Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/4366/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.02.2025. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2025.
Дата набрання законної сили: 05.02.2025
Номер судового провадження: 61-14909ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                            
		 
		05 лютого 2025 року
		м. Київ
		 
		справа № 183/4366/24
		провадження № 61-14909 св 24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,  
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_1 , 
		представник заявника - адвокат Бєлік Андрій Сергійович,
		заінтересована особа - управління соціальної та ветеранської політики Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєліка Андрія Сергійовича, 
		на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 
		від 07 серпня 2024 року у складі судді Парфьонова Д. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст заявлених вимог
		У квітні 2024 року  ОСОБА_1  звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства, заінтересована особа - управління соціальної та ветеранської політики Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області 
		(далі - УСВП Новомосковської РДА).
		В обґрунтування заяви зазначала, що вона є особою, яка постраждала 
		від домашнього насильства, оскільки її колишній чоловік - ОСОБА_2 , під час подружнього життя систематично вчиняв над нею насильство, наносив їй побої, 
		у тому числі в присутності двох малолітніх дітей. Вона має необхідність в отриманні пільг, які передбачені законодавством для осіб, що є потерпілими від домашнього насильства, зокрема: право на безоплатну правничу допомогу (пункт 5 
		частини першої статті 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»); право на безоплатне отримання соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги (пункт 4 частини першої статті 21 
		Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»); 
		право на недопущення повторних випадків домашнього насильства (пункт 1 частини першої статті 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
		Документи, що підтверджують даний факт, видавалися органами державної влади російської федерації, де вони деякий час проживали. Так, рішенням одинцовського міського суду московської області (російська федерація) від 24 вересня 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні їй побоїв, його притягнуто 
		до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу. Матеріали цієї справи становили 46 аркушів (протокол про адміністративне правопорушення, копія 
		її паспорту, пояснення ОСОБА_2 , розписки, відеозаписи). ОСОБА_2 свою вину визнав, рішення суду не оскаржив. Спір із цього приводу відсутній.
		Вона та її колишній чоловік є громадянами України і проживають в Україні. Проте, органи державної влади України відмовляються приймати вищевказані докази,
		їй було рекомендовано звернутися до суду.
		Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід
		з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних 
		та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах з російською федерацією дію вказаної Конвенції 
		та Протоколу до Конвенції. Цей Закон набрав чинності 29 грудня 2022 року.
		Інші міжнародні договори, які б давали їй можливість легалізувати вказане судове рішення, відсутні. Дипломатичні зв`язки між Україною та російською федерацією розірвані, а тому в інший спосіб встановити даний факт і захистити свої права вона не може.
		З урахуванням наведеного,  ОСОБА_1 просила суд її заяву задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 
		від 07 серпня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
		Суд першої інстанції, вирішуючи заяву ОСОБА_1 по суті, надав оцінку доводам заявниці та поданим нею доказам і вказав, що долучені до заяви документи,
		 на підставі яких ОСОБА_1 просить встановити відповідний факт, видані 
		на території російської федерації, не потребують легалізації. Проте, виходячи 
		з принципу правової визначеності, суд не може надавати оцінку й здійснювати нову кваліфікацію обставин, встановлених у судову рішення іноземної держави. 
		При цьому докази, надані заявником, які були в матеріалах справи, 
		яка розглядалася іноземним судом, є неналежними і недопустимими, вони 
		не можуть враховуватися при розгляді поданої ОСОБА_1 заяви.
		Разом із цим, законодавством України, а саме Законом України від 06 грудня 
		2017 року № 2227-VIII «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству 
		та боротьбу з цими явищами», визначено інший порядок встановлення факту, 
		про який просить заявник, що виключає можливість встановлення такого факту судом у порядку окремого провадження.
		Районний суд застосував відповідні норми права національного та міжнародного законодавства, врахував судову практику Верховного Суду.
		Крім того, суд першої інстанції зазначив про те, що у заявниці фактично існує спір 
		із її колишнім чоловіком - ОСОБА_2 , який не залучений заінтересованою особою у цій справі, незважаючи на роз`яснення їй такого права, а вирішення заяви безпосередньо стосується його прав та обов`язків. Указане, на думку районного суду, є додатковою підставою для відмови у задоволенні заяви.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 
		від 07 серпня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви, проте вказав невірні мотиви для цього.
		ОСОБА_3 не залучила до участі у справі належну заінтересовану особу - ОСОБА_2 , хоча ухвалою районного суду від 02 травня 2024 року їй роз`яснено, у тому числі, право визначитися з належним процесуальним статусом заінтересованих осіб у справі. Суд позбавлений процесуальної можливості 
		за власною ініціативою залучити до участі у справі заінтересованих осіб.
		Вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви, 
		а не додатковою, як невірно вказав суд першої інстанції.
		Інші висновки суду першої інстанції є передчасними, оскільки до участі у справі 
		не залучено усіх належних її учасників.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		У листопаді 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлік А. С., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви ОСОБА_1 задовольнити.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бєліка А. С., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті заяви, на врахували всі обставини справи, не надали оцінку наявним у справі доказам.
		Заявниця є особою, яка постраждала від домашнього насильства. Даний факт підтверджується доданими до заяви доказами (судове рішення іноземної держави, протокол про вчинення адміністративного правопорушення, пояснення, розписка, відеозаписи тощо). Цей факт необхідно встановити для того, щоб заявниця могла реалізувати своє право на отримання відповідних пільг (безоплатна правнича допомога, отримання соціальних послуг, медичної, соціальної та психологічної допомоги тощо), що передбачено Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		В інший спосіб встановити даний факт і захистити свої права вона не може, оскільки правові механізми для цього станом на сьогоднішній день відсутні 
		як у національному законодавстві, так і в міжнародному.
		Вирішення заяви не породжує наслідків для її колишнього чоловіка, висновки судів у цій частині невірні, вони ґрунтуються на припущеннях. ОСОБА_1 правильно вказала заінтересованих осіб.
		 
		Відзив на касаційну скаргу, поданий відповідно до вимог ЦПК України, 
		до Верховного Суду не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 із 04 вересня 2015 року (а. с. 89).
		Шлюб між ними розірвано рішенням Індустріального районного суду 
		м. Дніпропетровська від 08 квітня 2024 року (справа № 202/4449/22) (а. с. 94-95).
		Відповідно до постанови одинцовського міського суду московської області 
		від 24 вересня 2019 року (а. с. 57-59) ОСОБА_2 визнано винним у нанесенні побоїв ОСОБА_1 .
		Згідно з листом УСВП Новомосковської РДА від 11 квітня 2024 року № 597 
		ОСОБА_1 рекомендовано для встановлення юридичного факту про те, що вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства, звернутися 
		до компетентних органів на території України (а. с. 85).
		Звернувшись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 указала заінтересованою особою УСВП Новомосковської РДА.
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бєліка А. С., підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим 
		є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження -
		це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, 
		що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Згідно з частинами першою та другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 
		2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно 
		для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 
		6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою 
		від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного 
		та природного характеру.
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
		Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
		Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі.
		Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
		Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18.
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернулася до суду 
		із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту, що вона є особою, яка постраждала від домашнього насильства.
		Заявник посилалася на те, що встановлення вказаного факту їй необхідно 
		для отримання пільг, передбачених законодавством. Тобто іншого судового спору немає.
		Заінтересованою особою заявницею вказано УСВП Новомосковської РДА.
		Суд першої інстанції в ухвалі від 02 травня 2024 року, залишаючи подану 
		ОСОБА_1 заяву без руху, роз`яснив заявниці, у тому числі, необхідність визначитися з належним процесуальним статусом заінтересованих осіб у справі. Усуваючи недоліки поданої заяви, заявниця не зазначила свого колишнього чоловіка заінтересованою особою. 
		Відповідно до статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити особам, які беруть участь у справі, їх права 
		та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом 
		з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
		Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав.
		Заінтересовані особи беруть участь у справах окремого провадження з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Але на відміну від заявника ці особи самі не звертаються до суду із заявою, а вступають у вже розпочатий процес 
		з власної ініціативи або притягуються до участі у справі судом.
		ЦПК України не визначено осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які суд розглядає в порядку окремого провадження. Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв`язку з фактами, які підлягають встановленню, і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови 
		у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.
		Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 13 червня 
		2024 року у справі № 333/8899/21, провадження № 61-6732св24;від 13 листопада 2024 року у справі № 308/14160/21, провадження № 61-5293св24.
		Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у задоволенні заяви 
		ОСОБА_1 виходив із того, що остання звернулася до суду із заявою 
		про встановлення факту й визначила заінтересованою особою УСВП Новомосковської РДА, проте подана заява про встановлення факту домашнього насильства безпосередньо стосується прав та обов`язків колишнього чоловіка заявниці - ОСОБА_2 , якого заявниця не залучила до участі у справі.
		Тобто, суд апеляційної інстанції вказав, що, звертаючись до суду із заявою 
		про встановлення факту, що має юридичне значення, заявниця неправильно визначилася з учасниками справи, а саме не вказала належну заінтересовану 
		особу - ОСОБА_2 , що є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви.
		Разом із цим, такі висновки не узгоджують з вищенаведеними нормами права 
		та правовими позиціями Верховного Суду, а неправильне визначення заявником заінтересованої особи не може бути правовою підставою для відмови у задоволенні заяви. 
		Судом не враховано, що відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності 
		та меж судового розгляду. 
		Отже, посилання на частину першу статті 13 ЦПК України про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, 
		в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи 
		або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, помилкові.
		Заінтересовані особи в окремому провадженні повинні бути залучені до участі 
		у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.
		Таким чином, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви у зв`язку з незалученням до участі у справі належної заінтересованої особи, зробив помилкові висновки, не врахував норми ЦПК України, зокрема частину третю статтю 294 ЦПК України. 
		При цьому апеляційний суд не переглядав рішення районного суту по суті, вказавши, що висновки суду першої інстанції, зроблені по суті вирішення заяви, 
		є передчасними.
		Верховний Суд також ураховує, що суд першої інстанції вказав додатковою підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 те, що її колишній 
		чоловік - ОСОБА_2 , не є заінтересеваною особою у цій справі, а вирішення заяви безпосередньо стосується його прав та обов`язків, що також не узгоджується з вищенаведеними нормами права та судовою практикою Верховного Суду. Суд першої інстанції не вирішив заяву ОСОБА_1 відповідно до вимог процесуального закону, зокрема не вирішив питання про належний склад учасників справи.
		З урахуванням наведеного, судові рішення судів попередніх інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги у відповідній частині є обґрунтованими.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. 
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є передчасним. Судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		При новому розгляді справи суду необхідно звернути увагу на вищевказане, 
		визначитися з учасниками справи, звернути увагу на зазначені норми ЦПК України та правові висновки Верховного Суду.
		Суди попередніх інстанцій не врахували вищенаведеного та у порушення 
		частини п`ятої статті 12 ЦПК України не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. 
		Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання 
		їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 
		Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 
		ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд.
		Керуючись статтями 400, 401, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєліка Андрія Сергійовича, задовольнити частково. 
		Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 
		від 07 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 
		від 09 жовтня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...