твердження, які містили критику іншого судді, та надаючи негативну оцінку судді ОСОБА_4 у зв`язку з ухваленням судових рішень, що не виправдали його очікувань, вчиняв дії, які були спрямовані на дискредитацію судді ОСОБА_4 , а не на досягнення завдань судочинства.
		117.     Наведені суддею ОСОБА_1 твердження безпосередньо не стосувалися судової справи за клопотанням засудженого ОСОБА_2 , їх оголошення у судовому засіданні було неприйнятним, не відповідало положенням пункту 2 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII, статей 6, 10 Кодексу суддівської етики.
		118.     Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що така поведінка судді ОСОБА_1 у безпосередньому взаємозв`язку з його діями щодо систематичного безпідставного заявлення самовідводу та виявом негативного ставлення до іншого судді в сукупності становить склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі, чесності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів). Оскільки оголошення таких тверджень у судових засіданнях мало неодноразовий характер, було спрямоване на досягнення вигідного для судді ОСОБА_1 становища, Третя Дисциплінарна палата ВРП вважала, що такі дії суддя допустив свідомо та умисно.
		119.     Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, Третя Дисциплінарна палата ВРП врахувала позитивну характеристику судді ОСОБА_1 та відсутність у нього інших дисциплінарних стягнень.
		120.     Вважала, що така поведінка висококваліфікованого судді є неприпустимою, оскільки він використовував визначені законом інструменти, процедури не в цілях судочинства, а у власних інтересах. 
		121.     Зауважила, що згідно із частиною четвертою статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10-12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону.
		122.     Водночас необхідність урахування принципу пропорційності під час обрання виду дисциплінарного стягнення відповідає принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), а також статті 8 Конвенції та практиці її застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд). У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) для Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності (пункт 74) зазначено, що шкала дисциплінарних санкцій стосовно судді має відповідати принципу пропорційності.
		123.     Ураховуючи встановлені під час розгляду дисциплінарної справи обставини, позитивну характеристику судді ОСОБА_1 , допущення ним проступків унаслідок як недбалості, так і умислу, зважаючи на роботу суду в умовах воєнного стану, значний стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді (на день розгляду цієї справи ? понад 17 років), з огляду на який суддя мав глибоко розуміти та усвідомлювати недопустимість застосування процесуального законодавства в цілях, не пов`язаних із правосуддям, та недопустимість зловживання правом на самовідвід, зважаючи на відсутність відомостей щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, Третя Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що застосування до судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани ? з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця буде пропорційним вчиненим дисциплінарним проступкам і відповідає статті 109 Закону № 1402-VIII, статті 50 Закону № 1798-VIII.
		Короткий зміст рішення ВРП
		124.     ВРП за наслідками розгляду скарги судді ОСОБА_1 на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 змінила це рішення та застосувала до цього судді дисциплінарне стягнення у виді подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації за програмою «Суддівська етика та доброчесність» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		125.     ВРП, перевіривши доводи скарги судді ОСОБА_1 , зміст оскаржуваного рішення її дисциплінарного органу та матеріали дисциплінарної справи, дійшла висновку, що наведені у скарзі доводи не спростовують викладених у рішенні Третьої Дисциплінарної палати ВРП від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 висновків про вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
		126.     Однак Рада не погодилась із висновком її Третьої Дисциплінарної палати щодо обраного виду дисциплінарного стягнення з огляду на таке. 
		127.     Суддя ОСОБА_1 вчинив дисциплінарні проступки у період з 25 листопада 2022 року по 17 квітня 2023 року. З відповідними дисциплінарними скаргами (повідомленнями) суддя ОСОБА_4 звертався до ВРП 24 січня, 24 лютого, 8 березня, 13 квітня, 01 травня 2023 року. Відповідно до статті 109 Закону № 1402?VIII дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (попередження; догана - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; сувора догана - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців), не застосовуються у разі вчинення суддею проступків, визначених пунктами 3, 10-12, 14, 15 частини першої статті 106 цього Закону.
		128.     Абзацом третім частини четвертої статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що дисциплінарне стягнення, визначене пунктом 4 частини першої цієї статті, може застосовуватися до судді виключно у разі вчинення проступків, визначених пунктами 1, 2, 4 та 5 частини першої статті 106 цього Закону. Водночас до цього абзацу було внесено зміни відповідно до Закону України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри», тобто після вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарних проступків. 
		129.     Стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. 
		130.     Це означає, що особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діяв під час вчинення правопорушення.
		131.     З огляду на це абзац третій частини четвертої статті 109 Закону № 1402-VIII не може застосовуватись під час визначення виду дисциплінарного стягнення судді ОСОБА_1 .
		132.     Таким чином, за вчинений суддею дисциплінарний проступок, зокрема, за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII на момент його вчинення була передбачена можливість застосування дисциплінарних стягнень, визначених пунктами 4-6 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII у виді: 
		подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; 
		подання про переведення судді до суду нижчого рівня; 
		подання про звільнення судді з посади.
		133.     Частиною п`ятою статті 50 Закону № 1798-VIII передбачено, що вид дисциплінарного стягнення визначається на основі принципу пропорційності, зокрема, враховуються характер дисциплінарного проступку судді, його наслідки, дані, що характеризують особу судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		134.     Отже, на момент вчинення проступку законодавець чітко визначив, що за дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, застосовується один із видів дисциплінарних стягнень, визначених пунктами 4-6 частини першої статті 109 цього Закону і не можуть застосовуватись дисциплінарні стягнення, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, зокрема догана.
		135.     Усупереч цим нормам, Третя Дисциплінарна палата ВРП застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді догани. Водночас Третя Дисциплінарна палата ВРП не врахувала, що дії судді ОСОБА_1 містять склад трьох дисциплінарних правопорушень, передбачених підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
		136.     ВРП вважає, що рішення її Третьої Дисциплінарної палати у частині застосованого до судді ОСОБА_1 стягнення суперечить вимогам закону та є необґрунтованим. Установлені обставини справи, а також системність і тяжкість проступку, ставлення судді до нього свідчать про необхідність застосування до судді більш суворого стягнення, ніж догана.
		137.     У Спірному рішенні Рада також навела мотиви щодо неможливості, на її думку, застосування у дисциплінарному провадженні під час розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати принципу заборони повороту до гіршого, а також обґрунтувала право змінити рішення її дисциплінарного органу та застосувати інший вид дисциплінарного стягнення на виправлення допущених ним помилок, якщо такі мали місце.
		Позиція Великої Палати 
		138.     Велика Палата, перевіривши матеріали дисциплінарного провадження щодо судді, дослідивши наведені в скарзі на рішення ВРП доводи, виходить з такого. 
		139.     Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
		140.     З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу ЄСПЛ у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
		141.     Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
		142.     Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.
		143.     Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.
		144.     У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.
		145.     Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.
		146.     Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.
		147.     Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798?VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, та скаржник за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
		148.     Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП.
		149.     За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:
		1)                скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;
		2)                скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;
		3)                скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;
		4)                змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;
		5)                залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.
		150.     На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення, та скаржник, якщо рішення ВРП ухвалене за його скаргою.
		151.     Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати.
		152.     Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) КРЄС щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.
		153.     Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
		1)                склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
		2)                рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
		3)                суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
		4)                рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
		154.     У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов`язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції» (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства», заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі «Брайян проти Сполученого Королівства» та пункт 43 згаданого рішення у справі «Цфайо проти Сполученого Королівства»).
		155.     Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		156.     Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		157.     Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		158.     Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, зокрема, на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.
		159.     Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.
		160.     Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
		161.     Як убачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 16 липня 2024 року при розгляді скарги судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 були присутні 12 членів ВРП, і згідно з ксерокопією рішення його підписали всі члени ВРП, які брали участь в його ухваленні.
		162.     Дотримано й вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII, якими встановлено неможливість участі у розгляді скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді тих членів ВРП, які брали участь у прийнятті цією Дисциплінарною палатою оскаржуваного рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		163.     Отже, рішення ухвалено повноважним складом ВРП.
		164.     На підставі пункту 3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути скасоване у випадку, якщо суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП.
		165.     З матеріалів дисциплінарної справи видно, що суддя ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду скарги (лист від 05 липня 2024 року № 21561/0/9-24). Зазначену інформацію оприлюднено й на офіційному вебсайті ВРП.
		166.     16 липня 2024 року в засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 взяв участь в режимі відеоконференції суддя ОСОБА_1, якому на засіданні було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, надавши пояснення та відповіді на запитання, чим забезпечено право скаржника на участь у прийнятті рішення.
		167.     Вказані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 61 засідання ВРП від 16 липня 2024 року.
		168.     Ураховуючи викладене, Велика Палата дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.
		169.     Оцінюючи Спірне рішення на наявність у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата виходить з того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку як підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності у виді подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації за програмою «Суддівська етика та доброчесність» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		170.     Підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2 та 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема, як: порушення правил щодо відводу (самовідводу); безпідставне затягування або невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом, зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення, несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень; допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, прояв неповаги до інших суддів, адвокатів, експертів, свідків чи інших учасників судового процесу.
		171.     За встановлених у справі обставин ВРП погодилася з висновками її Третьої Дисциплінарної палати про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та з кваліфікацією діянь цього судді як дисциплінарного проступку,  передбаченого підпунктом «д» пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII. 
		Щодо застосування дисциплінарного стягнення 
		172.     У цій справі Велика Палата має дати відповідь на питання, чи може ВРП застосувати до судді за його скаргою на рішення Дисциплінарної палати більш суворий вид дисциплінарного стягнення, ніж застосований до нього Дисциплінарною палатою.
		173.     Встановлено, що Третя Дисциплінарна палата ВРП застосувала до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
		174.     Передбаченим статтею 51 Закону № 1798-VIII правом на оскарження цього рішення скористався лише суддя ОСОБА_1 
		175.     Скаржник, тобто суддя ОСОБА_4., рішення Третьої Дисциплінарної палати ВРП щодо ОСОБА_1 не оскаржував, даних про його незгоду з цим рішенням матеріали справи не містять.
		176.     ВРП погодилась із тим, що, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, Дисциплінарна палата може застосувати до судді менш суворе дисциплінарне стягнення, ніж передбачене законом, за умови, що воно є очевидно неспівмірним вчиненому та несправедливим. Проте, як зазначено в Спірному рішенні, ВРП не встановила обставин, які б давали змогу очевидно вказати на неспівмірність вчиненому законодавчо визначеного виду стягнення. Установлені, на думку ВРП, обставини справи, а також системність та тяжкість проступку, ставлення судді до нього свідчать про необхідність застосування до судді більш суворого виду стягнення, ніж догана. 
		177.     На думку ВРП, законодавець надає їй право ухвалювати повний спектр можливих рішень за результатом розгляду скарги і не встановлює умов, за яких те чи інше рішення може бути ухвалене, як це визначено процесуальними кодексами. До того ж у статті 51 Закону № 1798-VIII прямо вказано, що ВРП має право застосувати інший вид дисциплінарного стягнення. А отже, Рада має повну юрисдикцію і має право виправляти будь-які помилки, які допустила Дисциплінарна палата, зокрема щодо правової кваліфікації дисциплінарного проступку та виду дисциплінарного стягнення. 
		178.     Як зазначалося вище, ВРП за наслідками розгляду скарги судді  ОСОБА_1 на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 змінила це рішення та застосувала до судді більш суворий вид дисциплінарного стягнення, а саме подання про тимчасове, строком на три місяці, відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації за програмою «Суддівська етика та доброчесність» та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді. 
		179.     Велика Палата не може погодитися зі Спірним рішенням з огляду на таке. 
		180.     Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		181.      У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 йдеться про те, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		182.     У Рішенні цього Суду від 21 липня 2021 року № 5-р(ІІ)/2021 (справа щодо відповідності Конституції України припису частини десятої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення) йдеться про те, що аналіз змісту конституційного права на судовий захист і конституційних гарантій, що забезпечують його здійснення, з одного боку, та конвенційного права на справедливий суд - з другого, свідчить, що приписи частини першої статті 55 Конституції України в посутньому зв`язку з приписами частини другої її статті 129 у цілому визначають право на судовий захист подібно до того, як, зокрема, у пункті 1 статті 6 Конвенції подається зміст права на справедливий суд. Отже, Конституційний Суд України вважає, що сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв`язку з основними засадами судочинства, установленими приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, передбаченого у статті 6 Конвенції та витлумаченого ЄСПЛ.
		183.     Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції (стаття 13). Про це Конституційний Суд України наголосив у Рішенні у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 КПК України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від 30 січня 2003 року № 3?рп/2003.
		184.     Право на судовий захист передбачає, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, у тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.
		185.     У практиці ЄСПЛ досить послідовно відстоюється позиція, відповідно до якої органи, які застосовують дисциплінарні стягнення до представників юридичних професій, кваліфікуються як «суди» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції. 
		186.     Так, у пунктах 88-90 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» йдеться про те, що Судові ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії». Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значені цього терміна, що приведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців. Що стосується цієї заяви, то справа заявника розглядалася Вищою радою юстиції (далі - ВРЮ), яка встановила всі питання факту та права після проведення засідання та оцінки доказів. Розгляд справи ВРЮ завершився двома поданнями про звільнення заявника, поданими до парламенту. Після отримання подань парламентом вони були розглянуті парламентським комітетом з питань правосуддя, якому на той час було надано певну свободу дій при оцінці висновків ВРЮ, оскільки він мав повноваження проводити обговорення та, за необхідності, додаткову перевірку, результатом чого могло стати внесення рекомендації про те, чи звільнити суддю (див. статті 19-21 Закону України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» 2004 року). На пленарному засіданні парламенту на підставі подань ВРЮ та пропозиції парламентського комітету було згодом ухвалене рішення про звільнення заявника (див. статтю 23 того ж Закону). Насамкінець рішення ВРЮ та парламенту були переглянуті Вищим адміністративним судом України. Отже, видається, що, вирішуючи справу заявника та виносячи обов`язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду. Обов`язкове для виконання рішення про звільнення заявника було згодом переглянуто ВАСУ, який є судом, що входить до національної судової системи, у класичному розумінні цього слова. 
		187.     Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов`язків цивільного характеру до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана. Стаття 6 Конвенції не зобов`язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 6 рішення ЄСПЛ у справі «Мищишин проти України). 
		188.     Отже, в розумінні статті 6 Конвенції ВРП та її дисциплінарні палати є самостійними органами, уповноваженими розглядати справи про дисциплінарні порушення суддів, виконуючи фактично функції суду. При цьому Дисциплінарна палата ВРП діє як суд першої інстанції, а безпосередньо Рада - як суд апеляційної інстанції. Велика Палата скаргу на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими КАС України (частина сьома статті 266 КАС). 
		189.     Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/24).
		190.     У цьому ж Рішенні йдеться про те, що конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, в тому числі кримінальної, щодо діяння, у вчиненні якого обвинувачується, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості. Право на судовий захист конкретизовано статтею 6 Закону України «Про судоустрій України». Відповідно до частини першої статті 6 цього Закону всім суб`єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. За частиною другою цієї статті для забезпечення всебічного, повного та об`єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Право на судовий захист передбачає також можливість звернення всіх учасників судового провадження, у тому числі підсудного, до судів апеляційної та касаційної інстанцій (пункт 5 Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/24).
		191.     Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка б забезпечувала ефективність права на судовий захист на цій стадії провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.
		192.     Згідно із частиною другою статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		193.     Як зазначив ЄСПЛ у пунктах 169, 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», вислів «згідно із законом» вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який ідеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), пункт 55, Reports of Judgments and Decisions 1998?II). Отже, ця фраза передбачає, inter alia, що формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, пункт 39). Крім того, законодавство повинне забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (P.G. and J.Н. v. the United Kingdom), заява № 44787/98, пункт 46, ЕСНR 2001-IX)(пункти 169, 170 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України»).
		194.     Притягнення судді до дисциплінарної відповідальності становить втручання у його право на повагу до приватного життя. Тому, не погоджуючись із наявністю в його діях складу дисциплінарного проступку та/або застосованим до нього  видом дисциплінарного стягнення, суддя має бути впевненим, що Рада, розглядаючи його скаргу на рішення Дисциплінарної палати, не застосує до нього більш суворе стягнення порівняно з тим, яке визначив орган, що здійснює дисциплінарне провадження. 
		195.     Іншими словами, право судді на оскарження рішення Дисциплінарної палати може бути ефективним способом захисту  лише тоді, коли такий суддя не буде мати побоювань, що оскарження може призвести до погіршення його юридичного стану, який він мав до оскарження.
		196.     Натомість якщо суддя буде остерігатися того, що уповноважені розглядати дисциплінарні справи органи за його ж скаргою зможуть змінити оскаржуване рішення ex officio йому на шкоду, це викликатиме стримуючий ефект у реалізації права на оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, що є несумісним з ефективним захистом порушеного права, а отже, не відповідатиме й принципу верховенства права. 
		197.     Також варто зауважити, що якби суддя ОСОБА_1 погодився з рішенням Третьої Дисциплінарної палати ВРП і не оскаржував його, то в Ради не було б правових механізмів переглянути це рішення, а суддя за спливом установленого законом строку вважався б таким, що не має дисциплінарного стягнення. 
		198.     Натомість суддя скористався гарантованим чинним законодавством правом на оскарження рішення в його дисциплінарній справі, і для нього настали негативні наслідки у виді застосування більш суворого виду дисциплінарного стягнення.
		199.     Наведене вище переконує Велику Палату в тому, що суддя, який оскаржує до ВРП рішення її дисциплінарного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, не повинен потрапити в гірше становище порівняно з тим, яке він мав до такого оскарження. Іншими словами, ВРП не може за скаргою судді застосувати до нього більш суворе стягнення, ніж те, яке було застосоване до цього судді Дисциплінарною палатою.
		200.     Тлумачення пункту 4 частини п'ятої статті 53 Закону № 1798-VIII, яке навела у Спірному рішенні Рада, не відповідає принципу верховенства права та не забезпечує гарантій незалежності суддів у процедурі здійснення щодо них дисциплінарних проваджень, а відтак Спірне рішення підлягає скасуванню.
		Висновки Великої Палати 
		201.     На підставі частини восьмої статті 266 КАС Велика Палата за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.
		202.     Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.  
		203.      Згідно із частиною першою цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		204.     З огляду на викладене Велика Палата вважає, що на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню документально підтверджені витрати на сплату судового збору за подання скарги в розмірі 1 211, 20 грн.
		Керуючись статтями 266, 345, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1.           Скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		2.           Рішення Вищої ради правосуддя від 16 липня 2024 року № 2161/0/15-24 «Про зміну рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 01 травня 2024 року № 1341/3дп/15-24 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 » скасувати.
		3.           Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00013698) на користь  ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на відшкодування витрат зі сплати судового збору 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                      О. В. Кривенда 
		Судді:                                     О. О. Банасько                                           С. Ю. Мартєв
		О. Л. Булейко                                             К. М. Пільков
		Ю. Л. Власов                                              С. О. Погрібний
		І. А. Воробйова                                          О. В. Ступак
		М. І. Гриців                                                 І. В. Ткач
		О. А. Губська                                              О. С. Ткачук
		Ж. М. Єленіна                                            В. Ю. Уркевич
		Л. Ю. Кишакевич                                      Є. А. Усенко
		В. В. Король                                                Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...